НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ ІМЕНІ ЯРОСЛАВА МУДРОГО

Скомороха Віктор Єгорович

УДК 342 5 (477)

КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ

В МЕХАНІЗМІ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ

Спеціальність 12.00.02 - конституційне право

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Харків - 2001

Дисертація є рукописом.

Робота виконана на кафедрі державного будівництва Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.

Науковий керівник - кандидат юридичних наук, професор Воронов Микола Павлович, завідувач кафедри державного будівництва Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.

Офіційні опоненти:

член-кореспондент Академії правових наук України, доктор юридичних наук, професор Погорілко Віктор Федорович, заступник директора Інституту держави і права імені В.М.Корецького НАН України, завідувач відділу конституційного права і місцевого самоврядування Інституту держави і права імені В.М.Корецького НАН України;

доктор юридичних наук, професор Георгіца Аурел Зінові-йович, завідувач кафедри міжнародного права і порівняльного правознавства Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.

Провідна установа - Національна академія внутрішніх справ України, кафедра конституційного права, м. Київ.

Захист відбудеться 12.11.2001 року о_ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.03 в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого (61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77).

Автореферат розісланий 10.10.2001 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради П.І. Жигалкін

Загальна характеристика роботи

Актуальність геми дослідження. Конституційне правосудця як форма конституційного контролю, здійснюваного Конституційним Судом, належить до міжнародне визнаних стандартів демократії і є новим інститутом в історії української держави. Його запровадження зумовлено переходом України до будівництва громадянського суспільства, суверенної і незалежної, соціальної, демократичної, правової держави і є закономірним явищем.

Становлення та функціонування конституційного правосуддя породжує багато питань, які потребують наукового обгрунтування І практичного вирішення. Доктрина конституційного контролю до недавнього часу в соціалістичних країнах, де не існувало судового конституційного контролю, не була належно розробленою Хоча деяким його елементам, які стосуються конституційно-правового механізму забезпечення прав га свобод людини і громадянина, свого часу приділяли увагу вчені П. Недбайло, Ф. Хоменок, В. Чхиквадзе, М Вітрук, В. Речицький та інші, але їх наукові розробки висвітлювали цей процес без урахування політико-правових реалій, які відбуваються на пострадянському просторі.

Останніми роками питання порівняльного аналізу конституційного правосуддя розглядались в основному в фундаментальних працях, присвячених світовому досвіду конституційного контролю. Проте новизна такого Інституту, як Конституційний Суд України, відсутність у повному обсязі відповідної нормативної бази його діяльності викликає багато питань, які потребують наукового опрацювання. Одним із чинників відставання у дослідженні цього інституту є також те, що за радянських часів він оцінювався з ідеологічних позицій, визнавався антидемократичним.

У вітчизняній юридичній літературі рівень наукового опрацювання проблеми статусу Конституційного Суду України та його повноважень є недостатнім, зважаючи на важливість цього органу. Відставання у наукових дослідженнях інституту Конституційного Суду як єдиного органу конституційної юрисдикції є причиною його неоднозначного розуміння як окремими політиками України, так і юристами.

За короткий період існування Конституційного Суду України виникло багато теоретичних і практичних проблем, пов'язаних з визначенням гаких понять, як конституційний контроль, конституційна юрисдикція, конституційне правосуддя, з необхідністю уточнення місця Конституційного Суду в державному механізмі, визначенням соціального призначення його діяльності, правової природи рішень Суду.

Актуальною проблемою є необхідність дослідження юридичної природи, організації та діяльності Конституційного Суду України, його функцій і повноважень. До того ж організаційні форми конституційного судочинства у Конституційному Суді ще далекі від оптимальних, що потребує конструктивного критичного аналізу структури та організації роботи Суду, практики його функціонування порівнянні з зарубіжними аналогами. Саме ці обставини визначають актуальність обраної теми дисертації і науково-практичну важливість її для державною будівництва.

Зв'язок роботи з науковими програмами. Дисертація виконана відповідно до комплексної програми наукової діяльності Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого № 01860070865 “Проблеми вдосконалення організації і діяльності органів законодавчої і виконавчої влади та місцевого самоврядування в Україні”.

Мета і завдання дослідження. Головна мета дисертаційного дослідження полягає в науковому аналізі проблем, пов'язаних із формуванням найбільш оптимальної моделі органу конституційної юрисдикції в Україні, розробці теоретико-практичних аспектів вдосконалення організації та діяльності Конституційного Суду України, визначенні оптимальних його повноважень, необхідних для ефективного виконання покладених на нього функцій в межах конституційних засад організації державної влади.

З метою всебічного та повного дослідження теми дисертант визначив своїм науковим завданням:

- здійснити аналіз правового статусу та визначити роль і місце Конституційного Суду України в механізмі державної влади;

- розглянути поняття “конституційна юстиція”, “конституційна юрисдикція”, “конституційне правосуддя”, “конституційне судочинство” та Їх співвідношення;

- охарактеризувати місце судової влади в системі державної влади на основі її поділу;

- простежити і дослідити становлення інституту конституційного правосуддя в Україні та визначити місце Конституційного Суду України в системі судової влади і контрольно-наглядових органів;

- висвітлити порядок формування Конституційного Суду України та особливості його структури;

- розкрити зміст і особливості повноважень Конституційного Суду України та виявити основні проблеми, пов'язані з їх реалізацією;

- дати загальну характеристику конституційного провадження як організаційно-правової форми діяльності Конституційного Суду України;

- дослідити в порівняльному аспекті законодавство України, зарубіжних країн щодо конституційного правосуддя;

- сформулювати пропозиції та практичні рекомендації, спрямовані на вдосконалення організації і діяльності Конституційного Суду України, правового регулювання його статусу.

Об'єктом дисертаційного дослідження є суспільні відносини, які виникають в процесі організації та діяльності Конституційного Суду України, здійснення конституційного правосуддя.

Предметом дослідження є правова природа, функції, повноваження, Конституційного Суду України, його місце і роль в системі органів судової вдали та державного контролю.

Методологічна основа роботи. Методологічною основою дисертаційного дослідження є принципи, закони і категорії діалектики, комплексний підхід до аналізу організації та діяльності Конституційного Суду України, зумовлений специфікою теми роботи і пов'язаний з використанням наукових методів. Застосовуючи історико-правовий та порівняльно-правовий методи, автор досліджував вітчизняне та зарубіжне законодавство в частині правового регулювання конституційних судів та інших органів конституційного контролю, практичну роботу цих органів на різних історичних етапах їх становлення. Знайшли використання в роботі категорії та засоби формальної логіки: поняття, судження, визначення, доказ, аналіз тощо. Застосовано також конкретно-наукові методи: системний, соціологічний, статистичний, структурно-функціональний, політологічний та інші загально-наукові та спеціально-наукові методи.

У процесі дослідження дисертант використовує теоретичні положення, розроблені науками теорії та історії держави і права, конституційного права України та державного (конституційного) права зарубіжних країн.

Теоретичною основою дисертації послужили наукові розробки про правову природу, сутність, організацію і діяльність судових органів, органів державного контролю, охорони конституції, висвітлені у працях українських вчених: В.Б. Авер'янова, І.П. Бутка, А.З. Георгіцу, В.О. Гергелійника, В.М. Горшеньова, Ю.М. Грошевого, П.Б Євграфова, А.П. Зайця, Л.В. Коваля, М.І. Козюбри, А.М. КолодІя, В.В. Копейчикова, М.І. Корнієнка, В.В. Костицького, Л.Т. Кривенко, В.В. Медведчука, О.М. Мироненка, Г.О Мурашина, В.Ф. Опришка, М.П. Орзіха, В.Ф. Погорілка, П.М. Рабіновича, В.Я. Тація, С.Г. Серьогіної, В.П. Тихого, Ю.М. Тодики, М.В. Цвіка, В.М. Шаповала, Ю.С. Шемшученка, В.Д. Яворського.

Поряд з науковими дослідженнями вітчизняних вчених в дисертації широко використано праці відомих зарубіжних державознавців С.С. Алексеєва, М.В. Баглая, Д.Н. Бахраха, С.В. Боботова, М.В. Вітрука, Л. Гарлицького, В.К. Дябла, Б.С. Ебзеєва, Д.Л. Златопольського, Й. Ізензеє, В.О. Кряжкова, О.Є. Кутафіна, Л.В. Лазарєва, А. Мавчича, В.В. Маклакова, М.О. Мітюкова, О.А. Мішина, М.А. Нуделя, Ж.И. Овсепян, Г. Рьоллеке В.М. Савицького, Ю.І. Скуратова, Б.О. Страпгуна, В.О. Туманова, Т.Я. Хабрієвої, В.Є. Чиркіна, X. Штайнбергера, Ю.Л. Шульженка, Ю.А. Юдіна та інших.

Нормативно-правову та емпіричну базу наукової роботи становлять Конституція України, Закон України “Про Конституційний Суд України”, Регламент Конституційного Суду України, інші нормативно-правові акти України та зарубіжних країн, які регламентують статус, організацію і діяльність Конституційного Суду та інших державних органів, правові акти Конституційного Суду.

В науковому дослідженні використано матеріали практичної діяльності Конституційного Суду України, який очолює автор дослідження, зроблено порівняльний аналіз нормативно-правового регулювання, досвіду організації та діяльності конституційного правосуддя України і зарубіжних країн.

Особливістю дослідження є комплексний підхід до розгляду проблем правового статусу Конституційного Суду України в механізмі державної влади, до організації його діяльності з використанням наукових досліджень загальної теорії держави і права, конституційного права та державного будівництва.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що вперше в науці конституційного права України на теоретичному рівні проаналізовано місце Конституційного Суду України в механізмі державної влади, системі судових та контрольно-наглядових державних органів, його юридична природа як одного з найвищих конституційних органів державної влади, єдиного органу конституційної юрисдикції.

На підставі проведеного наукового дослідження вперше сформульовано ряд науково-теоретичних та практичних положень, висновків, пропозицій, а саме:

- визначається поняття судової влади та її місце в системі поділу державної влада;

- характеризуються етапи та моделі (американська, європейська) інституту конституційного правосуддя;

- висвітлюється сутність Конституційного Суду України та його місце в системі судової влади як органу конституційної юрисдикції, який здійснює її у формі конституційного судочинства;

- окреслюються спільні риси, властиві Конституційному Суду України і судам загальної юрисдикції, а також особливості, притаманні Конституційному Суду;

- виокремлюється загальна система контрольно-наглядових державних органів, розглядається їх місце в системі органів державної влади, теоретичні проблеми і погляди вчених стосовно віднесення Конституційного Суду України до четвертої контрольно-наглядової влади чи самостійного органу, робиться висновок, що Конституційний Суд України є однією з ланок єдиної судової влади і єдиним органом конституційної юрисдикції;

- аналізуються поняття, форми і особливості конституційного контролю, його місце в системі державного контролю і співвідношення з конституційним правосуддям, стверджується належність конституційного контролю до судової влади;

- дається порівняльний аналіз повноважень Конституційного Суду України на різних етапах його становлення і правового регулювання, зроблено висновок про неможливість зміни законом конституційно визначених повноважень Суду;

- досліджуються та характеризуються напрями і критерії перевірки Конституційним Судом України питань щодо конституційності законів та інших нормативно-правових актів;

- визначаються закони, інші нормативно-правові акти, які (не) можуть бути об'єктом перевірки на предмет їх конституційності;

- виділяються головні підстави неконституційності законів інших нормативно-правових актів: перевищення конституційних повноважень при прийнятті актів суб'єктами їх прийняття; порушення встановленої Конституцією України процедури прийняття актів;

- розглядаються звернення і подання до Конституційного Суду України та їх суб'єкти, питання прийняття звернень і подань до розгляду, визначаються підстави відмови у відкритті конституційного провадження у справі за ними, їх відкликання;

- розкривається юридична природа рішень та висновків Конституційного Суду України, а також обставини для їх перегляду шляхом відкриття нового провадження у справі у зв'язку з нововиявленими обставинами, визначаються особи, за заявою яких можуть переглядатися рішення та висновки;

- обґрунтовуються та вносяться пропозиції і рекомендації щодо:

а) вдосконалення порядку формування Конституційного Суду України, визначення строку повноважень його суддів, додаткових соціально-матеріальних гарантій їх діяльності; б) надання загальним судам усіх рівнів права звертатися до Конституційного Суду України для вирішення питань про конституційність законів, інших нормативно-правових актів; в) запровадження інституту конституційної скарга та надання повноважень Конституційному Суду України розглядати конституційні скарги громадян про порушення їх конституційних прав і свобод; г) удосконалення і раціоналізації конституційного провадження, правового регулювання процедури розгляду справ у Конституційному Суді, вимог до змісту та структури його рішень і висновків, порядку їх застосування.

Практичне значення результатів дослідження. Дисертація спрямована на розвиток науки конституційного права, державного будівництва. Сформульовані та обгрунтовані в роботі положення, висновки, пропозиції можуть використовуватись в науково-дослідній роботі для подальших теоретичних розробок інституту конституційної юрисдикції, в законотворчості для вдосконалення чинного законодавства про організацію та діяльність Конституційного Суду України, навчальному процесі для викладання курсів конституційного права, державного будівництва у вищих навчальних закладах, підготовці підручників, навчальних посібників. Результати дослідження поглиблять знання про інститут конституційної юрисдикції, його місце в механізмі державної влади, сприятимуть удосконаленню практики діяльності Конституційного Суду України, підвищенню його ролі і значення, і в цілому укріпленню режиму законності, оптимальному застосуванню принципу поділу влади в Україні.

Апробація результатів дослідження була здійснена у виступах автора та тезах його доповідей на міжнародних, міжрегіональних науково-теоретичних конференціях, семінарах, симпозіумах: науковій конференції “Права людини і правова держава” (до 50-ї річниці Загальної декларації прав людини. Харків, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, грудень 1998 р.); науково-практичній конференції “Механізми захисту прав і свобод людини в Україні” (Київ, Інститут адвокатури при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, червень 1999 р.); міжнародній науково-практичній конференції “Сучасний конституціоналізм та конституційна юстиція” (Одеса, Національна юридична академія, жовтень 2000 р.); міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні проблеми формування правової держави в Україні” (до 50-ї річниці Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Харків, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, листопад 2000 р.); підготовчому засіданні ХП Конференції Європейських конституційних судів “З питання набуття Конституційним Судом України статусу повноправного члена Конференції європейських конституційних судів” (Брюссель, Королівство Бельгія, жовтень 2000 р.); міжнародній науковій конференції “Європа, Японія, Україна: шляхи демократизації державно-правових систем” (Київ, Інститут держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України, Японський Фонд, жовтень 2000 р.), 1-й конференції конституційних судів країн Центральної та Східної Європи “Вплив рішень Конституційного Суду на судову практику та специфічні проблеми країн” (Будапешт, Конституційний Суд Угорської Республіки та Німецький Фонд міжнародного правового співробітництва, травень 2001 р.); міжнародній науково-практичній конференції, присвяченій 10-й річниці з дня проголошення незалежності України та 5-й річниці з дня прийняття Конституції України “Парламентаризм в Україні: теорія та практика”. (Київ, Інститут законодавства Верховної Ради України, червень 2001 р.).

Публікації. Сформульовані в дослідженні положення, висновки і рекомендації викладені автором в опублікованих шістнадцяти наукових статтях та семи тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації. Відповідно до мети, завдань, предмету й логіки дослідження дисертація складається із вступу, двох розділів, шести підрозділів, висновків та списку використаної літератури (найменувань). Обсяг дисертації складає 205 сторінок.

Зміст роботи. У вступі обґрунтовується вибір теми Дисертаційного дослідження, ступінь її наукової розробленості, мета і завдання роботи, методологія проведеного наукового аналізу, а також основні положення, які виносяться на захист, підкреслюється практична значимість дослідження, наводяться дані про апробацію дисертації та її висновків.

Розділ 1 “Місце і роль Конституційного Суду України в системі судової влади та контрольно-наглядових органів” складається з трьох підрозділів.

У першому підрозділі “Судова влада в системі поділу державної влада” дається загальна характеристика судової влади, йдеться про її місце в системі поділу державної влади, говориться про організаційну, кадрову, матеріально-фінансову незалежність суддів. Автор розглядає різні точки зору вчених щодо поняття судової влади та її законодавчого визначення і робить висновок, що судова влада - це право судових органів, яким вони наділені за законом, здійснювати самостійно і незалежно широкі юрисдикційні повноваженню а також їх правовий статус як органів державної влади.

Другий підрозділ “Конституційний Суд України в системі органів судової влади” присвячено дослідженню юридичної природи, місця Конституційного Суду в системі судової влади, його взаємовідносинам із судами загальної юрисдикції, розгляду понять окремих термінів, які стосуються стосовно діяльності судів. Дисертант аналізує різні точки зору науковців щодо визначення таких понять, як “конституційна юстиція”, “конституційна юрисдикція”, “конституційне правосуддя”, “конституційне судочинство” та інших.

У підрозділі в історичному аспекті викладаються етапи виникнення і становлення інституту конституційного правосуддя американської моделі -здійснення конституційного контролю на основі прецедентів судами загальної юрисдикції та європейської моделі - здійснення конституційного контролю спеціальним органом - конституційним судом. Автор розглядає різні погляди вчених щодо юридичної природи, призначення та місця конституційного суду в механізмі судової влади, аналізує сучасний інститут конституційного правосуддя, різноманітність, його форм у різних країнах Це дає підстави автору зробити висновок, що конституційний суд є одним із вищих конституційних органів державної влади і судовим органом конституційного контролю, який самостійно і незалежно здійснює конституційне правосуддя шляхом конституційного судочинства у сфері питань юридично-конституційного характеру.

Особливу увагу в підрозділі дисертант приділяє правовому статусу Конституційного Суду України, його взаємовідносинам із судами загальної юрисдикції. Виділяються спільні риси, властиві Конституційному Суду України і судам загальної юрисдикції: а) здійснення судової влади виключно судами; б) недопустимість делегування своїх функцій, привласнення їх іншими органами чи посадовими особами; в) поширення юрисдикції на всі правовідносини, що виникають у державі; г) єдиний статус суддів, носіїв судової влади; д) здійснення правосуддя незалежно від законодавчої і виконавчої влади на професійній основі; е) єдині принципи діяльності - верховенство права, колегіальність, повнота і всебічність розгляду справ та обгрунтування прийнятих рішень, гласність судового процесу, незалежність суддів; є) здійснення діяльності в процесуальних формах.

Одночасно в підрозділі розглядаються притаманні Конституційному Суду України особливості, які випливають із визначеного чинним законодавством його статусу, організації роботи, повноважень. До них належить: а) наявність спеціального Закону України “Про Конституційний Суд України”; б) встановлення процедури конституційного судочинства як окремого виду судочинства; в) наявність свого Регламенту, який визначає організацію його внутрішньої роботи; г) особливий порядок виконання його рішень і висновків, обов'язковість їх публікації в офіційному виданні і можливість призначення порядку і строків їх виконання, покладення обов'язку виконання на відповідні державні органи щодо забезпечення виконання рішень; д) остаточність, обов'язковість і неоскарженість рішень; е) спеціальний порядок призначення суддів та припинення їх повноважень.

На завершення підрозділу автор робить висновок, що Конституційний Суд України за своїм юридичним та фактичним статусом є одним із вищих конституційних органів державної влади і єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні, який самостійно і незалежно здійснює судову владу у формі конституційного судочинства з метою обмеження публічної влади, забезпечення балансування влад, верховенства права, гарантування верховенства Конституції України як Основного Закону держави на всій території України, офіційного тлумачення Конституції України та законів України, а також захисту конституційних прав і свобод.

Крім того, обґрунтовуються та вносяться пропозиції щодо вдосконалення законодавства про порядок відправлення судочинства судами загальної юрисдикції - закріплення положення про правомочність судів усіх рівнів звергатися до Конституційного Суду України для вирішення питань щодо конституційності законів, додаткового врегулювання процедури розгляду питання щодо конституційності закову, який застосовується судом, у процесі загального судочинства.

У третьому підрозділі “Конституційний Суд України в системі органів державного контролю” розглядається поняття конституційного контролю, місце в системі державного контролю, його поняття, зміст і особливості, а також дається загальна характеристика органів, які здійснюють державний контроль.

Автор критично аналізує погляди окремих авторів щодо поняття, природи і змісту конституційного контролю, його незалежності до судової влади. Значна увага в підрозділі приділяється розгляду характеру діяльності та функціональному призначенню контрольно-наглядових органів - прокуратури, омбудсмена, рахункової палати та інших, поглядам щодо їх належності до четвертої - контрольно-наглядової гілки влади. Дисертант робить висновок, що зазначені органи не входять до жодної з гілок влади, виконують за визначеним законом статусом своєрідні функції в державному механізмі.

Розглянувши теоретичні питання стосовно віднесення Конституційного Суду України до четвертої контрольно-наглядової гілки влада чи його самостійності як органу конституційного контролю, вирішення цього питання в Конституції України і в конституціях інших держав, автор дійшов висновку, що Конституційний Суд України є однією з ланок єдиної судової влади і єдиним органом конституційної юрисдикції, який здійснює судочинство шляхом вирішення питань про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції та законів України.

У підрозділі розглядаються своєрідні риси конституційного контролю різних країн стосовно часу, форми, виду контролю. Автор наводить і аналізує наявну у науковій літературі класифікацію конституційного контролю: за часом здійснення - попередній і наступний; за правовими наслідками - консультативний і постановляючий; за своєю обов'язковістю –обов'язковий і факультативний; за обсягом - повний і частковий; за формою здійснення - абстрактний і конкретний; за змістом - формальний і матеріальний; з точки зору дії в часі (зворотної дії) - ех tunc (зворотна сила рішення) і ех nunc (дія рішення на майбутнє).

Другий розділ “Теоретично-правові проблеми організації та діяльності Конституційного Суду України” складається з трьох підрозділів.

У першому підрозділі “Структура і особливості формування Конституційного Суду України” розглядаються питання становлення Конституційного Суду України, говориться про структуру Конституційного Суду: формальну (організаційну), неформальну (внутрішні міжособові контакти), функціональну (склад і підпорядкованість підрозділів), кваліфікаційну (рівень фахової підготовки кадрів); Автор подає аналіз законодавче визначеної організаційної структури конституційних судів та інших органів конституційної юрисдикції різних країн.

Значне місце в підрозділі приділяється характеристиці шляхом порівняння відповідних норм законодавства різних країн, порядку формування Конституційного Суду України, обрання (призначення) судців, Голови Конституційного Суду, його заступника (заступників), секретаря, вимогам до кандидатів у судці, питанням строків перебування на посаді суддів, голови суду, порядку і підстав припинення строку їх повноважень. Дисертант критично оцінює пропозиції про можливість повторного призначення на посаду суддів Конституційного Суду, обрання ще на 3 роки на посаду Голови Конституційного Суду, що на думку автора послаблює принцип незалежності суддів.

У цьому підрозділі автор висуває і обґрунтовує пропозиції доповнити Закон України “Про Конституційний Суд України” положеннями, які врегулювали б: а) випадки призначення суддів у разі дострокової вакансії;

б) продовження виконання обов'язків суддею, термін перебування якого на посаді закінчився до вступу на посаду новопризначеного судді; в) призначення Президентом України судді Конституційного Суду у випадках непризначення його Верховною Радою України чи з'їздом судців; г) питання соціальних і матеріальних гарантій суддів у разі припинення (дострокового припинення) їх повноважень, у тому числі і за станом здоров'я; д) процедуру звільнення суддів.

У другому підрозділі “Загальна характеристика повноважень Конституційного Суду України” розглядається поняття компетенції Конституційного Суду як сукупності його матеріально-правових, процесуальних та організаційно-правових повноважень, дається порівняльний аналіз повноважень Конституційного Суду України з часу його створення на різних етапах становлення та законодавчого регулювання. Автор говорить про особливість регулювання повноважень Конституційного Суду, його вичерпність і робить висновок про неможливість змінювати законом конституційно визначені повноваження Суду.

У підрозділі характеризуються напрями і критерії одного із основних повноважень Конституційного Суду України - перевірка і вирішення питань про конституційність заковів та інших нормативно-правових актів. Виходячи зі змісту Конституції України визначається, що питання їх конституційності може бути вирішено за: а) суб'єктами прийняття; б) змістом нормативно-правового акта, який перевіряється, і тексту Конституції України для встановлення змістової тотожності або суперечливості; в) формою акта; г) процедурою розгляду, ухвалення і набрання чинності.

Значна увага в підрозділі виділяється питанню, чи всі закони, інші нормативно-правові акти є об'єктом перевірки на предмет їх конституційності Конституційним Судом України. Робиться висновок, що Конституційний Суд має право згідно зі статтею 150 Конституції України перевіряти усі нормативно-правові акти, прийняті визначеними, цією статтею суб'єктами, у тому числі і прийняті до набрання чинності Конституцією України, якщо вони за змістом їй не суперечать, а також чинні міжнародні договори або ті, що вносяться до Верховної Ради на надання згоди на їх обов'язковість. Дисертант також виділяє нормативно-правові акти, які не може перевіряти Конституційний Суд України і до яких належать: регламент та інші внутрішні акти Верховної Ради України; прийняті або затверджені референдумом закони; закони про зміну Конституції України; нормативно-правові акти колишнього Союзу РСР; нормативно-правові акти міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади; проекти нормативно-правових актів, крім законопроектів про внесення змін до Конституції України в порядку, визначеному її статтею 159. При цьому говориться про недоцільність розглядати Конституційним Судом України політичні питання та здійснювати контроль за діяльністю політичних партій.

У дослідженні розглядається можливість вирішення Конституційним Судом України справ щодо захисту прав і свобод людини і громадянина, обґрунтовується і вноситься пропозиція про введення інституту скарги як найбільш ефективної форми захисту прав людини та про надання Конституційному Суду України повноважень розглядати скарги громадян, пов'язані з порушенням їх конституційних прав і свобод. Крім того, висвітлюється конституційність як основна засада конституційного судочинства, робиться висновок, що Конституційний Суд вирішує тільки питання права, конституційності нормативно-правових актів, а не їх законності.

У кінці підрозділу досліджується питання офіційного тлумачення Конституційним Судом України законів. Автор відстоює виключне право Конституційного Суду на офіційне тлумачення законів, у той же час висловлюється проти здійснення Конституційним Судом правотворчості і надання Суду права законодавчої ініціативи.

Третій підрозділ “Конституційне провадження як організаційно-правова форма діяльності Конституційного Суду України” присвячений дослідженню основної організаційно-правової форми діяльності Конституційного Суду України, якою є конституційне провадження. В цьому підрозділі розглядаються форми звернення до Конституційного Суду України -конституційне подання, конституційне звернення та їх суб'єкти, питання щодо прийняття їх до розгляду, відкликаних, відмови у відкритті конституційного провадження та їх підстави, терміни подання чи звернення.

Аналізується порядок проведення засідань Конституційного Суду України, процедура розгляду справ. Автор висловлюється проти надання права Конституційному Суду перевіряти конституційність нормативно-правових актів за власною ініціативою, обґрунтовує і вносить пропозиції удосконалити і раціоналізувати конституційне судочинство шляхом додаткового детального правового урегулювання процедури розгляду справ у Конституційному Суді: а) введення попереднього розгляду звернень (подань) Секретаріатом Конституційного Суду; б) визначення підстав відмови у прийнятті конституційного подання (звернення) у разі, коли поставлене в них питання уже вирішене або непідвідомче Конституційному Суду України, втрати чинності нормативно-правовим актом, за винятком випадків, коли його дією було порушено конституційні права громадян; в) запровадження письмових слухань справ; г) вдосконалення процедури проведення засідань Конституційного Суду, визначення дій та повноважень головуючого на засіданні Конституційного Суду, врахування при організаційному поділі Конституційного Суду вимоги щодо наявності кворуму для прийняття рішень у справах на пленарних засіданнях - не менше 2/3 від загальної кількості суддів, а на засіданні палати Суду - не менше 3/4 її складу; д) введення в закон поняття сторін у процесі конституційного судочинства та визначення права учасників процесу, відображення питання доказів - їх поняття, предмета, відносності, допустимості, оцінки; е) закріплення права сторін відводити суддю, експерта, спеціаліста, перекладача; процедури попередження експертів, спеціалістів про відповідальність за відмову давати показання і за давання явно неправдивих показань чи висновків; є) визначення і закріплення конкретних підстав для відкладення розгляду справи; ж) закріплення обов'язковості розгляду вимог Конституційного Суду і надсилання відповідей у визначені строки; з) визначення вимог до змісту протоколу судового засідання, процесуальних ухвал, рішень і висновків Конституційного Суду.

У підрозділі досліджується питання змісту рішень та висновків Конституційного Суду України, їх юридичної природи, нормативності, обов'язковості виконання, а також перегляду шляхом відкриття нового провадження в зв'язку з нововиявленими обставинами. Дисертант пропонує визначити особи, за заявою яких переглядаються рішення або висновки і якими мають бути сторони або інші особи, що брали участь у справі. Вноситься пропозиція також закріпити наступні положення про: а) безпосередню дію рішень чи висновків Конституційного Суду України та застосування норм Конституції Україна у випадку виникнення прогалини в правовому регулюванні внаслідок визнання нормативного акта неконституційним; б) визнання, що рішення Конституційного Суду України щодо неконституційності закону, іншого правового акта є підставою для перегляду справ у передбачених законом випадках; в) перегляд в установленому порядку не, лише рішень судів запільної юрисдикції, а й рішень інших органів, в основу яких покладено акти, визнані неконституційними; г) вимоги до змісту та структури рішень і висновків Конституційного Суду України (вступна, описова, мотивувальна і резолютивна частини); д) видання збірника рішень та ухвал Конституційного Суду України.

У висновках узагальнені та викладені основні результати проведеного дисертаційного дослідження, коротко сформовані основні поняття, теоретичні та практичні положення і пропозиції щодо вдосконалення організації та діяльності Конституційного Суду України, правового регулювання його статусу шляхом внесення змін у чинне законодавство та прийняття нових нормативно-правових актів.

Конституційний Суд України, не маючи практики функціонування в тоталітарній союзній державі, за короткий час зайняв місце в політико-правовому житті української держави як складова частина конституційного державного механізму, що забезпечує конституційність законів та інших нормативно-правових актів, визначених Конституцією України органів та посадових осіб.

Проведене дослідження дало можливість автору зробити такі основні висновки:

- судова влада е закріплене законом право судових органів здійснювати відповідно до свого правового статусу самостійно і незалежно широкі юрисдикційні повноваження;

- Конституційний Суд України є одним з вищих конституційних органів державної влади і єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні, який здійснює судову владу у формі конституційного судочинства;

- контрольно-наглядові органи України не входять до жодної з гілок влади, виконують за визначеним заковом статусом своєрідні функції в державному механізмі;

- компетенція Конституційного Суду України є сукупністю його матеріально-правових, процесуальних, організаційно-правових повноважень;

- введення інституту скарга та надання Конституційному Суду України повноважень розглядати скарги громадян, пов'язані з порушенням їх конституційних прав і свобод, є найбільш ефективною формою їх захисту,

- Конституційний Суд України має виключне право на офіційне тлумачення законів, однак не може здійснювати правотворчості і бути суб'єктом законотворчої ініціативи.

За темою дисертації опубліковані такі роботи:

Скомороха В. До першої річниці запровадження конституційної юрисдикції // Право України. -1997. - № 11. - С.3-8.

Скомороха В. Окремі питання поділу влади і юрисдикція Конституційного Суду України // Право України. -1998. - № 5. - С. 8-17

Скомороха В. Деякі питання конституційного провадження // Право України. - 1998. - № 9. - С.5-9.

Скомороха В.Є. Конституційний Суд України в системі органів державної влади // Проблеми законності. - 1998. - Вип. 36. - С. 67-76.

Скомороха В. Конституційний Суд України: досвід і проблеми // Право України. -1999. - № 1. - С. 8-13

Скомороха В. Адміністративна реформа в Україні: потрібне законодавче забезпечення (правові аспекти поділу і розмежування влади) // Право України. - 1999. -№ 7. - С, 21-27.

Скомороха В., Пшеничний І. Конституційний контроль: питання розгляду справ, характеру та змісту рішень Конституційного Суду України // Вісник Конституційного Суду України. -1999. -№ 1. - С.51-63.

Скомороха В. Захист прав людини і конституційне правосуддя // Механізми захисту прав і свобод людини в Україні. Інститут адвокатури при Київському університеті імені Тараса Шевченка. Матеріали науково-практичної конференції. - К. - 1999. - С. 58-63.

Скомороха В. Окремі питання діяльності конституційної юстиції в Україні // Право України. -1999. - № 12. - С. 4-10.

Скомороха В. Окремі питання поділу влади, визначення державної та Судової влади, незалежності судової влади // Вісник Конституційного Суду України. - 2000. -№ 1.- С.52-67.

Скомороха В. Питання процесу розгляду справ та змісту рішень Конституційного Суду України // Вісник Академії правових наук України.-Харків.-2000.-№ 4.-С. 19-27. .

Скомороха В. З питання набуття Конституційним Судом України статусу повноправного члена конференції Європейських Конституційних Судів // Вісник Конституційного Суду України. - 2000. - № 5. - С.53-56.

Скомороха В. Практика Конституційного Суду України як засіб імплементації європейських стандартів прав і свобод людини в Україні // Вісник Конституційного Суду України - 2000. - № 5. - С.61-71.

Скомороха В., Тихий В. Глава держави. Конституційно-правовий статус // Віче. - 2000. - №5. - С. 157-159.

Скомороха В.Є. Практика Конституційного Суду України як засіб імплементації європейських стандартів прав і свобод зводини в Україні // Актуальні проблеми формування правової держави в Україні. До 50-ї річниці Конвенції про захист прав долини та основних свобод: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. У 2-х част. - Харків. - 2000. - Част. 1.-С.З-7.

Скомороха В. Вплив конституційної юстиції на розвиток українського конституціоналізму // Право України. - 2000. - № 12. - С.3-8.

Скомороха В. За результатами референдуму // Політика і час. - 2001. -№1.-С. 15-20.

Скомороха В. Вплив конституційної юстиції на розвиток українського конституціоналізму // Сучасний конституціоналізм та конституційна юстиція. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. - Одеса. -2001, - С.27-34.

Скомороха В.Є. Парламентаризм і судова реформа в Україні // Наукове видання “Парламентська реформа: теорія та практика”. Збірник наукових праць. Вип. 6. / Інститут законодавства Верховної Ради України. -Київ.-2001.-С.36-49.

Скомороха В.Є. Парламентаризм в Україні: теорія і практика // Парламентаризм в Україні: теорія та практика: Матеріали міжнародної науково-Практичної конференції 26 червив 200Ї. - С.88-101.

Скомороха В. Судова незалежність (тези) // Вісник Конституційного Суду України. - 2001. - № 1. - С. 71-74.

Скомороха В. Захист прав і свобод людини Конституційним Судом України в контексті практики Європейського суду з прав людини: Матеріали п'ятого українсько-німецького колоквіуму з питань конституційного права // Вісник Конституційного Суду України. - 2001. - № 2. - С. 40-47.

Скомороха В.Є. Демократизація як принцип функціонування державності та конституційна юрисдикція // Європа, Японія, Україна: шляхи демократизації державно-правових систем: Матеріали міжнародної наукової конференції. 17-20 жовтня 2000 року / Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького. – К. 2000. - С. 20-24.

17

Анотація

Скомороха В.Є. Конституційний Суд України в механізмі державної влади. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.02 — конституційне право. - Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, Харків, 2001 р.

Дисертація присвячена дослідженню становища Конституційного Суду України в механізмі державної влади, теоретично-правових проблем його організації та діяльності.

Охарактеризовані судова влада в системі поділу влади, юридична природа, місце і роль Конституційного Суду України в системі органів цієї влади і в системі органів державного контролю.

Проведено аналіз структури та особливостей формування Конституційного Суду України, розкривається зміст його повноважень, а також досліджується конституційне провадження як організаційно-правова форма діяльності Конституційного Суду України.

У дисертації сформульовано концептуальні положення і висновки з досліджуваних питань, обгрунтовано і висунуто ряд пропозицій щодо вдосконалення правового статусу Конституційного Суду України, його організації та діяльності.

Ключові слова: державна влада, судова влада, конституційний суд, організаційна структура, повноваження, конституційна юрисдикція, конституційне провадження.

Аннотация

Скомороха В.Е. Конституционный Суд Украины в механизме государственной власти. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.02. - конституционное право. - Национальная юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого, Харьков, 2001г.

Диссертация посвящена исследованию положения Конституционного Суда Украины в механизме государственной власти, теоретико-правовых проблем его организации и деятельности.

В работе автор рассматривает положение судебной власти в системе разделения государственной власти и делает вывод, что судебная власть является правом судебник органов, которым они наделены по закону, осуществлять самостоятельную судебную власть, широкие юрисдикционные полномочия, а также их правовой статус.

Анализируются и определяются юридическая природа, место и роль Конституционного Суда Украины в системе органов судебной власти и органов государственного контроля. Диссертант приходит к выводу, что Конституционный Суд по своему фактическому и юридическому статусу является одним из высших конституционных органов государственной власти и единым органом конституционной юрисдикции в Украине, который самостоятельно и независимо осуществляет судебную власть в форме конституционного судопроизводства с целью ограничения и обеспечения баланса публичной власти, гарантирования верховенства права Конституции Украины на территории Украины, официального толкования Конституции Украины и законов Украины, а также защиты конституционных прав и свобод.

В диссертации исследуются структура и порядок формирования Конституционного Суда Украины, раскрывается содержание его полномочий. Автор широко анализирует законодательно определенные организационные структуры конституционных судов и других органов конституционной юрисдикции зарубежных государств, обосновывает и вносит предложения о совершенствовании структуры, порядка формирования Конституционного Суда.

Характеризуются в работе конституционное производство в качестве основной формы работы Конституционного Суда Украины, а также юридическая природа актов Конституционного Суда. Диссертант обосновывает и предлагает усовершенствовать конституционное производство путем дополнительного урегулирования процедуры рассмотрения дел в Конституционном Суде: введения предварительного обращения Секретариатом Суда, определения оснований отказа в принятии обращений, введения письменных слушаний, совершенствования процедуры проведения заседаний Суда, введения в закон понятия сторон в процессе конституционного судопроизводства и определения прав участников процесса, закрепления вопросов доказательств, определения требований к процессуальным постановлениям, решениям и выводам Конституционного Суда.

Ключевые слова: государственная власть; судебная власть, конституционный суд, организационная структура, полномочия, конституционная юрисдикция, конституционное производство.

Summary

Skomorokha V.E. The Constitutional Court of Ukraine in the machinery of State power.- Manuscript.

Dissertation for a candidate of juridical scientific degree in Constitutional law, speciality 120002, National