УЖГОРОДСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ШУМИЦЬКА ГАЛИНА ВАСИЛІВНА

УДК 811.161.2'282'373.611

СЛОВОТВІР АПЕЛЯТИВНИХ ІМЕННИКІВ

У ПІВНІЧНОЛЕМКІВСЬКИХ ГОВІРКАХ

УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

10.02.01 – українська мова

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Ужгород – 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі української мови Ужгородського національного університету Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник – кандидат філологічних наук, доцент, доцент кафедри української мови Розумик Тамара Матвіївна, Ужгородський національний університет.

Офіційні опоненти: член-кореспондент НАН України, доктор філологічних наук, професор, директор Інституту української мови НАН України, Німчук Василь Васильович;

кандидат філологічних наук, доцент кафедри української мови Захарків Олександра Теодорівна, Національний університет "Львівська політехніка".

Провідна установа – кафедра української мови Дніпропетровського національного університету Міністерства освіти і науки України.

Захист відбудеться 21 грудня 2001 року о 14 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К61.051.06 при Ужгородському національному університеті (88000, м. Ужгород, вул. Університетська, 14).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Ужгородського національного університету (88000, м. Ужгород, вул. Капітульна, 10).

Автореферат розісланий 20 листопада 2001 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат філологічних наук Юсип-Якимович Ю.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Вивчення лемківських говірок на сучасному етапі має особливо важливе значення. Це зумовлено, по-перше, їх окраїнним західним географічним положенням щодо основної території українського мовного материка. На півдні та південному заході сусідніми до лемківських є говірки словацької мови, на півночі та північному заході –говірки польської мови. Після Другої світової війни лемки, ця найзахідніша етнічна гілка українського народу, зазнали поневірянь, які межують з етноцидом. Польські власті кількома ешелонами виселили їх в Україну, а тих, що відмовилися їхати зі своїх одвічних теренів, розселили невеликими групами на західних землях Польщі, перетворивши на пустку лемківські села у Бескидах. На I з'їзді Світової федерації Лемків, який відбувся 8-10 жовтня 1993 р. у Львові, йшлося про те, що за одне-два покоління лемки і лемківська культура можуть узагалі зникнути. Лемки в Польщі приречені на полонізацію, на Пряшівщині – на словакізацію. Після горезвісної операції "Вісла" галицької, або північної Лемківщини як територіального поняття не існує. Тепер на північних схилах Карпат лемківських говірок по суті немає, їх ареали в Словаччині поширюються на південь до умовної лінії: Любовня – Сабинів – Бардіїв – Снина. Ареальні лемківські елементи вклинюються також на територію бойківського і частково надсянського діалектів, становлячи з ними одну діалектну сукупність. Сьогодні галицькі лемки розкидані по всьому світу, значна їх частина проживає у Львівській, Івано-Франківській, Тернопільській областях. Розпорошені по різних теренах, лемки в культурному і мовному відношеннях асимілюються прискореними темпами. Цим у першу чергу і визначається актуальність збору, фіксації та аналізу мовного матеріалу лемківських говірок.

До того ж лемківський говір, як і інші карпатські говори, належачи до південно-західної діалектної групи, є особливо важливим джерелом у вивченні історії мови, оскільки як у граматичній будові, так і в фонетичній системі та лексиці зберіг риси старовини. Дослідженням генези, лексики, фонетики лемківських говірок займалися вітчизняні та зарубіжні мовознавці (О.Торонський, І.Верхратський, І.Панькевич, І.Вагилевич, І.Зілинський, І.Огієнко, З.Штібер, А.Петрушевич, І.Свєнцицький, Т.Лер-Сплавінський, Й.Шемлей, Я.Ріґер та ін.). Словотвірну структуру в основному антропонімів Лемківщини вивчає С.Панцьо. Масив же апелятивної лексики ще не був предметом спеціального дослідження в аспекті словотворення.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація пов'язана з комплексною темою "Історія української мови та мовознавства на Закарпатті в загальноукраїнському контексті", над якою працює кафедра української мови Ужгородського національного університету.

Мета дослідження – на основі словотвірного аналізу зібраного матеріалу розкрити механізм творення іменників-апелятивів, природу дериватів та словотворчих формантів у межах словотвірних типів та розрядів, представивши тим самим іменниковий словотвір північнолемківських говірок як систему в її якісному та кількісному вияві; встановити при цьому спільне та відмінне з українською літературною мовою, іншими українськими говорами; звернути увагу на специфічні риси говіркових дериватів.

Об'єкт дослідження – словотвірна система лемківського діалекту.

Предметом дослідження є похідні іменники-апелятиви, які аналізуються з погляду їх словотвірної структури шляхом встановлення зв'язку дериваційної бази мотивованого слова з формантом. Через регламентований обсяг дисертації залучаємо до аналізу деривати, утворені суфіксальним способом словотворення в його чистому вигляді та у взаємодії з іншими способами: префіксальним, основоскладанням.

Джерельна база дослідження. Деривати, що стали предметом дослідження, почерпнуті з друкованих праць І.Верхратського "Про говор галицких лемків", З.Штібера "Atlas jezykowy dawnej Lemkowszczyzny", ?ловника Я.Ріґера, що додається до його праці "Slownictwo i nazewnictwo lemkowskie", книги "Studia nad dialektologia ukrainsk№ i polsk№", ??дготовленої до друку Й.О.Дзендзелівським, інших праць, на які посилаємося в ході дослідження, а також власних записів від лемків-переселенців, які проживають у Львівській області, з використанням "Програми для збирання матеріалів до лексичного атласу української мови" Й.О.Дзендзелівського.

Методи дослідження. В основу дослідження покладено описовий метод. Першим кроком в аналізі зібраного матеріалу є встановлення словотвірної структури іменникових дериватів шляхом з'ясування формально-семантичного взаємовідношення між твірною частиною слова і його словотворчим формантом. Наступним етапом аналізу деривативів є визначення словотвірних типів, що здійснюється за загальноприйнятою методикою відповідно до розуміння змісту поняття словотвірного типу як основної одиниці класифікації словотвірної системи мови (формально-семантична схема побудови похідних слів, для яких характерна спільність таких ознак: лексико-граматичний характер мотиватора, словотворчого форманта й основного словотвірного значення). На основі виявлених словотвірних типів сформовано словотвірні розряди (сукупність семантично однорідних словотвірних типів) та категорії (сукупність словотвірних розрядів, споріднених одним загальним значенням) діалектних дериватів, тобто проведено своєрідну інветаризацію й систематизацію словотвірних одиниць у відповідній ієрархії. Дисертація присвячена переважно синхронному діалектному словотвору, епізодично використовуються історичні екскурси. Зіставний метод дозволяє порівняти відповідні деривати в інших говорах та мовах. Результати статистичного аналізу представлені в додатках до дисертації у вигляді таблиць та діаграм.

Наукова новизна одержаних результатів. Система словотвору лемківського діалекту спеціально не досліджувалася. Окремі діалектні деривати принагідно аналізуються з погляду їх творення у працях І.Верхратського, Я.В.Закревської. Словотвору лемківських імен та прізвищ частково торкається С.Панцьо у дисертаційному дослідженні "Антропонімія давньої Лемківщини". У нашій дисертації зроблено одну із перших спроб вивчення дериваційної системи периферійного говору, який через відомі історичні обставини перестав функціонувати як єдине компактне ціле. В науковий обіг вводиться об'ємний фактаж, зібраний з надійних джерел і опрацьований за методикою словотвірного аналізу, обґрунтованою проф. І.І.Коваликом й удосконаленою сучасними українськими дериватологами (В.О.Горпиничем, Н.Ф.Клименко, В.В.Ґрещуком та ін.).

Теоретичне значення та практична цінність дослідження. Зібраний і описаний у дисертації фактичний матеріал, запропонована методика його аналізу та одержані результати можуть стати підґрунтям для подальших досліджень у сфері суфіксального словотворення в його чистому вигляді та у взаємодії з іншими способами словотвору. Дослідження є частиною розвідки про словотвірну систему лемківського діалекту. Фактичним матеріалом та висновками роботи можна скористатися для порівняльного вивчення словотворення слов'янських мов, написання підручників та посібників, розробки вузівських курсів і практикумів із словотвору, морфеміки, а також відповідних спецкурсів. Матеріали й результати роботи можуть бути використані як при подальшому дослідженні історії української мови, особливо історичної діалектології, так і при вирішенні власне історичних, етнологічних проблем, зокрема етногенезу лемків і давніх міжетнічних зв'язків у Карпатському регіоні.

Особистий внесок здобувача. На основі словотвірного аналізу близько 2000 дериватів, з яких 675 – власні записи від лемків-переселенців, проведено дослідження іменникового словотвору північнолемківських говірок. До того ж для встановлення словотвірної структури аналізованих іменників в обіг уводиться ще близько 1600 мотивуючих діалектних лексем. Застосовано концепцію системного аналізу похідної лексики, у результаті чого встановлено словотвірні типи, розряди та категорії в межах особових та неособових назв. Подано статистичну інтерпретацію досліджуваних явищ.

Апробація результатів дисертації. Дисертацію обговорено на засіданні кафедри української мови Ужгородського національного університету (2001 р.). Основні теоретичні положення та результати дослідження викладено в наукових доповідях на XVII діалектологічній нараді в Інституті української мови Національної академії наук України (Київ, 1997), всеукраїнських наукових конференціях "Василь Пачовський у контексті історії та культури України" (Ужгород, 1998) та "Проблеми словотвірної дериватології" (Дніпропетровськ, 1999), міжнародній науковій конференції, присвяченій 80-річчю від дня народження доктора філологічних наук, професора Й.О.Дзендзелівського (Ужгород, 2001), наукових конференціях професорсько-викладацького складу Ужгородського національного університету (1997, 1999, 2000).

Публікації. Основні положення дисертації викладено в шести статтях, з них 4 статті опубліковані в наукових виданнях, що входять до переліку, затвердженого ВАК України. Обсяг публікацій – 2,8 др. арк.

Структура дисертації включає вступ, сім розділів, висновки, список використаної літератури (264 найменування) та додатки (10 таблиць та 10 діаграм, індекс аналізованих похідних з паспортизацією, index a tergo похідних іменників). Обсяг дисертації – 194 с., з додатками – 285 с.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, визначено об'єкт та предмет дослідження, сформульовано мету і завдання, подано джерельну базу та методи дослідження, розкрито наукову новизну роботи, її теоретичну та практичну цінність, особистий внесок здобувача, названо виступи й публікації за матеріалами дисертації.

Перший розділ – "Лемківщина як об'єкт наукового дослідження" – складається з трьох підрозділів. У першому ("Географія північної Лемківщини") подано загальний огляд праць вітчизняних та зарубіжних вчених стосовно територіальних меж лемківського діалекту, у т. ч. й дискусію 30-х років минулого сторіччя з приводу східної межі галицьких лемків та критеріїв її встановлення. У другому підрозділі ("Лемківщина в етнографічній та мовознавчій літературі") проаналізовано різні погляди вчених щодо походження лемків, причиною виникнення яких стали значні структурні та семантичні трансформації внаслідок "клиноподібного" входження лемківських говірок у польське та словацьке мовне середовище. Немає єдиної думки й у питанні про етнічну назву цієї частини українського етносу. Найпоширеніша концепція щодо походження етноніма лемки від частки лем поділяється не всіма дослідниками, тому в дисертації наведені й інші гіпотези з цього приводу. У третьому підрозділі ("Характерні риси лемківських говірок") на основі мовознавчих досліджень І.Верхратського, І.Панькевича, І.Зілинського, Ф.Т.Жилка, С.П.Бевзенка та ін. подано найголовніші фонетичні та морфологічні ознаки лемківського діалекту, значна частина яких властива й іншим українським говорам, зокрема надсянському, бойківському, закарпатському. Приділено також увагу питанням діалектної взаємодії в цьому регіоні з висвітленням поглядів І.Панькевича, І.Огієнка, З.Штібера, Й.О.Дзендзелівського та інших дослідників.

Другий розділ – "Проблеми дериватологічних досліджень та ключові питання словотвірного аналізу" – містить огляд наукових праць з розробки теоретичних основ словотвору як окремої галузі лінгвістичних знань зі спеціальним предметом дослідження, системою понять і термінів, принципами й методами дослідження; визначено теоретичні засади нашого дисертаційного дослідження, присвяченого в основному синхронному словотвору на діалектному рівні; висвітлено проблематику основних праць, присвячених дослідженню словотвору інших діалектних масивів.

Третій розділ – "Словотвір назв осіб у північнолемківських говірках" – складається з трьох підрозділів: "Назви осіб чоловічої статі", "Назви осіб жіночої статі", "Назви осіб спільного роду". Взявши за основу розряди системи особових назв, визначені І.І.Коваликом, аналізуємо іменники-деривати з погляду їх словотвірної структури, встановлюючи при цьому твірну базу та словотворчий засіб (формант). При трактуванні цих термінів спираємося на розуміння їх В.О.Горпиничем та іншими дериватологами. Словотвірна база похідного слова – це найчастіше слово, рідше словосполучення, словоформа, відмінково-прийменникова форма, висловлювання, які формують семантичну основу похідного слова, його тему. Твірна база є носієм частини компонентів (семантики, структури), з яких утворюється похідне слово. Під формантом розуміємо ті семантичні, структурні, структурно-семантичні та інші елементи похідного слова, за допомогою яких воно утворилося і якими відрізняється від твірного. Словотворчий засіб (формант) становить рему похідного слова.

Виявлено, що найбагатшими словотвірними розрядами в межах категорії назв осіб є розряди аґентивних та атрибутивних назв. Об'ємність групи назв суб'єкта дії зумовлена існуванням найрізноманітніших занять та професій, а деривати, що її репрезентують, є стилістично нейтральними словами. Словотвірний розряд атрибутивних назв представлений не меншою кількістю утворень, однак вони здебільшого мають яскраво виявлену оцінну семантику і вживаються для експресивно-якісної характеристики осіб.

Для творення назв осіб чоловічого роду за характером їх діяльності та родом професії найширше вживається суфікс -ар (ар'): веретин'ар' 'веретeнник' < веретено, ґонтар' 'ґонтaр' < ґонт, дрітар' 'мандрівний ремісник, який лагодив посуд за допомогою дроту або виготовляв вироби з нього' < дріт, колесар 'колiсник' < колесо та ін. Така продуктивність пояснюється архаїчністю лемківського діалекту й підтримується сусідством інших західноукраїнських говорів, а також польської і словацької мов, у яких цей суфікс дуже поширений. В аґентивних назвах активними є також суфікси -ник, -ец, -ач: бортник 'бджоляґр' < борт' 'вулик у дереві', різник 'той, хто забиває худобу на м'ясо' < різати, косец 'косaр' < косити, стрылец 'мислиґвець' < стрыл'ати 'стріляґти', шчипец 'щепiй' < шчіпити 'щепити', вйазач 'в'язaльник' < вйазати, дойач 'дояґр' < дойіти та ін. Значна частина аґентивних девербативів із суфіксом -ец належить до слів давнього походження. Назви осіб за ознакою їх зовнішніх властивостей і внутрішніх якостей у переважній своїй більшості є деад'єктивними утвореннями із загальним словотвірним значенням "носій ознаки". У них найчастіше виступають суфікси -ик, -ец, -ак, функція яких полягає в опредметненні ознаки мотивуючих прикметників: деспетник 'бешкeтник, пустyн' < деспетный 'такий, що робить щось навмисне', пекел'ник 'бешкeтник' < пекел'ный 'нестямний, нестерпний, жахливий', мамл'авец 'людина, що невиразно, незрозуміло говорить' < мамл'авый 'такий, що невиразно говорить', телепливец 'базiка' < телепливый 'такий, що любить багато говорити', крутак 'непоступлива, уперта людина' < крутый 'непіддатливий (про характер)' та ін. Продуктивність суфікса -ак у цій функції підтримується, цілком можливо, впливом польської мови, де він часто виступає в емоційно насичених назвах. Поширеними є також похідні від суфікса -ец форманти -анец, -інец, -авец, -ивец, які, виділившись із дієприкметникових основ, творять назви, що зберігають зв'язок опосередкованої мотивації з відповідними дієслівними основами: вербуванец 'той, котрого завербували до війська' < вербуваный _ вербувати, хованец 'прийомна дитина' < хованый _ ховати 'виховувати, годувати', дудравец 'буркотyн' < дудраўый _ дудрати 'жебоніти, бубоніти' та ін. Суфікс -ан є особливо продуктивним у лексемах на позначення осіб за їх територіальним походженням. До менш поширених суфіксів у межах назв осіб чоловічого роду відносимо -тел', -ух, -ун, -ас, -ц'(а), -аш(-ош): гўастител' 'влaсник' < гўаст 'влада', зводител' 'звiдник' < зводити, мішчух 'мешканець міста' < місто, найдух 'позашлюбна дитина' < найдене 'знайдене', лизун 'підлабyзник' < лизати, трепун 'базiка' < трепати 'базікати', дурнас 'дyрень' < дурный 'дурниґй', рудас 'рудий чоловік' < рудый 'рудиґй', выдумц'а 'вигaдник' < выдумати 'виґдумати', заступц'а 'застyпник' < заступати, присташ 'приймaк' < пристати 'приєднатися', фуйарош 'людина, що виготовляє сопілки' < фуйара 'сопiлка' та ін.

Іменники – назви осіб жіночої статі – в основному мотивуються назвами осіб чоловічої статі, становлячи співвідносні корелятивні пари. Лише поодинокі деривати – назви осіб жіночої статі перебувають поза згаданим словотвірним відношенням: завитка 'дівчина, що має позашлюбну дитину', копыўка 'тс.' < копил 'позашлюбна дитина' і ін. У назвах жіночого роду переважають утворення з суфіксами -к(а) й похідними від нього (жыванка 'пустyнка' < жыван 'пустyн', кревн'ачка 'рoдичка' < кревн'ак 'рoдич', туберачка 'хвора на туберкульоз' < туберак 'хворий на туберкульоз' і ін.) та -иц’(а) з похідними (парадниц'а 'жінка, дівчина, яка любить гарно, пишно одягатися' < парадник, танічниц'а 'танцюриґстка' < танечник 'танцюрист' та ін.); рідше -ын’(а), -ул’(а) (ґаздын'а 'господиґня' < ґазда 'госпoдар', бабрул'а 'неохайна господиня' < бабрати 'бабратися, порпатися' і ін.), у поодиноких випадках виступають суфікси -ан’(a), -их(a), -ух(a), -л'(а) (телепкан'а 'така, що говорить нісенітниці' < телепкати 'говорити нісенітниці', ткачиха 'дружина ткача' < ткач, ворожил'а 'ворожбиґтка' < ворожити та ін.). Серед діалектних особливостей в аналізованій групі похідних слід відзначити частоту вживання суфікса -к(а) в утвореннях жіночого роду зі значенням 'дружина особи, названої мотивуючим іменником'. У літературній мові (розмовному її варіанті) в таких дериватах послідовно виступає суфікс -их(а). У ряді діалектних утворень жіночого роду виступає давній суфікс -ин'(а), який мовознавці кваліфікують як архаїзовану морфему, що збереглася в невеликій кількості слів сучасної української літературної мови, маючи відповідники – здебільшого суфікси -к(а), -анк(а).

Більшість аналізованих утворень на позначення назв осіб є питомо українськими. Окремі з них мають фонетичне оформлення відповідно до говіркових особливостей, але оскільки ці відмінності збігаються з розрізненням діалектів на фонетичному рівні, то для характеристики діалектних ознак у словотворі не можуть прийматися як визначальні. Деякі з аналізованих іменників у звуковому оформленні зазнали, мабуть, впливу сусідніх польської та словацької мов: беднар 'бoндар', пор. слц. bednar 'тс.'; бубніста 'бубняґр', пор. пол. bebnista 'тс.'; втопелец, топец 'утoпленик', пор. пол. topielec 'тс.'; годин'ар, годзин'ар 'годинникaр', пор. слц. hodinar 'тс.', hodiny, hodinky 'годинник', пол. godzina 'година'; гарчар 'гончaр', пор. пол. garcarz 'тс.'; гус'ар 'пастух гусей', пор.слц. husiar 'тс.'; карчмар 'корчмaр', пор. пол. karczmarz 'тс.'; кол'ар 'колiсник', пор. слц. kolar 'тс.'; лен'ух 'лінюґх', пор. пол. leniuch 'тс.'; пшчел'ар 'бджоляґр', пор. пол. pszczelarz 'тс.'; римар' 'лимар', пор. пол. rymarz 'тс.'; сп'ух, сп'ох 'сплюґх', пор. пол. spioch 'тс.'; увчар, учар 'вівчaр', пор. слц. ovciar, пол. owczarz 'тс.'; хресн'ак 'похрeсник', пор. пол. chrzesniak 'тс.'; цимбаліста 'цимбалiст', пор. слц. cimbalista 'тс.'; шкл'ар 'скляр', пор. пол. szklarz 'тс.'; шевц 'швець', пор. пол. szewc 'тс.' і ін.

Серед аналізованої діалектної лексики привертають увагу так звані словотворчі діалектизми, які у порівнянні з літературною мовою мають інші дериватори чи навіть кореневі морфеми: веретин'ар' 'веретeнник', вйазач 'в'язaльник', войак 'вoїн', дойач 'дояґр', косец 'косaр', кур'ач 'курeць', решетар' 'решiтник'; байчар 'пліткaр', гусл'ар' 'скрипaль', доўжник 'боржниґк', маз'ар 'дьогтяґр' та ряд інших. Виділяємо також спільнокореневі похідні, утворені за допомогою однофункційних афіксів. Беручи за основу розуміння словотвірної синонімії І.І.Коваликом, В.Ґрещуком, трактуємо їх як дериваційні синоніми: бридак, бридал', бридас; мерзеник, мерзінец; шкып'ар, шчипец; кос'ар, косец, кісц'а; просатар, просител'; збойник, збійц'а; дудра, дудрак, дудравец; телеплиўка, телепкан'а та ін.

Четвертий розділ дисертації – "Творення неособових назв у північнолемківських говірках" – складається з двох підрозділів: "Субстанціальна афіксація", "Нульова суфіксація". У межах кожного з них аналізується словотвірна структура іменників чоловічого, жіночого та середнього родів. Зауважимо при цьому, що не всі дериватологи визнають існування нульової суфіксації (М.Докуліл, О.С.Кубрякова). Крім того, на позначення даного явища використовуються різні терміни: безсуфіксний спосіб, безафіксний, регресивний, усічення, десуфіксація, фонетичний та ін. Взявши за основу розуміння нульової суфіксації І.І.Коваликом, В.О.Горпиничем, Н.Ф.Клименко, Є.А.Карпіловською, Л.М.Третевич, проводимо словотвірний аналіз нульсуфіксальних похідних іменників, поділяючи думку В.О.Горпинича, що термін "безсуфіксні" в даному випадку невдалий, оскільки не вказує на носія словотвірного значення.

При творенні неособових назв, що виступають найчастіше на позначення конкретних предметів, місця, приміщень, а також тварин, птахів, рослин тощо використовуються переважно такі ж суфікси, що й при творенні назв осіб; відмінності виявляються у сферах поширення і продуктивності окремих афіксів. Наприклад, суфікс -ар (-ар') виступає здебільшого в запозичених словах, переважно німецького та угорського походження: бўатнар, ўатнар 'дaховий цвях', пор. пол. bretnal, bratnal 'тс.', що з нім. Brettnagel (Brett 'дошка', Nagel 'цвях'); кантар' 'вуздeчка', що з угор. kantar 'тс.'; траґар' 'свoлок', пор. пол. tragarz 'тс.', що з нім. Trager 'опорна балка' та ін. Утворення із цим суфіксом на власному ґрунті представлені обмеженою кількістю дериватів: оріхар 'горiхівка' < оріх 'горіх', шмиґар 'тонший кінець батога з вузликами' < шмиґати 'шастати, метатися' та ін. У запозичених лексемах виступають також суфікси -ак, -ок (переважно на місці пол. -ek), -ец, що з'являються, як правило, в результаті фонетичного засвоєння слова, або ж приєднуються до запозичених основ: оберак 'верхній плечовий одяг у вигляді піджака' з нім. Oberroсk 'тс.' у результаті зближення з вбиратися, убиратися; стріжл'ак, стружл'ак 'солом'яний матрац' з нім. Strohsack 'тс.' у результаті зближення із стружки; вацок 'мішoк' з пол. wacek 'торба, мішок, калитка'; ґацок 'кажaн' з пол. gacek 'тс.'; крагулец 'яструб-перепелятник', пор. пол. krogulec 'тс.', слц. krahulec 'тс.' та ін. Суфікси -ик, -ок, -ец поширені в утвореннях, які втратили своє первісне зменшувальне значення, тобто є дедемінутивами: барник 'вид птаха' < від угор. barna 'віл темно-коричневої масті'; студник 'джерелo' _ студн'а 'криниця'; анталок 'мале барильце на пиво, горілку, вино' < антал 'бочка для вина', що з угор. antalag 'тс.'; фалаток 'шматoк, кусoк' < фалат 'шмат', що від угор. falat 'тс.'; млинец 'ручний млин' < млин та ряд інших. Суфікси -ник та -ок виступають також у ряді префіксально-суфіксальних іменникових дериватів: запйастник 'манжет' < пйаст 'кисть руки, кулак', покутник 'дерев'яна лава з боку печі, вмонтована в масив печі' < кут, запйаток 'каблyк' _ пйата 'задня частина ступні', прискринок 'невеликий ящик для дрібних речей у верхній частині бокової стінки скрині' < скрин'а та ряд інших. Суфікси -ак, -ач поширені у девербативних утвореннях зі значенням знаряддя дії, виконуючи семантичну функцію: драпак 'старий стертий віник' < драпати 'дряґпати, робити подряпини', косак 'великий ніж, яким січуть капусту' < косити, повивач 'довгий вузький шматок тканини для сповивання немовляти' < повивати 'загортати немовля повивачем', стігач 'нашиґйник' < стігати 'стягaти' та ін. Таку ж функцію виконує суфікс -л(о) при творенні іменників середнього роду: кадиўо 'кадиґло' < кадити, кропиўо 'кропиґло' < кропити та ін. У назвах просторових понять, що є іменниками середнього роду, найпродуктивнішим є, як і в інших західних говорах української мови, суфікс -иск(о): бандуриско, бандурчиско 'поле, де росла картопля' < бандура, бандурка 'картoпля', коничиско 'поле після конюшини' < конич 'конюшиґна', лениско 'поле після льону' < лен 'льон' та ін. Поширений він також у відсубстантивних утвореннях зі значенням 'ручка, держак знаряддя': бачиско, бичиско _ бич 'батіг', граблиско _ граблі, топориско _ топір 'сокиґра' та ін.

Цінним діалектним матеріалом, на нашу думку, є іменникові деривати на позначення назв птахів, комах, утворені від ономатопів, переважно другого ступеня деривації, серед яких виділяємо суфіксальні та нульсуфіксальні іменники. Зауважимо, що для позначення одного й того ж денотата нерідко виступає кілька відономатопоетичних утворень, як от: тырч, тырчак, тріщ, черкач, чиркач, чирч (на позначення жовтоносого дрозда), лубок, футик, футок (як назви одуда), які й демонструють найбільш продуктивні моделі творення похідних у говірках.

До найпродуктивніших суфіксів при творенні неособових назв жіночого роду належать -к(а), -иц'(а) та похідні від них афікси ускладненої структури, що виникають, як правило, внаслідок перерозкладу структури твірних основ: варґанка 'губна гармошка' < варґа 'губа', мыдл'ар'ка 'миґльниця' < мыдўо 'мило', полівка 'колиска з полотна, що її брали з собою в поле' < поле, опалачка 'коритце для чищення зерна від сміття' < опалати 'чистити зерно від лузги, сміття і пилу, рухаючи коритцем туди-сюди, в результаті чого сміття відлітає', обрішниц'а, оброчниц'а 'начеплена на шию запряженому коневі торба з оброком' < обрік 'січка з вівсом', травниц'а 'ряднo на траву' < трава та багато інших. Численним рядом дериватів представлені також словотвірні типи з суфіксом -ин(а), що досить поширений в іменниках із різним значенням (верхнина 'сметaна' < верхній, кочанина 'холодeць' < кочаніти 'клякнути від холоду', ошадина 'у?еледь, іній' < ошадіти 'покритися інеєм, обмерзнути' та ін.), та -н'(а) (-арн'(а)), які використовуються при творенні іменників зі значенням місця, приміщень: возарн'а 'возiвня' < віз, пал'арн'а 'винокэ?ня' < палити, свин'арн'а 'свинaрник' < свин'а, шчекарн'а 'псaрня' < шчекати 'гaвкати' та ін.

П'ятий розділ дисертації – "Творення абстрактних назв у північнолемківських говірках". Беручи до уваги праці І.І.Ковалика, В.В.Виноградова, Е.Ф.Карського, Я.В.Закревської, до складу словотвірної категорії абстрактних назв включаємо як окремий словотвірний розряд збірні назви з різним ступенем узагальнення, абстрагування від предметності. Абстрактні іменники, що є переважно синтаксичними дериватами, при творенні яких між похідним словом і твірною базою існують транспозиційні семантичні відношення, представлені лексемами всіх трьох родів. Крім іменників, що мають лише форму однини, аналізуємо також плюративи з суфіксами -ин(ы) та -к(ы): вінчовины 'обжиґнки' < вінчати 'завершувати, закінчувати що-небудь', кстины 'хрестиґни' < кстити 'хрестиґти', обзорины 'огляґдини' < обзирати 'оглядaти', дограбкы _ дограбати 'догребтиґ сіно', зарібкы 'праця, на яку наймаються з метою заробити' та ін.

Основними формантами для творення назв дії є суфікси -ан'(а), -ін'(а), -ин'(а) без подовження кінцевого приголосного в іменниках середнього роду: бануван'а _ банувати 'тужити', бечан'а _ бечати 'бeкати (про овець)', ґевґан'а _ ґевґати 'кричати, ґелґотiти (про гусей)', запрошін'а _ запрошати 'запрoшувати', парібшчин'а _ парібшчити 'парубoчити', троскан'а _ троскатися 'сокорити (про курей)', хован'а _ ховати 'вихoвувати, годувaти' та ряд інших, а також нульовий суфікс у віддієслівних дериватах чоловічого та жіночого роду зі загальним словотвірним значенням опредметненої дії: брех 'гaвкіт' < брехати 'гавкати', дурк 'стyкіт' < дуркати 'стукати', квик 'кувiкання' < квичати 'кувiкати (про свиней)', крік 'крик' < крічати 'кричaти', сык 'сичaння' < сычати 'сичaти', одповід 'вiдповідь' < одповідати 'відповідaти', оповід 'у?овідь' < оповідати 'повідомляти' та ін.. У ряді віддієслівних утворень жіночого роду зі значенням процесу виступає також суфікс -к(а) та похідні від нього: кайанка 'зміна угоди' < кайатися, кыхавка _ кыхати 'чхaти', телепка 'пуста розмова' < телепати 'говорити дурниці', т'амка _ т'амити 'пам'ятaти', чер'анка _ чер'атися 'міняґтися' та ін. Назви властивостей, ознак творяться переважно від прикметникових, рідше – дієслівних та іменникових основ найчастіше за допомогою суфіксів -ин(а), -от(a), -іст та нульового суфікса: йаснина 'загрaва' < йасный 'яґсниґй', розмаітина 'різноманітність' < розмаітый 'різноманітний', кіснота 'тіснотa' _ кісный 'тісниґй', пустота _ пустый 'легковaжний, несерйoзний', почливіст _ почливый 'поштиґвий, чeмний, ввiчливий', веселіст _ веселый 'веселий' та ін. До продуктивних суфіксів при творенні абстрактних іменників чоловічого роду відносимо -ок та -унок: добыток 'худоба; взагалі те, що одержано, добуто працею' < добыти 'добyти', невидок 'тeмрява, мoрок' < не відіти 'не бачити', мел'дунок 'повідoмлення, рапорт' < мел'дувати 'повідомляґти', рабунок 'грабyнок' < рабувати 'грабувaти', ратунок 'рятyнок' < ратувати 'рятувaти' та ін.

Збірні назви, що охоплюють назви осіб і назви предметів, часто мають дериватори, спільні з абстрактними назвами. Для порівняння подаємо абстрактні іменники, у яких суфікс -ств(о) творить з дієслівними та дієслівно-іменними основами назви дії, близької до поняття стану (ґаздіўство _ ґаздувати 'господарювати', прокл'аство _ прокл'ати 'прокляґсти', циґан'ство _ циґанити 'обманювати' та ін.), та збірні назви з тим самим суфіксом, що є відіменниковими дериватами і наближаються до абстрактних назв (муство _ муха, хробаство _ хробак 'черв'як', бабство _ баба 'жінка', хлопство _ хлоп 'чоловік' та ін.); суфікс -от(а) виступає в ряді відприкметникових утворень, що можуть виражати якості чи ознаки як однієї особи, так і групи осіб (біднота _ бідный 'бідний, убoгий', гоўота _ гоўый 'гoлий, убoгий, злидeнний', дрібнота _ дрібный 'дрібниґй, малиґй' та ін.). Збірні іменники виступають також із суфіксами, спільними з конкретними назвами (-анк(а), -ин(а), -ец, -ак, -н'ак, -ник), проте ступінь узагальнення в них значно нижчий, ніж у перших: це назви на означення листя чи стебел сільськогосподарських культур (пшеничанка, оркішанка, йарчанка та ін.), назви на означення рослинних масивів однієї породи (березина, йаличина, йафорчина, терник, йеличн'ак, черничак та ін.). Найчастіше ж збірні назви у північнолемківських говірках утворюються за допомогою суфікса '-а і співвідносяться із сингулятивом: бодач'а _ бодак 'будяґк', ґрат'а _ ґрат 'елемент кухонного посуду', ґыч'а _ гыко 'росток, паросток на коренеплодах', кырнач'а _ кырнак 'палиця, патик', черипл'а _ череп 'черепoк', шчамб'а _ шчамба 'велика тріска' та ін.

У шостому розділі дисертації – "Словотвір іменників із суфіксами суб'єктивної оцінки у північнолемківських говірках" – аналізуємо похідні утворення чоловічого, жіночого та середнього родів зі зменшено-емоційними суфіксами, а також іменники з відтінком аугментативності та пейоративності у значенні. Словотвір іменників із суфіксами суб'єктивної оцінки становить систему зі своїми чітко визначеними матеріальними засобами, специфічними взаємозв'язками і відношеннями між ними. Ми, однак, залучаємо до аналізу обмежену кількість похідних, оскільки кожен індивід, вживаючи звичайні слова, що називають реалії оточуючого світу та відображають взаємини людини з навколишнім середовищем, творить відкриті ряди оцінних лексем для вияву суб'єктивного ставлення до предметів, понять, явищ, подій і т. ін. У роботі ми демонструємо найпродуктивніші моделі їх творення з найбільш поширеними суфіксами суб'єктивної оцінки.

Серед аналізованих дериватів значну групу складають зменшувально-емоційні іменники з позитивним емоційним забарвленням, у яких найчастіше виступають суфікси -ок, -ик та похідні від них (в утвореннях чоловічого роду), -к(а) і похідні від нього (в утвореннях жіночого роду). Відзначаємо меншу експресивність суфікса -ок у порівнянні з іншими синонімічними йому, що, очевидно, пояснює наявність багатьох десемантизованих демінутивів з цим суфіксом, які ми детально аналізували в четвертому розділі. В утвореннях із суфіксом -ик відчувається уже більш інтенсивна позитивна суб'єктивна оцінка, хоча вони теж найчастіше позначають реальну зменшеність: возик, гребеник, ґруник 'невеликий пагорб', ґузик 'невеликий ґудз; ґудзик', псик, міхирик 'капшyк', ременик і ін. Шляхом контамінації цих двох простих суфіксів виник суфікс -ичок, який теж є досить продуктивним: ґруничок, кошычок, псичок, тареличок 'блюдечко' та ін. Поширеними у північнолемківських говірках є деривати жіночого роду із суфіксом -ичк(а), утвореного шляхом приєднання суфікса -к(а) до мотивуючих похідних основ, що мають демінутивний суфікс -иц'(а), чи виступає самостійно: ґамбичка _ ґамба 'рот', земличка _ землиц'а, капустичка _ капуста, мамичка _ мама, тетичка _ тета 'тітка', хыжичка _ хыжа 'хата' і ін. У сучасній українській літературній мові цей тип непродуктивний. Вартим уваги є також те, що деякі іменники жіночого роду на -ус' у називному відмінку однини виступають із нульовим закінченням: бабус', кумус', мамус', сеструс' та ін. Іменники зі значенням недорослості найчастіше утворюються за допомогою суфіксів -'а, -ча, рідко -ен'(а): баранча _ баран, кож'а _ коза, перепіўча _ перепіўка 'перепiлка', сын'а _ сын 'син' та ін. В українській літературній мові суфіксальні лексеми на -а для позначення назв малят заступаються утвореннями з суфіксом -ен'(а). Суфікси -'а, -ча виступають також в іменниках зі значенням неістот, виражаючи реальну зменшеність: басанунч'а _ басанунка 'стрiчка', коновча _ конов 'кyхоль, цебeр', мічирча, міхырча _ мічир, міхыр 'міхyр', фацелич'а _ фацелик 'хyстка' та ін. Окремі з наведених дериватів свідчать про те, що суфікс -ча виник за аналогією до утворень, у яких кінцеві приголосні мотивуючої основи к, ц' чергуються з ч. Іменннки на -'а часто сполучаються з суфіксом -к(о), продукуючи формант -атк(о), який підсилює пестливий відтінок: гачатко 'лошaтко', мыс'атко 'мишеняґтко', пац'атко 'поросяґтко', пс'атко 'цуценяґтко' та ін. Поширеними є також утворення з суфіксом -ц(е), які поєднують значення зменшеності й пестливості: йадерце _ йадро, мотовил'це 'знаряддя для змотування пряжі' < мотовило, окенце 'вікoнце' < вікно та ін.

Найпродуктивнішим суфіксом пейоративного значення (презирливості, зневажливості), як і збільшення, згрубілості, є суфікс -иск(о): бамбушыско _ бамбух 'коров'ячий шлунок', бет'ариско _ бет'ар 'шиґбеник, волоцюґга', мўачиско _ мўака 'калюґжа, багнo', псиско _ пес та ін.

У сьомому розділі дисертації – "Словотвір складних іменників у північнолемківських говірках" – у результаті аналізу іменникових дериватів, виявлених у північнолемківських говірках, з'ясовано, що вони утворюють в основному чотири словотвірні категорії – назви осіб, назви інших істот, назви рослин, назви конкретних предметів, речовин. Усі є двокореневими структурами, мотивуюються двочленними словосполученнями, що згортаються в двохосновне слово. Основний масив аналізованих іменників становлять слова-композити. При їх аналізі ми скористалися методом перефразування, що дало змогу, з одного боку, оперувати їх лексичними значеннями, з іншого – встановлювати категоріальні словотвірні значення. В основі аналізованих композитів лежать різні типи синтаксичних конструкцій: а) об'єктна конструкція з опорним дієсловом теперішнього часу й залежним іменником: дереворубач 'дроворyб', коўодій 'колiсник', кровопийц'а 'кровопiй' і ін.; б) композити, утворені на базі атрибутивних словосполучень: вел'біб 'сорт великого бобу', голопуп 'безпере пташеня', кордупел' 'коротyн, кyций' та ін.; в) складні слова, мотивовані непредикативними словосполученнями, у яких між незалежним (дієсловом) та залежним (прислівником) членами панують обставинні відношення: дармойід 'нерoба, дармоїд', марнотровец 'марнотрaт', скорозрілка 'скороспiлка' та ін.; г) складні слова, мотивовані предикативними словосполученнями: свербиуза, свербигуза, свербоус 'шипшиґна' і ін.; ґ) композити, утворені на базі кількісно-іменних словосполучень: стокрівц'а 'звіробiй звичайний', стонога 'гyсениця-стонiжка' та ін.; д) композити, що базуються на синтаксичній конструкції, елементи якої об'єднані відношенням сурядності: мышокрілик 'кропиґвник' та ін. Композитам часто притаманний елізійний характер з'єднання, що полягає в усіченні основ слів: благодар, листонош, чародій і ін., проте поряд з другою усіченою основою складного слова вживаються і основи, ускладнені словотворчими афіксами: дармойідак 'дармоїд', дереворубач 'дроворyб', чорнокнижник, чудотворец та ін.

Більшість із наведених композитів є ендоцентричними, тобто такими, лексико-граматичні і семантичні властивості яких відповідають їх головним елементам: дармойід, листонош, чародій і ін., хоча трапляються й екзоцентричні, значення яких не дорівнює сумі значень окремих компонентів: моримуха 'мухомoр', свербоус 'шипшиґна' та ін.

У Висновках узагальнено результати дослідження, найголовнішими з яких є:

1. Словотвірний аналіз апелятивних похідних іменників (проаналізовано 1964 деривати, до 1566 із них наведено мотивуючі бази) дає підстави для висновку, що панівним у сфері іменника є суфіксальне словотворення – субстанціальне або нульове. Найбільш активними при суфіксації виступають дієслівні (41,1%), іменникові (41%), прикметникові (16,7%), рідше числівникові (0,4%), прислівникові (0,1%) та вигукові (0,8%) основи (див. Табл. 1 та Діаграму 1). Крім лінійного приєднання суфіксів до мотивуючої основи, суфіксальну деривацію супроводжують різні морфонологічні явища: усічення твірного слова, інтерфіксація твірного форманта, накладання (інтерференція) морфів, чергування голосних та приголосних у коренях слів і ін. Суфіксальні апелятиви представлені в усіх словотвірних категоріях іменника.

Таблиця 1

Продуктивність мотивуючих основ при творенні апелятивних іменників у північнолемківських говірках української мови

Мотивуюча основа Назви осіб чоловічої статі % Назви осіб жіночої статі % Назви неосіб чоловічого роду % Назви неосіб жіночого роду % Назви неосіб середнього роду % Абстрактні іменники середнього роду % Абстрактні іменники жіночого роду % Абстрактні іменники чоловічого роду % Іменники множинної форми % УСЬОГО %

Іменни- кова 111 17,3 77 12 158 24,6 204 31,8 30 4,7 49 7,6 12 1,9 0 0 1 0,2 642 41

Прикмет-никова 72 27,6 10 3,8 44 16,9 58 22,2 4 1,5 2 0,8 71 27,2 0 0 0 0 261 16,7

Числів-никова 0 0 0 0 3 50 3 50 0 0 0 0 0 0 0 0 0 0 6 0,4

Дієслівна 108 16,8 21 3,3 122 19 145 22,6 39 6,1 71 11 68 10,6 48 7,5 21 3,3 643 41,1

Прислів-никова 0 0 0 0 1 100 0 0 0 0 0 0 0 0 0 0 0 0 1 0,1

Вигукова 0 0 0 0 9 69,2 4 30,8 0 0 0 0 0 0 0 0 0 0 13 0,8

1566

Діаграма 1

Продуктивність мотивуючих основ при творенні апелятивних іменників у північнолемківських говірках української мови

2. Словотвірна категорія назв осіб у північнолемківських говірках представлена сорока словотвірними типами із суфіксами для творення іменників чоловічого роду. Серед них лише 6 словотвірних типів із запозиченими суфіксами, інші – з суфіксами слов'янського походження. Мотивуючими основами для новоутворених дериватів (проаналізовано близько 290 похідних) приблизно однаковою мірою виступають іменникові (38,1%), дієслівні (37,1%), прикметникові (24,7%) основи. У межах назв осіб чоловічого роду до продуктивних можна віднести суфікси -ар (-ар’) (23,4%), -ик (-ник) (17,5%), -ак (15,5%), -ец (14,4%), -ач (9,3%), до менш поширених – -тел' (5,2%), -ух (2,1%), -ун (2,1%), -ас (1,7%), -ц'(а) (2,1%), -ан (1,7%), -аш (-ош) (1,4%), до малопоширених – -ал’ (1%), -ич (0,7%), -ил’ (0,3%), -ул’ (0,3%). Запозичені суфікси -ант, -іст, -ур виступають у поодиноких утвореннях. Назви осіб жіночої статі представлені двадцятьма двома словотвірними типами (проаналізовано 108 похідних). Більшість їх припадає на відсубстантивні утворення