МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я України

НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. О.О. БОГОМОЛЬЦЯ

ШЕГЕДИН Марія Броніславівна

УДК 614.2(477)+614.253.52

МЕДИКО-СОЦІАЛЬНІ ОСНОВИ РЕФОРМУВАННЯ МЕДСЕСТРИНСЬКИХ КАДРОВИХ РЕСУРСІВ СИСТЕМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

14.02.03 – соціальна медицина

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора медичних наук

Київ – 2001

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Національному медичному університеті ім. О.О. Бого-мольця МОЗ України

Науковий консультант:

доктор медичних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України Вороненко Юрій Васильович, Національний медичний університет імені О.О. Богомольця МОЗ України, завідувач кафедри соціальної медицини та організації охорони здоров’я

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Криштопа Борис Павлович, Київська медична академія післядипломної освіти імені П.Л. Шупика МОЗ України, завідувач кафедри управління охороною здоров’я

доктор медичних наук, професор Уваренко Анатолій Родіонович, Український центр наукової медичної інформації та патентно-ліцензійної роботи МОЗ України, директор

доктор медичних наук, професор Процек Олена Герасимівна, Вінницький державний медичний університет імені М.І. Пирогова МОЗ України, завідувач кафедри соціальної медицини та організації охорони здоров’я

Провідна установа:

Дніпропетровська державна медична академія, кафедра соціальної медицини, організації і управління охорони здоров’я, МОЗ України, м. Дніпро-петровськ

Захист відбудеться “ 18 ” жовтня 2001 року о 13.30 годині на засі-данні спеціалізованої вченої ради Д.26.003.01 при Національному медич-ному університеті імені О.О. Богомольця МОЗ України за адресою: 03057, м. Київ-57, пр. Перемоги, 34, санітарно-гігієнічний корпус, аудиторія №2.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного медичного університету імені О.О. Богомольця за адресою: 03057, м. Київ-57, вул. Зоологічна, 3.

Автореферат розісланий “ 6 ” вересня 2001 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Яворовський О.П.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність проблеми. Значимість проблеми медсестринства визначається рядом документів ВООЗ, зокрема, документом стратегічного напрямку “Здоровье-21. Основы политики достижения здоровья для всех в Европейском регионе ВОЗ”, який поряд з іншим вимагає від держав, що стали на шлях реформування національних медичних служб, системно-цільового підходу до реорганізації медсестринської освіти у відповідності з основними напрямками реформ.

Європейська конференція із сестринської справи (Відень, 1988) наголосила, що без медичних сестер немає майбутнього. Такий підхід до значимості сестринської справи, як складової частини системи охорони здоров’я, та особи медичної сестри залишається актуальним і на ХХІ століття.

Сучасне трактування ВООЗ сестринської справи містить в собі не лише визначення її місця і завдань в системі охорони здоров’я, а й чітко окреслює коло функціональних обов’язків: “Сестринська справа – це складова частина системи охорони здоров’я, яка направлена на вирішення проблем індивідуального та громадського здоров’я населення в мінливих умовах навколишнього середовища. Сестринська справа включає в себе діяльність по зміцненню здоров’я, профілактиці захворювань, наданню психосоціальної допомоги особам, які мають фізичні та (або) психічні захворювання, а також непрацездатним всіх вікових груп. Сестринська справа охоплює фізичні, інтелектуальні та соціальні аспекти життя в тій мірі, в якій вони впливають на здоров’я, виникнення хвороби, непрацездатність та смерть”. WHО 36.11. Роль сестринского (акушерского) персонала в реализации стратегии достиже-ния здоровья для всех //Тридцать шестая сессия Всемирной Ассамблеи здравоохранения. - 13 мая 1983 г. - 52 с.

Наведене свідчить про зростання ролі медсестринських служб та медичної сестри як фахівця, яка першою контактує з пацієнтом, його родиною та оточенням і опікується ними в лікарні та вдома до кінця життя. В таких умовах зростає і актуальність професійної підготовки медичних сестер, що витікає з самого визначення поняття “медична сестра”, запропонованого Між-народною радою медичних сестер: “Медична сестра – це особа, яка пройшла підготовку за основною програмою медсестринського навчання, одержала достатню кваліфікацію і має право виконувати в своїй країні відповідальну роботу з медсестринського обслуговування, маючи на меті зміцнення здоров’я, попередження хвороб та здійснення догляду за хворими”*** Всемирная организация здравоохранения. Восьмая общая программа работы (на период 1990-1995 гг. включительно) //Здоровье для всех. - Женева, 1987. - №10. - 267 с.*. Комітет експертів ВООЗ із сестринської справи (1987) рекомендував зазначене визначення таким, що може бути прийнятим іншими країнами.

Визнаючи роль медичної сестри в догляді за хворими як доповнення до функцій лікарів, більшість держав останнім часом загострюють увагу на попереджувальних (профілактичних) та діагностично-лікувальних аспектах діяльності медичних сестер у процесі надання медичної допомоги, а також на питаннях їх безпосередньої участі у відновленні працездатності та медико-соціальній реабілітації пацієнтів.

Дані літератури (Аяпов К.А., 1991; Бублікова І.В., Гапонова З.В., 2000; Перфільєва Г.М., 1990; Jоnes R.A.P., 1994 та інші) свідчать, що в переважній більшості країн світу відповідно до нових функцій медсестринського персоналу запроваджена, реалізується і виправдовує себе багаторівнева неперервна система медсестринської освіти. Приблизно 70% держав надають медичним сестрам вищу освіту, в тому числі майже 49% – ступеневу. Як наслідок, особи з таким рівнем підготовки виконують не тільки суто медсестринські обов’язки, а й займають посади менеджерів лікувальних закладів, проводять науково-дослідницьку роботу з проблем медсестринства, здійснюють фахову педагогічну діяльність у вищих медичних навчальних закладах, де проводиться підготовка медсестер.

У той же час в колишньому СРСР, у тому числі і в Україні, фах медич-ної сестри вважався другорядним, допоміжним, що призвело до значного відставання цієї сфери громадської охорони здоров’я від рівня багатьох зарубіжних країн. Однією з найважливіших причин вказаного стали значні розбіжності в системі та змісті освіти, визначенні місця медичної сестри в сфері охорони здоров’я і медичної допомоги, зведенні її до ролі лише як технічного персоналу, що знижувало престижність самого фаху.

Формування в Україні ринкових відносин і реформування системи охорони здоров’я у відповідності з Концепцією розвитку охорони здоров’я населення України (2000) вимагає, поряд з іншим, диференціації діяльності медичних сестер в залежності від нових функцій і видів діяльності відповідно до міжнародних стандартів та досвіду, які зумовлені новими соціально-економічними умовами, якісного перегляду змісту медсестринської освіти у напрямку її інтеграції в міжнародну систему, що свідчить про актуальність перетворень у медсестринстві як складової системи охорони здоров’я України.

Актуальність визначається, крім того, сучасними потребами прискореного наближення якісної та доступної медсестринської допомоги до населення, зокрема, в частині первинної медико-санітарної допомоги, допомоги хворим з хронічними хворобами та реабілітаційної допомоги, а також тим, які знаходяться в стані значної залежності, та вмираючим.

Однак, незважаючи на очевидну актуальність та науково-практичну значимість сестринської справи і ролі медичних сестер в сучасній системі охорони здоров’я, джерела вітчизняної літератури та країн СНД містять лише окремі праці (Броцька С.Н., 1951; Шапіро І.Я., 1951; Манойліна А.П., 1965, 1969; Яворська А.А., 1972; Вартанян Ф.Е., Орлов О.А., 1987; Гаврилов Н.І., Фофанов В.П., Ромашова Т.І., 1980 та інші), які при всій їх цінності висвітлю-ють тільки деякі аспекти зазначених питань. Відсутність в Україні багатопла-но-вих комплексних медико-соціальних досліджень з проблем медсестринства, що свідчили б про доцільність якісних перетворень в медсестринській діяльності та освіті, а також науково обгрунтовували б їх необхідність у відповідності з основними напрямками реформування системи охорони здоров’я України та врахуванням світового досвіду, і обумовили актуальність дослідження, визначили його мету і завдання.

Зв’язок роботи з науковими програмами. Дисертація виконана відпо-відно до плану та програми Національного медичного університету ім. О.О.Бо-гомольця “Діагностика мотиваційної готовності студентів медичних вузів до професійної діяльності” (номер державної реєстрації 0198V007739).

Мета дослідження: удосконалення медсестринських кадрових ресурсів системи вітчизняної охорони здоров’я шляхом реформування медсестринської діяльності та інтеграції медсестринської освіти в міжнародну систему підготовки медсестер.

Завдання дослідження, зумовлені поставленою метою, передбачали:–

проведення системно-історичного та контент-аналізу формування сестринської справи і медсестринської освіти в Україні та за кордоном;–

виявлення особливостей сестринської справи в Україні на сучасному етапі та визначення пріоритетних напрямків її подальшого розвитку;–

оцінку медсестринських кадрових ресурсів в системі охорони здо-ров’я України, виявлення актуальних проблем в їх підготовці та використанні;–

обгрунтування напрямків реформування системи підготовки та використання медичних сестер у сфері охорони здоров’я;–

розробку основних концептуальних підходів до розвитку сестринської справи в Україні;–

створення організаційної моделі вищої ступеневої неперервної медсестринської освіти, розробку та впровадження в практику підготовки медичних сестер різних освітніх та кваліфікаційних рівнів державних освітніх стандартів;–

впровадження новітніх педагогічних технологій у підготовку медсестринських кадрів.

Об’єктом дослідження стала система підготовки та використання медсестринських кадрових ресурсів в Україні.

Предмет дослідження – медсестринські кадрові ресурси та зміст медсестринської освіти.

Методи дослідження: історичний, системного підходу, контент-аналіз, соціоло-гічний, економічний, моделювання, експертних оцінок, експеримен-тальний, статистичний.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в Україні:–

виявлені особливості становлення та розвитку фаху медичної сестри в Україні;–

встановлені закономірності та тенденції динаміки розвитку і сучасного стану медсестринської освіти та використання медичних сестер в Україні та країнах світу;–

обгрунтовані нові функціональні напрямки діяльності медичних сестер як складової реформування системи охорони здоров’я;–

науково обгрунтовані шляхи реформування медсестринської освіти в Україні з метою її інтеграції в міжнародну систему підготовки медсестрин-ських кадрів;–

науково обгрунтована і апробована організаційна модель вищої ступеневої неперервної медсестринської освіти в Україні, включаючи державні освітні стандарти (освітньо-кваліфікаційні характеристики та освітньо-професійні програми).

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що його результати використані:

а) при підготовці та виданні державних та галузевих документів:–

Указу Президента України “Про Концепцію розвитку охорони здоров’я населення України” від 07.12.2000 №1313/2000 (розділ 7);–

рішень підсумкових колегій МОЗ України 2000 і 2001 років;–

інформаційного листа МОЗ України від 21.09.94 №10.03.68/699 для керівників органів та закладів охорони здоров’я, підпорядкованих МОЗ України, про посади, які можуть займати випускники спеціальності 6.1101 “Сестринська справа” (медсестри-бакалаври);–

наказу МОЗ України №216-Адм. від 01.09.99 “Про передачу деяких функцій лікарів молодшим медичним спеціалістам”;

б) для розробки і запровадження в навчальний процес ВМНЗ І-ІV рівнів акредитації, які здійснюють підготовку медичних сестер:–

навчального плану спеціальності “Сестринська справа” кваліфікації “медична сестра” з базовою вищою освітою з терміном навчання 4 роки (затверджено Міносвіти та МОЗ України в 1993 р.);–

кваліфікаційної характеристики медсестри з базовою вищою освітою (медсестри-бакалавра) (затверджено Міносвіти та МОЗ України в 1993 р.);–

освітньо-професійної програми підготовки молодшого спеціаліста за спеціальністю 5.11010201 “Сестринська справа” (затверджено Міносвіти та МОЗ України в 1994 р.);–

освітньо-професійної програми за професійним спрямуванням Медицина (сукупність норм до обов’язкового мінімуму змісту та рівня підготовки бакалавра) за спеціальністю 7.110102 “Сестринська справа” (затверджено Міносвіти та МОЗ України в 1994 р.);–

навчальних планів спеціальності 6.110100 “Сестринська справа” для підготовки медичних сестер-бакалаврів без відриву від виробництва з вечірньою формою навчання (затверджено МОЗ України в 1996, 1998 рр.);–

навчальних планів спеціальностей 5.110102 та 6.110100 “Сестринська справа” рівнів молодшого спеціаліста та бакалавра (затверджено МОЗ України в 1997, 1998 рр.);–

програм навчальних дисциплін І та ІІ рівнів (відповідно шести і двох) спеціальності “Сестринська справа” (затверджено МОЗ України в 1998, 1999 рр.), робочих навчальних програм з медсестринських дисциплін (восьми);

в) для розробки проектів:–

нового Державного стандарту вищої освіти за напрямом 1101 “Медицина” спеціальностей 6.110100, 5.110102 “Сестринська справа” з включенням освітньо-кваліфікаційних характеристик медсестри-бакалавра, медсестри-молодшого спеціаліста, освітньо-професійних програм, навчальних планів для їх підготовки (1998-2000 рр.) (рецензовані та погоджені МОЗ України і подані на затвердження Міносвіти і науки України в 2000 р.);–

нової програми виробничої та переддипломної практик для спеціаль-ності 6.110100 “Сестринська справа” за бакалаврським рівнем (представлено на затвердження в МОЗ України в 2000 р.);

г) для підготовки та видання монографій:–

“Львівський державний медичний коледж” у співавторстві з Рузановим О.М. (Львів, “Край”, 1998. - 185 с);–

“Медсестринство у світі” (Львів, “Край”, 1999. - 363 с.).

Матеріали дослідження використані органами державного управління та управлінь охорони здоров’я і навчальними закладами:–

у ВМНЗ І-ІV рівнів акредитації України, де проводиться підготовка медичних сестер за двома освітньо-кваліфікаційними рівнями, використано пакет нормативних документів, Державні стандарти освіти (1994, 1998-2000), розроблені робочими групами під керівництвом дисертанта (акт впровадження МОЗ України від 26.01.01);–

для запровадження вперше в Україні у Львівському державному медичному коледжі підготовки медичних сестер-бакалаврів за стаціонарною формою навчання (1993) та без відриву від виробництва (1996) (акт впровадження управління охорони здоров’я Львівської обласної державної адміністрації від 12.04.01);–

при організації у м. Львові першої в Україні лікарні для невиліковних хворих “Хоспіс” (1996) (акт впровадження управління охорони здоров’я департаменту гуманітарної та соціальної політики Львівської міської Ради від 05.04.99);–

при розробці концепції і тимчасових положень про спеціалістів та амбулаторії сімейної медицини (Київ, 1994);–

Буковинською державною медичною академією, Миколаївським, Кіровоградським та Херсонським медичними училищами для започаткування протягом 1995-2000 рр. підготовки медичних сестер-бакалаврів (акти впровадження відповідних управлінь охорони здоров’я Чернівецької (10.01.01), Миколаївської (20.11.00), Кіровоградської (20.11.00), Херсонської (21.12.00) обласних держадміністрацій);–

ВМНЗ І-IV рівнів акредитації використовуються матеріали монографії “Медсестринство у світі” (1999) при викладанні професійних дисциплін, написанні навчальних посібників з медсестринства іншими авторами (акти впроваджень Буковинської (11.01.01), Тернопільської (03.12.00), Дніпропетровської (12.05.99) державних медичних академій, Луганського державного медичного університету (20.04.00)).

Введення підготовки медичних сестер за новими запропонованими освітніми рівнями дозволило:–

створити систему вищої неперервної ступеневої освіти медичних сестер, що відповідає потребам практичної охорони здоров’я України в сучасних умовах і міжнародним стандартам (акт впровадження МОЗ України від 26.01.01);–

вперше в Україні залучити медсестер-бакалаврів до викладання медсестринських дисциплін у ВМНЗ І-ІV рівнів акредитації (акт впровадження управління охорони здоров’я Львівської обласної державної адміністрації від 12.04.99);–

управлінню охорони здоров’я Львівської обласної державної адміністрації приступити до створення першого відділення медсестринського догляду для пацієнтів з хронічною патологією.

Особистий внесок здобувача. Автор самостійно розробила програму дослідження, визначила його мету та завдання, методологічні принципи та методичні підходи до їх вирішення, здійснила збирання первинної документації, розробила відповідні експертні програми та програми соціологічних досліджень, провела експертну оцінку інформаційного та іншого необхідного матеріалу. Самостійно розроблені основні концептуальні підходи до розвитку сестринської справи та медсестринської освіти в Україні, проведені соціологічні дослідження. Наукові здобутки дисертанта послужили основою для створення системи вищої неперервної ступеневої освіти медсес-тер, що відповідає напрямкам реформування охорони здоров’я України та міжнародним стандартам. Аналіз та узагальнення результатів, статистичне опрацювання матеріалу, підготовка монографії, наукових статей, оформлення дисертаційної роботи та автореферату здійснені автором самостійно.

Під керівництвом і за безпосередньої участі автора розроблені освітньо-кваліфікаційні характеристики, освітньо-професійні програми двох поколінь, навчальні плани, програми навчальних дисциплін та навчально-методичне забезпечення підготовки медичних сестер двох освітньо-кваліфікаційних рівнів (1993-1994, 1997-2000).

У публікаціях по темі дисертації, які написані у співавторстві, автору належать ідеї наукового обґрунтування необхідності реформування медсес-тринських кадрових ресурсів і медсестринської освіти, конкретні принципи моделювання та шляхи наближення вітчизняної сестринської справи до між-народних стандартів, які знайшли відображення в змісті дисертаційної роботи.

Автор виступала як експерт з сестринської справи та медсестринської освіти від України на нараді Європейського Бюро ВООЗ з проблем медсестринства (Швеція, Стокгольм, 1995).

Апробація результатів дисертації. Матеріали роботи та результати досліджень, викладені у дисертації, оприлюднені:

І. На міжнародному рівні: семінарі у Громадському коледжі імені Грента Макюена (Едмонтон, Канада, 1995); Третій нараді урядових медичних сестер ННД (Стокгольм, Швеція, 1995); Міжнародній конференції з питань розвитку медсестринства України (Чернівці, 1995); в Іллінойському університеті (Чикаго, США, 1996); засіданні Лікарського товариства Північної Америки (Чикаго, США, 1996); Міжнародних філософсько-культурологічних читаннях: “Діалог культур. Україна у світовому контексті” (Львів, 1996); конференції українсько-канадського партнерства в охороні здоров’я: “Ефективність реформ охорони здоров’я” (Київ, 1997); Міжнародній науково-практичній конференції: “Проблеми інтеграції та диференціації у професійній освіті: теорія і практика” (Львів, 1999); Другій науково-практичній конференції Української Ради міжнародної співпраці в охороні здоров’я: “Охорона здоров’я: Україна і світ” (Київ, 1999); VIII конгресі Світової Федерації Українських Лікарських Товариств (Львів-Трускавець, 2000).

ІІ. На Всеукраїнських форумах: навчально-методичній конференції: “Підсумки роботи Першого Всеукраїнського з’їзду працівників освіти” (Львів, 1993); науково-методичних конференціях: “Актуальні проблеми медичної та фармацевтичної освіти в Україні” (Харків, 1994, 1995; Львів, 1996; Одеса, 1997; Тернопіль, 1999; Луганськ, 2000); семінарі викладачів вищих медичних навчальних закладів І та II рівнів акредитації МОЗ України: “Впровадження нових педагогічних технологій у навчально-виховний процес” (Дніпропет-ровськ, 1994); курсах підвищення кваліфікації заступників директорів медучилищ України (Київ, 1994); Всеукраїнській науково-практичній конференції: “Проблеми безперервної професійної освіти” (Львів, 1995); нарадах-семінарах директорів медичних училищ та коледжів України (Вінниця, 1996; Львів, 1996); науково-методичній конференції: “Ступенева система вищої освіти: досвід, проблеми, перспективи” (Київ, 1996); науково-практичній конференції: “Розвиток мед-сестринства в Україні” для головних медсестер лікувально-профілактичних закладів (ЛПЗ) України (Львів, 1997); конференції по створенню Асоціації медичних сестер України (Київ, 1997); нараді-семінарі: “Питання подальшого удосконалення медсестринської освіти в Україні” (Полтава, 1997); нараді-семінарі директорів медичних училищ і коледжів та деканів медсестринських факультетів вищих медичних закладів освіти ІІІ-ІV рівнів акредитації: “Питання подальшого вдосконалення підготовки медичних (фармацевтичних) спеціалістів в Україні” (Коломия-Яремча, 1997); Всеукраїнському семінарі з теорії медсестринства (Київ, 1998); Республіканській науково-методичній конференції: “Проблеми реформування вищої освіти у вищих закладах освіти І-ІІ рівнів акредитації України” (Київ, 1998); І з’їзді середніх медичних та фармацевтичних працівників України (Чернівці, 1999); Науково-теоретичній конференції: “Медсестринська освіта на етапі реформування системи охорони здоров’я на залізничному транспорті” (Львів, 2000); навчально-методичній нараді директорів ВМНЗ І-ІІ рівнів акредитації України з проблем підготовки молодших спеціалістів та бакалаврів медицини (Кіровоград, 2000); нараді робочих груп з питань діагностичної оцінки новостворених проектів стандартів освіти зі спеціальності “Сестринська справа” та “Лікувальна справа” (Вінниця, 2001).

ІІІ. На регіональному рівні: науково-практичній конференції з проблем підготовки медичних кадрів І та ІІ рівнів, присвяченій 220-літтю Львівського медичного колегіуму (Львів, 1993); Урочистій Академії, присвяченій 250-літтю від дня народження А. Кру-пинського (Львів, 1994); науково-методичній конференції: “Шляхи удосконалення навчально-виховного процесу” (Бори-слав, 1996); науково-практичній конференції: “Нові педагогічні технології” (Самбір, 1997); нараді директорів вищих закладів освіти І-ІІ рівнів акредитації Львівської області (Львів, 1997); засіданні Президії Ради директорів вищих закладів освіти І-ІІ рівнів акредитації Львівської області (Львів, 1998); нараді директорів медичних училищ та коледжів Львівської області (Львів, 2000).

Публікації. Основні положення дисертації викладені в двох монографіях (одна у співавторстві), 28 самостійних статтях у наукових журналах, зокрема у 20 фахових виданнях, рекомендованих ВАК України, у 19 збірниках наукових праць, 27 матеріалах і тезах конференцій.

Структура та обсяг роботи. Дисертація викладена на 332 сторінках машинописного тексту, складається з вступу, 7 розділів власних досліджень, висновків, практичних рекомендацій, додатків, ілюстрована 40 таблицями і 23 рисунками. Список використаної літератури містить 410 джерел (239 вітчизняних, у тому числі і країн СНД та 171 зарубіжних авторів).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Програма, обсяг та методи дослідження. Досягнення головної мети дослідження потребувало розробки спеціальної програми (рис. 1), складеної з позицій системного підходу, що забезпечувало можливість отримання достатньо повної і достовірної інформації по кожному з поставлених завдань, а також поетапного їх вирішення.

На основі системного підходу будувалось комплексне дослідження сестринської справи, яка розглядалась не тільки як складна система, але й як складова частина (підсистема) всієї системи охорони здоров’я, що взаємодіє з іншими її підсистемами (кадрове забезпечення, види медсестринської діяльності, підготовка медсестер, міжнародне співробітництво та ін.).

Дослідження охоплювало 97 країн світу, в тому числі 24 країни Європи, враховуючи Україну, 27 – Азії, 24 – Американського континенту, 19 – Африки, Австралію та дві країни Океанії.

Як видно з рис. 1, дослідження складалося з чотирьох основних етапів, кожен з яких включав конкретні задачі другого порядку. Перший з них передбачав вивчення формування сестринської справи і медсестринської освіти та їх особливостей в Україні та за кордоном, а також проведення комплексної оцінки медсестринських кадрових ресурсів. Його інформаційною базою стали матеріали, найменування і кількісна характеристика яких представлені на рис. 1, а також результати власного дослідження стану сестринської справи, систем та змісту медсестринської освіти ряду країн (Канади, 1995, 1997; Швеції, 1995, США, 1996; Польщі, 1999, 2000; Росії, 1994) та в якості експерта із сестринської справи від України на нараді Європейського Бюро ВООЗ (Швеція, 1995).

Вказане дозволило виявити специфічні особливості сестринської справи і медсестринської освіти в різних країнах світу, встановити їх закономірності, відтворити особливості становлення медсестринської освіти і суті сестринської справи на різних етапах розвитку України, виявити проблеми, вирішення яких сприятиме наближенню медсестринської діяльності та підготовки медичних сестер в Україні до міжнародних стандартів. Мета другого етапу – наукове обгрунтування і розробка організаційних моделей ступеневої неперервної системи підготовки медичних сестер, проектів державних стандартів вищої медсестринської освіти в Україні з урахуванням міжнародного досвіду, потреб і вимог сучасних медичних технологій.

Апробація організаційних моделей медсестринської освіти і педагогіч-них технологій в експерименті, розробка державних стандартів медсестрин-ської освіти, формування основних теоретичних положень концептуальних підходів до розвитку сестринської справи в Україні та оцінка ефективності запропонованих моделей та їх відповідності стратегії реформування галузі охорони здоров’я і міжнародним стандартам проводились на третьому етапі.

Метою організаційного експерименту, виконаного поетапно на базі Львівського державного медичного коледжу (1993-1999), стало вдосконалення та приведення медсестринської освіти в Україні у відповідність до міжнарод-них стандартів та сучасних потреб охорони здоров’я. Його результатом стала розробка діючої в Україні організаційної моделі вищої неперервної ступеневої системи підготовки медичних сестер двох освітньо-кваліфікаційних рівнів: молодшого спеціаліста та бакалавра медицини, – що забезпечило диференціа-цію функціональних можливостей медсестер, створення наукової бази знань для медсестринства з метою наукової організації медсестринського процесу.

Заключним етапом дослідження стало запровадження запропонованої організаційної моделі якісно нової медсестринської освіти в інших ВМНЗ І-ІV рівнів акредитації, сучасних видів медсестринської діяльності та оцінка ефективності втілення їх у практику. Запровадження моделі проводилось на базі Львівського державного медичного коледжу, Бориславського та Самбірського медичних училищ, медичного училища Львівської залізниці з загальною участю 1725 студентів та 162 викладачів. Базами практичної охо-рони здоров’я стали амбулаторія сімейних лікарів та хоспіс (1996) м. Львова, а також окремі обласні та міські лікувально-профілактичні заклади.

Експертами змісту підготовки медичних сестер за спеціальними критеріями виступали 73 викладачі професійно-орієнтованих дисциплін Львівського державного медичного коледжу, Бориславського та Самбірського медичних училищ Львівської області.

Результатом апробації та втілення в практику стала реалізація запропонованих розробок на рівень бакалаврату у 8 медичних університетах та академіях, 6 медичних коледжах та двох медичних училищах, а на рівень молодшого спеціаліста – в усіх медичних училищах України.

На всіх етапах дослідження використовувався статистичний метод. Розрахунки необхідної кількості спостережень вираховувались за загально відомими методами. Комплексна оцінка забезпечення населення областей України середнім медичним персоналом проводилась з використанням методики Полякова-Малинського. Для оцінки вірогідності (р) різниці між досліджуваними показниками використовувався t-критерій Стьюдента. Рівень вірогідності склав р<0,01-0,05.

При необхідності статистичний метод інтегрувався з іншими, що сприяло отриманню репрезентативних результатів.

Результати дослідження та їх обговорення. Вивчення архівних документів та аналіз літературних джерел дозволили виявити певні закономір-ності у розвитку сестринської справи, започаткування якої в сучасному її розумінні відноситься ще до періоду народження цивілізації, а з поширенням християнської релігії набуло утвердження, як напрямок людської діяльності.

Початок систематичної підготовки медичних сестер поклала Ф. Найтін-гейл в Англії, відкривши в 1860 р. у Лондоні школу професійних медичних сестер, яка фактично стала першою в світі моделлю підготовки медсестринського персоналу для управлінської та педагогічної діяльності.

Висунуту Ф. Найтінгейл концепцію сестринської справи сприйняли Сполучені Штати Америки (1873). Однак, хронологія свідчить, що, розпочавши професійну підготовку медичних сестер пізніше європейських держав, США випередили останніх у запровадженні нових форм їх підготовки та удосконаленні діяльності: введення підготовки медичних сестер-адміні-страторів для медсестринських служб (1899), ліцензування медсестринської діяльності (1903), запровадження базової та післядипломної університетської медсестринської освіти (1907), присвоєння вченого звання професора з медсестринства (1907), підготовка магістрів з медсестринства (1920), докторантура в галузі медсестринства (на межі 50-60-х років ХХ ст.). Вершиною лідерських позицій США в організації та визнанні сестринської справи стало створення Американською асоціацією медичних сестер Національної академії медсестринських наук (1973).

Як свідчить аналіз, англійська і американська моделі підготовки медич-них сестер та діяльності в галузі медсестринства стали провідними в світовій практиці, за якими у ХХ ст. формувались національні системи сестринської справи багатьох країн світу. Суттєву роль у напрацюванні власних вимог до медсестринства, визнанні важливої ролі медсестринського персоналу у забез-печенні населення медико-санітарною допомогою і мобілізації громадської думки для ефективного розвитку служб первинної медико-санітарної допомоги, відіграли ВООЗ та ряд інших міжнародних організацій, в тому числі медсестринських. Головна спрямованість їх діяльності – це наполягання на удосконаленні з боку держав політики та законодавства з визначення суті та повноважень медсестринської практики, зокрема, для Європейського регіону; введення кон-тролю за медсестринським обслуговуванням і навчанням з боку представників цієї ж професії; визнання медсестри самостійним рівноправним праців-ником охорони здоров’я з незалежним (партнерським) до лікаря положенням; впровадження для медсестер вищої медсестринської освіти, що дає їм можливість займати керівні посади в медсестринських структурах та службах; інтенсифікація наукових досліджень з проблем медсестринства; створення умов для зростання соціального статусу медсестри.

Контент-аналіз особливостей систем і змісту медсестринської освіти в 96 країнах світу та особисте їх вивчення в окремих з них, свідчать про дотримання ними рекомендацій ВООЗ та міжнародних медсестринських організацій стосовно побудови медсестринської освіти, про наявність як спільних рис, так і відмінностей, зумовлених відповідними для кожної держави чинниками (таблиця 1).

Таблиця 1

Контент-аналіз медсестринської освіти в країнах світу

Континенти

Ступені мед-сестринської освіти | Європа | Азія | Американський кон-тинент | Африка | Австралія та Океанія | Всього у світі

чис-ло кра-їн | % | чис-ло кра-їн | % | чис-ло кра-їн | % | чис-ло кра-їн | % | чис-ло кра-їн | % | чис-ло

кра-їн | %

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13

Допоміжне медсе-стринство (аси-стент, практик)

- LPN | 12 | 52,2 | 20 | 74,1 | 20 | 83,3 | 15 | 78,9 | 2 | 66,7 | 69 | 71,1

Дипломована медсестра
- DN, RN | 23 | 95,8 | 26 | 96,3 | 24 | 100 | 19 | 100 | 3 | 100 | 95 | 97,9

Медсестра-бакалавр

- BcN | 7 | 29,2 | 17 | 63,0 | 5 | 20,8 | 5 | 26,3 | 1 | 33,3 | 35 | 36,1

Медсестра-магістр

- MsN | 6 | 26,1 | 9 | 33,3 | 4 | 16,7 | 2 | 10,5 | 1 | 33,3 | 22 | 22,7

Медсестра-доктор наук – DrN | 3 | 13,0 | 4 | 14,8 | 2 | 8,3 | 1 | 5,3 | 1 | 33,3 | 11 | 11,3

Вища освіта без виділення ступенів | 11 | 47,8 | 8 | 29,6 | 5 | 20,8 | 7 | 36,8 | 1 | 33,3 | 32 | 33,0

Всього країн, які досліджу-ва-лись | 23* | - | 27 | - | 24 | - | 19 | - | 3 | - | 96 | -

* Країни Європи подані без урахування України

Встановлено, що серед 23 досліджених країн Європи, вища медсестринська освіта запроваджена в 14 (60,8%), що свідчить про державне виділення самостійного фаху “сестринська справа”, а медсестринства – в наукову дисципліну. При цьому у 6-ти з них (26,1%) існує ступінь магістра з медсестринства, в 7-ми (29,2%) – бакалавра. Практично в усіх країнах (95,8%) ведеться підготовка з базового медсестринства з видачею диплому медсестри. Допоміжних медсестер готують у 12 європейських країнах (52,2%).

Не дивлячись на різний соціально-економічний рівень та розвиток держав Азії, у 4 (14,8%) з 27 досліджених країн існує повна вища неперервна ступенева медсестринська освіта, яка включає рівні: допоміжна медсестра – дипломована медсестра – медсестра-бакалавр – медсестра-магістр – медсестра-доктор наук; у 8 (29,6%) – вища медсестринська освіта без виділення ступенів. Загалом же повну вищу медсестринську освіту надають майже в половині (44,4%) країн Азії, що свідчить про набуття в них медсестринством статусу наукової дисципліни, а сестринською справою – самостійного фаху. У дев’яти країнах Азії (33,3%) медсестри можуть стати магістрами з медсестринства, в 17-ти (63,0%) – бакалаврами, ступінь з якого в них порівняно з іншими континентами найпоширеніший. Як і в країнах інших континентів, рівень дипломованої медсестри існує майже повсюдно (96,3%), а допоміжне медсестринство запроваджене у 20-ти з досліджених країн (74,1%). Таким чином, порівняно з іншими чотирма континентами світу саме в країнах Азії має місце найбільша поширеність вищої ступеневої медсестрин-ської освіти.

З 24-х досліджених країн Американського континенту повна вища неперервна ступенева медсестринська освіта з рівнями: допоміжна медсестра – дипломована медсестра – медсестра-бакалавр – медсестра-магістр – медсестра-доктор наук, – існує лише у двох країнах (8,3%) – США та Канаді. У п’яти державах (20,8%) вища медсестринська освіта не передбачає виділення ступенів, а загалом приблизно в третині країн (29,1%) надається можливість здобувати повну вищу медсестринську освіту. У чотирьох країнах запровад-жена підготовка медичних сестер за магістерськими програмами (16,7%), у п’яти – на рівень бакалавра (20,8%), в усіх – з базового медсестринства (100%). В той же час у 20-ти (83,3%) країнах, що є більше за показники країн інших чотирьох континентів, існує найнижчий кваліфікаційний та освітній рівень у медсестринстві – рівень ліцензованої практикуючої медсестри.

Якщо з числа досліджених країн Африканського континенту у 42,1% країн медичні сестри мають змогу здобувати повну вищу освіту, то в понад третині з них (36,8%) не передбачається виділення її ступенів. Лише у Південно-Африканській Республіці підготовка ведеться за всіма відомими ступенями. Переважна більшість держав (78,9%) віддають перевагу допоміжному і всі (100%) базовому медсестринству.

Серед країн Океанії показовою є Нова Зеландія, ступенева неперервна вища медсестринська освіта якої відповідає найвищим міжнародним стандартам. В Австралії реалізується повна вища медсестринська освіта без виділення ступенів.

Таким чином, результати аналізу систем та програм медсестринської освіти в різних країнах та континентах свідчать про наявність у світовій практиці значних коливань щодо освітніх рівнів медичних сестер – від асистента (помічника) медичної сестри до доктора медсестринських наук, суттєву нерівномірність у можливостях їх здобуття, наявність лише в кожній десятій з досліджених країн (11,3%) завершеної ступеневої неперервної системи підготовки медичних сестер, як однієї з вимог ВООЗ, з можливістю здобуття ступеня доктора медсестринських наук в галузі клінічного медсестринства, медсестринського менеджменту, викладання медсестринства.

У той же час суттєвим надбанням другої половини ХХ ст. слід вважати запровадження вищої медсестринської освіти в 67-ми досліджених країнах (69,1%). Однак, при цьому число країн з медсестринською освітою на рівні бакалавра (35-36,1%) перевищує аналогічну з рівнем магістра з медсестрин-ства (22-22,7%), а в понад третині країн (32-33,0%) взагалі не виділяють ступенів вищої медсестринської освіти.

Що ж до підготовки допоміжних та дипломованих медсестер, то перша має місце в 69-ти країнах (71,1%), а друга – майже в усіх (97,9%). Лише в третині досліджених держав (28,0-28,9%) потреби національної охорони здоров’я задовольняються тільки дипломованими медичними сестрами.

Аналіз програм медсестринської освіти показує, що для реалізації всіх її ступенів в кожній країні передбачені відповідні блоки дисциплін гуманітарно-соціального, природознавчого, медичного та медсестринського напрямків, складені з урахуванням рекомендацій міжнародних медсестринських організа-цій і ВООЗ та національних, економічних, релігійних, культурологічних особ-ливостей кожного регіону та країни, які забезпечують відповідну підготов-ку для виконання медичними сестрами різних освітньо-кваліфікаційних рівнів функціональних обов’язків в межах встановленої компетенції.

Наведений аналіз і порівняння його результатів з наявними на кінець ХХ ст. в Україні формами підготовки медичних сестер, які за останні 50 років майже не зазнали істотних змін, дає підставу стверджувати про невідповідність останніх міжнародним вимогам і стандартам.

Не дивлячись на певні здобутки в удосконаленні підготовки медичних сестер в Україні за роки Радянської влади, рівня забезпеченості ними практичної охорони здоров’я, незалежній Україні дісталась в цьому недосконала спадщина. Вона обумовлюється, як свідчить проведений аналіз, перш за все копіюванням середньою медичною освітою змісту вищої медичної освіти, суттєвим відставанням сестринської справи і підготовки медичних сестер (традиційне існування лише двох її видів: 2-річної на базі повної та 3-річної – на базі неповної середньої школи) від передових держав світу з неперервною багаторівневою системою вищої медсестринської освіти, що не відповідає міжнародним стандартам і потребує якісного реформування з врахуванням придатного для України світового досвіду.

Встановлена невідповідність сестринської справи та медсестринської освіти в Україні міжнародним стандартам дозволяє виділити групу чинників, вплив яких значною мірою викликає необхідність перегляду ролі і місця сестринської справи, переорієнтації змісту медсестринської освіти в зв’язку з формуванням багатоукладної системи охорони здоров’я та адаптації її до ринко-вих умов. До них перш за все відносяться особливості медико-демографічних процесів та їх прогнозний характер, захворюваності та старіння населення, способу його життя, а також ті, що випливають із загальних напрямків реформування системи охорони здоров’я України, в яких роль, місце діяльності і функції медичних сестер набувають якісно нового змісту, зокрема: пріоритетний розвиток первинної медико-санітарної допомоги, в тому числі на засадах сімейної медицини; розширення стаціонарозамінюючих форм лікування; формування закладів медико-соціальної допомоги хронічним хворим, інвалідам і людям похилого віку, паліативної медицини та хоспісів; активізація профілактичної діяльності; створення сектора додаткових можливостей отримання медичних послуг; втілення нових форм медсестрин-ської допомоги та діяльності у відповідності з міжнародними зразками.

В процесі даного дослідження нами доказана можливість та доцільність використання висококвалі-фікованих медсестринських кадрів та нових видів медсестринських послуг з метою задоволення потреб населення та економії витрат, підвищення ефективності діяльності служб охорони здоров’я, як це практикується в провідних країнах світу. Відкриття у Львові амбулаторії сімейної медицини дало певні економічні переваги порівняно з поліклінікою: майже вдвічі зменшилися посадові нормативи для всіх категорій працівників та вартість одного прийому; на 7% знизився рівень госпіталізації пацієнтів. На 2,5 скерування до інших лікарів на консультацію в поліклінічних умовах припадає лише одне в амбулаторії сімейної медицини. Аналіз проведеного соціального дослідження пацієнтів щодо рівня їх задоволеності послугами бригад сімейної медицини та бригад терапевтичного і педіатричного профілів показав, що більшість респондентів віддала перевагу рівню надання медико-санітарної допомоги в амбулаторії сімейної медицини: 79,2+3,1% опитаних визнали високим професійний рівень бригади “сімейний лікар–сімейна медсестра” в той час, як “дільничний терапевт–дільнична медсестра” і “дільничний педіатр–дільнична дитяча медсестра” таку оцінку одержали лише у відповідно 58,5+3,8% (р<0,01) та 53,5+3,8% (р<0,01) респондентів. Потребу в зміні бригади сімейної медицини відкинуло 86,3+2,6% опитаних, тоді як ця ж відповідь стосовно терапевтичної і педіатричної бригад поліклініки мала менше прихильників – відповідно 76,6+3,2% (р<0,05) і 69,0+3,5% (р<0,01). Одним з критеріїв ефективності діяльності бригади сімейної медицини нами приймалось число випадків, коли діагноз був встановлений з першого візиту. При цьому встановлено, що бригадою сімейної медицини це мало місце у 85,6+2,7% випадків, а на терапевтичному прийомі – лише у 62,2+3,7% та педіатричному – у 60,1+3,7% випадків (р<0,01). Суттєвим показником якості медичної допомоги стала і частота госпіталізації протягом року пацієнтів, які знаходились під спостереженням зазначених медичних структур. Якщо з пацієнтів, які перебували під опікою “сімейного лікаря–сімейної мед-сестри”, госпіталізовано 9,5+2,2%, то серед хворих, які звер-тались до терапевта, стаціонарно лікувались 19,0+3,0% (р<0,05) пацієнтів.

Вивчення рівня реалізації в Україні існуючих в державах світу видів і напрямків медсестринської діяльності, проведене з допомогою соціологічного опитування головних медичних сестер ЛПЗ показало, що в процесі становлен-ня перебувають такі сучасні види медсестринської діяльності, як: формування у населення здорового способу життя, профілактично-освітня робота з питань планування сім’ї, робота в бригадах сімейної медицини, паліативна медична допомога в хоспісах, робота в ролі менеджерів медсестринських структур, викладачів медсестринських навчальних дисциплін. Як професійні види медсестринської діяльності практично відсутні патронажна медсестринська допомога пацієнтам похилого віку, медико-соціальна допомога в установах медсестринського догляду для хронічних хворих та науково-дослідницька робота з проблем медсестринства.

Суттєвим чинником, якому ВООЗ приділяє особливу увагу, є відставання України від багатьох держав в частині співвідношення лікарів і середнього медичного персоналу, взагалі, і медсестер, зокрема, який в умовах зростання попиту на медичні послуги міг би розвантажити лікарів від виконання нескладних другорядних функцій. Скорочення в 1992-1999 рр. чисельності медсестер при одночасному зростанні рівня забезпеченості лікарями призвело до зниження