КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Слободянюк Наталія Юріївна

УДК 811.161.2:821.161.2

Український національно-культурний компонент

у мові художньої історичної прози Пантелеймона Куліша

Спеціальність 10.02.01 – українська мова

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ – 2001

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Центрі українознавства Київського н

аціонального університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник – академік АПН України,

доктор філологічних наук, професор

Мацько Любов Іванівна,

Національний педагогічний університет ім. М.П.Драгоманова,

завідувач кафедри стилістики української мови

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор

Руденко Людмила Миколаївна,

Херсонський державний педагогічний університет,

декан факультету іноземної філології;

кандидат філологічних наук, доцент

Буткова Галина Василівна,

Ізмаїльський державний педагогічний інститут,

завідувач кафедри української мови

Провідна установа –

Інститут української мови НАН України,

відділ соціолінгвістики, м. Київ

Захист відбудеться “ 7 ” грудня 2001 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.19 Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, бульв. Т.Шевченка, 14, к. 63)

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, к. 10)

Автореферат розісланий “ 1 ” листопада 2001 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Медведєва Л.О.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Одним з актуальних завдань сучасної лінгвістики є питання взаємозв’язку та взаємодії між мовою і культурою, мовою і мисленням, мовою і етносом (Є.Верещагін, В.Костомаров, В.Русанівський, М.Толстой, М.Комлєв, Р.Зорівчак, М.Кочерган, С.Єрмоленко та ін.), зокрема дослідження мови творів письменника в плані виявлення національно маркованої лексики. Особливий інтерес викликає творчість письменників, що були реабілітовані історією. До таких постатей належить Пантелеймон Олександрович Куліш – письменник широких творчих інтересів, мовознавець, перекладач, етнограф, соціолог, публіцист, фольклорист, видатний літературний критик, журналіст, видавець, дослідник історії. Проте існує лише кілька наукових праць, присвячених творчості П.Куліша як мовознавця та мові творів письменника (Т.Ларіна, О.Муромцева, І.Огієнко, Л.Скрипник, В.Чапленко, Ю.Шевельов та ін.).

Проблема вираження національних відмінностей у мові стала однією з центральних у лінгвістиці початку ХІХ століття. Аналізові національно-мовних відмінностей приділяється значна увага в працях В.Гумбольдта, М.Максимовича, О.Потебні, Г.Шухардта, І.Бодуена де Куртене, Ф.Боаса, Л.Щерби, Е.Сепіра, Б.Уорфа, Л.Вайсгербера та інших.

Вагомий внесок у розробку цієї проблеми у ХХ столітті зробили такі видатні лінгвісти, як О.Ахманова, Л.Єльмслєв, М.Комлєв, Р.Ладо, А.Мейє, Ю.Найда, Д.Хаймс та інші. Пізніше М.Комлєв уперше ввів у галузь лінгвістики поняття “культурного компонента” значення.

Значної ваги проблема взаємозв’язку понять мова і культура, мова і ментальність набуває в період відродження національного самоусвідомлення. Як відомо, найсуттєвіші риси національно-мовної культури відображаються в лексичному складі мови, тому аналізові національно маркованої лексики присвячують свої праці українські та зарубіжні мовознавці (А.Вежбицька, В.Говердовський, В.Манакін, В.Телія, Ю.Сорокін, Й.Стернін та ін.). При цьому безеквівалентну та фонову лексику лінгвісти розглядають при дослідженні інших мовознавчих проблем. Єдиною спеціальною роботою в цій галузі є дисертаційне дослідження Л.Дяченко.

Актуальність дослідження визначається потребою вивчення національно-культурного компонента в мові творів української художньої літератури, з’ясування внеску П.Куліша в мовно-літературний процес ХІХ століття, необхідністю докладно і всебічно дослідити мову творів письменника.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження пов’язана з планами науково-дослідної роботи Центру українознавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка, темою “Теоретико-методологічні засади розвитку українознавства в системі націєтворчих концепцій”.

Мета роботи полягає у виявленні, комплексному аналізі та систематизації українського національно-культурного компонента в мові історичної прози П.Куліша.

Поставлена мета передбачає вирішення таких завдань:–

виявити національно-культурну специфіку в семантиці слів;–

розробити класифікацію безеквівалентної та фонової лексики в мові історичних творів П.Куліша;–

зясувати етимологічну природу національно маркованих лексем;–

виявити способи трансляційного перейменування національно-культурної лексики в російському варіанті “Чорної ради” П.Куліша;–

укласти словник-довідник національно маркованої лексики історичної прози П.Куліша.

Об’єктом дослідження є мова історичних творів П.Куліша як джерело національно-культурної інформації.

Предметом дослідження є національно маркована лексика оповідань та роману П.Куліша історичної тематики.

Методи дослідження. Дослідження проводиться в синхронно-діахронному плані з використанням зіставного методу як основного та методів внутрішньої реконструкції (елемент порівняльно-історичного методу), контекстуального та компонентного аналізу (елемент структурного методу).

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в тому, що в процесі дослідження виявлено, проаналізовано національно марковану лексику в мові історичної прози П.Куліша; висвітлено соціолінгвістичну й культурологічну природу власне української лексики; встановлено, що національно-культурна сема може виявлятися на рівні денотативного (безеквівалентні найменування), емпіричного (фонова лексика) та конотативного (слова-символи) компонентів значення слова; дістало подальший розвиток питання про національно марковану лексику. Робота є першою спробою комплексного вивчення української безеквівалентної та фонової лексики в мові історичної прози П.Куліша.

Теоретичне значення дослідження сприяє поглибленню відомостей про українську історичну національно характеристичну лексику, висвітленню одного з важливих питань сучасного мовознавства – взаємовідношення та зв’язок між мовою і культурою, мовою і нацією, мовою і ментальністю народу.

Практична цінність дисертації полягає в тому, що одержані результати можуть бути використані для подальшого вивчення українських національно маркованих лексичних одиниць, у вузівських курсах історії української літературної мови, у спецкурсах та спецсемінарах з контрастивної лексикології, а словник-довідник національно-культурної лексики – як лексикографічне джерело.

Джерелами дослідження послужили тексти історичних творів П.Куліша (роман “Чорна рада. Хроніка 1663 року”, оповідання “Мартин Гак”, “Січові гості”, “Потомки українського гайдамацтва”).

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації було викладено на засіданнях відділу української мови Інституту українознавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ, 1997 – 2000), на міжнародній конференції “Література й історія” (Запоріжжя, 1996), на VII Всеукраїнській ономастичній конференції “Питання сучасної ономастики” (Дніпропетровськ, 1997), на конференції “Творчість, духовність, гуманізм в просторі освіти” (Вінниця, 1998), на міжнародній науково-практичній конференції “Україна, українці, українознавство у ХХ столітті в джерелах і документах” (Київ, 1998), на наукових читаннях з нагоди 180-річчя від дня народження П.О.Куліша (Київ, 1999), на міжнародній конференції “Україна, українці, українознавство на межі тисячоліть” (Київ, 1999), на міжнародних читаннях, присвячених пам’яті українського фольклориста Михайла Пазяка (Київ, 2000), на ХХХ науково-технічній конференції Вінницького державного технічного університету (Вінниця, 2001).

Публікації. Матеріали дослідження знайшли відображення в 10 публікаціях, з них 5 – у провідних наукових фахових виданнях.

Структура роботи. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, переліку умовних скорочень та додатка у вигляді Словника-довідника національно маркованої лексики історичної прози П.Куліша. Кожний розділ поділяється на підрозділи. Загальний обсяг тексту – 160 сторінок. Список використаної літератури становить 402 найменування за наскрізною нумерацією. Додаток поданий на 36 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується вибір теми дисертації та її актуальність, подається стислий огляд наукової літератури, яка складає теоретичну основу дисертації, формулюються основні положення.

У першому розділі “Роль П.О.Куліша в становленні української літературної мови” зосереджено увагу на стані української мови середини – другої половини ХІХ ст. та місці П.Куліша в ньому. Письменнику довелося жити й працювати у важкий для України і української мови час. Відбувалося свідоме нищення української мови: поступове звуження поля функціонування української мови, уповільнення її розвитку, заборона орфографічної системи та друкування книг українською мовою для початкової школи. Мовознавчі та літературознавчі критичні розвідки П.Куліша, кращі зразки літературної творчості та переклади з інших мов були істотним внеском у розвиток тогочасної української наукової думки, сприяли визволенню рідної мови з-під уярмлення, становленню загальнонаціональної культури народу. Творчість письменника сприяла прогресу української культури навіть в умовах терору російського царизму щодо української мови, літератури, освіти. У листах, літературно-критичних розвідках, віршах П.Куліш намагався довести окремішність та самостійність української мови. Концепція Кулішевого слова – це наслідок його глибоких роздумів і вияв не менш глибоких патріотичних почуттів. Підтвердженням служить уся його письменницька діяльність, спрямована на утвердження українського слова.

П.Куліш був високорозвиненою мовною особистістю, сформованою на народних піснях та приказках, на любові до українського слова, яку успадкував від матері. Усе життя письменник свідомо працював над збереженням та розвитком рідної мови.

На проблему глибинних зв’язків між мовою і культурою, мовою і етносом, мовою і національною ментальністю П.Куліш звернув увагу ще в середині ХІХ століття, коли ця тема в науковій літературі не була розроблена. Письменник наголошував на взаємозв’язку мовного й психологічного начал у світогляді українського народу, що формувався протягом багатьох століть і який відзначається своєю етноунікальністю для менталітету іншого народу.

Майже епохальна постать П.Куліша, його півстолітня плідна праця в галузі україністики привертали до себе увагу не одного покоління дослідників. До аналізу мовотворчості П.Куліша в різні роки зверталися такі українські письменники та науковці, як Т.Шевченко, М.Костомаров, Б.Грінченко, І.Франко, М.Старицький, М.Коцюбинський, І.Нечуй-Левицький, Леся Українка, М.Драгоманов, Л.Глібов, М.Сумцов, І.Огієнко, В.Чапленко, Ю.Шевельов та інші.

П.Куліш був високоосвіченою людиною, опанував слов’янські мови, грецьку, латинську, англійську, німецьку, французьку тощо. Він заклав основи українського літературознавства, визначив його місце в духовній культурі народу, увійшов в історію нового українського письменства як перший літературний критик-професіонал, боровся за високий художній рівень української літератури. Він розробляв літературні жанри і стилі, зокрема науковий, публіцистичний, художній, епістолярний. П.Куліш займався активною видавничою діяльністю. Він видав історичний роман “Чорна рада” російською й українською мовами, численні книжечки для народу, упорядкував з власних матеріалів і випустив у світ етнографічну та фольклорно-історіографічну збірку “Записки о Южной Руси” (1856–1857), “Граматку” (1857), альманах “Хата” (1860) та журнал “Основа” (1861–1862). Він доводив необхідність мати національний український правопис і відстоював його фонетизацію. Хоча правопис і мав назву “кулішівка”, проте П.Куліш лише відібрав для нього кращий матеріал з попередніх правописів М.Максимовича та “Русалки Дністрової” і широко запровадив його серед українського населення.

Видатною є перекладацька діяльність письменника, зокрема переклад українською мовою кращих зразків творів європейських письменників (В.Шекспіра, Г.Байрона, Й.Гете та ін.). Один із перших україномовних перекладів Святого Письма здійснив П.Куліш. Численні переклади та переспіви переконливо доводили, що українською мовою можна успішно відтворювати світову класику. П.Куліш вписав вагому сторінку й у сферу української народної освіти.

Значні здобутки П.Куліша в галузі української мови спонукають сучасних дослідників глибше вивчати його мовотворчість у художній літературі, перекладацтві, в епістолярії та науковій діяльності.

У другому розділі “Лексеми як знаки національної культури в історичному творі” проаналізовано національно забарвлену лексику історичних творів П.Куліша.

У розділі висвітлюються основні теоретичні питання, що стосуються проблеми дослідження національно маркованої лексики в зарубіжному та українському мовознавстві, диференціюються категорії безеквівалентної лексики та слів-реалій, подаються робочі визначення термінів “безеквівалентна” (слова, у поняттєвих семантичних долях яких відбиваються уявлення про культурно-специфічні предмети певного народу, явища етнокультурної дійсності та поняття, з ними пов’язані) та “фонова” лексика (слова, непоняттєві семи яких містять позамовні, екстралінгвістичні, культурно-ментальні відомості, що виникають у свідомості людини внаслідок національно-специфічних асоціацій, прямо не пов’язаних з основним лексичним значенням слова).

У розділі з’ясовується, що національно-культурний аспект лексико-семантичного варіанта слова може виявлятися на рівні всіх структурних компонентів значення: денотативного, конотативного та емпіричного.

На рівні денотативного компонента значення національні особливості відображаються в тій частині лексичного значення, яка має у своєму складі семи предметів або явищ позамовної дійсності в узагальненій формі, що, як правило, виявляються в основному лексичному понятті слова. Семи “локальність”, “етнічна належність” передаються в словникових дефініціях лексемами та словосполученнями типу “український”, “в Україні”, “типовий для українців” тощо. На нашу думку, такі лексеми входять до складу безеквівалентних найменувань. На рівні емпіричного компонента національно-культурні особливості слова пов’язані зі специфікою чуттєво-наочних асоціацій, з конкретно-чуттєвими образами певних предметів, що позначаються словесними одиницями. Емпіричний компонент у структурі лексичного значення є рівнозначним лексичному фону слова. На рівні конотативного компонента в структурі лексичного значення слова, що характеризує ситуацію спілкування та суб’єктивне, національно спрямоване ставлення учасників акту комунікації до певного предмета мовлення, сема з національно-культурною специфікою виявляється в найменуваннях з культурно конотативним змістом, тобто в словах-символах.

Лексеми з національно-культурною специфікою у творах П.Куліша становлять майже п’яту частину серед іменників та субстантивованих прикметників, уживаних у текстах історичної тематики. З історичних творів П.Куліша (роману “Чорна рада”, оповідань “Січові гості”, “Мартин Гак”, “Потомки українського гайдамацтва”) було відібрано понад 1700 однослівних найменувань. Після проведеного аналізу на наявність у семантиці слів національно-культурного компонента серед відібраних лексем виявилось близько 300 національно маркованих слів.

Національно забарвлені лексеми виявились неоднорідними за ступенем маркованості. Їх можна поділити на дві групи: безеквівалентні та фонові (до складу яких входять також слова-символи). Як показало дослідження, не всі історизми мають у своїй семантиці національно-культурну сему, але значна частина національно маркованих історизмів належить до безеквівалентної лексики.

У розділі запропоновано дві класифікації лексем з національно-культурним компонентом у семантичній структурі. Предметно-тематична класифікація налічує двадцять три групи національно маркованих слів.

Група національно-культурної лексики на позначення назв військових атрибутів використовується П.Кулішем лише в романі “Чорна рада”: булава, бунчук, пірнач, корогва, клейноди тощо. Національно-культурну специфіку слова клейноди репрезентують диференційні поняттєві семи “український”, “козацький”. В українській мові аналізована лексема має таке значення: “відзнаки та атрибути влади української козацької старшини 16 – 18 ст.” [УРЕС, 2, 93], де мова йде про реалії української дійсності, тобто про безеквівалентну лексему. У значенні “регалії, атрибути влади української козацької старшини” використовує це поняття П.Куліш: “Зараз окрили Шрама шапками, військовими корогвами, дали йому до рук полковницькі клейноди, вдарили з гармат, да й став панотець Шрам полковником” [“Чорна рада”, 43]. У перекладному словнику не знаходимо повного еквівалента слову клейноди російською мовою. Переклад подається в описовій формі: “історичні знаки влади, атрибути влади, регалії” [УРС, 2, 339], що говорить про повну безеквівалентність лексеми щодо російської мови. До клейнодів належать корогва, бунчук, булава: “У первому ряду видно було Петрові Брюховецького з гетьманською булавою. Над їм військові хорунжі держали бунчук і хрещату корогов” [“Чорна рада”, 124].

Наступна аналізована група лексем включає назви військових угрупувань: курінь, сотня, кіш (кош), товариство. Цікавим є той факт, що національно-культурна сема входить до складу диференційних поняттєвих сем і експліцитно виражена в словникових дефініціях. Порівняємо: курінь – “житло козаків, що складали окрему частину запорізького козацького війська” [СУМ, 4, 409], сотня – “на Україні в XVI – XVIII ст. – адміністративно-територіальна та військова одиниця; складова частина полку” [СУМ, 9, 472], кіш – “місце перебування запорізьких козаків; Запорізька Січ” [СУМ, 4, 171], товариство – “більше чи менше військове угрупування козаків-запорожців (кіш, курінь і т. ін.) з своєю системою управління, законами, звичаями тощо” [СУМ, 10, 160]. Номінація курінь уживається письменником у романі “Чорна рада”, оповіданнях “Мартин Гак”, “Січові гості”: “Обідали добрі молодці на траві, під дубами, усякий курінь особе, із своїм курінним отаманом” [“Чорна рада”, 129]; “Прийшли ми до куреня; аж сидить купа людей чимала, а між ними – хто ж би? – Мартин Гак!” [“Мартин Гак”, 222]; “Приїхав я, аж той курінь увесь обсипаний валом” [“Січові гості”, 229]. Лише в “Чорній раді” зустрічаються слова кіш (кош) та сотня: “У нас, панове, поки козак не випишеться з коша чи з куреня, то слухай січової старшини, так як ігумена” [“Чорна рада”, 82]; “Поїхали генеральнії старшини з полковою старшиною по всіх полках, по всіх сотнях шиковати до бою військо” [“Чорна рада”, 149].

Національна сема яскраво відбилася й у визначеннях слів у російських тлумачних словниках: курінь – “окрема частина Запорізького війська, а також військовий стан такої частини (з 1600 р. до половини 18 ст.)” [СРЯ, 2, 152], кіш – “місце перебування запорізьких козаків, Запорізька Січ, а також тимчасовий військовий козацький табір, обоз на Україні в 16 – 18 ст.” [СРЯ, 2, 117]. Безеквівалентність аналізованих слів забезпечується наявністю національно забарвлених поняттєвих сем, виражених словами та словосполученнями “запорізький”, “козацький”, “на Україні”, “Запорізька Січ”, “запорожець”. Деривати курінний (“те саме, що курінний отаман – виборна особа, що керувала куренем” [СУМ, 4, 409]), сотник (“на Україні в XVI – XVIII ст. – особа, яка очолювала сотню, обиралася спочатку козаками, а згодом призначалася гетьманом або царем” [СУМ, 9, 472]), кошовий (“вождь, отаман козаків на Запорізькій Січі” [СУМ, 4, 317]), обозний (“виборна службова особа, що обіймала одну з найвищих адміністративно-військових посад на Україні в XVII – XVIII ст.” [СУМ, 5, 549]) також є безеквівалентними номенами.

До окремої предметно-тематичної групи віднесено найменування військових звань і посад: гетьман, сердюк, отаман, осаул, джура (чура), козак (козарлюга), братчик, низовик, січовик, запорожець, рицар, гайдамака. Лексема гетьман складається з регіональних сем, представлених словами “Україна”, “Польсько-Литовська держава” [СУМ, 2, 58; СРЯ, 1, 307], “Польща” [Ожегов, 112]. Оскільки в лексичному значенні слова немає семи “приналежність до Росії”, то лексема гетьман є безеквівалентною стосовно російської мови. Реєстр “Словаря русского языка” подає таке визначення номена: “у 16 – 17 ст. на Україні: виборний начальник козацького війська; в 17 – 18 ст. – верховний правитель України” [СРЯ, 1, 307]. Саме в останньому значенні і вживає П.Куліш аналізоване найменування в історичних творах: “От і пішла така вже поголоска, що рада козелецька не слушна; треба, кажуть, ізозвати зуповную раду, щоб і військо з Запоріжжя було на раді, щоб одностайне собі гетьмана обрали і одного вже слухали” [“Чорна рада”, 46]; “Гетьманом би такому чоловікові бути; та не під такий час на світ він родився” [“Мартин Гак”, 216]; “Тим часом на лівому дніпровому боці, Гетьманщині, Самійлович, Мазепа і інші гетьмани, потоваришивши з столешніми дуками, попускали їм попуск у всяких кривдах та й самі, за їх приводом, налягали на простолюддє” [“Потомки українського гайдамацтва”, 213]. Деривати гетьманша і гетьманство також є національно маркованими найменуваннями, оскільки їх референти відсутні в культурі російського народу.

Національно-культурну специфіку слів отаман, осаул, сердюк, джура (чура), козак (козарлюга), братчик, низовик, січовик, запорожець, гайдамака презентують диференційні поняттєві семи, тобто національна маркованість виявляється на денотативному рівні в структурі лексичного значення слова. Порівняємо, отаман – “командир певного підрозділу чи всього козацького війська Запорізької Січі” [“Українська минувшина”, 148], сердюк – “на Лівобережній Україні кінця XVII – початку XVIII ст. – козак найманих піхотних полків, що був на повному утриманні гетьманського уряду, охоронець гетьмана” [СУМ, 9, 133], джура – “на Україні в XVI – XVIII ст. – зброєносець у козацької старшини” [СУМ, 2, 263].

Лексеми на позначення козака Запорізької Січі мають яскраво виражену внутрішню форму слова, яка мотивує звукову оболонку (лексему) та вказує на причини, за якими дане значення може стосуватися саме цього слова, причому внутрішня форма даних слів є експліцитно виражена національною семою. Наприклад, братчик – від “братство Запорізької Січі”, низовик – від “низов’я Дніпра”, січовик – від “Січ”, запорожець – від “запоріжжя”. Аналізовані слова даної предметно-тематичної групи П.Куліш використовує в усіх творах історичної тематики: “Череваниха теж поспішала до ридвана, бо до запорожця пристав другий братчик, і хоть нічого їй не сказали, да погля-дали на Лесю так хижо, як вовки на ягницю” [“Чорна рада”, 66]; “Хоч би й не сказано мені, що се отаман, сам би я догадався” [“Мартин Гак”, 222]; “Знай же, що вона й тепер під водою, і стережуть її такі козарлюги, як я, козак Байда, як Сомко Мушкет або Морозенко і інші лицарі-невмираки” [“Потомки українського гайдамацтва”, 223]; “І от, як бачиш часом, лискавка з грому впаде на дуба або на густу та стару сосну та як розчахне її од гори до низу, то одно гілля на сей бік, а друге на той бік важко впаде і затріщить: отак ті гайдамаки розвалили велику купу волохів, а самі, як весною огонь по сухих очеретах, так і понеслись по полю, аж поле закрасили” [“Січові гості”, 225].

Назви зачісок, які вживає П.Куліш в історичних творах, є етноунікальними українськими поняттями, оскільки диференційні семи, представлені словами “українець”, “запорожець”, “український козак”, на рівні денотативного значення лексем забезпечують національно-культурну специфіку: оселедець – “особливо поширений був у запорозьких козаків (16 – 18 ст.)” [УРЕС, 2, 590], у старовину в українців: довгий чуб, залишений на тімені поголеної голови [СРЯ, 2, 644; Ожегов, 395]; чуб, чуприна – “у старовину в запорожців і українських козаків: довге пасмо волосся, залишене на голеному тімені” [Ожегов, 770], що підтверджує текст аналізованих творів: “Тепер тілько постеріг Петро, що запорожці тут не одрізнялись одежею од простої сіроми. Знати їх було хіба по довгому оселедцю з-під шапки да по шаблях і пістолях...” [“Чорна рада”, 121]; “...довга, густа чуприна, піднявшись перше вгору, спадала за ухо, як кінська грива...” [“Чорна рада”, 66].

Лексико-семантичний аналіз деяких груп слів показав, що національно-культурна сема може виявлятися як на рівні денотативного (безеквівалентні найменування), так і на рівні емпіричного (фонова лексика) та конотативного (слова-символи) компонентів значення слова. Встановлено, що найбільш чисельними є такі групи: назви військових звань і посад (гетьман, воєвода, хорунжий, сотник, сердюк); назви старовинного та сучасного одягу, головних уборів, взуття та прикрас до одягу, тканин (жупан, кирея, кунтуш, блаватас, плахта, черес, шаровари, очіпок, сап’янці); назви будівель та їх частин, селянського господарства та поселень людей (хата, пекарня, покуть, припічок, комора). Найменшими за кількістю національно забарвлених слів, що вживаються в історичних творах П.Куліша, виявилися такі групи: назви боїв та поєдинків (шермицерія, герць); назви одиниць виміру (п’ядь, гони); назви чоловічих зачісок (оселедець, чуб, чуприна); назви податків (чинш, мито); назви певного історичного періоду (руїна, гайдамаччина, козаччина) тощо.

Аналіз лексем за генетичною ознакою дозволив зробити висновок, що шар безеквівалентної та фонової лексики української мови з історичних творів П.Куліша за своїм походженням гетерогенний: власне українські номінації складають 44 відсотки від обсягу всіх іменників з національно-культурною специфікою, слова давньоруського та спільнослов’янського походження – 20 відсотків, іншомовні запозичення – 36 відсотків. Загалом до генеалогічної класифікації входить 23 генетичні підгрупи. За своїм кількісним виявом лексичні запозичення та питомі слова української мови у творах П.Куліша неоднакові. Найчисельнішою з проаналізованих груп національно забарвленої лексики є власне українські слова, яких немає в інших мовах та які утворилися від спільних з іншими мовами коренів на власне українському ґрунті: кобзар, гопак, запаска, карбованець, запорожець, низовик, паляниця, горілка тощо. Дещо меншою за чисельністю є група слів давньоруського та спільнослов’янського походження: відьма, отаман, сіни, сорочка, булава тощо. Серед іншомовних запозичень найчисельнішими є національно марковані лексеми, запозичені з польської мови, менш чисельними – з німецької, турецької, чагатайської мов. Порівняно невеликою кількістю представлені лексеми інших мов: литовської, перської, чуваської, половецької. Серед лексичних елементів з національно-культурною семантикою, запозичених з інших мов, розрізняються ті, що зявилися внаслідок прямого запозичення, і ті, що ввійшли до лексики української мови за посередництвом інших мов. Особливо багато слів запозичила українська мова через польську з латинської, угорської, німецької, італійської мов. Незначна частина лексем з національно-культурною конотацією була запозичена з перської та іранської мов за посередництвом тюркської, а також з латинської через німецьку мову.

У третьому розділі “Національно маркована лексика в автоперекладі П.Куліша “Чорної ради” російською мовою” досліджуються способи трансляційного перейменування слів з національно-культурною семантикою.

Виявлено відчутні розбіжності між двома варіантами роману П.Куліша “Чорна рада” російською та українською мовами. Кожному розділові російської редакції передує епіграф (наприклад, до першого розділу П.Куліш узяв уривок з народної думи: “А Сомко Мушкет попереду да й не виграває, / Коня удержує, до себе притягує, думає-гадає... / Пропаде, мов порошина з дула, та козацькая слава, / Що по всьому світу дивом стала, / Що по всьому світу степом розляглась, простяглась, / Да по всьому світу луговим гоміном оддалась...”). Численні посторінкові примітки пояснюють російському читачеві реалії української матеріальної та духовної культури, козацькі вислови, подають стислу характеристику географії України (наприклад: “Паволочь – ныне местечко в Сквирском уезде Киевской губернии. В старину это был важный пункт на театре польско-украинских войн”). Авторські оповіді та описи культури українського побуту в російському перекладі “Чорної ради” ширші, ніж в україномовному варіанті (наприклад, у першому розділі російськомовного роману яскраво описаний хутір Череваня та його родини, розширена розповідь про старого Шрама) тощо.

На основі аналізу творчості українських письменників (М.Гоголя, Г.Квітки-Основ’яненка, П.Гулака-Артемовського, Є.Гребінки) П.Куліш доводить, що російська мова неточно передає поняття, які виробились в Україні віками і складають чужу власність для культури російського народу. Він упевнений, що в оригіналі збережений гармонійний зв’язок між мовою та предметом, який при перекладі постійно порушується, тому безеквівалентні для російської мови слова, що використовуються П.Кулішем у перекладі “Чорної ради”, являють собою найбільші труднощі для російських читачів історичних художніх текстів. Отже, П.Куліш одним з перших звернув увагу на проблеми перекладознавства, основною з яких є передача національної своєрідності оригіналу мовою перекладу. При перекладі безеквівалентної лексики існує проблема передачі національно забарвлених слів засобами іншої мови, оскільки в мові перекладу відсутній повний або частковий відповідник, тобто референт, поняття чи явище, з ними пов’язане, а також існує необхідність водночас із денотативним значенням національно маркованого слова передавати колорит і конотації національного та історичного забарвлення.

Головною умовою для адекватного перекладу з однієї мови іншою, для точного вираження багатства реального змісту оригіналу є досконале знання обох мов, а також необхідність вивчення країни, її історії, побуту, природи, духовної культури народу. П.Куліш бездоганно оволодів двома мовами, ретельно вивчив історичні джерела й документи, глибоко занурився в стихію живої народної мови, умів відібрати з неї колоритні слова. Основною тенденцією, якої дотримувався письменник, є збереження і підкреслення національної специфіки власного твору.

Для аналізу передачі лексики з національно-культурною семантикою використано класифікацію Р.Зорівчак, яка, на нашу думку, є найцікавішою та найповнішою. Автор визначила дев’ять способів трансляційного перейменування слів з національною семантикою. Аналіз матеріалу показав, що П.Куліш застосував у перекладі “Чорної ради” сім способів перейменування: 1) транскрипцію (транслітерацію): укр. кобеняк – рос. кобеняк, укр. козак – рос. козак, укр. колиска – рос. колыска, укр. перчаківка – рос. перчакивка; 2) гіперонімічне перейменування: укр. байдак – рос. лодка, укр. мажа – рос. воз; 3) дескриптивну перифразу: укр. варенуха – рос. вареная горилка, укр. сердюк – рос. телохранитель; 4) комбіновану реномінацію: рос. кирея – род опанчи без рукавов, рос. клейноды – так назывались знаки власти: булава, бунчук и литавры; 5) калькування: укр. гай – рос. лес, укр. млинці – рос. блины; 6) метод уподібнення (субституцію): укр. шеляг – рос. копейка, укр. воєвода – рос. боярин, уполномоченный; 7) віднайдення ситуативного відповідника (контекстуальний переклад): укр. кармазин – рос. пан, укр. низовик – рос. клеврет.

Аналіз способів трансляційного перейменування показав, що найпродуктивнішим способом перекладу лексики з національно-культурною семантикою є транскрипція, або транслітерація, – 56 відсотків. Способом калькування перекладено 15 відсотків національно маркованих слів, комбінованої реномінації – 10, гіперонімічного перейменування – 9, дескриптивної перифрази – 5, методом уподібнення (субституції) – 4, віднайдення ситуативного відповідника (контекстуальний переклад) – 1 відсоток національно забарвлених слів. Отже, П.Куліш своїм авторським відчуттям та письменницьким досвідом відшукав такі методи перекладу, які визнані сучасною перекладознавчою наукою.

У заключній частині дисертації подаються основні висновки. Найбільш яскраво і самобутньо національно-культурний компонент виявляється на лексичному рівні мови, в семантичній структурі слова. Лексеми з національно-культурною специфікою у творах П.Куліша становлять майже п’яту частину серед іменників та субстантивованих прикметників, уживаних у текстах історичної тематики. Аналіз семантичної структури слів з національною маркованістю в значенні показав, що національно-культурний компонент є гетерогенним макрокомпонентом, до складу якого входять такі семи, як “локальність”, “етнічна належність”, “історична співвіднесеність”, “суспільно-політична належність”, “притаманність певному етносу”, “символічне значення”. Як показало дослідження, національно-культурний аспект лексико-семантичного варіанта слова може виявлятися на рівні всіх структурних компонентів значення: денотативного, конотативного та емпіричного. У дисертації з’ясовано, що безеквівалентні найменування входять до складу таких лексем, національні особливості яких виявляються на рівні денотативного компонента значення; фонова лексика – на рівні емпіричного компонента; слова-символи (найменування з культурно конотативним змістом) – конотативного компонента значення.

Аналіз лексем з національно-культурним компонентом у семантичній структурі дозволив виділити двадцять три групи національно маркованих слів. Найбільш чисельними є такі групи: назви військових звань і посад; назви старовинного та сучасного одягу, головних уборів, взуття та прикрас до одягу, тканин; назви будівель та їх частин; назви професій, адміністративних та духовних посад, організацій.

Аналіз лексики за генетичною ознакою показав, що шар безеквівалентної та фонової лексики української мови з історичних творів П.Куліша за своїм походженням гетерогенний: його основу складають власне українські номінації, слова давньоруського та спільнослов’янського походження, а також іншомовні запозичення. Серед досліджуваних лексем багато запозичень з польської та німецької мов.

Аналіз способів трансляційного перейменування дозволив зробити висновок, що найпродуктивнішим способом перекладу лексики з національно-культурною семантикою є транскрипція, або транслітерація.

Поза увагою дисертаційного дослідження залишилась ономастична лексика історичної прози П.Куліша, тому ще не вичерпаний весь спектр проблем, пов’язаний з вивченням національно-культурних найменувань в історичних творах П.Куліша.

Національно-культурна семантика в структурі лексичного значення слова має першорядне значення для з’ясування національно-мовної картини світу. У зв’язку з цим актуальним є створення одномовних словників національно маркованих слів, а також перекладних словників (українсько-російського та російсько-українського) з урахуванням національно-мовних відмінностей у структурі семантичного значення національно забарвлених слів.

Основні положення дисертації висвітлено в таких публікаціях:

Слободянюк Н.Ю. Національно-культурний компонент у лексиці роману П.Куліша “Чорна рада” // Мандрівець. – 2000. – № 1 – 2. – С. 35 – 37.

Слободянюк Н.Ю. Історико-гносеологічний аналіз поняття безеквівалентної лексики // Вісник Київськ. націон. ун-ту ім.Т.Шевченка. Серія: Літературознавство, мовознавство, фольклористика. – Вип. 10. – К., 2001. – С. 69 – 71.

Слободянюк Н.Ю. Роль П.О.Куліша в становленні української літературної мови // Сіверянський літопис. – 2000. – № 3. – С. 77 – 80.

Слободянюк Н.Ю. Характеристика лексики роману П.Куліша “Чорна рада” // Вісник Луганськ. держ. пед. ун-ту ім.Т.Шевченка. – 1999. – № 5 (15). – С. 122 – 126.

Слободянюк Н.Ю. Історіософський аспект у світоглядній системі Пантелеймона Куліша // Українська культура в іменах і дослідженнях: Наук. записки Рівненськ. держ. ін-ту культури. – Рівне, 1998. – Вип. ІІІ. – С. 133 – 137.

Слободянюк Н.Ю. Характеристика історичної лексики в романі П.Куліша “Чорна рада” // Творчі та ідейні шукання П.О.Куліша в контексті сьогодення: Збірник наук. праць до 180-річчя від дня народження П.Куліша / За заг. редакцією П.П.Кононенка та І.С.Плюща. – К.: МП Леся, 2000. – № 3. – С. 77 – 80.

Слободянюк Н.Ю. Особливості функціонування фразеологізмів у творі (на матеріалі історичного роману П.Куліша “Чорна рада”) // Українське народознавство: стан і перспективи розвитку на зламі віків. – К., 2000. – С. 220 – 222.

Слободянюк Н.Ю. Проблема ідеальної держави у творчому доробку П.Куліша // Творчість, духовність, гуманізм в просторі освіти: Збірник доповідей наук.-практ. конф. 20 – 21 жовтня 1998 р. – Вінниця, 1998. – Т. 2. – С. 44 – 48.

Стопченко Н.Ю. Антропоніми в романі П.Куліша “Чорна рада” // Питання сучасної ономастики: Статті та тези VІІ Всеукр. ономаст. конф. 1 – 3 жовтня 1997 р. – Дніпропетровськ, 1997. – С. 169 – 170.

Стопченко Н.Ю. Козаччина в романі П.Куліша “Чорна рада” // Література й історія: Матеріали міжнар. наук. конф. 12 – 14 грудня 1996 р. – Запоріжжя, 1996. – С. 41 – 44.

АНОТАЦІЯ

Слободянюк Н.Ю. Український національно-культурний компонент у мові художньої історичної прози Пантелеймона Куліша. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.01 – українська мова. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2001.

У дисертації досліджено лексико-семантичні особливості національно маркованої лексики в мові художньої історичної прози П.Куліша, подано предметно-тематичну та генетичну класифікації національно забарвленої лексики історичних творів П.Куліша. Встановлено, що національно-культурна сема може виявлятися як на рівні денотативного (безеквівалентні найменування), так і на рівні емпіричного (фонова лексика) та конотативного (слова-символи) компонентів значення слова. Доведено, що П.Куліш при перекладі роману “Чорна рада” російською мовою використав сім способів трансляційного перейменування слів з національно-культурною семантикою, одним з перших виявив зв’язок між мовою та національною ментальністю, мовою та культурою народу. Складено Словник-довідник національно маркованої лексики історичної прози П.О.Куліша.

Ключові слова: П.Куліш, історична проза, національно маркована лексика, безеквівалентна і фонова лексика, поняттєві, непоняттєві семи, національно-культурна конотація, лексико-семантичний варіант слова, лінгвокраїнознавство, перекладознавство.

SUMMARY

Slobodyanyuk N.Y. Ukrainian National and Cultural Component in the Language of Art Historical Prose of Panteleimon Kulish. – Manuscript.

Thesis for a Candidates Degree in Philology in Speciality 10.02.01 – Ukrainian Language. – Kyiv National University named after Taras Shevchenko, Kyiv, 2001.

In this thesis lexical and semantic peculiarities of national marked lexics in the language of art historical prose of P.Kulish are researched, subject thematic and genealogical classifications of national coloured lexics of historical writings of P.Kulish are presented. It is established that national and cultural semas may be shown as on the level of denotative (culturally bound of vocabulary), so on the level of empiric (background lexics) and connotative (words-symbols) component of words meaning. It is proved that P.Kulish used seven methods of translative renaming the words with national and cultural semantics, when he had translated the novel “The Black Council” into the Russian language. P.Kulish was one of the first, who had found out the connection between the language and national mentality, the language and the culture of people. The Vocabulary-reference book of national marked lexics of historical prose of P.Kulish is written.

Key words: P.Kulish, historical prose, national marked lexics, culturally bound and background lexics, the conceptual and non-conceptual semas, national and cultural connotation, lexical and semantic version of words, lingual and country studies, translation studies.

АННОТАЦИЯ

Слободянюк Н.Ю. Украинский национально-культурный компонент в языке художественной исторической прозы Пантелеймона Кулиша. – Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 – украинский язык. – Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2001.

В диссертации исследована лексика с национально-культурным компонентом в значении слова, которая зафиксирована в художественной исторической прозе Пантелеймона Кулиша. Основное внимание уделено проблеме взаимосвязи языка и культуры народа, языка и нации, языка и ментальности.

Анализ жизненного и творческого пути П.Кулиша позволил проследить эволюцию концепции слова, выраженного в прозе, поэзии, эпистолярии писателя. Родной язык П.Кулиш считал способом морального влияния на людей, а также их духовного усовершенствования, поэтому слово – это главный признак нации. При переводе романа “Чёрная рада” на русский язык писатель обратил внимание на непереводимость некоторых элементов украинского языка, сделав при этом вывод о том, что значительные отличия между двумя языками следуют из существенных отличий между национальной природой двух народов. П.Кулиш также подчеркнул взаимосвязь языкового и психологического начал в мировоззрении украинского народа, которое создавалось и формировалось на протяжении веков.

Анализ лингвистических работ, посвящённых изучению безэквивалентной лексики, позволил сделать вывод о том, что не все языковеды считают её национально окрашенной, поэтому в диссертации даны собственные определения безэквивалентной и фоновой лексики, которые базируются на наличии национально-культурного компонента в составе лексемы.

В ходе исследования установлено, что язык является хранителем национально-культурной специфики определённого народа. В диссертации проанализированы лексические единицы из художественных исторических произведений П.Кулиша с точки зрения наличия в их семантической структуре национально-культурного компонента. Автором установлено, что национально-культурная сема может выявляться как на уровне денотативного (безэквивалентные наименования), так и на уровне эмпирического (фоновая лексика) и коннотативного (слова-символы) компонентов значения слова.

В работе даны две классификации национально окрашенных лексем из художественной исторической прозы П.Кулиша: предметно-тематическая и этимологическая, анализ которых показал, что национально-культурный компонент является