Інститут педагогіки АПН України

На правах рукопису

Толстоухова Світлана Валентинівна

УДК 37.013.42:364.6.07-053.5/.8)

Організаційно-педагогічні основи функціонування

системи соціальних служб для молоді

13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки

Дисертація на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Науковий консультант

Мадзігон В.М.

доктор педагогічних наук,

професор,

дійсний член АПН України

Київ-2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті педагогіки АПН України.

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор, дійсний член АПН України

Мадзігон Василь Миколайович,

Президія Академії педагогічних наук України, віце-президент

Офіційні опоненти: - доктор педагогічних наук, професор

Капська Алла Йосипівна,

Національний педагогічний університет, кафедра соціальної

педагогіки, завідувач;

- кандидат педагогічних наук

Лавриченко Наталія Миколаївна,

Інститут педагогіки АПН України, докторант

Провідна установа: Київський національний університет ім.Т.Шевченка, кафедра соціальної роботи і педагогіки, Міністерство освіти і науки України, м. Київ.

Захист відбудеться “30 “ листопада 2001 року о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.452.01 в Інституті педагогіки АПН України за адресою: 04053, м.Київ, вул. Артема, 52-Д

З дисертацією можна ознайомитися в науковій частині Інституту педагогіки АПН України.

Автореферат розісланий “30 “ жовтня 2001 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Волощук І.С.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Робота з молоддю — освітньо-виховна, культурно-просвітницька, організаційна, соціальна — завжди знаходиться в центрі уваги суспільства і держави. Особливо актуальною вона стає в період зміни соціально-економічних, політичних і соціокультурних координат суспільного розвитку, в період відмирання усталених і утвердження нових норм, моделей поведінки, типів діяльності і соціальної взаємодії. Саме такий період переживає нині Україна, що здійснює відповідні зміни, спрямованість і сутність яких обумовлені стратегічним вибором 1991 року. Десятиріччя незалежного розвитку переконливо засвідчило відповідність цих змін об'єктивним інтересам і потребам суспільства, народу, держави і особистості. Їх результатом став новий український соціум — демократичний і ринковий, динамічний і суперечливий (в контексті реалізації принципів соціальної справедливості), який владно диктує нові вимоги до особистості, її моралі, культури, характеру поведінки і типу життєдіяльності. Робота з молоддю, що входить у життя, набуває в цих умовах особливої ваги, значення і відповідальності.

Молодь — найбільш чутлива та вразлива соціально-демографічна група. Як правило, вона є більш освіченою, швидше освоює нові професії (спеціальності), стає носієм нового способу життя і соціального динамізму. Одночасно сучасна молодь є менш соціальне захищена, не має усталених переконань, схильна до радикалізму, непродуманих рішень, необґрунтованого вибору. Вона потребує соціальної підтримки і захисту з боку суспільства і держави, що має стати пріоритетним напрямом сучасної соціальної політики.

Формування особистості сучасної молодої людини здійснюється під впливом ряду чинників, які взаємодіють між собою. Найважливішими серед них є: сім'я, школа, трудовий колектив, товариство ровесників, молодіжні (формальні і неформальні) організації, засоби масової комунікації тощо. Важливим чинником соціалізації сучасної молодої людини в демократичному суспільстві є соціальні служби для молоді (ССМ). Вони покликані поєднати, урівноважити, оптимізувати розрізнені суспільно-культурні, виховні, просвітницькі і організаційні впливи на молодь в єдину і системну молодіжну політику, забезпечити соціальний захист молоді, сприяти її гармонійному входженню в життя. Функціонування ССМ здійснюється як надання соціальних послуг та допомоги молоді, організацію розгалуженої, багатовекторної соціальної роботи з молоддю, сприяння створенню умов для творчої самореалізації кожної молодої людини.

Досвід діяльності ССМ у період першого десятиріччя незалежного розвитку України засвідчує їх необхідність і впливовість в контексті реалізації загальнодержавної гуманітарної політики. Одночасно, цей досвід виявляє ряд суперечностей, розв'язання яких потребує широкоформатних досліджень, узагальнення та наукового прогнозу. Нагальною є потреба пошуку нових форм організації соціальної роботи з молоддю, побудови оптимальної моделі особистості соціального працівника, аналізу змінної конфігурації факторів, які впливають на ефективність соціальної роботи з молоддю в трансформаційному суспільстві.

Актуальність і недостатня наукова розробленість цих питань якраз і обумовлює вибір теми нашого дисертаційного дослідження та його спрямованість.

Становлення системи соціальної роботи базувалося на дослідженнях В.Г. Бочарової, М.П. Гур’янової, А.М. Дашкіної, Т.Ф. Яркіної. У цей же період розпочалася підготовка вкрай необхідних фахівців, створювалися кафедри соціальної педагогіки та соціальної роботи в університетах та інших навчальних закладах різних профілів.

Відомі вчені А.М. Алексюк, Н.П. Бура, Л.Г. Коваль, А.Й. Капська, Л.Г Міщик, О.М. Олексюк, В.М. Сидоров, С.Я. Харченко досліджували теоретичні аспекти розв’язання проблем соціальної роботи, підготовки соціальних працівників та їхнього науково-методичного забезпечення. Упродовж 90-х років 20 століття досліджувалися окремі аспекти соціальної роботи з молоддю. Зокрема, питання превентивної роботи знайшли відображення у працях В.М. Алфімова, М.І. Босенко, В.М. Оржеховської, О.І. Пилипенка, В.Г. Слюсаренка.

У дослідженнях О.В. Беци, З.Г. Зайцевої, В.П. Кравця, Н.Г. Ничкало, В.М. Синьова висвітлюються питання соціальної допомоги та реабілітації особистості залежно від існуючих у неї проблем у навчанні, адаптації у сім’ї, товаристві ровесників чи трудовому колективі, пошуку роботи та фізичної реабілітації.

З проблем соціальної роботи, підготовки соціального педагога в Україні виконано ряд дисертаційних досліджень. Так у дослідженні І.Д. Звєрєвої зроблено спробу розкрити історико-теоретичні та прикладні аспекти соціально-педагогічної роботи з дітьми та молоддю в Україні. Дисертаційне дослідження Л.І. Міщик присвячене розв’язанню проблеми підготовки фахівців соціальної роботи.

Першим, і поки що єдиним, дисертаційним дослідженням проблеми створення системи, яка б сприяла соціальному становленню особистості на рівні одного міста, є дисертація О.А. Кузьменка “Соціальне становлення особистості в умовах відкритої соціально-педагогічної системи”, в якому теоретично обґрунтовано і практично перевірено доцільність структурно-функціональної моделі відкритої соціально-педагогічної системи, основні напрями допомоги та підтримки молоді у її соціальному становленні, виявлено організаційно-методичні умови діяльності ССМ міста, громадських організацій, волонтерів тощо.

Наукове осмислення розвитку соціально-педагогічної системи центрів ССМ має свою історію. Соціальна орієнтація в українській і радянській педагогіці на окремих етапах набуває соціологізаторського характеру. Зокрема, особлива увага приділяється соціально-педагогічним ідеям А.М. Бердяєва, П.П. Блонського, Л.С. Виготського, В.І. Додонова, П.Ф. Лесгафта, А.С. Макаренка та ін. Можна сказати, що сучасний статус системи ССМ був підготовлений усім ходом історичного буття України, зумовлений політико-економічними, соціокультурними, релігійними факторами, розвитком науки і освіти. Цілісне вивчення процесу та основних етапів зародження, становлення, вдосконалення соціально-педагогічних знань і шляхів їхнього впливу на якість соціальної роботи центрів ССМ набуло неабиякої актуальності.

Крім того, останні десятиліття ХХ ст. в Україні характеризуються унікальною соціально-політичною, економічною і соціокультурною ситуацією. Відбулося становлення багатьох соціальних інститутів суспільства, зросла суспільна самосвідомість, розвивається наука і освіта, відроджуються філософські знання, посилюється політична активність. Це свідчить про значущість соціальних факторів у суспільному та індивідуальному розвитку, є стимулом сплеску соціально-педагогічної думки, дало поштовх появленню різноманітних, часто альтернативних, ідей, теорій, концепцій, напрямів, у яких робилася спроба осмислити цілі, завдання та засоби формування соціального типу особистості, виховання і розвитку в ній соціально значущих якостей.

Система ССМ України є своєрідним науково-практичним феноменом і розвивається у руслі всесвітнього історичного і соціокультурного процесу, вбираючи у себе і збагачуючи основні ідеї зарубіжної і вітчизняної практики.

Однак аналіз наукових підходів до проблем становлення соціально-педагогічних інституцій і створення певної системи допомоги і підтримки дітей та молоді засвідчують, що, не зважаючи на наявність загальної характеристики розвитку соціально-педагогічних теорій і внесок окремих науковців України, в останні десятиріччя у сучасній науці відсутні осмислення соціально-педагогічних реалій та цілісний аналіз розвитку і функціонування системи ССМ та її основних компонентів, сформованих на даний період.

До цього часу практично відсутній єдиний концептуальний підхід до визначення цілей, завдань і структури системи соціальних служб для молоді як органічного компонента, повного змісту і різновиду діяльності таких наук, як “соціальна педагогіка” та “соціальна психологія”. Не розроблено державних стандартів спеціалістів — соціальних педагогів. Недостатньо забезпечені центри соціальних служб для молоді необхідною науково-методичною літературою та діагностичними методиками. Це, без сумніву, перешкоджає становленню системи ССМ як самостійній галузі соціальної молодіжної політики та її успішній реалізації.

Усе висловлене дозволило сформулювати тему дослідження:

Організаційно-педагогічні основи функціонування системи соціальних служб для молоді.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами. Тема дисертаційної роботи є частиною теми дослідження лабораторії педагогічних інновацій “Теорія і практика критеріїв відбору та оцінювання педагогічних інновацій у сучасній загальноосвітній школі” (№ державної реєстрації 0197U017569).

Метою дослідження є виявлення, обґрунтування та експериментальна апробація науково-педагогічних засад функціонування системи соціальних служб для молоді.

Об’єктом дослідження є система соціальних служб для молоді.

Предмет дослідження — науково-педагогічні засади ефективного функціонування системи соціальних служб для молоді.

Гіпотеза дослідження полягає у припущенні, що ефективне функціонування динамічної системи соціальної служби для молоді в Україні, яка характеризується поліструктурністю і має активний дійовий вплив на соціалізацію дітей та молоді, зумовлюється оптимальним професійним рівнем готовності особистості соціального працівника, а процес його професійної підготовки буде більш ефективним за умови створення неперервної системи цільового навчання відповідно до вимог пріоритетних напрямів роботи з дітьми та молоддю у соціально-виховній сфері.

Для реалізації поставленої мети і перевірки робочої гіпотези визначено такі завдання дослідження:

- проаналізувати стан проблеми в педагогічній теорії і практиці та виявити історичні, соціокультурні передумови становлення та розвитку соціальних служб для молоді;

- розробити поліструктурну модель діяльності соціальної служби для молоді та теоретичну модель спеціаліста - соціального педагога;

- експериментально апробувати розроблені моделі;

- розробити науково-методичні рекомендації для ефективного функціонування системи соціальних служб для молоді;

Теоретико-методологічну основу дослідження становлять філософські положення про сутність людини, її соціалізацію, управління соціально-педагогічними системами, специфіку формування світогляду та культури особистості.

В основу дослідження покладено Конституцію (основний Закон) України, Закони України “Про соціальну роботу з дітьми та молоддю”, “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні”, Указ Президента України “Про додаткові заходи щодо вдосконалення соціальної роботи з дітьми, молоддю та сім’ями”, Постанова Кабінету Міністрів України “Про подальший розвиток мережі центрів соціальних служб для молоді та підвищення ефективності їхньої діяльності”, а також концептуальні положення щодо соціального становлення молоді (В.Г. Асєєв, І.Д. Бех, В.Г. Бочарова, А.Й. Капська, В.О. Киричук, Л.І. Міщик); визначення соціально-педагогічних умов розвитку і вдосконалення системи соціальних інститутів і їхнього впливу на особистість (Ю.А. Гапон, А.С. Макаренко, Т.І. Сущенко, В.О. Сухомлинський, Т.С. Яценко, М.Д. Ярмаченко та ін.); взаємодії людини і соціуму (М.Й. Боришевський, В.З. Вульфов, І.С. Кон, А.М. Мудрик та ін.).

Для розв’язання поставлених завдань використовується комплекс методів дослідження:

- теоретичні — критичний аналіз соціологічної, психолого-педагогічної наукової літератури та класифікація, систематизація й узагальнення отриманої інформації, порівняння, моделювання системи і спеціаліста;

- емпіричні — лонгітюдне вивчення дії компонентів системи, результатів дії програм, опитування, спостереження, використання методик вивчення особистості;

- статистичні методи обробки даних.

База дослідження. Науково-дослідною роботою було охоплено майже 900 соціальних працівників. Дослідження проводилося на базі 8 регіонів України: АР Крим, Донецької, Харківської, Дніпропетровської, Рівненської, Житомирської, Полтавської областей та м. Києва. У ході дослідження проаналізовано роботу 41 центру, які входять до системи ЦССМ України.

Окрім того, проведено 4 незалежних опитування методом інтерв’ю: 1) представників державних структур, партнерів ССМ (198 осіб); 2) представників громадських організацій — реальних та потенційних партнерів (158 осіб); 3) волонтерів, котрі співпрацюють з ССМ (247 осіб); 4) працівників центрів ССМ (92) під час роботи з фокус-групами.

Проаналізовано державні статистичні дані про якісний склад кадрів на різних рівнях.

Відповідно до поставлених завдань дослідження проводилося з 1991 по 2001 рік у три етапи (пошуково-теоретичний, дослідно-експериментальний, підсумково-узагальнюючий).

На першому етапі — пошуково-теоретичному (1991–1994 рр.) з метою вивчення стану проблеми було проаналізовано психолого-педагогічну, філософську, соціологічну літературу та дисертаційні дослідження з даної проблематики. Проведено констатуючий експеримент, здійснено соціально-педагогічні спостереження і систематизовано практичний досвід; вивчено стан розвитку соціальних служб для молоді України, що дало змогу визначити вихідні позиції дослідження та теоретично обґрунтувати організаційно-педагогічні засади успішного функціонування соціальних служб для молоді.

Другий (дослідно-експериментальний) етап (1994–1999 рр.) полягав у розробці концептуальних підходів до створення поліструктурної моделі системи соціальних служб для молоді України; визначено основні об’єкти її реалізації на центральному та регіональному рівнях з урахуванням положень нових законів та нормативних документів з проблем соціалізації молоді; обґрунтовано зміст нових напрямів соціальної роботи; запропоновано конкретні технології соціальної адаптації, підтримки та реабілітації різних категорій молоді; розроблено модель спеціаліста ССМ; проведено формуючий експеримент.

На третьому (підсумково-узагальнюючому) етапі (2000–2001 рр.) здійснено аналіз, узагальнення та апробацію результатів; сформульовано кінцеві висновки та рекомендації; роботу літературно оформлено.

Наукова новизна результатів дослідження: розроблено на методологічному і теоретичному рівні концепцію діяльності ССМ в Україні, поліструктурну модель діяльності та модель спеціаліста ССМ, виявлено передумови становлення, розвитку і функціонування системи ССМ України в контексті національного історико і соціокультурного процесу; розроблено шляхи і механізми наповнення даної системи ресурсами кадрів.

Теоретичне значення дослідження полягає в розробці концепції та побудові моделі організації соціальної служби для молоді, науковому обґрунтуванні змісту і закономірностей соціалізації особистості та виявленні основних суперечностей її становлення.

Практичне значення здобутих результатів дослідження полягає в розробці організаційно-педагогічних основ системи соціальної служби для молоді України. Запропоновано науково обґрунтовані та експериментально перевірені нові технології соціально-педагогічного впливу на молодь; впроваджено у практику соціально-педагогічний механізм регулювання і коригування відносин між особистістю та суспільством; виявлено шляхи і механізми вдосконалення системи професійної підготовки соціальних працівників; розроблено програми, які можуть бути використані на курсах підвищення кваліфікації спеціалістів, у спецкурсах навчальних закладів з відповідною спеціальністю та при викладанні курсу “Технологія соціальної роботи”.

Особистий внесок автора полягає в науковому обґрунтуванні концепції діяльності та поліструктурної моделі системи соціальних служб для молоді; визначенні теоретичної моделі спеціаліста ССМ, а також змісту і технологій здійснення ефективної соціалізації молоді України шляхом впровадження комплексних програм у соціальну роботу; розробці системи неперервного професійного вдосконалення соціальних працівників (програм, навчальних планів, методичних рекомендацій) та створенні механізму реалізації програм навчання (курси, семінари).

Вірогідність і надійність результатів дослідження забезпечується методологічною обґрунтованістю вихідних ідей автора, комплексним використанням методів і методик, оцінно-кількісним і якісним аналізом одержаних даних, результативністю вдосконалення професійної готовності спеціалістів до соціально-педагогічної діяльності з різним контингентом дітей і молоді, репрезентативністю вибірки.

Апробація і впровадження результатів дослідження здійснювалися під час експериментальної роботи у зазначених регіонах України та на тимчасових курсах Міжнародного Християнського фонду для дітей.

Основні практичні та теоретичні положення дістали схвалення на міжнародних, Всеукраїнських і обласних науково-практичних конференціях: Луганськ, Івано-Франківськ — 1997, “Соціальна робота як професія” (Київ, 1998), “Етика та цінності соціальної роботи” (Київ, 1998), на Всесвітньому конгресі “Мир та соціальна справедливість — змінювання обличчя соціальної роботи” (Ізраїль, Єрусалим, 1998) тощо.

У практику роботи понад 200 центрів соціальної служби для молоді України впроваджено: соціально-педагогічний механізм регулювання відносин між особистістю і суспільством; діагностичні методи оцінювання рівня соціалізації особистості; рекомендації для роботи соціальних педагогів та соціальних працівників.

На захист виносяться:

Концепція діяльності соціальних служб для молоді; поліструктурна модель багаторівневої системи соціальних служб для молоді України; теоретична модель спеціаліста ССМ; узагальнений аналіз факторів ефективного функціонування системи соціальних служб для молоді в сучасних умовах.

Публікації. Основні положення і висновки дисертації знайшли відображення у наукових та науково-методичних працях, 12 із них — одноосібні, 9 — у фахових виданнях.

Структура роботи. Дисертація складається із вступу, двох розділів, висновків до кожного розділу та загальних висновків, списку використаної літератури з 315 джерел та 18 додатків. Зміст дисертації викладений на 157 сторінках комп’ютерного набору і містить 8 таблиць, 11 рисунків обсягом 10 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У “Вступі” викладено актуальність дослідження та ступінь наукової розробки теми, сформульовано проблему дослідження, визначено мету, завдання, об’єкт і предмет дослідження, надано характеристику методологічних засад та новизни дисертації, обґрунтовано теоретичну і практичну значущість роботи, зумовлену, перш за все, унікальністю соціально-політичної, економічної та соціокультурної ситуації в Україні, підвищенням важливості соціальних факторів у суспільному та індивідуальному розвитку, поширенням різноманітних ідей, теорій, концепцій, напрямків, за допомогою яких робилися спроби осмислити цілі, завдання та засоби формування соціального типу особистості, виховання і розвитку в ній соціально значущих якостей.

Автор визнає необхідним осмислення соціально-педагогічних реалій та створення єдиного концептуального підходу до визначення цілей, завдань і структури системи соціальних служб для молоді як самостійної галузі соціальної молодіжної політики.

У першому розділі “Становлення і розвиток системи соціальних служб для молоді в Україні” шляхом аналізу педагогічних напрацювань вітчизняних та зарубіжних дослідників розкрито історичні та соціокультурні передумови становлення соціальних служб для молоді як динамічної системи, обґрунтовано авторську поліструктурну модель системи соціальних служб для молоді, визначено теоретичні засади побудови відповідної моделі спеціаліста для системи ССМ.

Система соціальних служб для молоді розглядається як продукт і результат об’єктивних історичних і соціально-культурних передумов у конкретному історичному суспільстві. Історичні передумови досліджено шляхом ретроспективного аналізу перебігу історичних етапів розвитку суспільства та визначення місця і ролі в ньому людини, громадянина і відповідного відображення цього процесу в суспільній свідомості, починаючи з робіт Платона і Аристотеля. На базі порівняльного аналізу ідей великих мислителів робиться висновок про походження протилежних підходів до суспільного виховання людини: гуманістичного в роботах Аристотеля (співвіднесення служіння громадянина державі з необхідністю виховання та розвитку його природних здібностей) та обмежено-функціонального, одержавленого у працях Платона (виховання громадянина суто для служіння державі).

Вивчаючи історичний розвиток наукових поглядів на співвідношення пріоритетів суспільства (держави) і людини (особистості) із залученням робіт зарубіжних і вітчизняних соціальних філософів, соціологів та педагогів автор обґрунтовує власну періодизацію етапів становлення та розвитку соціальних служб для молоді в Україні: 1) історичний — продовження світових традицій і накопичення вітчизняного досвіду соціальної роботи з молоддю; 2) емпіричний — пошук і апробація у практичній соціальній роботі найбільш ефективних методів її здійснення серед молоді; 3) теоретичний — загальне теоретичне осмислення сутності та методики соціальної роботи серед молоді; 4) теоретично-концептуальний — розробка і пошуки найбільш адекватних і теоретично обґрунтованих концепцій та моделей соціальних служб для молоді.

Така позиція дозволила врахувати особливості української ментальності, осмислити власне бачення організації соціальної політики у молодіжному середовищі, у створенні нових соціальних інститутів — соціальних служб для молоді, соціальних педагогів і соціальних працівників України.

Історичний контекст дослідження реалізовано у безпосередньому зв’язку і взаємодії з культурологічним, згідно з яким система соціально-педагогічної роботи розглядається як елемент культури організації соціуму, а професійно-особистісний розвиток соціального працівника — як явище культури буття, суспільства, соціуму. Оскільки в основі усіх професійних дій соціального педагога і соціального працівника полягає особистість, то стрижневим компонентом як у системі соціальних служб для молоді, так і у професійній діяльності, соціально-педагогічна робота є усвідомленням самоцінності. При цьому сама культура спеціаліста соціально-виховної сфери виступає мірою і способом його життєдіяльності.

Саме з позиції системно-цілісного та особистісно-діяльнісного підходу соціально-педагогічна робота як професійна діяльність диктує певні параметри, орієнтовані, перш за все, на те, щоб привести у рух і систему, і особистісні ресурси усіх, хто в ній працює.

Запропонована методологічна позиція дозволила з’ясувати об’єктивні передумови соціокультурних, історичних, національних та інших особливостей теоретичного обґрунтування шляхів підтримки молодої людини у процесі її соціалізації; врахувати особливості української ментальності при створенні соціальних служб та визначити основні вимоги до розробки моделі їхньої діяльності.

Дослідження реального стану умов забезпечення соціалізації молоді в сучасній Україні довело практичну неспроможність здійснення цього глобального процесу окремими монофункціональними службами розрізненого відомчого підпорядкування та обґрунтувало об’єктивну необхідність створення інституту соціальних служб для молоді як координатора, що об’єднує усі соціалізуючі сили суспільства, та посередника у взаємодії між особистістю і сім’єю, освітою, суспільством.

Автор наголошує: щоб уникнути формального підходу до формування напрямів соціально-педагогічної роботи через функціонування ССМ, слід розширити значення педагогічного аспекту соціальної роботи, при цьому розуміти її, як професійну діяльність, спрямовану на створення соціальних умов для повноцінної життєдіяльності та гармонійного розвитку різних категорій населення, захисту його конституційних прав, свобод і законних інтересів.

Складність та багатогранність процесу соціалізації, значна кількість його суб’єктів, вплив факторів різної спрямованості обумовили застосування в дослідженні системного підходу.

Спираючись на методологію та методику моделювання соціальних служб, ми змогли довести, що модель ССМ має поєднувати у собі ознаки функціонального, орієнтованого на певну групу клієнтів та територіального охоплення моделей соціальних служб.

Основними видами діяльності виступають: практична, організаційна, ресурсна та аналітична. Діяльність соціальних служб для молоді здійснюється у різних формах: робота з клієнтами, соціальний менеджмент, соціальна реклама, робота із засобами масової інформації, заходи та акції (інформаційні, масові та науково-методичні). При цьому застосовується відповідні методи: залучення партнерів, збір інформації, організаційний контроль, перевірка, підвищення професійної кваліфікації соціальних працівників тощо. Багатогранність діяльності ССМ потребує досить широкого аспекту методів, які можна розглядати як сукупність засобів та прийомів у досягненні поставленої мети при реалізації соціально-педагогічної роботи з молоддю. Загалом у сферах соціально — педагогічної роботи знайшли своє місце методи, які ми об’єднали у чотири групи: соціологічні, педагогічні, психологічні, соціальні, кожна з яких має свої особливості і використовується у конкретній ситуації.

Графічно модель діяльності ССМ представлено на рис. 1.

Рис. 1 Модель діяльності системи соціальної служби для молоді

Досліджено специфічні характеристики ССМ: поєднання поліфункціональності системи з монофункціональністю окремих її елементів; розбіжність поліструктурності суб’єкта соціальної роботи (учні і студенти складають лише 35 % клієнтів) з цільовою орієнтацією служб на категорію молоді.

Багатофакторність впливу на процес соціалізації вимагає орієнтації на співробітництво ССМ з суспільством, громадою, сімейним оточенням, школою та середовищем однолітків. Широкий віковий діапазон процесу соціалізації, що відбувається протягом усього життя, вимагає напрацювання відповідно диференційованих методів впливу і багаторівневості системи ССМ – державного, регіонального та місцевого рівня.

Включаючи в себе багато компонентів, система ССМ передбачає досягнення численних цілей, координує діяльність понад 1200 спеціалізованих формувань. Результатами дослідження доведено, що реально діюча модель ССМ в Україні є поліфункціональною (рис. .2) і охоплює соціальною допомогою широкий перелік вікових груп населення, а не тільки молодь.

Рис. 1.2. Поліфункціональна модель діяльності ССМ

Однак соціальна робота забезпечує підтримку і допомогу не лише на найближчий час, а й передбачає організацію більш тривалого соціалізуючого процесу, визначає напрямки діяльності своїх клієнтів, прогнозує результати спільної діяльності, створює такі соціально-педагогічні умови, за яких дитина або молода людина усвідомили б себе особистістю, спроможною творити власне життя.

Автором обґрунтовано висновок, що за умов нагальної потреби у створенні єдиної державної соціальної служби, розрахованої на обслуговування усіх груп клієнтів, система ССМ може розглядатися як організаційно-методична база служби, здібної вирішити такі проблеми.

Система ССМ прагне досягнення загальної мети, яка формується суспільством та індивідом. Її функціонування має цілеспрямований і доцільний характер, складається із взаємопов’язаних компонентів. Системі підвладний розвиток і вдосконалення, вона піддається управлінню.

На основі аналізу і вивчення практичної роботи системи ССМ можна стверджувати, що успішне функціонування її поліструктурної моделі можливе за умови сформованості багатогранних особистісних якостей спеціаліста – головної підсистеми ССМ. На підставі методології діяльнісного підходу визначено пріоритети професійних та особистісних якостей спеціаліста. Виділення такої особистісної якості, як суб’єктивність, дало змогу розкрити внутрішню динамічність “Я” та його різнобічність. Особистість представлено як з позицій індивідуального, так і з позицій соціального: соціальні ролі, ціннісні орієнтації, норми поведінки, соціальний статус тощо. Ці якості є рівнем особистісного розвитку спеціалістів ССМ і вимагають цілеспрямованої підготовки кадрів для соціальної та соціально-педагогічної роботи як технологічного процесу у системі ССМ.

Другий розділ “Соціально-педагогічні умови формування професійної готовності соціального працівника до роботи в системі ССМ” присвячений дослідженню соціально-педагогічних основ професійної діяльності спеціалістів у системі ССМ, визначенню соціально-психологічного аспекту формування професійної готовності спеціалістів ССМ та розробці системи неперервної професійної освіти спеціаліста як умов ефективного функціонування системи ССМ.

У ході дослідження виявлено, що в умовах розбудови демократичної держави в Україні необхідно ширше залучати до формування стратегії соціальної політики як на законодавчому, так і на регіональному рівнях, найбільш активну частину спільноти. При цьому особливо важливу роль відіграє широке залучення груп соціальних працівників і соціальних педагогів до цієї діяльності, адже на її якість впливають зростання рівня освіти, інформованість, соціально-політична орієнтація, різноманітність інтересів, свобода вибору способу життя, що суттєво підвищує творчий потенціал, формує активну громадянську позицію та професійну готовність до реалізації поставлених завдань.

В останні роки гостро постала проблема створення системи соціальної роботи, головною метою якої став би захист прав людини у більш широкому соціальному контексті, надання їй допомоги і забезпечення не лише умовами виживання у сучасному соціальному середовищі, а й творчим становленням і розвитком дітей та молоді. Ситуація ускладнюється зіткненням різних концепцій і стратегій соціальної перебудови суспільства з розвитком соціальної та соціально-педагогічної роботи. Саме тому є потреба у найбільш точному і оперативному визначенні стратегії і тактики соціального, психологічного, правового і педагогічного захисту населення, а також підготовки і перепідготовки соціальних працівників та соціальних педагогів.

Все це є свідченням того, що необхідно терміново розробляти стратегію соціальної політики як на загальнодержавному, так і регіональному рівнях, переосмислювати основний зміст і напрямки соціальної політики, визначати роль і місце соціально-педагогічної роботи у її реалізації.

Шляхом співвіднесення професійних характеристик і вимог соціально-педагогічної сфери з потребами особистості соціального працівника виокремлено три групи цінностей, притаманних спеціалістові означеної сфери: альтруїзм, морально-етична відповідальність перед професією і людьми та цінності, пов’язані з потребою самореалізації, самоствердження і самовдосконалення особистості спеціаліста ССМ.

Розкриваючи сутність соціально-педагогічної роботи як професійної діяльності, автор здійснив системний аналіз її інваріантної структури та системоутворюючих характеристик, які визначають внутрішню природу і якісну своєрідність діяльності, принципи її побудови, освіти, структурування.

Принциповим для нашого дослідження став особистісно-діяльнісний підхід, згідно з яким особистість спеціаліста ССМ розглядається через призму діяльності, а діяльність — через призму особистості, спрямованість її розвитку, саморегуляції, самореалізації тощо. Це дозволило визначити основні професійні функції спеціаліста: аналітично-діагностичну, діагностичну, активаційну, дієво-практичну, організаційну, евристичну.

У ході дослідження також доведено обумовленість певних професійних ролей (організації, інформації, стимулювання, консультування, посередництва, координації, управління тощо) названими функціями, які, у свою чергу, потребують відповідних знань і умінь, необхідних спеціалісту в реальному професійному середовищі.

Усі напрями соціальної роботи здійснюються на наукових засадах, під якими ми розуміємо основні вихідні положення теорії базування соціальної роботи, а саме: комплексність і системність з використанням широкого спектру прийомів і засобів вирішення проблем соціальної сфери, систематичність їхнього використання і проведення; гуманність, відкритість, доступність соціальних послуг для всіх; індивідуалізація та диференціація; колективність та взаємодія усіх соціальних інститутів, зацікавлених у вирішенні соціальних питань; конфіденційність; поєднання допомоги із самодопомогою; превентивність; добровільність допомоги.

Соціально-педагогічна робота здійснюється за такими пріоритетними видами діяльності: соціальне обслуговування, соціальна профілактика, соціальна реабілітація, соціальний супровід.

Процес досягнення цілей соціально-педагогічної роботи спрямований, перш за все, на формування такої поведінки, дії людини (групи), в яких проявляється соціальна активність самої особистості, а дія є основною одиницею діяльності, яка має свою структуру, тактику, стиль.

Розуміння сутності дії соціального педагога або соціального працівника починається з визначення цілей, від яких залежить дія. До дії приєднуються завдання, які може вирішувати соціальний педагог.

Серед структурних компонентів система мотивів виступає рушійною силою людської поведінки. Система домінуючих мотивів, які спонукають до дії, має назву спрямованості особистості.

У результаті вивчення проблеми ми дійшли висновку про необхідність постійного професійного розвитку соціального працівника, вдосконалення професійних якостей, необхідних у практичній діяльності для передбачення закономірностей змін індивіда.

Професійний розвиток, на нашу думку, передбачає закономірність зміни індивіда у ході професійного вдосконалення особистісних якостей і діяльності. Як і будь-який процес, розвиток характеризується кількісним, якісним і структурним перетворенням, що забезпечує нормальне функціонування людини як суб’єкта праці, а системи ССМ — як суб’єкта для праці.

Орієнтуючись на стратегію соціальної молодіжної політики, ми розглядаємо спеціаліста в системі ССМ як суб’єкт діяльності, розвитку і саморозвитку.

У зв’язку з цим представлено систему заходів щодо реалізації спеціалістами завдань, які має вирішувати система ССМ і самі спеціалісти, як реальні суб’єкти соціального, освітнього і професійно розвиваючого процесу.

Розроблено в тому числі: технології створення ситуації та пошуку шляхів розв’язання конкретної проблеми, оперативного збору інформації, комунікативних, ділових ігор, моделювання діяльності, діагностування “клієнта-слухача”, технологія розробки анкети-опитувальника та обробки відповідей, тренінгові заняття, технологія розробки індивідуальних чи мікрогрупових проектів, фокус-групи, теоретичні моделі діяльності тощо.

Вивчення особливостей практичної соціальної роботи дозволило стверджувати, що ефективною умовою успішного функціонування системи ССМ і якісної реалізації кожної конкретної соціальної програми є постійне вдосконалення професійного рівня спеціалістів соціальних служб, що потребує їхнього попереднього професійного навчання. З цією метою нами розроблено і апробовано оптимальну модель професійно-особистісного розвитку спеціаліста (рис. 2).

Фаховий рівень спеціалістів визначався на основі комплексу розроблених у ході дослідження діагностичних методик, які включають: опитувальник для визначення домінуючих професійних якостей, тест на виявлення професійних інтересів, тести Є. Клімова для посилення достовірності відповідей, тест “мотиву вибору” певного виду діяльності, діагностику індивідуально-особистісних характеристик (екстравертність, емоційна стійкість, рівень особистісної тривожності тощо), виявлення структурних компонентів емпатії та тест на визначення самооцінки.

Такий підхід забезпечив на вихідному етапі професійного становлення спеціаліста соціально-педагогічної роботи можливість об’єктивно оцінити його професійні і особистісні якості та визначити варіативність напряму діяльності, усвідомити узагальнені функції професіонала, допомогти здійснити аналіз структури діяльності, професійних функцій, умінь, знань і навичок, можливих помилок у практичній соціально-педагогічній роботі.

Результати аналізу ефективності курсової перепідготовки, підвищення кваліфікації спеціалістів ССМ, за авторською концепцією, підтвердили необхідність посилення змісту та урізноманітнення форм навчання, збільшення кількості працівників, зацікавлених у своєму професійному розвитку, що позитивно вплинуло на зростання їхнього особистісного задоволення як суб’єктів соціально-педагогічної роботи.

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження підтвердило в цілому основні положення гіпотези та дозволило сформулювати такі загальні висновки:

1.

2.

3.

4.

5.

Проведене дослідження не вичерпує усіх аспектів проблеми. Перспективу дослідження вбачаємо у поглибленому аналізі традиційних та інноваційних технологій діяльності системи ССМ, критеріїв і показників ефективності соціально-педагогічної роботи як професійної діяльності, розробці наукових основ функціонування і співробітництва державних і громадських структур у реалізації соціальної молодіжної політики.

Основний зміст дисертації відображено у таких публікаціях:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

9.

10.

11.

12.

Толстоухова С.В. Організаційно-педагогічні основи функціонування системи соціальних служб для молоді. Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.01. — загальна педагогіка та історія педагогіки — Інститут педагогіки Академії педагогічних наук України.

У дисертації проаналізовано історичні і соціально –культурні передумови становлення соціальних служб для молоді, їхня сутність та організаційно — педагогічні принципи діяльності як системи.

Обґрунтовано її поліструктурну модель і теоретичні засади побудови спеціаліста. Дано всебічний аналіз та уточнено розуміння соціально-педагогічного змісту, сутності, принципів, функцій професійної діяльності. Досліджено соціально-технологічне підґрунтя професійної готовності спеціаліста і оптимальна технологія його становлення у відповідності до поліструктурної системи ССМ.

Розроблено рекомендації щодо підвищення ефективності діяльності системи соціальних служб для молоді у реалізації державної молодіжної політики.

Ключові слова: система ССМ, організаційно-педагогічні основи, соціальне становлення, професійне становлення, модель спеціаліста ССМ, соціально-педагогічна робота.

Толстоухова С.В. Организационно-педагогические основы функционирования системы социальных служб для молодёжи. Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.01. — общая педагогика и история педагогики — Институт педагогики Академии педагогических наук Украины.

Диссертационное исследование посвящено сущности и характеру организационно-педагогических принципов деятельности центров социальных служб для молодёжи в Украине.

Открытость общества и науки к социальным явлениям, взаимозависимость и взаимодействие социальной и педагогической среды стало объективно необходимым условием нового этапа развития социальной системы для молодёжи.

Проанализировав труды известных учёных, исследовавших теоретические аспекты решения проблем социальной работы, подготовки социальных работников и научно-методическое обеспечение их деятельности, автор пришёл к заключению, что в современной науке, несмотря на наличие общей характеристики социально-педагогических теорий, нет целостного анализа развития функционирования системы ССМ и уже сформированных её компонентов.

Потребность в разработке научных основ создания такой системы, изменение подходов к социализации личности с акцентом на общечеловеческих ценностях, личностно ориентированной педагогике оформили социальную работу в детской и молодёжной среде как самостоятельное направление социальной политики.

Автор обосновал, что система ССМ в Украине — своеобразный научно-практический феномен, который развивается в русле всемирного исторического и социокультурного процесса и берёт лучшее из отечественной и зарубежной социальной политики, обогащает своими открытиями и идеями.

Анализ психолого-педагогической, философской, социологической литературы и диссертационных исследований по данной проблематике, наряду с констатирующим экспериментом, социолого-педагогическими наблюдениями, систематизацией практического опыта, изучением состояния развития социальных служб для молодёжи, дали