НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ РЕГІОНАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ
СІМКІВ Лілія Євгенівна
УДК 332.12(477)
Організаційно-економічний механізм
регулювання регіонального розвитку
Спеціальність: 08.10.01 – Розміщення продуктивних сил і
регіональна економіка
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата економічних наук
Львів – 2001
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Інституті регіональних досліджень НАН України
Науковий керівник: доктор географічних наук, професор
Писаренко Світлана Марківна,
Інститут регіональних досліджень НАН України,
провідний науковий співробітник
Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор
Мельник Алла Федорівна,
Тернопільська академія народного господарства, завідувач кафедри
кандидат економічних наук, доцент
Смовженко Тамара Степанівна,
Львівський банківський інститут,
ректор
Провідна установа: Рада по вивченню продуктивних сил України
НАН України, відділ досліджень проблем комплексного розвитку і розміщення продуктивних сил, м. Київ
Захист дисертації відбудеться “___”___________________2001 року огодині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д35.154.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора наук в Інституті регіональних досліджень НАН України за адресою: 79026, м. Львів, вул. Козельницька, 4.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту регіональних досліджень НАН України за адресою : 79026, м. Львів, вул. Козельницька, 4.
Автореферат розісланий “___”_______________ 2001 року.
Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат економічних наук | Жовтанецький В.І.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. Проведення економічних реформ в Україні пов’язано з вирішенням проблеми вдосконалення системи управління регіональним розвитком. Організація управління соціально-економічними процесами в регіонах за умов формування ефективно-функціонуючої ринкової економіки вимагає переходу до стабільних, врегульованих взаємовідносин між державою, регіонами та органами місцевого самоврядування, здатних сприяти раціональному використанню природно-ресурсного, людського, виробничого, інвестиційно-інноваційного та інших потенціалів території як в загальнодержавних, так і в регіональних інтересах. За роки незалежності України чимало зроблено у створенні законодавчої бази, яка регулює організаційні та економічні відносини між державою та регіонами у сфері управління, міжбюджетних відносин, розвитку інституцій ринкової інфраструктури та соціальної сфери.
У науковій вітчизняній літературі широко представлені теоретико-методологічні аспекти організаційно-правового регулювання регіональним розвитком. Висвітленню методичних підходів до формування, розподілу і використання фінансових ресурсів регіонів присвячені праці П.Бєлєнького, Є.Бойка, С.Власенка, М.Долішнього, С.Дорогунцова, І.Лукінова, А.Мельник, М.Паламарчука, В.Пили, С.Писаренко, М.Чумаченка та інших.
Разом з тим, існуюча в Україні система регулювання регіонального розвитку залишається досі малоефективною, внутрішньосуперечливою і відірваною від потреб населення, оскільки базується на недостатньо досконалих організаційних та економічних методах управління. Період сучасної трансформації економіко-правового середовища породжує потребу поглиблення регіональних досліджень теоретичного та методичного характеру. Зокрема, це стосується розв'язання проблеми взаємодії державних органів влади та органів місцевого самоврядування, організаційно-економічних основ політики нарощування бюджетного потенціалу регіону, удосконалення обліку і контролю, бюджетної системи та міжбюджетних взаємовідносин, що відповідатимуть новій конституційній природі державної влади та потребам регіонального розвитку.
Це обумовлює необхідність вдосконалення діючого організаційно-економічного механізму (ОЕМ) регулювання регіональним розвитком, який може забезпечити стабільне правове середовище, сприятиме фінансовій самостійності регіонів і в кінцевому результаті створенню ефективної ринкової системи господарювання. Значимість даної проблеми обумовили вибір теми дисертаційної роботи, її основні завдання та структуру.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дисертаційного дослідження пов’язаний з науковими темами, які виконувалися в Інституті регіональних досліджень НАН України (“Теоретичні основи регіональної політики”, № державної реєстрації 0197V002572, “Механізм реалізації регіональної політики в умовах формування національної економіки”№ державної реєстрації 0100V002572).
Мета та завдання дослідження. Метою даного дисертаційного дослідження є розробка теоретичних положень і практичних рекомендацій щодо становлення та вдосконалення ОЕМ регулювання соціально-економічних процесів регіонального розвитку.
Досягнення поставленої мети обумовило необхідність вирішення наступних завдань:
-
розкрити суть поняття “організаційно-економічний механізм” регулювання регіонального розвитку;
-
визначити роль ОЕМ у збалансованому використанні ресурсного потенціалу регіону і зміцненні його економічної та фінансової систем;
-
узагальнити досвід зарубіжних країн щодо організації системи управління регіональним розвитком та принципів міжбюджетних відносин;
-
дослідити методичні підходи до формування бюджетної системи України: принципи первинного розподілу, перерозподілу і вторинного розподілу фінансових ресурсів;
-
проаналізувати вплив держави на процес формування місцевих бюджетів в Україні, визначити умови забезпечення видаткової частини місцевих бюджетів доходами;
-
обгрунтувати основні напрямки адміністративної реформи та її значення у встановленні ОЕМ регулювання регіонального розвитку в Україні;
-
обгрунтувати доцільність створення нових організаційних структур регулювання регіонального розвитку з метою забезпечення конструктивного співробітництва між місцевими органами влади, підприємцями і громадськими організаціями;
-
розробити пропозиції щодо вдосконалення ОЕМ з позиції підвищення ефективності організаційно-правових та економічних методів регулювання регіонального розвитку;
-
дослідити рівень соціально-економічного розвитку Івано-Франківської області з метою визначення його ролі у формуванні власних доходів місцевого бюджету.
Предмет та об’єкт дослідження. Предметом дослідження є сукупність організаційних та економічних методів, інструментів і важелів регулювання регіонального розвитку.
Об’єктом дослідження є організаційні та економічні процеси управління регіональним розвитком Івано-Франківської області.
Методологічною основою дослідження послужили праці українських та зарубіжних вчених з питань управління регіональним розвитком та місцевого самоврядування, формування бюджетів усіх рівнів, економічного моделювання та прогнозування, законодавчі акти, нормативні та методичні документи.
У процесі дослідження застосовувалися методи порівняльного та системного аналізу, економіко-статистичні, абстрактно-логічні, графічні. Основні положення роботи, висновки та пропозиції базуються на використанні та узагальнені даних статистичних служб України, Івано-Франківської області, матеріалів Івано-Франківського обласного фінансового управління.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в наступному:
-
на основі узагальнення існуючого досвіду функціонування ОЕМ запропоноване власне тлумачення цього поняття, суть якого полягає у сукупності організаційно-управлінських та економічних методів, інструментів і важелів впливу на соціально-економічний розвиток регіонів з метою забезпечення досягнення системи цілей регіонального розвитку;
-
визначено організаційну та функціональну структуру ОЕМ регулювання регіонального розвитку, яка включає державне (через регіональні органи влади) регулювання, регулювання на місцевому рівні (через органи самоврядування) і ринкову саморегуляцію;
-
обгрунтовано необхідність підвищення рівня фінансової незалежності регіонів. На основі аналізу показників забезпеченості видатків місцевих бюджетів доходами доведена наявність значної диференціації їх фінансової забезпеченості та визначені території, які потребують залучення додаткових інвестицій для активізації господарської діяльності;
-
сформовані методологічні підходи щодо реформування існуючої системи фінансового забезпечення регіонального соціально–економічного розвитку, які базуються на вдосконаленні фінансування делегованих повноважень органів влади на місцях, збільшенні частки закріплених доходів, уніфікації регульованих доходів і нормативів відрахувань від них до місцевих бюджетів;
-
запропоновано новий методичний підхід до визначення обсягів трансфертів, які необхідно надавати місцевим органам влади для їх цільового використання. В основі цього підходу лежить показник податкоспроможності території;
-
запропоновані та обгрунтовані напрямки вдосконалення ОЕМ регулювання регіонального розвитку, які направлені на розширення законодавчої бази регіонального розвитку, формування нових організаційно-управлінських структур (Асоціації агентств регіонального розвитку), перерозподіл коштів між бюджетами усіх рівнів, переструктуризацію видаткової частини місцевих бюджетів, активізацію економічного стимулювання, яке включатиме перегляд податкових та кредитних ставок для суб’єктів підприємницької діяльності;
-
розроблена модель активізації дієвості ОЕМ регіонального розвитку, в основу якої покладено процеси, що потребують регулювання органами державного управління та місцевого самоврядування (правове регламентування, адміністративне і фінансове регулювання, фінансове забезпечення, економічне стимулювання).
Практичне значення одержаних результатів. Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає у розробці моделі формування та функціонування ОЕМ регулювання регіонального розвитку в умовах ринкової трансформації. Розроблені теоретичні та методичні положення можуть бути використані в роботі регіональних та місцевих органів влади при розробці програм соціально-економічного розвитку регіонів та нормативних положень щодо розподілу фінансових ресурсів, а також при читанні курсів і проведенні практичних занять у вищих навчальних закладах.
Основні положення та висновки дисертації використані Івано-Франківською обласною державною адміністрацією при підготовці програм соціально–економічного та культурного розвитку адміністративних районів та при проведенні навчальних семінарів з працівниками економічних служб області (лист № 615/16–185/273 від 18.05.2001р.).
Результати дослідження прийняті до впровадження Фінансовим відділом Калуської міської ради Івано–Франківської області (довідка про впровадження №01/28 від 26.03.2001р.).
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною, завершеною роботою автора, в якій викладено науковий підхід до розв’язання важливої теоретико-методологічної проблеми - активізації дієвості ОЕМ регіонального розвитку.
Результати дослідження викладені у 8 наукових публікаціях, з яких 7 належить особисто автору. З публікацій, що видані у співавторстві, використані лише ті положення, які є результатом особистого дослідження здобувача.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації доповідалися на V міжнародному конгресі українських економістів "Україна в ХХІ столітті: концепції та моделі економічного розвитку" (Львів, 22-26 травня 2000 року), науково-теоретичній конференції "Підприємництво в Україні і світовий досвід" (Івано-Франківськ, 2 червня 2000 року), наукових семінарах Інституту регіональних досліджень НАН України.
Публікації. За результатом проведених досліджень автором опубліковано 8 наукових праць, загальним обсягом 4,3 д.а., з яких 4,0 д.а. належать особисто автору.
Обсяг і структура дисертації. Дисертація складається із вступу, 3 розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Дисертація викладена на 180 сторінках, містить 15 таблиць, 25 рисунків, 19 додатків. Список використаних джерел включає 160 найменувань.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
Перший розділ “Концептуальні підходи до формування організаційно-економічного механізму регулювання регіонального розвитку” присвячений вивченню теоретико-методичних основ формування та функціонування ОЕМ регулювання регіонального розвитку; визначенню його суті; дослідженню впливу ОЕМ на ефективне використання соціально-економічного потенціалу регіонів України.
У дисертації, на основі аналізу теоретичних підходів до визначення поняття регіональний розвиток, автор пропонує його розглядати як процес ефективного використання соціально-економічного потенціалу території з метою забезпечення збалансованості його територіальної і функціональної структури та налагодження внутрішньорегіональних, міжрегіональних і міждержавних зв’язків.
Вирішення проблем регіонального соціально-економічного розвитку в Україні пов’язане з формуванням економічно сильних регіонів. Однак, в практиці господарювання це ускладнюється внаслідок відсутності ефективного регіонального управління, неврегульованості механізмів взаємодії між регіонами і державою, між регіонами як економічними суб‘єктами і юридичними особами.
Розв’язання проблем регіонального розвитку залежить від вироблення ефективних організаційно-економічних методів та засобів впровадження державної регіональної політики в сфері фінансового забезпечення раціоналізації систем державного, регіонального управління та місцевого самоврядування, визначення пріоритетів соціально-економічного розвитку регіонів на перспективу, на основі розробки обгрунтування та впровадження ОЕМ регулювання регіонального розвитку.
На думку автора, ОЕМ регулювання регіонального розвитку – це сукупність організаційно-управлінських та економічних методів, форм, прийомів, інструментів і важелів впливу на соціально-економічний розвиток регіону для забезпечення досягнення системи цілей регіонального розвитку. Остання об’єднує в собі створення передумов для досягнення довготривалої конкурентоспроможності економіки регіонів і стабільного економічного зростання, яке забезпечить зростання добробуту населення.
Формування ОЕМ регулювання регіонального розвитку як інтегральної категорії здійснюється на засадах системного підходу, який дозволяє забезпечити взаємоузгодженість дій та цілей усіх форм економічних відносин. За даних умов можуть бути реалізовані стратегічні цілі розвитку регіонів; можливості ефективного використання їх потенціалу з врахуванням інтересів економічного розвитку як регіонів, так і держави в цілому.
У регулюванні регіонального розвитку визначальна роль відводиться державі щодо створення правових, економічних і соціальних передумов, необхідних для функціонування ОЕМ згідно з стратегічними цілями і пріоритетами державної соціально-економічної політики.
Механізм регулювання регіонального розвитку розглядається як поєднання методів нормативного, прямого та опосередкованого впливу на соціально-економічні процеси. Нормативний вплив здійснюється через систему законів, постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України, постанов Кабінету Міністрів України тощо.
У дисертації зазначено, що до методів прямого економічного регулювання належать: субвенції, дотації, субсидії та пільгові кредити. Прикладами опосередкованого впливу є важелі кредитно-грошової, податкової, амортизаційної, валютної, зовнішньо-економічної політики. В структурно-інвестиційній сфері до ефективних форм опосередкованого економічного регулювання автор відносить інвестиційний податковий кредит, прискорену амортизацію, урядові гарантії під кредити комерційних банків на інвестиції та інновації, фінансовий та промисловий лізинг.
Адміністративними важелями на регіональному рівні є організаційне забезпечення виконання законодавчо-нормативних актів центральних органів влади та місцевих органів виконавчої влади і місцевого самоврядування.
До складових ОЕМ автор також відносить важелі, які за напрямком дії поділяються на стимули (пільги і фінансове заохочення) та санкції (штрафи).
Організаційний механізм регулювання регіонального розвитку формується на різних рівнях управління та потребує узгодження економічних інтересів державних та регіональних органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування. Погодження цих інтересів повинно передбачати використання існуючих економічних, правових і організаційних важелів, що обумовлює необхідність виділення відповідних блоків у структурі організаційного механізму: правове забезпечення, організація, регулювання, облік та контроль, планування та прогнозування.
У дисертації доводиться, що ефективність ОЕМ регулювання регіонального розвитку визначається результативністю дії окремих інструментів, за допомогою яких органами влади здійснюється вплив на активізацію економічної діяльності в регіонах. До них, перш за все, відноситься місцевий бюджет. Для удосконалення процесу формування місцевих бюджетів, на думку автора, слід запроваджувати нові методичні підходи, які базуються на наступних принципових положеннях (вимогах): наповненість бюджету (з позиції мінімізації бюджетного дефіциту); збалансованість його доходної і витратної частин (шляхом удосконалення системи бюджетного вирівнювання); стійкість доходної бази бюджету (з позиції досконалості податкової системи); диференційованість доходів регіонів у бюджеті країни (з приводу збільшення джерел доходів за умов зростання видаткових потреб).
Акцентуючи увагу на недосконалості податкової системи, автор обгрунтовує необхідність застосування нових принципів та методів податкового регулювання (зміни структури податків, зниження їх фіскальної функції та підвищення регулятивної і стимулюючої функцій), яке повинно базуватись не стільки на отриманні прямого фінансового ефекту від збільшення податкового навантаження, скільки від його загального впливу на соціально-економічний розвиток регіону.
Наступною проблемою, вирішення якої повинен забезпечити ОЕМ, є регулювання міжбюджетних відносин. Сучасна специфіка міжбюджетних відносин в Україні характеризується рядом недоліків, а саме: неврегульованістю правового середовища щодо розподілу функцій та відповідальності між центральними і місцевими органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування, розподілу доходів і видатків між ними; недосконалою організацію фінансування делегованих повноважень та фінансового вирівнювання місцевих бюджетів.
У дисертаційній роботі для усунення вищезгаданих недоліків обгрунтована потреба у запровадженні таких інструментів, як трансферти (дотації. субсидії, субвенції); нормативи відрахувань від обсягів загальнодержавних податків і зборів; бюджетні позички та міжбюджетні взаєморозрахунки.
До переліку інструментів ОЕМ регулювання регіонального розвитку відносяться також регіональні програми розвитку (соціально-економічні, інноваційно-інвестиційні, екологічні).
Узагальнюючи теоретико-методичні основи формування і реалізації цільових програм як одного з організаційних інструментів регулювання регіонального розвитку, автор обгрунтовує доцільність їх використання для реалізації стратегічних пріоритетів соціально-економічного розвитку. Розробка та впровадження цих програм дозволить, по-перше, узгоджувати територіальні та галузеві інтереси регіонів, по-друге, забезпечити фінансування довгострокових цілей їх розвитку, по-третє, здійснювати моніторинг трансформаційних процесів.
У другому розділі “Оcобливості організаційно-економічного регулювання регіонального соціально-економічного розвитку (на прикладі Івано-Франківської області)” розглядаються організаційні форми та важелі регіонального управління та місцевого самоврядування; аналізуються чинники соціально-економічного розвитку Івано-Франківської області, їх вплив на формування доходної та видаткової частин місцевого бюджету, розглядаються особливості прояву неврегульованості міжбюджетних відносин та механізм використання методів фінансового вирівнювання.
Проведене в роботі дослідження свідчить, що соціально-економічний розвиток Івано-Франківської області характеризується наступними тенден-ціями: зменшенням обсягів і ефективності промислового виробництва (з р. по 2000 р. в області промислове виробництво скоротилось на 33,7%); використанням застарілих виробничих та інформаційних технологій; збільшенням кількості підприємств з приватною формою власності (з 1991 по 2000 р. в області кількість малих підприємств зросла у 10 раз); зниженням рівня зайнятих і знеціненням доходів громадян (в 2000 р. кількість зайнятих становила 59,5% всього працездатного населення, а розмір заробітної плати в середньому становив 120 грн.); нерівномірним розподілом підприємницьких структур на території області (найбільше малих підприємств в 2000 р. діяло в містах Івано-Франківську (2053) і Калуші (308)). Найбільш активно фінансово-господарську діяльність здійснювали приватні підприємства у сфері торгівлі і громадського харчування - 1489 (55,8 %), промисловості – 389 (14,6%) та будівництві – 208 (7,8%). Зазначені тенденції визначають передумови формування фінансово–економічної підсистеми ОЕМ регулювання регіонального розвитку.
Формування доходної бази місцевих бюджетів в Україні як одного із інструментів ОЕМ регулювання регіонального розвитку характеризується, по-перше, щорічною зміною видів податків, які зараховуються до місцевих бюджетів. Кожен регіон має свою, визначену законом, частку відрахувань від загально-державних податків, що призводить до значного “розпилювання” цих надходжень між усіма ланками бюджетної системи. По-друге, відсутністю єдиних нормативів відрахувань від загальнодержавних податків до місцевих бюджетів. На думку автора, проблеми фінансування соціально-економічного розвитку регіонів доцільно розв’язувати не шляхом диференціації цих нормативів, а за допомогою цільових субсидій з державного бюджету. По-третє, відсутністю механізму міжрегіонального перерозподілу і вирівнювання доходів регіональних і місцевих бюджетів, для забезпечення єдиного стандарту послуг, які надаються за рахунок бюджету по всій території країни.
Аналізуючи структуру податкових надходжень, які залишаються основним джерелом доходної бази у бюджетах районів і міст Івано-Франківської області, слід відмітити існуючі відмінності щодо питомої ваги податків. Так, в Галицькому (64,1%), Долинському (42,0%), Надвірнянському (43,5%) районах доходна частина бюджетів формувалася за рахунок податку на прибуток підприємств, що свідчить про ефективність виробничої діяльності. А в бюджетах інших районів та міст Івано-Франківська і Калуша відповідно більшу частку у доходах становив прибутковий податок з громадян (за рахунок розвитку підприємництва та сфери послуг) та надходження від податку на землю.
Головною причиною незначної кількості надходжень від податку на прибуток підприємств, місцевих податків і зборів у бюджетах, більшості районів досліджуваного регіону є спад виробничої активності, пов’язаний із різким збільшенням кількості збиткових підприємств і зниженням реальних доходів діючих підприємств.
Значну роль у збільшенні доходної бази місцевих бюджетів відіграють інвестиції в основний капітал, які стимулюють роботу підприємств різних форм власності і таким чином сприяють економічному зростанню регіонів. Однак, в області інвестиції в основний капітал між підприємствами різних форм власності розподіляються неоднаково. Найбільше цих коштів отримують підприємства державної (45,8%) і колективної (45,2%) форм власності, найменше – приватні підприємства (8,3%) (табл.1). Частка інвестицій в основний капітал, яка надходить з обласного бюджету до бюджетів районів і міст Івано-Франківщини, розподіляється нерівномірно. Максимальну кількість коштів отримують бюджети м. Івано-Франківська (26,8%), Долинського (23,6%) та Надвірнянського (10,0%) районів. Середнє значення цього показника коливається від 3,0 % в Богородчанському районі до 6,1% в Коломийському. Найменша кількість інвестицій в основний капітал з бюджету області надходить до бюджетів Верховинського (0,2%), Калуського (1,5%) районів, м. Болехова (0,4%) та м. Яремче (1,0%).
Таблиця 1 | Інвестиції в основний капітал в Івано-Франківській області | Роки | Сума, грн. | У тому числі за формами власності | Приватна | В % до загальної суми | Колективна | В % до загальної суми | Сільськогосподарські підприємства | В % до загальної суми | Державна | В % до загальної суми | Міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав | В % до загальної суми | 1996 | 12557 | 931 | 7,4 | 4937 | 39,3 | 1110 | 8,8 | 6684 | 53,2 | 5 | 0,04 | 1997 | 11449 | 1036 | 9,0 | 5143 | 44,9 | 930 | 8,1 | 5266 | 46,0 | 4 | 0,03 | 1998 | 12151 | 1057 | 8,7 | 5552 | 45,7 | 718 | 5,9 | 5466 | 45,0 | 76 | 0,06 | 1999 | 12503 | 1039 | 8,3 | 5652 | 45,2 | 528 | 4,2 | 5728 | 45,8 | 84 | 0,07 |
Наявність вищевказаних недоліків формування доходів місцевих бюджетів впливає і на рівень фінансової незалежності регіонів. В роботі проводилась оцінка фінансової незалежності бюджетів районів Івано-Франківської області. Критерієм даної оцінки був показник забезпеченості видатків місцевого бюджету доходами (без офіційних трансфертів). В результаті здійсненого аналізу було виділено чотири групи районів (табл.2). До першої групи районів Івано-Франківської області віднесено райони, в яких витрати бюджету в 2000 році були забезпечені доходами на 100%. В цю групу віднесені: Долинський район, міста Івано-Франківськ і Калуш. До другої групи територій з високим рівнем (70-99%) фінансової незалежності належать Галицький (92,0%) і Надвірнянський (86,0%) райони. До третьої групи (50-69%) входить м. Коломия (66,0%). Четверта група (менше 50%) представлена більшістю районів області, причому їх кількість в 2000 році зросла до 11, тоді як в 1999 році таких районів було лише 9. Найнижчим показник фінансової забезпеченості є у Тлумацькому (17,0%), Косівському (18,0%) і Верховинському (19,0%) районах.
Проведений аналіз дозволяє стверджувати, що рівень фінансової незалежності місцевих бюджетів Івано-Франківської області низький, оскільки доходна частина бюджетів здебільшого залежить не від розширення власної бази оподаткування, а від обсягу фінансових ресурсів, отриманих з державного бюджету.
Існуючі методи формування доходної бази і бюджетного забезпечення територій зумовлюють значну нерівномірність їх розвитку. Якщо у м. Івано-Франківську доходи місцевого бюджету на одного жителя у 2000 р. становили приблизно 214 грн., то у Тлумацькому – 39 грн., Коломийському районі – 37 грн. Значна частка бюджетного забезпечення розвитку територій покривається за рахунок трансфертів. На підставі аналізу обсягів трансфертів, з’ясовано, що їх частка у гірських районах (Верховинський, Богородчанський, Коломийський) є найбільшою і становить понад 80%. Причому трансферти отримані з державного бюджету використовуються, як правило, тільки на поточні витрати, а не на реалізацію стратегічних пріоритетів розвитку території.
Таблиця 2 | Групування районів і міст Івано-Франківської області за рівнем забезпеченості бюджетних видатків доходами у 2000 р. | Групи | Райони і міста | Доходи місцевих бюджетів (без транфертів),
тис. грн. | Видатки місцевих бюд-жетів,
тис. грн. | Забезпе-ченість бюджетних видатків доходами | Долинський | 14129,0 | 14129,0 | 100 | Перша (100%) | м. Івано-Франківськ | 45834,0 | 45834,0 | 100 | м. Калуш | 11557,0 | 11557,0 | 100 | Друга (70-99%) | Галицький | 10081, | 10981,0 | 92 | Надвірнянський | 2077,0 | 13977,0 | 86 | Третя (50-69%) | м. Коломия | 8137,0 | 12273,0 | 66 | Богородчанський | 3049,0 | 9430,0 | 32 | Верховинський | 1118,0 | 5942,0 | 19 | Городенківський | 2400,0 | 9702,0 | 25 | Коломийський | 3676,0 | 16366,0 | 23 | Калуський | 2095,0 | 9033,0 | 23 | Четверта | Косівський | 2386,0 | 13563,0 | 18 | (менше 50%) | Рогатинський | 1984,0 | 8595,0 | 23 | Рожнятівський | 2663,0 | 10133,0 | 26 | Снятинський | 3009,0 | 9990,0 | 30 | Тлумацький | 1427,0 | 8621,0 | 17 | Тисменицький | 5454,0 | 11143,0 | 49 | м. Болехів | 1222,0 | 3100,0 | 39 | м. Яремче | 1615,0 | 4231,0 | 38 |
Трансферти також можуть виступати у ролі інструментів як вертикального, так і горизонтального вирівнювання. Якщо в Україні система вертикального фінансового вирівнювання знайшла своє застосування на практиці, то горизонтальне вирівнювання потребує пошуку нових форм міжрегіональної співпраці з метою розширення джерел отримання коштів.
Третій розділ “Основні напрямки вдосконалення організаційно-економічного механізму регулювання регіонального розвитку” присвячений розробці методичних підходів і практичних рекомендацій щодо вдосконалення ОЕМ регулювання регіонального розвитку, на основі яких запропонована модель активізації дієвості цього механізму.
У дисертації окреслені основні напрямки раціоналізації організаційної системи ОЕМ. До них автор відносить наступні: вдосконалення нормативно-правового забезпечення, структури управління (посилення ролі Агенств регіонального розвитку, створення Асоціації агенств регіонального розвитку), покращення системи обліку і контролю (створення комітетів контролю на регіональному рівні), підвищення значення інституцій ринкової інфраструктури (комерційних банків, аудиторських, консалтингових, маркетингових компаній), впровадження стратегічного планування (підвищення якості розробки щорічних програм соціально-економічного розвитку регіонів і програм формування та використання коштів).
При реалізації вказаних напрямків необхідно дотримуватися принципу чіткого розподілу повноважень щодо розв’язання конкретних завдань між різними ієрархічними рівнями управління, в основу якого покладена концепція субсидарності. Остання передбачає делегування повноважень знизу вверх - від територіальної громади до органів самоврядування, від них до регіональних владних структур і врешті до державних органів управління. Слід відмітити і необхідність визначення правового статусу комунальної власності (скласти реєстри об’єктів державної власності (за функціональним і цільовим принципами), які передаються територіальним громадам, скласти переліки об’єктів з часткою загальнодержавної власності та визначити механізм розподілу прибутків і відповідальності).
У відповідності до окреслених напрямків необхідно також розробити перелік делегованих повноважень державних інститутів влади, посилити роль незалежних, неурядових організацій (Агентств регіонального розвитку) у вирішенні проблем соціально-економічного розвитку регіонів, які сприятимуть налагодженню конструктивного співробітництва між місцевими органами влади, підприємцями і громадськими організаціями. На думку автора, доцільно створити Асоціацію агентств регіонального розвитку. Формування такої структури стане можливим в результаті цілеспрямованості та узгодженості дій органів влади на різних ієрархічних рівнях управління, науковців та підприємців. Серед основних напрямків діяльності асоціації доцільно визначити наступні: інноваційно-інвестиційна, розробка і реалізація проектів регіонального розвитку, вивчення економічного потенціалу країни для його ефективного використання на рівні регіону, зовнішньоекономічна діяльність, створення інформаційних центрів, надання навчальних та експертно-консалтингових послуг. Таке інтеграційне утворення сприятиме налагодженню ефективної роботи органів місцевого самоврядування, підприємницьких структур, узгодженню економічних інтересів членів асоціації, територіальних органів влади і суб’єктів господарювання.
Особливу роль у регулюванні регіонального розвитку відіграватиме стратегічне планування, на основі якого можна розробляти довгострокові та середньострокові програми соціально-економічного розвитку регіонів.
Проведене дослідження дозволило визначити пріоритетні напрямки вдосконалення економічної системи ОЕМ, які включають: покращення фінансового забезпечення, фінансового регулювання та активізацію економічного стимулювання.
Фінансове забезпечення і регулювання повинно враховувати наступні принципові положення:
-
необхідність встановлення фіксованих часток кожного рівня влади в загальнодержавних податках, закріплення їх за відповідними рівнями бюджетів на постійній основі на тривалий період;
-
запровадження механізмів фінансового вирівнювання забезпеченості регіонального розвитку, яке доцільно здійснювати на основі таких показників, як податкоспроможність регіонів, середня податко-спро-мож-ність та державні мінімальні соціальні стандарти;
-
збільшення власних доходів органів регіонального управління та міс-це-вого самоврядування за рахунок активізації підприємницької діяльності;
-
залучення цільових трансфертів і посилення контролю за їх використанням.
Вдосконалення фінансового регулювання пов’язане з вирівнюванням міжбюджетних відносин, механізм якого зорієнтований на перерозподіл фінансових коштів (трансфертів) з метою вирівнювання економічного розвитку регіонів. При визначенні розмірів трансфертів доцільно використовувати показник податкоспроможності територій. Цей показник застосовують також у якості індикатора рівня соціально-економічного розвитку територій поряд з показниками темпів зміни обсягів виробництва, державних мінімальних стандартів, рівня державних і громадських послуг, ВВП. Отже, обсяги субсидій, дотацій та субвенцій можна розрахувати наступним чином:
Ті = k *V – D P) * ni ,
де Ті – позитивний чи негативний трансферт, який має одержати чи сплатити і-та область;
V – середні видатки на душу населення в усіх областях;
D – середні доходи на душу населення в усіх областях;
P – відношення податкоспроможності і-тої області до середньої податкоспроможності;
ni – чисельність населення і-тої області;
k– коефіцієнт бюджетного вирівнювання 0 < k < 1.
Проведені розрахунки показали, що відхилення обсягів трансфертів, одержаних за допомогою вищенаведеної формули від фактичних трансфертів складає менше 10% для всіх областей (табл. 3).
Таблиця 3 | Порівняння фактичних і обрахованих
за формулою трансфертів 1999 р., млн. грн. | Регіони | Фактичні трансферти | Трансферти обраховані за формулою | Республіка Крим | 89,35 | 92,17 | Вінницька | 152,12 | 178,85 | Волинська | 153,94 | 142,68 | Дніпропетровська | 46,46 | 49,39 | Донецька | 70,85 | 79,12 | Житомирська | 230,59 | 204,03 | Закарпатська | 195,35 | 210,07 | Запорізька | 36,68 | 37,77 | Івано-Франківська | 105,93 | 102,95 | Київська | 167,99 | 139,1 | Кіровоградська | 155,95 | 156,75 | Луганська | 72,6 | 71,89 | Львівська | 91,39 | 92,63 | Миколаївська | 31,11 | 33,9 | Одеська | 48,07 | 57,56 | Полтавська | 119,41 | 121,22 | Рівненська | 65,42 | 64,87 | Сумська | 29,47 | 32,29 | Тернопільська | 151,63 | 141,27 | Харківська | 31,2 | 35,01 | Херсонська | 120,91 | 123,31 | Хмельницька | 121,1 | 129,84 | Черкаська | 91,48 | 87,71 | Чернігівська | 51,18 | 51,77 | Чернівецька | 33,7 | 32,32 | Київ | 1126,05 | 1067,34 | Севастополь | 8,22 | 7,89 |
Запропоновані пропозиції щодо механізму вдосконалення регулювання регіонального розвитку були використані автором при розробці моделі активізації дієвості ОЕМ. Представлена модель демонструє процеси регіонального розвитку, що потребують регулювання, а також складові, які його забезпечують (рис. ).
При побудові моделі активізації дієвості ОЕМ були враховані наступні положення:
-
діючий ОЕМ регулювання регіонального розвитку був базисним;
-
враховувалися основні засоби впливу державних та місцевих органів управління на розвиток регіонів;
-
розглядались методи ОЕМ, які регулюють процеси регіонального розвитку;
-
для реалізації методів і процесів, що регулюються ОЕМ необхідно залучати адміністративний та фінансово-економічний інструментарій.
Таким чином, розробка моделі активізації дієвості ОЕМ регіонального розвитку здійснювалася за умов поєднання двох аспектів:
-
наявність чіткої системи управлінських структурних підрозділів, які впливають на визначення умов функціонування регіонів;
-
узгодженість економічної взаємодії держави та регіону для забезпечення інтересів регіонального розвитку.
Висновки
Дослідження показали, що в період формування ефективно функціонуючої ринкової економіки значна увага приділяється проблемі вдосконалення територіальної організації суспільства і зокрема, забезпеченню комплексного соціально-економічного розвитку регіонів. Вивчення існуючої в Україні практики регулювання регіонального розвитку дозволило аргументувати об’єктивну необхідність вдосконалення ОЕМ.
У дисертаційній роботі сутність ОЕМ визначається цілями регіонального розвитку, реалізація яких забезпечується через впровадження системи відповідних форм, методів, прийомів та інструментів.
Дослідження особливостей організації регіонального розвитку, меж державного втручання у соціально-економічні процеси управління регіоном, і впливу органів місцевого самоврядування на ці процеси свідчать про можливість паралельного застосування і комбінування методів ринкової саморегуляції та методів державного (при одночасному поєднанні з громадським та інституціональним) регулювання регіонального розвитку. Розв’язання проблеми взаємодії державних та регіональних органів управління на сучасному етапі в значній мірі стримується як з причин недосконалої законодавчої бази, так і через відсутність балансу економічних інтересів держави та регіонів, державного регламенту по розподілу функцій управління. Їх вирішення можливе лише шляхом проведення адміністративної реформи.
Обгрунтовуючи основні напрямки прийнятої в Україні концепції адміністративної реформи, автор зазначає, що остання не може зводитися лише до утвердження оптимальної структури органів державного управління та місцевого самоврядування, зміни їх субординації та скорочення апарату. Основна мета цієї реформи повинна полягати у створенні ефективної системи державного управління та місцевого самоврядування, яке відповідало б стандартам демократичної правової держави.
Аналіз діючого ОЕМ регулювання регіонального розвитку засвідчив його невідповідність сучасним умовам і потребам та зумовив необхідність розробки заходів щодо його удосконалення:
-
чіткий розподіл повноважень щодо розв’язання конкретних завдань між державними органами управління і органами місцевого самоврядування, в основу якого покладена концепція субсидарності. Остання передбачає делегування повноважень знизу вверх – від територіальної громади до органів самоврядування, від них до реґіональних владних структур і, врешті, до держави в цілому;
-
активізація економічного стимулювання, яке передбачає надання цільових кредитів, спрямованих на забезпечення регіонального розвитку;
-
вдосконалення порядку справляння податків, зниження їх фіскальної функції і підвищення регулятивної і стимулюючої функцій;
-
зміцнення фінансової самостійності місцевих органів влади через стабільні нормативи відрахувань від загальнодержавних податків, закріплення їх за відповідними рівнями бюджетів на постійній основі на тривалий період (до 5 років) та розширення бази місцевих податків і зборів. Проблеми регіонального розвитку слід розв’язувати за допомогою цільових субсидій з державного бюджету, а не шляхом диференціації цих нормативів;
-
стимулювання зацікавленості місцевих органів влади у збільшенні обсягів податкових надходжень. Для цього, надаючи право органам влади на місцях зараховувати певні податки до місцевих бюджетів, необхідно виходити з принципу еквівалентності. Відповідно до останнього, місцеві органи влади отримають право, перш за все, на податки за ті послуги, що здійснюються в регіоні і можуть мати територіальні відмінності. В свою чергу, це сприятиме активізації виробничої діяльності;
-
запровадження дієвих механізмів фінансового вирівнювання забезпеченості функціонування та розвитку місцевого самоврядування, яке доцільно здійснювати на основі таких показників, як податкоспроможність територіальних громад, середня податко-спроможність та державні мінімальні соціальні стандарти;
-
вдосконалення міжбюджетних відносин шляхом запровадження горизонтальних трансфертів, що сприятиме фінансовому забезпеченню місцевих бюджетів;
-
посилення ролі нових організаційно-управлінських структур (Агентств регіонального розвитку), які сприятимуть налагодженню співробітництва між місцевими органами влади, підприємцями та громадськими організаціями, стимулюватимуть зростання підприємницької і ділової активності. На базі Інституту регіональних досліджень доцільно створити Асоціацію агенств регіонального розвитку з метою координації їх діяльності.
На основі пропозицій щодо напрямків вдосконалення ОЕМ регулювання регіонального розвитку в дисертації розроблена модель активізації дієвості цього механізму, яка відображає структуру механізму та відповідний інструментарій, необхідний для забезпечення результативності у досягненні цілей і завдань регіонального розвитку.
Основні положення дисертації викладені в таких публікаціях:
1.
Сімків Л.Є. Місцеві бюджети: проблеми формування та аналіз їх використання // Регіональна економіка. – 2000. – №1. – С. .
2.
Сімків Л.Є. Роль адміністративної реформи в активізації місцевого і регіонального розвитку // Соціально-економічні дослідження в перехідний період. Економічні проблеми розвитку виробництва та інноваційної діяльності. – Львів ІРД НАН України. – 2000. – С.479-488.
3.
Сімків Л.Є. Місцеве самоврядування: поняття і зміст // Соціально-економічні дослідження в перехідний період. Регіональне управління і місцеве самоврядування. Основи формування регіональної соціально-економічної політики (Щорічник наукових праць). Випуск XIV. – Львів: ІРД НАН України. – 1999. – C.75-88.
4.
Сімків Л.Є. Проблеми фінансового забезпечення місцевого самоврядування // Соціально-економічні дослідження в перехідний період. Основи формування регіональної соціально-економічної політики (Щорічник наукових праць). Випуск VIII. – Львів: ІРД НАН України. – 1999. – С. .
5.
Сімків Л.Є. Зарубіжний досвід місцевого самоврядування // Соціально-економічні дослідження в перехідний період (Щорічник наукових праць). Випуск IV. – Львів: ІРД НАН України. – 1998. – С. .
6.
Писаренко С.М., Сімків Л.Є. Регіональна стратегія і трудозабез-печеність виробництва // Трудовий потенціал і зайнятість: теоретичні основи та регіональні особливості. – Львів: ІРД НАН України. – 1997. – С. .
Особистий внесок автора: визначено основні аспекти стратегії регіонального розвитку, що задовольняють вимоги суб’єктів господарювання.
7.
Сімків Л.Є. Перспективи розвитку місцевого самоврядування в контексті впровадження адміністративної реформи // Матеріали V міжнародного конгресу українських економістів "Україна в 21 столітті: концепції та моделі економічного розвитку". – Львів, 2000. – С. .
8.
Сімків Л.Є. Місцеве самоврядування та проблеми розвитку підприємництва // Матеріали науково-практичної конференції “Підпри-єм-ництво і світовий досвід” / Інститут менеджменту та економіки. – Івано-Франківськ, 2000. – С. .
Сімків Л.Є. Організаційно-економічний механізм регулювання регіонального розвитку. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.10.01- Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка. – Інститут регіональних досліджень НАН України, Львів, 2001.
У дисертації досліджено теоретико-методичні підходи щодо формування та функціонування організаційно-економічного механізму регулювання регіонального розвитку (ОЕМ). Визначено роль механізму у збалансованому використанні ресурсного потенціалу регіону і зміцненні економічної та фінансової систем. Обгрунтовано організаційну та функціональну структури ОЕМ через державні (регіональні) органи управління, органи місцевого самоврядування та ринкову саморегуляцію.
Запропоновані основні напрямки вдосконалення ОЕМ регулювання регіонального розвитку, на базі яких розроблена модель активізації дієвості цього механізму. В основі даної моделі лежать процеси, що потребують регулювання (правове регламентування, адміністративне і фінансове регулювання, фінансове забезпечення, економічне стимулювання) і складові, які забезпечують їх розвиток.
Ключові слова: регіон, регіональний розвиток, організаційно-економічний механізм, регулювання регіонального розвитку.
Simkiv L.Ye. Organizational–economic mechanism of the regulation of regional development. – Manuscript.
The thesis for the degree of Candidate of economic sciences in the speciality. – 08.10.01. – Location of productive forces and regional economy. – the Institute of regional research of NAS of Ukraine, Lviv, 2001.
Theoretical-methodical approaches of formation and functioning of organizational-economic mechanism of regulation of the regional development are investigated in the thesis. The role of the mechanism in regained utilization of resource potential of the region and in strengthening of economic and financial systems are studied.
Organizational and functional structures of the organizational-economic mechanism through state (regional) bodies of management, local self-government bodies of management, and market regulation are elaborated.
The main ways of improvement of organizational-economic mechanism of regulation of regional development are proposed. On their base a model was worked out to stimulate the effectiveness of this mechanism.
The processes, which require the regulation (legal regulation, administrative and financial regulation, financial provision, economic stimulation) and components, which provide their development.
Key words: region, regional development, organizational-economic mechanism, regulation of regional development.
Симкив Л.Е. Организационно-экономический механизм регулирования регионального развития. – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности 08.10.01 – Размещение производительных сил и региональная экономика. – Институт региональных исследований НАН Украины, Львов, 2001.
В диссертации исследованы теоретико-методические подходы к формированию и функционированию организационно-экономического механизма регулирования регионального развития (ОЭМ), суть которого состоит в совокупности организационных и экономических методов, инструментов и рычагов влияния на социально-экономическое развитие регионов с целью обеспечения достижения системы целей регионального развития. Обоснована организационная и функциональная структуры ОЭМ с участием государственных (региональных)
