КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
Томілович Людмила Вадимівна
УДК 94(477.41) “03/15”
ПОРОСЬКІ ЗЕМЛІ середини ХІІІ - середини ХVІ ст.
Спеціальність 07.00.01 - Історія України
А в т о р е ф е р а т
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук
Київ-2001
Дисертацією є рукопис
Роботу виконано на кафедрі археології та музеєзнавства
Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Науковий керівник -
Офіційні опоненти -
кандидат історичних наук, доцент
Малєєв Юрій Миколайович,
доцент кафедри археології та музеєзнавства Київського
національного університету імені Тараса Шевченка,
доктор історичних наук, старший науковий співробітник
Івакін Гліб Юрійович,
в.о. зав. відділу археології Києва Інституту археології НАН України,
кандидат історичних наук, старший науковий співробітник
Шабульдо Фелікс Михайлович,
старший науковий співробітник відділу історії України
середніх віків Інституту історії України НАН України.
Провідна установа - Інститут української археографії
та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України,
відділ пам’яток княжої та козацької доби.
Захист відбудеться “26” листопада 2001 року о 10 на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 26.001.20 в Київському національному
університеті імені Тараса Шевченка
(01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 349).
З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці
Київського національного університету імені Тараса Шевченка
(01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58).
Автореферат розіслано “22” жовтня 2001 р.
Вчений секретар спеціалізованої
вченої ради
кандидат історичних наук, доцент О.І.Божко
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Її обсяг становить 218 сторінок. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, 12 додатків (25 сторінок), списку використаних джерел і літератури (19 сторінок, 277 назв).
Вступ. Актуальність теми дослідження. Південно-західна частина Київської землі (басейн р.Рось) має велике значення як контактна зона землеробських культур з кочовими. Геополітичне положення мало вирішальну роль в складній та цікавій історії цієї землі. Поросся, разом з рештою Київщини та Переяславщиною, посідає особливе місце в процесі формування східної гілки словянства та української нації, серцевиною якого воно було. Саме походження назви Русь, згідно однієї з гіпотез, повязується в історіографії з цими землями (Рось - роси - Русь). Протягом всього періоду середньовіччя більша частина пороських територій входила до складу Київської землі, але мала власні специфічні риси, зумовлені порубіжним положенням, та в звязку з цим його головною функцією - щиту перед нападами кочовиків. Тому важливими є питання про подальшу долю Пороської оборонної системи після монгольської навали, шляхи її трансформування в ординську та литовську добу, основи обороноздатності Київської землі в цей період. Реконструкція соціально-економічних процесів, які проходили на південно-західному порубіжжі Київщини, їх специфічність мають значення для формування загальної картини історичного розвитку України. В той же час саме той шлях, що базується на регіональному принципі видається найбільш перспективним для розвязання загальних проблем вітчизняної медієвістики. Він дає можливість сконцентрувати увагу на специфічних особливостях розвитку складових загальноісторичного процесу.
Це особливо актуально в наш час, коли з відновленням незалежності Української держави, пробудженням національної самосвідомості підвищився інтерес до витоків державності, формування території та етногенезу української нації, а також регіональної історії. Реконструкція політичних, економічних, суспільних та етнічних процесів, які мали місце в ординський та литовський період, становить одне з завдань сучасної медієвістики.
Обєктом дослідження є історична місцевість на південному порубіжжі Київської землі, відома з письмових джерел під назвою Поросся.
Предметом дисертаційного дослідження є політико-економічний, соціальний та етнічний розвиток пороських земель з сер. ХІІІ - до сер. ХVI ст.
Мета дослідження полягає в тому, щоб на широкому колі джерел та наукової літератури висвітлити політичні, економічні, соціальні та етнічні процеси, які відбувались на пороських землях в сер. ХІІІ- сер. ХVІ ст., встановити їх причини та фактори, що на них впливали.
Виходячи з цього, визначені основні завдання дослідження:
окреслити комплекс історичних джерел, визначити їх репрезентабельність і проаналізувати загальний стан джерельної бази питання;
визначити ступінь наукової розробки теми у вітчизняній та зарубіжній історіографії;
зясувати політичний статус пороських земель;
охарактеризувати етапи політико-економічного розвитку Поросся протягом сер. ХІІІ - сер. ХVI ст.;
простежити зміни в етнічному складі населення;
виявити чинники, які впливали на політичний та економічний розвиток пороських земель;
визначити роль цієї території в економічному розвитку та політичних процесах, які відбувались на Київщині і всьому східноєвропейському регіоні в цілому.
Географічні межі дослідження включають в себе територію південної частини правобережної Київщини, яка в давньоруські часи була відома з літописів під назвою Поросся.
Під 1150 р. вперше в літопису зявляється назва Поросся з чіткою територіальною семантикою. Як вважають дослідники, під нею розумілася південна частина старої полянської землі між Дніпром, Россю і притоками, Красною і верхівями Ірпеня та ТетереваАндріяшев О. Нарис історії колонізації Київської землі // Київ та його околиця в історії та памятках. - К., 1926. - С. 33-79..
В більш пізніх документах (ХІV-ХVІ ст.) назва “Поросся” ні в географічному, ні в геополітичному значенні не виступає. Але в означену добу землі басейну р.Рось являли собою певну спільність щодо економічного, соціального та етнічного розвитку і вирізнялись специфічними рисами з загального масиву київських земель. Це дає підстави розглядати їх як єдиний організм в пізньосередньовічні часи.
Хронологічні межі дисертаційного дослідження охоплюють період з середини ХІІІ ст. до 1569 рр. (від монгольських походів на південно-руські землі до Люблінської унії), який поділяється на дрібніші: 1) сер. ХІІІ - сер. ХІV ст.- ординський (пороські землі знаходились в залежності від Золотої Орди) та 2) сер. ХІV ст. - 1569 р. - литовський (входили до складу Великого князівства Литовського (далі - ВКЛ)).
Методологія і методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є принципи історизму та конкретно-історичного аналізу суспільних явищ і подій. В роботі використано комплексний підхід до джерел, який передбачає доповнення письмових даних археологічними, нумізматичними, картографічними, топонімічними, а також фізико-географічну методу (використання для історичних досліджень відомостей про еволюцію фізико-географічного ландшафту та засобів його господарської експлуатації).
Щодо джерелознавчих методів, були використані порівняльно-текстологічний та логічно-смисловий аналіз історичного матеріалу. В окремих випадках подається авторське трактування джерела поряд з думками інших дослідників стосовно нього.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вперше було проведено комплексне дослідження таких важливих в політичному та стратегічному відношенні земель, як пороські. Для цього були залученні нові матеріали (перш за все археологічні та архівні джерела), запропонована метода дослідження, яка до цього не використовувалась при вивченні зазначеної території - комплексний підхід до використання джерел. На цій основі був систематизований матеріал з історії Поросся, простежені етапи його політичного, економічного та етнічного розвитку. Зроблені висновки розширюють уявлення про закономірності і специфічні риси історичного розвитку пороських земель в ординську та литовську добу, фактори, які на нього впливали, значення зазначеної території для Київщини і всього східноєвропейського регіону.
Практичне значення одержаних результатів. Матеріали та висновки дисертації можуть бути використані при подальшому вивченні проблем, які стосуються розвитку південно-руських земель в період пізнього середньовіччя, в краєзнавчих дослідженнях, при написанні підручників з регіональної історії України, в науково-популярній літературі, публіцистиці.
Апробація роботи. Основні положення дисертації були оприлюднені на наступних конференціях: ювілейній міжнародній конференції студентів та молодих вчених, присвяченій 50-річчю кафедри археології Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Матеріальна цивілізація Східної Європи” (Київ, 1994 р.); V Міжнародній археологічній конференції студентів та молодих вчених (Київ, 22-24 квітня 1997 р.), конференції, організованій Українським товариством охорони памяток історії та культури “Археологічні дослідження памяток українського козацтва” (Київ, 1993 р.); міжнародній конференції, присвяченій 130-річчю від дня народження М.С. Грушевського, що була організована Київським національним університетом “Михайло Грушевський та сучасність” (Київ, 1998 р.) тощо. Матеріали дослідження були використані при написанні тематичних екскурсій в Білоцерківському краєзнавчому музеї і підручника з краєзнавства для середніх, середьо-технічних та вищих учбових закладів Білоцерківщини.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
В першому розділі “Джерела та історіографія” подається аналіз джерельної бази та характеризується стан наукового дослідження з обраної проблематики.
Перший параграф “Джерела по історії пороських земель” присвячений охарактеризуванню різних типів джерел - письмових, археологічних, нумізматичних, топонімічних, генеалогічних, картографічних.
До письмових відносяться перш за все літописи – Іпатіївський, Лаврентіївський та Ніконівський (або Патріарший), а також білорусько-литовські (Супрасльський, Рачинського, Археологічного товариства, Євреїмівський, Красинського тощо), РогозькийИпатьевская летопись // ПСРЛ. - М., 1962. - Т.2; Никоновская или Патриаршая летопись // ПСРЛ. - М., 1965. - Т.9-10, 11-12; Лаврентьевская летопись и Суздальская летопись по Академическому списку // ПСРЛ. – М., 1962. – Т.1; Летописи белорусско-литовские // ПСРЛ. - М., 1980; Рогожский летописец // ПСРЛ. - М., 1924. - Т.15.. Важливими джерелами, при умові критичного ставлення до них, залишаються літопис Биховця та Густинський, “Хроніка” М.Стрийковського Хроника Быховца // Хроники: Литовская, Жмойтская и Быховца. - М., 1975. - Т. 32. - С.134-169; Густынская летопись // ПСРЛ. - СПб., 1843. - Т.2. - С. 233-373; Kronika polska, litewska, їmуdzka i wszystkiej Rusi. - Warszawa, 1846. - T.2..
Наступним багатофункціональним джерелом є Литовська Метрика. Її окремі книги були опубліковані в збірках “Архива Юго-Западной России”, “Актов, которые относятся к истории западной России”, “Актов, которые относятся к истории Южной и Западной Руси”, “Русской исторической библиотеки”, “Русского исторического общества” Акты ЮЗР. - СПб., 1863.- Т. 1; АЗР. - Т.1.- СПб., 1846; - Т.2. - СПб., 1848; АЮЗР. - Ч.IV. - К., 1867. - Т.1; Ч. VII.- К., 1886.- Т.1; Ч. VII. - К., 1890. - Т.2; Ч. VIIІ. - К., 1907. - Т.4; РИБ. - СПб., 1903.- Т.ХХ; - СПб., 1910.- Т.ХХVII; Сборник РИО. - СПб., 1882. -Т. 35; - СПб., 1884.- Т. 41..
Велике значення мають свідчення мандрівників та середньовічних зарубіжних істориків, які залишили свої враження про південно-київські землі: Ідрісі, Плано Карпіні, Вільгельм Рубрук, А.Контаріні, М.Литвин, С.Герберштейн Плано Карпини. История монголов. Рубрук Вильгельм. Путешествие в восточные страны.- М., 1957; Барбаро и Контарини о России. - Л., 1971; Герберштейн С. Записки о Московии. - М., 1988; Мемуары, относящиеся к истории Южной Руси. - К., 1890. - Вып. 1..
Важливим доповненням до інформації наративних джерел є генеалогічні матеріали, зокрема “Гербовники” А.Бонецького, Ю.Вольффа, Е.Руліковського Boniecki A. Poczet rodуw w Wielkiem Ksiкstwie Litewskim w XIV i XVI w.- Warszawa, 1887; Wolff J. Kniaziowie litewsko-ruscy do kon. XIV w. – Warszawa, 1895., які уточнюють дати правління воєвод, повідомляють цікаві подробиці, важливі для характеристики певних політичних подій та процесів .
В дисертації використані матеріали археологічних досліджень та розробок, авторами яких були В.Й.Довженок, А.О.Добролюбський, М.П.Кучера, А.О.Козловський, С.О.Плєтньова, Р.С.Орлов, Г.О.Федоров-Давидов та ін. Добролюбский А.О. Кочевники Северо-Западного Причерноморья в эпоху средневековья. – К., 1986; Довженок В.Й. Среднее Поднепровье после монголо-татрского нашетвия // Древняя Русь и славяне. – М., 1979. – С.217-222; Козловський А.О. Історико-культурний розвиток Південного Подніпровя в ІХ-XIV ст. – К., 1992; Кучера М.П. Про одну групу середньовічної кераміки на території УРСР // Словяно-руські старожитності. – К., 1969. – С.174-182; Плетнева С.А. Печенеги, торки, половцы // Степи Евразии в эпоху средневековья. – М., 1981. – С. 214-217; Федоров-Давыдов Г.А. Кочевники Восточной Европы под властью золотоордынских ханов. – М., 1966.
Значна частина археологічних та письмових джерел була видобута автором дослідження в архівахНауковий архів Інституту археології НАН України, Архів Головної редакції “Зводу памяток історії та культури України” при видавництві “Українська енциклопедія”ім. М.П.Бажана. (дані розвідок та досліджень археологічних памяток на Пороссі, матеріали для складання карт-додатків, відомості з історичної топографії тощо).
Суттєвим розширенням джерельної бази є нумізматичний матеріал, опублікований В.Б.Антоновичем, М.Ф.Біляшевським, В.Даниловичем і узагальнений в працях М.Ф.Котляра та Г.А.КозубовськогоАнтонович В.Б. Археологическая карта Киевской губернии. Приложение к “Древности” // ТМАО. – М., 1895. – Т.15; Беляшевский Н.Ф. Монетные клады Киевской губернии. – К., 1889; Котляр М.Ф. Грошовий обіг на території України доби феодалізму. – К., 1971; Козубовський Г.А. Гроші, грошовий обіг Середньої Наддніпрянщини: Дис… канд. іст. наук: 07.00.06. – К., 1992..
Важливим є використання топонімічного матеріалу, що зібраний в працях В.Й.Довженка, А.В.Кузи, І.М.Желєзняк, О.ЯблоновськогоДовженок В.Й. Зазнач. праця; Желєзняк І.М. Рось і етнолінгвістичні процеси Середньодніпровського Правобережжя. – К., 1987; Jabіonowski A. Polska XVI w. pod wzglкdem geograficzno-statystycznym. T.11: Ziemie Ruskie. Ukraina (Kijуw-Bracіaw)// rуdіa dziejowe.- Warszawa, 1897.- T.22. .
Крім того, в дослідженні залучений картографічний матеріал - карти кін. ХVІ - сер. XVIІ ст., виконані Р.та Я. Гастольдо, М.Кузанським, А.Пограбієм, Г.Бопланом та ін.Кордт В. Материалы по истории русской картографии. - Вып.1.- К., 1899; - Вторая серия. - К., 1906. - Вып. 1; - К., 1910. - Вып. 2.
Таким чином, джерельна база дисертаційного дослідження має досить широкий спектр, але, на жаль, окремі компоненти представлені лише фрагментарними, поодинокими матеріалами, жодна окремо взята типологічна група джерел не є достатньою. Тому особливо важливим є використання комплексного підходу, з залученням всіх видів джерел та різних метод.
Другий параграф “Історіографія” присвячений характеристиці стану наукової розробки теми. В науковій літературі висвітлені окремі аспекти проблеми, серед них основні етапи історичного розвитку південно-руських земель (в тому числі і пороських), етнічний склад населення в окремі періоди, історична топографія Поросся, доведена незмінність населення цієї території в ординський та литовський періоди тощо. Проте немає жодної узагальнюючої праці, в якій би розглядались історичні процеси, що протікали на пороських землях в ординську та литовську добу.
З найбільш ранніх грунтовних праць з загальноросійської історії, де відповідне місце присвячено долі південно-руських земель під час та після монгольської навали, є багатотомна праця М.М.КарамзінаКарамзин Н. М. История государства Российского. - М:, 1903. - Т. ІІІ, IV., яка стала першим фундаментальним дослідженням з історії земель, що входили до складу Російської імперії. На його думку, Наддніпрянщина разом з Києвом були зруйновані і надовго повністю перетворились на пустелю. Але, з іншого боку, М.М.Карамзін першим висловив сумніви щодо Гедимінового завоювання Києва в 1321 р.Карамзин Н.М. Зазнач. праця. - Т.ІV. - С. 108-109. , на наш погляд, дуже слушні.
Пануючою в російській історіографії ХІХ - поч. ХХ ст. була думка про повне запустіння Середнього Подніпровя після монгольського нашестя. І тільки в ХV ст. тут, згідно цих поглядів, відновлюється життя за рахунок нової колонізації з півночі чи з заходу. Такої концепції дотримувались М.М.Погодін, М.І.Костомаров, М.М.Покровський та ін. В.О.Ключевський вважав, що запустіння Середнього Подніпровя почалось ще в ХІІ ст. і татари тільки довершили те, що почалось ранішеКлючевский В.О. Курс русской истории.- М., 1988.- Ч. 1.- С. 284-286..
З критикою цих поглядів в другій половині ХІХ ст. виступив засновник української історичної школи В.Б.Антонович. В цілому ряді дослідженьАнтонович В.Б. Монографии по истории западной и юго-западной России.- К., 1885.- Т. 1. він переконливо показав неспроможність вищезазначеної думки. З ним погоджувався М.О.МаксимовичМаксимович М.А. О мнимом запустении Украины в нашествие Батыево и населении ее пришлым народом // Собрание сочинений.- К., 1876.- Т.1..
З сер. ХІХ ст. походять перші праці краєзнавчого характеру щодо території Поросся. Їх авторами стали Е.Руліковський та Л.ПохилевичПохилевич Л. Сказания о населенніх местностях Киевской губернии.- К., 1868; Rulikowski E. Opis powiatu Wasylkowskiego pod wzglкdem historycznym, obyczajowym i statystycznym.- Warszawa, 1853.. Вони здебільшого базуються на народних переказах, але були залучені і архіви місцевої шляхти та парафій, що значно збільшує їх цінність.
Одним з найвизначніших дослідників литовського періоду був професор Київського університету М.Ф.Владимирський-Буданов. Крім вагомого внеску в українську медієвістику вцілому він підготував до друку 1 та 2 том VІІ частини “Архива Юго-Западной России” (Акти про заселення південно-західних земель) і тим підвів могутнє документальне підгрунтя під теорію В.Б.Антоновича та його школиВладимирский-Буданов М. Население Юго-Западной России от 2 пол. ХV в. до Люблинской унии. // АЮЗР.- К., 1890 .- Т.VІІ.- Ч.І,ІІ.. Вчений став автором першої розгорнутої, детальної праці по історії Київської землі в литовський період. В ній він зробив демографічний аналіз території Київщини (в тому числі і пороських земель) і довів спадкоємність населення цієї території від давньоруських часів до Люблінської унії.
Велика заслуга в дослідженні пороських земель в добу пізнього середньовіччя належить М.С.Грушевському, який в низці працьГрушевський М. Нарис історії Київської землі від смерті Ярослава до кінця ХІV ст.- К., 1991; Його ж. Історія України-Русі. - К., 1993-1995. - Т.ІІІ-VI. зібрав та проаналізував літописний, актовий матеріал, висвітлив події внутрішньої та зовнішньої історії цих земель. Йому належить гіпотеза про безпосереднє підпорядкування (до того ж добровільне) Київщини монголам та повернення на цих землях до “демократичного”, докнязівського врядування. Вчений стверджував необхідність комплексного підходу до теми - використання різноманітних джерел, порівняльний аналіз з сусідніми територіями.
Великий матеріал з історії політико-адміністраційного життя, феодального землеволодіння, історичної географії, складу шляхетських родів Київщини часів Великого князівства Литовського був зібраний в монографії П.Г.КлепатськогоКлепатский П. Г. Очерки истории Киевской земли. Литовский период.- Одесса, 1912.. До сьогоднішнього дня дослідження М.Ф.Владимирського-Буданова та П.Г.Клепатського, без огляду на те, що де-які положення застаріли, є найбільш повними, грунтовними і докладними для пороських земель цього періоду.
Певний внесок в дослідження Поросся зробили польські вчені сер. ХІХ - поч. ХХ ст. Головною концептуальною установкою польської історіографії було твердження про розорення та обезлюднення південної Русі внаслідок ординських нападів і її заселення та бурхливий економічний розвиток після приєднання до Корони. Відкидаючи ідеологічний аспект, беручи під увагу опрацювання та видання цінного матеріалу, розробки в галузі генеалогії, археології, дослідженні родинних архівів польські вчені зробили неоціниму послугу українській історіографії. Найбільшу увагу південно-східному прикордонню ВКЛ приділено в працях О.Яблоновського, Е.Руліковського, К.Пуласького, А.Бонецького, Ю.Вольффа, Л.Колянковського, С. Кучинського, О.Халецького, Ф.Конечного, А.Крупської Wolff J. Kniaziowie litewsko-ruscy do kon. XIV w. - Warszawa, 1895; Kolankowski L. Dzieje Wielkiego Ksiкstwa Litewskiego za Jagiellonуw.-Warszawa, 1930; Kolankowski L. Obrona Rusi za Jagiellonуw.- Lwуw, 1916; Kolankowski L.Problem Krymu w dziejach jagielloсskich // Kwartalnik Historyczny. - № 49.- Warczawa, 1935; Koneczny F. Sprawy z Mengli-Girejem.- Wilno, 1927; Kryczyсski L. Tatarzy polscy a Wschуd muzulmaсski // Rocznik Tatarski. - 1935.- T. 2; Kuczyсski S. Tatarzy wobec Litwy i Moskwy w II poіowie XV w.- Warszawa, 1939; Kuczyсski S. Sinie Wody // Studia z dziejуw Europy Wschodniej.- Warszawa, 1965; Јowmiaсski H. Studia nad dziejami Wielkiego Ksiкstwa Litewskiego.-Poznaс, 1983; Јowmiaсski H. Studia nad dziejami Wielkiego Ksiкstwa Litewskiego.-Poznaс, 1983; Puіaski K. Stosunki Polski z tatarszczyzn№ od poі. XV w. Akta i listy.- T.1.- Krakуw, 1881; Rulikowski E. Зазнач. праця; Halecki O. Geografia polityczna ziem ruskich Polski i Litwy, 1340-1569.-Warszawa, 1917; Jabіonowski A. Зазнач. праця..
Л.Колянковський слушно звернув увагу на подібність давньоруської системи захисту від кочівників і її спадкоємця - ВКЛ. Важливі дослідження польських істориків щодо татарських переселенців до Литви та Польщі з часів Гедиміна і до сучасності (в полі зору і пороські землі). Започаткування цієї теми відноситься до 20-30 рр. ХХ ст. і продовжується до дня сьогоднішнього (Я.Тишкевич, П.Боравський, Л.Кричинський та ін.). Хоча була висловлена думка, що південна Київщина досить цілеспрямовано колонізувалась татарамиTyszkiewicz J. Tatarzy na Litwie i w Polsce: studia z dziejуw XIII-XVIII w.- Warszawa, 1989 ; Kryczyсski L. Tatarzy polscy a Wschуd muzulmaсski // Rocznik Tatarski. - 1935.- T. 2; Borawski P. Z dziejуw kolonizacji tatarskiej w Wielkim Ksiкstwie Litewskim i w Polsce (XIV-XVII w.) // Przegl№d Orientalistyczny. - 1977. - № 4; Borawski P. Tatarzy w dawnej Rzeczypospolitej.- Warszawa, 1986. , ця тема в російській та українській історіографії майже не розроблена. Однією зі спроб такого дослідження була стаття В.С.Яремчука та В.І.Безверхого “Татари в Україні (історико-політологічний аспект)”Яремчук В., Безверхий В. Татари в Україні (історико-політологічний аспект) // УІЖ.- 1994.- № 5.- С.18-21.. Але період ХІІІ-ХVII ст. представлений дуже стисло.
Повертаючись до розвитку вітчизняної історіографії, необхідно виділити працю О.М.АндріяшеваАндріяшев О. Нариси історіі колонізації Київської Русі до кінця ХV ст.// Київ та його околиці.- К., 1926.- С. 33-79... Вона заслуговує найбільшої уваги з міжвоєнного наукового доробку. Автор характеризує ступінь розореності монголами Київської землі, окреслює її межі в передмонгольський та більш пізній період, приходячи до висновку, що вони не змінилися. Вчений слушно зауважив про необхідність вивчення всіх етапів політико-економічного розвитку Київщини в післямонгольску добу, не підводячи рису під 1240 р.
Необхідно зауважити, що в працях дослідників радянського періоду пороські землі з загалу Київських не виділялись, навіть термін “Поросся” для пізньосередньовічної доби вважався невідповідним.
В 1930-40 рр. пануючим залишався погляд про цілковите розорення Наддніпрянщини. В працях Б.Д.Грекова, В.В.Мавродіна, В.Т.Пашуто та ін.Греков Б.Д. Золотая Орда и ее падение. – М.; Л., 1950; Мавродин В.В. Очерки истории Левобережной Украины (С древнейших времен до второй пол. XIV в.). – Л., 1940; Пашуто В.Т. Очерки Галицко-Волынской Руси. – М., 1950. показаний негативний вплив монгольського нашестя на історичний розвиток давньоруської держави, на наш погляд дещо перебільшений.
В 1960-80-ті рр. вагомий внесок в дослідження монгольського періоду зробили Б.О.Рибаков, Л.В.Каргалов, П.П.Толочко та ін.Толочко П.П. Киевская Русь. – К., 1980; Каргалов В.В. Внешнеполитические факторы развития феодальной Руси. Феодальная Русь и кочевники. – М., 1968. Вчені висловили подібні думки щодо великих руйнувань, спричинених монгольською навалою, гальмування політичного та економічного життя руських земель.
Осторонь загальноприйнятої концепції стояли погляди видатного російського вченого Л.М.Гумільова. Він висунув тезу про мирну співпрацю монголів з руськими князями і взагалі вважав, що тема боротьби Лісу зі Степом у вітчизняній історіографії надумана. На думку дослідника, руйнувались лише міста, які чинили монголам опірГумилев Л.Н. Древняя Русь и Великая степь. - М., 1989.. Вчений з недовірою поставився до літописних та археологічних джерела. Але якщо літописи насправді дещо перебільшували, то археологічні дослідження М.К.Каргера, А.В.Кузи, В.Й.Довженка, М.П.Кучера та ін. (в тому числі в Пороссі) показали картину погрому і значне зменшення населення.
Велике значення для дослідження ординського періоду та литовсько-московсько-татарських відносин в більш пізній період мають праці В.Л.ЄгороваЕгоров В.Л. Историческая география Золотой Орды в ХIII-ХIV вв.- М., 1985.- С.37-40; Егоров В.Л. Золотая Орда: мифы и реальность.- М., 1990; Егоров В.Л. Развитие центробежных устремлений в Золотой Орде // Вопросы истории. -1974.- № 8.. Він вивчає питання адміністраційного, територіального устрою західної частини монгольської держави, окреслює кордони держави. Землі Поросся дослідник відніс до т.з. “буферної зони”, тобто нічийної землі, яка відділяла Золоту Орду від Русі і на якій мешкало незначне населення, що не визнавало ніякої влади. Якщо це твердження справедливе, то лише для дуже коротких періодів історії - такі родючі землі, як пороські, довго не пустують.
Принципово важливою стала стаття В.Й.Довженка, в якій він робить аналіз стану археологічного та історичного дослідження пізньосередньовічної історії, ставить питання про необхідність вивчення, в тому числі і археологічного, долі Подніпровя після Батиєвої навалиДовженок В.И. Зазнач. праця..
В 1960-80 рр. активно велись дослідження в галузі допоміжних історичних дисциплін та наук, які знаходились на стику з історією, що дало можливість розширення джерельної бази. Ми маємо на увазі дослідження з археології (кочівників доби пізнього середньовіччя вивчали С.О.Плєтньова та Г.О.Федоров-Давидов), лінгвістики (І.М.Желєзняк, В.П.Петров, О.Н.Трубачов), генеалогії (Н.М.Яковенко) Яковенко Н.М. Українська шляхта з кінця ХІV до середини ХVII ст. (Волинь і Центральна Україна).- К.,1993; Желєзняк І.М. Зазнач. праця; Плетнева С.А. Древности Черных Клобуков // САИ. - 1973. - Вып. Е1-19; Федоров-Давыдов Г.А. Зазнач. праця..
З середини 1980-х років відновлюється інтерес до теми і зявляється ціла низка праць, як узагальнюючого характеру, так і розробки по окремим напрямкам. Перш за все це монографія Ф.М.ШабульдоШабульдо Ф.М. Земли Юго-Западной Руси в составе Великого княжества Литовского.- К., 1987., в якій автор змальовує політичну історію Київської землі після монгольського нашестя та в період входження їх до складу ВКЛ. Дослідник вважає, що в ординський період Поросся входило до складу Золотої Орди. На нашу думку, це припущення недостатньо підтверджено джерелами.
На письмових, а перед усім, на археологічних матеріалах базуються праці Г.Ю. Івакіна, який вже понад 20 років досліджує київський Поділ та середньовічні центри містаИвакин Г.Ю. Киев в ХIII-ХV вв.- К., 1982; Івакін Г.Ю. Історичний розвиток Києва ХIII - сер. ХVІ ст.- К., 1996. В них проаналізовано письмові, археологічні та нумізматичні джерела, введено в науковий обіг велику кількість невідомих до того археологічних матеріалів, що дозволило висвітлити політичне, господарче та культурне життя столиці Київської землію. Розробки щодо систематизації кераміки і інших матеріалів, які були зроблені Київською Подільською експедицією дозволяють класифікувати матеріали з інших територій (в т.ч. Поросся), які менш вивченні в археологічному відношенніАрхеологія доби українського козацтва ХVІ-ХVIII ст.: Навч. посібник / Д.Я.Телегін, І.С.Винокур, О.М.Титова та ін.- К., 1997; Стародавній Київ. Археологічні дослідження 1984-1989: Збірник наукових праць.- К., 1993..
Питання територіально-адміністративного поділу південно-руських земель в литовську добу розглядалось в працях М.Г.Крикуна та Г.В.БорякаКрикун М.Г. Адміністративно-територіальний устрій Правобережної України в ХV-ХVIII ст.-2-е изд. - К., 1992; Боряк Г.В. Адміністративно-територіальний устрій українських земель в кін. ХV - сер. ХVІ ст.- Дис. ... к.і.н.- К., 1987..
Еволюцію сільської общини на південно-руських землях проаналізував А.О.Гурбик. Він простежив давньоруські традиції державного життя в ХІV-ХV ст., їх поступове ослаблення та посилення впливу з боку держав, до яких входили окремі українські земліГурбик А.О. Еволюція інститутів громадського самоврядування в Україні ХІV-ХVІ ст. // Середньовічна Україна.- К., 1994. - Вип. 1; Його ж. Еволюція соціально-територіальних спільнот в середньовчній Україні (волость, дворище, село, сябринна спілка) / НАН України, Інститут історії України. - К., 1998..
Побіжно торкається проблем історії Поросся, зокрема його військового значення, в своїй праці О.Є.Мальченко: автор вважає невірним завищення ролі замків в обороні кордонівМальченко О.Є. Фортифікаційне будівництво на Південно-Східному українському порубіжжі (XV - сер. XVII ст.). - Дис... канд. іст. наук: 07.00.01. - К., 1996. . Окремі питання політичного та економічного розвитку пороських земель зачіпають в своїх працях А.Ю. Чабан та О.В. РусінаЧабан А.Ю. Середнє Подніпровя в історії Україии з найдавніших часів до сер. XVII ст.: Дис...д-ра. іст. наук: 07.00.01. - К., 1995; Русіна О.В. Україна під татарами та Литвою. - К., 1998..
Дослідженню проблем торгівлі, етапів її розвитку та значення в економіці середньовічної України, шляхів сполучення з сусідніми країнами присвячені праці А.Є.Єманова та О.Ф.СидоренкоСидоренко О.Ф. Українські землі в міжнародній торгівлі. - К., 1992; Еманов А.Е Север и Юг в истории коммерции: на материалах Каффы XIII-XV вв. - Тюмень, 1996..
В розділі, присвяченому історіографії питання ми не можемо оминути краєзнавчі праці. По-перше, це кандидатська робота О.С. Павловського „Минуле і сучасне міста Біла Церква” та збірник праць “Біла Церква. Шлях крізь віки”Павловський О.С. Минуле і сучасне міста Біла Церква.- Дис... канд. іст. наук.- Біла Церква, 1957; Біла Церква. Шлях крізь віки.- Біла Церква, 1994.- С. 20-32. . Перша була написана в 50-ті рр., друга - у 90-ті. На жаль, обидві відрізняються повною незорієнтованністю в загальних питаннях української медієвістики та великою кількістю грубих помилок у фактажі. Праця О.С.Павловського, з огляду на період, в який була написана, ще й дуже ідеологізована. В краєзнавчих статтях О.Стародуба, Є.Чернецького та В.Коломієць період пізнього середньовіччя майже оминуто Стародуб О.В. Короткий нарис історії м. Біла Церква // Наукові записки. - Біла Церква, 1995. - Вип. 1. - С. 17-39; Чернецький Є.А., Коломієць В.А. Нарис історії м. Узина //Там само.- С. 39-53.. Більш цікава стаття О.Стародуба “До питання про походження сучасної назви міста Біла Церква”, в якій автор стверджує безперервність існування міста і висуває версію про існування з давньоруської доби двох назв - офіційнї та народної (Юрїв та Біла Церква) Стародуб О.В. До питання про походження сучасної назви м.Біла Церква // Краєзнавчі читання ім. П.Г.Лебединцева. - Біла Церква, 1998. - С. 27-29..
Отже, у вітчизняній та зарубіжній історіографії були проаналізовані окремі аспекти політичного, соціального та економічного розвитку пороських земель. Є загальні праці з археології, топонімики, генеалогії, в яких приділяється місце зазначеній території. Але немає жодного дослідження узагальнюючого та систематизуючого характеру. Грунтовні праці М.Ф.Владимирського-Буданова та П.Г.Клепатського, виконані в кін. ХІХ - на поч. ХХ ст., побудовані, головним чином, на письмовому матеріалі і відбивають стан розвитку історичної думки того часу. Таким чином, давно визріла необхідність праці, базованої на комплексному використанні різноманітних джерел, розробках суміжних історичних дисциплін та надбаннях вітчизняної і європейської медієвістики.
Другий розділ “Пороська земля в сер. ХІІІ - сер. ХIV ст.” складається з двох параграфів. В ньому охарактеризований політичний, соціальний та етнічний розвиток Поросся перед монгольською навалою та зміни, які відбулись в звязку з походом Батия в 1240 р. і наступним періодом політичної залежності від золотоординської держави.
В першому пераграфі “Політичний, економічний та етнічний розвиток перед монгольською навалою” відзначається специфіка розвитку пороської землі, яка зумовлюється її прикордонним характером та присутністю значного в кількісному відношенні несловянського елементу. В політико-адміністративному відношенні Поросся в давньоруський період не являло собою окремої одиниці, входило до складу Київського князівства, але відрізнялось вищезазначеною специфікою. Це, вірогідно, стало причиною, чому ці землі продовжували називатися в літописах власною назвою.
В дисертації простежені етапи політичного розвитку пороських земель, повязані з розвитком феодальних відносин (дробіння на уділи), а також боротьба різних гілок династії Рюриковичів за київський стіл, роль в цій боротьбі Чорноклобуцького союзу, тереном оселення якого було переважно Поросся. В дослідженні охарактеризовано ступінь економічного розвитку цієї території як досить високий, вирізняються галузі, для розвитку яких склалися найбільш сприятливі умови (землеробство, скотарство, залізообробка, гончарство, деревообробка, виготовлення зброї, різьблення по кістці, ювелірна справа, ткацтво, рибальство, полювання); підкреслюється роль досліджуваної землі, як щита давньоруської держави перед набігами кочових племен, що визначило порівняно з іншими руськими територіями велику скупченість великих і малих городищ та воєнізованість побуту населення. Простежено, що основні етапи осадження на Пороссі тюркського елементу припадають на 30-ті, 60-ті та 80-ті рр. ХІ ст. Його відносини з місцевим населенням були мирними та базувались на взаємовигідній співпраці, як в мирні періоди, так і під час ворожих нападів. Тюркське населення Поросся визнавало васалітет по відношенню до великого київського князя і невідомо жодного прикладу порушення цих васальних зобовязань. В дисертації локалізовано місце розташування на пороській території окремих угрупувань Чорноклобуцького союзу.
Таким чином, перед монгольським нашестям Поросся було економічно розвинутим регіоном зі строкатим етнічним складом та дещо воєнізованим побутом.
В другому параграфі “Доля пороських земель з сер. ХІІІ до сер. ХІV ст.” характеризуються зміни в політичному становищі, економічному житті, етнічному складі Поросся, які відбулись у звязку з походом хана Батия на Київщину в 1240 р. та наступним сторіччям політичної залежності цих земель від ординської держави.
Археологічні дані свідчать про зруйнування великої кількості населених пунктів, зменшення населення (як словянського, так і тюркського - останнє здебільшого було переселено в степи Придністровя та Поволжжя). Однак, повного запустіння Поросся і зміни населення не відбулось, що доводять археологічні та топонімічні дані.
Між тим, значне спустошення, зменшення населення, зруйнування Пороської оборонної лінії (в широкому розумінні її значення), сплата данини і рекрутація до ординського війська зумовили економічну кризу в другій половині ХІІІ ст., з якої Поросся почало поступово виходити в кін. ХІІІ - на поч. ХІV ст. Дослідженням автора було встановлено, що одним з факторів, який сприяв економічному відродженню було існування міжнародної торгової магістралі, яка проходила через східне та південне Поросся.
Внаслідок традиції “колективного сюзеренітету”, яка склалась по відношенню до Київського княжіння в ХІІ- на поч. ХІІІ ст., тут не було своєї династії. Відповідно, не вдалося жодній династії закріпити за собою пороські уділи. Значний прошарок аристократії складав тюркський елемент, в переважній більшості виселений з Поросся в кін. ХІІІ ст. Це призвело до поважних змін в політичній та соціальній сфері життя: втрата позицій аристократією в цьому регіоні. Більшість населення жило сільськими громадами. Виборний отаман збирав данину, яку відвозив в повітовий центр, де її забирав баскак. Певне уповільнення соціального розвитку та “консервування” суспільного життя на рівні сільських громад можна пояснити прикордонним характером пороської території (це стало причиною, чому феодальна колонізація зявляється тут пізніше).
Щодо південних кордонів Київської землі і політичного статусу її південних околиць в цей період, автор відстоює думку, що Поросся в ординський період входило до складу Київської землі і поділяло її долю. Це виникає з аналізу “Хроніки” М.Стрийковського, “Списку міст Свидригайла”, документу про розмежування Київського та Брацлавського воєводства 1570 р., археологічних матеріалів, які свідчать про різницю в матеріальній культурі Поросся та сусідніх південніших земель, лінгвістичних даних, згідно яких зберігається мовна безперервність населення Поросся.
Загалом в ординську добу у всіх сферах життя на пороських землях відбулись значні зміни. Але в цілому ця територія продовжувала розвиватись в руслі традицій попередньої доби і залишилась в тих же межах. Більше того, колонізація досягла помітних успіхів, просуваючись на південь.
Третій розділ “Доля пороських земель у литовську добу (сер. XIV - сер. XVI ст.)” складається з чотирьох параграфів. В ньому характеризується політичний, соціальний та етнічний розвиток пороських земель з часу включення до складу ВКЛ до Люблінської унії.
В першому параграфі “Політичний розвиток в сер. XIV - кін. XV ст.” аналізуються час та обставини приєднання правобережної Київщини до ВКЛ. В дослідженні доводиться, що ця подія відбулась в кін. 50-х - на поч. 60-х рр. ХІV ст. внаслідок реалізації Ольгердом широкомасштабної програми по обєднанню колишніх давньоруських земель. Автором була дана характеристика політичної ситуації в східноєвропейському регіоні напередодні Ольгердових походів, аналізуються фактори, які спричинилися до їх успіху. Результатом дослідження став висновок, що головною метою походу князя Ольгерда на Поділля, внаслідок чого відбулась битва на Синіх Водах, був контроль над правобережною ланкою торгової магістралі, про що свідчать місце битви та логіка розвитку подій.
В дисертації встановлено, що особливості політичного розвитку пороських земель зумовлені геополітичним фактором (розташування на кордоні між Лісом та Степом, між словянським і тюркським світами) та підкреслена їх роль як основної бази антиординської боротьби, а в окремі періоди - важливого осередку руської православної опозиції у ВКЛ.
Другий параграф “Політична ситуація в кін. XV - сер. XVI ст.” характеризує кін. XV ст. як переломний момент для долі руських земель у складі ВКЛ, і зокрема, пороських. Це знайшло виявлення як у зовнішньо-, так і у внутрішньополітичних процесах. Головними подіями цієї доби стали ліквідація Київського князівства та загострення відносин з Кримським ханством.
В параграфі проаналізовані корінні зміни, які відбулись в період з кін. XV до сер. XVI ст. в положенні пороських земель: зменшення населення, зміна характеру осадництва, звуження кордонів, постійна загроза нападів з боку кримських орд, початок формування нової оборонної системи на цій території. Зауважено, що характерною рисою стала досить пізня (порівняно з іншими територіями ВКЛ) поява феодальних володінь, особливо з отчинним характером землеволодіння.
Третій параграф “Характерні риси соціально-економічного розвитку. Етнічні процеси” присвячений аналізу різних прошарків феодального суспільства в зазначений період, зроблений на основі люстраційних та актових документів. Автор прийшов до висновку, що всі вони генетично повязані з прошарками давньоруських часів, де треба шукати їх витоки. Але розвиток, як окремих соціальних груп, так і органів самоврядування відбувався під
