ЛУГАНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

СОЙКО Інна Миколаївна

УДК 371(09)

Педагогічна діяльність Івана Стешенка

13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Луганськ – 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Рівненському економіко-гуманітарному інституті, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор

Дем`янчук Степан Якимович,

Рівненський економіко-гуманітарний інститут, перший проректор;

доктор педагогічних наук, професор, академік АПН України

Євтух Микола Борисович,

АПН України, Відділення педагогіки і психології вищої школи, академік-секретар.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор,

академік АПН України

Ярмаченко Микола Дмитрович,

Президія АПН України, радник;

кандидат педагогічних наук, доцент

Бєлих Олександр Сергійович,

Луганський державний педагогічний університет імені Тараса Шевченка, кафедра педагогіки, доцент.

Провідна установа: Національний педагогічний університет

імені М.П.Драгоманова, кафедра теорії та історії педагогіки.

Захист відбудеться 16.10.2001 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К.29.053.01 у Луганському державному педагогічному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 91011, м.Луганськ, вул.Оборонна, 2.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 91011, м.Луганськ, вул.Оборонна, 2.

Автореферат розісланий 14.09.2001 р.

Вчений секретар

спеціалізованої ради Л.Л.Бутенко

Загальна характеристика роботи

Актуальність та доцільність дослідження. У сучасний період демократичних реформувань і державного оновлення особливого значення набуває національне відродження України, яке потребує оптимізації та удосконалення народної освіти, відповідного виховання підростаючого покоління. Успішне розв’язання цього фундаментального за соціально-історичним значенням для держави завдання можливе через ґрунтовне дослідження вітчизняних педагогічних традицій минулого і творче використання їхнього великого пізнавально-виховного потенціалу. Визначені завдання вимагають глибокого вивчення спадщини видатних вітчизняних просвітників, учених, педагогів, ідеї та твори яких у попередні десятиліття несправедливо замовчувалися. Це стосується і видатного державного та громадського діяча, педагога, теоретика, новатора школи й педагогічної науки України Івана Матвійовича Стешенка (1873-1918), ім`я якого добре відоме не тільки в нашій країні, але й в усьому світі. Педагогічна творчість І.М.Стешенка ще не була предметом спеціального наукового дослідження.

Діяльність І.Стешенка характеризується широким діапазоном і багатогранністю. Не було жодної ділянки суспільного життя, в якій би він безпосередньо не брав участі: розбудова українського шкільництва, виховання молоді, боротьба за український університет, розвиток українського політичного життя, розбудова культурних установ і української популярної преси для формування національного світогляду українського народу. “Цілком зрозуміло, що найбільше енергії витратив Іван Матвійович на задоволення духовних потреб українського народу, які цілковито нехтувалися чужою владою упродовж усього “пропащого часу”. Тут відкривалось перед Іваном Матвійовичем необмежене поле діяльності. І ось Іван Матвійович як Генеральний Секретар, а потім міністр освіти відкриває українські вищі початкові школи, українські гімназії, перший Український Народний Університет, Педагогічну Академію, Академію Мистецтва та Державний Народний Театр, скликає з’їзд учителів, представників земств і міст, на якому розробляється план управління й діяльності в галузі народної освіти, організовує різні курси для вчителів і культурно-просвітних діячів і т. д.” [1]. На той час І.Стешенко став символом всеукраїнського єднання і справжнім провідником українства.

Важливе значення для нашого дослідження мають праці Є.І.Антипової, М.І.Болдирева, С.Я.Дем’янчука, Н.Г.Ничкало, О.В.Сухомлинської, М.І.Шилової, Н.Я.Щурової, в яких висвітлено різні аспекти професіограми вчителя-вихователя. Розуміння перспектив розвитку теорії професійної виховної роботи пов’язується в працях багатьох вчених з теоретичним осмисленням практичних рекомендацій щодо підготовки педагога як вихователя: у вищих педагогічних закладах - В.І.Бондар, А.С.Дем’янчук, І.А.Зязюн, В.Г.Кузь, В.П.Струманський, М.І.Шкіль, М.Д.Ярмаченко; в університетах - А.М.Алексюк, Л.Г.Коваль, В.В.Сагарда; в дослідницьких педагогічних установах - С.У.Гончаренко, А.І.Дьомін, В.А.Козаков, О.П.Рудницька, Д.О.Тхоржевський, Н.В.Чепелєва, Г.П.Шевченко. Аналіз виховної діяльності вчителя, здійснений в процесі вивчення педагогічної літератури, ґрунтується на основних положеннях психології праці вчителя /Ф.Н.Гоноболін, А.О.Деркач, Н.В.Кузьміна, В.Ф.Моргун, Д.Ф. Ніколенко, В.А. Семиченко, А.І. Щербаков, Т.С.Яценко/, з урахуванням концепції педагогічної майстерності /І.А.Зязюн, І.Ф.Кривоніс, В.О.Сластьонін, Л.І.Рувінський, Н.М.Тарасевич/, на провідних ідеях загальнопедагогічної підготовки вчителя-вихователя/ З.А. Абдулліна, В.П.Бєлозерцев, М.Б.Євтух, Н.В.Кичук, О.І.Мороз, І.О.Синиця, Л.Ф.Спірін, М.Л.Фрумкін/. Розгляд цього аспекту поєднується з проблемами педагогічного спілкування /О.О.Бодальов, А.Б.Добрович, В.Г.Казанська, В.А.Кан-Калік, О.М.Леонтьєв/, педагогічної взаємодії /А.М.Бойко, М.Д.Касьяненко, О.П.Кондратюк, Л.В.Кондрашова, Ю.В.Кулюткін, Г.С.Сухобська/, з роботою в позашкільних закладах / І.А.Вінниченко, Т.І.Сущенко/ та виховною діяльністю педагога в роботі з педагогічно занедбаними дітьми /В.П. Касаненко, О.Г.Кочетов, М.М.Фіцула/.

У ході наукового пошуку ми розглядали питання, що пов’язані з історією розвитку вищої педагогічної освіти України / Л.П.Вовк, А.С.Дем’янчук, В.К.Майборода/, міжнародного демократичного руху педагогів /О.В.Сухомлинська/.

Враховувались також результати дослідження виховної роботи вчителя /В.П. Беспалько, В.Л.Бондар, Я.І.Бурлака, І.П.Іванов, О.Г.Мороз, В.Л.Омеляненко/. Розробляючи теоретико-методологічні основи визначеної проблеми, ми вивчали наукові праці з основ національного виховання /З.В. Васильцова, В.Г.Кузь, Ю.Д.Руденко, З.О.Сергійчук, М.Г.Стельмахович, Б.М.Ступарик/, оскільки вчитель є носієм національно-культурних традицій свого народу.

Вибір теми зумовлений вагомістю педагогічної спадщини Івана Стешенка для практики навчання та виховання. До теперішнього часу немає системного аналізу його діяльності, оскільки не було доступу до відповідних архівних матеріалів.

Зв‘язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках наукової теми та комплексної програми “Психолого-педагогічні та економічні основи гуманізації виховання й навчання в школах і вищих навчальних закладах”, яка розробляється в Рівненському економіко-гуманітарному інституті (тема затверджена на засіданні вченої ради, протокол № 2 від 20.10.1997р.).

Об’єкт дослідження — теоретична педагогічна спадщина й практична просвітницька діяльність І.Стешенка.

Предмет дослідження— особливості і закономірності процесу реалізації гуманістичних принципів у практичній педагогічній діяльності І.Стешенка.

Мета дослідження — виявити основні педагогічні закономірності і тенденції розвитку просвітницьких і педагогічних поглядів та ідей І.Стешенка щодо освіти, навчання й виховання підростаючого покоління; дослідити ефективні шляхи й форми виховання учнів у науково-педагогічній спадщині видатного вченого, освітнього діяча й педагога І.Стешенка; обґрунтувати наукові основи впровадження їх у практику сучасної національної школи.

Концепція дослідження. Педагогічна діяльність І.Стешенка розвивалась і здійснювалась на основі принципів гуманізму, притаманних як найвидатнішим представникам філософської, історичної, культурологічної наук, так і вітчизняній етнопедагогіці. ґрунтовне вивчення, систематизація педагогічної спадщини І.Стешенка можуть значною мірою збагатити історико-соціальний досвід, зміст і напрями виховання та освіти молоді в контексті відродження національної культури і національної самосвідомості українського народу. Значний позитивний вплив на удосконалення навчально-виховного процесу в школах, середніх спеціальних і вищих навчальних закладах може здійснюватись на основі педагогічних ідей та принципів, практичних досягнень І. Стешенка, зокрема таких, як: реформування напрямів і змісту національної освітньо-виховної системи; збереження й розвиток гуманістичних традицій етнопедагогіки; соціальна відповідальність державних органів влади за забезпечення висококваліфікованими фахівцями установ освіти і виховання; створення належних матеріальних умов; використання фундаментальних базових принципів навчання й виховання; спрямування діяльності теоретиків та практиків педагогіки на досягнення визначених І. Стешенком цільових установок виховного процесу.

Завдання дослідження:

1. Здійснити аналіз теоретичної спадщини І.Стешенка в галузі педагогіки.

2. Виявити та обґрунтувати соціально-історичні фактори впливу на формування педагогічних принципів і громадської позиції І.Стешенка, основні етапи його просвітницької та педагогічної діяльності.

3. Визначити основні напрями освітянської діяльності І.Стешенка та узагальнити його базові положення щодо розбудови системи освіти і виховання.

4. Охарактеризувати педагогічну систему І.Стешенка та її провідну ідею.

5. Узагальнити і охарактеризувати творчий внесок І.Стешенка в розробку напрямів, змісту та методики навчання й виховання.

6. Визначити провідні ідеї І.Стешенка щодо розвитку національної освіти, окреслити та обґрунтувати перспективні шляхи використання його досвіду в сучасній вітчизняній педагогічній практиці.

Методологічну основу дослідження становлять положення наукової теорії пізнання щодо взаємозв’язку і взаємообумовленості історико-педагогічних явищ; діалектична єдність загальнолюдських та національних цінностей; взаємозв’язок одиничного, часткового й загального, об’єктивного і суб’єктивного. Методологічними орієнтирами дослідження є ідеї національного і духовного відродження українського народу, ідеї гуманізації, демократизації навчання й виховання, збереження та розвиток соціально значущих традицій і здобутків вітчизняної педагогіки.

Методи дослідження: теоретичний, проблемно-хронологічний аналіз, що дав можливість розглянути педагогічну діяльність І.Стешенка в русі, змінах і часовій послідовності; діахронний аналіз для визначення якісних змін і розвитку соціально-педагогічних поглядів і переконань І.Стешенка; історико-педагогічний аналіз використаної літератури; вивчення архівних матеріалів, нормативно-інструктивних державних, освітніх документів, систематизація, порівняння і зіставлення фактів; проблемно-цільовий аналіз педагогічної праці, вивчення й узагальнення передового педагогічного досвіду з проблем родинного і шкільного виховання дітей у період діяльності І.М.Стешенка та його власного досвіду; наукове обґрунтування ідей видатного вченого про виховання молоді, виділення його основних напрямів для творчого використання в сучасній педагогічній теорії і практиці.

Дослідження проводилось поетапно.

На першому етапі /1995-1996рр./ вивчалася література з проблеми, бібліотечні та архівні матеріали; визначалася мета, гіпотеза, предмет, об’єкт дослідження та формувалась структура дисертації.

На другому етапі /1997-1999рр./ опрацьовувались матеріали про діяльність Івана Стешенка, вивчались його твори, публікувались результати дослідження в наукових збірниках, накопичувались і систематизувались матеріали дослідження.

На третьому етапі /2000-2001рр./ поглиблено досліджувався і узагальнювався науковий матеріал. Було надруковано низку наукових праць у пресі на основі порівняння даних з їх інтерпретацією та узагальненням.

Джерельну базу дослідження становлять педагогічні, автобіографічні, наукові, науково-популярні, публіцистичні праці І.Стешенка / Київ, Одеса/; неопубліковані доробки видатного педагога; матеріали фондів наукових бібліотек, зокрема ЦНБ ім. В.Вернадського, Державної національної бібліотеки України /Київ/, Острозької і Рівненської обласних державних бібліотек; документи Міністерств освіти і науки, культури і мистецтв України; листування, програми, відзови, статути і матеріали політичних і культурно-освітніх інституцій; мемуари та щоденники сподвижників і родичів І. Стешенка, що знаходяться в Центральному державному історичному архіві /Київ/, Центральному державному архіві вищих органів влади й управління України; в газетах і журналах - “Голос України”, ”Шлях освіти”, “Освіта й управління”, “Волинь”, “Вільне слово”, “Вісті Рівненщини”, “Українська мова і література” та інш.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що: в ньому вперше здійснено цілісний аналіз педагогічних, теоретичних і практичних проблем діяльності І.Стешенка; проаналізовано і узагальнено історико-педагогічні засади виховання молоді, що були опрацьовані І.Стешенком у процесі практичної діяльності, зміст, форми і методи виховання і навчання дітей, розроблені І.Стешенком; обґрунтовано шляхи впровадження результатів дослідження педагогічної діяльності Івана Стешенка в навчально-виховний процес української національної школи; введено в науковий обіг значну кількість неопублікованих матеріалів, мало або й зовсім невідомих архівних документів, які значно збагачують сучасні знання стосовно життєдіяльності вченого та змісту його педагогічної творчості.

Теоретична значущість дослідження. Вперше на основі комплексного системного аналізу теоретичної спадщини видатного педагога та інших джерел дослідження визначено місце і роль професора Івана Стешенка в національній педагогіці, розкрито його концепцію освіти та виховання, роль і значення цієї концепції в розбудові української національної школи, а також у подальшому розвитку теорії і практики навчання й виховання учнів на етапі становлення й утвердження Української держави.

Практичне значення роботи полягає в тому, що основні положення та висновки її можуть стати джерелом інформації з питань удосконалення навчально-виховного процесу загальноосвітньої школи та ВНЗ, збагачення його змісту. Вона стане в нагоді на заняттях під час вивчення історії педагогіки як навчальний, методичний, історико-педагогічний матеріал з питань навчання і виховання підростаючого покоління. Матеріали дослідження можуть використовуватися викладачами ВНЗ, аспірантами, докторантами та дослідниками з метою подальшого удосконалення системи навчання та виховання, а також під час написання монографій, посібників і дисертаційних робіт.

Систематизований нами фактографічний матеріал, теоретичні положення й висновки можуть бути застосовані під час написання праць і навчальних посібників з історії України, історії розвитку національної системи освіти та науки, історії національної видавничої справи, стешенкознавства. Окремі матеріали дисертації можуть використовуватись під час укладання зібрання творів І.Стешенка та побудови експозицій у музеях відповідного профілю, у підготовці нормативних актів щодо організації навчально-виховного процесу в школах, середніх спеціальних та вищих навчальних закладах.

Вірогідність результатів дослідження ґрунтується на використанні великої кількості архівних матеріалів, ґрунтовному опрацюванні наукової літератури, застосуванні правдивої історичної інформації, науковому аналізі проблеми.

Особистий внесок здобувача полягає в науковому обґрунтуванні та визначенні соціально-історичних факторів впливу на формування і соціалізацію особистості І.Стешенка; узагальненні напрямів і змісту його педагогічної діяльності; обґрунтуванні педагогічних ідей та принципів вченого; розробці характеристики освітянської діяльності видатного педагога.

Апробація і впровадження результатів дослідження здійснювалися шляхом виступів із доповідями на міжнародних (Рівне - 2000, 2001); всеукраїнських (Рівне -2000, Одеса - 1999, 2000, 2001); міжвузівських (Остріг-2000) та регіональних науково-практичних конференціях (1999-2001); публікації в збірниках наукових праць викладачів. Обговорення результатів відбувалось на засіданнях кафедри педагогіки Рівненського економіко-гуманітарного інституту, постійно діючих семінарах Рівненського інституту підвищення кваліфікації педагогічних кадрів; використовувались в навчально-виховному процесі Рівненського економіко-гуманітарного інституту та Західної філії Міжрегіонального інституту управління під час викладання дисциплін педагогічного, історичного та культурологічного циклів.

Публікації. Результати дослідження висвітлені у 8 публікаціях, зокрема 6 із них вміщено у фахових виданнях, а 2 - у збірниках тез наукових доповідей.

На захист виносяться положення:

- соціально-історичні фактори впливу на формування педагогічних принципів та громадянської позиції І.Стешенка;

- концептуальні положення вченого щодо розбудови національної

освітньо-виховної системи;

- напрями й зміст освітянської діяльності І.Стешенка в процесі

реалізації його педагогічних принципів, ідей та переконань;

- цільові установки виховання в теоретичній спадщині та

педагогічній діяльності І.Стешенка;

- способи реалізації гуманістичних досягнень вітчизняної

етнопедагогіки в педагогічній діяльності І.Стешенка,

систематизація форм виховної роботи, спрямованої на

формування національної самосвідомості особистості;

- шляхи використання педагогічного досвіду І.Стешенка в сучасній

вітчизняній педагогічній практиці.

Структура та обсяг дисертаційного дослідження. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури (216 джерел), 5-ти додатків. Основний текст дисертації викладено на 175-ти сторінках, проілюстровано 5 таблицями. Повний обсяг роботи 208 сторінок машинопису.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, зазначено зв‘язок роботи з науковими програмами та темами, визначено об‘єкт, предмет, мету, концепцію дослідження, завдання дослідження, розкрито методологічні засади, методи дослідження, джерельну базу дослідження, наукову новизну, теоретичну і практичну значущість здобутих результатів, вірогідність результатів дослідження, наведено відомості про особистий внесок автора, апробацію та впровадження здобутих результатів, публікації, сформульовано основні положення, що виносяться на захист, подано інформацію про структуру та обсяг дисертаційного дослідження.

У першому розділі “Соціально–історичні передумови становлення й розвитку педагогічної діяльності І.М.Стешенка” здійснено аналіз науково–теоретичних джерел із досліджуваної проблеми; визначено соціально–історичні фактори, що вплинули на формування педагогічних принципів і громадянської позиції видатного українського педагога; узагальнено соціально–історичну цінність педагогічної спадщини вченого як предмета спеціальних наукових досліджень у контексті відродження національної культури, виконання завдань, окреслених Державною національною програмою “Освіта. Україна ХХІ століття”.

Національно-державне відродження, яке переживає Україна на сучасному етапі, тенденції трансформації суспільної свідомості, духовного оновлення й політичного розкріпачення її громадян, посилюють інтерес широкого загалу до історії молодої країни, а разом з тим стимулюють пошук у минулому історичних паралелей процесів та явищ сьогодення.

Аналіз основних теоретичних джерел дослідження дав можливість визначити динаміку розвитку педагогічних інтересів І.М.Стешенка, основні положення його педагогічної концепції, поліаспектний характер діяльності в галузі педагогічної теорії і практики.

Педагогічні інтереси І.Стешенка сприяли формуванню його педагогічної програми, яка має чітку структуру, цільову установку, мету, виховну концепцію. Педагогічну програму І.Стешенка ми розглядаємо як виклад мети та змісту його практичної діяльності, а процес формування педагогічної програми І.Стешенка - як розробку стратегічного плану педагогічних дій.

На всіх напрямах діяльності І.Стешенка основним полем його пізнання й дії були проблеми виховання дітей і молоді. Чітко визначилась цільова установка І.Стешенка – розбудова національної системи освіти і виховання на основі реалізації та розвитку гуманістичних принципів, що набувають характеру соціально–ціннісної діяльності.

Значне місце в першому розділі займає історіографічна характеристика життя й діяльності І.Стешенка, яка сприяла визначенню соціально–історичних факторів, що вплинули на формування педагогічних принципів і громадянської позиції І.Стешенка.

Національна система освіти і виховання напередодні жовтневого перевороту 1917 року знаходилась у надзвичайно складному стані, адміністративно русифікувалась. Зліт національної свідомості, спроби відродження національної культури та історичних традицій, що відбувалися у період з 1917 до 1920 років, сприяли створенню гуманістичної національної системи освіти і виховання.

Створена Центральною Радою на вимогу І Всеукраїнського з’їзду вчителів спеціальна шкільна комісія мала на меті організацію нової системи освіти і виховання дітей та молоді, яка б відповідала соціальним потребам. Очолений І.Стешенком Генеральний Секретаріат Освіти (ГСО) визначив першочергові, провідні завдання реформування змісту і матеріального забезпечення національної освітньо-виховної системи. У зв’язку з цим здійснено реструктуризацію управління освітньо-виховною системою в Україні, визначено основні функції ГСО, національних відділів освіти, керівництва конкретними освітньо-виховними установами. У цей час спостерігається позитивна динаміка кількісних показників освітньо–виховних установ України. Водночас змінюються якісні показники змісту та методики навчання й виховання шляхом поділу школи на два ступені, відокремлення професійної освіти від загальної, забезпечення умов підготовки учительських кадрів. Тільки в 1918 році було започатковано 9 учительських інститутів, мережу двосеместрових курсів. Закон про Державну українську мову в УНР, спрямованість навчально–виховного процесу в школі на поєднання навчання із продуктивною творчою працею дітей, розбудова опікунських виховних закладів глибоко вплинули на педагогічну практику тогочасної країни. Генератором ідей, провідником, фундатором освітньо–виховної системи Української держави і став І.Стешенко.

Діяльність І.Стешенка як педагога, організатора освітньо–виховної системи, політика, поета, прозаїка, літературного критика і перекладача базувалась на гуманістичних, соціально–ціннісних і соціально–орієнтованих принципах. Його педагогічні дії спрямовані на розбудову національної системи освіти й виховання в цілому, на формування гармонійної, високоосвіченої, гуманістично збагаченої особистості свідомого громадянина України.

Аналіз теоретичних джерел дослідження дав можливість визначити проблеми, які розглядав і намагався вирішити І.Стешенко, серед них - проблема формування мовленнєвої культури молоді та українського наукового мовознавства; літературознавча науково–пошукова робота, метою якої було повернути народу кращі твори видатних вітчизняних поетів, прозаїків, критиків; культурологічна діяльність, пов’язана із вивченням, збереженням і розвитком історичних, соціальних та етнопедагогічних традицій українського народу; організація навчально–виховного процесу, збагачення його змісту, розширення спектру напрямів; здійснення педагогічно–видавничої роботи в системі національної освіти та виховання.

Педагогічна спадщина І.Стешенка містить також невичерпне джерело ідей і поглядів щодо відродження й розвитку національної педагогіки, практичної діяльності української національної школи, поширення української літературної мови та літератури, підготовки вчительських кадрів, опрацювання принципів і змісту виховної роботи.

Як засвідчило проведене дослідження, творча спадщина І.Стешенка спрямована на визначення актуальних проблем соціально–педагогічного характеру та їх вирішення, тому має стати предметом комплексних наукових досліджень.

У другому розділі “Теоретичні засади та основні напрями практичної педагогічної діяльності І.М.Стешенка” розглядається освітянська діяльність І.Стешенка та його погляди й переконання стосовно системи освіти і виховання в Україні в соціально–історичній перспективі; узагальнюється творчий внесок педагога в розробку напрямів, змісту та методики навчання й виховання дітей і юнацтва; характеризується розвиток традицій етнопедагогіки як провідного фактора формування національної свідомості в педагогічній творчості вченого; окреслюються та обґрунтовуються основні напрями використання й розвитку ідей І.Стешенка в сучасній вітчизняній теорії і практиці педагогіки.

Усі узагальнені в даному розділі висновки підтверджуються матеріалами дослідження. Так, Декларація І Всеукраїнського з’їзду вчителів містить обґрунтовані І.Стешенком шляхи дерусифікації та українізації школи, а саме: створення паралельних курсів з українською мовою викладання у вищих навчальних закладах; відкриття державних середніх навчальних закладів; обов’язковість викладання в усіх освітньо–виховних закладах української мови та літератури, географії та історії України; реалізація вимог російської національної меншості щодо створення в українських навчальних закладах паралельних російських класів; переведення шкіл у регіонах, де переважало українське населення, на українську мову навчання.

Завдяки невтомній праці І.Стешенка як діяльнісного гуманіста стала можливою реалізація принципу національно–персональної автономії, покладеного в основу законодавства про національну школу. Відповідно до принципу керівництво справами кожної національної меншості передавалося відділам народної освіти при відповідних Генеральних національних секретаріатах, які розробляли плани організації дошкільної, позашкільної та професійної освіти; фінансували освітні потреби; створювали інформаційно–педагогічні бюро; забезпечували освітньо–виховні заклади навчально–методичним матеріалом тощо.

У другому підрозділі другого розділу основну увагу приділено аналізу діяльності І.Стешенка з розробки питань змісту й методики навчання і виховання дітей та юнацтва нової української школи. У теорії виховання національної школи вчений вбачав глибоке і різнобічне розкриття сутності педагогічних явищ, закономірностей, глобальних проблем, а також обґрунтування педколективом школи напрямів змісту виховання школярів і бачення можливостей їх реального втілення в практику. Глибокий психологізм ідеї народності школи і виховання має непересічну цінність для сучасної педагогічної науки і практики компонентів духовності, які, на переконання І.Стешенка, становлять національні цінності, що є серцевиною освіти і виховання. Учений був глибоко переконаний, що зміст освіти і виховання тільки тоді буде успішним і творчо розкриє й розвине індивідуальні здібності дітей, їхні інтелектуальні можливості й нахили, коли буде співзвучним із багатовіковою культурою рідного народу. І.Стешенко наполягав на тому, щоб на уроках у школі й в домашні завдання включали матеріали про Україну, її природні багатства, національних героїв, етногенез української нації, історичну пам‘ять.

Головне у вихованні, як зазначає І.Стешенко, правильно визначити цілеспрямованість: вчити дітей, як треба поводитись, поєднуючи особисті потреби з суспільними інтересами; інтеґрувати у вихованні кращі загальнолюдські якості з національними; дбати про збереження національного обличчя. Виховання на основі попередньої культури є загальним педагогічним законом. Воно не тільки дає вихованцям усвідомлення самих себе, глибоке пізнання національної самосвідомості, але в той же час служить для загального поступу, національні таланти будуть залишатися на рідному ґрунті, легше, досконаліше можуть виявити себе в національних формах. Кожний вихователь повинен прагнути досягти в своїй роботі ідеалу, який хотів би втілити у своїх вихованцях. Отож ми повинні спрямовувати всю виховну діяльність на те, щоб наші діти були добре підготовленими до самостійного життя, мали сильну, незалежну волю під контролем розуму. Саме таких вимог у процесі розробки теоретичних питань виховання дотримувався і перший міністр освіти України. Його погляди на виховання дітей лягли в основу розробки концепції нової національної школи України. Всі важливі напрями педагогічної діяльності І.Стешенка відображені в дисертації.

За пропозиціями, обґрунтованими І.Стешенком, і при підтримці уряду, до навчально–виховного процесу середніх освітніх закладів внесено такі обов’язкові елементи, як викладання курсу українознавства мовою рідного народу; організація гуртків позакласного читання і вивчення літератури та історії України; створення шкільних бібліотек української літератури; проведення художньо–масової, екскурсійної роботи, спрямованої на вивчення, розвиток, збереження історичних традицій українського народу; улаштування національних учнівських спілок.

У розділі висвітлюється також такий напрям діяльності І.Стешенка, як підготовка висококваліфікованих, національно свідомих педагогічних кадрів, зокрема: відкриття мережі вчительських інститутів, курсів підготовки вчителів; створення системи підготовки науково–педагогічних кадрів у дослідних підрозділах Академії наук; забезпечення механізму взаємодії творчої шкільної молоді з вищими навчальними та академічними установами і товариствами.

Аналіз джерел дослідження засвідчив вагомість творчого доробку І.Стешенка в мовознавстві, літературі, культурі, історії в контексті розвитку національної освітньо–виховної системи. Значну увагу він приділяв родинній, батьківській педагогіці та християнському віровченню.

І.Стешенко визначив й основні завдання вихователів: формування в дітей дійової відкритості до світу людей як потреби особистості; виховання соціальних навичок поведінки; розвиток усвідомленого ставлення дитини до себе як вільної самостійної особистості, рівної з іншими людьми, як члена суспільства, та до своїх обов’язків, що визначаються зв’язками з іншими людьми; розвиток інтересу до людей; формування готовності сприймати інформацію й соціальний досвід; виховувати в дітей радість, співчуття, бажання пізнавати людей, робити добрі вчинки, діяти за принципами гуманізму, справедливості.

У роботі узагальнюються погляди І.Стешенка щодо організації системи і складових елементів процесу позашкільного виховання дітей й молоді, педагогічних умов ефективності родинного виховання.

І.Стешенко в своїй педагогічній діяльності систематично і наполегливо розвивав соціально ціннісні традиції вітчизняної педагогіки, визначивши їх як провідний фактор формування національної самосвідомості особистості. В його працях визначено місце й роль етнопедагогіки в педагогічній спадщині Я.Коменського, Й.Песталоцці, теоретичних доробках і системі філософських поглядів Г.Сковороди, О.Духновича, К.Ушинського, В.Сухомлинського. Видатний педагог визначив методологічні засади і теоретичні джерела сучасної вітчизняної етнопедагогіки, реалізовано завдання, спрямовані на забезпечення взаємозв’язку між школою, сім’єю, соціумом у формуванні національної самосвідомості дітей та молоді.

У дослідженні узагальнено погляди І.Стешенка щодо форм педагогічної роботи з дітьми та юнацтвом, які сприяють формуванню національної свідомості і продовжують гуманістичні традиції вітчизняної етнопедагогіки, а саме: екскурсії до визначних історичних місць рідного краю; зустрічі та знайомства з цікавими людьми, знавцями культурної спадщини народу; ознайомлення дітей та вивчення з ними національних звичаїв, обрядів, народних свят, ігор, українських народних пісень і танців; виготовлення національних виробів, елементів державної атрибутики, національного одягу; організація виставки “Скарби з бабусиної скрині”; конкурсу на кращий малюнок, аплікацію, вишивку на тему ”Рідна Україна”; ознайомлення з кращими літературними творами письменників України, українськими народними казками; ярмарка-продаж національних кондитерських, кулінарних і художніх виробів школярів.

Значне місце у другому розділі займає висвітлення питань про можливості використання теоретико–методологічних розробок і практичних досягнень І.Стешенка в сучасній вітчизняній педагогічній практиці, характеристика соціально–філософської цінності теоретичної спадщини видатного педагога, обґрунтування актуальності розроблених ним положень щодо основних елементів формування напрямів і змісту національної освітньо–виховної системи, виявлення форм використання досягнень вітчизняної етнопедагогіки в навчально–виховному процесі. Як доводиться в дисертації, не втратили наукової цінності та практичної значущості стешенківські принципи та цільові установки виховання, все більше актуалізується проблема підготовки високоосвічених, національно–свідомих вчительських кадрів, запроваджуються принципи підготовки вчителів. Особливої ваги сьогодні набуває єдність принципів і взаємодія родинного, шкільного, позашкільного виховання, що спрямоване на соціалізацію особистості й формування гуманістичного світогляду.

Педагогічні переконання І.Стешенка щодо формування національно свідомої особистості можуть бути реалізовані в діяльності дитячо–юнацької організації “Пласт”, таборів відпочинку учнівської молоді, позашкільних інститутів навчання і виховання.

Актуалізація досягнень і знахідок педагогічної системи І.Стешенка - це систематична, цілеспрямована і науково–обґрунтована робота з вивчення його спадщини, поширення знань про його педагогічні погляди серед педагогів–науковців і, насамперед, серед працівників системи національного виховання.

У висновках дисертації узагальнюються результати дослідження.

1. Теоретична спадщина І.Стешенка в галузі педагогіки має поліаспектний характер, відзначається різнобічними інтересами, базується на гуманістичних принципах та ідеях. Реалізація цих принципів зумовила позитивну динаміку якісних змін у реформуванні змісту й методики освітньо-виховної системи України досліджуваного періоду. Значну роль у формуванні педагогічних принципів і гуманістично діяльнісної громадянської позиції видатного педагога відіграли такі фактори: філософські та педагогічні думки в Європі наприкінці ХІХ – початку ХХ століття; активна гуманістична спрямованість особистості видатного педагога; соціально–економічні події глобального масштабу й характеру, що зумовили державну потребу у створенні національної системи освіти й виховання; активна політична, організаційно–педагогічна, культурно–громадська діяльність вченого; літературно–поетична творчість, яка має характер педагогічної дії.

2. І.Стешенко визначив провідні принципи освітньо–виховної роботи, а саме: єдність формування в дітей уявлень про соціальну дійсність як частину навколишнього середовища, що відображає діяльність і взаємини людей, та виховання усвідомленого бажання брати участь у житті людей, що їх оточують; емоціогенність як необхідну умову засвоєння дітьми соціального досвіду; достовірність і педагогічну доцільність у відборі знань про людей; комплексність застосування різних видів діяльності дітей у формуванні активного ставлення до світу людей; використання прикладу дорослого як носія знань, норм, цінностей; показ особистісних якостей людей через ставлення до себе і ставлення дорослих до інших людей та до самої дитини тощо.

На основі аналізу праць І.Стешенка визначено цільові установки виховання, які об‘єднуються в 14 змістовних блоків, що стосуються проблем родинного виховання, соціалізації особистості, засвоєння моделі поведінки у знайомому і незнайомому оточенні, формування позитивних стосунків і піклування про молодших, засвоєння і розвитку соціально–ціннісних норм поведінки, творчої співдіяльності з батьками, вчителями, друзями, формування національної самосвідомості особистості.

3. Освітянська діяльність вченого багатогранна і змістовна: організаційна робота Генерального Секретаря Освіти, що спрямована на розробку і впровадження нормативних документів, якими регулюються принципи і зміст роботи освітньо-навчальних установ; збагачення теорії і практики національної педагогіки через розробку та видання методичних порадників, нарисів з історії і культури народу; забезпечення навчально–методичними матеріалами освітньо–виховних установ; з‘ясування філософських ідей та принципів і педагогічних напрямів формування національної системи освіти та виховання; відродження національної культури, історичних традицій і мови українського народу.

Засобами педагогічної реалізації завдань національного відродження І.Стешенко вважав виховання мовою, обрядами та звичаями, традиціями українського народу, акцентуючи увагу на необхідності використання різних форм позакласної роботи, створення гуртків за визначеними напрямами роботи (фольклорних, літературних,

театральних, художніх, краєзнавчих).

4. Першочерговими завданнями освітньо–виховної діяльності, як свідчить аналіз творчої спадщини вченого, І.Стешенко вважав виховання високоморальної людини, її патріотичних почуттів, формування національної самосвідомості та шанобливого ставлення до представників інших національностей.

Оригінальна педагогічна система І.Стешенка містить вчення про педагогіку як науку, про мету виховання і народність у вихованні, а також вчення про особливості виховної діяльності вчителя й закономірності розвитку дітей у процесі виховання, теорію виховання особистості, вчення про школу. До основної педагогічної категорії він відносить виховання, яке, на його думку, є суспільним, соціальним явищем, процесом формування людини, розвитку його свідомості, волі, моральних звичок і фізичних сил.

Видатний педагог вважав, що виховна діяльність, як і будь-яка інша розумова праця, має свій предмет, мету, засоби. Учіння розглядається ним як найважливіший, найсильніший виховний засіб. Вся система педагогічної науки будується за таким головним положенням: людина розвивається в онтогенезі, основним організуючим чинником цього процесу є виховання. Він вимагав єдності педагогічної теорії і практики, взаємного їх збагачення.

Провідною ідеєю педагогічної системи І.Стешенка є народність, котру він розумів як самобутність кожного народу, зумовлену його історичним розвитком, соціальними умовами життя, географічними особливостями.

5. Наголошуючи на необхідності оновлення змісту освітньо–виховної роботи, І.Стешенко обґрунтовує теоретичні засади та практичні напрями трудового, морального, естетичного, патріотичного виховання, підкреслює їх взаємозв’язок, взаємозумовленість, педагогічну рівноваговість. Значним внеском у збагачення національної теорії і практики педагогічної діяльності є розроблені І.Стешенком принципи навчально–виховної роботи, а саме: народність; врахування вікових, індивідуальних та соціальних особливостей учня, або природосоціовідповідність; культуровідповідність; гуманізація виховання; демократизація виховання; безперервність виховного процесу; етнізація навчально–виховного процесу; диференціація та індивідуалізація виховного процесу; послідовність і наступність реалізації форм і методів виховного процесу; інтегративність у родинному вихованні.

6. І.Стешенко окреслив основні шляхи і засоби формування національної свідомості особистості, що базуються на досягненнях етнопедагогіки: виділення народознавчого аспекту в змісті навчального матеріалу і формування на цій основі уявлень і понять учнів про рідний дім, рідний край, рід, родину, Україну, українців, українську пісню, вишитий рушник ; формування в школярів цілісного уявлення про себе як представника певної нації, порівняння себе з іншими /росіянами, поляками, американцями та ін./; оптимальний вибір методів навчання, їх зв“язок із методами етнопедагогіки; використання на уроках народної мудрості з метою духовного та морального збагачення не тільки учня, але й майбутнього педагога, формування свідомого громадянина України; народознавча орієнтація навчальної діяльності школярів засобами індивідуального і диференційованого підходу до них у процесі навчання; вирішення педагогічних ситуацій у навчальному процесі на національному ґрунті, що сприяють формуванню адекватного рівня національної самосвідомості.

7. І.Стешенко опрацював базові положення національної освітньо-виховної системи, що є актуальними і в сучасних умовах. Серед них відзначимо: створення відповідних матеріальних умов для продуктивної роботи вчителя; введення в навчальний процес таких дисциплін, як українознавство, народознавство; розвиток бібліотечних фондів системи освіти і виховання; вивчення історико–культурної спадщини, традицій українського народу; залучення учнівської молоді до розвитку народних традицій шляхом створення і забезпечення діяльності гуртків за інтересами, театральних студій; проведення системних заходів історичного, літературного, традиційно–народознавчого характеру; розробку в кожній конкретній освітньо–виховній установі планової системи виховної роботи із забезпеченням її необхідними матеріальними і людськими ресурсами.

Запропоноване дослідження є одним із перших дослідів вивчення педагогічної спадщини І.Стешенка і не претендує на вичерпний розгляд проблеми. В системі подальших досліджень творчої спадщини І.Стешенка перспективним вважається вивчення проблем трудової і соціальної активності дитини, науковий аналіз складових частин його багатозмістовної педагогічної концепції, в тому числі поглядів щодо дошкільного, сімейного виховання, дослідження теорії соціалізації особистості.

Заслуговує на увагу гуманістична спрямованість форм, методів і засобів виховання, які використовував І.Стешенко. Його педагогічний досвід може бути широко використаний у загальних і спеціальних навчально–виховних закладах, що, на наш погляд, буде сприяти формуванню гармонійно розвиненої, соціально активної і гуманістично соціалізованої особистості. Саме тому необхідно продовжувати наукове опрацювання, вивчення і розповсюдження педагогічної спадщини видатного педагога ХХ століття Івана Стешенка. Це допоможе збагатити як теорію, так і практику вітчизняної педагогіки.

Основний зміст дисертації відображено в таких публікаціях автора:

1. Іван Матвійович Стешенко - основоположник шкільної освіти (1917-1920 р.р.)// Наука і освіта.- Одеса. - 1999. - №5-6.-С.38-41.

2. Стешенко - батько української національної освіти //Науковий вісник Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Д.Ушинського: Збірник наукових праць.- Одеса. - 1999 . - №8-9.- С.78-82.

3. Педагогічний і творчий шлях Івана Стешенка //Науковий вісник Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Д.Ушинського: Збірник наукових праць.-Одеса.-2000.- № 1-2.-С.77-84.

4. Педагогічні погляди І.М.Стешенка на розвиток української школи //Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету. Випуск 12. У 3-х частинах. Ч.І.Історичні аспекти розвитку освіти і педагогічної думки в Україні. Зарубіжний досвід. - Рівне: РДГУ.- 2000.- С.25-28.

5. Педагогіка І.М. Стешенка // Освіта як фактор формування людського капіталу: Збірник наукових праць. - Острог: вид-во “Острозька Академія”, 2000. - C.182-185.

6. Педагогічні аспекти спадщини І.М.Стешенка в розробці напрямів змісту виховання школярів України// Науковий вісник Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Д.Ушинського: Збірник наукових праць. - Одеса. - 2001.- №3-4. - С.115-124.

7. Педагогічні погляди І.Стешенка на концепцію національної освіти і виховання //Психолого-педагогічні основи гуманізації виховання й навчання в школах і вищих навчальних закладах: Збірник наукових праць. - Рівне.:Тетіс.-2000.-С.417-420.

8. Педагогічна діяльність І.М. Стешенка: від минувшини до сьогодення// Психолого-педагогічні основи гуманізації виховання й навчання в школах і вищих навчальних закладах: Збірник наукових праць. - Рівне: “Ліста”.- 2001.-С.372-376.

Сойко Інна Миколаївна. Педагогічна діяльність І.Стешенка. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки. - Луганський державний педагогічний університет імені Тараса Шевченка, Луганськ, 2001.

Дослідження присвячено актуальній темі – вивченню напрямів і змісту педагогічної діяльності відомого вітчизняного педагога Івана Стешенка. Вивчалась його теоретична спадщина та практична педагогічна діяльність. У дисертації здійснено аналіз теоретичних джерел дослідження; визначено соціально–історичні фактори, що вплинули на формування педагогічних принципів та громадянської позиції І.Стешенка; з‘ясовано поліаспектний характер змісту і напрямів його педагогічної діяльності; проаналізовано теоретичні засади та основні напрями педагогічної творчості І.Стешенка; встановлено характер і зміст його освітянської діяльності; систематизовано принципи і цільові установки виховання; узагальнено організаційні засади, обґрунтовані І.Стешенком для вдосконалення навчально–виховного процесу в школі, а також його погляди стосовно родинного та позакласного виховання; охарактеризовано роль і місце гуманістичних досягнень вітчизняної етнопедагогіки завдяки розробці І.Стешенком принципових засад формування національної самосвідомості особистості; окреслено основні напрями використання педагогічних ідей та практичного освітньо–виховного досвіду І.Стешенка в сучасній вітчизняній педагогічній практиці.

Ключові слова: педагогічна діяльність, національна система освіти і виховання, провідні педагогічні принципи, цільові установки процесу виховання, формування національної самосвідомості.

Сойко И.Н. Педагогическая деятельность Ивана Стешенко. - Рукопись.

Диссертация на соискания ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.01 - общая педагогика и история педагогики. - Луганский государственный педагогический университет имени Тараса Шевченко, Луганск, 2001.

Диссертация посвящена изучению направлений и содержания педагогической деятельности известного отечественного педагога Ивана Стешенко.

Педагогическая деятельность И. Стешенко имеет полиаспектний характер, отличается разносторонними интересами, базируется на гуманистических принципах и идеях. Реализация этих принципов обусловила положительную динамику качественных изменений в реформировании содержания и методики просветительно-воспитательной системы Украины исследуемого периода. Изучалось теоретическое наследие и практическая педагогическая деятельность ученого.

В диссертации осуществлен анализ теоретических источников его творчества, определены социально-исторические факторы, влияющие на формирование педагогических принципов и гражданской позиции И.Стешенко.

К основным проблемам, которые разрабатывал И.Стешенко в контексте возрождения национальной педагогики и культуры, можно отнести следующие: формирование речевой культуры молодежи и украинского научного языкознания; литературоведческая научно-поисковая работа, способствующая возвращению народу лучших произведений выдающихся отечественных поэтов, прозаиков, критиков; культурологическая деятельность, связанная с изучением, сохранением и развитием исторических, социальных и этнопедагогических традиций украинского народа; организация учебно-воспитательного процесса, обогащение его содержания, расширение спектра направлений; осуществление педагогической издательской работы в системе национального образования и воспитания.

Педагогическое наследие И.Стешенко включает также неисчерпаемый источник идей, касающихся возрождения и развития национальной педагогики, практических направлений деятельности украинской национальной школы, подготовки учительских кадров,