Академія педагогічних наук України

Інститут вищої освіти

СОКОЛОВ Сергій Володимирович

УДК 316.34:355.2.001

СОЦІАЛЬНО-СВІТОГЛЯДНІ ЗАСАДИ СТАНОВЛЕННЯ ВІЙСЬКОВОЇ ДИСЦИПЛІНИ У ЗБРОЙНИХ СИЛАХ УКРАЇНИ

Спеціальність 09.00.03 - соціальна

філософія та філософія історії

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Київ - 2001

Дисертацією є рукопис

Офіційні опоненти: Ананьїн Валерій Опанасович, доктор філософських наук (09.00.03), доцент (09.00.03), Київський військовий інститут управління та зв'язку Міністерства оборони України, начальник кафедри соціально-гуманітарних наук

Щириця Тетяна Володимирівна, кандидат філософських наук (09.00.03), доцент (09.00.03), Національний технічний університет України “Київський політехнічний інститут” Міністерства освіти і науки України, кафедра філософії, доцент

Провідна установа – Інститут філософії імені Г.С.Сковороди Національної академії наук України, м.Київ

Захист відбудеться “ 27 ” вересня 2001 р. о 14.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К26.456.01 в Інституті вищої освіти Академії педагогічних наук України за адресою: 01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 9.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту вищої освіти АПН України за адресою: 01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 9.

Автореферат розісланий “ 27 ” серпня 2001 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат технічних наук, доцент Козлакова Г.О.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Вступ. Одним з головних завдань соціального реформування на сучасному етапі розвитку української держави є більш повне подолання тоталітарного минулого на рівнях соціальної взаємодії з метою розбудови цивілізованого громадянського суспільства, ствердження України як суверенної, незалежної, демократичної, соціальної, правової держави. Але процеси становлення державності є досить суперечливими. З одного боку, надзвичайний підйом активності, свідомості, самосвідомості народу, зростання інтересу до історії, традицій, національної культури, що є значним кроком до згуртованості нації, організованості та порядку в усіх сферах суспільного життя. З другого боку, не можна недооцінювати серйозної небезпеки духовної кризи як наслідку не розв'язаних політичних, економічних, соціальних проблем суспільства, які трансформуються у світоглядні орієнтири людей, особливо молоді, що призводить до зниження ролі внутрішньосоціальних регулятивів, морально-ціннісних норм поведінки, таких як самодисципліна.

Питання дисципліни у поєднанні з гострими кризовими явищами та нагальною необхідністю демократизації суспільного життя набувають особливого значення у процесі реформування суспільства та його подальшого розвитку. Стабілізуюча роль, яку виконує українська армія, в складних умовах сьогодення підвищує значення різновиду суспільної і державної дисципліни - військової дисципліни в Збройних Силах України.

Актуальність дослідження. Проблеми організації суспільних взаємовідносин, порядку і дисципліни особливо даються взнаки, коли суспільство, що переживає кардинальні зміни, постає перед необхідністю соціального вибору між старим та новим, між звичним та незвіданим, коли альтернативи розвитку розгортаються за умов боротьби та опору. Кардинальних змін набувають цінності, орієнтири, ідеали, наповнюються новим змістом традиції, відбуваються зрушення у стереотипах поведінки людей та життєдіяльності. Особливе місце у цьому проблемному ареалі посідає питання трансформації світогляду людини відкритого суспільства в сенсі впливу соціально-світоглядних засад на дисципліновану поведінку особистості. Проте, проблема полягає не лише в поєднанні різноманітних світоглядних спектрів, кожен з яких є цінним. Постає необхідність створення такої системи регулятивів та впливу на світогляд людини, яка б органічно синтезувала ці спектри в інтересах розвитку суспільства в цілому та індивідуальні намагання до особистісної самореалізації, забезпечувала надійну дисципліну і порядок, створювала умови до самозростання особистості, розвитку самодисципліни.

Значно зростає роль суспільної дисципліни, яка грунтується на міцних світоглядних засадах. Через існуючу у суспільстві систему цінностей, нормативів і правил поведінки, заборон, санкцій щодо порушників, а також механізмів соціокультурного впливу, завданням яких і є вплив на почуття та розум, забезпечується сприйняття більшістю суспільства того порядку, який встановлений та підтримується. Іншими словами, якщо більшість може сприймати як “нормальну” ту ситуацію, коли вона виконує функцію суб'єкта регулювання відносин та поведінки, то меншість виступає об'єктом цього впливу і змушена підкорятися. Реалії розвитку суспільства вимагають досягнення такого взаємопорозуміння, толерантності у сприйнятті світоглядних орієнтирів різних верств суспільства, зокрема і стосовно регулятивів соціальної поведінки людей, що відносини від суб'єкт-об'єктних неминуче мають перетворитися на суб'єкт-суб'єктні. В цьому процесі світогляд особистості стає дієвою силою, яка знаходить свою реалізацію у конкретних вчинках. Проте, саме на такому рівні, найважливішими аспектами якісного зростання соціальної поведінки людей мають стати соціально-світоглядні регулятиви діяльності особистості. Запропонований підхід теоретичного осмислення проблем організації практичного життя сучасного суспільства є актуальним і відкриває широке поле можливостей для конкретизації вирішення проблем у різних сферах життєдіяльності, зокрема у військовій сфері.

Поява на пострадянському просторі нових держав, діяльність їх збройних сил не тільки докорінно змінює геополітичну та військово-стратегічну обстановку в світі, але й актуалізує широке коло військово-гуманітарних проблем. Поряд з суто військово-організаційними труднощами, воєнне будівництво стикається з серйозними проблемами налагодження ефективної системи виховної роботи в армії. Зниження рівня дисциплінованості, яке супроводжує будь-яке реформування армії, доповнюється, в цьому випадку, процесами та обставинами, що виходять за межі, власне, збройних сил. Йдеться про різке зниження впливовості панівного світогляду, про розлад системи цінностей та ідеалів, про недієвість нещодавно ефективних важелів підпорядкування інтересів військовослужбовців загальнодержавним інтересам. Тому, створення системи виховної роботи в Збройних Силах України щодо підтримання порядку, організованості, дисципліни, теоретична розробка світоглядних та методологічних засад цієї системи є, безперечно, однією з найважливіших складових успішного реформування збройних сил нового типу.

Сучасні дискусії стосовно вирішення цієї проблеми націлені, переважно, на розробку військовими вченими та напрацювання практиками прикладних заходів стосовно зміцнення та оптимізації військової дисципліни, що суттєво звужує можливості її успішного вирішення, бо здійснюються без глибокого соціально-філософського обгрунтування. Визначення змісту, форми та характеру дисципліни, як складного соціального явища, науково-обгрунтоване пояснення механізмів взаємодії, синтезу та домінування світоглядних орієнтирів у конкретно-практичному здійсненні військової дисципліни є принциповим питанням у сучасних умовах української держави та її Збройних Сил.

Концепція комплексного аналізу світоглядних засад становлення військової дисципліни в контексті трансформаційних процесів, що відбуваються в Україні, є істотною умовою створення єдиної цілісної теорії зміцнення військової дисципліни, розробки перспективних шляхів та засобів її ефективного функціонування відповідно до сучасних вимог і умов реформування Збройних Сил України. Світоглядно-орієнтаційний аспект та його теоретична експлікація набувають принципового значення у розумінні природи, сутності та функцій поняття “військова дисципліна“ як у широкому, так і у вузькому її змістовних аспектах.

Зберігаючи вимоги щодо теоретичного обгрунтування наукових методів дослідження, поряд з традиційною культурою філософування застосована альтернативна стратегія мислення, а саме - ідентифікація практичної філософії, спрямованої на пошук кардинальних змін її проблемного простору під тиском реалій сучасного життя з метою подолання таких помилок у традиційному розгляді проблем військової дисципліни, як надмірна ідеологізація, спрощення підходів та намагання створити сталу, остаточно вивірену систему її зміцнення. Тому досягнення сучасної практичної філософії використовуються як сфера гуманістичного розв'язання проблем, що існують у суспільному житті, насамперед, у реаліях прояву стосунків “дисциплінованість – недисциплінованість”. У сучасному світі зазначені напруження актуалізують завдання розробки питань практичної філософії: практичної дисципліни та практичної поведінки. Формою практичної філософії, у зв'язку з цим, є пошук нових методологічних підходів до розв'язання проблем військової дисципліни на рівні світогляду військовослужбовця.

Ступінь наукової розробки проблеми. У філософській площині аналізу проблем становлення дисципліни в суспільстві можна помітити зверненість до загальнотеоретичного обгрунтування її природи, сутності, видових ознак та особливостей функціонування в різних сферах діяльності. Останніми роками стало помітнішим поглиблення та подальша диференціація робіт з цієї проблематики, що надає змогу виділити кілька напрямів розробки. Все коло літератури з даної проблеми можна розділити на п'ять груп.

Першу групу складають дослідження, присвячені загальним світоглядним засадам механізмів регулювання соціальних відносин. Серед них виділяються роботи вітчизняних філософів В.Андрущенка, Є.Бистрицького, В.Загороднюка, В.Князєва, С.Кримського, М.Мокляка, І.Надольного, В.Черноволенко, В.Шинкарука, О.Яценка та інших. Характерною ознакою цього напряму є фундаментальність, глибока теоретична експлікація, цілісність підходів до розробки проблем суспільного розвитку України.

Друга група наукових праць пов'язана з дослідженнями соціально-політичних, правових, морально-етичних, соціологічних чинників підвищення дисциплінованості у суспільстві. Різні аспекти особливостей їх прояву, взаємозв'язку та взаємодії досліджують І.Бойченко, І.Бестужев-Лада, Г.Горак, Л.Губерський, О.Гусейнов, Е.Донченко, М.Дубінін, М.Згуровський, І.Кон, М.Михальченко, Л.Сохань, І.Фролов та багато інших дослідників. Позитивним моментом цих праць є безумовне визнання ролі соціальних, економічних, політичних умов формування стереотипів поведінки людини.

Останнім часом активно розробляється гуманістично-культурна складова детермінованості поведінки як особистості, так і соціальних груп. Особливо її аксіологічний аспект. Тут варто назвати дослідження Ф.Канака, В.Кременя, В.Крисаченка, І.Кураса, В.Куценка, В.Пазенка, А.Ручки, В.Табачковського.

Окремі аспекти розкриття ролі світогляду у вихованні людини розглядаються у роботах філософсько-педагогічного спрямування. Виховання воїна, як відомо, повинно поєднуватися із загальною культурою народу, традиціями, які існують у суспільстві, його моральними нормами тощо. До цієї групи робіт ми відносимо праці таких філософів, істориків, культурологів як Г.Ващенка, М.Драгоманова, А.Макаренка, І.Огієнка, С.Русова, Г.Сковороди, В.Сухомлинського, Д.Чижевського, Т.Шевченка, І.Франка, Д.Ушинського.

Окрему групу праць складають дослідження, присвячені психологічним особливостям суспільних взаємовідносин, їх впливу на стан дисциплінованості, вивченню та попередженню конфліктних ситуацій. У межах цього підходу виділяються роботи Ю.Александровського, М.Боришевського, О.Лобастова, О.Лєонтьєва, К.Обуховського, Б.Паригіна, А.Петровського, І.Равича-Щербс, С.Рубінштейна, В.Щабельнікова.

Звичайно, розглянуті вище напрями досліджень, в основному присвячені проблематиці світоглядних основ загальносуспільної і державної дисципліни. Проте, вони мають значення як вияв загального у спеціально-військовому феномені. Аналіз суто військової наукової літератури свідчить про достатньо глибоке дослідження таких проблем теорії та практики військової дисципліни, як її сутність, зміст, структура, критерії, специфіка тощо, який реалізується у декількох основних напрямах.

Останніми роками розробці комплексу різноманітних проблем, пов'язаних з вихованням особистості, ціннісними орієнтаціями воїнів, аналізом особливостей умов діяльності військовослужбовців та військових колективів, механізмів регулювання відносин у системі “армія-суспільство”, формуванням системи виховної роботи у Збройних Силах присвячені роботи українських дослідників В.Ананьєва, Е.Афоніна, В.Абрамова, І.Муковецького, В.Смолянюка, Г.Темка, М.Томчука, М.Цюрупи, Б.Якимовича та інших.

Осмислення теоретичних та практичних положень військової дисципліни як об'єкту військово-наукових досліджень здійснено у працях Д.Волкогонова, В.Корельського, В.Корнілова, В.Лужеренко, В.Мандрагелі, В.Манєшина, А.Міловідова, В.Муляви, С.Муцинова.

Центральною є тема з'ясування закономірностей функціонування дисципліни в різних соціальних сферах - у соціальному, психологічному, юридичному, педагогічному аспектах для таких вітчизняних та зарубіжних науковців як М.Арісова, А.Барабанщикова, М.Дяченка, А.Кітова, В.Ковальова, А.Скрильника, В.Чорного.

Результати цих теоретико-методологічних та прикладних досліджень значно вплинули на розвиток теоретичних основ та практичних методів зміцнення військової дисципліни в армії, уможливили подальше дослідження зазначеної проблематики, зумовили спрямування дисертаційної роботи, її загальну композицію та логіку викладення.

Незважаючи на значний обсяг існуючого теоретичного доробку, проблема ролі соціально-світоглядних засад свідомості воїна, їх впливу на формування дисциплінованості як у філософському, так і в історичному контексті, залишається ще не вивченою, відсутня цілісна, науковообгрунтована концепція зміцнення військової дисципліни. На сьогодні, поза увагою соціальної філософії залишається й проблема узагальнення та систематизації основних методологічних засад удосконалення системи військової дисципліни на сучасному етапі розвитку Збройних Сил України.

Більш глибокого осмислення потребують військово-історичний досвід зміцнення військової дисципліни, проблеми його трансформації в сьогоденну практику світоглядного регулювання дисциплінованості. Немає однозначного розуміння підходів до створення системи критеріїв оцінки стану військової дисципліни. Дослідження цих проблем залишаються розрізненими, методологічно необ'єднаними. Тому назрілою є потреба систематичного узагальнення й розвитку поняття “соціально-світоглядні засади зміцнення військової дисципліни”.

Зв'язок роботи з науковими програмами. Дослідження виконане в межах планової наукової тематики Військового гуманітарного інституту Національної академії оборони України, зокрема, кафедри філософії, а також зв'язане з розробкою тем науково-дослідної роботи в галузі підготовки, застосування та всебічного забезпечення Збройних Сил України: “Дослідження проблем морально-психологічного забезпечення життєдіяльності та застосування військ (сил), зміцнення військової дисципліни, удосконалення теорії військового навчання та виховання” ( Наказ Міністра оборони України № 154 від 07.05.1997 р. та Наказ Міністра оборони України № 90 від 04.04.2000 р.).

Об'єктом дисертаційного дослідження є світогляд військовослужбовців Збройних Сил України.

Предметом дослідження виступає механізм впливу світоглядних орієнтирів на шляхи зміцнення військової дисципліни у Збройних Силах України.

Мета і основні завдання дослідження. Мета дослідження полягає в аналізі ролі та значення світоглядних засад у свідомості воїна, їх впливу на формування дисциплінованості, узагальненні та систематизації основних методологічних засад удосконалення системи військової дисципліни на сучасному етапі розбудови Збройних Сил.

Реалізація сформульованої мети досягалась розв'язанням наступних дослідницьких завдань:

1. З'ясувати роль внутрішніх і зовнішніх факторів впливу на стан дисциплінованої поведінки воїнів, аналіз об'єктивних та суб'єктивних умов її формування.

2. Визначити місце, роль, форми прояву та механізми взаємодії соціально-світоглядних засад військовослужбовця у процесі становлення військової дисципліни.

3. Побудова теоретичної моделі процесу функціонування військової дисципліни у Збройних Силах України.

4. Виявлення сутнісних взаємозвязків та взаємодій між військовою дисципліною, дисциплінованістю воїна та самодисципліною, змістовно-принципове їх ранжування.

5. Розробка рекомендацій щодо використання окремих перспективних форм та методів забезпечення необхідного рівня військової дисципліни у Збройних Силах України на основі формування світоглядних елементів особистості воїна.

Методи дослідження. Особливістю дисертаційного дослідження, що позначилось на його методологічних засадах, є те, що воно виконане в межах соціальної філософії з використанням досягнень суміжних гуманітарних наук. Творчо осмислювалися ідеї та методологічні принципи соціальної філософії, зокрема, такі з них, як аналіз соціальних явищ у суспільно-історичній генезі і відправні положення інших гуманітарних наук. Засадовими дослідницькими принципами стали: об'єктивність, цілісність, системність тощо. В процесі соціально-філософського аналізу проблеми автор спирався на творчі здобутки представників світової та вітчизняної філософської думки. Багатоплановий характер теми дослідження вимагає залучення теоретичних положень не тільки з соціальної філософії, а й з політології, соціології, історії, соціальної психології та педагогіки. Поняття “система соціально-світоглядних засад” має свій загальносоціологічний статус і є самодостатньою для аналізу всієї сукупності аспектів, котрі її складають.

В цілому робота здійснена на основі комплексного та дієвого підходів, загальнонаукових методів (історизму, структурно-функціонального, системного), можливостей міждисциплінарного підходу. Під час дослідження використано роботи вітчизняних і зарубіжних авторів, матеріали конференцій і теоретичних розробок з соціально-філософських проблем військової сфери, проблем військової дисципліни та трансформації світогляду військовослужбовців.

Наукова новизна дослідження полягає у визначенні соціального статусу світоглядних механізмів управління системою військової дисципліни в Збройних Силах України, дослідженні впливу соціально-світоглядних засад, а також впливу законів, норм, правил, субординацій та визначених організаційних ролей, особливих умов діяльності у військовій сфері. Обгрунтовано зростання методологічного та практичного значення світогляду воїна у розробці критеріїв та основних якісних параметрів системи зміцнення військової дисципліни як об'єкта цілеспрямованого формування і управління. Окрім того:

1. Уточнено зміст категорії "військова дисципліна", як специфічної форми відносин між людьми, яка синтезує у собі єдність зовнішнього - вимоги суспільства щодо збройного захисту та внутрішнього – поведінки військовослужбовців. Доведена вирішальна роль внутрішніх регулятивів та чинників цього процесу, які визначаються, переважно, світоглядом особистості;

2. Показано еволюцію підходів щодо зміцнення військової дисципліни, наявність двох механізмів реалізації дисциплінованого поводження військовослужбовців. Підгрунтям до одного з них є "абсолютна особиста дисциплінованість", а іншого - колективна солідарність, відчуття групової приналежності, колективізму. Наукове розуміння військової дисципліни, як складного та багатопланового явища, органічно поєднує вище окреслені підходи;

3. Виокремлено структурні елементи світогляду (висока свідомість, морально-правова зрілість, моральне самообмеження, ціннісні орієнтації, освітній та культурний рівень, ідеали, здібності, потреби, інтереси тощо), які зумовлюють формування світоглядних орієнтирів як основи зміцнення військової дисципліни. Вказані визначення є типологічними характеристиками понять ”свідомість”, “добровільність” та “самодисципліна”, завдяки яким створюються вирішальні передумови для того, щоби дисципліна, яка культивується насильницькими методами та грунтується на примусі, перетворювалася у свідому та добровільну дисципліну;

4. Розкрито механізм перетворення зовнішніх факторів впливу суспільних вимог, правових норм, знань та практичного досвіду у внутрішні переконання, як основи самодисципліни, на формування світогляду особистості. Світогляд військовослужбовця виступає як внутрішній регулятив поведінки, в якому зливаються в органічній єдності знання людини про саму себе, її спрямування з імпульсом до самореалізації, втілюються уявлення щодо свого обов'язку до тієї мети, яка виступає самодостатньою цінністю;

5. Розглянуто головні тенденції та механізм взаємозв'язків світогляду особистості, дисципліни та дисциплінованості у контексті самовдосконалення особистості. Визначено зміст поняття “дисциплінованість військовослужбовця”. Специфіка “дисциплінованості” визначається особливостями видів та форм діяльності, які не можуть бути зрозумілими поза структурою суб'єктивно-об'єктивних та суб'єктивно-суб'єктивних відносин;

6. Запропоновано комплексну методологічну систему аналізу та оцінки стану військової дисципліни у підрозділах і частинах Збройних Сил України. Зроблено висновок, що визначені критерії необхідно розглядати за їх приналежністю до категоріальної структури відносин “людина”- “її середовище”, за характером типів суперечливих взаємодій між світоглядом особистості військовослужбовця і системою ціннісно-нормативного регулювання його поведінки;

7. Побудована модель оптимізації військової дисципліни в сучасних Збройних Силах України на підставі механізму її реалізації, як об'єктивного, соціально-політичного, світоглядного, морально-етичного та соціально-психологічного зв'язку.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вперше різнобічно розглянуті соціально-філософські аспекти трансформації світоглядних засад особистості у таку практичну площину, в якій військова дисципліна виступає в системі регулятивів взаємодії військовослужбовців. На основі цього сформульовані рекомендації теоретико-методологічного та практичного характеру. Вони можуть бути застосовані для:

- обгрунтування конкретних комплексних досліджень стану військової дисципліни у частинах і підрозділах Збройних Сил України, його прогнозування та здійснення відповідної корекції;

- організації навчального процесу у вищих військово – навчальних закладах, при вивченні філософських дисциплін та методики організації виховної роботи у військах щодо зміцнення військової дисципліни;

- вибору варіантів побудови моделі системи військової дисципліни та найбільш оптимальних програм і проектів її зміцнення.

Апробація результатів дисертації. Головний зміст і висновки дисертаційного дослідження було викладено автором у наукових публікаціях. Наслідки проведеної науково-дослідницької роботи пройшли апробацію у навчально-педагогічній діяльності автора, у доповідях на Міжнародних науково-практичних конференціях: "Армія і духовність: свобода совісті та віровизнання", 2-4 березня 1995 року, місто Київ; "Конфлікти у суспільстві: діагностика і профілактика", 17-20 травня 1995 року у містах Києві-Чернівцях; "Проблема безпеки української нації на порозі ХХІ століття", 22-23 жовтня 1998 року в містах Києві-Чернівцях; науково-практичних конференціях КВГІ (місто Київ 1995 рік; місто Київ, 1996 рік, місто Київ, 1997 рік); зборах та нарадах керівного складу органів виховної роботи Збройних Сил України (місто Київ, 1994 рік; місто Київ, 1995 рік; місто Львів, 1995 рік; місто Київ, 1996 рік; місто Львів, 1995 рік; місто Чернігів, 1996 рік; місто Київ, 1997 рік); зборах професорсько-викладацького та офіцерського складу ВВЗО (Київський військовий інститут управління та зв'язку, 1993-1994 роки, Київський військовий гуманітарний інститут 1994 - 1997 роки; Київський інститут Військово-Повітряних Сил 1997 - 2000 роки); науково-практичних семінарах та засіданнях вченої ради Київського інституту Військово-Повітряних Сил. З результатами дослідження були ознайомлені відповідні підрозділи Головних управлінь виховної роботи та військової освіти Міністерства оборони України.

Структура дисертації. Характер та специфіка поставлених дослідницьких завдань зумовили структуру роботи. Дисертаційне дослідження містить вступ, два розділи, кожен з яких поділений на три параграфи, висновки та список використаних джерел.

Дисертаційне дослідження подано на 168 сторінках. Список використаних джерел налічує 241 найменувань, з них - 31 іноземними мовами.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ :

У вступі обгрунтовано актуальність обраної теми, з'ясовано стан та рівень наукового опрацювання проблеми, визначено мету, основні завдання, об'єкт і предмет дослідження, охарактеризовані методологічні засади дослідження, сформульовані положення, що становлять наукову новизну і виносяться на захист, розкрито теоретичне і практичне значення дисертаційної роботи, вказується її апробація, структура та обсяг.

У першому розділі - “Військова дисципліна як суспільний феномен”– аналізується сутність соціальної природи такого специфічного суспільного явища, як дисципліна, її зміст, структура та розкривається еволюція типів військової дисципліни. У першому параграфі -“Еволюція соціального змісту поняття “військова дисципліна” - показано історію становлення теорії та практики військової дисципліни в арміях різних країн та епох. Протягом історії розвитку людства поступово формувалися різні напрями і підходи до розуміння дисципліни, виокремлювалися специфічні способи трактування цього явища від суто професійного до загальнофілософського. Соціально-філософський підхід, який істотно різниться від спеціального, наукового або побутового тим, що не обмежується межами певної галузі науки чи професії, розглядає це багатоманітне явище в його системності.

Беручи до уваги широкий спектр поглядів на проблему дисципліни, стає зрозумілою причина того, що знання в цій сфері соціальної науки формувалися здебільшого стихійно та емпірично і тому тривалий час залишалися розрізненими, теоретично не обгрунтованими, безсистемними. Очевидно, що саме на цьому підгрунті виникає ілюзія про даність дисципліни як незалежно існуючої форми суспільних взаємозв'язків та регулятивів (Т.Гоббс, Ж.Ж.Русо, Л.А.Гольбах, Ж.К.-А.Гельвецій), або розгляд її як життєвої енергії (“енергії релігійної мотивації”), що визначається духом (Є.Муньє, Р.Н.Бела). В контексті новітніх уявлень про сутність суспільних зв'язків, роль та місце світогляду особистості в міжсуб'єктному спілкуванні по-новому сприймаються філософські ідеї, які мають як безпосереднє, так і опосередковане відношення до проблеми дисципліни, особливо її прояву у військовій справі. В цьому плані інтерес представляють деякі положення Конфуція, Г.Гроція, Н.Макіавелі, І.Канта, Ф.Енгельса, Л.Толстого щодо взаємозв'язку війни, миру, військової дисципліни, взаємодії армії та суспільства.

Помітне місце в загальнофілософському осмисленні займає тема дослідження необхідного та достатнього у формально-логічному й змістовному трактуванні індивідуальної волі ( Ж.-Ж. Руссо), одиничної самосвідомості (І.Кант) та їх ролі в процесі формування морально-ціннісного підходу, внаслідок чого дисципліна розглядається як відповідна сукупність знань та досвіду світоглядного характеру, тобто єдності волі та дії особистості. Проте, вказано, що система світоглядної детермінації соціальної поведінки є утворенням - складним за структурою, багаторівневим за змістом та різнобічним за зв'язками-комбінаціями, що і зумовлює самореалізацію та самоствердження особистості в її конкретних вчинках, однією зі сфер прояву яких є соціальна поведінка індивіда в армії. Елементи цієї системи, переважно завдяки світогляду, характеризуються стабілізуючим, інтегруючим ефектом та здатністю зумовлювати розвиток і самовдосконалення як окремих елементів, так і системи військової дисципліни в цілому, що дозволяє їх активне використання у процесі формування дисциплінованої поведінки військовослужбовців.

Дисципліна, як соціальне явище, проявляє свою сутність в певних формах і видах в процесі спільної діяльності людей. Залежно від сфер цієї діяльності розрізняють її різновиди, наприклад: трудову, громадську, військову, господарську, фінансову, дисципліну державних та представницьких органів, суспільних організацій та об'єднань, тощо. Розгляд військової дисципліни, як специфічної, різнопланової, чітко регламентованої форми функціонування державного механізму, зумовлений особливістю характера військової організації, її структурною будовою, завданнями та цілями, покладеними на неї, водночас, вимагає і широкого діапазону наукових досліджень та високого професіоналізму. Динаміка пошуку військових науковців спрямовувалася переважно на подолання наслідків низького рівня дисципліни у військах, а не причин, що їх породжують, виявлення формальних причин недисциплінованої поведінки воїнів і лише іноді торкалась світоглядно-методологічних основ цього соціального явища. В дисертації зазначено, що генеза розвитку поняття “військова дисципліна” тісно пов'язана як з розвитком суспільної свідомості взагалі, так і з розвитком військової справи, зокрема.

У другому параграфі -“Військова дисципліна як об'єкт соціально-філософського розгляду”- досліджено сутність та зміст військової дисципліни, яка поєднує у собі зовнішнє - вимоги держави щодо збройного захисту її інтересів і внутрішнє - свідомої поведінки військовослужбовців. У дисертації зроблено висновок, що об'єкт-суб'єктні зв'язки, які з необхідністю виникають у процесі функціонування дисципліни, засвідчують об'єктивність їх виникнення та існування, відображаючи різні сторони суспільних зв'язків. Саме тому військова дисципліна, як і всі інші різновиди дисципліни, діалектично поєднує у собі моменти об'єктивного та суб'єктивного. Вона об'єктивна в тому, що випливає з самої природи суспільства, що формується під дією різноманітних відносин, в першу чергу економічних та соціальних, і водночас, є суб'єктивним явищем: стає формою суспільних зв'язків тільки тоді, коли з необхідністю синтезується в їхній свідомості, отримуючи особистісну цільову настанову до дії. В цьому процесі вирішальну роль відіграє світогляд особистості, особливо на вищих рівнях прояву дисциплінованості - самодисципліні та активній ініціативі морального самообмеження індивіда. В дисертації зазначено, що зв'язок “дисципліна – світогляд”, де домінуючу роль відіграє саме світогляд, носить складний, суперечливий характер, обумовлений, в кінцевому підсумку, як ступенем розвитку суспільних відносин, системою цінностей та орієнтирів суспільства, так і складовими соціального мікросередовища, особистісними чинниками, що формують духовні горизонти особистості. Система світоглядної детермінації соціальної поведінки є складною за структурою, багаторівневою за змістом та різнобічною за зв'язками-комбінаціями системою утворень, що і зумовлює, певною мірою, самореалізацію та самоствердження особистості у її конкретних вчинках, однією зі сфер прояву яких є соціальна поведінка індивіда.

Сутність військової дисципліни, як соціокультурного явища, виявляється в єдності різноманітних та суперечливих форм існування, тобто відбувається її репрезентація, як специфічного виду суспільних відносин, елементу системи, а також як сукупності залежностей та зв'язків, що виникають в процесі військової діяльності. У найбільш загальному вигляді зміст військової дисципліни включає в себе сукупність груп елементів (підсистем), до яких відносяться: вимоги; обов'язки; правила; вихідні етично-моральні та психологічні позиції її суб'єктів у моральному виборі, поведінці, взаємовідносинах; сукупність існуючих звичаїв, ціннісних значень, які знаходяться у певній відповідності та взаємодії. Міра відповідності зовнішнього внутрішньому є необхідною умовою, що у поєднанні з вирішальною роллю внутрішніх регулятивів та чинників цього процесу дає змогу успішного вирішення проблеми військової дисципліни. Таким чином, зміст поняття “військова дисципліна” визначено як специфічну форму відносин між людьми, яка синтезує у собі єдність зовнішнього - вимоги суспільства щодо збройного захисту держави та внутрішнього – належної свідомої поведінки воїнів.

У третьому параграфі -“Світоглядні пріоритети функціонування системи військової дисципліни” – проведено аналіз поглядів, концепцій, підходів до проблеми визначення, уточнення, розмежування понять: “дисципліна”, “військова дисципліна”, “ самодисципліна”, “ свідомість”, “світогляд”. Відображено різномаїття взаємодії та взаємовпливу світоглядних регулятивів на дисциплінування поведінки військовослужбовця, його конкретно-практичну діяльність. Сама дисципліна розглядається при цьому як динамічна і цілісна система функціонування багаторівневих відносин. Сутність такого розгляду полягає в тому, що формується уявлення про мотиви поведінки людей, потребу узгодження їхньої діяльності, як на рівні соціуму, так і на рівні окремого індивіда. Перспектива пошуку новітніх підходів щодо дисципліни, виходячи з складності та багатоаспектності зв'язків світогляду та його конкретних виявів, розгортається не тільки і не стільки в суто професійній сфері, скільки є предметом соціально-філософського осмислення. Завдяки цьому зроблено висновок, що система світоглядної детермінації поведінки воїна є високоорганізованою за структурою, багаторівневою за змістом та різнобічною за зв'язками-утвореннями. Елементи цієї системи, переважно завдяки світогляду, характеризуються стабілізуючим, інтегруючим ефектом та здатністю зумовлювати розвиток і самовдосконалення як окремих елементів, так і системи військової дисципліни в цілому, що дозволяє їх успішне використання у процесі формування дисциплінованої поведінки військовослужбовців.

Другий розділ “Світоглядна детермінація формування системи дисципліни у Збройних Силах України” присвячений дослідженню світоглядного чинника як визначального у змісті системи зміцнення військової дисципліни. При цьому, насамперед, з'ясовувалися інтегративні та регулятивні можливості світогляду, зокрема такого її прояву, як ціннісно-нормативного регулювання та прогнозування вчинків військовослужбовців. Перший параграф другого розділу -“Місце аналізу, оцінки та корегування стану військової дисципліни в системі її зміцнення”- з'ясовує питання про те, наскільки індивід цілісний у своїх світоглядних орієнтаціях, модельований у своїх діях. Системне вивчення стану військової дисципліни дозволяє з'ясувати тенденції її генези, реальні зв'язки, які впливають на поведінку військовослужбовця та забезпечують ефективне функціонування дисципліни.

В цьому контексті вирішуються три завдання: по-перше, аналізуються позитивні та негативні вчинки воїнів; по-друге, визначається ступінь дисциплінованості як морально-етичної якості особистості; по-третє, формуються рекомендації, методики щодо забезпечення достатнього рівня військової дисципліни. Виявити тенденції розвитку процесу допомагають графічні, математичні, кількісні та якісні методи аналізу, що також є результатом глибокого осмислення на рівні об'єктивно обумовлених та суб'єктивно визначених ситуацій повсякденної життєдіяльності військ. На наш погляд, перспективним є підхід до аналізу конкретного факту поведінки воїна з огляду на його світоглядну обумовленість та взаємопов'язаність з іншими духовними факторами впливу. Все це сприяє успішному плануванню та єфективному здійсненню як безпосередніх заходів щодо зміцнення військової дисципліни, так і внесенню своєчасних корегувань довгострокових планів стосовно формування у світогляді військовослужбовців певного спрямування. Конкретизується індивідуальна робота, створюються відповідні соціально-психологічні, культурні та емоційні умови в результаті проведення необхідних виховних, культурно-просвітницьких, адміністративних, організаційних та інших заходів. Ціннісна регуляція та саморегуляція здійснюється у формі узгодження особистих та стереотипних ціннісних систем. Опановуючи та реалізуючи ці цінності, особистість військовослужбовця тим самим інтегрує їх у власну ціннісно-мотиваційну систему, ідентифікує себе, ототожнює з моделлю, яку, зокрема, потребують Збройні Сили та суспільство, в цілому.

Другий параграф цього розділу - “Взаємозв'язок дисципліни, дисциплінованості та самодисципліни у світоглядній детермінованості поведінки військовослужбовця”- розкриває наріжні тенденції та соціальний механізм взаємозв'язків світоглядних структурних елементів (свідомості, ідеалів, ціннісних орієнтирів, морально-правової зрілості, культурного рівня, особистісних потреб, інтересів тощо) у процесі їх формування як основи зміцнення військової дисципліни. Ключовим питанням постає з'ясування спільного та відмінного між поняттями “дисципліна” та “дисциплінованість”, що характеризують різні соціальні явища, але разом з тим мають спільну сферу функціонування-прояву. На відміну від “дисципліни”, яка несе у собі певний суспільний, соціально-політичний, морально-етичний, юридичний та історичний зміст, “дисциплінованість”- це, перш за все, особистісне утворення, яке відображає суб'єктивне ставлення військовослужбовця до об'єктивних вимог суспільства у формі дисципліни, тобто є похідною за формою, але самостійною системою за суттю.

Механізм забезпечення військової дисципліни являє собою систему спланованих та науково обгрунтованих управлінських, педагогічних, психологічних, виховних та соціальних впливів, котрі визначають і забезпечують їх дієвість, засоби і способи впливу на динаміку розвитку світогляду особистості з метою забезпечення їх гармонізації. Дія механізму охоплює усі сфери життя суспільства, що дозволяє виділити в ньому політичні, економічні, правові, культурологічні та інші аспекти (сторони), які різняться специфікою форм, методів та засобів впливу на поведінку військовослужбовця.

Військова діяльність сама по собі не має дисциплінарного змісту. Він з'являється лише тоді, коли діяльність включається в систему армійської практики, військових відносин, здійснюється під впливом об'єктивних факторів і виступає реальністю для інших її суб'єктів. Інакше кажучи, дисциплінарний зміст військовій діяльності надається їй особливою формою - "дисциплінарними" відносинами. Відмінність та зв'язок між ними і діями з виконання дисциплінарних норм, приписів тощо - це діалектичне співвідношення того, що фактично здійснюється військовослужбовцями, і того, на скільки ці вчинки детермінуються свідомістю воїна. Суб'єкти військової діяльності, здійснюючи вчинки, створюють "дисциплінарні" відносини, виявляючи, таким чином, рівень дисциплінованості. Армійська практика у цьому випадку виробляє не продукт, а соціальні зв'язки, які можуть проявлятися у формі того чи іншого відношення.

Показано також, що дисциплінованість військовослужбовця реалізується, як мінімум, двома механізмами - через “абсолютну” особисту дисциплінованість та групову солідарність, почуття групової належності, підсвідоме соціальне. При цьому внутрішні світоглядно-ціннісні підвалини, як регулятори поведінки воїна, є домінуючими. Ефективність та результативність дисциплінування досягається, по-перше, творчим поєднанням цих механізмів через запропоновану діалогічну систему впливу, що дозволяє не тільки розвивати такі компоненти дисциплінованості як мотиваційний, пізнавальний, вольовий, оцінюючий, операційний, мобілізаційно-підготовчий тощо, але й долати, певною мірою, внутрішні суперечності між усвідомленням необхідності міцної військової дисципліни та труднощами, які пов'язані з її точним дотриманням. По-друге, врахуванням особливостей службової діяльності (періоду служби, напруженості військової діяльності, відповідальності та іншого). По-третє, постійною підтримкою, активізацією та удосконаленням процесу виховання і самовиховання особистості. Творче опанування методами дисциплінування воїна є одним з найважливіших завдань для військового керівника будь-якого рівня.

У третьому параграфі розділу - “Методологічні засади формування світоглядних орієнтирів як шлях зміцнення військової дисципліни у Збройних Силах України”- містяться положення, які розкривають принципи побудови теоретичної моделі функціонування системи військової дисципліни. Показано, що перетворення зовнішніх факторів впливу (суспільних вимог, правових норм, знань, практичного досвіду) у внутрішні переконання, кожне з яких є єдністю духовного і практичного та певною трансформацією світоглядних знань, залежить не лише від власних духовних пошуків, а й від ступеня сприйняття вже здобутого суспільного досвіду, тобто формується як соціально-типове, індивідуальне та специфічне. Отже, завдання цілісного світоглядного формування основ зміцнення військової дисципліни на методологічному рівні, полягає у найбільш повному, гармонійному, глибокому поєднанні особистісних та суспільних інтересів, перетворенню загальносоціальних цінностей в індивідуальні, підвищенні ролі професіоналізму та професіональної приналежності і носить комплексний характер. Комплексність одночасно виявляє і власну складну структуру різноплановості та багаторівневості проявів, що у поєднанні з різновекторною системністю інтелектуального, морального, вольового та емоційного розвитку особистості, активно формують світогляд військовослужбовця. Зрозуміло, що при цьому сформовані переконання відрізняються не тільки за глибиною, але і за спрямуванням. Тому, одним з головних завдань військового керівника є творче втілення в процес військово-професійного становлення воїнів загальнозначимих гуманістичних мотивів, інтересів, цінностей, високодуховної моральної самосвідомості, самовизначення, свободи та гідності особистості.

У висновках підводяться підсумки проведеного дослідження, визначаються перспективні напрями подальшої роботи, зроблено низку узагальнюючих висновків, які мають теоретичне та практичне значення.

Зокрема констатується:

Проблема дисципліни у наш час є однією з актуальних тем не тільки для Збройних Сил України, але і для молодої держави в цілому. Базуючись на великому історико-практичному досвіді та узагальнюючих теоретичних викладках останніх десятиріч, які рефлексують зміст, характер, структуру категорії “військової дисципліни”, механізмів впливу на її формування та фунціонування, зроблено висновок, що в новому осмисленні соціально-філософської концепції зміцнення військової дисципліни провідне місце належить світогляду особистості військовослужбовця.

Найзагальнішим принципом, ідеєю побудови даної концепції становлення військової дисципліни в Збройних Силах України, з якого виводиться весь останній зміст знань щодо цієї проблеми, є уявлення про неї як цілісну, поліструктурну, інтегративну, відкриту, динамічну, цілепокладаючу, зовнішньо- та внутрішньо- детерміновану, специфічну, саморозвинену систему, проникнуту та узгоджену світоглядними орієнтирами військовослужбовця.

У контексті питань, пов'язаних з визначенням поняття військова дисципліна, розробкою концепції її співвідношення зі світоглядом, з'ясуванням взаємодії, напрацюванням практичних заходів щодо забезпечення надійності та прогнозованості поведінки воїнів, соціальна філософська думка звернулася до вивчення можливостей світоглядного регулювання як на рівні індивіда, так і на рівні військового колективу та малої групи. Таким чином, набуваючи якості соціально-духовного процесу, військова дисципліна виходить за межі суто професійного явища, істотно розширюючи діапазон розгляду, диференціюється, збагачуючись суб'єктивною різноманітністю, відкриває нові рівні та форми прояву, посилюючи роль людського фактору, підвищуючи значущість духовних компонентів у різних модифікаціях їхнього змісту, зокрема, таких як гуманізм, демократичні свободи, національна самосвідомість, толерантність та взаємоповага.

Гармонізація взаємовідносин суспільства та армії, в їх конкретно-практичному вияві – військовій дисципліні, досягається шляхом проведення науково-обгрунтованої та цілеспрямованої соціальної політики у військовій сфері. В умовах зростання кількості, гостроти і глибини проблем, у період реформування Збройних Сил України, вона покликана визначити мету, засоби, напрями діяльності держави та громадянського суспільства, сформувати механізми вирішення протиріч і тим самим забезпечити реалізацію життєво важливих інтересів як держави, так і кожного військовослужбовця. Такий підхід виступає орієнтиром, ідеєю, на якій базується подальша стратегія розбудови військової дисципліни у Збройних Силах, але при цьому, особливо на першому етапі, необхідне паралельне співіснування двох органічно взаємодіючих систем підтримки дисциплінованої поведінки. Одна з них стосується впливу на становлення цілеспрямованої особистості воїна, а друга - передбачає озброєння особистості необхідними засобами до реалізації її спрямованості. До таких засобів належать, передусім, знання і способи поведінки за тих чи інших умов військової служби, сформованих на рівні навичок, умінь, еталонів, стереотипів. Оволодіння відповідними методами та методиками щодо реалізації цих систем у поєднанні з умінням суб'єкту займати об'єктивну позицію, оцінювати стан дисципліни і прогнозувати її подальший розвиток, створює відповідні умови становлення особистості воїна, його гармонійного розвитку, морального зміцнення, заохочення до самовдосконалення та самокерування.

Осмислення проблеми військової дисципліни в усіх її аспектах, з'ясування сутності цього соціального явища, історико-теоретична рефлексія суспільного досвіду щодо цієї проблематики, концептуальні узагальнення практичних пошуків та принципово новий підхід мають вирішальну значимість для теорії та практики становлення військової дисципліни у Збройних Силах України.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ ВІДОБРАЖЕНИЙ У НАСТУПНИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА:

1. Соколов С.В. Військова дисципліна як об'єкт соціально-філософського аналізу. – К.: Наук. Світ, 1999. – 48 с.

2. Соколов С.В. Науково-практичні підходи до формування військової дисципліни в Збройних Силах України.