НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ ПРОМИСЛОВОСТІ

УДК 658.5+338.242

Скубенко Володимир Петрович

ФОРМУВАННЯ

РИНКОВО АДАПТОВАНИХ ПІДПРИЄМСТВ

ПРОМИСЛОВОСТІ

Спеціальність 08.07.01 - Економіка промисловості

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

Донецьк – 2001

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Донецькій державній академії управління Міністерства освіти і науки України (м. Донецьк).

Науковий консультант доктор економічних наук, професор,

член-кореспондент НАН України,

заслужений діяч науки і техніки України

Амоша Олександр Іванович,

Інститут економіки промисловості Національної академії наук України (м. Донецьк), директор інституту

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор, академік НАН України Алимов Олександр Миколайович,

Інститут економіки НАН України (м. Київ), завідувач відділу промислового потенціалу

доктор економічних наук, професор Аптекар Савелій Семенович, Донецьке акціонерне науково-комерційне товариство “Данко”(м. Донецьк), віце-президент

доктор економічних наук, професор Савельєв Євген Васильович, Тернопільська державна академія народного господарства Міністерства освіти і науки України (м. Тернопіль), проректор з наукової роботи

Провідна установа

Національна гірнича академія України Міністерства освіти і науки України (м. Дніпропетровськ), кафедра менеджменту.

Захист відбудеться “27” грудня 2001 року о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .151.01 в Інституті економіки промисловості НАН України за адресою: 83048, м. Донецьк, вул. Університетська, 77.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту економіки промисловості НАН України за адресою: 83048, м. Донецьк, вул. Університетська, 77.

Автореферат розісланий 25.11.2001 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.М. Кузьменко

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Проблеми трансформації економіки України в умовах ринкових відносин викликано перепонами, що не дають можливості досягти збереження її економічного потенціалу, ефективного використання наявних матеріально-технічних, природних та трудових ресурсів, зростання внутрішнього валового продукту. Вирішити ці проблеми комплексно і одночасно, як показує досвід господарювання, достатній для узагальнення і висновків, можна тільки суттєвими економічними перетвореннями.

На макроекономічному рівні розроблюються програми по стабілізації економіки, що порушують такі важливі питання, як удосконалення економічних механізмів господарювання у ринкових відносинах, взаємодії між підприємствами будь-якої форми власності, поліпшення привабливості інвестицій в Україну, створення умов для впровадження нових форм управління економічними суб’єктами. Але впровадження більшості програм не забезпечило бажаного результату, внаслідок чого стан усього господарства країни, її промисловості зокрема, продовжує залишатися кризовим.

Погіршення впливу факторів зовнішнього середовища на результати діяльності українських товаровиробників у сучасних умовах господарювання вимагає активного пошуку шляхів, що спрямовані на підвищення конкурентоспроможності продукції та ефективності виробництва в цілому. Аналіз причин критичного стану промислових підприємств України та розробка дійових заходів щодо його подолання потребують використання відповідного ринковим реаліям аналітичного апарату. Традиційні методи економічного дослідження в нових умовах поверхово оцінюють стан підприємств, слабо пов’язані з їхніми нагальними потребами, отже недостовірно визначають напрями поліпшення діяльності.

Досвід свідчить, що єдиним шляхом до економічного зростання країни є забезпечення високого рівня ефективності підприємств у ключових галузях, до числа яких належить вугільна промисловість. У цьому зв’язку стають пріоритетними проблеми розробки нових методів господарювання підприємств, узгодження взаємних інтересів і взаємодії держави і підприємств, регіонів і підприємств, форм їх економічної співпраці в умовах кризи і неплатежів. Не випадково, що їх вирішення займає значне місце в сучасних наукових дослідженнях видатних вітчизняних та зарубіжних вчених-економістів, наукові здобутки яких мають вагоме значення.

Проте проблема підвищення ефективності діяльності підприємства в період переходу до ринкових відносин і змін форм власності є новою для української економічної науки. Ще недостатньо досліджено новий тип змішаної економіки, зокрема наслідки ринкових реформ та їх вплив на макро- і мікроекономічну ситуацію в країні і в промисловості, методологічні основи соціальної орієнтації реформування виробничої економічної стратегії розвитку промислового підприємства та його взаємозв’язків з економічними інтересами інших підприємств, регіонів і держави, обґрунтування організаційно-економічних форм адаптації підприємств щодо ринкових умов господарювання, зокрема, у таких регіонах країни, як Донбас, де умови господарювання мають певні особливості. Все це обумовило необхідність комплексного дослідження методологічних проблем підвищення ефективності діяльності підприємств промисловості в умовах побудови соціально орієнтованої багатоукладної ринкової економіки.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в Донецькій державній академії управління Міністерства освіти і науки України на кафедрі малого бізнесу і підприємництва відповідно до планів держбюджетних науково-дослідних робіт, що проводились за участю автора у 1996-2000 роках. При виконанні теми “Розробка основних напрямків розвитку вугільної промисловості з урахуванням потреби у вугільному паливі” (шифр А410022000-Ц01) на підставі моделювання залежності собівартості вугілля від ступеня освоєння проектної потужності діючих шахт розроблено методичні підходи до встановлення потреби у твердому паливі та можливостей вітчизняної вугільної промисловості по видобутку вугілля. Доведено, що ефект синергізму інтересів вугільників та енергетиків відкриває принципово нові напрями в реформуванні структури управління підприємствами вугільної галузі. При проведенні досліджень у межах тем науково-дослідних робіт Інституту економіки промисловості НАН України “Формування зовнішнього та внутрішнього середовища в регіоні для розвитку ефективного підприємництва” (№ держреєстрації 0100U003073) визначено причини змін у діяльності господарських організацій за останні роки, встановлено визначення підприємств промисловості в умовах ринкової економіки та вплив зовнішнього середовища на ефективність їх роботи; “Розвиток інноваційного менеджменту на вугільних шахтах” (№ держреєстрації 0100U003070) розкрито роль економічних перетворень, що сталися в колишньому СРСР в період 1957-1990 рр. і встановлено їх вплив на розробку стратегії сучасних ринкових реформ в Україні. Розглянуто можливості переборювання протиріч і непослідовності ринкових реформ у виробничій діяльності промислових підприємств. Доказано, що економічна криза в Україні значною мірою обумовлена недоліками в організації управління, та наведено шляхи подальшого розвитку інноваційної складової загального менеджменту на вугільних підприємствах.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертації є встановлення особливостей зростання обсягів промислового виробництва, обґрунтування теоретико-методологічних і практичних підходів до розробки економічного механізму управління підвищенням ефективності діяльності підприємств промисловості, реалізація яких дозволить адаптування їх у ринкове середовище господарювання.

Основна ідея дисертації полягає у використанні синергічного ефекту, що виникає з реалізацією підприємствами економічної політики, яка забезпечує досягнення балансу власних інтересів з інтересами підприємств-суміжників, регіону та держави.

Мету дослідження було досягнуто завдяки послідовному вирішенню таких задач:

проаналізовано наслідки ринкових реформ і їх вплив на макро- і мікроекономічну ситуацію в промисловості, а також особливості господарювання підприємств з позиції їх ефективної взаємодії з державою та регіональними структурами управління;

розвинуто логіку ринкових перетворень і ступінь їх впливу на виробничу і соціально-економічну стратегію розвитку промислового підприємництва;

доповнено принципи методичних підходів щодо узгодження економічних інтересів підприємств, регіонів і держави;

обґрунтовано комплекс рішень, які застосовуються у сфері експортно-імпортних відносин підприємства з економічними партнерами;

розроблено методичні підходи до моделювання економічної поведінки підприємства, оцінки бізнесу і вибору економічної політики в умовах невизначеності зовнішнього ринкового середовища;

обґрунтовано організаційно-економічні форми адаптації підприємств щодо їх функціонування в ринкових умовах;

удосконалено механізм залучення інвестицій з метою подальшого розвитку підприємства.

Об’єктом дослідження є діяльність великих промислових підприємств усіх форм власності, державних і регіональних органів управління.

Предметом дослідження є теоретичні, методичні і практичні аспекти організаційних, виробничих, фінансово-економічних і соціальних взаємовідносин підприємства в сучасних умовах господарювання, що забезпечує підвищення ефективності його виробничої діяльності.

Методи дослідження. Методологічну і методичну основу дослідження складають фундаментальні положення сучасної економічної теорії ринкового господарювання, наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених, економістів-практиків з питань формування соціально орієнтованої економічної системи.

При виконанні дисертаційної роботи використано сучасні методи дослідження, зокрема методи математичної статистики (при встановленні залежності енергоспоживання шахт, собівартості продукції від відповідних чинників та ін.), економіко-математичного моделювання (при розробці економічної політики підприємств, вибору оптимальних рішень у процесі управління), порівняльно-економічного (при оцінці економічних результатів різноманітних інноваційних впроваджень) і абстрактно-логічного аналізу (при розробці положень, що не мають чисельного вираження, формуванні нових ідей в частині економічної поведінки підприємств).

Інформаційну базу дослідження становлять закони України, законодавчі акти Президента України, постанови Верховної Ради України, нормативні документи Кабінету міністрів України, Міністерства палива та енергетики, Донецької облдержадміністрації, використано матеріали державної, регіональної та відомчої статистики, методичні та інструктивні документи, фактичні дані про діяльність окремих підприємств (фірм).

Наукова новизна одержаних результатів полягає в обґрунтуванні теоретико-методологічних положень і розробці функціонального підходу щодо формування організаційної структури управління економічними суб’єктами в ринкових відносинах господарювання.

Наукова новизна найсуттєвіших результатів дослідження полягає в такому:

обґрунтовано, що економіці з ринковими відносинами відповідає функціональний підхід до управління виробництвом, коли промислові підприємства перетворюються у господарюючі суб’єкти, а галузевий тип управління замінюється економічною самостійністю, яка забезпечує їм найбільшу ефективність і дохід;

встановлено, що функціонування господарських організацій залежить не тільки від умов перехідного періоду до ринкових відносин, а й від соціально-економічних особливостей централізованої економіки;

доказано, що успіх проведення економічних реформ залежить не тільки від макроекономічних перетворень, а й від глибини ринкових відносин між господарюючими суб’єктами щодо форми їх організації і виду діяльності. Взаємодія економічних партнерів дозволяє, здійснюючи реформи, урахувати інтереси держави, підприємств, їх робітників, усіх підприємців;

аргументовано необхідність адаптації зарубіжного досвіду до реалій національної економіки;

запропоновано в умовах перехідного періоду розширення функцій маркетингу, способів і методів його здійснення, які дозволяють поступово диверсифікувати економічне управління усередині господарюючих суб’єктів. Виявлено різницю функцій маркетингу на ринках вітчизняних та імпортних товарів і в управлінні експортом;

розроблено на прикладі підприємств вугільної промисловості методологію вибору нових форм господарювання, які зорієнтовано на кінцевий ринковий продукт. Встановлено, що вибір форми організації міжгалузевих об’єднань визначається особливостями їх технологічних зв’язків та економічних умов функціонування;

визначено економічно ефективні межі організаційного об’єднання підприємств, які позначаються ринковими критеріями дохідності, максимізації отримання прибутку на використані ресурси або мінімізації їх витрат на виробництво кінцевого ринкового продукту;

встановлено, що економічно обґрунтоване об’єднання підприємств підвищує ефективність управління, зменшує невизначеність отримання доходу, а звідси – ризик господарювання, дозволяє концентрувати інвестиції в можливих “точках прориву”;

запропоновано методи, які дозволяють оцінити конкурентоспроможність (потенціал бізнесу) промислових підприємств і об’єднань на ринку завдяки принципам ефективного використання їх внутрішніх ресурсів і факторів зовнішнього середовища. В результаті такої оцінки отримано конкретні залежності (моделі), які визначають можливості “виживання” вуглевидобувних підприємств в умовах переходу до ринкових відносин;

встановлено, що в період трансформації економіки ефективність вуглевидобутку підприємств у значній мірі залежить від величини енергопостачання. За допомогою статистичного аналізу визначено, що на рівні освоєння виробничої потужності в інтервалі 80-40% енергоємність різко підвищується, а при рівнях освоєння менш 40% витрати щодо енергетичного критерію стають недоцільними. На прикладі економіко-математичного моделювання енергоспоживання у промисловості України показано, що у перехідному періоді економіки отримані залежності можуть бути основою тільки короткострокових прогнозів у зв’язку з високою змінністю за часом їх складових;

показано, що створення міжгалузевих регіональних комплексів на основі узгодження економічних інтересів підприємств, які до них входять, сприяє підвищенню доходу господарювання, базою якого є стратегія зниження ризику неефективного використання інвестицій.

Практичне значення одержаних результатів. Практичне значення результатів дисертаційної роботи полягає у підготовці рекомендації щодо адаптації діючих промислових підприємств до умов ринкових відносин; створенні методичної бази вибору оптимальності рішень у сфері економічної стратегії підприємства; формуванні організаційно-економічної політики реструктуризації вугільної промисловості і паливно-енергетичного комплексу України; у розвитку адекватних умовам трансформації до ринкових відносин методів аналізу й оцінки економічних результатів діяльності промислових підприємств. Отримані результати в сукупності вирішують проблеми досягнення оцінки управлінських рішень, що приймаються керівництвом підприємств, а також оцінки ефективності їх господарювання в сучасних умовах. Така оцінка забезпечує можливість здійснення короткострокового та довгострокового прогнозу розвитку підприємства і рівня показників, що характеризують їх економічну політику, прийняття кардинальних рішень щодо продовження або припинення виробництва, його реорганізації та реструктуризації.

Впровадження результатів дисертаційної роботи включає методичні розробки і рекомендації, використання яких підтверджується відповідними документами:

Міністерством палива та енергетики при використанні положень дисертаційної роботи з реформування галузі і формуванні політики розвитку паливно-енергетичного комплексу України (довідка від 16.05.2001 р., № /1ДГ);

Донецькою обласною державною адміністрацією при розробці інвестиційних проектів, реформування енергетичного та вугільного ринків, програм розвитку промислових підприємств (довідка від 16.05.2001 р. № 2-9-1160);

Донецькою міською радою (виконавчим комітетом) при використанні рекомендацій щодо реформування вугільної промисловості, поліпшення ефективності роботи вуглевидобувних підприємств у межах програми розвитку м. Донецька на період до 2015 року (довідка від 25.12.2000 р., № 01/23-947).

Економічний ефект від впровадження результатів дослідження щодо реформування структури управління ЗАТ “Радон” складає за 1999-2000 рр. більше 3,5 млн. грн., з них частка автора – 360 тис. грн. (довідка від 18.12.2000 р., № 02/16-837).

Матеріали дисертаційного дослідження використовуються в навчальному процесі Донецької державної академії управління Міністерства освіти і науки України при викладанні дисциплін “Організація підприємництва”, “Проектний менеджмент” та “Проектний аналіз”.

Особистий внесок здобувача. Наукові положення, розробки дисертаційного дослідження є підсумком особистих досліджень автора протягом багатьох років. Це дозволило розробити наукові засади та сформулювати висновки й рекомендації, які сприяють розробці ефективної економічної політики в умовах невизначеності коливань ринкового середовища.

Теоретично обґрунтовано та кількісно визначено вплив цього чинника на оцінку економічних результатів і рівень ефективності виробництва. На базі економіко-математичного моделювання розроблено цілісну систему показників ефективності управлінських рішень, які дозволяють враховувати в теперішній і майбутній періоди зміни у результатах та ефективності діяльності підприємства, що викликано прийняттям рішень, які оцінюються.

Апробація результатів дисертації. Основні ідеї і положення дисертаційного дослідження доповідались і отримали позитивну оцінку на міжнародних і вітчизняних науково-практичних конференціях, методологічних семінарах і засіданнях, зокрема: засіданні по малому підприємництву в Донецькій обласній державній адміністрації (20 січня 1998 р.); міжнародному науковому семінарі “Регіональні ресурси забезпечення енергетичної безпеки”, м. Курахове Донецької обл. (27-30 січня 1998 р.); міжнародному науковому семінарі “Інвестиційне проектування сталого регіонального розвитку”, м. Краматорськ Донецької обл. (27-28 лютого 1998 р.); четвертій міжнародній науковій конференції “Проблеми економічної інтеграції України у Європейський союз: інвестиційні аспекти”, м. Ялта-Форос (13-25 вересня 1999 р.); науково-практичній конференції “Стратегія управління соціально-економічним розвитком регіону на період до 2010 року (Донецька область – 2010)”, м. Донецьк (28-30 вересня 1999 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Регіоналізація економіки і здійснення адміністративної реформи в Україні”, м. Дніпродзержинськ (18-19 травня 2000 р.); п’ятій міжнародній науковій конференції “Проблеми економічної інтеграції України у Європейський союз: європейські студії”, м. Ялта-Форос (13-15 вересня 2000 р.); науковому семінарі Інституту економіки промисловості НАН України, м. Донецьк (18 жовтня 2000 р.).

Публікації. За темою дисертаційної роботи опубліковано 30 наукових праць обсягом 39,2 друк. арк., у тому числі одна індивідуальна монографія обсягом 14,0 друк. арк., 25 статей у фахових наукових журналах, збірниках наукових праць, доповіді на конференціях та семінарах. Загальний обсяг особистих публікацій – 28,4 друк. арк.

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, шести розділів, висновків, списку використаних джерел з 320 найменувань, 6 додатків, містить 31 таблицю і 29 рисунків. Загальний обсяг дисертації 414 сторінок.

Основний зміст дисертації

У першому розділі “Підприємство як господарська організація” визначено сутність підприємства як економічного суб’єкта господарювання в системі ринкових відносин. Згідно з обґрунтованим у дисертації системним підходом сформульовано визначення підприємства, синонімічного господарській організації, як системи матеріально-технічних і фінансових ресурсів, об’єднаних єдиним центром менеджменту, що дозволяє чітко структурувати підприємство. Господарські організації – відкриті системи, які взаємодіють із зовнішнім середовищем: споживачами продукції, постачальниками ресурсів і державою. Ефективність є важливою економічною категорією, яка характеризує прибутковість господарської організації як кінцевого результату її виробничої діяльності. Ця теоретична передумова набуває великого практичного значення на рівні підприємств, тому що саме тут безпосередньо формується результат прийняття управлінських рішень. Як свідчить вітчизняна практика, в теперішній час прийняттю ефективних управлінських рішень стають на заваді теоретичні та методологічні проблеми визначення її дійсної економічної сутності, показників рівня розробки механізму інтеграції із загальним фінансовим аналізом. Це негативно відображається на побудові методологічних засад та призводить до відриву вимог практики від існуючих наукових положень.

Доведено, що ринкові інституції, хоча їх і створено за міжнародними стандартами, не можуть ефективно застосовуватися і функціонувати, якщо вони залучають у економічні відносини повноцінно неперетворені первинні ланки економіки. Тим більше що макро- і мікропроцеси реформ тісно пов’язані і взаємообумовлюють один одного. Структурні зміни в економіці – це не часткові уособлені зміни в тих чи інших галузях, а комплексні перетворення, які зачіпають виробничо-технологічну, соціально-інфраструктурну, організаційно-управлінську підсистеми. В роботі дано розгорнутий аналіз впливу зовнішніх та внутрішніх факторів на умови функціонування підприємств промисловості як господарських організацій в період реформування 1990-2000 рр.

При деяких структурних зрушеннях в економіці в цілому і в промисловості продовжують поглиблюватися кризові явища у вугільній галузі – основного постачальника сировини для енергетики.

За цей період обсяг видобутку вугілля знизився на 72,2 млн. тонн, у тому числі видобуток вугілля енергетичних марок – на 42,4 млн. тонн. Підприємства цієї галузі за своїми природними і технологічними особливостями потребують науково-методологічного підходу щодо розв’язання галузевих проблем. Вугільний ринок недостатньо регулюється державою, в результаті постачання вугільної продукції основним споживачам країни стало разбалансованим за марочним складом і якістю, що приносить збитки як виробникам, так і споживачам. Внутрішній ринок недостатньо захищений від експорту тих видів вугільної продукції, що у необхідному обсязі може вироблюватися в Україні.

Головною проблемою макроекономічної стабілізації суспільного виробництва у перехідний період до ринку є переборювання інфляції. Цей процес потребує не тільки участі держави, а й суб’єктів господарювання. У цьому плані для будь-якого з них повинно стати покаранням підвищення витрат на виробництво одиниці продукції. Для держави суттєвим резервом постає припинення відтоку валюти за кордон, створення економічної політики власного інвестування в економіку. Порівняльний аналіз динаміки обсягів виробництва і заробітної плати показав, що частина доходів вугільної промисловості за законами ринку перерозподілилася на користь галузей, які замикають кінцеву продукцію. В роботі проведено аналіз основних напрямків економічного реформування галузі: лібералізація внутрішньої і зовнішньої торгівлі, повномасштабна лібералізація цін на вугільну продукцію, приватизація, створення ринкової інфраструктури, формування системи законів ринкової поведінки суб’єктів економічних відносин, демократизація процесу економічного реформування, тобто передача регіонам права управління і відповідальності за вирішення соціальних питань території.

Доведено, що у діяльності господарських організацій важливе місце посідає функція реалізації продукції. Проаналізовано стан на ринку імпортних товарів – структура і зміст маркетингу, які обумовлені особливостями економічної системи країни і національного господарства. В Україні, суспільстві трансформаційного типу, маркетинг на етапі переходу до ринку виконує функцію управління, поступово залучаючи в ринкові інтереси всі останні функції і розділи управління, перетворюючись у ринкове управління. Враховуючи залежність загальнонаціонального імпорту від експорту в Україні, маркетинг повинен складатися з таких блоків: державний маркетинг імпортних товарів, підприємницький і посередницький маркетинг у формі незалежних дослідних маркетингових організацій, які поєднують перший і другий блоки. Показано, що специфіка можливостей перехідного періоду національної економіки формує функції маркетингу, способи і методи його здійснення. На відзнаку від експорту обсяг імпорту товарів має критичну точку позитивного впливу на національну економіку. За її межами маркетинг перетворюється у фактор затримки подальшого розвитку з усіма негативними наслідками для країни.

У другому розділі “Роль ретроспективного досвіду для ринкових реформ України” розкрито вплив економічних перетворень, які проводилися в економіці Радянського Союзу, та їхні наслідки для економіки України. Показано, що здійснення трансформаційних процесів в економіці України застосовує всі ті здобутки теоретичного і методичного планів, які були отримані в минулі роки економічних перетворень в СРСР, починаючи з 1957 р. Але своєрідність вугільної промисловості, коли шахти і кар’єри проходять три стадії розвитку, а саме зростання обсягів вуглевидобутку, його стабілізацію і відробку запасів корисних копалин, не дозволила скористатися перевагами реформування. Так, по колишньому Мінвуглепрому УРСР за 1965-1970 рр. середньорічна вартість основних фондів підвищилася на 25,2%, а видобуток вугілля – на 6,5%, фондовіддача знизилася з 52,9 до 45,0 коп. Формування після 1979 р. виробничих об’єднань теж не сприяло підвищенню обсягів вуглевидобутку, зате з’ясувалося, що реформування економіки зверху безперспективне.

Основа незалежності будь-якої країни – не зовнішні обставини, які сприяють або затримують її збереження, а стан національної економіки. Тому розрив економічних зв’язків з новими незалежними країнами близького зарубіжжя суттєво позначився на розвитку української економіки. Було втрачено значну частину ринку експорту продукції й, навпаки, поширено тенденцію задовольняти внутрішню потребу імпортними товарами. Однак збереження і розвиток зовнішньоекономічних зв’язків на просторі СНД займають пріоритетні позиції і підкріплюються політичною волею держав. У межах економічної незалежності України відбувалося зниження виробничого потенціалу, призупинилася модернізація і реконструкція виробництва, устаткування застаріло на 60%, а деяке – на всі 80%, знизилася величина амортизаційних відрахувань, про розвиток інвестицій вже не йшлося. Лібералізація обумовила вільні ціни на сировину, матеріали і готову продукцію, і вони різко підвищилися, а вартість основних виробничих фондів регулювалася державою методами індексації, що не сприяло створенню ринкових умов. Соціальним наслідком уповільнення темпів відтворення стало безробіття у відкритій й прихованій формах, темпи якого продовжують зростати. Дані свідчать, якщо за умови платежів можливості простого відтворення матеріальних ресурсів мають місце, то можливості за рахунок собівартості простої заміни основних виробничих фондів немає, а компенсація за працю зовсім проблематична.

Втрата ринків збуту, знецінювання основного капіталу та інтенсивне зростання ціни на сировину і матеріали, енергоносії привели не тільки до деградації основних факторів виробництва, але і до деіндустріалізації економіки України (табл. 1).

У загальній структурі промислового виробництва, як підтверджують дані табл. 1, частка первинного сектора вкупі із сектором первинної обробки (паливна промисловість, електроенергетика, чорна металургія, хімічна і нафтохімічна промисловість) підвищилась з 25,4% у 1990 р. до 55,5% у 2000 р. Якщо в 1990 р. Україна мала індустріальний тип економіки, то в 2000 р. ситуація погіршилася. Ще більше вона загострилась у регіонах традиційного розміщення важкої промисловості. Так, у Донецькій області частка останньої за цей період становила відповідно 54,7 і 80,2%, відносно промислово-виробничого персоналу – відповідно 53 і 64,5%. Темпи падіння виробництва в легкій і харчовій промисловості були набагато вище, ніж у галузях групи “А”, а той факт, що зниження частки виробництва предметів споживання у фактичних цінах більше, ніж у порівняльних, підкреслює те, що мають місце перекоси у ціноутворенні на користь засобів виробництва. Це зростання позначиться на підвищенні цін на товари народного споживання, якщо не буде відбуватися інтенсивна реструктуризація паливно-енергетичних і сировинних галузей.

Таблиця 1

Галузева структура промисловості України, %

Галузі

промисловості | Виробництво продукції

1990 р. | 1999 р. | 2000 р.

Вся промисловість | 100,0 | 100,0 | 100,0

У тому числі:

електроенергетика |

3,2 |

16,3 |

12,2

паливна | 5,7 | 11,4 | 10,1

чорна металургія | 11,0 | 23,9 | 27,4

хімічна і нафтохімічна | 5,5 | 5,3 | 5,8

машинобудування і металообробка | 30,7 | 13,8 | 13,2

лісова і деревообробна | 2,9 | 2,1 | 2,3

промисловість будівельних матеріалів | 3,4 | 3,1 | 2,6

легка | 10,8 | 1,4 | 1,6

харчова | 18,6 | 15,2 | 17,4

інші | 8,2 | 7,5 | 7,4

Відсторонення від традиційних ринків збуту, відмова від інтеграції на державному рівні на протязі десяти років, лібералізація цін і зовнішньої торгівлі, спад виробництва призвели до того, що Україна мала періоди високої інфляції, деякого її зниження і нового підвищення.

Однак з інфляцією в Україні ще не покінчено – вона знаходиться у тіні, накопичується приховано. Необхідне формування фінансової політики, основним принципом якої є принцип економічної активності. Доведено, що всі ринкові реформи базуються на реалізації таких освоєних багатьма країнами процесах, як стабілізація і лібералізація економіки, приватизація. Однак у залежності від політичних, соціальних умов, культурних традицій і способу життя кожна країна обирає свій шлях, оптимальний для неї режим переходу до ринку. Тому в епіцентрі економічної політики держави повинно бути створення необхідних правових і фінансових умов для успішного функціонування основної ланки економіки – національного підприємства як господарської організації.

У третьому розділі “Взаємодія держави і підприємств у логіці ринкових перетворень” досліджено: економічну політику держави та її вплив на функціонування підприємств, співвідношення обмежень і економічної самостійності в експортній діяльності підприємств, можливості переборювання протиріч і непослідовності ринкових реформ у виробничій діяльності підприємств.

Доведено, що в межах будь-якої держави існує різнопланова і складна система взаємовідносин центральних і регіональних структур влади органів управління регіонів і галузей, в якій головна роль належить їх взаємодії у процесі господарювання. Оскільки “господарська система” включає економіку, організацію і управління діяльністю господарюючих суб’єктів, можна стверджувати, що розвиток системи визначається взаємодією всіх них. При цьому слід наголосити, що у теперішній держави немає вже тих можливостей адміністративного управління, внаслідок чого не можна регулювати і контролювати всю економічну діяльність країни. В дисертації відсутність адміністративної реформи і непослідовність економічної політики держави відслідковувається на прикладі вугільної промисловості України.

В період “перебудови” галузь входила дуже знесиленою як в економічному, так і в технічному і організаційному плані. В 1991-1995 рр. відбулося значне зниження обсягів видобутку вугілля – на 49,0%, тобто він складав тільки 83,5 млн. тонн, а середня глибина розробок підвищилася на 87 м, або на 14%. Такі умови підвищили собівартість 1 тонни вугілля практично на 50%. Для галузі 1995 р. стає початковим у ринковому реформуванні – затверджується графік закриття 25 збиткових шахт. Згідно з Указом Президента України від 7 лютого 1996 р. № 16 “Про структурну перебудову вугільної промисловості” починають діяти нові економічні відносини держави і галузі. В роботі наведено результати аналізу діяльності державних холдингових компаній, шахт на самостійному балансі, державних та недержавних акціонерних товариств, окремих підприємств. Зроблено два основоположних висновки. Перший – жодна з нових форм управління підприємством не відійшла від методів командно-адміністративної системи, тобто не змогла повністю вписатися в систему ринкових відносин. Окремі винятки, такі як шахта ім. О.Ф. Засядька, Красноармійська-Західна № 1 і Краснолиманська, лише підтверджують цей висновок. Обумовило це відсутність теоретичного обґрунтування реструктуризації управління галуззю. Другий висновок – керівники підприємств не володіють методами успішного функціонування в умовах ринкових взаємовідносин з економічними партнерами, а відсутність чіткої стратегії реформування галузі стає головною перепоною на шляху виходу з фінансово-економічної кризи. Тому в роботі підкреслюється економічне обґрунтування ролі і встановлення меж ефективності державного регулювання економіки, виходячи з того, що воно є головним суб’єктом економічних відносин. Держава повинна забезпечити однакові умови для діяльності підприємств усіх форм власності, використовуючи для цього потенціал законодавчої, виконавчої і судової влади.

Найважливішим елементом економічної стратегії держави є його імпортно-експортна політика. Вона визначає напрямки удосконалення структури національної економіки. Наприклад, за 1993-1998 рр. обсяг експортних операцій збільшився в 1,5 рази з 10,84 до 16,2 млрд. дол. США. Розрив між експортом і імпортом змінився з -1,83 млрд. дол. США до +1,00. Традиційна продукція експорту – металургійної промисловості і агропромислового комплексу (40-50%) – знизилася, зменшилася частка і машинобудівної і металообробної промисловості з 17,7% в 1993 р. до 14,1% в 1998 р. Тому найважливішою задачею уряду України є освоєння нових ринків збуту таких традиційних видів експортної продукції, як залізорудна, марганцева, уранова сировина, вугілля, ртуть, графіт, але експортна орієнтація, як свідчать дослідження, має включати: заміщення експорту палива, енергії і сировини експортом енерго- і матеріалозберігаючої готової продукції; перехід від постачання чорних металів до постачання готового прокату, перш за все якісного і профільного; переспеціалізацію і технічне переоснащення машинобудування, включаючи і можливості конверсії, вихід на ринки воєнної техніки і озброєння; інтенсифікацію експорту в науково-технічній сфері (порошкова металургія, надтверді і високоякісні матеріали); перехід до експорту ліцензій і ноу-хау; виконання інжинірингових послуг; розвиток міжнародних транспортних перевезень; інтенсифікація експорту в нових галузях – науково-технічній, станко- і літакобудівній, ракетобудівній, інноваційній. Але в теперішній час експортною галуззю № 1 є металургія, і Україна входить в четвірку великих металургійних держав Європи. В той же час вона має великий виробничий потенціал вугільної промисловості й її електрогенеруючий парк відповідає масштабам провідних промислово розвинутих країн. Те, що зараз галузі вуглевидобутку і енергетики не постачають свої продукти на зовнішні ринки, є недоліком експортної стратегії України. На внутрішньому ринку вугілля входить до складу паливної бази енергетики і сировинної бази металургії. Це обумовлює протистояння їх ефективності експорту. Тільки держава має оцінити об’єктивно ситуацію, виділити пріоритети і створити механізм реалізації твердого палива в інтересах країни і суб’єктів виробничої діяльності. В дисертації доведено, що алгоритм вибору стратегії держави в питаннях експорту товарної групи, яка розглядається, повинен включати блоки: вивчення кон’юнктури зовнішніх ринків з кількісної і цінової можливості постачання; прогнозування прибутку від експортної діяльності по кожному виду товару; оцінку експортної діяльності на внутрішній ринок; співставлення результатів і вибір оптимального варіанту експортної політики; розробку механізму узгодження інтересів і залучення до експорту суб’єктів підприємницької діяльності.

Розкрито сутність економічної основи функціонування підприємств вугільної промисловості в період реструктуризації, базою якої є доцільне фінансове сполучення державної підтримки і доходу від реалізації продукції. Основною господарюючою одиницею галузі, товаровиробниками є вугільна шахта, збагачувальна фабрика, машинобудівний завод, шахтобудівний трест. Корпоратизація, акціонування і приватизація здійснюються єдиним комплексом. Причому не допускається вихід з галузі найбільш привабливих підприємств. Уся організаційна система удосконалюється еволюційно в декілька етапів і тому є перехідною. Але ж держава продовжує відігравати провідну роль у сфері реалізації вугільної продукції. Пов’язано це з тим, що дотації держави, перш за все, мають спрямовуватися на реконструкцію вуглевидобувних підприємств, метою яких є зниження витрат енергії на видобуток 1 тонни вугілля, на закриття збиткових шахт, оскільки на них високі обсяги енергоспоживання. Головним питанням управління інтересами партнерів економічних відносин є ціна на продукцію. Поряд з державним регулюванням ціни на вугілля через дотації можливо проводити диверсифікаційну політику. І тут необхідні спеціальні збутові організації, які б здійснювали регіональну інтеграцію в сфері реалізації вугільної продукції.

У четвертому розділі “Організаційні та інвестиційні проблеми функціонування підприємств в умовах формування ринкових відносин” досліджено процеси створення організаційних форм управління в умовах ринкових відносин, господарський механізм залучення інвестицій щодо соціально-економічного розвитку підприємства, організаційно-економічні проблеми підприємництва у вільних економічних зонах (ВЕЗ) і на територіях пріоритетного розвитку (ТПР).

Розглянуто низку об’єктивних умов – факторів формування та укрупнення до визначальних розмірів об’єднань, які спроможні ефективно функціонувати у ринкових відносинах. Але критерієм укрупнення є таке об’єднання, що спроможне виробляти і продавати на ринку більш ефективно, ніж це роблять його складові частини (підприємства). У зв’язку з цим основною мотивацією організації об’єднання (фірми) постає ефективність. Під нею розуміється така організація діяльності, яка суттєво мінімізує витрати, тобто тільки таке об’єднання (укрупнення) виправдане, котре являє собою ефективну синергію різних виробничих і будь-яких інших одиниць, здатних із максимальною ефективністю використовувати економію від масштабу або сфери діяльності. Існують три типи організації об’єднань: жорстке закриття окремих підприємств в єдине утворення з єдиним керівництвом; злиття, засноване на довгостроковому узгодженні юридично самостійних підприємств – контракті; злиття, засноване на неповному договорі. В роботі проведено оцінку переваг і недоліків вищеназваних форм створення об’єднань. Кожна з них характеризується стандартними переліками значних аспектів – параметрів. Розгорнутий аналіз кожного з них дозволив розробити ранжирування як результат характеристик об’єднань – суб’єктів економічних відносин (фірм) і форм їх організацій.

Важливою детермінантою самостійної фірми є ступінь використання економії усіх видів ресурсів у залежності від масштабу випуску продукції або послуг, які надаються. Це обумовлює як розмір окремої фірми, так і кількість об’єднань у галузі. Можливості організації, яка переслідує мету використання економії ресурсів від масштабів виробництва, найкращим чином здійснюються через великі багатофункціональні фірми, у яких оперативність унітарного управління поєднується з демократизмом дивізіонального. Такий тип управління названо варіаційним, оскільки він дозволяє легко, без руйнації цілісності, перебудовувати організацію – зменшити невизначеність ринкових умов і, головне, акумулювати інвестиційні ресурси.

Інвестиції – основний чинник стійкого ефективного розвитку і конкурентоспроможності підприємства. В роботі приведено докладний розгляд механізму залучення інвестицій, адекватний умовам, цілям, змісту і формам функціонування господарської організації ринкового типу, який включає: визначення необхідності в інвестиціях і власних можливостей їх погашення, встановлення реальних державних (регіональних) можливостей погашення, вивчення інвестиційного ринку, вибір виду і визначення можливого кола інвесторів, пошук потенціальних інвесторів з метою залучення їх ресурсів. У дисертації наведено економічну сутність кожного з напрямків. Але можливості інвестування визначаються і привабливістю того чи іншого промислового підприємства, які за цією ознакою поділяються на три групи: перша – це ті підприємства, які здатні розплатитися, друга – розплатитися за допомогою держави або регіону чи галузі і третя – які не в змозі це зробити.

У цілому інвестиційний процес як важлива складова фінансового управління має три блоки: формування портфелю інвестиційних проектів (ПІП) та його оптимізація, формування інвестиційних ресурсів та їх оптимізація (ПІР), прийняття рішення про інвестування як процесів оптимізації ПІП і ПІР. Тому особливого значення набуває сфера прийняття рішень про залучення інвестицій у розвиток і реструктуризацію вугільної промисловості, яка потребує участі фінансових ресурсів комерційних банків.

Світовий досвід свідчить, що активізація фінансово-промислових груп розпочинається в період, коли потрібен перерозподіл коштів між партнерами. У дисертації наведено розгорнутий аналіз шляхів створення фінансово-промислових груп і узагальнення досвіду участі комерційних банків в їх діяльності як умови, що сприяє її активізації. Треба також підкреслити, що період відокремленого виживання підприємств і банків вже пройдено. Для забезпечення життєздатності нових інтегрованих форм господарських організацій необхідно крім зацікавленості економічно прийнятне зовнішнє середовище.

У п’ятому розділі “Методологія формування економічної політики підприємства” досліджуються методичні підходи щодо моделювання економічної поведінки підприємства, методи оцінки його бізнесу, здійснюється економіко-математичне моделювання в промисловості як база вибору варіанта економічної політики.

Визначено, що економічну поведінку будь-якого підприємства слід розглядати як безперервний процес прийняття різних за складністю рішень, які загалом обумовлюють результати його виробничої діяльності. Звідси моделювання типу поведінки – це оптимізація всіх рішень, які приймаються на основі одного чи декількох критеріальних показників. Наявність останніх і підпорядкованість з ними дій підприємства у процесі господарювання дозволяє сприймати їх як цілеспрямовані системи, які, використовуючи особливості навколишнього середовища, прагнуть досягти визначеної мети – кінцевого результату.

Усі рішення, які приймаються у процесі господарської поведінки підприємства, поділяються на дві групи: безпосередні, для яких є тільки одна альтернатива – це технологічні параметри, розрахункові елементи, і ті, котрі припускають вибір, наслідки якого важко визначити: обсяг випуску продукції, її асортимент з урахуванням невизначеності попиту і пропозицій на ринку. Друга група – це рішення, які оптимізують економічну поведінку підприємства. Методи економіко-математичного моделювання дозволяють визначити оптимальні рішення з кількості всіх питань другої групи на основі одного з найбільш загальних принципів раціонального господарювання – принципу економічності. Ця позиція підприємства характеризується таким: будь-яка дія, котра відбувається внаслідок прийняття оптимального рішення, повинна володіти синергічним ефектом: усі попередні дії плюс нова дія повинні забезпечувати прибуток більше, ніж при попередній дії.

Математично це виглядає таким чином –

, (1)

де П1 і Пс – відповідно нова і попередня (стара) величина прибутку, грн.;

N1 і Nc – відповідно новий і попередній (старий) обсяг продукції, одиниць.

У роботі наведено приклади рішення задач господарювання щодо визначення поведінки підприємства як цілеспрямованої системи, коли можуть оптимізуватися будь-які технології, організаційні та фінансово-економічні рішення. При цьому важлива роль відводиться методам прогнозування, розгляд яких свідчить про достатньо реальні можливості визначити економічну систему у вигляді математичних рівнянь, які базуються на економічній теорії. Тому прогнозування постає важливим інструментом щодо розробки економічної політики, а макроекономічні моделі є одним із методів аналізу ефективності її напрямків. У дисертації викладено рішення задачі оптимізації підприємства по видобутку продукції на протязі року.

Здатність господарської організації виконувати функції виробника товарів оцінюється доходом, який вона отримує після їх реалізації – продажу.

У загальному вигляді згідно з методом кількісної оцінки бізнесу підприємства (фірми) його вартість оцінюється

, (2)

де Дп – вартість підприємства для продажу,