ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА

Шумський Іван Іванович

УДК 94 (477. 8) “19”

МОЛОДІЖНИЙ РУХ У ЗАХІДНІЙ УКРАЇНІ

(1920-1939)

Спеціальність 07.00.01 – Історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Чернівці-2001

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Тернопільському державному педагогічному університеті імені Володимира Гнатюка.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

Коріненко Павло Степанович,

Тернопільський державний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, завідувач кафедри історії України

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Ботушанський Василь Мефодійович, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, завідувач кафедри історії України

кандидат історичних наук, доцент

Герман Олег Михайлович,

Тернопільський державний технічний університет імені Івана Пулюя, доцент кафедри українознавства і філософії

Провідна установа: Львівський національний університет імені Івана Франка, кафедра новітньої історії України (м. Львів)

Захист відбудеться “ 26 ” грудня 2001 р. о 10.00 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.76.051.03 у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича (58012, м.Чернівці, вул. Кафедральна, 2, корп.14, ауд.18).

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (58012, м. Чернівці, вул. Лесі Українки, 23).

Автореферат розісланий “ 24 ” листопада 2001р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Карпо В.Л.

І. Загальна характеристика роботи.

Актуальність теми дослідження. Розбудова української держави, її національно-культурне відродження, подальший розвиток демократичних процесів можливі лише за умови гідного ставлення до власної історії, повернення із далекого і близького минулого багатьох історичних фактів, подій, імен визначних людей, забутих або сфальсифікованих сторінок історії українського народу. Об’єктивне висвітлення історичного минулого України має важливе значення як для відновлення історичної правди минулого, так і для виховання підростаючого покоління. Адже від того, як наша молодь сприйме історичне минуле, які приклади, ідеї, традиції візьме для наслідування, у великій мірі залежатиме майбутнє нашої держави.

У цьому зв‘язку велику наукову цінність, пізнавальне і практичне значення має діяльність західноукраїнських молодіжних організацій і товариств у міжвоєнний період, що переживали період становлення, розвитку і кризи у непростих умовах фактичної окупації Західної України урядом Польщі. Актуальність даної проблеми зумовлюється також тим, що разом з політичними партіями і громадсько-політичними об‘єднаннями західноукраїнські молодіжні організації і товариства були втіленням духовної культури українського народу, джерелом утвердження національної свідомості, свободи особистості та свободи нації. Вони намагалися продовжувати духовно-освітні процеси, що були започатковані набагато раніше, надати їм історичної сили і незворотності у свідомості молодого і ще зовсім юного покоління.

Молодіжний рух у Західній Україні у вказаний період розвивався у надзвичайно складних умовах європейської та світової історії, коли багато країн зазнавало великих національних і соціально-політичних потрясінь.Тому, на наш погляд, у своїх ідейно-світоглядних шуканнях західноукраїнська молодь дуже часто опинялася перед непростим вибором від ліворадикальних до праворадикальних ідеалів. Звідси випливає актуальність положення, що історичний досвід міжвоєнного періоду свідчить про те, що надмірна інтернаціоналізація, як і надмірне захоплення праворадикальними ідеями у вихованні підростаючого покоління, неминуче приводить до деформації у міжнаціональних відносинах, негативно впливає на самосвідомість молоді. На нашу думку, не менш актуальним став би досвід державотворчої роботи західноукраїнських юнаків та дівчат у міжвоєнний період для національного виховання сьогодні на основі кращих традицій духовної і культурної спадщини минулого, формування в сучасної молоді національної ідеї в інтересах української держави, а не в інтересах окремих політичних сил.

Актуальність даного наукового дослідження полягає також у тому, що попри усі досягнення вітчизняної історіографії у вивченні історії молодіжного руху у Західній Україні у міжвоєнний період, дана проблема не досліджувалася науковцями у повному об‘ємі ні в Радянській Україні, ні в еміграції, ні в 90-і роки ХХ ст. Таким чином, із вищевикладеного випливає, що наукове осмислення історії молодіжного руху у Західній Україні у міжвоєнний період є винятково важливим і актуальним завданням української історичної науки.

Зв‘язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження теми “Молодіжний рух у Західній Україні (1920-1939)” було проведене згідно з програмою наукової роботи історичного факультету Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка у напрямі комплексної проблеми “Україна в контексті європейської історії.”

Об‘єкт дослідження – роль західноукраїнських молодіжних організацій і товариств у суспільно-політичному житті краю, їх діяльність у контексті боротьби за українську державність у міжвоєнний період та інтеграції західноукраїнських земель у загальноукраїнський та загальноєвропейський культурні процеси.

Предмет дослідження – внутрішній стан та специфіка функціонування і впливу молодіжного руху на громадсько-політичне життя західноукраїнського суспільства у міжвоєнний період.

Мета дослідження: на основі комплексного й об`єктивного аналізу поглибити дослідження історії молодіжного руху у Західній Україні у 1920-1939 рр. і зробити науково обґрунтовані висновки щодо історичної ролі західноукраїнських молодіжних організацій і товариств у громадсько-політичному житті Західної України у міжвоєнний період.

Об‘єкт, предмет і мета дослідження обумовили такі завдання: теоретично обґрунтувати основні причини виникнення, функціонування та впливу західноукраїнських молодіжних організацій і товариств на суспільно-політичне життя краю у 20-30-і рр. ХХ ст.; проаналізувати політику польського офіційного уряду та соціально-економічне становище західноукраїнської молоді у міжвоєнний період; дати цілісну оцінку участі західноукраїнської молоді у боротьбі за українську державність; простежити вплив на молодіжний рух у Західній Україні у 1920-1939 рр. з боку українських політичних партій і громадсько-політичних об‘єднань; ширше і глибше дослідити організаційну і виховну діяльність західноукраїнських молодіжних організацій і товариств у міжвоєнний період.

Методологічними засадами дисертації є принципи наукового пізнання: об‘єктивності, історизму, взаємозв‘язку внутрішніх і зовнішніх чинників у розвитку науки. Теоретичною основою наукового вивчення проблеми є теорія історичного пізнання світу.

Методи дослідження: проблемно-хронологічний, порівняль-ний, статистичний.

Територіальні рамки дослідження охоплюють території Східної Галичини, Волині, Полісся, Холмщини, Підляшшя, тобто ті західноукраїнські землі, що у міжвоєнний період перебували у складі Польщі. Зазначені території на сучасному етапі входять до складу України і Польщі.

Хронологічні рамки дослідження визначені його тематичною спрямованістю і охоплюють період з 1920 року по 1939 рік – від часу відновлення довоєнних західноукраїнських молодіжних організацій і товариств, створення і становлення нових до їх фактичної ліквідації із поширенням на західноукраїнських землях радянської влади.

Наукова новизна дослідження полягає у комплексному, поглибленому визначенні ролі західноукраїнських молодіжних організацій і товариств у досліджуваний нами період. Автор пропонує своє бачення на основі багатьох джерел, які раніше не публікувались, таких проблем, як: визрівання у західноукраїнської молоді ідеї української державності; конфлікти в західноукраїнському молодіжному русі між “батьками” і “синами”; вплив на становлення і розвиток молодіжних організацій і товариств Західної України як надмірної інтернаціоналізації, так і надмірного захоплення ідеями інтегрального націоналізму; значення молодіжного руху у Західній Україні для національної консолідації і єднання українських земель.

Наукова новизна дослідження полягає також у визначенні на прикладі діяльності молодіжних організацій і товариств Західної України у міжвоєнний період однієї з граней більш загальної наукової проблеми – місця і ролі національної еліти у громадському житті, у вихованні національної стійкості, самоствердження і консолідації, у боротьбі за суверенність і незалежність, розбудову нової України.

Автор уперше ввів у науковий обіг велику кількість важливих маловідомих і невідомих, вагомих, раніше недоступних дослідникам архівних джерел і фактів, що дають змогу достовірно реконструювати малодосліджені досі аспекти громадсько-політичної діяльності західноукраїнських молодіжних організацій і товариств у міжвоєнний період, об‘єктивно переглянути деякі застарілі, а то й помилкові оцінки місця і ролі молодіжного руху у Західній Україні у міжвоєнний період у суспільно-політичному житті західноукраїнського населення.

До наукового обігу введено маловідомі, оригінальні архівні матеріали Центрального державного історичного архіву України у м.Львові, Державного архіву Львівської області, Державного архіву Тернопільської області, Державного архіву Івано-Франківської області, Центрального державного архіву громадських об‘єднань України у м. Києві, Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України у м. Києві.

Практичне значення дисертації визначається висвітленням місця і ролі молодіжного руху у суспільно-політичному житті західноукраїнських земель у складі Польщі, що сприятиме поглибленню вивчення історії молодіжних організацій і товариств Західної України та використанню їх досвіду в сучасних умовах розбудови української держави.

Фактичний матеріал, теоретичні положення і висновки, які нагромаджені у дослідженні, можуть бути використані при написанні узагальнюючих праць та навчальних посібників з історії України, з історії української державності, при проведенні практичних і семінарських занять, лекційної роботи серед широкого загалу.

Апробація результатів дослідження здійснена шляхом його обговорення та рекомендації до захисту на спільному засіданні кафедри історії України та кафедри стародавньої та середньовічної історії Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка та кафедри історії України Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.

Головні підсумки роботи автора над обраною темою дисертації викладені у наукових працях, що опубліковані у всеукраїнських та реґіональних виданнях. Основні положення та висновки дисертації апробовані у доповідях на звітних наукових конференціях викладачів і студентів історичного факультету Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка (1993-2001) та на Міжнародній науковій конференції “М.Грушевський – погляд із сьогодення” (Тернопіль, 1997 р.), Міжнародній науковій конференції “Українсько-польські відносини ХХ ст.: державність, суспільство, культура” (Тернопіль,1999 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Інноваційні технології в процесі викладання історії” (Тернопіль, 2000 р.), Міжнародній студентсько-аспірантській конференції “Україна – Польща: шлях до європейської співдружності” (Тернопіль, 2001р.).

Публікації. Основні положення і результати дисертації викладені у 13 публікаціях.

Структура дисертації. Предмет, мета і завдання дисертаційно-го дослідження визначили структуру дисертації обсягом стор. Вона складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел ( назв.)

ІІ. Основний зміст дисертації.

У вступі обґрунтовуються актуальність обраної теми, її територіальні та хронологічні рамки, визначаються мета і завдання, об‘єкт, предмет і методологія дослідження, зв‘язок з науковими програмами, планами і темами, показується наукова новизна дисертації, теоретичне значення і практична цінність, апробація результатів дослідження.

У першому розділі – “Історіографічний огляд та джерельна база дослідження” – проаналізовано стан наукових досліджень проблеми та характер документальної бази, яка використана при написанні роботи.

Найперші відомості про молодіжний рух у Західній Україні у міжвоєнний період подаються у друкованих матеріалах, виданих у Радянській Україні. Так, у 1925 році скупу інформацію про ліворадикальний молодіжний рух у Східній Галичині подає І.Кулик у статті “Східна Галичина (Сторінки історії юнацького руху)”. У 1927 році ряд схожих матеріалів виходить під редакцією М.Трублаїні у книзі “Молодь за кордоном” та у праці Я.Лясоцького “Комсомол Польщі у боротьбі”. Більш конкретний і різноплановий матеріал містить книга М.Борця “Молодь на Західній Україні”, у якій з марксистсько-ленінських позицій здійснено спробу проаналізувати становище молоді на західноукраїнських землях на початок 30-х рр. ХХ ст.

Інтерес до вивчення історії молодіжного руху у Західній Україні у 1920-1939 рр. відновлюється у радянській історичній літературі тільки у 50-ті рр. ХХ ст. З‘являються дослідження І.Фольварочного, В.Маланчука, Н.Гурладі. Автори зупиняються на показі соціально-економічного становища західноукраїнської молоді, фрагментарно описують створення і діяльність перших комсомольських організацій і головну увагу акцентують на боротьбі ліворадикальної молоді за соціальне та національне визволення та воз‘єднання з УРСР. Варто виділити спогади колишніх членів КСМЗУ Б.Дудикевича і М. Кіх.

Протягом 60-80 рр. ХХ ст. окремі аспекти історії ліворадикального молодіжного руху у Західній Україні у міжвоєнний період були висвітлені у працях радянських істориків Є.Галушка, М.Панчука, Я.Дашкевича, В.Дмитрука, І.Шумейка, З.Чуприни, К.Ятлук, Г.Сизоненко, В.Твердохліба та ін.

Зокрема, окремі аспекти організаційно-політичної роботи КСМЗУ, керівництво цією організацією з боку КПЗУ розглядають у своїх працях Є.Галушко, М.Панчук, З.Чуприна. Участь комсомольців у організації широкого руху на захист СРСР у Західній Україні аналізує у своїй статті В.Дмитрук. Окремі сторінки створення комсомольської організації, діяльність комсомолу в період окупації Західної України Польщею, створення та роботу дитячої організації “Червоний піонер Західної України”, участь комсомольців у боротьбі за національне й соціальне визволення, за воз‘єднання з Радянською Україною у складі СРСР розкривають Є.Новицький, І.Шумейко, К.Ятлук. Історію легальної ліворадикальної молодіжної організації Західної України – секції молоді “Сельробу” – висвітлює у своїй праці Г.Сизоненко. У 1983 р. виходить з друку робота В.Твердохліба “Молодь Західної України у боротьбі за возз‘єднання”. Автор на відміну від усіх попередніх видань намагається подати цілісну картину історії КСМЗУ та її союзників, розкриває керівну роль КПЗУ в організації ліворадикальної молоді, вплив ЛКСМУ на західноукраїнський комсомол, керівництво КСМЗУ піонерським рухом, боротьбу молоді за створення єдиного антифашистського народного фронту, звільнення від польської окупації, характеризує роботу комсомольців у масових молодіжних організаціях і товариствах Західної України, що діяли легально. Проте і В.Твердохлібу в силу вимог часу та ідеологічних обмежень не вдалося розкрити усі сильні, а, особливо, слабкі сторони ліворадикального молодіжного руху.

Перші спроби узагальнити історію українських молодіжних організацій і товариств Західної України національно-демократичного спрямування, діяльність яких дозволяв польський офіційний уряд, припадають на 30-і рр. ХХ ст. Першою тут слід назвати працю В.Федорчака “Лугова організація в роках 1925-1935. Історичний нарис,” що була написана до 10-літнього ювілею українського молодіжного руханково-спортивного товариства “Луг”. На жаль, об‘єм роботи дозволив автору тільки у загальних рисах розглянути основні напрямки діяльності товариства, його вплив на західноукраїнську молодь. Ще більш загальний і фрагментарний характер носить робота організатора сокільського руху в Західній Україні до Першої світової війни І.Боберського “Українське сокільство. 1894-1939.” У невеликій за обсягом брошурі автор робить поверховий огляд діяльності “Сокола-Батька” у міжвоєнний період.

У зв‘язку із ліквідацією усіх молодіжних організацій і товариств Західної України восени 1939 р. дослідження історії молодіжного руху переносяться в еміграцію, де науковці, досить часто з числа західноукраїнських молодіжних організацій і товариств, фактично розпочали серйозне вивчення і аналіз їх історії. Зокрема, протягом 1948-1952 рр. у Мюнхені під редакцією В.Кубійовича виходить тритомна загальна частина “Енциклопедії Українознавства”, де окремі матеріали і ціла глава були присвячені історії молодіжних організацій Західної України у міжвоєнний період. Окремі матеріали з історії молодіжного руху у Західній Україні у міжвоєнний період друкувалися у словниковій частині десятитомної “Енциклопедії Українознавства”.

Характерною особливістю досліджень українських авторів у еміграції є їх історико-мемуарний характер. І це зрозуміло, адже вони фактично не могли використовувати архівні матеріали та періодичні видання міжвоєнного періоду, що були зосереджені у архівних фондах і бібліотеках Радянської України. З відповідної історико-мемуарної літератури варто виділити праці Ю.Старосольського, С.Левицького.

Після Другої світової війни в українській еміграції з‘являються перші дослідження про молодіжний праворадикальний рух у Західній Україні у 1920-1939 рр. У першу чергу слід назвати працю В.Мартинця “Українське підпілля. Від УВО до ОУН (спогади і матеріали до передісторії українського організованого націоналізму)”. У 1968 р. виходить з друку перший том праці праворадикального політичного діяча і журналіста, у свій час члена проводу закордонних частин ОУН, П.Мірчука “Нарис історії ОУН. 1920-1939”. Своєрідним, у багатьох моментах відмінним від точки зору П.Мірчука, поглядом на становлення праворадикального руху у Західній Україні відзначається праця публіциста і журналіста, у свій час члена проводу ОУН з групи полковника А.Мельника, З.Книша “При джерелах українського організованого націоналізму”. Варто також виділити працю Д.Ребет “Націоналістична молодь і молодечий націоналізм”.

Із здобуттям Україною незалежності у 1991 р. для вивчення історії молодіжного руху у Західній Україні у міжвоєнний період створюються надзвичайно сприятливі умови. Найголовніше, відкрився вільний доступ до архівних матеріалів та періодичної літератури, що є головною опорою будь-якого дослідження.

Окремі аспекти молодіжного руху у Східній Галичині аналізує М.Кугутяк. Автор, зокрема, вказує на зростаючу роль молодшого покоління у суспільно-політичному житті краю з середини 20-х рр., причини конфлікту із старшим поколінням, об‘єктивні обставини того, чому до лав ОУН вливалася насамперед молодь: спочатку студентська, а згодом і міська та сільська. Окремі фрагменти історії молодіжного праворадикального руху у Західній Україні у міжвоєнний період містяться у праці О.Багана “Націоналізм і націоналістичний рух”.

Історії українського Пласту присвячена монографія Б.Савчука “Український Пласт. 1911-1939”. Сильною стороною дослідження є широке залучення архівних матеріалів та періодичних видань того часу, комплексний підхід до вивчення і висвітлення як теорії й практики українського скаутингу, так і його історичного розвитку у визначені роки. Б.Савчук аналізує також діяльність українських молодіжних організацій і товариств Галичини у 20-30-х рр. ХХ ст. у дисертаційному дослідженні “Українські громадські організації в суспільному житті Галичини (остання третина ХІХ ст. – кінець 30-х рр. ХХ ст.”

Історію спортивного руху у Західній Україні, у тому числі й у міжвоєнний період, досліджує Б.Трофим‘як. Автор, зокрема, подає організаційну структуру, духовні засади руханково-спортивних товариств з використанням певної кількості архівних матеріалів та періодичних видань того часу. Діяльність українських молодіжних організацій і товариств Галичини у міжвоєнний період аналізує у своїх працях І.Андрухів. Історії українського молодіжного руху на західноукраїнських землях у 20-30-ті рр. ХХ ст. присвячене дисертаційне дослідження Р.Пальчевського. Географічні межі його дослідження окреслюють ті західноукраїнські території , які упродовж 20-30-х років ХХ ст. входили до складу Румунії, Чехословаччини, Польщі. Другий розділ присвячений аналізу внутрішнього стану та суспільної спрямованості трьох напрямів молодіжного руху: національно-демократичного, комуністичного і націоналістичного.

Безпосередньо джерельною базою дослідження є сукупність документів і матеріалів державних архівів України. Їх умовно можна поділити на декілька груп. Перша структурна група матеріалів – це директивно-довідкова документація про діяльність молодіжних організацій і товариств: статути та історичні довідки, звіти, протоколи засідань, матеріали про скликання і проведеня загальних зборів, конференцій, пленумів, з‘їздів, директиви, інструкції, оголошення, звернення, листування, списки членів тощо. Друга – це документи, що висвітлюють ставлення як західноукраїнських, так і радянських політичних партій та громадсько-політичних об‘єднань до молодіжних організацій і товариств, взаємовідносини між ними. Третя структурна група матеріалів характеризує політику польського офіційного уряду та соціально-економічне становище західноукраїнської молоді. Важливе значення має четверта структурна група архівних матеріалів, що зберігається у фондах польської поліції та адміністративних органів. Це, зокрема, офіційні донесення поліції, її таємних агентів та провокаторів, листування між виконавчими структурами воєводств, староствами, поліцією, міністерствами внутрішніх справ, фізичного виховання та освіти, судовими інстанціями, матеріали судових процесів тощо.

У ході вивчення досліджуваної проблеми джерельну базу поповнили опубліковані архівні матеріали. Це, зокрема, збірники документів і матеріалів, що висвітлюють політику Польщі у Західній Україні у 1920-1939 рр., соціально-економічне становище молоді, визрівання і оформлення ідеї української державності в молодіжному русі, боротьбу українських юнаків та дівчат за національне й соціальне визволення з-під гніту польского офіційного уряду. Важливим джерелом дисертаційного дослідження стали періодичні видання, насамперед, західноукраїнських молодіжних організацій і товариств.

Значну цінність для вивчення досліджуваної проблеми представляють різні енциклопедичні і довідкові видання, широка історико-мемуарна література, що репрезентує усі напрями молодіжного руху у Західній Україні у міжвоєнний період.

Другий розділ дисертації присвячений аналізу ідейно-теоретичних засад молодіжного руху у Західній Україні у 1920-1939 рр.

У першому підрозділі аналізуються політично-правове становище Західної України, колонізаційна і асиміляційна політика офіційного уряду Польщі, соціально-економічне становище юнаків та дівчат Західної України у міжвоєнний період.

Визначено, що головним об‘єктом полонізації і асиміляції польський офіційний уряд обрав західноукраїнську молодь. Найбільш яскраво політика примусової асиміляції молоді проявилася в галузі освіти. Політика Польщі у напрямі повної централізації та полонізації української школи здійснювалася різними шляхами і у декілька етапів. Це централізація шкільної адміністрації і системи освіти, послаблення впливу на школу українських громадських організацій і політичних партій на початку 20-х рр., перетворення українських шкіл на двомовні із середини 20-х рр., запровадження нової системи освіти, коли вчителями стали працювати переважно поляки, у 30-ті рр. До кінця 30-х рр. майже всі школи на Галичині та на Волині стали або двомовними або польськими. Середню та фахову освіту західноукраїнська молодь могла отримати у надзвичайно рідкісних випадках. Майже всі українські середні та фахові школи були приватними і підлягали суворому контролю з боку польської шкільної влади. Ще гіршим було становище у Польщі української вищої школи. Таємний український університет, що був створений і організований у 1920 р. на зразок західноєвропейських університетів, зміг проіснувати тільки до кінця 1925 р., тоді ж припинила своє існування Українська політехнічна висока школа, що була заснована у 1921 р. Число студентів-українців, що навчалися у польських вищих учбових закладах, через встановлену відсоткову норму було мізерним.

Надзвичайно складним було становище робітничої молоді. Однією з форм експлуатації був промисловий статут, що давав змогу фабрикантам продовжувати термін учнівської практики навіть до 7 років. Збільшуючи всілякими способами робочий день, польська адміністрація постійно зменшувала молодим робітникам й без того мізерну заробітну плату. У ще гірших умовах знаходилися молоді безробітні. Закон про безробіття повністю позбавив грошової допомоги тих молодих робітників, що працювали у невеликих майстернях.

Дуже важким було становище української молоді, особливо незаможної, у західноукраїнському селі. Через гострий земельний голод, перенаселення, злидні юнаки і дівчата змушені були найматися на роботу до поміщицьких маєтків, де найчастіше засосовувалася оплата праці не грошима, а натурою.

Польський офіційний уряд забороняв західноукраїнським юнакам і дівчатам вступати до профспілок, заохочуючи їх до вступу у різноманітні мілітаризовані об‘єднання військової підготовки, християнські організації тощо. Такими кроками він намагався перетворити західноукраїнську молодь на сліпе знаряддя своєї політики.

У другому підрозділі аналізується ідея української державності у західноукраїнському молодіжному русі у міжвоєнний період, показано, що молодіжний рух у Західній Україні протягом 1920-1939 рр. розвивався у надзвичайно складних, протирічивих умовах. З одного боку, давався взнаки колосальний тиск офіційного уряду Польщі, що постійно намагався підпорядкувати своєму впливу українські молодіжні організації національно-демократичного спрямування та ліквідувати підпільні молодіжні стуктури. З другого боку, західноукраїнський молодіжний рух був надзвичайно неоднорідним.

Найбільш масові руханково-спортивні товариства –“Пласт”, “Сокіл-Батько”, “Луг”, “Каменярі” та ін. – намагалися не конфліктувати з польським офіційним урядом і пристосувати свої статутні положення згідно з вимогами владних структур. Старше керівництво цих товариств головним завданням для своїх юних членів ставило здобуття культурної незалежності й автономії у межах існуючої польської держави, ні в якому випадку не виступати проти неї, не співпрацювати ні з праворадикальними, ні з ліворадикальними організаціями. Однак значна частина західноукраїнських юнаків і дівчат починає втягуватися у роботу нелегальних молодіжних осередків, рідше ліворадикального, частіше праворадикального спрямування. З другої половини 30-х рр. західноукраїнська молодь, розчарувавшись у легальних методах діяльності, або зовсім відходить від активної роботи в молодіжних організаціях, або переходить на позиції ОУН.

У 20-ті роки серед значної частини західноукраїнської молоді поширюються прорадянські, прокомуністичні настрої. Вони у деякій мірі базувалися і на патріотичних почуттях, що були підсилені наявністю української державності в особі УРСР, широкомасштабною, хоча й тимчасовою, політикою українізації, яку проводили більшовики в Україні з метою зміцнення своєї влади і з метою можливого експорту комуністичної революції на західноукраїнські землі. Комсомольці Західної України разом з комуністами закликали замінити старий лозунг про національне самовизначення набагато радикальнішим – добиватися повного політичного відокремлення пригнобленого українського народу і приєднання Західної України до УРСР. Однак реалізація такої лінії поведінки стикалася з величезними труднощами через те, що молодіжний ліворадикальний рух лише почасти був українським, у ньому, зокрема, поєднувалися і українські, і польські, і єврейські елементи, які вважали вирішення українського національного питання справою другорядною і вимагали відстоювати ідею загальнопольської революції. Перемога української національної ідеї в західноукраїнському ліворадикальному русі в цілому та молодіжному зокрема носила тимчасовий характер і тривала доти, доки в Радянській Україні мали вплив на розвиток подій націонал-комуністи і не була згорнута “українізація”.

Молоді західноукраїнські праворадикали під впливом поглядів М.Міхновського, М.Сціборського і, особливо, Д.Донцова вважали, що форма майбутньої української держави буде змінюватися поступово: одна – для періоду національного визволення, друга – для періоду становлення і розвитку незалежної України. Для періоду національного визволення повинна бути організована політика безперервної української національної революції. Після відновлення української держави будуть утворені законодавчі органи на представницькій основі із врахуванням відмінностей окремих територій, що ввійдуть до складу незалежної України. Цей законодавчий орган обере голову держави, а той призначить виконавчу владу. Спроба реалізувати ідею української державності на першому етапі національно-визвольної боротьби привела до того, що весь молодіжний праворадикальний рух був загнаний у глибоке підпілля, сотні юнаків і дівчат були заарештовані, багато страчено. У кінці 30-х р. стала надзвичайно реальною загроза нової світової війни. Молоді лідери ОУН приходять до висновку, що можуть скластися сприятливі умови для відродження незалежної України.

Третій розділ дисертації присвячений аналізу організаційної і виховної діяльності молодіжних організацій і товариств Західної України у міжвоєнний період.

У першому підрозділі аналізується діяльність українських молодіжних організацій і товариств національно-демократичного спрямування. Їх організаційна і виховна діяльність регламентувалася відповідними польськими законодавчими актами, а вони самі знаходилися під постійним контролем адміністративних структур Польщі, які не вибачали навіть найменших порушень та прорахунків, одразу ж включали до них механізм переслідувань, заборон, арештів.

Одним з перших у листопаді 1920 р. відновлює свою діяльність товариство “Сокіл-Батько”. У 1925 р. було зареєстровано товариство під назвою “Луг”. З 1920 р. починається процес відродження пластових осередків.

Організаційна структура “Сокола-Батька”,”Луга”,”Пласту” як найбільш чисельних і авторитетних у 20-ті рр. легальних західноукраїнських молодіжних організацій, мала як спільні риси, так і свої особливості та відмінності. З початком 30-х рр. вона зазнала суттєвих змін. По-перше, восени 1930 р. уряд Польщі провів масові репресії щодо західноукраїнського населення, що отримали назву “пацифікація” (умиротворення). Одним із найбільш важливих наслідків “пацифікації” стала ліквідація “Пласту”, багатьох осередків “Сокола-Батька” і “Луга”. По-друге, у жовтні 1932 р. польський сейм прийняв новий “Закон про товариства”, який встановлював суттєві обмеження для діяльності молодіжних українських організацій. Після цього самим масовим українським молодіжним товариством залишився тільки “Луг”, що перейшов під нагляд і контроль польської адміністрації.

З грудня 1930 р. розгорнуло свою організаційну і виховну діяльність товариство “Союз української поступової молоді ім.М.Драгоманова “Каменярі”. Члени “Каменярів” повинні були сприймати національний, культурний і соціальний світогляд М.Драгоманова, тому серед них не могло бути місця для комсомольців, праворадикально налашованої молоді, що на думку каменярів поборювали демократичну думку.

Початок 30-х рр. відзначався посиленням впливу на західноукраїнську молодь греко-католицької церкви. Свято “Українська молодь Христові” поклало початок створенню релігійної молодіжної організації “КАУМ”, що наслідувала багато організаційних форм пластової діяльності. У Станіславському воєводстві діяла релігійна молодіжна організація “Скала”. Крім того проводили свою діяльність студентське релігійне товариство “Обнова”, ”Марійські товариства”.

У другому підрозділі аналізується діяльність ліворадикальних молодіжних організацій Західної України, що з вересня 1920 р. перейшли на підпільну роботу. Це Комуністична спілка молоді Західної України, яка проводила свою роботу під безпосереднім керівництвом Комуністичної партії Західної України, дитяча комуністична організація “Червоний піонер Західної України”, напівлегальна прокомуністична організація “Ділове об‘єднання поступового студентства”, легальна організація студентів “Життя”, комуністична студентська фракція, легальна молодіжна секція молоді “Сельробу”, що працювала під керівництвом КСМЗУ. Зроблені висновки про те, що у першій половині 20-х рр. комсомольцями велася організаційна робота по створенню нових осередків, поширенню свого впливу на територію Західної України. Найважливішим завданням ліворадикальних молодіжних організацій було виховання західноукраїнської молоді в дусі ідей пролетарського інтернаціоналізму, поширення комуністичних ідей і поглядів. Їх робота розвивалася при підтримці з боку комсомольців Радянської України. У 1927-1928 рр. КПЗУ, а разом з нею і КСМЗУ, пережили розкол, який значно послабив позиції ліворадикальної молоді. З 1933 р. КСМЗУ зазнала чергового організаційного удару, почалися пошуки “агентів ОУН” в окружних, районних комітетах КСМЗУ, виключення їх з комсомолу. Подолати цю організаційну кризу, відновити свій чисельний склад КСМЗУ так і не змогла.

У третьому підрозділі йдеться про внутрішній стан та суспільну спрямованість праворадикального західноукраїнського молодіжного руху, що був представлений спочатку студентськими праворадикальними організаціями: Групою української державницької молоді, Союзом української націоналістичної молоді. У 1929 р. СУНМ у повному складі увійшов у ОУН та став її фактичним організаційним ядром. Крім більш-менш цілісної юнацької мережі ОУН, неперіодично функціонували окремі зустрічі, курси, інструкторські табори. У середині 30-х рр. була офіційно запроваджена структура юнацького доросту, яка охоплювала молодь до 15-річного віку. Від небезпеки провалів доріст і юнацтво ОУН із середини 30-х рр. вберігалися тим, що з цього часу перестали проводитися окремі терористичні акції, заборонялися організаційні зв’язки з керівництвом ОУН. Надзвичайно важливим організаційним завданням для молодих західноукраїнських праворадикалів було проникнення і здобуття безпосереднього впливу на молодь, яка була організована у легальних молодіжних товариствах “Пласт”, “Сокіл-Батько”, “Луг”, читальнях “Просвіти”.

У висновках узагальнюються результати проведеного дослідження, основні з яких виносяться на захист:

1. Молодіжний рух у Західній Україні у міжвоєнний період розвивався у складних, суперечливих умовах. З одного боку, давався взнаки тиск польського офіційного уряду, який постійно намагався контролювати і підпорядковувати своєму впливу західноукраїнські молодіжні організації і товариства національно-демократичного спрямування та ліквідувати підпільні молодіжні структури. З другого боку, молодіжний рух у Західній Україні у 1920-1939 рр. був надзвичайно неоднорідним.

2. Молодіжний рух у Західній Україні у міжвоєнний період утверджувався у принципово нових якісних умовах, характерних подальшим розвитком і зміцненням ідеї української державності, прагненням до національного самовизначення. Цей рух носив яскраво виражену антипольську спрямованість, зумовлену полонізаторською та колонізаторською політикою Польщі щодо українців уцілому та західноукраїнської молоді зокрема. Ця політика найбільш виразно проявлялася у презирливому ставленні польської адміністрації до української мови, освіти і культури.

3. Західноукраїнський молодіжний рух національно-демократичного спрямування був представлений руханково-спортивними, студентськими організаціями і товариствами. Протягом 1920-1939 рр. у цих організаціях проходив процес переоцінки цінностей, складний і суперечливий пошук нових організаційних форм та ідейно-світоглядних принципів. Від позиції, яка полягала у відмові виступати проти польської влади, співробітничати з радикальними молодіжними структурами, західноукраїнські юнаки і дівчата поступово переходили до усвідомлення того, що відродження української нації можливе не тільки через сильне, мужнє і здорове молоде покоління, але й через покоління, яке активно бореться з польською владою за це відродження аж до повної незалежності.

4. Ліворадикальний молодіжний рух у Західній Україні у 1920-1939 рр. мав найбільшу кількість прихильників серед молоді у 20-ті рр. Однак, з кінця 20-х – початку 30-х рр. у ліворадикальному молодіжному русі проявилася гостра політична криза, результатом якої були драматичні події в УРСР: згортання політики “українізації”, масові репресії проти української інтелігенції, голодомор 1932-1933 рр. Значна частина української молоді покинула КСМЗУ та інші ліворадикальні молодіжні організації і перейшла або в організації і товариства національно-демократичного спрямування, або в праворадикальні молодіжні осередки. Із середини 30-х рр. ліворадикальний молодіжний рух опинився фактично у стані самоізоляції, втрати впливу на західноукраїнську молодь. Повернути втрачений авторитет і вплив на молодь не вдалося ще й через те, що ліворадикальний молодіжний рух був фактично знищений у 1938 р. після звинувачення КПЗУ, а з нею разом і КСМЗУ, виконкомом Комінтерну у націоналізмі та, ніби-то, проникненні до їх керівництва “агентів фашизму”.

5. Праворадикальний молодіжний рух у Західній Україні у міжвоєнний період стає вагомим чинником суспільно-політичного життя українців з початку 30-х рр., хоча й зароджується ще у середині 20-х рр. У цей час значна частина західноукраїнської молоді рішуче пориває з гуманістичними і демократичними традиціями українського національно-визвольного руху другої половини ХІХ – початку ХХ ст., ототожнюючи їх з національною неповноцінністю і меншовартістю. Вона піднімає на щит основні лозунги інтегрального націоналізму: примат волі над розумом, чину над думкою, культ боротьби і жертви крові. ОУН у 30-ті рр. складалася практично з самої молоді, яка цю організацію надзвичайно радикалізувала. Коли у 1938 р. політика “нормалізації” остаточно провалилася, авторитет і вплив молодих українських праворадикалів значно зріс. Вони почали активно готуватися до відродження незалежної України на своїх ідейно-світоглядних принципах.

6. Молодіжний рух у Західній Україні у 1920-1939 рр., незважаючи на неоднорідність і протиріччя у своєму розвитку, зміцнив і утвердив у свідомості західноукраїнських юнаків і дівчат ідею української державності, єднання усіх українських земель. Через це полонізаторська і колонізаторська політика офіційного уряду Польщі була приречена на провал. Західноукраїнська молодь, пропагуючи і розвиваючи свій освітній і культурний рівень, проходячи спортивний і військовий вишкіл, готувалася до боротьби за українську державність.

Викладений у дисертаційному дослідженні матеріал дає підстави висловити низку практичних рекомендацій для сьогодення:

1. У ході дослідження порушено проблему стосунків поколінь, “батьків” і “дітей”. Дисертант прийшов до висновку, що, якщо старше покоління не зможе забезпечити молоді можливість знайти себе для самовираження і самоствердження, а тільки буде постійно повчати і наставляти, то молодь сама створить і буде намагатися реалізувати ідеї самовираження і самоствердження, що дуже часто приводить до небажаних результатів, збурення суспільства.

2. Без фінансової підтримки, зміцнення матеріальної бази будь-яка виховна робота з молоддю приречена на неуспіх.

3. Для ефективної роботи з молоддю необхідна консолідація зусиль усіх зацікавлених сторін: державних органів, політичних партій, навчально-виховних закладів, які б прилучилися до вироблення державної програми національного виховання, у тому числі й з урахуванням кращого історичного досвіду роботи західноукраїнських молодіжних організацій і товариств у 1920-1939 рр.

Основні положення дисертації відображені в таких публікаціях:

1.

2. Шумський І.І. Організаційна і виховна діяльність західноукраїнських молодіжних організацій і товариств у 20-і роки ХХ ст. // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Вип.УІІ. Серія: Історія. Збірник наукових праць. – Тернопіль, 1998. – С. 89-108.

3. Шумський І.І. Організаційна і виховна діяльність українських легальних молодіжних організацій Західної України у 30-і роки ХХ століття // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія. Вип. УІІІ. – Тернопіль, 1999. – С. 138-143.

4. Шумський І.І. Лівий молодіжний рух у Західній Україні в 30-і роки ХХ століття: окремі аспекти організаційного будівництва // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія. Вип. ІХ. – Тернопіль, 1999. – С. 59-62.

5. Шумський І.І. Молодіжний рух у Західній Україні в міжвоєнний період (1920-1939): історіографія дослідження // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія. Вип. 10. – Тернопіль, 2000. – С. 282-287.

6. Шумський І.І. Ідея української державності у ліворадикальному молодіжному русі Західної України (1920-1939) // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія. Вип. 11. – Тернопіль, 2000. – С. 88-91.

7. Шумський І.І. Політика офіційного уряду Польщі та соціально-економічне становище молоді Західної України у міжвоєнний період (1920-1939) // Наукові записки: Збірник наукових статей Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова / Укл. П.В. Дмитренко, О.Л. Макаренко. – К.: НПУ, 2001. – Випуск 38. – С. 254-262.

8. Шумський І.І. Праворадикальний молодіжний рух у Східній Галичині у 20-і роки ХХ століття // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія. Вип. 12. – Тернопіль, 2001. – С. 131-134.

9. Шумський І.І. Робота Комуністичної спілки молоді Західної України в масових організаціях (1928-1938 рр.) // Розвиток педагогічної освіти і науки в західних областях України. Тези доповідей науково-практичної конференції. Частина І. –Тернопіль, 1990. – С. 41- 42.

10. Шумський І.І. Молодіжні націоналістичні організації Західної України у 20-і роки ХХ ст. // Україна і світ. Історія: минуле і сучасність. Тематичний збірник праць студентів і аспірантів історичного факультету Тернопільського педагогічного інституту. – Тернопіль, 1995. – С. 102-105.

11. Шумський І.І. Молодіжне товариство “Луг” (1925-1939) у Галичині // Україна на шляху до незалежності і демократії. Тематичний збірник праць викладачів, студентів і аспірантів історичного факультету Тернопільського державного педагогічного інституту. – Тернопіль, 1996. – С. 163-166.

12. Шумський І.І. Молодіжний рух у Західній Україні між двома світовими війнами (1920-1939) // Український світ. – 1996. –№4-6. – С. 34-35.

13. Шумський І.І. Молодь Західної України між двома світовими війнами: