НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

Інститут регіональних досліджень

УДК 65.011:621(477)

ШИЛЕПНИЦЬКИЙ ПАВЛО ІВАНОВИЧ

ВДОСКОНАЛЕННЯ УПРАВЛІННЯ

ВИРОБНИЧИМ ПОТЕНЦІАЛОМ

(на прикладі підприємств машинобудування)

Спеціальність 08.06.02 – Підприємництво, менеджмент та маркетинг

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Львів – 2001

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Чернівецькому національному університеті ім. Ю.Федьковича.

Науковий керівник: доктор економічних наук, професор

Школа Ігор Миколайович,

Чернівецький торговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного університету, завідувач кафедри

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор

Кузьмін Олег Євгенович,

Державний університет “Львівська політехніка”,

завідувач кафедри

кандидат економічних наук

Михайловський Василь Іванович

Український державний лісотехнічний університет, доцент

Провідна установа: Інститут економіки промисловості НАН України,

відділ проблем ефективного використання

виробничого потенціалу (м. Донецьк)

Захист відбудеться 29.05.2001 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.154.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора наук в Інституті регіональних досліджень НАН України за адресою: 79026, м. Львів, вул. Козельницька, 4.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту регіональних досліджень НАН України за адресою: 79026, м. Львів, вул. Козельницька, 4.

Автореферат розісланий 28.04.2001 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат економічних наук Жовтанецький В.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Вирішальну роль у економічному та соціальному розвитку будь-якої держави відіграє її виробничий потенціал, який в значній мірі визначає економічну могутність держави.

Однак розвиток в Україні глибокої та безперервної соціально-економічної кризи призвів до значного спаду виробництва, розвалу національної фінансової системи, політичної та соціальної нестабільності. Результатом цього стало значне скорочення ВВП, падіння продуктивності праці, зниження конкурентоспроможності та якості продукції. Безінвестиційний характер функціонування провідних галузей народного господарства став причиною деградації промислово-виробничих основних фондів, значного погіршення технічного стану та ефективності використання виробничого потенціалу.

За майже десять років ринкових перетворень в країні відбуваються складні соціально-економічні процеси, які також негативно впливають на стан виробничого потенціалу.

Процеси формування ринкової системи господарювання на базі різних форм власності, створений недержавний сектор економіки виявились нездатними рішуче вплинути на підвищення ефективності національної економіки. Відмова від адміністративних методів управління економікою в умовах відсутності цивілізованих ринкових відносин та елементів ринкової інфраструктури призвели до розбалансування економіки, поступового фізичного та морального старіння основних виробничих фондів, погіршення їх вікової структури, унеможливили динамічний розвиток матеріально-технічної бази підприємств.

Технічний стан та низька ефективність використання наявного виробничого потенціалу в умовах реформування економіки свідчать про необхідність здійснення з боку держави рішучих заходів по підвищенню технічного рівня виробничого апарату на основі економічних методів управління. Покращення технічного стану та рівня використання виробничого потенціалу розглядається фахівцями як один з найважливіших напрямів підвищення ефективності виробництва та його стабільного розвитку.

Важливими питаннями, які необхідно вирішити для підвищення ефективності використання виробничого потенціалу, є розробка економічних механізмів управління, що потребує поглиблених досліджень в напрямах пошуку адекватних сучасним умовам форм і методів управління виробничим потенціалом.

Слід відзначити, що проблеми розвитку національної економіки в умовах переходу до ринку, її структурної перебудови та ролі держави в регулюванні економічних процесів знайшли висвітлення в публікаціях багатьох вітчизняних та зарубіжних дослідників, зокрема, таких як О.Амоша, Л.Абалкін, В. Александрова, П.Бєлєнький, Є.Бойко, В.Геєць, М.Долішній, С.Дорогунцов, М.Іванов, І. Лукінов, І.Михасюк, М.Чумаченко, І.Школа, В.Щелкунов.

Однак багато питань теоретичного та методичного характеру потребують подальших поглиблених досліджень. Для України важливим питанням є дослідження причин, що призвели до руйнування техніко-технологічної бази виробництва, розробка механізмів прискореної реконструкції та технічного переоснащення виробничого апарату.

Результати таких досліджень допоможуть сформувати наукову основу для створення цілісної системи управління виробничим потенціалом, включаючи елементи державного регулювання економічних процесів та ринкового саморегулювання.

Недостатнє вивчення цих питань та їх актуальність для забезпечення ефективного розвитку національної економіки зумовили вибір теми дисертаційної роботи та окреслили основні напрями наукових досліджень.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана згідно з плановою комплексною науково-дослідною роботою кафедри “Міжнародна економіка” Чернівецького національного університету “Проблеми регіонального розвитку в перехідний період” (номер державної реєстрації: №1900334076).

Мета і задачі дисертаційного дослідження полягають в поглибленні наукових основ формування організаційно-економічного механізму управління виробничим потенціалом, обґрунтуванні напрямів його удосконалення в умовах реформування економіки та розробці методичних підходів до їх реалізації на практиці.

Основна увага в процесі дослідження була зосереджена на розв'язанні наступних завдань:

·

· дослідження проблем управління виробництвом в умовах трансформації економіки;

· аналіз сучасних тенденцій розвитку машинобудування та рівня використання виробничого потенціалу галузі;

· обґрунтування методичних підходів до оцінки технічного рівня, ефективності та резервів використання виробничого потенціалу;

· розробка механізмів реструктуризації підприємства в частині підвищення ефективності використання виробничого потенціалу;

· розробка методичних положень по реформуванню організаційної структури управління машинобудівним підприємством;

· обґрунтування пропозицій по удосконаленню механізмів державного регулювання реструктуризації підприємств.

Об'єктом дослідження обрано підприємства машинобудівної промисловості України. Предметом дослідження є організаційно-економічний механізм управління виробничим потенціалом.

Методологічну основу дисертаційної роботи становлять загальнонаукові прийоми економічних досліджень, класичні положення економічної теорії, наукові публікації вітчизняних і зарубіжних дослідників з питань формування, використання та управління виробничим потенціалом, чинне законодавство України, що регламентує виробничу діяльність промислових підприємств.

Інформаційною базою дослідження служили офіційні статистичні дані, що характеризують результати господарської діяльності промислових підприємств, аналітичні розрахунки автора, виконані в процесі проведення дослідження.

При виконанні досліджень використані методи системного підходу, прогнозування, статистичного та техніко-економічного порівняльного аналізу.

Наукова новизна одержаних результатів дисертаційної роботи полягає у поглибленні знань з питань управління виробничим потенціалом в складних умовах реформування економіки та підвищення на цій основі ефективності його використання.

До основних наукових результатів, що виносяться на захист, належать такі:

·

· обґрунтування положення про необхідність переходу в умовах проблемно-орієнтованого випереджуючого управління до децентралізованих структур управління, коли в межах великого підприємства виокремлюються самостійні структурні одиниці (малі і середні підприємства), вузькоспеціалізовані по видах продукції, призначеної для зовнішніх споживачів;

· запропонована методика дослідження величини, ефективності та резервів використання виробничого потенціалу, згідно якої величина виробничого потенціалу визначається як сума вартісних оцінок його основних елементів. Ефективність використання виробничого потенціалу визначається на основі системи часткових, зведених та узагальнюючих показників, які характеризують техніко-економічний рівень виробничого потенціалу. Такий підхід дозволяє визначати вплив кожного елемента на зміну величини та ефективності використання виробничого потенціалу;

· узагальнення практики і досвіду функціонування діючого механізму управління виробничим потенціалом і визначення на цій основі основних напрямків його удосконалення; зокрема, основними напрямками визнано реструктуризацію системи управління виробництвом, реформування організаційної структури управління підприємством та удосконалення механізмів державного регулювання процедури реєстрації;

· розроблені пропозиції по удосконаленню організаційно-економічного механізму управління виробничим потенціалом в умовах ринкової трансформації економіки. Запропоновано: в галузі амортизаційної політики створення гнучкої системи амортизаційних відрахувань та надання можливостей самим підприємствам регулювати політику капіталоутворення; в галузі податкової політики: звільнення реінвестованої частини прибутку від податків; надання адресних податкових пільг підприємствам, що освоюють виробництво нової техніки, пільгове оподаткування платежів по імпортних технологіях; тарифні пільги на обладнання, яке не виробляється в країні, зниження податкового тиску на лізингодавців та кредиторів, виключення подвійного оподаткування на додану вартість.

Практичне значення одержаних результатів. Практична цінність дослідження полягає у розробці методичних підходів до формування організаційнанізаційно-економічних механізмів управління виробничим потенціалом, спрямованих на його ефективне використання в складних умовах реформування економіки.

Особистий внесок здобувача. Всі наукові результати, що викладені в дисертації і виносяться на захист, отримані автором особисто. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, в дисертаційній роботі використані лише ті ідеї і положення, які є результатом особистої роботи здобувача.

Апробація результатів роботи. Основні положення і результати роботи доповідались на наукових семінарах і міжнародних науково-практичних конференціях, зокрема, на міжнародній науково-практичній конференції “Регіональна політика України: наукові основи, методи, механізми”, Львів, 21-23 травня 1998 р.; а також на Х міжнародній науково-практичній конференції “Сучасна інноваційно-промислова політика України: інвестиційні пріоритети та інфраструктура”, Чернівці, 6-8 квітня 1999 р.

Результати проведених досліджень впроваджено і використано в практиці діяльності ТОЗ “Чернівецький машинобудівний завод” , а також в діяльності Чернівецької обласної ради.

Публікації результатів дослідження. Основні наукові положення, висновки і рекомендації автора опубліковані в 6 наукових працях, загальним обсягом 2,5 д.а., в тому числі 2,0 д.а. належить особисто автору.

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку із 172 використаних літературних джерел. Загальний обсяг дисертації складає 158 сторінок друкованого тексту, 7 рисунків, 26 таблиць.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Перший розділ роботи “Теоретико-методичні засади управління виробничим потенціалом в машинобудуванні” присвячений дослідженню економічної суті і структури виробничого потенціалу, проблем державного управління виробничим потенціалом в умовах ринкової трансформації економіки, розробці класифікації видів державного регулювання економіки, аналізу сучасних тенденцій розвитку машинобудування в Україні.

Оскільки в економічній теорії і практиці господарювання існують різні неоднозначні тлумачення щодо визначення економічної сутності та структури виробничого потенціалу, його ролі в процесі виробництва матеріальних благ, в дисертації на основі аналізу і узагальнення існуючих в літературі положень, автор пропонує власні підходи. Зокрема, в роботі виробничий потенціал розглядається як економічна категорія, системна характеристика продуктивних сил, що визначає сукупність органічно взаємопов'язаних ресурсів (основних виробничих фондів, матеріальних обігових засобів, трудових ресурсів), та їх здатність забезпечувати випуск продукції відповідної номенклатури та високої якості.

Структура виробничого потенціалу, зображена на рис. 1. В характеристиці суті виробничого потенціалу дисертантом розглядаються такі його якості як інтегративність властивостей та системність характеристик, які формують виробничий потенціал та зумовлюють його риси як сукупності ресурсів та можливості системи до виробництва матеріальних благ. Інтегративні властивості виробничого потенціалу викликають появу таких якостей як продуктивність та ефективність складно організованих систем (об'єктів).

Автор відзначає, що в залежності від рівня управління економікою виробничий потенціал має як галузеві, так і просторові межі. У першому випадку йдеться про виробничий потенціал підприємства, окремої галузі (підгалузі), промисловості в цілому; в другому – про виробничий потенціал адміністративного району, області, економічного району, держави в цілому.

Найбільш складною проблемою підвищення ефективності виробництва на основі раціонального використання наявного виробничого потенціалу є проблема його чіткої організації та досконалої системи управління, значення яких особливо зростає в умовах ринкової економіки, коли у виробництві переважають елементи самоуправління та самоорганізації.

Однак реформування вітчизняної економіки, пов'язане з переходом до ринкової системи господарювання, не забезпечило позитивних результатів в економіці. Сучасна ситуація в країні характеризується різким погіршенням стану та рівня використання виробничого потенціалу промисловості взагалі і особливо машинобудування, як фондоутворюючої галузі, що визначає технічний рівень виробничого апарату промисловості в цілому. Наслідком цього є висока ресурсоємність машинобудівного виробництва, падіння темпів виробництва багатьох видів продукції, низький технічний рівень і якість продукції.

Однією з головних причин негараздів у реформуванні економіки в дисертації визначено недостатньо ефективне (особливо на початковому етапі реформ) державне регулювання та переоцінку можливостей ринкового саморегулювання ринкової системи. Тому в роботі зроблено висновок про те, що вирішення проблеми ефективного розвитку виробничого сектора неможливе без підсилення державного регулювання економіки, пов'язаного з відновленням керованості господарством та налагодженням вертикальних зв'язків підприємств з органами державного управління; прямим державним впливом на прискорення економічних процесів у тих сферах господарської діяльності, в яких ринок ще не працює; створенням сприятливих нормативно-правових умов господарської діяльності у виробничому секторі та посиленням контролю за дотриманням цих умов (дотримання податкової дисципліни, запобігання тінізації економіки); державною координацією стихійних ринкових сил та мотивацій з метою інтеграції зусиль держави і суб'єктів господарювання на вирішенні завдань структурної перебудови та відновлення економічного потенціалу. З метою дослідження ролі державного регулювання розвитку економіки та впливу держави на ефективність діяльності всіх суб'єктів господарювання в умовах переходу до ринкових форм господарювання в дисертації визначено зміст поняття державне регулювання економіки та запропонована класифікація видів державного регулювання. Поняття державне регулювання економіки містить наступні елементи: регламентацію господарського життя; формування законодавчої бази, яка забезпечує умови рівноправного та ефективного розвитку всіх суб'єктів господарювання та відповідної ринкової інфраструктури; визначення системи державних галузевих і регіональних пріоритетів, розробка та реалізація концепцій та комплексних державних і регіональних програм по основних напрямках соціально-економічного розвитку. На основі виділених класифікаційних ознак різні види державного регулювання згруповані в залежності від суб'єкту, на користь якого здійснюється регулювання, за масштабами впливу, за використаними методами регулювання, за способами, цілями та сферою регулювання; за механізмами регулювання та характером впливу.

В дисертації визначено сфери державного контролю та регулювання на підприємствах державного сектора економіки та на приватних підприємствах.

Другий розділ роботи “Аналіз організаційно-економічного механізму управління виробничим потенціалом” висвітлює методи оцінки рівня ефективності та резервів використання виробничого потенціалу, оцінку сучасного стану використання виробничого потенціалу, тенденції відтворення основних фондів в машинобудівній галузі та резерви покращення їх використання.

На основі аналітичного огляду економічних досліджень та публікацій, присвячених питанням кількісної оцінки величини, ефективності та резервів використання виробничого потенціалу в машинобудуванні в дисертації зроблено висновок про те, що жоден з існуючих методів не відповідає прийнятому автором розумінню виробничого потенціалу.

В роботі запропоновано підхід до визначення загальної величини виробничого потенціалу підприємства (галузі), який полягає у прямому сумуванні вартості ресурсів, необхідних для нормального функціонування господарської системи:

По=Фо+Фоб+Зр+Вс,

де: По – величина виробничого потенціалу галузі (підприємства), млн.грн.;

Фо – середньорічні основні виробничі фонди, млн. грн.;

Фоб – середньорічні оборотні фонди, млн. грн.;

Зр – заробітна плата промислово-виробничого персоналу галузі (підприємства), млн. грн.;

Вс – відрахування на соціальне страхування промислово-виробничого персоналу галузі (підприємства), млн. грн..

Автор відзначає, що такий спосіб розрахунку дозволяє врахувати всі елементи виробничого потенціалу, дає їх вартісну оцінку на основі існуючої статистичної звітності, дозволяє визначити вплив кожного елемента на зміну величини та структури виробничого потенціалу в залежності від технічних, економічних та організаційних факторів.

Техніко-економічний рівень виробничого потенціалу (ТЕРВП) розглядається в дисертації як ступінь технічної, організаційної та економічної досконалості матеріально-технічної бази виробництва (основних виробничих фондів і технології), а також ефективність використання наявних трудових і матеріальних ресурсів. Тобто, ТЕРВП характеризує рівень використання як виробничого потенціалу в цілому, так і його основних елементів – робочої сили, знарядь та предметів праці (рис.2).

В якості узагальнюючих показників використання виробничого потенціалу в дисертації запропоновано показники:

потенціаловіддача: обсяг товарної продукції в розрахунку на 1 грн. вартості виробничого потенціалу;

питомий прибуток: , величина прибутку від реалізації продукції в розрахунку на 1 грн. вартості виробничого потенціалу.

На основі розробленої автором методики проведено дослідження тенденції руху та використання виробничого потенціалу. Виконані розрахунки дозволили виявити як негативні тенденції у використанні виробничого потенціалу, так і наявність значних резервів, які можуть бути приведені в дію.

Серед основних факторів, через які нові господарські відносини, що виникають з формуванням конкурентного ринкового середовища, впливають на розвиток і ефективність використання виробничого потенціалу промислових підприємств, в дисертації визначено наступні:

·

· необхідність розробки та реалізації стратегії розвитку виробництва, включаючи всебічну реструктуризацію підприємства як елемент його розвитку;

· пошук і реалізація шляхів зниження витрат на виробництво;

· пошук і реалізація резервів підвищення ефективності виробництва;

· постійна зміна асортименту і номенклатури виробів.

·

Проведений аналіз стану використання виробничого потенціалу машинобудування та його впливу на ефективність господарювання дозволив автору визначити наступні тенденції розвитку виробництва в Україні, які безпосередньо впливають на хід економічних реформ:

·

· існує суттєве протиріччя між розвитком виробництва та обсягами інвестицій, необхідних для його підтримки. За 1990-1999 рр. обсяг інвестицій в основні виробничі фонди в Україні скоротився майже у 18 разів. Такий рівень інвестиційної активності практично не покриває вибуття та зношення виробничих фондів, не кажучи вже про їхнє принципове оновлення. Тенденція скорочення інвестицій має ще більш глибокий характер ніж падіння виробництва в цілому і, вочевидь, матиме довгострокові економічні наслідки; відбувається руйнування не тільки основних виробничих фондів, в багатьох випадках руйнуються відлагоджені виробничі технологічні ланцюги, фактично ліквідована система машин Як показали дослідження, інвестиції у машинобудівну промисловість Чернівецької області скоротились у 1999 р. порівняно з 1990 р. майже в 60 разів. Вартість основних виробничих фондів машинобудівної галузі Чернівецької області за цей же період скоротилась більш як в 10 разів. За статистичними даними ступінь зносу основних виробничих фондів в Україні у 1999 році становив 47,9%, з них в промисловості – 48,2%, однак фахівці оцінюють рівень спрацьованості активної частини основних фондів промисловості станом на початок 1999 р. у 70-80%.

· причиною постійних фінансових проблем та збитків, що мають більшість вітчизняних підприємств, є значна технологічна відсталість виробництва, пов'язана з високим рівнем матеріало-, енерго- та трудоємності, при тому, що ціни в економіці України в багатьох випадках близькі до світових або навіть вищі за них. За статистичними даними у 1999 р. в цілому по народному господарству збитково працювало 52% підприємств. А це змушує виробників і надалі підвищувати ціни. В умовах зростання конкуренції та подальшого розвитку ринкових відносин завдання полягає у значному зростанні прибутків, які вкладатимуться у розвиток виробництва. В числі першочергових заходів по ліквідації збитковості автором визначені: реструктуризація, перепрофілювання, зміна форми власності, стимулювання росту обсягів виробництва конкурентоспроможної продукції та зниження їх собівартості шляхом проведення державою ефективної протекціоністської та антимонопольної політики, введення податкових та митних пільг, державного регулювання цін на продукцію підприємств-монополістів.

· зростають протиріччя між зниженням науково-технічного рівня виробничого потенціалу та сучасними вимогами до якості та конкурентоспроможності виробництва. За останні роки відбулось значне руйнування науково-технічного потенціалу, матеріально-технічної бази машинобудування, виробництва устаткування. А саме ці сфери значною мірою визначають оновлення виробничих систем, їхню конкурентоспроможність та адаптацію до зміни зовнішніх умов.

Проведені дослідження показали, що ключовою проблемою більшості підприємств машинобудування є неефективність системи управління, відсутність в їх діяльності інноваційної стратегії. На більшості підприємств зберігаються не тільки морально та фізично застарілі техніка і технологія, але і архаїчні структури і методи управління. Важливою проблемою, що гальмує стабілізацію промислового виробництва та покращання використання виробничого потенціалу, є суттєве зниження мотивації праці. Частка оплати праці в структурі витрат на виробництво промислової продукції складала в 1999 р. згідно статистичних даних 14,7%.

В роботі зроблено висновок про те, що при низькій частці оплати праці, технічний прогрес в країні різко гальмується, оскільки чим дешевша праця, тим менш вигідно на ній економити. При високій ціні праці значущість технічного переозброєння різко зростає.

Третій розділ дисертації “Шляхи вдосконалення управління виробничим потенціалом машинобудівних підприємств” містить розробки автора по вдосконаленню управління виробничим потенціалом та створенню механізму підвищення ефективності його формування та використання. Важливим напрямком підвищення ефективності формування та використання виробничого потенціалу автор вважає реструктуризацію підприємств машинобудування. Основними напрямами реструктуризації в частині підвищення ефективності використання виробничого потенціалу визнано:

·

· реформування організаційної структури підприємства;

· реструктуризацію системи управління підприємством, включаючи систему управління виробництвом, кадровим потенціалом, створення системи інтеграційного управління.

Ефективним інструментом реформування системи управління виробництвом може стати запропонована в роботі система випереджуючого управління, яка побудована на аналізі минулих, виявлених теперішніх і можливих майбутніх неполадок у діючому виробництві, та своєчасного вироблення на цій основі управлінських рішень, створення умов для їх ефективної реалізації.

Проведений аналіз та узагальнення досвіду реорганізації вітчизняних підприємств машинобудування дозволили визначити напрями реформування організаційної структури підприємства, зображені на рис. 3.

Реалізація принципу випереджуючого управління вимагає створення мобільної організаційної структури управління підприємством, яка була б гнучкою, динамічною; швидко адаптувалась до непередбачених змін зовнішніх умов; мала б здатність до самоорганізації окремих ланок по мірі зміни завдання. Цим вимогам відповідає запропонована в роботі організаційна структура управління типу науково-виробничого комплексу. Джерелами ефективності такої організаційної структури є неперервність проведення робіт, їх максимальна паралельність, єдина кінцева мета.

В якості ефективного інструменту державного регулювання розвитку виробничого потенціалу запропонована розробка Державної програми технічного переозброєння та реконструкції виробничого потенціалу промисловості на період до 2015 року. Така програма повинна служити основою державної інвестиційної політики, яка має бути побудована на заходах, спрямованих на зростання власних коштів підприємств – прибутку та амортизаційного фонду.

Сформульовані пропозиції по удосконаленню механізмів державного регулювання відтворювальних процесів, зокрема, податкової, фінансово-кредитної політики, створенню гнучкої системи амортизаційних відрахувань, більш широкого запровадження такого фінансового інструменту інвестування як лізинг.

В галузі амортизаційної політики пропонується створення гнучкої системи амортизаційних відрахувань та надання можливості самим підприємствам регулювати політику капіталоутворення. Слід ширше застосовувати практику прискореної амортизації. Така амортизаційна політика дозволить збільшити інвестиційні ресурси та буде стимулювати процес оновлення основних фондів.

В галузі податкової політики: необхідно зупинити безперервний потік податкових змін; передбачити: звільнення реінвестованої частини прибутку від податків; надання адресних податкових пільг підприємствам, що освоюють виробництво нової техніки; застосування пільгового оподаткування та зниження податків на платежі по імпортних технологіях, а також встановлення тарифних пільг на обладнання, яке не виробляється в країні.

Для посилення стимулюючої функції податків у активізації інвестиційної діяльності необхідно поставити рівень ставки податку на прибуток комерційних банків та інших фінансових установ, що видають довгострокові кредити на розвиток виробництва, в залежність від їх частки в загальній сумі виданих кредитів.

В галузі кредитної політики: слід запроваджувати низькі процентні ставки для пільгового кредитування пріоритетних підприємств з метою мінімізації їхніх фінансових витрат, особливо у разі прийняття ними зобов'язань по інвестиційних програмах. Необхідно переглянути мережу комерційних банків з метою виділення тих, які повинні стати основними кредиторами технічного переозброєння промисловості.

В галузі інвестиційної політики завданням є скорочення інвестицій, спрямованих на розширення і оновлення тих виробництв, які базуються на застарілих технологіях. Амортизаційні фонди та інвестиційні кредити мають бути зорієнтовані на освоєння нових технологій, які сприяють зниженню енерго- та матеріаломісткості продукції та покращенню її якісних характеристик. Механізм державних гарантій інвестиційних проектів має включати допомогу інноваційному бізнесу через страхування інвестиційних ризиків у високотехнологічних галузях та надання гарантій інвесторам. Особливу увагу слід приділяти державному стимулюванню інвестиційного процесу на всіх рівнях, формуванню певної довіри до економічної політики держави. Важливим фінансовим інструментом інвестування є різні форми лізингу. Розробка економічного механізму впровадження лізингу в практику інвестиційної діяльності включає зниження податкового тиску на лізингодавців та кредиторів, виключення подвійного оподаткування на додану вартість.

ВИСНОВКИ

1. З розвитком економічної кризи в країні стан виробничого потенціалу підприємств машинобудування дедалі погіршується. Практично припинено відновлення виробничого апарату, знизилась інвестиційна активність у сфері технічного переозброєння та реконструкції виробництва. Проблема полягає у визначенні причин, що призвели до руйнування техніко-технологічної бази виробництва, розробці механізмів прискореної реконструкції і технічного переоснащення виробництва та адекватних сучасним умовам форм і методів управління виробничим потенціалом.

2. Дослідження показали, що однією з основних причин сучасного технічного стану та низької ефективності використання виробничого потенціалу є непослідовність державної політики стосовно розвитку виробництва, включаючи недостатньо ефективне, особливо на початковому етапі реформ, державне регулювання економіки та переоцінка можливостей саморегулювання ринкової системи.

3. На основі аналізу сучасних тенденцій розвитку машинобудівної галузі та рівня використання її виробничого потенціалу в дисертації розроблено і запропоновано конкретні методичні підходи по удосконаленню системи управління виробничим потенціалом, зокрема, розроблено механізм реструктуризації підприємств в частині підвищення ефективності використання виробничого потенціалу; запропоновані рекомендації по реформуванню організаційної структури управління машинобудівним підприємством; сформульовані пропозиції по удосконаленню механізмів державного регулювання відтворювальних процесів.

4. Ефективним інструментом реформування системи управління виробництвом може стати система випереджуючого управління, яка побудована на аналізі минулих, виявлених теперішніх і можливих майбутніх неполадок у діючому виробництві, та своєчасного вироблення на цій основі управлінських рішень, створення умов для їх ефективної реалізації. Впровадження системи випереджуючого управління дозволить підвищити обґрунтованість стратегічного та тактичного управління підприємством, заздалегідь виявляти можливі проблеми, оскільки буде видно розрив між існуючим станом справ і їх можливим оптимальним розвитком.

5. Для вирішення проблеми прискореного впровадження досягнень науки і техніки у практику рекомендовано використання організаційної структури типу науково – виробничого комплексу, яка складається з самостійних, вузькоспеціалізованих по видах продукції підрозділів, що здійснюють розробку та освоєння випуску нових видів продукції. Такі структури доцільно створювати в рамках фінансово-промислових груп (ФПГ), в яких досягається концентрація значних фінансових ресурсів для вирішення найбільш складних та перспективних науково-технічних проблем. Джерелами ефективності таких структур є безперервність проведення робіт, їх максимальна паралельність, комплексність вирішуваних програм, єдність матеріально – технічної бази розробки і виробництва, єдина кінцева мета. Такі структури можуть змінюватися у відповідності із новими завданнями, які постають перед ними.

6. В умовах обмежених інвестиційних ресурсів потребує розробки система і методи державного регулювання відтворювальних процесів, що базуються на економічних взаємовідносинах між державними та господарюючими структурами. Ефективним інструментом державного регулювання відтворювальних процесів може бути Державна програма технічного переозброєння та реконструкції виробничого потенціалу на період до 2015 року, на основі якої має будуватись державна інвестиційна політика.

7. Розробка і реалізація державної інвестиційної політики потребує конкретних заходів, спрямованих на зростання власних коштів підприємств – прибутку і амортизаційного фонду. Напрямками збільшення прибутку повинні стати: відновлення та розширення промислового виробництва, раціональне господарювання, а також удосконалення податкової політики. Для збільшення інвестиційних ресурсів за рахунок амортизації необхідно створити гнучку систему амортизаційних відрахувань, яка б у рамках загальнодержавного порядку дала б можливість кожному власнику основних фондів обирати найсприятливіші режими відновлення основного капіталу.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Шилепницький П.І. Природа виробничого потенціалу та його компоненти // Соціально-економічні дослідження в перехідний період. – Вип. ХІХ. – Львів, 2000. – С. 119-126.

2. Федорова Г.П., Шилепницький П.І. Оподаткування прибутку підприємств та його вплив на розвиток виробництва (зарубіжний досвід і Україна) // Соціально-економічні дослідження в перехідний період. – Вип. ХХІV. – Львів, 2000. – С. 161-170.

Особистий внесок автора: обґрунтування можливостей застосування зарубіжного досвіду з оподаткування прибутку підприємств та його впливу на розвиток виробництва при формуванні податкової системи України.

3. Козачок А.Т., Шилепницький П.І. Деякі аспекти ринку інвестицій в Україні // Науковий вісник Чернівецького університету. – Вип. 26. Економіка: Збірник наукових праць. – Чернівці: ЧДУ, 1998. – С. 46-52.

Особистий внесок автора: визначення ролі держави і, зокрема, Національного банку України в регулюванні інвестиційної діяльності, аналіз структури іноземних капіталовкладень в Україні, обґрунтування необхідних заходів для стимулювання іноземних інвестицій в Україну.

4. Шилепницький П.І. Ще раз про соціально-економічну сутність основних виробничих фондів // Регіональна політика України: наукові основи, методи, механізми / Збірник наукових праць за матеріалами доповідей міжнародної науково-практичної конференції. – Львів, 21-23 травня 1998 року. – ч. 3. – С. .

5. Шилепницький П.І. Управління формуванням структури основних виробничих фондів // Сучасна інноваційно-промислова політика України: інвестиційні пріоритети та інфраструктура / Доповіді Х міжнародної науково-практичної конференції у трьох томах. – Чернівці, 6-8 квітня 1999 р. – Т.3. – С. .

6. Шилепницький П.І. Реформування організаційної структури управління машинобудівним підприємством // Регіональна економіка. – 2001. – №2. – С.105-112.

Шилепницький П.І. Вдосконалення управління виробничим потенціалом (на прикладі підприємств машинобудування). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.06.02 – Підприємництво, менеджмент та маркетинг. – Інститут регіональних досліджень НАН України. – Львів, 2001.

В дисертаційній роботі досліджувались проблеми відновлення виробничого потенціалу підприємств машинобудування. Основна увага приділена обґрунтуванню організаційно-економічних механізмів управління виробничим потенціалом на основі реструктуризації підприємств, реформування організаційної структури управління, удосконалення механізмів державного регулювання розвитку виробничого потенціалу.

Ключові слова: виробничий потенціал, механізми управління, машинобудування.

Shylepnytskyi P.I. Improvement of the Management of Production Potential (on the basis of machine-building enterprises). – Manuscript.

The dissertation for pretending to the scientific degree of the candidate of economic sciences on a speciality 08.06.02 – Entrepreneurship, management and marketing. – Institute of Regional Researches of NAS of Ukraine. - Lviv, 2001.

The problems of restoration of the economic potential of machine-building enterprises are investigated in the dissertation. The main attention is given to grounding the organizational and economic mechanisms of production potential management on the basis of enterprises' restructuring, transforming the organizational structure of management, improving the mechanisms of the state regulation of production potential development.

Key words: production potential, management mechanisms, machine-building.

Шилепницкий П.И. Совершенствование управления производственным потенциалом (на примере предприятий машиностроения). – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности 08.06.02 – Предпринимательство, менеджмент и маркетинг. – Институт региональных исследований НАН Украины. – Львов, 2001.

В диссертационной работе исследованы причины, приведшие к разрушению технико-технологической основы производства на этапе перехода Украины к рыночной системе хозяйствования.

На основе анализа современных тенденций развития машиностроения и оценки состояния использования производственного потенциала предприятий машиностроения в работе обоснованы направления совершенствования системы управления производственным потенциалом в условиях рыночной трансформации экономики. Основное внимание уделяется вопросам повышения технического уровня производственного потенциала, его реконструкции и технического переоснащения.

Восстановление регулирующих функций государства в работе рассматривается важное направление создания нового рыночного хозяйственного механизма, в котором действие рыночных механизмов саморегулирования экономики дополняется государственным регулированием экономических процессов. В диссертации определено содержание государственного регулирования экономики, предложена их классификация, основными классификационными признаками которой являются: тип субъекта, в пользу которого осуществляется регулирование; масштабы влияния, используемые методы регулирования; способы, цели и сфера регулирования; механизмы регулирования и характер влияния.

Предложены рекомендации по использованию принципа опережающего управления; обоснованы предложения по внедрению децентрализованных структур управления, когда внутри предприятия создаются самостоятельные структурные единицы, ориентированные на производство и сбыт продукции, предназначенной для потребителя.

На основании обобщения практики и опыта функционирования действующего механизма управления производственным потенциалом разработаны предложения по совершенствованию организационно-экономического механизма управления производственным потенциалом.

Ключевые слова: производственный потенциал, механизмы управления, машиностроение.