УМАНСЬКА ДЕРЖАВНА АГРАРНА АКАДЕМІЯ

СОКОЛОВ СЕРГІЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ

УДК: 634.21:631.526.32

ОСОБЛИВОСТІ РОСТУ

І ПЛОДОНОШЕННЯ АБРИКОСА

В УМОВАХ ПІВДЕННОГО ПОЛІССЯ УКРАЇНИ

06.01.07 – плодівництво

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата сільськогосподарських наук

Умань – 2001

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті садівництва Української академії аграрних наук

Науковий керівник: | член кореспондент УААН, доктор с.-г. наук, професор

Майдебура Володимир Ілліч,

Інститут садівництва УААН, зав. лаб. освоєння пісків та малопродуктивних земель

Офіційні опоненти: | доктор сільськогосподарських наук, професор Лисанюк Віктор Григорович,

перший заступник голови асоціації

Плодовочпром України

кандидат сільськогосподарських наук

Безолюк Борис Васильович,

заступник начальника управління

Міністерства аграрної політики України

Провідна установа:

Національний аграрний університет України

Захист дисертації відбудеться “ 21 ” лютого 2001 р.

о “ 10 ” годині на засіданні спеціальної вченої ради Д 74.844.01 в Уманській державній аграрній академії за адресою: 20305, Черкаська область, м. Умань, вул. Давиденка, 1, навчальний корпус №2, аудиторія 142

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Уманської державної аграрної академії за адресою: Черкаська область, м. Умань, вул. Давиденка, 3.

Автореферат розісланий “ 20 ” січня 2001 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради | Заморський В.В.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Технології по вирощуванню абрикоса в умовах південного Полісся України базуються на даних вивчення породи в інших грунтово-кліматичних умовах, що нерідко призводить до невірних рекомендацій та помилок агротехнічного порядку.

В результаті багаторічної роботи селекціонерів Інституту садівництва УААН виведені нові сорти абрикоса з підвищеною морозо- та зимостійкістю, різних термінів достигання, гарного зовнішнього вигляду і чудових смакових якостей. Тому актуальним є вивчення особливостей росту і плодоношення нових сортів абрикоса селекції Інституту садівництва УААН, як найбільш перспективних і придатних для умов південного Полісся України у господарствах різної форми власності, що забезпечить більш повне використання біологічних можливостей і дозволить розробити обґрунтовану технологію їх вирощування.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано в період 1993-1995 рр. у відповідності до плану науково-дослідних робіт Інституту садівництва УААН з програми 03. ”Удосконалити існуючі і розробити нові інтенсивні ресурсозберігаючі та екологічно-безпечні технології виробництва плодів і ягід високих товарних та санітарно-гігієнічних якостей, в тому числі для оздоровчого, дієтичного і дитячого харчування”, розділу 03.04.02. “Удосконалити сортимент абрикоса шляхом створення нових та інтродукції існуючих сортів з достатньою зимостійкістю, масою плодів 48-60 г, стійкістю до хвороб, з потенційною врожайністю 150-180 ц/га”. Номер державної реєстрації 0194U005643.

Мета і завдання досліджень. Метою наших досліджень було комплексне вивчення з подальшим аналізом особливостей формування основних параметрів росту і розвитку дерев нових і перспективних сортів абрикоса, якості їх плодів залежно від агрокліматичних умов та біологічних особливостей сортів.

Встановити ефективність вирощування сортів абрикоса з різними строками достигання, їх морозо- та зимостійкість, закономірності закладання квіткових бруньок на наступний рік плодоношення, цвітіння, зав’язування плодів, наростання їх маси, зміни біохімічного складу при достиганні, збиранні та переробці врожаю.

Об’єктами досліджень були шість нових та перспективних сортів абрикоса: Самбурський ранній, Червневий, Оболонський, Київський красень, внесений в “Реєстр...” сорт Колгоспний та Краснощокий, взятий за контроль.

Предметом досліджень було вивчення морфологічних та фізіологічних особливостей нових і перспективних сортів, формування у них репродуктивних органів, врожайності, технологічних та товарних якостей плодів, придатність їх до зберігання та переробки.

Методи досліджень. Робота виконана на основі проведених стаціонарних польових, лабораторно-польових і лабораторних досліджень з використанням загальноприйнятих агрономічних, фізіологічних та статистичних методів отримання і обробки інформації.

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше на дерново-підзолистих грунтах в умовах південного Полісся України вивчені і встановлені особливості росту надземної частини і кореневої системи перспективних сортів абрикоса, визначена їх придатність до вирощування в даній зоні та одержання високих врожаїв в молодих абрикосових насадженнях. Встановлено зміни біохімічного складу плодів при достиганні, зберіганні та в продуктах переробки залежно від погодних умов періоду вегетації.

Практичне значення одержаних результатів. На основі економічної та біологічної оцінки виділено нові перспективні сорти абрикоса різних строків достигання, найбільш адаптовані до умов південного Полісся України з дерново-підзолистими грунтами, які забезпечують отримання високих і стабільних врожаїв якісних плодів в промислових насадженнях. Встановлено морозо- та зимостійкість дерев, особливості їх росту і розвитку, зміни біохімічного складу плодів при достиганні, зберіганні та в продуктах переробки, напрямки використання плодів на різні види технічної переробки.

Особистий внесок здобувача. Особисто дисертантом проведено близько 80 лабораторних та аналітичних досліджень, обробку матеріалів дисертації, узагальнення результатів, розробку рекомендацій виробництву. Внесок автора в сумісних публікаціях складає 65-75%.

За надану допомогу в підготовці дисертаційної роботи автор щиро вдячний науковому керівнику - доктору сільськогосподарських наук, член-кореспонденту УААН професору Майдебурі Володимиру Іллічу, а також всім співробітникам відділу освоєння пісків та малопродуктиних земель ІС УААН.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати дисертаційної роботи обговорювались на засіданнях вченої ради ІС УААН, на міжнародній науковій конференції молодих вчених Інституту садівництва УААН (Київ, 1995р.) та наукових конференціях професорсько-викладацького складу Луганського сільськогосподарського інституту (Луганськ, 1997, 1998, 1999 рр.).

Публікація результатів досліджень. Основні положення дисертаційної роботи опубліковано в п’яти наукових роботах, з них три у фахових виданнях ВАК України.

Структура та обсяг роботи. Дисертаційна робота викладена на 145 сторінках комп’ютерного набору, складається із вступу, шести розділів, висновків, списку використаних літературних джерел, який включає 241 найменування, у тому числі 22 – зарубіжних авторів, та 34 додатки, вміщує 36 таблиць.

Умови, об’єкти і методики проведення досліджень

Дослідження виконані протягом 1993-1995 рр. в Інституті садівництва УААН, методом стаціонарно-польових та лабораторно-польових дослідів з подальшим проведенням лабораторних аналізів. Стаціонарні досліди були закладені в дослідних господарствах "Новосілки" (відділення "Самбурки") на сірих дерново-слабопідзолистих, зв’язанопіщаних, на прісноводному суглинку грунтах, та "Дмитрівка" на дерново-слабопідзолистих піщаних на флювіогляціальних відкладах грунтах, які відносяться до грунтово-кліматичної зони Полісся.

Клімат південного Полісся помірно континентальний. Сума активних температур вище +100С в середньому становить 2500-26000С. Максимальна температура повітря влітку – +37...+390С, і найбільш теплий місяць - липень. За багаторічними даними середня температура повітря у травні-червні становить +18...+210С, у липні-серпні +22...+240С. Зима м'яка з середніми температурами грудня -40С, січня _0С, а лютого -50С. Абсолютний мінімум температур у найбільш холодні зими сягає _0С. Найбільш холодний місяць – січень. Гідротермічний коефіцієнт дорівнює 1,31. Безморозний період в середньому становить 165-170 днів, сума опадів за рік 570-620 мм, за період з температурою вище +100С – 340 мм.

Найпоширеніші грунти у південному Поліссі – дерново-підзолисті. Фізичні властивості їх сприяли вирощуванню абрикоса, хоча у відділенні “Самбурки” на дерново-слабопідзолистих суглинистих грунтах більшим був вміст фізичної глини (19,96-21,97%), порівняно з дерново-слабопідзолистими піщаними грунтами у ДГ “Дмитрівка”, де її було – 7,2-8,4%.

Дослід № 1 по вивченню морфологічних і біологічних особливостей нових сортів абрикоса закладено у 1990 році в ДГ "Новосілки" відділенні "Самбурки" однорічними саджанцями. Схема садіння 6 х 4 м. Підщепа – сіянці диких форм абрикоса. Форма крони – розріджено-ярусна. Система утримання грунту – чорний пар. В досліді висаджені сорти: Самбурський ранній, Червневий, Оболонський, Колгоспний, Київський красень, та сорт Краснощокий як контроль.

Дослід № 2 по вивченню морфологічних і біологічних особливостей нових сортів абрикоса закладено у 1990 році у ДГ "Дмитрівка" дворічними саджанцями. Схема садіння 6 х  м. Підщепа – сіянці диких форм абрикоса. Форма крони – розріджено-ярусна. Система утримання грунту – чорний пар. Контроль – сорт Краснощокий. Вивчали сорти: Самбурський ранній, Червневий, Оболонський, Колгоспний, Київський красень.

Повторність триразова. Варіанти включають по 10 облікових дерев кожного сорту.

Сорт Краснощокий. Давній сорт невідомого походження, основний у промислових насадженнях України. Дерево середнього розміру, плоди великі (50 г), округлі або плоскувато-яйцевидні, м'якоть світло-оранжева, щільна, кісточка гарно відокремлюється, на смак солодка. Плоди достигають у середині липня.

Сорт Самбурський ранній. Одержаний Денесюком О.Л. у 1972 році (Поліський ранній х Присадибний), виділений В.І. Майдебурою. Дерево вище середніх розмірів, плоди середньої величини (30 г), округло-овальної форми, шкірочка слабо-оксамитового, м'якоть світло оранжевого кольору, ніжна, соковита, кісточка відокремлюється гарно, зернятко солодкого смаку. Достигає у третій декаді червня.

Сорт Червневий. Автор Денисюк О.Л. (гібридні форми 5675 х 7185), виділений В.І. Майдебурою. Дерево середньоросле, плоди вище середньої величини (35-40 г), одномірні, м'якоть оранжева, середньої соковитості, кісточка гарно відокремлюється від м'якоті, зернятко солодке. Достигає у третій декаді червня.

Сорт Оболонський. Виведений висівом насіння від вільного запилення місцевого сорту Желаховський. Автор - Денисюк О.Л. Дерево сильноросле, плоди великі (50-60 г), форма їх яйцеподібна, шкірочка тонка, ніжна, оксамитова. М'якоть оранжева, ніжна, соковита. Достигає у другій половині липня.

Сорт Колгоспний. Виведений Денисюком О.Л. у 1964 році від схрещування сорту Поліський врожайний з елітою 4543. Дерево середніх розмірів, плоди великі (50 г), овальної форми, плоди світло-оранжевого кольору, шкірочка слабо опушена. Кісточка відокремлюється гарно. Достигають плоди у третій декаді липня.

Сорт Київський красень. Виведений Денисюком О.Л. у 1967 році від схрещування сорту Славутич (5454) з пізньоквітучою формою 6839. Дерево сильноросле, плоди великі (55-60 г), округлі, забарвлення жовте з густим рум'янцем на сонячному боці. Шкірочка середньої товщини, незначно опушена. М'якоть щільна, соковита, кісточка середніх розмірів, гарно відокремлюється від м'якоті. Зернятко солодке. Плоди достигають наприкінці третьої декади липня - у першій декаді серпня.

Використовували загальноприйняті методики проведення польових і лабораторних досліджень.

Вологість грунту визначали термостатно-ваговим методом. Механічний склад грунту класифікували за Качинським Н.А. Вміст засвоюваного фосфору та обмінного калію в грунті визначали за методом Кірсанова, один раз за вегетацію в серпні. Гідролізований азот – за методом Корнфільда. Вміст гумусу – за Тюріним (1980 р.).

Сортовивчення та спадкоємність основних ознак вивчали згідно: "Програма і методика селекції плодових, ягідних та горіхоплідних культур" (1978, 1980). Ступінь самоплідності визначали за методикою Москаленко К.М. (1983). Жіночу стерильність – за методикою Ломакіна Е.Н. (1975). Життєздатність пилку – за методикою Шардакова. Кореневу систему дерев абрикоса – за методикою Колєснікова В.А., (методом моноліту). Товарну якість плодів – за ГОСТ 21832-76.

Вміст сухих речовин визначали арбітражним методом, сухих розчинних – рефрактометрично, цукрів – колориметричним методом за Вознесенським В.Л. Загальну кислотність – об'ємним методом (титрування 0,1Н розчином NaOH). Вміст фенольних сполук – за методом Фоліна-Деніса. Вміст пектинових речовин – карбазольним методом. Вміст вітаміну “С” – за методом Муррі І.К. Вміст каротину – за: "Прискорений метод визначення каротину в абрикосах та продуктах їх переробки". Зберігання плодів абрикоса проводили згідно "Методичні рекомендації проведення досліджень по питанням зберігання і переробки плодів та ягід" (1980).

Вміст хлорофілу в листях визначали за Годнєвим Т.Г. (Починок Х.Н., 1976). Визначення фракційного складу води проводили за методикою Кушніренко М.Д. (1975), відповідно до плодових культур. Визначення забезпеченості дерев абрикоса поживними елементами проводили методом листової діагностики. Вміст азоту визначали шляхом відгонки аміака під вакуумом на приладі Сірєнєва, фосфору – колориметричним, калію – на полум'яному фотометрі, кальцію та магнію – комплекснометричним методом (С.С. Баславська, О.М. Трубєцкова, 1964). Морозо- та зимостійкість дерев та коріння визначали за методикою Соловйової М.О (1967).

Економічну ефективність розраховували нормативним методом співставляючи витрати праці та коштів на виробництво плодів по варіантах досліду, з цінами реалізації на плоди абрикоса за методикою О.М. Шестопаля (1989). Математичну обробку даних проводили методом дисперсійного аналізу (Б.А. Доспєхов, 1979).

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ

Поживний і водний режими грунту та дерев. Елементи мінерального живлення відіграють важливу роль в процесах обміну речовин рослинного організму. На дерново-слабопідзолистих, зв’язанопіщаних, на прісноводному суглинку грунтах досліду № 1 вміст гумусу у верхніх горизонтах (0-30 см) за роки досліджень в середньому складав 1,73-2,15%, легкогідролізованого азоту – 4,52-5,89, фосфору – 13,25-19,26, калію – 17,23-21,24мг на 100 г грунту. На дерново-слабопідзолистих піщаних грунтах досліду № 2 вміст гумусу був меншим і становив в верхньому шарі (0_ см) 0,9-1,2%, азоту – 3,4-4,5, рухомого фосфору – 2,3-15,3, обмінного калію – 4,3-7,4 мг на 100 г грунту.

За роки досліджень вміст поживних елементів в листях дерев ділянки № 1 в середньому становив, %: азоту – 3,07, фосфору – 0,24, калію – 2,79, кальцію – 2,07, магнію – 0,59. У досліді № 2 вміст основних елементів був дещо нижчим і становив,азоту – 2,93, фосфору – 0,22, калію – 2,61, кальцію – 2,2, магнію – 0,57. Загальний вміст основних елементів живлення в листках знаходився на оптимальному для життєдіяльності рослин рівні.

У південному Поліссі сприятливі умови для водозабезпечення абрикоса складаються наприкінці весни та в першій половині літа. Це пов'язано з достатніми запасами вологи в грунті в ранньовесняний період та весняними опадами. Середній вміст вологи в метровому шарі грунту становив у травні – 13,55, червні – 12,71%. Найбільш посушливим у обох дослідах за роки досліджень був шар грунту 0-40 см, особливо у липні – 8,98-9,88 мм. Це пов'язано з інтенсивним використанням води основною масою коренів, та витратою її під час бездощів'я.

Оводненість листків коливалось в межах від 63,26 до 66,2. У сортів Самбурський ранній і Червневий цей показник відповідно складав 64,01 і 64,43, з найбільшим у Колгоспного (66,2) та Київського красеня (66,1%). Дерева усіх дослідних сортів мали більшу оводненість листя, ніж контрольних дерев. Період достигання плодів у липні–початку серпня характеризувався недостатнім зволоженням грунту і середніми та низькими показниками оводненості листків. Найнижчі показники були в цей період у сортів Самбурський ранній та Червневий.

Динаміка росту дерев та їх штамбів. Висота дерев у 6-річному віці у сортів Київський красень, Червневий, Оболонський складала 3,2-3,5 м. Ці ж сорти мали й найширшу крону (2,9-3,7 м).

Найбільшим середнім приростом відзначалися сорти Червневий (68,6 см у 1994 р.) і Київський красень (64,7 см у 1993 р.). Сумарний приріст був найбільшим у сортів Червневий (75,4-82,1 м), Колгоспний (72,3-84,3 м) і Київський красень (92,3-95,3 м), і найменший у Самбурського раннього (53,0-64,0 м). Період росту пагонів протягом 1993-1994 років був стабільним і становив в середньому 90-97 днів. Але в 1995 році, через засуху, він припинився майже повністю на початку липня і становив 70-85 днів. Найбільший приріст пагонів був на початку росту до середини червня–початку липня. В подальшому інтенсивний розвиток пагонів залежав від навантаження дерев врожаєм та погодних умов.

Найбільші показники приросту діаметру штамбу за 1994 рік були у сортів Червневий – 2,83 і Київський красень – 2,72 см і найменші у Самбурського раннього – 1,7 см у досліді № 2. У досліді № 1 цей показник був найбільшим також у 1994 році в сортів Київський красень (3,34 см) і Оболонський (2,8 см).

Наростання асимілятивної поверхні дерев. Найбільшу площу листової пластинки всі сорти мали у 1993 році 40,58-41,37, дещо меншу у 1994 – 39,98-40,34 і найменшу у 1995 – 34,75-35,49 см2 (табл. ). Найбільшим цей показник був у сортів Оболонський (39,79-40,08), Колгоспний (38,67-41,67) та Київський красень (39,66-40,95 см2--), що було на рівні контрольного сорту Краснощокий (38,83-40,12 см2), а найменшим – у Самбурського раннього (34,97-35,38 см2).

Площа листової пластинки була найбільшою у середньо- та пізньостиглих сортів Оболонський та Київський красень у кінці липня – початку серпня, а у ранньостиглих Самбурський ранній і Червневий – наприкінці червня – початку липня. Отже, максимальних розмірів листки набувають в період достигання плодів.

Найбільша площа листової поверхні у дерев дослідних сортів була в період плодоношення у липні у досліді № 1 у сортів Київський красень (56,9), Оболонський (52,71), найменша – Самбурський ранній (19,67 м2/дер.). У досліді № 2 вона була дещо меншою, ніж у досліді № 1, але сортова тенденція залишалася незмінною. В перерахунку на об’єм, м2/об’єм крони: у досліді № 1 – 2,05 (Оболонський) та 1,55 (Самбурський ранній), у досліді № 2 – 1,94 та 1,49 відповідно по цих же сортах. У контрольного сорту відповідно по дослідах – 1,96 та 1,76.

Ріст і архітектоніка кореневої системи. На розміщення та силу розвитку кореневої системи дослідних дерев впливали грунтові та кліматичні умови, схеми садіння, а також сортові особливості. У шестирічному віці в досліді № 2 найбільшу довжину коренів мали дерева сортів Оболонський – 1083,9 м та Київський красень – 1065,7 м, а корінці до 3 мм мали довжину відповідно 825,2 і 889,3 м. Найменшу довжину коренів мали дерева Самбурського раннього – 787,9 м, з корінцями до 3 мм – 657,9 м. Сорти Червневий і Колгоспний мали показники на рівні контролю. Найбільшу вагу коренів мав сорт Київський красень (10419,5), найменшу Самбурський ранній (6126,4 г). Основна кількість коренів майже усіх сортів у досліді № знаходилась у прошарку грунту 20-60 см. У досліді № 2 основна маса коренів дослідних сортів також знаходилась в шарі 20-60 см, а у сортів Оболонський та Київський красень до 20-80 см.

Розміщення кореневої системи у горизонтальному напрямку показало, що у 5-6 річному віці корені розповсюджуються до 2 метрів від штамбу і майже змикаються з коренями інших дерев. Основна маса скелетних коренів на обох ділянках в усіх сортів розташована на відстані до 1 метра від штамбу дерев, а обростаючі корені (основна їх маса) знаходяться на відстанях від 50 см до 2 метрів, достатньо рівномірно заповнюючи усю площу навколо дерева.

Проходження фенофаз, цвітіння, запліднення та самоплідність квіток. За роки досліджень початок різних фаз розвитку змінювався не тільки по сортах а і за роками. Початок вегетації на обох дослідних ділянках різнився за числами, але за усі три роки він відбувався у III декаді квітня. Кінець вегетації усіх сортів на обох дослідних ділянках був також майже однаковим – у I-II декаді жовтня. Сорти Київський красень, Оболонський та Колгоспний найдовше вегетували.

Сума активних температур вище 10°С необхідних для нормального розвитку абрикоса (М.Ю. Гущин, 1969) за роки досліджень була в середньому від 2567-2590 (1993 р.), до 2827-2845°С (1995 р). Так як початок та кінець вегетації за роки досліджень відбувався майже однаково, тому і забезпеченість сортів сумами активних температур вище 10°С коливалась в незначних межах.

Найважливішою фенофазою для абрикоса є цвітіння – її початок та тривалість. Найбільш ранній строк цвітіння абрикоса відмічений в 1994 році, коли в досліді № воно почалося 20-21, а у досліді № 2 – 17-18 квітня, найпізніший – в 1993 році – з 25 по 28 квітня. Чіткої межи між ранньо- та пізньоквітучими сортами не відмічено, цвітіння дерев тривало від 4 до 12 днів. Тривалість цвітіння залежала перш за все від температури повітря. Найбільш сприятливим роком для цвітіння абрикоса був 1995 рік.

В перший рік плодоношення найбільше квіткових бруньок було закладено на однорічних приростах. На другий і третій рік закладання більшості їх відбувається на дворічних гілках (133-187), менше на одно- та трирічних (відповідно 80-85 та 84-114 шт/м приросту).

Екстремальні погодні умови червня–липня негативно вплинули на закладання квіткових бруньок, особливо на однорічних приростах. Серед усіх дослідних сортів найбільше квіток відмічено на одно- та дворічній деревині у сортів Київський красень (відповідно – 103-106 та 172-183), Оболонський (101 та 149), найменше у Самбурського раннього в досліді № 1 (74-79) та Червневого у досліді № 2 (111 шт/м приросту). На трирічних гілках цей показник у дерев в обох дослідах найменшим був у Колгоспного (80-85), а найбільшим у Київського красеня (117-124 шт/м).

У дерев дослідних сортів сила цвітіння була 3,5-4,5 бала. Відсоток зав'язування плодів різнився по сортах, та залежав від ступеня цвітіння сортів. Найбільшим він був у досліді № 1 у сортів Самбурський ранній (12,6), Оболонський (11,03), в усіх інших – від 7,9 до 8,7%. У досліді № 2 найбільшим цей показник був у Самбурського раннього (17,0), а найменшим у Червневого (9,4).

Усі дослідні сорти є з різним ступенем самоплідності. Найвищу самоплідність відмічено у Київського красеня (24,7), Оболонського (23,4) та Колгоспного (22,1%), а найменшу у Самбурського раннього (14,3), проти контролю (12,8%). Найкращими запилювачами для всіх дослідних сортів були Золотистий, Київський красень, Краснощокий та Аденіс. Обстеження квіткових бруньок на наявність дефективних квіток показало, що найбільше їх було у 1995 році порівняно з 1993 р. (Колгоспний 25,3; Київський красень 21,4; Оболонський 21,3%). Слід відмітити, що це обумовлено екстремальними зимово-весняними умовами, які значно впливають на збільшення дефективності маточок, але менше – на життєздатність пилку.

Стійкість абрикоса до грибкових хвороб. Найшкідливішими для абрикоса є хвороби – моніліоз та клястероспоріоз. Роки досліджень були несприятливі для розвитку клястероспоріозу і сорти абрикоса незначно пошкоджувались хворобою. Шкодочинність моніліозу у 1993 році була незначною (0,3-1 бала), але у 1995 році була епіфітотія розвитку цієї хвороби під час цвітіння, і якби не передчасні заходи по захисту рослин, то по деяких сортах можна б було втратити до 80-90% врожаю. Ступінь ураження сортів становила: Колгоспний 3,5-4,0; Оболонський 3,0; Київський красень 2,6-3; Червневий 2,2-2,4 та Самбурський ранній 2 бали.

Вплив агрокліматичних умов на зимостійкість сортів. Екстремальні зимові умови у роки досліджень припали на зимовий період 1993-1994 рр. Різке зниження температури до -290С у 20_тих числах лютого після тривалої відлиги, викликало підмерзання генеративних бруньок і деревини абрикоса. Середня частина пагонів підмерзла у досліді № 2 на 65,0 а у досліді № 1 на 61,6% (табл. 2).

Найбільше пошкодження морозами виявлено у сортів Самбурський ранній 67,3; Оболонський 65,1; Колгоспний 64,3% у досліді № 2. Значних пошкоджень в цей період зазнали також квіткові бруньки. Найменше пошкоджувались вони у Оболонського (95,1%) у досліді № 2. У досліді № 1 в усіх дослідних сортів залишились поодинокі квітки, в результаті чого дерева залишились без промислового врожаю.

Таблиця 2 – Ступінь пошкодження пагонів та квіткових бруньок сортів

абрикоса низькими температурами залежно від умов вирощування у 1994 році.

Сорти | Середньої частини пагона | Квіткових бруньок

% пошкоджень на 15.01.94 р. | % пошкоджень на 05.03.94 р. | % пошкоджень на 15.01.94 р. | % пошкоджень на 05.03.94 р.

Дослід № 1 – грунт дерново-слабопідзолистий суглинистий

Самбурський ранній | 29,1 | 65,3 | 37,4 | 99,4

Червневий | 23,7 | 56,4 | 17,9 | 99,2

Оболонський | 23,9 | 60,25 | 21,4 | 99,1

Колгоспний | 18,6 | 58,9 | 15,2 | 99,1

Київський красень | 23,9 | 59,6 | 23,6 | 98,6

Краснощокий | 33,8 | 69,4 | 28,2 | 100,0

Середнє | 25,5 | 61,6 | 23,95 | 99,28

Дослід № 2 – грунт дерново-слабопідзолистий піщаний

Самбурський ранній | 34,4 | 67,3 | 42,4 | 100

Червневий | 32,7 | 62,1 | 26,2 | 100

Оболонський | 26,2 | 65,1 | 25,1 | 95,1

Колгоспний | 27,2 | 64,3 | 21,6 | 100

Київський красень | 33,8 | 63,1 | 27,8 | 100,0

Краснощокий | 34,5 | 68,3 | 29,6 | 100,0

Середнє | 31,46 | 65,0 | 28,7 | 99,18

Умови перезимівлі в 1993 і 1995 роках були більш сприятливими для дерев. У 1993 році пагони дерев усіх дослідних сортів пошкоджувались менше, ніж у контролі. Найменше пошкоджувався сорт Оболонський (24,9), найбільше – Самбурський ранній (29,4), а у 1995 році – найменше Київський красень (17,7), найбільше – Червневий (25,6%).

За результатами штучного проморожування встановлено, що усі досліджувані сорти абрикоса характеризуються вищою морозостійкістю як гілок, так і квіткових бруньок порівняно з контролем. При температурі мінус 24?С пошкоджується основна кількість квіткових бруньок, що негативно впливає на врожайність, а пагони в основному пошкоджуються при температурі мінус 28?С. Коренева система не зазнавала значних пошкоджень при зниженні температури навіть до мінус 12?С. В умовах південного Полісся України високу морозо- та зимостійкість мають сорти Оболонський, Червневий і Київський красень, середню – Колгоспний і дещо меншу – Самбурський ранній.

Формування плодів. За роки досліджень зафіксовано три періоди опадання плодів. В перший період опадають неповністю запліднені плоди, підмерзлі та пошкоджені хворобами; у другий – ті плоди, які були пошкоджені хворобами, але не опали раніше. В останній період, невелика їх кількість опадає в основному під дією вітру або механічних пошкоджень. В цей період плоди набирали основної ваги і плодоніжка не могла їх міцно утримувати при механічних пошкодженнях.

Період формування плодів тривав у ранніх сортів 60-67, у середньостиглих 81-87 і пізньостиглих 90-97 днів. На темпи збільшення ваги плодів впливали, сортові відмінності, метеорологічні умови та навантаження дерев врожаєм. Дослідження показали, що в молодому віці атмосферні опади в період достигання плодів значно впливають на збільшення їх маси. Посуха уповільнює наростання маси плодів.

Врожайність дослідних сортів. На 3-4 рік після садіння середній врожай по сортах становив 7,9-8,2 кг/дер. Високий врожай відмічено у сортів Київський красень (12,8) і Колгоспний (12,3 кг/дер.) у досліді № 2 (табл. 3), середній у Оболонського (7,9-8,4), а найменший – у Самбурського раннього (4,7-7,2) та у контрольного сорту Краснощокий – (5,2-8,1). В 1994 році в результаті пошкодження квіткових бруньок морозами врожай був відсутній, а у 1995-у (6 рік після садіння), він у всіх сортів становив 11,3-13,5 кг з дерева. Урожайність дослідних сортів істотно різнилась, що підтверджено результатами статистичної обробки даних.

Таблиця 3 – Урожайність перспективних сортів абрикоса залежно від умов

вирощування.

Сорти | 1993 рік | 1995 рік | Середнє за 1993 і 1995 рр. | % до

контролю

кг/дер. | ц/га | кг/дер. | ц/га | кг/дер. | ц/га

Дослід №1 – грунт дерново-слабопідзолистий суглинистий

Самбурський ранній | 7,2 | 36,0 | 12,0 | 60,0 | 9,6 | 48,0 | 111,6

Червневий | 6,8 | 34,0 | 14,1 | 70,6 | 10,4 | 52,3 | 121,6

Оболонський | 7,9 | 39,5 | 12,5 | 62,5 | 10,2 | 51,0 | 118,6

Колгоспний | 8,3 | 41,5 | 8,0 | 40,0 | 8,1 | 40,7 | 94,6

Київський красень | 9,5 | 47,5 | 12,3 | 61,5 | 10,9 | 54,5 | 126,7

Краснощокий | 8,1 | 40,5 | 9,1 | 45,6 | 8,6 | 43,0 | 100

Середнє | 7,9 | 39,8 | 11,3 | 56,7 | 9,6 | 48,3

НІР05 | 1,26 | 1,56

Дослід №2 – грунт дерново-слабопідзолистий піщаний

Самбурський ранній | 4,7 | 19,6 | 14,0 | 58,2 | 9,3 | 38,9 | 128,4

Червневий | 6,1 | 25,4 | 15,2 | 63,2 | 10,6 | 44,3 | 146,2

Оболонський | 8,4 | 34,9 | 15,8 | 65,7 | 12,1 | 50,3 | 166

Колгоспний | 12,3 | 51,2 | 10,4 | 43,2 | 13,5 | 47,2 | 155,8

Київський красень | 12,8 | 53,2 | 16,3 | 67,8 | 14,5 | 60,5 | 183,3

Краснощокий | 5,2 | 21,6 | 9,4 | 39,1 | 7,3 | 30,3 | 100

Середнє | 8,2 | 34,3 | 13,5 | 56,2 | 11,2 | 45,3

НІР05 | 1,52 | 1,55

Найвищі показники врожайності в середньому за роки досліджень на обох ділянках мали сорти Київський красень (54,5-60,5), Оболонський (50,3-51,0), Червневий (44,3-52,3 ц/га). Потенційно високі можливості відмічено у сорту Колгоспний (40,7-47,2 ц/га) і Самбурський ранній (38,9-48,0 ц/га). Усі сорти в перші роки плодоношення мають більшу врожайність порівняно з контролем.

Найбільшу питому продуктивність на м2 проекції крони у досліді № 2 в 1993 році мали сорти Колгоспний (2,00) та Київський красень (1,94), найменшу – Самбурський ранній (0,89) та Червневий (0,93 кг/м2). У досліді № 1 ці ж сорти у 1995 році мали нижчі показники (відповідно 0,996 і 0,98 кг/м2), що зумовлено значним навантаженням врожаєм.

Продуктивність сорту також визначається і навантаження врожаєм на 1 м2 площі листової поверхні. Найбільші показники у досліді № 1 відмічені у сортів, кг/м2: Самбурський ранній 0,47 і Колгоспний 0,34 в 1993 р., і у Самбурського раннього 0,55 у 1995 році, а у досліді № 2 у сортів Київський красень (0,37 кг/м2) і Колгоспний (0,48 кг/м2) у 1993 році і також Самбурський ранній (0,6 кг/м2) у 1995 р.

Хіміко-технологічна оцінка плодів, Хімічний склад плодів абрикоса залежав від сортових особливостей та умов і місця вирощування (табл. 4). За вмістом в плодах сухих речовин, відповідно по дослідах, найбільші показники відмічено у середньо- та пізньостиглі сортів: Київський красень 14,61-15,42; Оболонський 14,86-15,27; Колгоспний 14,26-14,61. Ранні сорти мали менший вміст сухих речовин, зокрема Червневий – 13,58-13,6 і Самбурський ранній 13,17-13,44%. На нашу думку це обумовлено прискоренням темпу їх достигання.

Найбільші показники вмісту загального цукру були у сорту середнього строку достигання Оболонський (12,027) дослід № 2, найменші у Самбурського раннього (8,534%) дослід № 1. Кислотність плодів була достатньо високою (в межах від 2,34 до 3,47%), з найменшим показником у Оболонського і найбільшим у Колгоспного. Глюкоацидометричний показник найбільшим відмічений у сортів Оболонський (5,15) і Київський красень (4,53) у досліді № 2, і найменшим – у Самбурського раннього (2,71) та Колгоспного (2,6) у досліді № 1. За вмістом вітаміну "С" виділились сорти Оболонський (5,235) і Київський красень (4,499 мг/100 г) у досліді № 2. В цілому вміст вітаміну "С" в плодах різних сортів був дещо меншим, ніж це відмічено в літературних джерелах.

Плоди абрикоса заслуговують на особливу увагу через достатньо високий вміст в них каротину (провітаміну "А"). Найбільшим вмістом каротину виділились сорти Київський красень – 1,91 (дослід № 1), Оболонський – 1,8 (дослід № 2), найменшим – Самбурський ранній (0,222) у досліді № 1. У контролі – 1,258-1,425 мг/100 г. Сума фенольних сполук була найбільшою у Київського красеня – 228,5 (дослід № 2), найменшою у Самбурського раннього – 117,0 мг/100 г (дослід № 1). Таким чином, сорти Червневий і Самбурський ранній мають низький вміст цих сполук, Київський красень – високий, усі інші сорти – середній.

Пектинові речовини в плодах абрикоса впливають на щільність і консистенцію м'якоті, визначають придатність їх для переробки. Найбільші показники вмісту пектину мали плоди сортів Колгоспний (0,971) в досліді № 2 та Київський красень (0,938) в досліді № 1, найменший – Самбурський ранній (0,763%) у досліді № 2.

Узагальнюючи отримані дані можна відмітити, що ранні сорти мали дещо менший вміст вітамінів, сухих речовин, цукру та фенольних сполук, ніж сорти середньо- і пізньостиглі, хоча кислотність порівняно з більшістю інших сортів, окрім Колгоспного, більшу. Холодна, дощова погода під час достигання плодів зменшила в них вміст цукрів, вітаміну "С" та каротину. Протопектин за таких умов більше переважає над розчинним пектином. В цілому ж при достиганні на фоні незначних змін вмісту сухих речовин у плодах значно збільшується кількість цукрів і зменшується кислотність. В складі пектинових речовин зменшується вміст протопектину і збільшується вміст водорозчинного пектину. Усі ці зміни забезпечують поліпшення якісних і технологічних характеристик плодів.

Зберігання та переробка плодів абрикоса. Плоди зберігали у ящиках при температурі 20С (+ 10С) та відносній вологості повітря 85-90%. Ранньостиглі сорти мали менший період зберігання, інтенсивно втрачаючи вагу та смакові якості вже на 15-20 день. Найбільшим був і відхід плодів у цих сортів.

Із сортів середнього та пізнього строків достигання, найбільшою тривалістю зберігання відзначались сорти Колгоспний (41 день) та Київський красень (42,5-45 днів). Найменшою втратою маси (8-9%) від загальної на 30 день зберігання характеризувались сорти Колгоспний і Київський красень, сорт Оболонський – 11%.

Поряд з втратою маси при зберіганні відбувались і поступові зміни хімічного складу плодів. Вміст сухих речовин під час зберігання зменшувався на фоні зниження цукристості плодів. Вміст пектинових речовин зменшувався незначно, але більшість протопектину перетворювалось на водорозчинний пектин.

Споживають абрикос не тільки у свіжому вигляді, високо ціняться і продукти його переробки. Найбільш цінні з них компоти, варення, джеми, які можна виготовляти з плодів абрикоса, що вирощуються в нашій зоні, в них гармонійно поєднуються цукри, кислоти, пектинові речовини та вітаміни. Компоти гарного смаку, з привабливим зовнішнім видом і з неповторним абрикосовим ароматом виготовлялися з плодів усіх досліджуваних сортів. У варення та джемів зовнішній вигляд був привабливим. Найкращим смаком відзначалося варення з плодів сортів Київський красень і Колгоспний. Найсмачнішими з плодів цих сортів були і джеми. Швидше процес желеутворення проходив у сорту Колгоспний, найдовше – у сорту Самбурський ранній. Аналіз зберігання та переробки показав, що кращими для зберігання є сорти Оболонський, Колгоспний, Київський красень. Найкращі компоти одержують із плодів сортів Оболонський і Київський красень. Джеми і варення з усіх дослідних сортів мають привабливий зовнішній вигляд і приємний смак, а у Колгоспного і Київського красеня – навіть після тривалого зберігання.

Економічна ефективність вирощування плодів абрикоса. Вирощування плодів абрикоса складається з багатьох технологічних факторів. Воно пов’язано з загальними витратами на вирощування і реалізацію продукції, початком плодоношенням і врожайністю, і одним з головних складових – закупівельною ціною, яка диктується ринком.

Швидкий вступ насаджень в плодоношення сприяв прискоренню самоокупності витрат і зменшенню собівартості продукції.

Чистий прибуток з 1 га був найбільшим у сортів Київський красень – 4154,16 грн. у досліді № 2 і у Червневого – 4084,4 грн., у досліді № 1, а найменшим – у контрольного сорту Краснощокий – 1197,57 грн. Цей показник залежав від врожайності та витрат на їх вирощування.

Підсумовуючи усі попередні висновки можна констатувати, що найбільшим рівнем рентабельності відзначилися сорти Київський красень (309-322) і Червневий (262-351%). Високим показником рентабельності відзначився ранній сорт Самбурський ранній – 289% у досліді № 1, а також Оболонський – 222-254 і Колгоспний – 179-204%. Найменший рівень рентабельності відмічений у контрольного сорту Краснощокого – 98-198%.

ВИСНОВКИ

Дослідження особливостей росту, розвитку і плодоношення перспективних сортів абрикоса в умовах південного Полісся України, дозволяють зробити слідуючи висновки:

1.

2.

3.

4.

5.

6.