ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Шалигіна Ірина Валеріївна

УДК 631.147:635.150

ЕКОНОМІКО-ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МЕХАНІЗМ АГРАРНОГО ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯ

08.07.02 - економіка сільського господарства і АПК

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Дніпропетровськ – 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Сумському державному аграрному університеті,

Міністерство аграрної політики України.

Науковий керівник - доктор економічних наук, доцент

КАШЕНКО Ольга Леонідівна

Сумський державний аграрний університет,

професор кафедри фінансів

Офіційні опоненти - доктор економічних наук, професор

фЕДОРОВ Микола Миколайович,

Інститут аграрної економіки УААН, м. Київ,

завідувач відділу земельних ресурсів

кандидат економічних наук,

РАДІОНОВ Юрій Денисович,

Міністерство аграрної політики України,

начальник відділу стратегії і розвитку аграрних реформ.

Провідна установа - Рада по вивченню продуктивних сил України НАНУ, відділ земельних

ресурсів, м. Київ

Захист відбудеться 2 березня 2001 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 08.804.01 Дніпропетровського державного аграрного університету за адресою: 49600, м. Дніпропетровськ - 27, вул. Ворошилова, 25, ауд. 342.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Дніпропетровського державного аграрного університету, за адресою: 49600, м. Дніпропетровськ - 27, вул. Ворошилова, 25.

Автореферат розісланий 2 лютого 2001 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

к.е.н., доцент Запара Л.А.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Рівень землекористування в Україні значною мірою поступається розвинутим країнам світу. Причин цьому існує багато. Серед них найважливішою є недосконалість аграрного землекористування та земельних відносин, що випливають із методів господарювання та форм власності.

Виключне право державної власності на землю призвело до відчуження селянина від землі, що в свою чергу зумовило різке зниження мотивації праці, її продуктивності, а в кінцевому підсумку – спад агровиробництва. Оскільки земля повністю належала державі, то і результатами праці сільського товаровиробника розпоряджалася держава, а не виробник. З цієї причини держава поступово втрачала справжнього господаря на землі, а земля – родючість. Такі обставини зумовили проведення земельної реформи, необхідність формування інфраструктури земельного ринку та екологізації агровиробництва.

Земельна реформа є складовою економічної реформи, завданням якої є перерозподіл земель з одночасною передачею їх у приватну і колективну власність, а також у користування агропідприємствам з метою створення умов для рівноправного розвитку різних форм господарювання на землі, формування багатоукладної економіки, раціонального використання та охорони земель.

Земля є незамінною умовою агровиробництва. Використання землі, як головного засобу виробництва у сільському господарстві, зумовлене багатьма факторами, пов’язаними із здійсненням комплексу правових, економічних і агротехнічних заходів та агротехнологій. Наявність грошової оцінки землі дає можливість ввести її в економічні розрахунки при визначенні собівартості продукції і вважати її ціноутворюючим фактором.

У вітчизняній економічній літературі розвиток аграрного землекористування досліджується в різних аспектах, що знайшло відображення у наукових працях І.К. Бистрякова, М.Я. Дем’яненка, М.В. Зубця, П.М. Макаренка, Л.Ю. Мельника, В.Я Месель-Веселяка, В.І. Перебійніса, В.Я. Плаксієнка, В.М. Рабштини, В.В. Радченка, Ю.Д. Родіонова, П.Т. Саблука, М.М. Федорова, О.М. Царенка, А.В Чупіса та інших.

Разом з тим слід зазначити, що питання екологізації аграрного землекористування та агровиробництва досліджено недостатньо, особливо з урахуванням економічних потреб суспільства. Воно і досі не знайшло достатнього висвітлення у вітчизняній економічній літературі, а зарубіжний досвід аграрного землекористування, зокрема у вигляді земельного ринку, потребує грунтової адаптації до економічних та екологічних умов, які існують в Україні. Тому розробка методології з формування функціональної структури земельного ринку у поєднанні з екологізацією аграрного землекористування набуває актуальності.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Проведення досліджень є складовою частиною науково-дослідних робіт, які виконані за науковим планом Сумського державного аграрного університету за держбюджетними темами 1-97, 1-98, 14/1 “Рекомендації по формуванню та реформуванню фінансової інфраструктури Східного регіону України” за №196U017425, які виконувались на замовлення Мінагропрому України та “Розвиток підприємницьких зон на базі переробних і сервісних сільськогосподарських підприємств” (номер держреєстрації 05933044705).

Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у формуванні науково-практичних основ і розробці методичних рекомендацій для створення економіко-екологічного механізму аграрного землекористування, яке базується на створенні ефективно діючого земельного ринку, екологізації земельних відносин ринкового типу, раціональному використанні та відтворенні земельних ресурсів.

Поставлена мета зумовила необхідність вирішення таких задач:

-визначити сутність аграрного землекористування, виявити його особливості;

-розкрити зміст поняття екологізації аграрного землекористування;

-дослідити організаційно-правові форми аграрного землекористування, визначити їх вплив на основні параметри земельних ресурсів;

-розробити структуру еколого-орієнтованого земельного ринку;

-встановити методи екологічного регулювання аграрного землекористування;

-визначити соціально-економічний ефект від аграрного землекористування.

Предмет і об’єкт дослідження. Предметом дослідження є економічні відносини в процесі створення та функціонування екологічно орієнтованого земельного ринку. Об’єкт дослідження – землевласники та землекористувачі , які створюють функціональну структуру земельного ринку.

Інформаційною базою дослідження послужили офіційні дані Державного комітету статистики України, матеріали Міністерства аграрної політики України, дані державної статистики, звітні дані відділу статистики по земельних ресурсах Сумської області, матеріали обласних офісів Проекту паювання сільськогосподарських земель.

Методи дослідження. Теоретичною і методологічною основою дослідження є діалектичний метод пізнання, основні положення економічної теорії, а також наукові концепції і теоретичні розробки вітчизняних і зарубіжних вчених; законодавчі і нормативні акти України; дані державної статистики та установ, які досліджувалися.

У процесі дослідження використовувалися такі методи: статистико-економічний, розрахунково-конструктивний, абстрактно-логічний, графічний, економіко-математичного моделювання. Обробка даних здійснювалась з використанням сучасних комп’ютерних технологій.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у розробці економічного інструментарію екологізації аграрного землекористування.

Теоретичні і практичні дослідження дозволили отримати результати, які мають елементи наукової новизни:

-розкрито зміст економічної інтерпретації аграрного землекористування та встановлено його соціально-економічну сутність;

-встановлено капіталоутворюючу функцію аграрного землекористування;

-удосконалено теорію земельного ринку, запропонована його двосекторна модель;

-запропоновано нову модель ціноутворення на земельному ринку;

-розроблено методичні рекомендації з удосконалення системи регулювання земельних відносин;

-визначено соціально-економічну цінність аграрного землекористування.

Практичне значення одержаних результатів полягає в розвитку наукових та практичних основ екологізації агровиробництва як засобу забезпечення сталого розвитку. Результати роботи є науково-методичною основою практичного запровадження економіко-організаційного механізму аграрного землекористування. Практичне значення одержаних результатів визначається обгрунтованими пропозиціями щодо формування структури національного земельного ринку, що відповідає функціональному призначенню використання землі як приватної власності. Ці рекомендації спрямовані на екологізацію земельних відносин, екологізацію права власності на землю.

Практичне значення мають рекомендації по удосконаленню територіального регулювання аграрного землекористування за допомогою впорядкування прав приватної власності на землю за законами ринку. Рекомендації щодо удосконалення системи оподаткування в сфері земельних відносин спрямовані на створення економічних умов, які сприяють екологізації аграрного землекористування.

Теоретичні розробки дисертаційної роботи можуть використовуватись у навчальному процесі вищих навчальних закладів при викладанні економічних дисциплін “Економіка та організація сільськогосподарського виробництва”, “Економіка природокористування”, "Фінанси природокористування" та “Основи підприємницької діяльності”, а також у ході виконання курсових, дипломних та магістерських робіт.

Апробація результатів дисертації. Наукові положення основних результатів дослідження та їх практичне застосування обговорювалися на наукових конференціях за підсумками наукової роботи професорсько-викладацького складу Сумського державного аграрного університету (1998, 1999, 2000 рр.); на Міжнародній науково-методичній конференції “Сучасні технології, економіка і екологія у промисловості, на транспорті і у сільському господарстві” (м. Алушта, 1999 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Економічні проблеми виробництва та споживання екологічно чистої продукції АПК” (м. Суми, 1999 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми економіки агропромислового комплексу і формування його кадрового потенціалу” (м. Харків, 2000 р.), Міжнародній науково-практичній конференції "Сучасні проблеми розвитку економіки агропромислового комплексу: соціально-економічні та правові аспекти" (м. Запоріжжя, 2000 р.).

Публікації. Основні положення дисертації опубліковані в 11 наукових працях (сім з яких є виданнями, що входять до переліку ВАК України, чотири – матеріалами наукових конференцій), які написані одноосібно, загальним обсягом 3,81 обл.-вид. арк.

Обсяг і структура дисертаційної роботи. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, якій налічує 140 найменувань та три додатки. Загальний обсяг роботи становить 178 сторінок комп’ютерного тексту, у тому числі основний зміст займає 166 сторінок, містить 10 таблиць і чотири рисунка.

Структура роботи:

Вступ.

Розділ 1. Аграрне землекористування як об’єкт економіко-екологічних досліджень. 1.1. Поняття та сутність аграрного землекористування. 1.2. Еколого-економічні умови аграрного землекористування. 1.3. Розвиток організаційно-правових форм аграрного землекористування. Розділ 2. Науково-практичні основи аграрного землекористування в ринкових умовах. 2.1. Капіталоутворююча функція аграрного землекористування. 2.2. Екологізація агровиробництва як засіб забезпечення сталого розвитку. 2.3. Розробка моделі екологічно орієнтованого земельного ринку. Розділ 3. Економічне обґрунтування механізму регулювання аграрного землекористування. 3.1. Територіальне регулювання аграрного землекористування. 3.2. Податкове регулювання земельних відносин. 3.3. Соціально-економічна цінність землекористування. Висновки. Список використаних джерел. Додатки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі обгрунтовується актуальність теми, визначається мета та завдання дослідження, наукова новизна та практична цінність отриманих результатів.

У першому розділі – “Аграрне землекористування як об’єкт економіко-екологічних досліджень” – визначено поняття та сутність аграрного землекористування, з’ясовані питання стосовно його економічних умов та організаційно-правових форм.

Роль землі досить велика і різноманітна. Вона є необхідною умовою для існування людства взагалі та природною основою створення матеріальних благ. У цьому розумінні земля є загально-суспільним засобом виробництва. Коли людина впливає на її верхній шар – грунт і створює необхідні умови для росту і розвитку сільськогосподарських культур, земля функціонує в якості предмету праці. Коли при вирощуванні рослин використовуються механічні, фізичні і біологічні властивості грунту для отримання сільськогосподарської продукції, земля виступає як знаряддя праці. Звідси можна зробити висновок, що земля виступає як природна матеріальна передумова праці, взагалі є причиною, рушійною силою виробництва, яка визначає його характер в сільському господарстві, а отже є головним, визначальним фактором агровиробництва.

Агровиробництво розглядається нами як практична діяльність, що пов’язана з безпосереднім використанням земельних ресурсів та з впливом на них. Тому в роботі воно визначається як аграрне землекористування з певним способом використання матеріального природного об’єкта – землі та її специфічної властивості (родючості) для виробництва сільськогосподарської продукції. Аграрне землекористування ми розглядаємо взагалі як спосіб задоволення людських потреб, який забезпечує спосіб функціонування, існування людства (насамперед, в особі селян). У більш вузькому розумінні – це спосіб агровиробництва, що обирає суспільство в залежності від існуючих умов, насамперед, – екологічних, та які склалися – соціальних та економічних.

В сільському господарстві отримання продукції пов’язано з якісним станом землі та з характером й умовами її використання. На основні економічні показники сільськогосподарських підприємств впливають не лише просторові параметри землі (площа угідь), а й якість та стан грунтів. Тільки в Сумській області у 1999 р. у порівнянні з 1997 р., середній обсяг виробленої валової продукції сільськогосподарських підприємств знизився на 32,7%.

Наведемо характеристику еколого-економічного стану сільськогос-подарських підприємств деяких господарств Сумської області, які відображають типову картину (табл. 1).

Таблиця 1

Основні економічні показники господарської діяльності сільськогосподарських підприємств Сумської області за 1997-1999 рр.

(у співставних цінах)

№п/п | Основні економічні показники сільськогосподарських підприємств Сумської області |

1998 |

1999 |

2000 | 2000

в % до 1998

1. | ТОВ “Великочернетчинське” Сумського району:

- Валова продукція на 100 га сільськогосподарських угідь, грн.

- Чистий доход на 100 га сільськогосподарських угідь, грн.

Винос гумусу, кг/га |

30200,0

4700,0

870 |

23550,0

-10440,0

890 |

16540,0

11170,0

911 |

54,77

237,7

104,7

2. | ТОВ “Роменське” Роменського району:

- Валова продукція на 100 га сільськогосподарських угідь, грн.

-Чистий доход на 100 га сільськогосподарських угідь, грн.

Винос гумусу, кг/ га |

1669,0

-1200,0

855 |

1630,6

-2800

872 |

1268,0

-3000

885 |

76,0

250,0

103,5

3. | АФ “Нива” Білопільського району:

- Валова продукція на 100 га сільськогосподарських угідь, грн.

- Чистий доход на 100 га сільськогосподарських угідь, грн.

Винос гумусу, кг/га |

3999,3

-5300,0

1010 |

3534,2

-7400,0

1040 |

2855,2

10600,0

1055 |

71,4

200,0

104,4

4. | СЗАТ “Недригайлівське” Недригайлівського району:

- Валова продукція на 100 га сільськогосподарських угідь, грн.

- Чистий доход на 100 га сільськогосподарських угідь, грн.

Винос гумусу, кг/га |

1419,5

-1520,0

980 |

1215,0

-2170,0

999 |

776,6

-2940,0

1030 |

54,7

193,4

105,1

При аналізі даних виявляється тенденція до погіршення усіх основних економічних показників. Це пов’язане з падінням родючості грунтів, погіршенням їх якості. Іде інтенсивне використання гумусу, а поповнюється він лише частково. Наприклад, при вирощуванні просапних культур використовується від 900 до 2000 кг/га гумусу. Внесення органічних добрив (1-3т/га) та гуміфікація пожнивно-кореневих решток дозволяє лише частково поповнити грунт гумусом (на 30%). В результаті складається дефіцит (дисбаланс) гумусу. Майже у всіх господарствах спостерігається зниження врожайності культур. Якщо урожайність зернових у 1990 р. складала 31,0 ц/га, то в 1999 р. цей показник склав 18,7 ц/га. Таке зниження урожайності спостерігається майже по кожній культурі. Тому виникає об’єктивна необхідність переходу до екологічно орієнтованого аграрного землекористування, включаючи запровадження нових організаційно-правових форм землекористування та методів агровиробництва.

Організаційно-правовими формами аграрного землекористування є приватна власність та оренда землі. В ринкових умовах провідною формою землекористування вважається приватна земельна власність. Землевласник має право виконувати різні операції з нею на підставі того, що земля має вартість. Закон ринку дозволяє власникові володіти, користуватися та розпоряджуватися землею на власний розсуд. Земля може оброблятися власником, і тоді вона приноситиме доход постійно протягом всього часу володіння, або її можна продати й відразу отримати велику суму грошей. Земля може бути фінансовим активом, наприклад, при її заставі для отримання кредиту. Землю також можна здати в оренду, що забезпечує стабільний прибуток протягом років оренди.

Зараз в Україні переважають дрібні землевласники – в основному пенсіонери, які не мають коштів, досвіду, засобів обробки та фізичного потенціалу. Вони потребують захисту прав приватної власності на землю від її знецінення у зв’язку з неможливістю її обробляти або у зв’язку із втратою родючості земель внаслідок її здачі в оренду для агровиробництва. На сьогодні відбувається оренда вже персоніфікованої приватної земельної власності. Основним принципом оренди є те, що землевласник і орендар розподіляють прибуток, отриманий від обробітку землі. Тобто громадянин-землевласник бере вже активну участь у розподілі національного доходу та продукту.

Сьогодні в Україні орендна плата може сплачуватися готівкою чи натурою. Для довгострокової оренди виплата врожаєм є перевагою, оскільки надійніше захищає землевласника від інфляції, ніж грошова виплата, навіть тоді, коли передбачена її індексація. Але у будь-якому разі орендна плата не враховує екологічного чинника – родючості грунтів.

За наявності активного земельного ринку багато землевласників пропонують землю в оренду, а багато орендарів шукають землі. Об’єктом їх конкуренції звичайно є родючі землі. За такі землі потенційні орендарі підвищуватимуть ціну, аж поки вони не платитимуть за максимально можливими цінами, маючи при цьому достатній прибуток від господарювання. Така еколого-економічна конкуренція є стимулом і для орендарів – працювати на більш якісній землі, і для землевласників – у підвищенні та поліпшенні стану грунтів.

На сьогодні вже у кожній з областей України відзначається пожвавлення конкуренції між орендарями. Торік селяни практично не мали можливості вибору орендаря, а отже, не було і можливості говорити навіть про зародження ринку оренди землі. Обласні офіси Проекту паювання сільськогосподарських земель наводять деякі приклади конкуренції. Зокрема, в Сумський області близько 30% господарств, Миколаївський – 4 господарства, Полтавський – 2, Тернопільський – 2, Хмельницький – 2, Черкаський – 3 реформуються за цим проектом.

Оренда землі дозволяє землевласникам (особам або фірмам), які мають достатній капітал та компетентність, контролювати використання грунтів, які перебувають в оренді. Оренда приваблива для дрібних власників землі, які за останні роки мали дуже малий доход. Оренда забезпечує зайнятість на селі із своєчасною та повною заробітною платою, що, безумовно, приносить користь національній економіці. Але з порядку денного не знімається питання екологічного захисту земель, використання яких відбувається вже за різними організаційно-правовими формами.

У другому розділі – “Науково-практичні основи аграрного землекористування в ринкових умовах” – визначена капіталоутворююча функція аграрного землекористування, обгрунтовуються засоби екологізації агровиробництва, розробляється модель земельного ринку України.

Землю сільськогосподарського призначення ми розглядаємо як функціональну систему. Її функція в аграрному секторі економіки з’ясована і є подвійною: це і базис розміщення агровиробництва, це і здатність відтворювати рослинність (родючість). Але складові цієї функції не існують одне без одного, а отже, не можуть бути і відокремлені. Не можна використовувати якості, властивості матеріального об’єкту, не користуючись цим об’єктом. Зазвичай користування об’єктом призводить до втрати притаманних йому властивостей. І якщо не зникає фізично сам об’єкт, то він знецінюється, бо втрачає економічну цінність.

Для несільськогосподарських галузей виробництва родючість землі не має значення. Тому і недостатньо казати, що земля є засобом сільськогосподарського виробництва, бо при цьому у поле зору не потрапляє її властивість (родючість), яка має визначальне значення. Але поняття “родючість” взаємопов’язується виключно з поняттям грунтів. На відміну від землі, яка може і не мати такої властивості, лише грунт її має. Грунт – це природне утворення, яке складається з генетично зв’язаних горизонтів, які формуються в результаті перетворення поверхневих шарів літосфери під впливом води, повітря та живих організмів, тобто в результаті грунтоутворюючого процесу. Це означає, що засобом виробництва у сільському господарстві є грунти.

Грунтоутворюючий процес – це зародження та еволюція грунтів під впливом факторів грунтоутворення. Цей процес може відбуватися як за участю, так і без участі людини, маючи на увазі її господарську діяльність, якою є сільськогосподарське виробництво. Але якщо ж ця діяльність реально здійснюється, то реально відбуваються і зміни у попередньому стані грунтів, їх еволюція. Отже грунтоутворююча функція аграрного землекористування визначається як діяльність, яка полягає у роботі й обов’язку сприяти збереженню грунтів, відтворенню їх кількісних і якісних характеристик. Для її виконання потрібно, щоб сільськогосподарська діяльність була не лише виробництвом матеріальних благ, а, насамперед, була корисною для грунтоутворюючого процесу. Виробництво додаткової вартості не може відбуватися шляхом руйнування основного засобу виробництва – грунтів, які взагалі є головним, початковим майном (капіталом). А отже, аграрне землекористування має набувати капіталоутворюючої функції.

Природний ресурсний потенціал аграрного сектору економіки зазнає руйнівних процесів. Спад сільськогосподарського виробництва, зменшення національного доходу набувають загрозливих масштабів. Загострюється фінансова несталість всіх сільськогосподарських та переробних підприємств АПК. Кризова ситуація створює соціальну напругу. Все більш стає очевидним такий ланцюжок взаємопов’язаних проблем аграрного землекористування: "екологія – економіка – фінанси – соціум".

Для подолання негативних тенденцій пропонується розробити комплексну програму розвитку аграрного землекористування, яка повинна включати такі підпрограми: екологізації сільськогосподарського землекористування; розвиток його виробничо-збутової сфери; створення соціальної інфраструктури на селі; економічний механізм регулювання земельних відносин.

Головною метою підпрограми екологізації є забезпечення відтворення та підвищення родючості грунтів. Шляхами реалізації мають бути, перш за все, такі заходи, як боротьба з ерозією грунтів, застосовування органічних добрив, культуротехнічна меліорація, мінімізація техногенного впливу на грунти, грунтозахисні технології, біологічні методи захисту рослин тощо. Ці заходи повинні мати пріоритет перед застосовуванням різних хімічних засобів та використанням у сільському господарстві потужної техніки з великим навантаженням на грунти.

Другою підпрограмою має бути розвиток виробничо-збутової сфери, який надає можливість поліпшувати використання та запобігати втратам сільськогосподарської сировини. Це сприятиме поліпшенню екологічного стану шляхом оптимізації навантаження на грунти, врахуванням їх "виробничої потужності". В теперішній час збитки, які виникають через відставання в розбудові інфраструктури та переробної промисловості, складають 20-30%. Еквівалентна частина природних ресурсів, які були використані для виробництва збиткової продукції АПК, втрачена. Реалізувати екологічні основи аграрного землекористування можливо за умови впровадження маркетингової стратегії аграрного землекористування. Питання розробки такої стратегії маркетингу набувають важливого значення, бо вона здатна забезпечити екологобезпечний режим землекористування водночас з підвищенням ефективності і конкурентоспроможності агропромислового виробництва України, запорукою чого є виробництво і реалізація екологічно чистої продукції.

Перехід до ринкових відносин потребує прискорення роздержавлення і приватизації у соціальній сфері села, тому і виникає необхідність у створенні соціальної інфраструктури на селі. Ця підпрограма передбачає розвиток підприємств сфери послуг на селі та включає в себе певні розміри субсидій, інвестиційне стимулювання, пільгове кредитування, страхування та оподаткування, забезпечення необхідним технічним обладнанням, інвентарем, створення системи професійної підготовки кадрів, інформаційного забезпечення приватних прав та обов’язків аграрного землекористування тощо.

Підпрограма економічного механізму регулювання земельних відносин повинна включати наступні три блоки.

Перший блок зорієнтований на підвищення зацікавленості у виробництві екологічно чистої продукції. До нього входять: пільгове оподаткування, пільгове кредитування, збільшені закупівельні ціни, централізовані капітальні вкладення, пільгові ціни на послуги та засоби виробництва, державне страхування виробництва екологічно чистої продукції.

Другий блок спрямований на підвищення виробництва виключно екологічно чистої продукції та примушує більш ефективно та раціонально використовувати природні ресурси, не забруднювати навколишнє середовище. До нього входять: зниження цін на екологічно брудну продукцію, система штрафів, підвищення цін на землю.

Третій блок забезпечує ефективність застосування окремих елементів економічного механізму. До нього входять: стандарти на сільськогосподарську продукцію, контроль за її якістю, інформаційне забезпечення та екологічний моніторинг сільськогосподарської продукції.

В умовах дефіцитності незабруднених родючих земель доцільно створення ринку земельних ресурсів, що дає можливість отримання значних коштів від їх використання та обігу. Досліджуючи земельний ринок, ми поділяємо його на два сектори. Перший – це ринок факторів виробництва, де земля обертається, виконуючи функцію виробничого капіталу. Другий – це ринок товару, де земля обертається, виконуючи функцію капіталу-власності як звичайного товару купівлі-продажу.

Для того, щоб сільськогосподарські товаровиробники вели господарську діяльність, вони повинні мати перш за все землю. Тому вони мають її залучати (орендувати), або придбавати у власність. На ринку факторів виробництва можна здійснити купівлю прав користування земельними ресурсами на певний час (оренду), а на ринку товару – купівлю прав власності на землю. На рис. 1 зображено функціональну структуру земельного ринку.

Рис. 1. Функціональна структура земельного ринку

В обох секторах ринку ціна на земельні ресурси складається під впливом попиту та пропозиції. Але на земельному ринку відіграють важливу роль ще й інші чинники, такі, наприклад, як: місцезнаходження земельних ресурсів, їх кількість та конфігурація, якість (родючість), екологічний стан (забруднення) тощо.

Економічною базою, відносно якої формується ціна купівлі-продажу землі, є так звана зведена до поточного року вартість потоку ренти в майбутньому. Якщо відома річна норма відсотку фінансового ринку, який виплачується на гривню, тоді базова ціна землі буде:

Р = (W / i) – Ev, (1)

де: Р – базова ціна землі, грн./м2;

W – річна рента, грн.;

і – норма відсотку, %;

Еv – екологічні витрати (на відтворення природної родючості грунтів), грн.

Таким чином, продавши квадратний метр землі за ціною Р, продавець землі отримає доход з проданої землі такий самий, який би він мав з цієї землі, здійснюючи агровиробництво. А покупець отримає землю за таку суму, яка відображатиме її дійсний екологічний знос.

Рівень виробничого використання родючості грунтів відображає еколого-економічну рентабельність, яка розраховується як відношення балансового прибутку до капітальної вартості земельних ресурсів за мінусом її зносу за такою формулою:

Рр = П ? 100 / (Вз – Ev) , (2)

де Рр – рівень рентабельності, %;

П – балансовий прибуток, грн;

Вз – капітальна вартість земельних ресурсів, грн.

З цієї формули ми можемо зробити висновок про те, що (Вз – Ev) виступає як остаточна вартість землі. В залежності від суми балансового прибутку (збитку) та остаточної вартості землі, рентабельність використання землі буде варіювати.

При продажі або оренді землі на ціну землі повинні впливати показники якості (родючості) та стану (забрудненості) землі. Вони мають розраховуватися за певною методикою. Новий власник землі не повинен вкладати гроші у відтворення екологічного потенціалу придбаної землі, яка була виснажена або забруднена тоді, коли вона була власністю попереднього землевласника.

У третьому розділі – “Економічне обґрунтування механізму регулювання аграрного землекористування” – обгрунтовані пропозиції з удосконалення територіального регулювання аграрного землекористування, надані рекомендації з удосконалення системи оподаткування у сфері земельних відносин, визначена соціально-економічна цінність аграрного землекористування.

Аграрне землекористування (в т.ч. землеволодіння) складає організаційно-територіальну основу ведення виробничої діяльності та природокористування. При цьому виникають питання, пов’язані з родючістю, розташуванням земель, конфігурацією, складом угідь тощо. Але вже економічні інтереси землекористувачів задовольняються не тільки таким традиційним шляхом, а і шляхом закріплення за ними прав власності на землю. Однак при цьому не слід забувати, що правовий статус земельної ділянки не обмежується формою законного володіння, а включає її цільове призначення та дозволене використання. Саме тому реконструкція аграрного землекористування повинна передбачати, перш за все, екологічну безпеку усіх нових форм господарської діяльності. Реорганізація землеволодінь, яка відбувається за земельною реформою, вже обумовила значні зміни площ, розміщення, конфігурації і кількості господарств. На черзі – цілеспрямоване поліпшення параметрів нових землеволодінь. Воно потребує упорядкування прав використання конкретної земельної ділянки з її правовим статусом, що здійснюється за допомогою адміністративних та економічних методів територіального регулювання аграрного землекористування.

Адміністративні методи передбачають землевпорядні дії, які пов’язані, насамперед, з правовими заходами:

·

·

·

Якщо межування стосується тільки границь певного об’єкту землекористування, то надання новим землевласникам права вилучення у КСП земельних часток та створення на їх основі нових виробничих агроформувань пов’язано вже із змінами внутрішнього складу території. Саме це і зумовлює необхідність вдосконалення аграрного землекористування та неминучість подальшого впорядкування землеволодінь.

Основними адміністративними заходами вдосконалення землекористування вважається: перенесення меж землекористування; обмін земельними ділянками; передача земель одного землевласника іншому та реорганізація землеволодіння. Але відтепер, коли аграрне землекористування має відбуватися на засадах приватної власності на землю, ці заходи стають не сумісними з ринковим механізмом. Так, обмін та передача персоніфікованих земельних ділянок за згодою сторін має відбуватися за законами ринку, а грошова компенсація – визначатися на підставі ринкової ціни на землю. При цьому державне втручання із землеустрою обмежується, а точніше – трансформується у ділове партнерство із землевласниками.

Наша пропозиція полягає у заміні директивного (а, отже, обов’язкового) державного землеустрою на індикативне планування аграрного землекористування. Останнє має інформаційно-передбачувальний, рекомендаційний характер та здійснюється за допомогою фінансово-кредитних важелів. При цьому зацікавленість/незацікавленість землевласників слідувати рекомендаціям виникає як наслідок фінансової підтримки держави, яка здійснюється за допомогою податкової системи. Переваги податкового регулювання полягають в тому, що воно не лише створює умови, за яких буде невигідним неефективне використання земель, а і передбачає надійні фінансові джерела для проведення заходів по їх поліпшенню.

На цей час система оподаткування у сфері земельних відносин вкрай недосконала. Найбільш гостро постає питання про суб’єкт земельного податку та його беніфіціара (вигодоотримувача) при оренді персоніфікованих земельних ділянок. Згідно чинного законодавства, плата за землю має дві форми: земельний податок та орендна плата. Суб’єктами земельного податку є землевласники та землекористувачі. Орендарі сплачують орендну плату. Ми переконані в тому, і це було обгрунтовано раніш, що надання персоніфікованих земель в оренду – це підприємницька діяльність конкретного землевласника, яка безпосередньо пов’язана з використанням матеріального природного об’єкту (землі) і його властивостей у господарських цілях з метою отримання прибутку. Інакше кажучи, надання землі в оренду є частковим випадком природокористування взагалі, яке повинно відбуватися на платних засадах з економічних і екологічних міркувань. Отже, з юридичних осіб та громадян, які звільнені від сплати земельного податку, при передачі земельних ділянок в оренду має справлятися до державної казни земельний податок. Теж саме стосується і передачі земельних ділянок у користування (постійне або тимчасове). Отже, виникає, що єдиним платником земельного податку є землевласник, єдиним його одержувачем – держава. А землекористувачі, як і орендарі, мають сплачувати виключно орендну плату, яка передбачає у своєму складі земельний податок. При цьому функція сплати податку може бути покладена як на орендаря, так і на землевласника-орендодавця.

Щодо пільг з оподаткування, то при необхідності соціального захисту землевласника вони можуть застосовуватися лише до земельних ділянок, якими він безпосередньо користується (особисте майно). Взагалі механізм податкових пільг повинен працювати, перш за все, на зацікавленість землевласників у найбільш ефективному еколого-економічному аграрному землекористуванні.

Землекористування взагалі, та аграрне зокрема, вже має значну соціально-економічну цінність. Так, за нашими розрахунками, орендна плата за землю у минулому році склала в цілому по Україні близько 6 млрд. грн. Орендна плата уявляє собою земельну ренту окремих землевласників, частка якої розподіляється за допомогою системи оподаткування на користь держави (1млрд. грн.). До бюджету у вигляді земельного податку імовірно надійшло близько 2 млрд. грн. Було укладено угод купівлі-продажу землі на суму близько 12 млрд. грн., з яких будемо вважати лише 20% на користь держави (2,4 млрд. грн.). Таким чином, загальну соціально-економічну цінність землекористування можна оцінити у 21 млрд. грн. При цьому слід зауважити, що з нього більш як 30% має загально суспільне значення, бо складає доходну частину бюджету країни, а біля 70% – доходну частину сімейних бюджетів землевласників. З розвитком земельного ринку та його окремих секторів, вдосконаленням податкового регулювання земельних відносин, упорядкуванням землеволодінь соціально-економічна цінність аграрного землекористування буде зростати.

ВИСНОВКИ

На підставі досліджень економіко-організаційного механізму аграрного землекористування зроблені наступні висновки:

1. Найважливішою передумовою існування людства і природною основою створення матеріальних благ є земельні ресурси. Використання землі як засобу виробництва є виключною особливістю аграрного сектора економіки. Аграрне землекористування є досить специфічною формою землекористування, якщо розглядати його з позицій економіки природокористування. Як підсистема загальної соціально-економічної системи, аграрне землекористування постає як землеробство.

2. Аграрне землекористування є певним способом використання матеріальних природних утворень – грунтів, які безпосередньо відносяться до землі як базису їх розташування (розміщення) та мають здатність до родючості. Встановлено, що аграрне землекористування має грунтоутворюючу функцію, яка передує економічній. Вона визначається як діяльність, робота, обов’язок сприяти збереженню та відтворенню грунтів, їх кількісних та якісних характеристик.

3. Для подолання негативних тенденцій пропонується розробити комплексну програму розвитку аграрного землекористування, яка повинна включати такі підпрограми: екологізації сільськогосподарського землекористування; розвиток його виробничо-збутової сфери; створення соціальної інфраструктури на селі; економічний механізм регулювання земельних відносин.

4. Провідною формою землекористування є землеволодіння у вигляді приватної власності на землю, бо надає конкретним землевласникам можливість застосовувати різні способи використання землі, насамперед, економічні. Останні пов’язані з визначенням вартості землі та дозволяють отримувати доход відразу у грошовій формі (рента, продаж). В сучасних умовах економічне використання персоніфікованих земель має враховувати екологічний чинник. Це є можливим завдяки визначенням механізму ціноутворення на земельному ринку. Невід’ємною складовою ринкової ціни є екологічні витрати на відтворення родючості грунтів.

5. Активний земельний ринок створює конкуренцію за якісні родючі грунти, що стимулює екологічну діяльність аграрного землекористування (землеволодіння). Обмін та передача персоніфікованих земельних ділянок за згодою сторін має відбуватися за законами ринку, а грошова компенсація - визначатися на підставі ринкової ціни на землю. При цьому, державне втручання із землеустрою обмежується, а точніше – трансформується у ділове партнерство із землевласниками. Пропозиція полягає у заміні директивного (а, отже, обов’язкового) державного землеустрою на індикативне планування аграрного землекористування. Останнє має інформаційно-передбачувальний, рекомендаційний характер та здійснюється за допомогою фінансово-кредитних важелів.

6. Переваги податкового регулювання полягають в тому, що воно не лише створює умови, за яких буде невигідним неефективне використання земель, а і передбачає надійні фінансові джерела для проведення заходів по їх поліпшенню. Взагалі механізм податкових пільг повинен працювати перш за все на зацікавленість землевласників у найбільш ефективному еколого-економічному аграрному землекористуванні.

7. Екологічно орієнтоване аграрне землекористування потенційно має значну соціально-економічну цінність. Цей ефект проявляється у наповненні ринку споживання екологічно чистими продуктами харчування. Це сприяє зміцненню здоров’я нації, відкриває шлях до міжнародної конкуренції на зовнішніх ринках, підвищує реальний доход населення як купівельну спроможність, що в кінцевому рахунку створює певні умови для сталого розвитку аграрного землекористування.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

1. Шалигіна І.В. Екологізація як фактор сталого розвитку АПК // Агроінком. – 1999. – № 8-9. – С. 55-56.

2. Шалигіна І.В. Економічна оцінка впливу антропогенного навантаження на функціонування АПК//Вісник СДАУ, серія “Фінанси і кредит”. – 1999. – Випуск 2. – С.227-230.

3. Шалигіна І.В. Маркетингова стратегія експорту продукції АПК з урахуванням екологічного фактору//Вісник СДАУ, серія “Фінанси і кредит”. – 1998. – Випуск 2. – С.66-69.

4. Шалигіна І.В. Маркетингова стратегія підприємства та міжнародні ринки//Вісник СДАУ, серія “Фінанси і кредит”. – 1999. – Випуск 1. – С.113-116.

5. Шалигіна І.В. Створення ринку землі//Економіка АПК. – 2000. – №4.– С. 70-75.

6. Шалигіна І.В. Економічні проблеми аграрного землекористування в умовах ринку//Вісник СДАУ, серія “Фінанси і кредит”. – 2000. – Випуск 1. – С. 226-230.

7. Шалигіна І.В. Вдосконалення системи оподаткування землі//Вісник СДАУ, серія "Фінанси і кредит". - 2000. - Випуск 2. - С. 30-34.

8. Шалигіна І.В. Еколого-економічні шляхи покращання стану агровиробництва в Україні в умовах переходу до ринку//Екологічность продукції АПК: економіка та технологія (матеріали Міжнародної науково-практичної конференції “Економічні проблеми виробництва та споживання екологічно чистої продукції АПК” 24-26 листопада 1999 р., м. Суми). – Суми: Видавництво “Козацький вал”, 1999. – т. 1. – С. 194-196.

9. Шалигіна І.В. Маркетингова стратегія екологічного агропідприємництва//Проблеми економіки агропромислового комплексу і формування кадрового потенціалу: Кол. монографія у двох томах. Т.1.– К.: ІАЕ, 2000. – С. 554-558.

10. Шалигіна І.В. Еколого-економічна реструктуризація АПК в умовах ринку//Матеріали науково-практичної конференції "Сучасні технології, економіка і екологія у промисловості, на транспорті і у сільському господарстві ". – Алушта, 1999. – С. 441-448.

11. Шалигіна І.В. Проблеми екологічного землекористування в аграрному секторі//Матеріали Всеукраїнської наукової конференції молодих учених-аграрників "Економіка, менеджмент, освіта в системі реформування агропромислового комплексу". – С.125-127.

АНОТАЦІЇ

Шалигіна І.В. Економіко-організаційний механізм аграрного землекористування. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.07.02 – економіка сільського господарства і АПК. – Дніпропетровський державний аграрний університет, м.Дніпропетровськ, 2001.

Дисертацію присвячено питанням економіко-організаційного механізму аграрного землекористування з метою його подальшого удосконалення. В роботі узагальнено та визначено поняття та сутність аграрного землекористування, економічні умови його функціонування, екологізації та розвиток організаційно-правових форм, які застосовуються в цій сфері. На підставі аналізу економічних показників діяльності досліджуваних сільськогосподарських підприємств та використання земельних часток (паїв) встановлені тенденції їх розвитку, стан власних та орендованих земельних ділянок на прикладі Сумської області. Викладені засоби та важелі створення екологічно орієнтованого земельного ринку, його функціонування та державного регулювання. Встановлено капіталоутворюючу функцію аграрного землекористування. Надані рекомендації з механізму територіального та податкового регулювання аграрного землекористування. Рекомендації та пропозиції, що викладені в роботі, враховують інтереси сільськогосподарських підприємств, як власників землі і орендарів, а також і держави як регулятора таких відносин.

Ключові слова: економічний механізм, орендні форми, аграрне землекористування, земельний ринок, капіталоутворююча функція, екологізація, податкова система, ціна.

Шалыгина И.В. Экономико-организационный механизм аграрного землепользования. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности 08.07.02 – экономика сельского хозяйства и АПК. – Днепропетровский государственный аграрный университет, г.Днепропетровск, 2001.

Диссертация посвящена вопросам экономико-организационного механизма аграрного землепользования с целью его дальнейшего усовершенствования. Определены понятия и сущность аграрного землепользования, рассмотрены вопросы относительно его эколого-экономических условий и развития организационно-правовых форм (частная собственность, аренда).

Природная основа создания материальных благ – это земельные ресурсы. Роль земли довольно велика и разнообразная. Она является необходимым условием для существования человечества. В аграрном производстве земля функционирует и в качества предмета труда, когда человек влияет на ее верхний горизонт – почвы и создает необходимые условия для роста и развития сельскохозяйственных культур. В то же время земля выступает и как орудие труда, когда при выращивании растений используются свойства грунта для получения сельскохозяйственной продукции. Определена капиталообразующая функция земли, обосновываются способы экологизации агропроизводства, разработана модель земельного рынка Украины.

Для преодоления отрицательных тенденций в аграрном землепользовании предлагается разработать комплексную программу развития этой сферы деятельности, которая должна включать такие подпрограммы: экологизация сельскохозяйственного землепользования; развитие его производственно-сбытовой сферы; создание социальной инфраструктуры на селе; механизм регулирования земельных отношений. Главной целью подпрограммы экологизации является обеспечение простого и расширенного воспроизводства плодородия почв. Развитие производственно-сбытовой сферы предоставляет возможность улучшать использование и предотвращать потери сельскохозяйственного сырья. Третья подпрограмма предусматривает развитие предприятий сферы услуг на селе. Механизм регулирования земельных отношений включает экономические рычаги для стимулирования производства экологически чистой продукции в АПК.

Активный земельный рынок создает конкуренцию на качественные плодородные земли, что стимулирует экологическую деятельность аграрного землепользования. Рынок земельных ресурсов должен