ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. І.І.МЕЧНИКОВА

Синявська Олена Олександрівна

УДК 94(477) “18”(043.3)

ІСТОРИК О.І.МАРКЕВИЧ:

ЖИТТЯ ТА ТВОРЧІСТЬ

Спеціальність 07 .00.01. - Історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Одеса- 2001

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії України Одеського національного університету ім.І.І.Мечникова

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

Першина Заїра Валентинівна ,

професор кафедри історії України

Одеського національного університету ім. І.І.Мечникова

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Шип Надія Андріївна,

завідуюча кафедрою суспільних наук

Української академії зовнішньої торгівлі (м. Київ)

кандидат історичних наук, доцент

Попова Тетяна Миколаївна,

доцент кафедри

нової та новітньої історії зарубіжних країн

Одеського національного університету ім. І.І.Мечникова

Провідна установа: Інститут історії України НАН України,

відділ історії України ХІХ – початку ХХ ст.

Захист відбудеться 23.01.2002 р. о 14 годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д 41.051.08 в Одеському національному університеті ім.І.І.Мечникова (65026, м.Одеса, вул.Щепкіна,12)

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Одеського національного університету ім.І.І.Мечникова (65026, м.Одеса, вул.Преображенська, 24)

Автореферат розіслано 22.12.2001 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Лозовський А.К.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Розвиток історичної науки, зокрема історії України, на сучасному етапі характеризується пошуком нових та удосконаленням вже існуючих напрямків дослідження. Вивчення минулого України неможливе без визначення внеску окремих дослідників в історіографічний процес, що вимагає глибокого осмислення їх ролі у формуванні історичних концепцій, методів дослідження, підходів до джерел. Подібні дослідження мають охоплювати творчість істориків різних епох, наукових шкіл та напрямків. Без детального вивчення їх суспільно-політичних поглядів, глибокого осмислення історичних процесів, що відбилися в діяльності цих вчених, зворотнього впливу їх творчості на суспільний розвиток неможливе створення узагальнюючих, синтетичних праць не тільки з історії вітчизняної історичної науки, але й історії України взагалі.

У сучасній історичній науці все більшу роль відіграють праці, присвячені біографічній традиції – вивченню багатогранних аспектів життя та діяльності окремих історичних постатей, в тому числі відомих українських вчених. Через призму висвітлення індивідуального, що пов'язано з життям та діяльністю конкретної особи, її життєвим шляхом та його змістом, у всій повноті, різнобарвності та яскравості відкривається сучасна йому епоха. Подібні дослідження дозволяють висвітлити багато важливих аспектів, таких як вплив епохи на оточення вченого та його творчість, еволюцію світогляду, визначення його особистого внеску в розвиток науки, сприйняття його концепції сучасниками та нащадками. Тому вивчення творчості, поглядів конкретного історика-дослідника є важливою складовою частиною встановлення загального процесу розвитку історичної науки. Серед вчених, діяльність та творча спадщина яких потребує подібного вивчення, виключаючи нашарування ідеологічного тиску у минулому та встановлюючи об'єктивну історичну істину в оцінці їх поглядів та місця в історії, – постать Олексія Івановича Маркевича (1847-1903).

Мета і задачі дослідження. Метою даної роботи є визначення на основі аналізу наукової спадщини та громадської діяльності О.І.Маркевича місця і значення вченого у вітчизняній історичній науці та українському національно-культурному процесі. Для цього реалізуються такі дослідницькі завдання:

1) всебічне вивчення історіографічної спадщини про життя та діяльність О.І.Маркевича, з'ясування того, що вже було зроблено дослідниками в цьому напрямі за минуле століття, як саме і з яких методологічних позицій, які питання потребують подальшого нагального вивчення;

2) пошук, збір та аналіз найбільш повного комплексу джерел, що висвітлюють життя та діяльність О.І.Маркевича, виявлення на цій базі малодосліджених аспектів його творчості;

3) з'ясування факторів, що впливали на формування суспільних поглядів О.І.Маркевича, спроба періодизації його життя та творчості;

4) дослідження наукової діяльності О.І.Маркевича як історика, краєзнавця, археографа;

5) визначення місця і ролі діяльності та творчості О.І.Маркевича в процесі українського національного відродження.

Об'єктом дослідження є комплекс джерел, який включає, перш за все, праці історика, здійснені ним публікації історичних документів і матеріалів, спогади, архівні і друковані документи і матеріали про нього, історіографічна традиція вивчення творчості О.І.Маркевича.

Предметом дослідження є життя та творчість вченого, збирання, методика опрацювання, видання ним історичних джерел та пам'яток, його внесок у процес розвитку української національної самосвідомості.

Теоретико-методологічну основу дисертації складають принципи історизму та об'єктивності, діалектичного підходу до процесів та явищ у суспільстві, що забезпечують адекватне пізнання історичного розвитку. Для розв'язання проблем даного дисертаційного дослідження були застосовані методи класифікації, типологізації, періодизації, враховувався теоретичний доробок вітчизняної і зарубіжної історіографії.

Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що на основі фундаментальної джерельної бази, за умов виявлення та залучення нових джерел і дослідницької літератури в цілісності проаналізовано творчий шлях О.І.Маркевича на тлі тогочасного розвитку суспільства та науки, з урахуванням найважливіших складових його внеску в цей процес, запропоновано та обґрунтовано періодизацію життя та наукової діяльності вченого.

У роботі докладно розглянуто історіографію проблеми, аналіз якої надав можливість звернути увагу на суперечності в оцінці суспільних та історичних поглядів О.І.Маркевича, визначити малодосліджені аспекти його творчості. Подолано тенденцію в радянській історіографії, коли творчість О.І.Маркевича розглядалася в основному в негативному плані або замовчувалась взагалі. Аналізується увесь науковий доробок О.І.Маркевича як історика, археографа, краєзнавця в контексті його суспільно-політичних поглядів.

Особистий внесок здобувача у розробку теми дослідження полягає в проведенні вперше докладного аналізу усього комплексу наукових праць О.І.Маркевича, виявлених нових документів і матеріалів, в обґрунтуванні висновків про значення наукової та громадської діяльності вченого в українському національно-культурному процесі.

Практичне значення отриманих результатів дослідження в тому, що вони можуть бути використані при подальшому науковому вивченні проблем історії України, історіографії та археографії, при викладанні цих дисциплін в навчальних закладах. Матеріали та висновки дослідження можуть бути застосовані при написанні спеціальних і узагальнюючих праць з історії та історіографії України.

Зв'язок теми дисертаційного дослідження безпосередній з науковою темою, яку розробляє колектив викладачів кафедри історії України Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова: “Південна Україна: історія, історіографія, джерела”.

Апробація результатів дослідження. Результати дослідження апробовані в чотирьох опублікованих автором наукових статтях у фахових виданнях та виступах на ІХ Всеукраїнській науковій краєзнавчій конференції (Дніпропетровськ, 25-27 вересня 1999р.), І Міжнародній конференції “Архів. Документ. Історія. Сучасність” (Одеса, 11-12 вересня 2000р.); Міжнародній науковій конференції “Розвиток історичної науки в України (до 10-річчя незалежності України)” (Київ, 18 травня 2001 р.). Дисертація одержала позитивну оцінку в результаті обговорення на засіданні кафедри історії України Одеського національного університету ім. І.І.Мечникова.

Структура дисертації, яка побудована за проблемно-хронологічним принципом, підпорядкована поставленій меті і реалізації основних завдань дослідження. Дисертація складається із основної частини (вступ, чотири розділи, висновки) та списку вивчених джерел (383 найменування) і літератури (151 найменування). Загальний обсяг дисертації – 187 с., із них основна частина – 143 с.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано вибір теми та її актуальність, визначено предмет та об'єкт дослідження, методологічну основу, дослідницьку мету та завдання, сформульовано наукову новизну та особистий внесок дисертанта в розробку теми, практичне значення дисертації.

У першому розділі дисертації - “Історіографія та джерельна база дослідження” розглянуто етапи наукової розробки теми та джерельну базу дослідження.

Відзначається, що перші оцінки життя та творчості О.І.Маркевича були зроблені його сучасниками. Його добре знали і шанували діячі українського національного руху. Так, видатний український історик М.С.Грушевський, який особисто знав О.І.Маркевича та товаришував з ним, високо оцінював наукову та громадську діяльність О.І.Маркевича, аналізував його співпрацю в Науковому товаристві ім. Т.Г. Шевченка та вперше серед сучасників О.І.Маркевича навів об'єктивну та глибоку характеристику його наукового доробку.

Значним внеском у вивчення життєвого шляху О.І.Маркевича були роботи його колеги-історика, економіста та громадського діяча А.С.Синявського, який приділив особливу увагу аналізу його зв'язків з українським національним рухом 80-90-х рр. ХІХ ст., ролі творчості вченого в розвитку української національної свідомості, зробив спробу визначити значення його творчої спадщини в науковій розробці історії України. Його оцінка діяльності О.І.Маркевича може бути епіграфом до висвітлення всієї творчості цього вченого та громадського діяча. “Він любив малоросійську націю такою високою гуманною любов'ю, яка робить лише честь людини. То була любов до народу, свого народу…Така освічувана любов звеличує людину”, - писав А.С.Синявський.

За радянських часів, коли, починаючи з кінця 20-х років ХХ ст., усі історичні дослідження в країні було поставлено в жорсткі рамки вкрай спрощеного класового підходу марксистсько-ленінської методології, дослідження творчості О.І.Маркевича вважалися “не актуальними” і не проводилися .

Однак, до вивчення наукової спадщини О.І.Маркевича зверталися історики з української діаспори. Зокрема, у 1923 р. його внесок у розробку джерельної бази історії України підкреслював відомий історик Д.І.Дорошенко . Знайшла своє місце стаття про нього в “Енциклопедії українознавства”, що видавалася в екзилі .

Починаючи з кінця 60-х років радянська історіографія не зазнала принципових змін ні в методології досліджень, ні в концептуальних підходах, але в цей період з'явилися прояви певного інтересу до висвітлення постаті О.І.Маркевича. У зв'язку зі 100-літнім ювілеєм Одеського університету було видано колективну монографію, в якій автори коротко зупинилися на характеристиці наукової та викладацької діяльності О.І.Маркевича; побіжний огляд його творчості був зроблений в статті, присвяченій розвитку історичної науки на Півдні України в ХІХ – початку ХХ ст.; з'явилася згадка про О.І.Маркевича в “Радянській енциклопедії історії України”. Однак, в цих працях жодного слова не було сказано про роль О.І.Маркевича в українському суспільному русі.

Сучасний період дослідження життя та творчості О.І.Маркевича розпочався з часів проголошення незалежності України. 90-і роки ХХ ст. характеризуються подоланням догматичних штампів у висвітленні історичного процесу, залученням до наукового обігу більш повного кола історичних джерел, поверненням в історію імен багатьох громадських діячів та вчених. Останнім часом до характеристики постаті О.І.Маркевича звертається все більше дослідників. Зроблено спроби аналізу і переосмислення окремих аспектів його діяльності та творчого спадку в історичній науці. Розробці теми сприяє підвищений інтерес дослідників до вивчення комплексу проблем українського національного відродження, його періодизації, місця і значення на різних етапах у цьому процесі діяльності представників професорської корпорації, яка становила цвіт українознавства. Проводиться широка розробка історії наукових шкіл в українській історіографії, базою яких стали Київський та Львівський університети у купі з Науковим товариством ім. Т.Г.Шевченка і мали свої відгалуження в Харківському та Новоросійському університетах.

До висвітлення участі О.І.Маркевича в українському культурно-національному русі однією з перших звернулася Н.А.Шип. В своїх працях дослідниця надає належне значення науковій праці та українознавчим лекціям О.І.Маркевича в Новоросійському університеті, особливо відзначає його культурно-громадську та просвітницьку діяльність.

Творчість О.І.Маркевича в контексті українського національного відродження та його внесок у наукову розробку проблем історії України розглядає З.В.Першина. Переважно в біоісторіографічному аспекті висвітлює життя, наукову та викладацьку діяльність О.І.Маркевича в своїх розвідках Т.М.Попова. Діяльність О.І.Маркевича як археографа вперше стала предметом дослідження В.М.Хмарського .

Увагу дослідників все більше привертає вивчення суспільних поглядів О.І.Маркевича та його зв'язки з українськими науковцями і діячами національно-визвольного руху. Найбільш дослідженими на сучасному етапі є його взаємини з М.С.Грушевським.

За останнє десятиліття з'явилася низка досліджень, присвячених історії Одеського університету, певне місце в яких відводиться характеристиці життя та творчості О.І.Маркевича. В колективній монографії “Історія Одеського університету (1865-2000)” розглядається внесок історика в процес українського національного відродження, відзначаються його зв'язки з відомими істориками . Зростаючий інтерес дослідників до творчої спадщини родини Марковичів-Маркевичів, в тому числі О.І.Маркевича, віддзеркалюють матеріали Всеукраїнської наукової конференції в м.Глухові, яка була спеціально присвячена розробці цієї проблеми. Внеском у вивчення теми став виданий до 150-річчя з дня народження вченого біобібліографічний покажчик “Алексей Иванович Маркевич (1847-1903)”.

В цілому слід констатувати, що наукова розробка історії життя та творчості О.І.Маркевича характеризується різним ступенем повноти у висвітленні його громадської діяльності та місця і ролі у розвитку історичної науки. Праці більшості дослідників включають, як правило, лише фрагментарний і епізодичний огляд його біографії та найвідоміших праць. Спеціального узагальнюючого дослідження творчості О.І.Маркевича як історика та про його роль у розвої української національної самосвідомості досі не створено.

Джерельна база дослідження теми широка і різноманітна. Для всебічного і об'єктивного дослідження життя та діяльності О.І.Маркевича в дисертації залучено різні групи архівних і опублікованих джерел.

Першу і найголовнішу групу складає весь комплекс наукових та науково-популярних праць О.І.Маркевича: монографії та статті, археографічні публікації, промови та виступи, що були присвячені окремим історичним подіям чи особам, рецензії на історичні дослідження та наукові видання, що надають змогу дослідити становлення і розвиток його суспільних та історичних поглядів, коло наукових інтересів.

Значну цінність для вивчення життєвого шляху, наукової та громадської діяльності О.І.Маркевича представляють вперше докладно проаналізовані в дисертації матеріали, що зберігаються в його особистому фонді в Державному архіві Одеської області (ф.150): відомості щодо біографії вченого, рукописи та чернетки його робіт, зібрані ним історичні документи та етнографічні і фольклорні матеріали, документи про його просвітницьку діяльність, запрошення та відгуки на його публічні виступи.

Окрему групу джерел складають документи та матеріали діловодства навчальних закладів, наукових товариств, слідчих установ. Академічну кар'єру та викладацьку діяльність О.І.Маркевича дозволяють простежити документи фондів Київського університету (Державний архів м.Києва, ф.16), де він захищав магістерську і докторську дисертації, Новоросійського університету (Державний архів Одеської області, ф.45), де О.І.Маркевич навчався, а згодом працював на кафедрі російської історії, протоколи засідань Ради Новоросійського університету, огляди викладання дисциплін на історико-філологічному факультеті. Важливі матеріали для дослідження життєвого шляху О.І.Маркевича зберігаються в фондах слідчих установ в Центральному державному історичному архіві України в м.Києві. Так, документи фондів Жандармського управління м. Одеси (ф.385), Одеського охоронного відділення (ф.386), Прокурора Одеської судової палати (ф.419) висвітлюють нагляд за “політичною благонадійністю” О.І.Маркевича, хід справи у звинуваченні його в перевезенні через кордон нелегальної літератури в серпні 1895 р., наслідком чого стало звільнення з Новоросійського університету. Для вивчення наукових інтересів та творчих зв'язків вченого залучено документи наукових товариств, членом яких він був: матеріали фондів Наукового товариства ім.Т.Г.Шевченка (Центральний державний історичний архів України у м.Львові, ф.309) та Церковно-археологічного товариства при Київській духовній академії (Центральний державний історичний архів України в м.Києві, ф.1396 ), друковані звіти Одеського товариства історії та старожитностей, Історичного товариства Нестора-літописця, Історико-філологічного товариства при Новоросійському університеті.

Особливо цінну групу джерел для вивчення місця і ролі О.І.Маркевича в громадському та культурному житті України в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. становить його епістолярна спадщина, значна частина якої досі не була досліджена. Так, у фонді М.С.Грушевського в Центральному державному історичному архіві України в м.Києві (ф.1235) зберігаються 50 листів до М.С.Грушевського, написаних О.І.Маркевичем, центральним тематичним компонентом яких були його творчі плани. В Інституті рукописів Національної бібліотеки України ім.В.І.Вернадського (ф.ІІІ) зберігається листування О.І.Маркевича з редакцією часопису “Киевская старина”, його колегами–вченими В.С.Іконниковим, М.І.Петровим.

Важливою складовою частиною джерельної бази дослідження є спогади сучасників О.І.Маркевича. Зокрема, в спогадах відомого історика, учня В.Б.Антоновича, І.А.Линниченка проаналізовано особисті риси постаті О.І.Маркевича, притаманні йому як людині та історику. Найбільш докладно суспільні погляди О.І.Маркевича та його зв'язки з діячами Одеської громади висвітлено в спогадах українського громадського діяча Є.Х.Чикаленка. Але більшість спогадів про О.І.Маркевича не претендують на вичерпність. Їх доповнює аналіз інших груп джерел.

Окрему групу складають некрологи в зв'язку зі смертю О.І.Маркевича (більше 20) від імені відомих науковців, громадських діячів, товариств, слухачів його публічних лекцій.

Таким чином, багатий і різноманітний корпус історичних джерел та їх комплексний аналіз дає можливість реконструювати та проаналізувати становлення О.І.Маркевича як науковця, розвиток його суспільних поглядів, викладацьку та громадську діяльність.

У другому розділі - “Життєвий шлях О.І.Маркевича” висвітлено основні віхи біографії вченого, формування та еволюцію його світогляду, участь в українському національно-культурному русі наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.

В дисертації відзначається, що ідейне становлення О.І.Маркевича відбувалося в бурхливі 60-70-х рр. ХІХ ст. в історії Російської імперії. Це була доба економічних та політичних реформ в країні, подальшого розвитку ліберальних та демократичних напрямів у суспільному русі. Разом з тим - це час посилення антиукраїнської політики імперського уряду. Реакційні Валуєвський указ 1863 р. та Емський едикт 1876 р. фактично поставили поза законом українську мову і взагалі українську культуру, що активізувало протистояння української прогресивної інтелігенції, діяльність “Громад”. Все це позначилося на становленні та розвитку світогляду О.І.Маркевича, який походив із давнього козацько-старшинського роду, знаменного рядом своїх відомих представників – діячами науки та культури. Значний вплив на нього мали народні українські звичаї і традиції, яких свято дотримувалися у його родині. О.І.Маркевич пишався своїм родоводом і на протязі всього життя займався збиранням документів та матеріалів з його історії, їх доскональним науковим вивченням, складанням генеалогічного древа свого роду.

Суспільні погляди О.І.Маркевича базувалися на ліберально-демократичних засадах. Він належав до тієї частини української інтелігенції, яка поєднувала любов до України, її історії та культури з лояльністю до Російської імперії. Стверджуючи окремішність історичного розвитку українського народу, в своїй науковій та просвітницькій діяльності О.І.Маркевич впроваджував думку про духовну єдність українського народу, роздертого на той час між різними імперіями, закликав вивчати і поважати свою історію.

Дослідження життєвого шляху О.І.Маркевича доводить, що до наукового вивчення історії його залучив відомий дослідник історії історичної науки І.В.Лашнюков, який був учнем демократично настроєного професора Київського університету П.В.Павлова, одного з перших керівників недільних шкіл у Києві та Петербурзі. Саме І.В.Лашнюков спрямував інтереси О.І.Маркевича під час його навчання в Ніжинському ліцеї кн. О.О.Безбородька (1867-1868 рр.) до вивчення історії ХVІ-ХVІІ ст. та особливу увагу до питань історіографії. Подальше формування історичних поглядів О.І.Маркевича відбувалося значною мірою під впливом історика права професора Ф.І.Леонтовича та визнаного спеціаліста з питань історії Причорномор'я професора П.К.Бруна, що працювали в Новоросійському університеті, де О.І.Маркевич був вільним слухачем історико-філологічного факультету (1868-1869 рр.). Вони сприяли зацікавленості О.І.Маркевича проблемами історії України та краєзнавства зокрема. На формування професійних прийомів історика у О.І.Маркевича та інтерес його до вивчення джерелознавчих питань великий вплив справив професор Київського університету В.С.Іконніков, один із засновників та перший голова Історичного товариства Нестора-літописця, член Російської академії наук, а пізніше - дійсний член ВУАН і голова її Археографічної комісії. Плідними були наукові взаємини О.І.Маркевича з талановитим істориком української літератури і науки, етнографом М.І.Петровим, автором праць про творчість Г.Сковороди, О.Кониського, І.Котляревського, М.Гоголя та ін.

Величезне значення у розвитку історичних поглядів та усієї громадської діяльності О.І.Маркевича мали його дружні стосунки та постійне спілкування з видатним істориком М.С.Грушевським та його оточенням у Науковому товаристві ім.Т.Г.Шевченка, з редакційним гуртом часопису “Киевская старина” – важливим осередком культурної, наукової та літературної діяльності українських істориків.

Науковий шлях О.І.Маркевича почався з середини 70-х рр. ХІХ ст. В 1879 р. ним була захищена магістерська дисертація “О местничестве” і з 1880 р. він працював в Новоросійському університеті на посаді приват-доцента кафедри російської історії. Після захисту в 1888 р. докторської дисертації “История местничества в Московском государстве в ХV-XVII вв.” О.І.Маркевич був затверджений екстраординарним професором цієї ж кафедри.

О.І.Маркевич був дійсним членом багатьох історичних товариств та ряду архівних комісій, брав участь в роботі усіх Археологічних з'їздів свого часу. Заслуговує на увагу діяльність О.І.Маркевича з 1895 р. в Науковому товаристві ім.Т.Г.Шевченка. У 1901 р. за рекомендацією М.С.Грушевського його було обрано дійсним членом історико-філософської секції. Насиченістю відзначаєтться діяльність О.І.Маркевича в Одеському товаристві історії та старожитностей, членом видавничого комітету та секретарем якого він був. Дослідницькій роботі в галузі історії України значною мірою сприяло також членство О.І.Маркевича в Історичному товаристві Нестора-літописця, Церковно-археологічному товаристві при Київській духовній академії, Історико-філологічному товаристві при Новоросійському університеті, Кримському гірничому клубі.

В дисертації підкреслено, що О.І.Маркевич не був кабінетним вченим, не обмежувався лише науковими дослідженнями. Громадська позиція О.І.Маркевича, який вважав за найважливіше культурно-просвітницьку працю для народу, визначилася вже в 80-х роках ХІХст. і була провідною протягом всього його життя. Він став активним учасником культурно-освітнього руху прогресивної української інтелігенції наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст., підтримував тісні зв'язки з членами Одеської громади, брав участь майже в усіх просвітницьких починаннях громадівців. Після звільнення з університету в 1895 р. (офіційно – "за станом здоров'я", фактично через "політичну неблагонадійність"), не маючи змоги популяризувати історичне минуле українського народу з університетської кафедри, О.І.Маркевич з особливою активністю звернувся до просвітницької діяльності, яка проявлялася, передусім, в читанні публічних лекцій в Одесі та за її межами: в Катеринославі, Кишиневі, Тирасполі, Бендерах, Севастополі. Тематика лекцій, з якими виступав О.І.Маркевич, була різнобічною – він звертався до висвітлення переломних моментів в історії України, історичної долі її південного регіону, характеристики творчості українських та російських поетів і письменників. Про велику популярність О.І.Маркевича серед найрізноманітніших верств населення свідчать численні відгуки, в яких слухачі публічних лекцій О.І.Маркевича називали його своїм духовним просвітителем.

Таким чином, аналіз життя та діяльності О.І.Маркевича дозволяє виділити три періоди на його творчому шляху – період становлення як історика (60-і – І половина 70-х рр. ХІХ ст.), період розквіту наукової діяльності (ІІ половина 70-х – І половина 90-х рр. ХІХ ст.) та просвітницький період (середина 90-х рр. ХІХ – початок ХХ ст.). Запропонована періодизація певним чином умовна, оскільки на творчому шляху О.І.Маркевича не було чіткого відокремлення одного періоду від іншого. Так, популяризацією історичних знань він почав займатися з перших років своєї наукової діяльності, але найбільше сил і часу віддавав просвітництву саме з середини 90-х рр. ХІХ ст. В той же час його наукова праця продовжувалася і в останні роки життя, хоча він надавав їй менше уваги порівняно з громадською діяльністю і не створив в цей час фундаментальних історичних розвідок, як це справедливо підкреслював в свій час М.С.Грушевський.

У третьому розділі - "Історичні дослідження О.І.Маркевича" показано становлення та розвиток наукових інтересів О.І.Маркевича, проведено аналіз його історичних творів. Підкреслюється, що позиції суспільно-політичних поглядів О.І.Маркевича у всій повноті відбилися у його працях.

В дисертації відзначається, що основні проблеми, до яких О.І.Маркевич звертався у своїй творчості, торкалися історії формування державного апарату централізованої Російської держави, історії літописання, історії України XVII-XVIII ст., вивчення місця і значення в історії та культурі видатних представників українського народу – Т.Г.Шевченка, М.І.Костомарова, М.В.Гоголя, генеалогії козацького роду Марковичів. Значну частину його творчого доробку складають краєзнавчі дослідження.

Розробляючи у ІІ половині 70-х – 80-х роках проблеми історії Росії, О.І.Маркевич поділяв в основному погляди представників державницької школи в російській історіографії, перш за все, С.М.Соловйова. В цей час, коли імперська влада намагалася шляхом реформ зміцнити свої позиції, провідне місце в творчості О.І.Маркевича посідало вивчення проблем з історії еволюції політичного устрою Московської держави ХV-XVII ст. (монографії “О местничестве. Ч.1. Русская историография в отношении к местничеству” (1879) та “История местничества в Московском государстве в ХV-ХVII вв.” (1888)). Він прослідкував еволюцію місництва на протязі всієї історії розвитку та докладно проаналізував його місце і значення в політичній еволюції країни, зробивши висновок, що місництво не мало значного впливу на історичний розвиток російської державності, натомість на історії місництва позначилися принципові зміни в політичному житті країни. Праці О.І.Маркевича з історії місництва, хоч і не знайшли широкого відгуку серед сучасних йому дослідників, все ж витримали випробування часом. Майже через століття в зовсім нову епоху історики В.І.Буганов та С.О.Шмідт, певною мірою поділяючи концепцію О.І.Маркевича про роль місництва в історії Росії, в тій чи іншій мірі спиралися на документальний матеріал із його праць.

О.І.Маркевич ґрунтовно займався розробкою джерелознавчих та історіографічних проблем. На початку 80-х рр. ХІХ ст. він читав в Новоросійському університеті спеціальний курс з історіографії, один із розділів якого був присвячений вивченню історичних джерел. Великого значення О.І.Маркевич надавав аналізу давніх літописів, які розглядав не тільки як джерело, а й як історіографічний документ (праці “О летописях” (1883) та “О русских летописях” (1885)). Особливу увагу він приділяв аналізу “Повести временных лет”, Київському та Галицько-Волинському літописів, підкреслюючи їх важливість для дослідження давньої історії України. В своїй творчості О.І.Маркевич звертався до вивчення публіцистичних творів ХVII ст. як історичного джерела. Сучасники високо оцінювали його працю “Григорий Карпович Котошихин и его сочинение о Московском государстве в половине ХVІІ в.” (1895), вважаючи її однією з кращих у цьому питанні.

З середини 80-х рр. ХІХ ст. увагу О.І.Маркевича все більше привертали питання історії України. Концептуально він належав до народницького напрямку в українській історіографії. У його світосприйнятті суб'єктом історичного процесу є колективна особистість – народ, народність, що усвідомлюється через такі поняття, як народний дух, народний характер, душа народу. Звідси особлива увага О.І.Маркевича до народних звичаїв, побуту, культури, фольклору, народної творчості. Його друковані праці та матеріали особистого фонду в архіві свідчать про справжній культ народних пісень, що сприйнялися ним як скарбниця народних думок та відчуттів.

До вивчення українського історичного минулого О.І.Маркевич звернувся з початком своєї викладацької діяльності в Новоросійському університеті. Особливої уваги заслуговують спеціальні лекційні курси, прочитані ним в 1883-1895рр.(“История Юго-Западной Руси с ХІІІ по XVI вв.”, “История Юго-Западной Руси до конца XVIII в”, “Историческая география и этнография Южной Руси”, “История Новороссийского края со второй половины XVIII в.”), які фактично охоплювали майже всю історію України. І в цьому він був піонером на Півдні України.

Наукові інтереси О.І.Маркевича головним чином зосереджувалися на вивченні історії України ХVII-XVIII ст. Його погляди на історичний розвиток українського народу в ХVІІ – XVIII ст. представлені в працях “Южная Россия при Петре Великом”, “Южная Русь при Екатерине ІІ”, низці заміток про діячів українського визвольного руху ХVII ст.: Б.Хмельницького, Ю.Хмельницького, М.Ханенка та інших статтях і розвідках з історії України.

За свою мету О.І.Маркевич мав, перш за все, завдання показати за яких умов Україна (“Південна Росія” або “Малоросія” – за тодішньою термінологією) в середині ХVII ст. самостійною державою увійшла до складу Московської держави і до кінця ХVІІІ ст. перетворилася на безправну частину Російської імперії. Він доводив, що обмеження державного устрою України, втручання в її внутрішню і зовнішню політику розпочалося ще з перших років союзу з Московською державою, посилилося на початку ХVІІІ ст., а за часів Катерини ІІ переросло у політику цілковитого знищення національних установ українців та поневолення селянства.

Вивчення творчого доробку О.І.Маркевича свідчить, що він був визначним краєзнавцем, перш за все, істориком Одеси. Його дослідження “Город Качибей или Гаджибей – предшественник Одессы" і зараз має актуальність у тих дискусіях, що ведуться серед істориків з питання про час заснування Одеси. Сучасні дослідники також високо оцінюють його монографію з історії Новоросійського університету, видану з нагоди 25-річчя цього учбового закладу. Загалом О.І.Маркевичем було опубліковано біля 70 праць з історії Півдня України. В своїх розвідках він звертався до висвітлення історії регіону, його економічного розвитку, історії навчальних та добродійних закладів на Півдні України, суспільного життя та культури, склав змістовні біографії ряду своїх відомих сучасників.

Можна стверджувати, що в розвитку історичної науки праці О.І.Маркевича залишили помітний слід та зберегли актуальність до наших часів.

У четвертому розділі - “Археографічна діяльність О.І.Маркевича” розкривається діяльність вченого як археографа. В дисертації підкреслено, що особливістю творчості О.І.Маркевича як історика було прагнення зробити як найбільшу кількість джерел надбанням історичної науки та громадської думки.

Пік діяльності О.І.Маркевича по виявленню та археографічній обробці історичних джерел припадає, в основному, на останнє двадцятиліття його творчого шляху. Перші його суто археографічні публікації з'являються на початку 80-х рр. ХІХ ст., останні – вже після його смерті, в 1906 р.

Підхід О.І.Маркевича до пошуку джерел визначився з початком його наукової діяльності – він опрацьовував не тільки документи державних архівів, а й залучав до публікації матеріали приватних зібрань. Готуючи матеріали до подальшого використання науковцями, більшість історичних джерел О.І.Маркевич опубліковував, деякі документи – описував.

Археографічні публікації О.І.Маркевич здійснював окремими виданнями, на сторінках своїх робіт та на шпальтах періодичних видань. Серед опублікованих ним документів переважають актові джерела: законодавчі документи, грамоти, укази, рескрипти, рапорти, ордери, більшість із яких мали дипломатичний та військовий характер. Великого значення О.І.Маркевич надавав наративним джерелам – серед них найбільше представлена епістолярія та низка надрукованих усних джерел. Окремо можна виділити опубліковані ним спогади та щоденники. Разом зі своїми однодумцями та учнями О.І.Маркевич з захопленням збирав по містах і селах України фольклорний та етнографічний матеріал і популяризував його.

На археографічних публікаціях О.І.Маркевича відбилася широта його наукових інтересів. Хронологічно вони охоплюють період з кінця XVI ст. і до середини ХІХ ст. Тематично всі опубліковані О.І.Маркевичем матеріали та документи можна об'єднати у декілька груп. Першу групу складають матеріали з історії Запорозької Січі (грамота московського уряду до донських козаків 1659 р. з закликом підтримати Ю.Хмельницького в боротьбі проти Кримського ханства, лист Київського генерал-губернатора І.Б.Вейсбаха до запорожців від 12 лютого 1734 р. про прийняття їх під протекцію Росії, ордер запорожського кошового П.І.Калнишевського курінним отаманам Бугогардівської паланки 1768 р. з наказом не впускати гайдамак на територію Січі). Численну групу археографічних публікацій вченого складають матеріали, в яких висвітлювалася історія південного регіону України. Ним було опубліковано листування О.В.Суворова з Г.О.Потьомкіним про успіхи російських військ на Півдні України під час війни з Туреччиною 1789-1792 рр., документи про заснування сербських поселень поблизу Одеси на початку ХІХ ст., матеріали з історії розвитку пароплавства та торгівлі в південному регіоні в кінці XVIII- на початку ХІХ ст. Значну частину творчого доробку О.І.Маркевича як археографа складають краєзнавчі документи та матеріали з історії заснування Одеси (в підбірці "Документы, относящиеся к истории города Одессы" ним було опубліковано більш як 50 невідомих архівних документів та витягів з них), суспільного життя та культурного розвитку міста (спогади історика А.О.Скальковського про перебування в Одесі М.М.Сперанського, спогади відомого громадського діяча М.В.Репніна про оточення та настрої М.В.Гоголя під час відвідування ним Одеси тощо). В публікаціях з історії Росії XVII-XVIII ст. О.І.Маркевич приділяв увагу зовнішньополітичній діяльності російського уряду ("О посылке грека Георгия Папазоглы на Балканский полуостров в 1763-1764 гг."), історії внутрішньої політики Катерини ІІ ("Предположение о созыве комиссии для составления проекта нового Уложения"), історії церковних відносин в Росії ("Акты Череповецкого монастыря"). В окрему групу можна виділити публікації О.І.Маркевича з історії Молдавії та Румунії ("Узаконения, изданные в 1817 г. Валахским господарем Иоаном Караджею"). Інтерес викликають опубліковані вченим документи біографічного характеру, присвячені життю та діяльності відомих істориків І.І.Срезневського, М.О.Максимовича, А.О.Скальковського. Багато уваги в своїй творчості О.І.Маркевич надавав публікації етнографічного матеріалу ("Меры против вечерниц и кулачных боев в Малороссии", "Старинная свадебная запись", "Историческое средство против конокрадства"), та народних пісень (пісня про Вітчизняну війну 1812 р., народна пісня про військові поселення на Україні, що були впроваджені О.А.Аракчеевим, низка українських народних пісень про Одесу).

Методика видання історичних джерел О.І.Маркевича не завжди була досконалою, але в цілому відповідала тогочасному рівню розвитку історичної науки.

Переважну більшість історичних документів О.І.Маркевич опублікував на сторінках “Записок Одесского общества истории и древностей”. Решта його археографічних публікацій з'явилася в “Записках Наукового товариства імені Т.Г.Шевченка”, журналах “Киевская старина”, “Русская старина”, “Русский архив”, газетах “Одесский вестник”, “Новороссийский телеграф”, “Одесские новости”.

Камеральна археографія посідає досить скромне місце в творчості О.І.Маркевича. Історичну цінність мають описані ним матеріали з архіву одеського громадського діяча та мецената М.М.Толстого, що торкалися історії Слобідської та Лівобережної України XVII-XVIII ст. Фрагментарно описи документів можна знайти в його праці “О местничестве” (1879).

Велику увагу О.І.Маркевич приділяв проблемі збереження джерел, піднімаючи питання про незадовільний стан зберігання архівних матеріалів та виступаючи з пропозиціями створення історичного архіву Півдня України в Одесі.

Публікації документів, здійснені О.І.Маркевичем, можна вважати значним внеском у розвиток історичної науки останньої чверті ХІХ - початку ХХ ст. Завдяки йому стали відомі та дійшли до наших часів рідкісні історичні джерела, деякі з них не збереглися в оригіналі.

У висновках узагальнюються основні положення і формулюються підсумки дослідження. Підкреслюється, що становлення О.І.Маркевича відбувалося в складну добу української історії, яка характеризувалася, з одного боку, посиленням політичного гноблення України імперським урядом, а з другого, - подальшим розвитком процесу українського національного відродження. Відзначається, що на формування його світогляду значний вплив мали українські народні традиції, яких дотримувалися в родині Марковичів-Маркевичів, що сягала своїм корінням в XVI ст.

Ліберально-демократичні позиції суспільних поглядів О.І.Маркевича, простежуються в науковій, педагогічній, просвітницькій діяльності вченого.

Підкреслюється, що формування суспільних поглядів та наукових інтересів О.І.Маркевича відбувалося під впливом його вчителів - істориків І.В.Лашнюкова, Ф.І.Леонтовича, П.К.Бруна. Величезне значення на розвиток його історичних поглядів і всієї громадської діяльності мали дружні стосунки і постійне спілкування з видатним вченим, діячем українського національного руху М.С.Грушевським та його оточенням у Науковому товаристві ім.Т.Г.Шевченка, редакційним гуртом українознавчого часопису “Киевская старина”, професором Київського університету В.С.Іконніковим, знавцем української літератури та етнографії М.І.Петровим, істориком та громадським діячем А.С.Синявським. На становлення та розвиток української тематики в творчості О.І.Маркевича значний вплив мала співпраця в Одеському товаристві історії та старожитностей, Історичному товаристві Нестора-літописця, Церковно-археологічному товаристві при Київській духовній академії.

Досить різноманітним було коло наукових інтересів О.І.Маркевича. Відзначається, що тематика його історичних досліджень зазнала певної еволюції. На ранньому етапі своєї творчості він розробляв питання з історії та історіографії Росії (“О местничестве. Ч.1. Русская историография в отношении к местничеству”, “История местничества в Московском государстве в XV-XVII вв.”), поділяючи погляди представників державницької школи в російській історіографії.

В 80-х рр. ХІХ ст. О.І.Маркевич звернувся до вивчення історії України та її південного регіону. Його наукові інтереси зосереджувалися на дослідженні історії України XVII-XVIIIст. (праці “Южная Россия при Петре Великом”, “Южная Русь при Екатерине ІІ” та ін.). Особливо слід відзначити, що О.І.Маркевич був першим істориком на Півдні України, який поряд з курсом нової російської історії прочитав в Новоросійському університеті курс лекцій з історії “Південної Русі”( тобто історії України). Раніше, крім В.Б.Антоновича, який в Київському університеті читав історію Литовської Русі і козацтва, куди входила майже вся історія України, жоден професор не викладав подібного матеріалу.

В дисертації підкреслюється, що концептуально О.І.Маркевич належав до народницького напрямку в українській історіографії. Вважаючи рушійною силою історичного процесу народний дух, в своїй творчості він приділяв особливу увагу народним звичаям, побуту, фольклору, національній українській культурі взагалі.

Вивчення творчого доробку О.І.Маркевича свідчить, що він був завзятим краєзнавцем. Ним було опубліковано біля 70 праць та розвідок з історії Півдня України, історії Одеси, економічного розвитку регіону, історії навчальних закладів тощо, більшість з яких зберігають актуальність і на сьогодні. Завдяки археографічній діяльності О.І.Маркевича було збережено та введено до наукового обігу багато цінних історичних документів. Відзначається, що переважна більшість опублікованих вченим джерел присвячена історії запорозького козацтва, Південної України, Одеси. Науковий інтерес представляють надруковані ним матеріали з історії Слобідської та Лівобережної України, Росії, Молдови, Болгарії, Сербії.

На увагу заслуговує визначення місця О.І.Маркевича в українському національно-культурному русі наприкінці ХІХ- на початку ХХ ст. Він підтримував тісні зв'язки з членами Одеської громади, брав участь в багатьох просвітницьких починаннях громадівців, був постійним активним учасником народних читань, завжди відкликався на запрошення громадських об'єднань та доброчинних товариств виступити з публічними лекціями не тільки в Одесі, а й в інших містах південного регіону. Свої лекції він значною мірою присвячував висвітленню історичного минулого українського народу, характеристиці творчості його відомих представників.

Отже, О.І.Маркевич був однією з помітних постатей в українському національно-громадському житті останньої чверті ХІХ – початку ХХ ст. Своєю громадською та науковою діяльністю він об'єктивно сприяв пробудженню та розвитку національної самосвідомості різних верств українського суспільства.

Список опублікованих праць за темою дисертації у фахових виданнях:

1. Краєзнавчі студії О.І.Маркевича //Історія України. Маловідомі імена, події, факти. Збірник статей. –