Ярина БОРЕНЬКО
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ ПРОМИСЛОВОСТІ
Шевцова Олена Йосипівна
УДК 658.5.003.1:338.45
ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ
УПРАВЛІННЯ ПРОМИСЛОВОЮ ІНФРАСТРУКТУРОЮ
СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ
08.06.01 – Економіка підприємства і організація виробництва
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора економічних наук
Донецьк - 2001
Дисертацією є рукопис.
Роботу виконано у Дніпропетровському національному університеті Міністерства освіти і науки України
Науковий консультант – доктор економічних наук, професор
Ткаченко Володимир Андрійович
Дніпропетровська академія управління, бізнесу і права (м. Дніпропетровськ), проректор з наукової роботи,
завідувач кафедри економіки підприємства,
Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор
Одінцова Галина Сергіївна,
Харківська філія Української академії державного управління при Президентові України (м. Харків),
завідувачка кафедри державного управління
доктор економічних наук, доцент
Кутиркін Андрій Миколайович
Інститут економіки промисловості НАН України
(м. Донецьк), провідний науковий співробітник відділу ефективного використання виробничого потенціалу
доктор економічних наук, професор
Драгун Леонід Миколайович,
Придніпровська державна академія будівництва та архітектури Міністерства освіти і науки України
(м. Дніпропетровськ), завідувач кафедри економіки будівництва
Провідна установа Харківський державний економічний університет
Міністерства освіти і науки України (м. Харків),
кафедра економіки підприємств та менеджменту
Захист відбудеться “20” квітня 2001 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.151.01 в Інституті економіки промисловості НАН України за адресою: 83048, м. Донецьк, вул. Університетська, 77.
З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту економіки промисловості НАН України за адресою: 83048, м. Донецьк, вул. Університетська, 77.
Автореферат розісланий “18” березня 2001 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Л.М. Кузьменко
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Досвід кількох років трансформації економіки України свідчить про неможливість швидких революційних змін в економічних системах. Основну ставку у виборі стратегії розвитку промисловості за існуючих умов слід робити на еволюційні заходи перетворень, що жодною мірою не заперечує гнучкого використання більш жорстких і радикальних економічних заходів. Формування змішаної економіки і перехід до ринкових відносин ставлять перед численними суб’єктами народного господарства, а також відповідними державними регулюючими органами безліч нових завдань. В основі економічної кризи лежить перш за все криза структурна, тому без приватизації неможливо зруйнувати систему державних монополістів і розпочати перерозподіл і перелив капіталу за критеріями ринку. Структурну перебудову економіки України значною мірою можна здійснити за рахунок промислової інфраструктури, причому реалізувати це завдання необхідно в аспекті механізму управління суб’єктів господарювання.
Ставлення до технічного обслуговування підприємств довгі роки визначалося залишковими принципами розподілу коштів, організація виробництва інфраструктурних підрозділів завжди відставала від основного виробництва. На промислових підприємствах України протягом останніх років чисельність допоміжних робітників становить до 54% їхньої загальної кількості. Питома вага робітників, зайнятих механізованою працею, в основному виробництві дорівнює 55,7%, у допоміжному – 22,8%.
Серед актуальних проблем, що стоять перед економікою в умовах формування цивілізованих ринкових відносин, автором на перший план наукового пошуку висувається питання формування ефективної промислової інфраструктури, здатної забезпечувати необхідні обсяги виробництва продукції і послуг та мати достатній рівень адаптації до змін потреби в них зовнішнього середовища. Виявлення схожих проблем інфраструктурних формувань з подальшим удосконаленням організації, планування й управління дозволяє досягти оптимального рівня у використанні власних ресурсів підприємства. Проблема розробки організаційно-економічного механізму управління промисловою інфраструктурою суб’єктів господарювання, який дозволяє враховувати специфіку функціонування її елементів і необхідність реагування на зміни умов виробничої діяльності, є актуальною.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано у Дніпропетровському національному університеті відповідно до плану НАН України за темою “Дослідження резервів підвищення ефективності машинобудівного виробництва” (номер держреєстрації 1 840 025 5226, 1992-1997рр.); за міжвузівською Комплексною науково-технічною програмою “Організація машинобудівного виробництва” (код 05.04, 1993-1998рр.); за держбюджетною темою “Економічні і організаційні проблеми переходу України до ринкових відносин” (ПЕ-4-21, 1995-2000рр.). У рамках названих науково-дослідних робіт автором виконано комплексний аналіз сучасних тенденцій та визначено напрямки розвитку промислової інфраструктури підприємств України.
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є обгрунтування цілісної наукової концепції підвищення ефективності системи обслуговування підприємства на основі розробки і реалізації організаційно-економічного механізму управління промисловою інфраструктурою.
Відповідно до мети дослідження в роботі поставлено і вирішено такі задачі:
виконано комплексний аналіз сучасного стану системи обслуговування промислових підприємств, визначено основні напрямки її розвитку в умовах ринкових відносин;
уточнено з урахуванням специфічних особливостей поняття “промислова інфраструктура”, визначено її економічну сутність та роль;
визначено особливості та місце соціальної інфраструктури у системі обслуговування підприємства, з урахуванням чинників та принципів її розвитку;
створено логіко-методологічну схему системного аналізу складної багаторівневої системи промислової інфраструктури;
на основі системного аналізу розроблено наукову концепцію формування ефективної промислової інфраструктури;
узагальнено теоретичні положення щодо функціонально-вартісного аналізу та виявлено нові підходи його використання у промисловій інфраструктурі;
визначено науково-методичні основи формування організаційно-економічного механізму управління промисловою інфраструктурою суб’єктів господарювання;
здійснено розвиток положень та обгрунтування застосування програмно-цільового методу в системі промислової інфраструктури;
обгрунтувано припустимий рівень виробничого споживання продукції і послуг інфраструктурних підрозділів.
Об’єкт дослідження – процес управління промисловою інфраструктурою в системі обслуговування основного виробництва промислових підприємств.
Предметом дослідження є теоретичні і прикладні проблеми формування організаційно-економічного механізму управління промисловою інфраструктурою суб’єктів господарювання.
Методи дослідження. Теоретичною і методологічною основою роботи є класичні положення економічної теорії, праці провідних вітчизняних і зарубіжних вчених та практиків, що розкривають закономірності розвитку ринкової економіки, основи функціонування промислових підприємств , їх місця та ролі у формуванні ринкових відносин.
Інформаційною базою дослідження є законодавчі акти Верховної Ради, укази Президента України, постанови Кабінету міністрів України, офіційні статистичні матеріали, дані фінансової, статистичної звітності, аналітичної та оперативної інформації щодо ряду промислових підприємств. Використані також результати власних досліджень та аналізу реальних промислових процесів, матеріали міжнародних, всеукраїнських, регіональних науково-практичних конференцій, семінарів.
З метою забезпечення достовірності та обгрунтовансті одержаних результатів дисертаційного дослідження застосовувались методи різних видів аналізу: системного аналізу в ході комплексного дослідження промислової інфраструктури як системи; фінансового та техніко-економічного - для аналізу фінансового стану та рівня і тенденцій розвитку промислових підприємств; функціонально-вартісного аналізу як основи програмно-цільового методу; економіко-математичних методів для аналізу та моделювання використання виробничих ресурсів та продукції інфраструктури підприємства. Наукові дослідження виконувались комплексно на основі використання загальнонаукових методів і прийомів: наукової абстракції, аналізу та синтезу, причинно-наслідкових зв’язків у певній логічно обгрунтованій послідовності.
Наукова новизна одержаних результатів. Результати виконаного дослідження у своїй сукупності вирішують важливу науково-прикладну проблему – розвиток і поглиблення теоретико-методологічних основ створення інфраструктури як умови підвищення ефективності промислового виробництва.
Основний результат дослідження – нова цілісна наукова концепція розробки і реалізації організаційно-економічного механізму управління промисловою інфраструктурою суб’єктів господарювання.
До найбільш істотних результатів, що характеризують наукову новизну дисертаційної роботи, відносяться такі ідеї, положення і розробки:
уперше виконано повне дослідження промислової інфраструктури в трьох напрямках: виробнича інфраструктура в напрямку кооперування між підприємствами згідно зі спеціалізацією; у напрямку сукупності виробничої і соціальної інфраструктури; у напрямку зіставлення інфраструктурних підрозділів промислових підприємств із самостійними підприємствами аналогічного профілю, що є актуальним на етапі приватизації і координації обслуговування промисловості;
на основі систематизації існуючих теоретичних підходів до визначення сутності інфраструктури в теорію і практику економіки підприємства введено нове поняття “промислова інфраструктура”, яка включає в себе, з одного боку, всі інфраструктурні формування, які є виробничими підрозділами промислових підприємств, з іншого боку, ті інфраструктурні формування, котрі є самостійними виробничими одиницями і обслуговують різноманітні промислові підприємства;
розширено теоретичні уявлення про соціальну інфраструктуру як складову частину промислової інфраструктури, що містить житлово-комунальні і соціально-культурні підрозділи підприємства, класифіковано її основні елементи, чинники та принципи розвитку.
запропоновано логіко-методологічну схему системного аналізу складного багаторівневого економічного формування, що поєднує вирішення завдань підприємства з урахуванням цілей окремих ланок інфраструктури. У межах цієї схеми побудовано ієрархічну модель інфраструктури з поранговим кодуванням елементів, яка дозволяє здійснювати вибір стратегічних перетворень в умовах ринку;
дістали подальшого розвитку засади застосування програмно-цільового методу щодо удосконалення промислової інфраструктури. Розроблено програмний комплекс, ядром якого є цільова програма формування і функціонування промислової інфраструктури, вироблено структуру програми, ієрархію цілей, які дозволяють створити інфраструктурну мережу;
на основі дослідження теоретико-методологічних положень провідних вітчизняних та зарубіжних фахівців отримала подальший розвиток теорія застосування функціонально-вартісного аналізу у напрямку розширення сфери використання. Функціонально-вартісний аналіз рекомендовано до використання для оцінки інфраструктури підприємства як база при побудові цільових програм розвитку, запропоновано систему техніко-економічних показників сфери виробничого і побутового споживання за видами обслуговування, наявність яких забезпечує можливість застосування функціонально-вартісного аналізу;
стосовно до специфіки функціонування промислової інфраструктури в умовах структурної перебудови економіки України розроблено методологічні підходи до формування комплексу альтернативних стратегій у процесі приватизації об’єктів інфраструктури на основі застосування діагностичного апарату дослідження інфраструктурних елементів;
вироблено науково-методичні засади функціонування організаційно-економічного механізму, яке здійснюється за допомогою комплексу математичної формалізації у вигляді економіко-математичних методів і моделей. Розроблено рекомендації щодо поліпшення використання основних виробничих фондів з урахуванням оптимізації структури трудових ресурсів на базі побудови дворесурсної економіко-математичної моделі;
на підставі розширення та поглиблення поняття виробничого споживання стосовно функціонування промислової інфраструктури обгрунтовано необхідність визначення припустимого рівня споживання продукції та послуг промислової інфраструктури як міри внутрішніх системних втрат;
з метою удосконалення взаємозв’язку промислової інфраструктури з основним виробничим процесом створено організаційно-економічну систему обслуговування з урахуванням взаємодії різних інфраструктурних підрозділів в перехрещенні інформаційних і матеріальних потоків.
Практичне значення одержаних результатів. Розроблені автором теоретичні і методологічні засади формування організаційно-економічного механізму управління інфраструктурою дозволяють виробити довгострокову економічну стратегію розвитку інфраструктурних ланок усіх форм власності на альтернативній основі. Комплекс заходів щодо вдосконалення соціальної інфраструктури підприємства в процесі реалізації дозволяє зменшити витрати матеріальних і трудових ресурсів, що підтверджується розрахунками за фактичними даними роботи конкретних підприємств. Комплексна цільова програма являє собою реалізацію організаційно-економічного механізму управління в умовах ринку, котрий забезпечує оцінку стану інфраструктури, визначення потреб підприємства в продукції, роботах, послугах різних видів інфраструктури, враховує специфіку її функціонування, що дозволяє підвищити ефективність технічного обслуговування, зменшити витрати всього промислового виробництва, одержати додатковий прибуток.
Результати досліджень у вигляді готових до практичного використання форм, перерахованих вище, були рекомендовані підприємствам, впроваджені повністю і частково, про що свідчать акти впровадження: Дніпропетровсько-го ВО з випуску пресів (№ 927д-17 від 4.05.1995р.); Дніпропетровського ВАТ “ Дніпрополімермаш”
(№ 01-173-6 від 12.05.1996р.); Українського державного НДІ технології еластомерних матеріалів (№ 8/007-11 від 18.09.1998) та довідка про результати наукових досліджень, що передані підприємствам для впровадження Дніпропетровським державним університетом (№ Н-4/23 від 9.02.2000р.).
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є особисто виконаною науковою працею, в якій викладено авторський підхід до вирішення важливого наукового завдання щодо розробки організаційно – економічного механізму управління промисловою інфраструктурою суб’єктів господарювання. Внесок автора в колективні опубліковані роботи конкретизовано в списку публікацій.
Дисертант є ініціатором та виконавцем практичного впровадження отриманих наукових і прикладних результатів дослідження.
Апробація результатів дисертації. Основні положення і результати виконаного дослідження доповідались: на науково-практичному семінарі “Экономические проблемы аренды и арендных отношений в промышленности” (м. Севастополь,
1990 р.); на Республіканській конференції “НТП и повышение эффективности использования производственного и научного потенциала” (м. Харків, 1990 р.); на Всесоюзній науково-практичній конференції “Новые организационные структуры в экономике” (м. Ялта, 1991 р.); на Всеукраїнській конференції “Становлення національної економіки України” (м. Львів, 1995р.); на наукових підсумкових конференціях і семінарах Київського національного економічного університету (м. Київ, 1995, 1996 рр.) і Дніпропетровського державного університету (м. Дніпропет-ровськ, 1997, 1998, 1999 рр.); на ІІ, ІІІ, ІV, V Міжнародних конференціях “Франція та Україна, науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур” (м. Дніпропетровськ, 1995, 1996, 1997, 1998 рр.); на Міжнародній конференції “Наука і освіта – 98,99” (м. Дніпропетровськ). Результати досліджень використовуються автором в учбовому процесі.
Публікації. За темою дисертації опубліковано 52 наукові праці загальним обсягом 49,7 д.а., з них 47,5 д.а. належить автору. Основні положення дисертації відображено у 4 монографіях обсягом 35,5 д.а., 23 статтях у наукових фахових виданнях, матеріалах науково-практичних конференцій.
Структура і обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, п’яти розділів, висновків, списку використаних джерел (263 найменування) і 2 додатків. Робота викладена на 427 сторінках, містить 23 таблиці, 24 рисунки.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
Розділ 1. Актуальні проблеми теорії і практики розвитку промислової інфраструктури суб’єктів господарювання. Поняття “промислова інфраструк-тура” включає, по-перше, інфраструктурні формування, які є виробничими підрозділами промислових підприємств, по-друге, самостійні виробничі формування, котрі обслуговують різноманітні промислові підприємства. Проблемні питання теорії і методології розвитку виробничої і соціальної інфраструктури досліджено автором у трьох напрямках: виробнича інфраструктура в напрямку кооперування між підприємствами згідно зі спеціалізацією; у поєднанні виробничої і соціальної інфраструктури; у напрямку зіставлення інфраструктурних підрозділів промислових підприємств із самостійними підприємствами аналогічного типу.
Економічні методи управління передбачають використання як основних показників, що характеризують діяльність підприємства, розмір прибутку, обсяг виробничої продукції, рентабельність підприємства, собівартість продукції, яка випускається. Це акцентує увагу керівників на економіці й організації основного виробництва. Відбувається недооцінка впливу інфраструктурних підрозділів на результати діяльності всього підприємства, про що свідчить низка аналітичних показників. Витрати на обслуговування основного виробництва становлять до 32% нормативно-чистої продукції підприємства (табл.1).
Таблиця 1
Витрати по інфраструктурі в собівартості продукції промислових підприємств у 1999 році
Підприємства | Витрати по інфра-структурі, % | в тому числі по видах обслуговування
інстру-мен-тальне | ре-монт-не | транс-портне | енер-гетич-не
Дніпропетровське ВО з випуску пресів | 31,8 | 7,2 | 6,8 | 9,1 | 8,7
ВО “Павлоградський машинобудівний завод” | 29,4 | 5,8 | 7,2 | 7,9 | 8,5
ВАТ “Дніпровський машинобудівний завод” | 27,4 | 6,4 | 6,8 | 6,2 | 8,0
ВАТ “Нікопольський завод феросплавів” | 31,2 | 6,8 | 10,1 | 8,2 | 6,1
Дніпродзержинське ВО “Азот” | 26,8 | 5,6 | 8,3 | 6,5 | 6,4
ВАТ “Дніпрополімермаш” | 32,3 | 8,1 | 8,5 | 7,6 | 8,1
Дніпропетровське ВО “Техоснастка” | 26,5 | 6,5 | 5,9 | 8,3 | 5,8
ВАТ “Павлоградський хімічний завод” | 28,3 | 6,1 | 6,9 | 7,1 | 8,2
ВО “Південний машинобудівний завод” | 26,6 | 6,5 | 5,9 | 7,4 | 6,8
ВАТ “Дніпрометиз” | 27,4 | 7,5 | 6,9 | 7,2 | 5,8
Дніпропетровське ВАТ “Медтехніка” | 31,5 | 8,2 | 8,1 | 6,8 | 8,4
Аналіз використання робочого часу свідчить, що 75% внутрізмінних втрат відбувається через низьку організацію обслуговуючих процесів. У трудомісткості продукції машинобудування питома вага допоміжних процесів становить 36-40%. Низький рівень механізації допоміжних робіт значною мірою визначає їх трудомісткість, особливо це стосується вантажно-розвантажувальних і транспортно-складських робіт, у яких близько 80% становить ручна праця. Технічне оснащення обслуговуючих процесів не відповідає вимогам основного виробництва. Вивчення структури устаткування інструментальних цехів показало, що 30% його складу із терміном служби від 15 до 20 років, 25% - понад 20 років. В інфраструктурних підрозділах промислових підприємств зайнято до 40% основних фондів, серед яких і ресурси соціальної галузі. У деяких регіонах України у складі різних промислових структур знаходиться понад 50% житлового фонду, понад 40% водопроводів. Таким чином, сучасний стан промислової інфраструктури потребує пильної уваги і розробки заходів щодо його вдосконалення. Різні види інфраструктури підприємств на сьогодні мають різний статус, який визначається в першу чергу формою власності цього господарюючого суб’єкту. Інфраструктурні підрозділи в складі підприємства покликані забезпечити виробничий процес з мінімальними втратами. Відповідно до цього розрахунок виробничої програми допоміжного цеху підприємства здійснюють, виходячи з потреб технологічного процесу виготовлення основної продукції, а зменшення витрат є дуже важливим економічним показником такого інфраструктурного підрозділу.
Формування змішаної економіки і перехід до ринкових відносин супроводжуються створенням організаційних формувань. У галузі технічного обслуговування виробництва і соціальної сфери створюються орендні підприємства, в основному з умовою подальшої викупівлі, створюються акціонерні товариства, часто допоміжні цехи відділяються із підприємства і трансформуються в малі підприємства, кооперативи, спільні підприємства із зарубіжними партнерами. У нових умовах ринку основною метою діяльності таких нових формувань є одержання максимального прибутку на підставі реалізації продукції, робіт, послуг. Розрахунок виробничої програми вони здійснюють, виходячи із власної виробничої потужності. Під час оцінювання результатів діяльності використовують у першу чергу фінансові показники – платоспроможність, ліквідність, фінансову стійкість.
Проведені дослідження стану економіки і організації соціальної інфраструктури свідчать про зміни за останні роки в рівні фінансування цих об’єктів, що пов’язано зі складним положенням промислових підприємств в умовах кризи. Разом з тим, усі працівники виробничої і соціальної сфер зацікавлені в розвитку власної соціальної структури. Колективи соцкультпобутових підрозділів обслуговують абсолютно весь склад працівників підприємства, внаслідок чого виникають моральні, правові, психологічні фактори, тісний контакт між виробниками і споживачами соціальних послуг. Водночас, соціальна сфера промислових підприємств може використовувати ресурси всього підприємства, у тому числі виявлені резерви основного виробництва і виробничої інфраструктури – транспортні засоби, енергетичне постачання тощо.
Сьогодні все частіше виникає вимушена необхідність відокремлення соціальної інфраструктури від промислових підприємств і передання її місцевим органам влади, хоча в місцевих бюджетах коштів на соціальні потреби також недостатньо. Тому багато колективів підрозділів соціальної інфраструктури створюють самостійні підприємства на основі приватизації і різних організаційних форм – малі, спільні підприємства, акціонерні товариства.
При зміні форм власності та при інших процесах ринкових перетворень необхідно враховувати специфіку інфраструктури промислових підприємств порівняно з підрозділами основного виробництва. Найбільш суттєвою відмінністю статусу виробничої інфраструктури в умовах ринку є відмова від дозування продукції допоміжних цехів у розрахунку на технологічний процес основного виробництва і орієнтир на самостійний прибуток та максимальне використання ресурсів.
Удосконалення технічних, технологічних, організаційних та соціальних процесів проходить відповідно до рівня організаційно-економічного механізму управління. Організаційно-економічний механізм управління промисловою інфраструктурою як економічна категорія являє собою сукупність організаційних і економічних форм і методів управління, що застосовуються у процесі формування й оптимального використання виробничих ресурсів для максимальної інтенсифікації виробництва в системі інфраструктури.
Розділ 2. Наукова концепція формування ефективної промислової інфраструктури. Промислова інфраструктура, що є складною багаторівневою системою, якнайкраще досліджується за допомогою побудови логіко-методологічної схеми аналізу, який відповідає внутрішнім зв’язкам показників і факторів, що відкриває широкі можливості для застосування обчислю-вальної техніки і математичних методів.
Специфіка проведення системного аналізу промислової інфра-структури з метою формування її оптимального варіанта повністю враховується, що поєднує наявність багаторівневості елементів системи та необхідності достатньої конкретизації висновків без зайвої подрібненості в процесі агрегування економічних показників.
Пропонується виділяти сім етапів проведення системного аналізу складної багаторівневої економічної системи.
Етап 1: визначення системи, її меж, побудова канонічної моделі системи, приведення списку і класифікації входів і виходів.
Етап 2: перевірка і обгрунтування оптимальності ресурсного масиву у взаємозв’язку і взаємозалежності.
Етап 3: побудова часткових моделей за окремими вхідними впливами на систему.
Етап 4: ідентифікація економічної системи шляхом вивчення внутрішньої структури об’єкту: а) побудова ієрархічної моделі системи згідно з принципом підпорядкування нижчих рівнів вищим; б) побудова моделі внутрішньої структури – відображення матеріальних, інформаційних та інших типів зв’язку між окремими елементами.
Етап 5: аналіз елементарних процесів, що відбуваються в системі, їх вплив на характер виходів із системи.
Етап 6: визначення і вивчення зовнішнього середовища економічної системи, взаємовідносини за окремими контактами із зовнішнім середовищем системи.
Етап 7: наскрізне (на кожному етапі) виявлення резервів удосконалення і шляхів розвитку з використанням агрегованої системи показників.
Результати аналізу за запропонованою логіко-методологічною схемою покладено в основу наукової концепції формування ефективної промислової інфраструктури.
Відповідно до наведеної схеми аналізу побудовано канонічну модель (К-модель) та ієрархічну модель внутрішньої структури виробничої інфраструктури підприємства, які допомагають вирішити завдання згідно з цілями створення системи (рис. 1). Такими цілями є, по-перше, виявлення функціональних співвідношень і кількісних залежностей між вхідними факторами моделі і її вихідними характеристиками; по-друге, встановлення з великої кількості діючих факторів тих, котрі значною мірою впливають на вихідні характеристики, які нас цікавлять; по-третє, прогнозування розвитку інфраструктури за можливим сполученням зовнішніх умов; по-четверте, оцінка і порівняння альтернативних станів системи; по-п’яте, точне визначення оптимального сполучення змінних управління.
На рис. 1 в К-моделі виробничої інфраструктури підприємства прийнято умовні позначки: М, Т, І – матеріальні, трудові й інформаційні ресурси; F – основні фонди; S - блок допоміжного виробництва; TR – транспортний підрозділ; R – ремонтний підрозділ; EN – енергетичний підрозділ; IN – інструментальний підрозділ; SK – складський підрозділ; QTR,R,EN,I,SK - обсяг робіт, виконаний відповідно транспортним, ремонтним, енергетичним, інструментальним і складським підрозділами; q TR,R,EN,I,SK – те ж, але використовується в самому допоміжному виробництві; П – продукція підприємства; C – система економічного стимулювання (з індексом “П”- в загальнозаводському масштабі, з індексом “S”- ”- у допоміжному виробництві; X - регулятор (управління); Z - блок, який задає (планування); V - логічний знак “або”. Продукція заводу П зв’язує систему допоміжного виробництва з більшою економічною системою – заводом і формує мету розвитку економічної системи, яку ми розглядаємо.
Зв’язок ПХ (1) – це зворотний зв’язок від речового потоку SП, через який надходить інформація про те, наскільки допоміжні служби цілком задовольняють основне виробництво. Через канал ПХ (2) задаються параметри речового виходу SП і надхо-дить інша інформація. Інформаційний зв’язок SХ показує виробництво. Через канал ПХ (2) задаються параметри речового виходу SП і надходить інша інформація. Інформаційний зв’язок SХ показує багатоступеневість регулювання виробництва, а інформаційний зв’язок ХП передає економічну інформацію до інших підрозділів заводу для прийняття виробничих рішень.
Виявлення допустимого рівня виробничого споживання продукції і послуг промислової інфраструктури підприємства, визначення величини граничного значення ефективності внутрішньосистемного обміну матеріальними потоками має важливе значення для зниження виробничих витрат. Розрахунки щодо визначення міри внутрішньосистемних втрат виконуються за допомогою матричних методів. При цьому за основу береться матриця потоків обміну продукцією між окремими елементами інфраструктурної системи. Для підприємства це будуть цехи, ділянки технічного обслуговування. Це можуть бути окремі інфраструктурні підприємства чи допоміжні виробництва заводів, які виробляють продукцію на сторону (окрім обслуговування свого основного виробництва).
У розглянутому методі кожний елемент матриці аij визначає споживання продукції j-го виробника на виробництво продукції і-м елементом системи. Кожний і-тий рядок відповідає продукції, яку одержує і-тий елемент системи від усіх виробників для виробництва продукції. Кожний і-тий стовбчик показує потоки продукції від j-го виробника всім іншим, тобто потоки, які йдуть у протилежному напрямку.
Для умов розширеного виробництва елементи матриці аij , які стоять по діагоналі, мають вигляд
iі = аiі + кіі,
де кіі - “надлишок” виробництва продукції для виводу його назовні з системи.
11 а 12 … а 1n
А = а 21 22 … а 2n
………………………
а n1 а n2 … nn
Розрахунки внутрішньообмінних операцій повинні цілком задовольнять розробників внутрішньоструктурних проектів (рис.1). В інших випадках може мати місце ситуація, коли якийсь виробник продукції інфраструктурних елементів, споживаючи продукти системи, не протиставляє їй своєї продукції. У зв’язку з цим виникає завдання визначення вартості продукції, котра припиняє своє існування як товар – матеріальний поток в інфраструктурній системі. Для підприємства таким споживачем є, звичайно ж, основне виробництво. У матрицю додається n+1 рядок елемента споживача і відповідний n+1 стовбчик.
11 а 12 … а 1n 0
А* = а 21 22 … а 2n 0
…………………………………..
а n1 а n2 … nn 0
а n+1,1 а n+1,2 … а n+1, n1 n+1, n+1
Для варіанта внутрішньоструктурного проекту абстрактно матрицю А* можна представити таким чином. |
ТR | IN | SKL | Rem | EN | Qосн
ТR | ATR TR | ATR IN | ATR Skl | ATR Rem | ATR EN | 0
IN | AIN TR | AIN IN | AIN Skl | AIN Rem | AIN EN | 0
А**= SKL | ASkl TR | ASkl IN | ASkl Skl | ASkl Rem | ASkl EN | 0
Rem | ARemTR | ARem IN | ARemSkl | ARemRem | ARemEN | 0
EN | AEN TR | AEN IN | AEN Skl | AEN Rem | AEN EN | 0
Qосн | AQ TR | A Q IN | AQ Skl | AQ Rem | AQ EN | 1
Розрахунок характеристичного числа матриці А** для реальної інфраструктурної системи може нам показати співвідношення між обсягом виробництва продукції в основному та інфраструктурному підрозділах. Якщо його величина перебільшує граничне значення, то завдання розробників знизити питомі потоки аіj, які надходять до цього елемента інфраструктурної системи і тим самим зменшити характеристичне число. Крім того, як елементи матриці А, опріч матеріальних потоків продукції, можна використати під час розрахунків будь-які види виробничих ресурсів, які обмінюються і витрачаються.
Метод матриць також може бути використаний і для дослідження проблеми централізації інфраструктурного обслуговування, котру слід розглядати у двох аспектах. По-перше, промислове підприємство або самостійно виробляє продукцію і послуги для технічного обслуговування, або одержує їх від спеціалізованих інфраструктурних підприємств. По-друге, на самому підприємстві обслуговування здійснюють спеціалізовані допоміжні цехи або в основних цехах є допоміжні робітники на спеціалізованих ділянках. Таким чином, слід розрізняти централізацію внутрішньовиробничу і міжгалузеву.
Одним з найбільш важливих внесків системного підходу в економічну теорію і практику є визначення зовнішнього оточення і необхідність врахування зовнішніх сил по відношенню до економічної системи. Зовнішнє середовище системи включає такі елементи, як споживачі, конкуренти, урядові установи, постачальники, фінансові організації. Рівень впливу елементів зовнішнього середовища на самостійні інфраструктурні фірми вищий, ніж на відповідні підрозділи промислових підприємств, що варто враховувати під час формування наукової концепції ефективної промислової інфраструктури.
Розділ 3. Діагностика економіки і менеджменту інфраструктури суб’єктів господарювання. Поняття діагностики є більш широким і повним порівняно з аналізом, бо включає не тільки факти, причини, характеристику досліджуваного об’єкту, а й розробку шляхів виправлення недоліків і подальшого розвитку. До сьогодні в економічній літературі і практиці господарської діяльності не приділялося належної уваги вивченню проблем діагностики промислової інфраструктури з позиції цілісності промислової інфраструктури.
У цьому дослідженні вирішується завдання діагностики економіки і менеджменту промислової інфраструктури як цілісної системи з усіма її характерними особливостями. Всебічне знання питання дає можливість автору вільно переходити від одного виду обслуговування до іншого, тим самим виділяючи розпізнавальні риси аналізу кожного з них. Так, якщо з інструментального і ремонтного обслуговування в літературі є деякі рекомендації, бо ці процеси ідентичні з основним виробництвом і багато в чому подібні між собою за технічним оснащенням, то з енергетичного і транспортного обслуговування існує специфіка, якій у роботі й приділяється увага.
На етапі переходу до ринкової економіки процеси приватизації набувають першочергового значення, що повною мірою стосується інфраструктури. У цій ситуації особливо важливо проводити діагностику стану системи з використанням усіх видів інформації, у тому числі фінансової звітності. Оформлення процесу приватизації засновується на даних оцінки майна, достовірність котрих підтверджується аудиторською перевіркою.
Аудиторська діяльність являє собою форму контролю, яка відповідає вимогам ринкового розвитку економіки. Аудиторські перевірки з приводу приватизації спрямовані, перш за все, на ретельний аналіз основних виробничих фондів. Автором розроблена і впроваджена на практиці методика аудиту суб’єктів інфраструктури підприємств на етапі приватизації. Запропоновано етапи проведення аудиту в такій послідовності: правове забезпечення діяльності; розрахунки амортизаційних відрахунків і їх використання; правильність і законність оформлення процесу руху основних коштів; результати інвентаризації і правильність їх оформлення; достовірність оцінки майна; загальні результати фінансово-економічної діяльності. На кожному етапі контролю враховується специфіка кожного з видів технічного обслуговування підприємства, котра виявляється в продукції, послугах, роботах, тобто, в основних виробничих фондах, які використовуються. Особливості фінансового обліку на підприємствах ускладнюють проведення комплексного аналізу на основі поєднання економічної, фінансової, виробничої інформації, що свідчить про важливість запропонованих у дисертації методичних підходів.
Для здійснення комплексного аналізу запропоновано застосування математичних методів з урахуванням специфіки функціонування промислової інфраструктури, а також у поєднанні з іншими методами аналізу. На прикладі транспортного обслуговування показано процес використання економіко-математичної моделі в поєднанні з нормативним методом аналізу. За допомогою методу кореляції встановлено, що найбільш сильний зв’язок існує між нормою витрати палива і вантажопідйомністю автомобілів, які працюють на дизельному паливі, а для бензинових автомобілів – між нормою витрати і коефіцієнтом використання вантажопідйомності.
Розрізнювальні особливості соціальної інфраструктури підприємств, котрі впливають на проведення аналізу, полягають у такому. По-перше, джерелом її фінансування служать в основному кошти підприємства. По-друге, завданням соціальної інфраструктури є обслуговування всіх працівників головним чином цього підприємства. По-третє, існує соціально-економічний і правовий взаємозв’язок працівників цих підрозділів з колективами своїх підприємств. По-четверте, служби соціальної промислової інфраструктури є рівноправними підрозділами підприємств, нарівні з виробничими. Все це визначає нестандартні умови діяльності, котрі враховувалися автором при розробці методичних засад аналізу соціальної інфраструктури суб’єктів господарювання.
При аналізі соціальної інфраструктури особливу увагу слід приділяти питанням фінансування, що пов’язано з актуальними проблемами зміни форм власності, передання соціальних формувань місцевим органам влади, визначення видів обслуговування і наглядом за експлуатацією та ін. Для прийняття правильних рішень необхідне вивчення і оцінка всіх деталей і факторів, які впливають на стан економічних категорій. Наприклад, у характеристиці діяльності дитячих дошкільних закладів рекомендується використовувати такі показники: кількість розрахункових і реальних дітоднів, процент втрат дітоднів через хворобу, обсяг батьківських грошових внесків, кошторис витрат на утримування. Аналіз використання фінансових ресурсів запропоновано здійснювати на підставі балансового методу розрахунків, при цьому необхідно вивчити забезпеченість дитячого закладу коштами, рух і використання основних коштів і матеріальних цінностей.
Аналіз діяльності підрозділів соціальної інфраструктури, які виконують ремонтно-будівельні роботи, охоплює обсяги робіт, трудові і матеріальні витрати на їх проведення. Роботи по експлуатації, ремонту, будівництву соціальних об’єктів необхідно розглядати у взаємозв’язку із станом підприємства в плані його виробничої діяльності – випуск і оновлення продукції, стан організації і оплати праці, фінансово-економічні результати діяльності. При цьому вирішення глобальних питань подальшої діяльності ремонтно-будівельних підрозділів соціальних об’єктів потребує даних, одержаних у результаті аналізу, що доводить необхідність його проведення.
Тісний взаємозв’язок соціальної інфраструктури з виробничою діяльністю підприємства особливо наочно присутній під час аналізу навчання і перепідготовки кадрів, оскільки цей процес безпосередньо пов’язаний з оновленням виробництва, технологічним процесом, прогресивним обладнанням. Аналіз підготовки кадрів рекомендується проводити в поєднанні з аналізом структури кадрів усього підприємства, а також з урахуванням аналізу і планування організаційно-технічного розвитку підприємства, заходів з нової техніки, підвищення якості продукції, яка випускається. Особливості аналізу підготовки і перепідготовки кадрів ще раз свідчать про необхідність вивчення соціальної інфраструктури в цілому і всіх її різновидів, по-перше, з урахуванням умов діяльності підприємства на етапі переходу до ринку, по-друге, необхідно визначити і використати індивідуальні показники і критерії, по-третє, проводити аналіз на підставі взаємозалежності соціальної інфраструктури й усього промислового підприємства.
Розділ 4. Цільова програма побудови і функціонування промислової інфраструктури. Неминучість структурної перебудови економіки України ставить перед кожним її елементом необхідність оцінки перспектив розвитку. Один з найбільших потенціалів економічного зростання суб’єктів господарювання залежить від стану їх інфраструктури. Спеціалізовані підприємства (транспортні, інструментальні, енергетичні, ремонтні), цехи і виробництва допоміжного профілю промислових підприємств – все це численні і розрізнені ланки структурного ланцюга економіки. Напрямком удосконалення цієї галузевої ніші може бути обрано процес перетворення цього “ланцюга” у своєрідну інфраструктурну “мережу”, котра могла б охопити і підтримати всі сторони існування і у виробничій, і в соціальній сферах.
Комплексна цільова програма являє собою реалізацію організаційно- економічного механізму управління промисловою інфраструктурою в умовах ринку, який забезпечує оцінку її стану, визначення потреб підприємств у продукції, роботах, послугах різних видів інфраструктури і враховує специфіку її функціонування, що дозволяє підвищити ефективність технічного обслуговування, зменшити витрати всього промислового виробництва.
На рис.2 показаний програмний комплекс, побудова якого поєднує вирішення завдань підприємства з урахуванням цілей окремих ланок інфраструктури, пов’язує це з витратами необхідного обсягу ресурсів, використовує многоальтернативне прогнозування.
Дослідження показали, що для оцінки інфраструктури доцільно застосовувати функціонально-вартісний аналіз (ФВА). При використанні ФВА для вирішення завдань, пов’язаних з промисловою інфраструктурою, можуть бути такі ситуації: здійснення ФВА основного виробництва в поєднанні з розрахунком витрат на технічне обслуговування; проведення ФВА всіх видів інфраструктури на підприємстві в цілому; проведення ФВА одного інфраструктурного підрозділу.
ФВА забезпечує інформаційну базу цільової програми формування і розвитку ефективної промислової інфраструктури. Цільова програма об’єднує цільовий і ресурсний аспекти проблеми. Вона дає можливість координувати діяльність елементів інфраструктури всіх рівнів і передбачає вирішення таких завдань: визначення комплексу цілей і підцілей програми; визначення комплексу завдань і заходів, які характеризують зміст вирішуваних завдань щодо здійснення програми; розробку системи організаційно-планового супроводу програм, відповідних нормативно-методичних документів; добір альтернативних можливостей досягнення мети програми на багатоваріантній основі.
Рис. 2. Програмний комплекс розвитку
промислової інфраструктури на перспективу
ФВА забезпечує інформаційну базу цільової програми формування і розвитку ефективної промислової інфраструктури. Цільова програма об’єднує цільовий і ресурсний аспекти проблеми. Вона дає можливість координувати діяльність елементів інфраструктури всіх рівнів і передбачає вирішення таких завдань: визначення комплексу цілей і підцілей програми; визначення комплексу завдань і заходів, які характеризують зміст вирішуваних завдань щодо здійснення програми; розробку системи організаційно-планового супроводу програм, відповідних нормативно-методичних документів; добір альтернативних можливостей досягнення мети програми на багатоваріантній основі.
Система програмних цілей і завдань будується як складна ієрархічна структура (рис. 3). При цьому цілі нижнього рівня є засобом досягнення цілей вищого рівня. Побудова ієрархії цілей забезпечує не тільки якісну ув’язку і узгодження цілей програми, але й дає можливість провести деяку оцінку їх відносної важливості і значущості.
Формування комплексу цілей є одним з важливих елементів програмно-цільового планування. Ієрархія цілей являє собою каркасом цільової програми, а ФВА створює її інформаційну основу. Процес розробки і реалізації програми включає декілька послідовних етапів, під час яких поступово уточнюються цільовий і інфраструктурний аспекти програми: обгрунтування доцільності програми; безпосередня розробка програми; реалізація цільової програми.
Первісно окреслюються межі проблеми, яка програмно реалізується, проводиться аналіз її стану; визначаються соціальні, економічні, екологічні та інші наслідки реалізації програми; здійснюється координація термінів виконання; виконуються розрахунки економічної і соціальної ефективності програми. Безпосередня розробка програми включає встановлення цільових нормативів і варіантів укрупнення заходів щодо досягнення цілей, прогнозові розрахунки, вибір кращого з варіантів, визначається структура цільової програми. Обраний варіант програми оформлюється у вигляді проекту за установленою системою показників, яка включає нормативи, ресурсне забезпечення програми, список виробництв, підприємств-учасників, основні завдання і заходи.
Процес створення інфраструктурної мережі включає такі етапи. Першим етапом є створення інформаційної бази, до цього варто залучити, окрім існуючих служб в інфраструктурних ланках, інформаційно-обчислювальні центри. Другий етап полягає у виконанні аналітичної роботи, яка включає всі необхідні види аналізу, діагностики. На третьому етапі здійснюється робота по об’єднанню всіх елементів інфраструктури в єдину мережу.
Запропонований спрощений метод розрахунку витрат на утримання дитячих закладів, який базується на використанні залежностей багатьох економічних показників. Вивчення залежності кошторису на утримання дитячих дошкільних закладів на окремих комбінатах від численності дітей, а також взаємозв’язку між витратами і основними фондами дозволило виявити тенденції в динаміці аналізованих показників. Витрати на утримання дитячих закладів можна представити у вигляді виробничої функції типу
f = ax + by,
де а і b – коефіцієнти, які відображають залежність функції f – х і у. У нашому випадку f – функція витрат, х – чисельність дітей на комбінаті, у – вартість основних фондів дитячих закладів.
Норматив фонду заробітної плати робітників , зайнятих ремонтом жилих будинків промислових підприємств, обраховується за формулою:
де HP - фактичні витрати заробітної плати робітників у базисному році на одиницю обсягу виконуваних робіт, коп; – планові співвідношення темпів зростання середньої заробітної плати і продуктивності праці, розрахованих у j-тому плановому році; Д - інші доплати і додаткова
