РАДА ПО ВИВЧЕННЮ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ УКРАЇНИ

Стороженко Оксана Олександрівна |

УДК 332.122:338.43

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК СЕЛА

В УМОВАХ РЕФОРМУВАННЯ ЕКОНОМІКИ

(на прикладі Черкаської області)

Спеціальність 08.10.01 – Розміщення продуктивних сил

і регіональна економіка

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ – 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Раді по вивченню продуктивних сил України

Національної академії наук України.

Науковий керівник: | доктор економічних наук, професор

ЛИСЕЦЬКИЙ АНАТОЛІЙ СТЕПАНОВИЧ,

Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, завідувач відділом регіональних проблем розвитку і розміщення сільськогосподарського виробництва

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор КУЦЕНКО ВІРА ІВАНІВНА,

Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, завідувач відділом дослідження проблем розвитку і розміщення галузей соціальної сфери

кандидат економічних наук, старший науковий співробітник

БУЛАВКА ОЛЕКСІЙ ГАВРИЛОВИЧ,

провідний науковий співробітник Інституту аграрної економіки УААН

Провідна установа:

Інститут економіки НАН України, відділ соціально-економічного розвитку села, м. Київ

Захист відбудеться “ 22 ” жовтня 2001 року об 14 год.30 хв. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.160.01 Ради по вивченню продуктивних сил України Національної академії наук України за адресою: 01032, Київ-32, бульвар Тараса Шевченка, 60.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Ради по вивченню продуктивних сил України Національної академії наук України за адресою: 01032, Київ–32, бульвар Тараса Шевченка, 60.

Автореферат розісланий “ 20 ” вересня 2001 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор економічних наук, професор | Бандур С.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Радикальна економічна реформа земельних відносин, яка спрямована на підвищення ефективності сільського господарства через посилення мотивації підприємництва і почуття власності на землю та засоби виробництва, гранично загострила проблеми соціально-економічного розвитку села як території розселення, селянського господарства як сфери активної економічної діяльності селянства, сільського середовища як ознаки сталого розвитку і охорони природи. На погіршення ситуації вплинули нові явища деградації села, зокрема, падіння вартості робочої сили, зростання безробіття в результаті банкрутства сільськогосподарських підприємств, зниження питомого рівня зайнятості сільського населення в селянському господарстві через припинення міграції в міста, згортання програм державної підтримки розвитку соціальної сфери села в умовах демографічної, екологічної та економічної кризи. Трансформація земельних відносин, впровадження більш досконалих технологій і моделей господарювання, нових форм організації і оплати праці поряд з позитивними результатами для економіки корпоративного сільського господарства як сфери виробництва одночасно містить в собі негативні наслідки для соціально-економічного розвитку селянства окремих регіонів України.

Нові явища в сільськогосподарському виробництві, які відбиваються негативним чином на соціально-економічному розвитку села і селянстві, досліджуються в Раді по вивченню продуктивних сил України НАН України (Бандур С.І., Борщевський П.П., Данилишин Б.М., Дорогунцов С.І., Заяць Т.А., Куценко В.І., Лібанова Е.М., Лисецький А.С., Онікієнко В.В., Чернюк Л.Г.), Інституті економіки НАН України (Лукінов І.І., Прокопа І.В., Шепотько Л.О.), Інституті аграрної економіки Української академії аграрних наук (Саблук П.Т., Купалова Г.І.,Булавка О.Г.), інших наукових установах (Долішній М.І., Степанов В.М., Молдаван Л.В.). Проте ряд ключових питань соціально-економічного розвитку території та регіональної економіки, зокрема сектора селянського господарства, досліджені недостатньо або є дискусійними, що і визначило доцільність цієї роботи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота пов'язана з науковою тематикою досліджень, які здійснюються в Раді по вивченню продуктивних сил України НАН України (відділ проблем розвитку і розміщення сільськогосподарського виробництва) за темою № 3.1.5.63 – "Схема (прогноз) розвитку і розміщення продуктивних сил України та її регіонів (областей) на тривалу перспективу" (№ державної реєстрації 0100U000657) та 3.1.5.59 – "Дослідження природно-ресурсного потенціалу та перспектив економічного і соціального розвитку України (регіональний розріз)" (№ державної реєстрації 0199U003691).

Внесок автора в розробку проблеми: формування соціальних пріоритетів розвитку селянського господарства, поглиблення методології і методики емпіричного аналізу стану, виявлення тенденцій і прогнозування соціально-економічного розвитку села в умовах реформування земельних відносин.

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є розробка і обґрунтування організаційно-економічного механізму удосконалення територіальної організації і регулювання сталого соціально-економічного розвитку села і сільського середовища, що має сприяти подоланню демографічної, екологічної і економічної кризи в регіонах України.

Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких найважливіших задач:

·

·

·

·

·

Об’єктом дослідження є процес трансформації сільськогосподарських і земельних відносин.

Предметом дослідження виступають теоретико-методологічні та прикладні проблеми соціально-економічного розвитку села в контексті аграрної реформи та розміщення продуктивних сил сільськогосподарського виробництва.

Методи дослідження. Методологічною основою цього дослідження є сучасна економічна теорія, яка визначає закономірності сталого розвитку, наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених з означеної проблеми. В роботі використані: балансовий метод – для оцінки стану селянського господарства в контексті продовольчої безпеки населення; методи структурно-динамічного і регресивного аналізу – для оцінки ситуації на селі; екстраполяції і програмування – для оцінки можливих напрямів соціально-економічного розвитку; картографічний, історичний та інші методи аналізу процесів в ретроспективі; метод екстраполяції ситуації на перспективу.

Наукова новизна одержаних результатів. Розроблено і обґрунтовано методологічні і методичні підходи до розв'язання проблеми соціально-економічного розвитку села в умовах реформування земельних відносин власності, які базуються на таких нових наукових результатах:

·

·

·

·

·

·

·

·

Практичне значення одержаних результатів. Розроблені методологічні основи і методичні положення створюють основу для удосконалення територіальної організації селянського господарства регіону, розміщення продуктивних сил в секторах сільського господарства (зокрема, селянського і корпоративного) з метою підвищення економічної ефективності продовольчого комплексу, враховуючи агроекологічні і демографічні обмеження, формування соціальних пріоритетів модернізації економіки. Запропонована автором стратегія соціально-економічного розвитку селянського господарства Черкаської області може бути покладена в основу вирішення аналогічної задачі в інших регіонах.

Результати наукового дослідження мають практичне значення, оскільки вони зорієнтовані на подолання негативних тенденцій в соціально-економічному розвитку села та містять економічно обґрунтовану концепцію забезпечення належного рівня життя і добробуту селян при збереженні природного середовища у контексті з проблемами фізичного виживання сільського населення.

Практична цінність результатів дослідження полягає також в тому, що вони знайшли застосування при підготовці Уманською районною Держадміністрацією проекту Концепції соціального розвитку села (Акт про впровадження № 1 від 19.04.2001). Крім того, основні положення і пропозиції дисертації використовуються в навчальному процесі Уманської державної аграрної академії Мінагрополітики України (довідка № 193 від 18.04.2001).

Особистий внесок здобувача. Основні наукові результати проведеного дисертаційного дослідження отримані особисто. Вони є його внеском у розвиток економічної науки.

Апробація результатів дисертації. Основні наукові положення і практичні результати дисертаційної роботи доповідались на 4 конференціях, а саме: науковій конференції “Підсумки наукової роботи за 1991 - 1995 рр.” (м. Умань, 1996 р); “155-річчя Уманської сільськогосподарської академії” (1999); “Криза агропромислового комплексу та шляхи виходу” (м. Житомир, березень 2000 р.); “Криза аграрної галузі та шляхи її відродження і розвитку” (м. Київ, 8–10 липня 2000 р); “Соціальні пріоритети ринку праці в умовах структурної модернізації економіки” (м. Київ, 19-20 вересня 2000 р). Зміст роботи і її результати обговорені на засіданнях кафедри економіки і зовнішньоекономічної діяльності Уманської державної сільськогосподарської академії.

Публікації. Основні положення дисертації опубліковано в 10 одноосібних наукових працях (в тому числі 3 - у фахових виданнях) загальним обсягом 2,4 друк. арк.

Структура і обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Результати дослідження викладено на 182 сторінках основного комп’ютерного тексту. Повний обсяг дисертації становить 213 стор., який включає 15 таблиць і 5 рисунків на 19 стор. і 3 додатки на 10 стор. Список використаних джерел (210 найменувань) викладений на 12 стор.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

В першому розділі "Теоретико-методологічні основи дослідження соціально-економічних проблем сучасного села" Принциповим є визначення поняття і тлумачення категорій “селянство” і “селянське господарство”, які розглядаються у контексті соціального і економічного розвитку. Обґрунтовується поняття “селянство” як об’єкт господарювання і соціальної діяльності в регіоні. Селянське господарство займає особливе місце в матеріальному виробництві. Воно може розвиватися до рівня фермерського і задовольняти не тільки внутрішні, а й суспільні потреби. “Виробництво продуктів харчування, - писав К.Маркс, - являє собою першу умову життя безпосередньо виробників та всякого виробництва взагалі”. Таким чином, “селянське господарство” є ключовим для розуміння стану і динаміки соціально-економічного розвитку, які можуть аналізуватися, синтезуватися і прогнозуватися з досить високою вірогідністю з урахуванням трансформації земельних відносин власності і екологічної ситуації в сільському середовищі.

В ретроспективі воно змішувалося з поняттям “особисті підсобні господарства населення”, які визначали сукупність присадибних ділянок не тільки селян, а й мешканців невеликих міст, районних центрів, поселень міського типу. Дослідженням доведено, що вони не є і не можуть бути тотожними через те, що стосуються різних категорій суб'єктів господарювання. Селянське господарство не є “особистим”, а належить селянській родині. Поняття “підсобне” не кореспондує з стратегією його розвитку, закладеною в основу реформування сільського господарства. Сукупність цих та інших ознак дає підстави класифікувати селянське господарство як самостійний об'єкт вивчення – сектор економіки регіонів.

Важливою передумовою реформування селянського господарства є визначення статусу селянського господарства. Доведено, що воно не має капіталістичної мотивації праці і підприємництва з огляду на переважно нетоварний характер виробництва. Особливим є також те, що селяни не мають переважної частки необхідних засобів виробництва, а тому заміщають ці потреби отриманням послуг від корпоративних господарств, що ставить їх в економічну і соціальну залежність від поведінки крупних підприємців. Цільова функція селянського господарства – задовольнити потреби селянської родини в продуктах харчування – не визначається прибутком і оплатою праці, а лише доходами рентного походження переважно в натуральній формі (рис.1).

Рис.1. Продуктивні сили і доходи селянського господарства

Таким чином, селянське господарство не може розглядатися як “приватний” сектор сільськогосподарського виробництва. Воно є соціально-економічною сферою, а виробництво продукції не може включатися в галузеві досягнення сільського господарства як галузі народного господарства. Селянське господарство не може бути повноцінним виробником сільськогосподарської продукції через відсутність економічних ознак виробництва, зокрема недовершеність системи продуктивних сил, капіталізації власності, цінового розподілу прибутків і ренти.

Селяни, крім того, є агентами ринку праці, а тому приймають участь в формуванні вартості сільськогосподарської продукції. Селянська родина – це ланка відтворення продуктивних сил, зокрема трудових ресурсів, не тільки для сільського господарства, а й інших галузей економіки. З огляду на ці та інші аргументи доведено, що селянське господарство в Україні – це феномен, який поєднує економічні функції виробництва і споживання сільськогосподарської продукції з демографічними і соціально-політичними чинниками. Тому розглядаючи проблему соціально-економічного розвитку села автором, перш за все, визначено систему індикаторів і ознак, які його визначають і мають відповідати складності компонентної структури, характеру процесів, які викликані комплексною дією географічних, екологічних, демографічних, економічних та інших чинників.

Система соціально-економічної статистики виділяє дві групи ознак статики і динаміки процесів, які відбуваються в суспільстві, а саме: добробуту, тобто ознак багатства нації, накопиченого в результаті розвитку і зростання; рівня життя населення, зокрема селянства, яке вимірюється його доходами. Формування соціальних пріоритетів в період реформування земельних відносин є складним і стосується трьох проблем:

· Продовольчої безпеки і фізичного виживання сільського населення, яке пов'язується зокрема з ключовими питаннями доступності ринку, необхідністю розвитку селянського господарства при зниженні або припиненні виплат заробітної плати сільськогосподарськими підприємствами.

· Проблеми екологічної безпеки, протидії процесам детеріорації, контамінації, деградації земель і сільського середовища, інтоксикації, – які є також результатом капіталізації сільськогосподарського виробництва.

· Проблеми сталого економічного розвитку і підвищення рівня зайнятості сільського населення при зниженні безробіття, мотивації підприємництва в сільському господарстві, зокрема ведення селянського, фермерського та селянського товарного господарства.

Широке і комплексне розуміння проблем соціально-економічного розвитку села вимагає вирішення інших проблем, зокрема, удосконалення розселення, розвитку соціальної сфери обслуговування тощо. Але ці проблеми лишилися поза межами цього дослідження.

Для визначення ролі і місця селянського господарства в процесі суспільного відтворення пропонується методологія і методика комплексного аналізу. Визначається аналітична схема, формується базова ретроспективна модель, обґрунтовуються принципи формування соціально-економічних пріоритетів, – які в сукупності вирішують конкретне наукове завдання – обґрунтування напрямів сталого розвитку села.

Загальна економіко-математична модель селянського господарства відображає необхідний баланс його потреб, зокрема, в ресурсах та інвестиціях на відтворення основних компонентів продуктивних сил (Q), і джерелами покриття (X):

Q = X.

Економічна сутність матриці (Q) є інтегрованою з компонентів селянського господарства, які утворюють систему взаємозв'язків. Таким чином, потреби визначені на множині, яка відображає земельні ресурси, працю і капітал, включно, продуктивна і робоча худоба, машини, реманент, а також оплата енергії, палива тощо. Права частина балансу (X) відображає структуру доходів селянського господарства: ренти в натуральній формі (продукція землеробства і тваринництва), цінова виручка від продажу (оплата праці, рента і прибуток). Означена рівність не відображає безпеки селянського господарства, зокрема, продовольчої або фінансової. Суттєву роль відіграє фактор відстані між місцем розміщення селянського господарства до ринку.

З урахуванням мети дослідження і регіональної організації селянського господарства балансова модель набуває більш довершеного вигляду наступній формулі:

RkL = B – Q + (Yi – Ye) + (H0 – H1),

де: потреби селянства визначаються граничним питомим набором ресурсів (q), коефіцієнтом їх корисності (k) і чисельністю сільського населення регіону з урахуванням вікового складу (L), а джерела задоволення попиту визначені вартістю продукції сільського господарства (B), за мінусом авансованих коштів на виробничі потреби (Q), інших доходів за мінусом платежів (Yi – Ye), стану і динаміки селянських накопичень (H0 – H1).

Соціальні нормативи граничного споживання продовольства і попиту на інші товари першої необхідності, які затверджені постановою Уряду, є визнаним соціально-економічним нормативом і для селянського господарства. Тому можна говорити про дотримання основних принципів і кількісних ознак критерію оптимальності розвитку.

Основними принципами формування соціально-економічних пріоритетів є: наявність ресурсів продуктивних сил, зокрема, земельних і трудових, стабільність джерел інвестування виробництва і відтворення продуктивних сил, доступність ринку засобів виробництва, зокрема силових машин, кормів, молодняка худоби і птиці, новітніх технологій тощо. Вимогами до імітаційної моделі є її репрезентативність статусу селянського господарства на відміну від товарного фермерського господарства, або корпоративного.

Методологія прогнозування базується на ознаках імітаційної моделі:

y1 = y0 (1 + k) t,

де: y1 – прогноз, y0 – сучасний стан, (1 + k) t – темп зростання.

В другому розділі “Соціально-економічний стан селянського господарства” проведено комплексний аналіз ретроспективи і інерційний прогноз розвитку сектора селянських господарств в контексті реформування земельних відносин в сільськогосподарському виробництві.

Оцінка суспільної значимості селянського господарства базується на показниках розвитку селянського ринку продовольства з урахуванням внутрішніх потреб харчування селянської родини в загальній схемі продовольчого забезпечення населення регіонів (табл. 1).

Таблиця 1

Рівень і структура фондів споживання Черкаської області в 1990-1999рр |

Рівень споживання, кг | Селянство, % | Торгівля, % | Ринок, %

Борошно і крупи | 147 | 69,6 | 29 | 0,4

Картопля | 173 | 59,6 | 7,3 | 33,1

Молоко | 265 | 42,3 | 45,4 | 12,3

М'ясо (SG) | 47,5 | 40.3 | 26.2 | 33.5

Овочі і баштанні | 138 | 78.3 | 5.9 | 15.8

Олія | 8,9

Фрукти і ягоди | 26,1 | 51.3 | 12.4 | 19.8

Цукор | 41,1

Яйця | 204 | 67,9 | 27,2 | 4,9

Риба | 7,3

Чисельність населення | 1512,0 | 45,8 | 54,2

Селянське господарство є основною ланкою формування ресурсів продовольства і його споживання. Соціально-економічний характер селянського господарства виражається суттєвими структурними зрушеннями рівня споживання різних груп населення регіону: 46% сільського населення витрачає до 70% ресурсів продовольчого зерна, 60% картоплі, 78% овочів, 68% фруктів. Рівень споживання м'яса і жирів є недостатнім, але рівень їх продажу на селянському ринку є досить високим (33%), що пояснюється потребами селянського господарства в коштах. В цілому, регіон відзначається високим рівнем споживання хліба, картоплі, цукру, інших продуктів з високим вмістом вуглеводнів. Незадоволеним є попит на продукти тваринного походження, які містять білкові речовини, зокрема незамінні амінокислоти і вітаміни дитячого харчування.

Таким чином, селянське господарство відіграє вирішальну соціально-економічну роль для сталого розвитку селянства і суспільну роль, яка визначена зростаючою роллю селянського ринку продовольства крупних міст і промислових центрів.

Селянське господарство розвивається і розширюється за рахунок додаткового землекористування, про що свідчить зростаюча сума отриманих доходів (з 29% до 53%) в періоді, який аналізується. Структурно-динамічний аналіз селянського господарства показує сферу соціально-економічних інтересів селян, зайнятих в селянському господарстві. Традиційно склалася структура посівів, визначальна роль його при виробництві картоплі, овочів і фруктів. Виробництво зерна і технічних культур, без яких не буде задовольнятися суспільний попит на продовольство, сконцентровано в крупних сільськогосподарських корпоративних формувань. Структурна модель землекористування, яка склалася в минулому, в результаті реформ, змінилася несуттєво (табл..2).

Таблиця 2

Продуктивні сили секторів сільськогосподарського виробництва  |

Сектори економіки АПК  

Оцінка | КП і ДГ | СГ, ФГ | ОПГН | КС, КГ | ВСЬОГО

Господарства в сільському господарстві | тисяч | 15,589 | 37,074 | 12298 | 8329 | 20680

Структура господарств | % | 0,08 | 0,18 | 59,5 | 40,3 | 100

Землекористування | тис.га | 36608 | 822 | 3878 | 513 | 41820

Структура землекорис-тування | % | 87,5 | 2,0 | 9,3 | 1,2 | 100

Рілля | тис.га | 28826 | 748 | 3365 | 334 | 33272

Розораність | % | 0,79 | 0,91 | 0,87 | 0,65 | 0,80

Меліоровані землі | тис.га | 5135 | 0 | 0 | 0 | 5135

Вартість с.г.угідь в ринкових цінах країн ЄС | млн. DM | 1208051 | 27126 | 127964 | 16929 | 1380070

Поголів’я корів всього | 1000 | 4622 | 0 | 2922 | 0 | 7544

Селянське господарство отримало суттєву підтримку від держави, що виражається в зростанні продуктивних сил села, зокрема, земельних ресурсів. За ринковими цінами країн ЄС селянські господарства володіють земельними ділянками на загальну суму 27 млрд. німецьких марок. Національне багатство села є суттєвим також з огляду на працересурсний потенціал. В цілому продуктивні сили села є потужними, але не збалансованими відповідними елементами інвестицій в майно, зокрема, машини, обладнання, реманент тощо. Тому потенціал селянського господарства не можна вважати вичерпаним. Проте розміщення продуктивних сил селянського господарства не можна визнати раціональним (рис.1).

Черкаська область за показниками продуктивних сил, зокрема, ріллі має ранг 13, тобто відображає середнє значення в Україні. Регіон практично є еталоном всієї держави. Селянське господарство розміщено переважно в сільських населених пунктах, яких на Черкащині більше, ніж в середньому в Україні. Трудові ресурси селянського господарства розміщені по-іншому: вона є граничною територією між густо населеним заходом країни, та менш заселеними степовими областями. Зайнятість сільського населення в селянському господарстві не перевищує 16% календарного фонду робочого часу на середню селянську сім'ю з трьох осіб.

Аналіз показує, що середня ціна робочої сили на ринку праці (працюючих селян) становила 100 грн. на місяць. Доходи непрацюючих зайнятих селян – це частка уречевленого доходу рентного походження з присадибної і додаткової ділянок, яка оцінена на рівні 66 грн. Йдеться про 50% сільського населення регіону, мотивація праці яких є гранично низькою в порівнянні з іншими галузями народного господарства. Модель “потреби (населення) – селянське господарство” виглядає незбалансованою. Якщо в 1990 р оплата праці в сукупних доходах селянських сімей становила 59%, то в 2000 р –23%, що свідчить про реструктуризацію мотиваційного механізму на користь земельної ренти в натуральній формі з селянського господарства.

В третьому розділі “Соціально-економічні аспекти становлення нових економічних відносин на селі” розглядається передумови, вірогідність, доцільність і перспективи трансформації селянського господарства до рівня товарного фермерського. В першу чергу, проведено прогнозування окремих тенденцій, які склалися на протязі останніх 10 років в процесі реформування села. Селянське господарство в умовах системної кризи виявило ознаки витривалості і навіть розвитку.

Середньорічні темпи зростання виробництва продукції рослинництва в цьому секторі становили 3,9 %, що порівняно до 10,5% скорочення обсягів виробництва в громадському секторі. Темпи зростання виробництва продукції тваринництва в приватному секторі становила 2%. Закріплення здобутків селянського господарства лежить у площині зміцнення їх виробничої бази і зростанні їх ролі в господарській системі. Тому в дисертації розглянуті варіанти прогнозу розвитку галузей рослинництва і тваринництва на перспективу.

Найбільш важливим для регіону є розвиток селянських і фермерських господарств в тваринництві, зокрема молочному скотарстві. Критерієм оптимальності розвитку є задоволення потреб населення регіону і національного ринку молочних продуктів в Україні. Якщо тенденції секторного розвитку тваринництва збережуться, а селянське господарство не матиме необхідних передумов прискорення, то загальний прогноз галузі не є оптимістичним (рис.2).

Рис.2. Інерційний прогноз секторного розвитку виробництва молока

Період стагнації в цьому разі завершується до 2010 р., а відновлення обсягів виробництва молока відноситься на віддалену перспективу (2026 р.). Такий перебіг подій не може задовольнити суспільство, а тому альтернативи програмованому втручанню держави в господарський механізм, від якого залежить прискорення темпів розвитку, просто немає. Варто звернути увагу на позитивну роль саме селянського господарства в процесі відтворення, що визначає стратегічний напрямок реформування галузі. Фермерські господарства разом з невели-кими заводами по переробці молока є ефективними для віддалених районів Черкаській області.

Скорочення поголів'я худоби і птиці неминуче веде до скорочення попиту і виробництва грубих і соковитих кормів в рослинництві. В 2000 році зросли площі посіву зернових і технічних культур, зокрема соняшника, які є потенційно загрозливими для культури землеробства. Процеси деградації і виснаження земельних ресурсів мають негативний ретроспективний тренд і далекосяжні наслідки. Інерційний прогноз розвитку ситуації в зерновому господарстві з урахуванням тенденцій, які склалися за 10 років, показує, що відновлення обсягів виробництва продукції рослинництва до рівня 1990 р припадає також на віддалену перспективу (рис.3).

Рис. 3. Тенденції та прогноз виробництва продукції рослинництва

В цілому вірогідність продовольчої небезпеки в 2000 році зросла також за рахунок подальшого скорочення продуктивних сил сільського господарства України. На протязі 10 років не забезпечується їх відтворення. Багаторічні насадження знищені на площі понад 500 тис га, або 50 відсотків. Має місце втрата ? всіх матеріальних основних засобів виробництва через фізичний та моральний знос та втрату вартості через інфляцію. Особливо низький рівень механізації праці в селянських господарствах населення.

На процеси відновлення аграрної потужності України впливатимуть негативні процеси контамінації, інтоксикації, деградації земельних ресурсів і сільського середовища окремих районів, негативна демографічна ситуація на селі. Особливо напружена ситуація на ринку праці поряд з зростанням безробіття в сільській місцевості.

Програма розвитку молочного і м’ясного скотарства та промислового птахівництва має вирішити стратегічне питання попередження білкового голодування. Для цього необхідно підтримати малий та середній бізнес в галузі, який на відміну від багатогалузевих господарств в сільському господарстві може розвиватися самостійно.

В дисертації запропонований організаційно-економічний механізм формування нової системи селянських господарств, яка забезпечить вирішення ключових проблем його розвитку і значимості. Йдеться про перетворення його з переважно нетоварного сектора економіки на товарний, забезпечення повної зайнятості сільського населення, зростання рівня життя і добробуту селянських родин.

Регіональна система селянських господарств має базуватися на праці членів родини, що на відміну від інших форм організації підприємництва не несе експлуатації найманої праці. Облік робочої сили витікає з поняття його предмету. Для оцінки забезпечення селянського господарства робочою силою пропонується узагальнюючий показник чисельності робочої сили, прийнятий в країнах ЄС. Постійні працівники у віці від 16 до 65 років мають оцінюватися за коефіцієнтом 1, підлітки 15-16 років – 0,5, пенсіонери – 0,3.

Для регіону пропонується система спеціалізованих селянських господарств: товарні господарства в землеробстві (картопля, кукурудза-соняшник, овочі, фрукти); товарні господарства в тваринництві (молочне і м'ясне скотарство, птахівництво, свинарство, вівчарство). Для стимулювання розвитку спеціалізованих високо ефективних селянських господарств пропонується формувати товарно-кредитні корпорації, які видають кредити тільки високотоварним (понад 50%) спеціалізованим селянським господарствам.

Принциповою є пропозиція стосовно концентрації капіталу на відміну від концентрації виробництва або землекористування. Розмір селянського господарства має визначатися показником стандартизованого доходу підприємства, який є визначальним для побудови системи взаємовідносин з бюджетом регіону. При цьому відпадає потреба підрахунку фактичних витрат і виручки від реалізації продукції. Стандартизований показник окупності землі і худоби пропонується для організаційно-економічного механізму регулювання доходів селянського господарства.

Пропонується класифікація селянських господарств за формою підприємництва: основне і допоміжне виробництво, яке на відміну від традиційного, виражає ознаки соціально-економічних пріоритетів. Селянське господарство основної форми діяльності – це підприємства, в яких витрати праці його власника становлять не менше 0,5 умовних одиниць (АК), а підприємницький доход подружжя власників – до 50% від суми доходів підприємства в цілому. В рамках еталонного рахівництва всі господарства з чисельністю працюючих до 1 АК пропонується віднести до основної форми діяльності.

Відповідно до прийнятої класифікації підприємництва і спеціалізації пропонується механізм розподілу доходів, який відповідає класичним засадам: з чого складається (капітал, праця, земля) на те і розпадається (прибуток, оплата праці, рента).

ВИСНОВКИ

В дисертаційній роботі на основі чітко визначеної комплексної програми дослідження, спираючись на головну мету та конкретні завдання наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі – соціально-економічного розвитку села в умовах реформування земельних відносин, зокрема отримані такі основні наукові результати.

1. Поглиблено теоретичні і методичні положення та методичні підходи до дослідження нових явищ і процесів на селі, який об’єднується поняттям “соціально-економічний розвиток села”. Отримано нове розуміння селянського господарства, яке розкриває його сутність як сфери соціально-економічного розвитку на відміну від невиправданого зарахування його до виробничої сфери сільськогосподарського виробництва. Селянське господарство є компонентою моделі “селянство – селянське господарство”, а не виробничо-економічної моделі “продуктивні сили – сільськогосподарське виробництво”. Цей висновок є ґрунтовним для визначення системи ознак, які моделюються в системі показників ситуаційного аналізу і є методичною основою прогнозування.

2. Вперше на новій методичній основі виконаний системний аналіз процесів, які супроводжували розвиток селянського господарства в історичній ретроспективі: від примусового усуспільнення худоби і майна при колективізації до зворотних процесів приватизації землі і майна через паювання. На основі аналізу отримано оцінки стану і тенденцій розвитку селянського господарства, які на відміну від інших авторських пропозицій містять застереження щодо невиправданого перебільшення ролі селянського господарства для ринкової капіталістичної економіки. Зроблений висновок про суттєвий зв’язок між процесами інтенсифікації виробництва продукції сільського господарства і загальною детеріорацією продуктивних сил галузі. Встановлено, що реформування економіки сільського господарства, удосконалення виробничих, зокрема, земельних відносин, на цьому етапі привело до загострення демографічної ситуації, зростання бідності, деградації земель, контамінації населених пунктів.

3. При вирішенні стратегічних напрямів розвитку сільського господарства необхідно керуватися критерієм соціально-економічної ефективності селянського господарства, зокрема вирішення проблеми зайнятості сільського населення через розвиток дрібного селянського господарства. Зроблено висновок про недієвість сучасного механізму регулювання селянського господарства, який не сприяє перетворення його на повноцінне фермерське господарство. Розвиток спеціалізованих фермерських господарств, зокрема, на виробництві трудомісткої продукції тваринництва і землеробства, має суттєве значення для підвищення продуктивності сільського господарства в цілому. Прогноз ситуації на перспективу показує, що необхідність ведення селянського господарства зберігатиметься.

4. Стратегія і тактика реалізації програми соціально-економічного розвитку села носить комплексний характер. Основними принципами методики оцінки впливу трансформації сільського господарства є комплексність, періодичність, достовірність, результативність. Соціально-економічна ефективність продовольчого комплексу визначається з урахуванням наявності, стабільності і доступності продовольства, продуктивна зайнятість сільського населення, екологічна безпека сільського середовища.

5. Методичні підходи до оцінки соціального і економічного ефекту від заходів по удосконаленню виробничих відносин, зокрема власності на землю базуються на пріоритетах соціально-економічної ефективності, цінності продукції, яка виробляється, для селянської сім'ї, перед капіталістичною мотивацією фермерського господарства. Система соціально-економічного селянського і фермерського господарства не потребує конкуренції товаровиробників різних секторів через те, що їх продукція формується і використовується в різних площинах, які не перетинаються. Розвиток дрібного селянського господарства сприяє соціально-економічному розвитку сільської громади також через підвищення рівня зайнятості сільського населення. Доведено, що для розробки стратегії регулювання нових форм господарювання доцільно використовувати інтегральний показник відносної ефективності за формулою кінцевого споживання продовольства і сукупних приведених витрат в галузях продовольчого комплексу. На цій методичній основі розроблено і обґрунтовано рекомендації щодо удосконалення управління регіонами.

6. Економіка селянського господарства – це сфера діяльності селян з метою отримання земельної ренти і оплати праці в натуральній обмежено товарній формі. Тому її зміцнення лежить в руслі підвищення ефективності застосування продуктивних сил, зокрема селянського потенціалу, сільськогосподарських угідь і капіталу. Обґрунтовано пропозиції щодо формування і вилучення земельної ренти з ринкової ціни продажу продовольства. Економічний механізм господарювання пропонується доповнити необхідними елементами, зокрема квотуванням виробництва, підтримання граничної ціни попиту, інтервенції на ринок продовольства, кредитування під заставу сільськогосподарської продукції в системі заготівель і опціонової торгівлі на біржовому ринку.

7. Аналіз макроекономічної ситуації в галузі і моделей сталого розвитку свідчить про те, що вихід з кризи можна моделювати на принципово нових засадах за участю і під контролем всієї нації. Йдеться про системи стандартизації вартості на основі загального закону про межу доданої вартості на вкладений капітал і земельні ресурси. Земельна рента, яка є вимірником ефективності сільського господарства, має розподілятися на користь розвитку, накопичення і відновлення продуктивних сил природи і суспільства.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Стороженко О.О. Соціально-економічні аспекти розвитку українського села // Економіка АПК – 2001.– № 4. – С.121–123.

2. Стороженко О.О. Агропромисловий комплекс: регіональний розвиток // Продуктивні сили і регіональна економіка: Зб. наук. пр. Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України – Київ: РВПС України НАН України. – 2001. – С.135-140.

3. Стороженко О.О. Аналіз соціально-побутового становища села // Зб.наук.пр.Уманської державної аграрної академії (52). – К.: Знання, –2001. – С.190-193.

4. Стороженко О.О. Деякі причини кризового становища в агропромисловому комплексі (соціально-економічний аспект) // Зб.наук.пр.Уманської сільськогосподарської академії. – Умань: УСГА. – 1999. – С.387-391.

5. Стороженко О.О. Економіка та екологія хімізації АПК // Зб.наук.пр. Уманської сільськогосподарської академії. – К.: Нора-прінт. – 1997. – С. 347-349.

6. Стороженко О.О. Соціальні проблеми реформування власності в агропромисловому виробництві // Зб.наук.-метод.ст. “Гуманізація та гуманітаризація вищої сільськогосподарської освіти”. – Умань: УСГА. – 1996.– С.94–96.

7. Стороженко О.О. Соціально-економічні аспекти сучасного стану села // Тези доповідей наукової конференції “Підсумки наукової роботи за 1991 - 1995 рр. – Умань: УСГА, 1996.– С. 106-107.

8. Стороженко О.О. Зворотній бік прискореного реформування АПК // Віче. – 1999. – № 8. – С.3-12.

9. Стороженко О.О. Приватна власність на землю - бурхливий розвиток чи занепад? // Зб.наук.пр.аграрно-екологічної академії. – Житомир: ЖАЕА. – 2000. – С. 17-20.

10. Стороженко О.О. Некоторые особенности и социально-экономические перспективы аграрных преобразований в Украине // Материалы международной научно-практической конференции “Кризис аграрной отрасли. Пути к ее возрождению и развитию”. – К.: “Рада”. – 2000. – С.87-92.

АНОТАЦІЯ

Стороженко О.О. Соціально-економічний розвиток села в умовах реформування економіки. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.10.01 – розміщення продуктивних сил і регіональна економіка. – Рада по вивченню продуктивних сил України Національної академії наук України, Київ, 2001.

Дисертаційна робота присвячена дослідженню проблем соціально-економічного розвитку українського села і селянського фермерського господарства в умовах реформування земельних відносин власності. Проведено комплексне дослідження шляхів розвитку і розміщення продуктивних сил сільського господарства і інших галузей, для вирішення важливої народногосподарської задачі – сталого розвитку сільського середовища, зокрема продуктивних сил селянського фермерського господарства з урахуванням факторів зайнятості сільського населення, демографічної та агроекологічної ситуації, необхідності подолання економічної кризи, та забезпечення національної продовольчої безпеки України. Розроблено методологію і методику економічного зростання сільськогосподарського виробництва за ознаками задоволення національних потреб в ресурсах продовольства і чинників, які склалися в сільському господарстві. Розроблено прогноз і принципові рішення організації селянського господарства на перспективу в умовах конкуренції з крупними виробниками продукції на ринок сільськогосподарської продукції і продовольства на тривалу перспективу.

Основні результати дисертаційного дослідження впроваджено в наукову практику РВПС НАН України.

Ключові слова: селянське господарство, ефективність, сталий розвиток.

АННОТАЦИЯ

Стороженко О.О. Социально-экономическое развитие села в условиях реформирования экономики. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности 08.10.01 – размещение производительных сил и региональная экономика. – Совет по изучению производительных сил Украины Национальной академии наук Украины, Киев, 2001.

Диссертационная работа посвящена исследованию проблем социально-экономического развития украинской деревни и крестьянского фермерского хозяйства в условиях реформирования земельных отношений собственности. Оно базируется на дефинициях “крестьянское (фермерское) хозяйство”, которое в отличие от традиционного понимании его как “личное подсобное хозяйство населения” формирует его ведущую роль в процессе реформирования отношений собственности на землю и другие средства производства.

Рассмотрены методология и методика исследования, которая в отличие от методов изучения ЛПХ содержит ряд приемов оценки