ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА

ТУЧИНСЬКИЙ ВІТАЛІЙ АНАТОЛІЙОВИЧ

УДК 94 (477) “1861-1914”

МОЛДАВАНИ ПІВДНЯ УКРАЇНИ

В ІІ ПОЛОВИНІ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТ.

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ТА КУЛЬТУРНИЙ

РОЗВИТОК

Спеціальність 07.00.01 – Історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Чернівці – 2001

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії України та зарубіжних країн Київського національного лінгвістичного університету Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

Курило Володимир Михайлович,

Київський національний лінгвістичний університет, професор-консультант кафедри історії України та зарубіжних країн

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Панченко Петро Пантелеймонович,

Інститут історії України НАН України,

завідувач відділу сучасної історії України

доктор історичних наук, професор

Баженов Лев Васильович,

Кам’янець-Подільський державний педагогічний університет, професор кафедри історії України

Провідна установа: Київський національний університет імені Тараса Шевченка Міністерства освіти і науки України

Захист відбудеться 30/01/ 2002 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 76.051.03 у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича за адресою (58012, м. Чернівці, вул. Кафедральна, 2, корп. 14, ауд. 18).

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (58012, м. Чернівці, вул. Лесі Українки, 23).

Автореферат розісланий 29/12/ 2001 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Карпо В.Л.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Актуальність теми дослідження. Україна є однією з держав світового співтовариства з яскравим поліетнічним складом населення. При всьому розмаїтті її національного складу, представники кожного етносу складають невід’ємну частину народу України.

В процесі становлення нових національних державних утворень досить актуальним є питання національних меншин: їх минулого, місця в розбудові держави, суспільно-політичних процесах країни. Від його вирішення залежить, чи стануть представники інших етнічних груп свідомими й активними громадянами держави, чи будуть сприймати її як батьківщину, віддавати свої сили для її та свого процвітання. З іншого боку стабільність політичного життя країни певною мірою залежить також від державної політики стосовно національних меншин. На наш погляд, саме тут першорядну роль відіграє оптимальне поєднання інтересів різних етнічних груп з інтересами державного будівництва.

Характер сучасних етнокультурних процесів в Україні значною мірою зумовлюється взаєминами народів у минулому, рівнем їх соціально-економічного та культурного розвитку. Пізнання минулого та сучасного народів, особливо споріднених територіально, дозволяє краще визначити роль і місце власного народу в колі інших.

Сьогодні молдавська національна меншина – одна із найчисельніших в Україні. За даними перепису населення 1989 р. на її території мешкало 324,5 тис. молдаван, що складало 0,6% населення України.1 Разом з тим етнічна група мало привертала увагу дослідників. Автором знайдено лише невелику кількість друкованих праць, присвячених молдаванам України. В них переважно йде мова про українсько-молдавські зв’язки та переселення молдавського народу на Південь України у ХVІІІ ст. Проблеми соціально-економічного та національно-культурного розвитку молдаван Південної та Південно-Західної України в ІІ половині ХІХ – початку ХХ ст. не знайшли належного відображення як у дослідженнях істориків України, так і в дослідженнях істориків Молдови.

Актуальність вибраної теми підсилюється спільністю історичної долі двох народів – українського та молдавського, – які протягом багатьох століть вели боротьбу за власну суверенну державність. Українські та молдавські селяни зробили вирішальний внесок у господарське освоєння та розвиток Півдня України, при цьому соціальне та культурне становище їх залишалося однаково безправним в умовах русифікаторської політики імперії, в складі якої вони проживали. Все це в цілому й зумовило вибір теми дисертаційної роботи.

Зв’язок роботи з науковими програмами. Тема дисертаційного дослідження є частиною загальної проблеми “Етноси України”, яка розробляється кафедрою історії України та зарубіжних країн Київського національного лінгвістичного університету.

Мета дослідження полягає в тому, щоб спираючись на доробки попередників, нову джерельну базу, показати рівень соціально-економічного і культурного розвитку молдаван Півдня України в ІІ половині ХІХ – початку ХХ ст., зробити відповідні висновки, які б забезпечили створення сприятливих умов для всебічного розвитку молдаван в сучасній Українській державі.

Вказана мета конкретизується такими завданнями:

– з’ясувати ступінь наукової розробки проблеми історії молдаван в Україні;

– дослідити та проаналізувати основні причини та обставини переселення молдаван на Південь України;

– на основі широкого кола статистичних джерел дослідити чисельність та розселення молдавського населення у трьох губерніях Півдня України – Херсонській, Подільській та Катеринославській. Встановити населені пункти з переважаючим молдавським населенням, а також з’ясувати його чисельність по повітах та губерніях у динаміці протягом ІІ половини ХІХ – початку ХХ ст. та підготувати відповідну мапу;

– вивчити соціально-економічне становище молдаван Півдня України у відповідний період. Дати характеристику традиційним галузям молдавського господарства – тваринництву, землеробству, виноградарству та виноробству. Встановити місце і роль молдавського народу у господарському освоєнні та економічному розвитку Півдня України;

– дослідити культурне становище молдавської національної меншини. Вивчити рівень писемності та освіти молдаван України, провести дослідження стану медичної допомоги в губерніях та повітах їх компактного проживання. Дати характеристику національних особливостей та релігії молдавського народу України у визначений період.

Об’єктом дослідження є молдавська національна меншина України, як невід’ємна частина українського народу та його історії.

Предметом дисертації став соціально-економічний та культурний розвиток молдаван Півдня України в умовах русифікаторської політики Російської імперії.

Хронологічні рамки дисертації охоплюють Він розпочинається реформою 1861 р., проведення якої створило сприятливі умови для швидкого соціально-економічного розвитку Півдня України, що стає регіоном товарного сільськогосподарського виробництва. Цей період характеризується тим, що Російська імперія різко посилює русифікацію національних меншин, в тому числі і молдавської. Досліджуваний період завершується 1914 р., початком І світової війни.

Географічні межі дослідження охоплюють переважно Південь та Південний Захід України, територію Херсонської, Подільської та Катеринославської губерній.

Методи дослідження. Дисертація грунтується на загальних науково-дослідницьких принципах об’єктивізму, пріорітету фактів і загальнолюдських цінностей. Для досягнення поставленої мети нами використані спеціальні історичні методи досліджень, які дозволили провести всебічний науковий аналіз соціально-економічного та культурного розвитку молдаван Півдня України у досліджуваний період, а саме: історичний, логічний, порівняльний, проблемно-хронологічний і статистичний.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що вперше у вітчизняній та зарубіжній історіографії здійснено комплексне дослідження соціально-економічного та культурного розвитку молдавської національної меншини Півдня України в ІІ половині ХІХ – початку ХХ ст. Автором показано значний внесок молдаван у господарське освоєння та економічний розвиток регіону Півдня України, а також введено до наукового обігу велику кількість нових матеріалів, що характеризують становище молдаван України.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що узагальнений фактичний матеріал з історії молдавської національної меншини може бути використаний при підготовці узагальнюючих праць з історії України, міжнаціональних та міжнародних відносин, при викладанні навчальних та спеціальних курсів з названих дисциплін.

Дослідження стане у пригоді молдаванам України у вивченні і переосмисленні власної історії, що сприятиме їх духовному відродженню, а це в свою чергу створить передумови національно-культурного розвитку близько 500 тис. українців, що проживають у Республіці Молдова.

Особистий внесок здобувача. Дисертантом встановлено:

а) чисельність та розселення молдавського населення Півдня України у динаміці протягом ІІ половини ХІХ – початку ХХ ст.;

б) особливості соціально-економічного розвитку молдавської національної меншини;

в) характерні риси основних галузей господарства тваринництва, землеробства, виноградарства та виноробства;

г) рівень етнокультурного розвитку та особливості національної ментальності молдаван України.

Апробація дисертації пройшла на кафедрі історії України та зарубіжних країн Київського національного лінгвістичного університету, а її основні положення викладені у доповідях на двох наукових конференціях: Міжнародній науково-краєзнавчій конференції “Національні меншини Правобережної України: історія та сучасність”, що відбулася 16-17 жовтня 1998 р. у м. Новоград-Волинський Житомирської області (тема виступу: “Молдавани України в кінці ХІХ – початку ХХ ст.”) та Всеукраїнській науково-практичній конференції “Україна вчора, сьогодні, завтра”, що відбулася у м. Вінниці 6-7 травня 1999 р. (тема виступу: “Молдавани в Україні: минуле та сучасне”).

Дисертація обсягом 180 сторінок, складається з вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел (419 пунктів) та чотирьох додатків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір теми та її актуальність, хронологічні рамки і територіальні межі, сформульовано основну мету і завдання, наукову новизну і практичне значення дисертаційного дослідження.

У першому розділі “Джерела та історіографія проблеми дослідження” – подано огляд використаних документів і матеріалів, проаналізовано стан наукової розробки теми.

Джерельну базу дослідження склали документи і матеріали 34 фондів, п’яти державних архівів та фондосховищ бібліотек, значна кількість яких маловідома дослідникам або вперше введена до наукового обігу.

В Центральному державному історичному архіві Україні, який міститься у Києві (ЦДІАК) опрацьовано документи, що проливають світло на переселення молдаван в Україну. Такі свідчення містять фонди “Київська губернська канцелярія” (Ф-59) та “Канцелярія Київського, Подільського та Волинського генерал-губернатора” (Ф-442).

Виходячи з того, що молдавани живуть переважно на Півдні та Південному Заході України, основна кількість джерел зберігається у державному архіві Одеської області (ДАОО). Увагу дослідника привернули такі фонди: “Управління Новоросійського та Бессарабського генерал-губернатора” (Ф-1), “Товариства сільського господарства Південної Росії” (Ф-22), особистий фонд Гагаріних-Стурдза (Ф-141). В них знайдено дослідника привернув фонд Інституту рукопису “Матеріали до історії міст і сіл” (Ф-І), в якому міститься значна кількість документів та матеріалів з історії Тираспольського, Ананьївського та Єлизаветградського повітів Херсонської губернії, та Балтського, Ольгопільського і Ямпільського повітів Подільської губернії, де переважно проживало молдавське населення. У фонді знаходимо документи з історії молдавських сіл вищеназваних повітів, характеристику господарської діяльності їх жителів, різноманітні етнографічні дані.

Окрему групу джерел складають чисельні статистичні збірники та матеріали. Серед них на увагу дослідника заслуговують результати ревізій 1850 та 1857 рр., а також перепису населення Російської імперії 1897 р.,2 які широко використовувалися автором для встановлення чисельності та місць компактного проживання молдавського населення Півдня України у визначений період, проте необхідно рахуватися з думкою відомих дослідників історії України ХІХ ст., зокрема Д.Багалія, який вказував, що дані перепису не є абсолютно точними через недосконалу систему збору інформації. В 1868 р. цікавий збірник видав Центральний статистичний комітет МВС Російської імперії.3 У дослідженні приведено перелік населених пунктів Херсонської губернії, де проживало молдавське населення, та зроблено спробу встановити його чисельність.

Значне місце у джерельній базі дослідження зайняли губернські статистичні огляди, що виходили в кінці ХІХ – початку ХХ ст. Так у статистичних збірниках Херсонської губернії4 знаходимо документи про сільськогосподарське виробництво в повітах компактного проживання молдаван, їх роль у поширенні посівів кукурудзи та інших культур. В окремих виданнях таких збірників містяться статистичні дані про стан народної освіти та охорони здоров’я жителів губернії. Різноманітну статистичну інформацію про молдавське населення Балтського та Ольгопільського повітів містять огляди Подільської губернії.5

Крім губернських видавалися і повітові статистичні огляди,6 матеріали

_______________

2. Первая всеобщая перепись населения Российской империи 1897 г. – СПб., 1904. – Т. XLVII: Херсонская губерния; там само. – Т. ХХХІІ: Подольская губерния; там само. – Т. ХІІІ: Екатеринославская губерния.

3. Списки населенных мест Российской империи составленные и издаваемые Центральным статистическим комитетом Министерства внутренних дел. - Т. XLVII. Херсонская губерния. / Под. ред.Л.Майкова. – СПб., 1868.

4. Статистико-экономический обзор Херсонской губернии за 1898 г.. – Херсон, 1899; Ремесла и промыслы Херсонской губернии. – Херсон, 1905; Краткий обзор народного образования Херсонской губернии за 1906 г. – Херсон, 1908.

5. Обзор Подольской губернии за 1891 г. – Кам.-Под., 1892.

6. Список населённых мест и некоторые справочные данные по Тираспольскому уезду Херсонской губернии. – Одесса, 1907; Медико-санитарный обзор по Ананьевскому уезду Херсонской губернии за 1897 г. – Ананьев, 1898.

яких використовувалися автором при написанні дослідження.

Вітчизняну та зарубіжну літературу з окресленої проблеми автор розділяє на чотири групи: праці дослідників ІІ половини ХІХ – початку ХХст., наукова спадщина радянської історіографії, сучасні дослідження українських вчених та наукові розвідки істориків Молдови і Румунії.

До першої групи належать праці А.Скальковського, П.Кеппена, О.Клауса, О.Афанасьєва-Чужбинського.7 В них вперше наведено матеріали про розселення молдаван на Півдні України та подано характеристику їх господарської діяльності. Особливу цінність для розкриття проблеми представляє робота А.Шмідта,8 яка є найбільш повним описом молдаван Херсонської губернії в середині ХІХ ст. Єдиним недоліком праці є відсутність аналізу зібраних матеріалів. Значне місце у вивченні молдавської національної меншини займають праці Д.Багалія.9 Його дослідженням властиве використання значної кількості документальних джерел та глибокі теоретичні узагальнення. Д.Багалій дає високу оцінку діяльності колоністів по господарському освоєнню Півдня України. Проте, соціально-економічне та політичне становище молдавської національної меншини в ІІ половині ХІХ – початку ХХ ст. в працях відомого історика оглядається побіжно. Певний інтерес у дослідника викликала монографія Л.Берга,10 і хоча вона складає детальний статистико-економічний та демографічний опис Бессарабії, в ній знаходимо різноманітні свідчення про молдавське населення Лівобережного Подністров’я. Дослідження Л.Берга містить оцінку традиційних галузей молдавського господарства – тваринництва, землеробства та виноградарства.

Із етнографічних досліджень молдавського населення України в ХІХ ст. варто відмітити праці В.Мартиновського, А.Смеречинського та В.Ястребова.11 Велику кількість різноманітної інформації про молдаван

_______________

7. Скальковский А. Опыт статистического описания Новороссийского края. – Одесса, 1850. – Ч.І. 1853. – Ч.ІІ; Кеппен П. Об этнографической карте Европейской России. – СПб., 1852; Клаус А. Наши колонии. Опыты и материалы по истории и статистике иностранной колонизации в России. – СПб., 1869; Афанасьев-Чужбинский А. Поездка в Южную Россию. – СПб., 1863.

8. Материалы для географии и стистики России, собранные офицерами Генерального штаба / Сост. А.Шмидт. – СПб., 1863. – Т.ХХІV: Херсонская губерния.

9. Багалій Д.І. Заселення Південної України (Запоріжжя і Новоросійського краю) і перші початки її культурного розвитку. – Харків, 1920.

10. Берг Л.С. Бессарабия: страна, хозяйство, люди. – Пг., 1918.

11. Мартыновский В. Черты нравов молдаван бывшего 5 округа Подольского военного поселения // Этнографический сборник. – СПб., 1862. – Вып. 5. – С. 11-37; Смеречинский А. Географические и этнографические сведения о южной части Балтского уезда и жителях оной молдаванах. Рукописні фонди інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Рильського НАН України. – Ф.VІ– ?; ЯстребовВ. Материалы по этнографии Новороссийского края собранные в Елизаветградском и Александрийском уездах Херсонской губернии. – Одесса, 1894.

Півдня України містять “Збірники Херсонського земства”,12 що видавалися в кінці ХІХ – початку ХХ ст. Цікаву інформацію із досліджуваної проблеми почерпнуто автором із окремих публікацій “Подільських єпархіальних відомостей”.13

Радянський період дослідження проблеми починається в середині 20-х рр., коли посилюється інтерес до молдавської національної меншини України у зв’язку з утворенням МАСРР в складі УРСР. З метою координації наукових досліджень у цьому напрямку в 1928 р. було створено Українсько-молдавську комісію при АН УРСР. Із матеріалів цієї комісії, що зберігаються в Інституті рукопису НБ України ім. В.І. Вернадського,14 дізнаємося, що дослідженням історичного минулого молдаван України в цей час займалися М.Карачківський, Ф.Петрунь та С.Шамрай.15

Історія молдавської меншини Півдня України знайшла своє висвітлення в працях відомих російських істориків О.Дружиніної та В.Кабузана.16 Зокрема О.Дружиніна акцентує увагу на вмінні молдаван у розведенні овець, вирощуванні тютюну та виноробстві. Монографії В.Кабузана виконані із залученням великої кількості різноманітних статистичних матеріалів, їх характеристикою та глибоким узагальненням, а тому використовувались автором при дослідженні чисельності та розселення молдаван на Півдні України. Проте, соціально-економічний та етнокультурний розвиток молдавської національної меншини ІІ половини ХІХ – початку ХХ ст. не знайшов належного відображення в роботах вищезгаданих дослідників.

Одна із небагатьох праць, що розглядає в комплексі проблему молдавської національної меншини Півдня України належить академіку В.Шишмарьову.17 Робота над дослідженням тривала майже 30 років, з 1928 по 1957 рр., а побачило світ видання у 1975 р. вже після смерті автора.

_______________

12. Щербановская волость. Историко-этнографическое и хозяйственно-статистическое описание // Сборник Херсонского земства. – 1891. – №2. – С.3-19.

13. Историко-статистическое описание с. Нестоитной Балтского уезда // Подольские епархиальные ведомости. – 1870. – №12. – С.316-347.

14. Інститут рукопису НБ України ім. В.І. Вернадського. - Ф.Х. - Од.зб. 12361-12367: Українсько-молдавська комісія.

15. Карачківський М. Північно-західна Балтщина // Історико-географічний збірник ВУАН. – К., 1929. – Т. 3. – С. 151-202; Петрунь Ф.О. Історія заселення Південної частини АМСРР // З історії заселення АМСРР. – Одеса, 1932. – С. 19-98; Шамрай С. Молдавська колонізація до степової України в ХVІІІ ст. Інститут рукопису НБ України ім. В.І. Вернадського. – Ф.Х. – Од.зб. 12370.

16. Дружинина Е.И. Южная Украина в период кризиса феодализма (1825-1860 гг.) – М., 1981; Кабузан В.М. Народонаселение Бессарабской области и левобережных районов Приднестровья. – Кишинев, 1974; його ж. Народы России в І половине ХІХ века. Численность и этнический состав. – М., 1992.

17. Шишмарев В.Ф. Романские поселения на Юге России. АН СССР. Труды архива. – Вып. 26. – Л., 1975.

Цінність роботи полягає в тому, що багато архівних матеріалів, які були доступні В.Шишмарьову, загинули в роки другої світової війни, а тому книга в багатьох випадках має значення першоджерела. Разом з тим соціально-економічне становище молдавського населення в ІІ половині ХІХ – початку ХХ ст. характеризується автором поверхово.

Дослідженням історії національних меншин України займається відомий український етнограф та історик В.Наулко.18 В його роботах широко використовуються етнографічні джерела ХІХ ст. та робляться глибокі наукові узагальнення. У 1980 р. Інститут історії Академії наук УРСР та АН МРСР видали цікаве дослідження з історії українсько-молдавських взаємин.19

Проголошення незалежності України, розбудова демократичного суспільства створили передумови для піднесення історичних досліджень на якісно новий рівень.

Із сучасних публікацій українських вчених на увагу дослідника проблеми заслуговують праці Я.Бойка, П.Лавріва та В. Орлика.20 Предметом свого дослідження Я.Бойко обрав заселення Південної України у 60-90 рр. ХІХ ст. Автор приводить окремі свідчення і про роль молдавського народу у заселенні та господарському житті регіону. У історичному нарисі П.Лавріва розкривається русифікаторська політика царизму щодо національних меншин Півдня України. Проблемі молдавських поселень на Україні присвятив своє дослідження В.Орлик. Автор простежує головні етапи переселення молдаван та їх внесок в господарське освоєння південноукраїнських степів.

Серед невеликої кількості журнальних публікацій з окресленої проблеми варто відзначити статті М.Якименка та В.Наулка.21 Спеціально молдаванам присвячено статтю В.Боєчка.22 Автор дає широку історичну ретроспективу українсько-молдавських зв’язків та переселення молдавського народу на землі України від найдавніших часів до сьогодення. Проте період 1861-1914 рр. не знайшов у публікації належного відображення.

З дисертаційних досліджень, що в деякій мірі розкривають визначену автором проблему, відзначимо роботи М.Демченка, С.Секиринського та

_______________

18. Наулко В.І. Етнічний склад населення Української РСР. – К., 1965; його ж. Развитие межэтнических связей на Украине. – К., 1975.

19. Исторические корни связей и дружбы украинского и молдавского народов. – К., 1980.

20. Бойко Я.В. Заселение Южной Украины в 1860-1890 гг. – Черкассы, 1993; Лаврів П.В. Колонізація українських та суміжних степів. Історичний нарис. – К., 1994; Орлик В.М. До питання історії волошсько-молдавських поселень на Україні. – К., 1996.

21. Якименко М.А. Селянська колонізація Півдня України в другій половині ХІХ ст. // Український історичний журнал. – 1987. – №2. – С. 51-62; Наулко В.І. Хто і відколи живе в Україні? // Відродження. – 1993. – №9. – С. 7-11.

22. Боєчко В. Молдавани в Україні // Віче. – 1993. – №3. – С 100-111.

І.Бутенка.23 Так у роботі М.Демченка досліджується сільськогосподарське виробництво молдаван Лівобережного Подністров’я в ХІХ – початку ХХ ст., приводяться статистичні дані щодо розвитку землеробства, тваринництва та виноградарства.

Четверту групу досліджень становлять надбання істориків Молдови та Румунії. Проблемам соціально-економічного розвитку Бессарабії ХІХ – початку ХХ ст. присвятили свої монографії О.Фуртуне, М.Пелях, Я.Гросул та І.Будак,24 проте, в них міститься інформація і про господарську діяльність молдаван Лівобережного Подністров’я. Інтерес дисертанта викликала монографія І.Анцупова,25 в якій досліджується сільськогосподарський ринок Бессарабії в кінці ХІХ ст. Автором прослідковуються торгівельні зв’язки Бессарабії з губерніями Півдня України та роль молдавського населення регіону у забезпеченні ринку сільськогосподарської продукції.

Найбільшу цінність із доробку істориків Молдови для вивчення поставленої проблеми складає дослідження В.Зеленчука.26 Праця виконана на широкій джерельній базі і проливає світло на окремі сторони економічного життя та культурного становища молдавського населення українського Подністров’я.

Проблемам розвитку промисловості та торгівлі, народних ремесел та промислів лівобережних регіонів Подністров’я у 1861-1905 рр. присвятив свою роботу І.Жаркуцький.27 Певні спроби вивчити життя молдаван в Україні зроблено І.Статі,28 який у своїй монографії намагається прослідкувати історію молдавської діаспори від ХVІ ст. до 1924 р. В книзі А.Морара29 значне місце відводиться періоду ІІ половини ХІХ – початку ХХ ст. Проте основну увагу автор приділяє зв’язкам молдаван України з Бессарабією та Румунською державою, яка виникає 1859 р. Ці проблеми розглядаються також у праці І.Ожога та І.Шарова.30 Певний інтерес становить монографія ізраїльського

_______________

23. Демченко М.А. Сельское хозяйство молдаван Бессарабии и Левобережного Поднестровья в ХІХ – начале ХХ вв.: Дис… канд. Ист. наук. – К. 1991; Секиринский С. Сельское хозяйство и крестьянство Крыма и Северной Таврии в конце ХVІІІ – начале ХХ ст. (1783-1917 гг.): Автореф. дис… д-ра. ист. наук. – Львов, 1974; Бутенко І.І. Сільськогосподарська кооперація Півдня України ІІ половини ХІХ – початку ХХ ст.: Дис... канд. Іст. наук. – Херсон, 1994.

24. Фуртуне А.Т. Овцеводство у молдаван в ХІХ – начале ХХ вв. – Кишинев, 1970; Пелях М.А. История виноградства и виноделия в Молдавии. – Кишинев, 1970; Гросул Я.С. Будак И.Г. Очерки истории народного хозяйства Бессарабии (1861-1905 гг.) – Кишинев, 1972.

25. Анцупов И.А. Сельскохозяйственный рынок Бессарабии в ХІХ ст. – Кишинев, 1981.

26. Зеленчук В.С. Население Бессарабии и Поднестровья в ХІХ в. – Кишинев, 1979.

27. Жаркуцкий И.И. Развитие промышленности и торговли в левобережных районах молдавского Поднестровья в пореформенный период (1861-1905 гг). – Кишинев, 1985.

28. Stati V. Moldovenii la rгsгrit de Nistru. – Chisinгu, 1995.

29. Moraru A. Istoria romгnilov. Basarabia si Transnistria (1812-1993). – Chisinгu, 1995.

30. Ожог И.А., Шаров И.М. Краткий курс лекций по истории румын. – Кишинев, 1977.

історика М.Брухіса31, в якій аналізується взаємозв’язок внутрішньої та зовнішньої політики Російської імперії після приєднання до неї Бессарабії у 1812 р. Із журнальних публікацій істориків Молдови слід відзначити статтю В.Цвіркуна.32 З неї дізнаємося про життя та діяльність в Росії молдавського господаря Дмитра Кантемира та його спадкоємців. Публікація значно доповнює відомості про нього та його оточення, які приводилися у дослідженнях Д.Багалія та В.Шишмарьова.

Аналіз джерел та літератури дає підстави стверджувати, що соціально-економічний та культурний розвиток молдаван Півдня України у визначений період не знайшов належного висвітлення в історіографії. Ця обставина і зумовила звернення дисертанта до даної теми, визначила мету, завдання та наукову новизну дослідження.

У другому розділі – “Заходи царського уряду по заселенню Півдня України” – в хронологічному порядку визначено головні причини, обставини та наслідки переселення молдавського народу. Автором простежуються три шляхи переселення – військова служба, військові поселення та цивільне переселення. При цьому встановлено, що до середини ХVІІІ ст. переселенський рух молдаван носив стихійний характер і був спрямований переважно на Лівобережне Подністров’я, лише з 60-х рр. ХVІІІ ст. цей процес набуває цілеспрямованого, масового характеру. Молдавани в цей час освоюють землі не лише між Дністром та Дніпром, а райони Лівобережжя Дніпра та Слобожанщини. Причини масового переселенського руху автор вбачає у політиці Російської імперії, яка всіляко заохочувала переселенців на завойовані території, а також у становищі Молдавського князівства, правителі якого у середині ХVІІІ ст. різко посилюють експлуатацію народних мас.

На основі залучення широкого кола статистичних джерел встановлено чисельність та місця компактного проживання молдавського населення Півдня України. Автором досліджено стійку тенденцію до зростання кількості молдаван регіону. В ІІ половині ХІХ – початку ХХ ст. молдавська національна меншина територіально розміщувалась переважно у Херсонській губернії, де її чисельність на рубежі ХІХ – ХХ ст. складала 147,2 тис. чоловік, або 5,3% всього населення. Основна маса молдаван губернії проживала на території Тираспольського, Єлизаветградського та Ананьївського повітів.

Друге місце серед губерній Півдня України по кількості молдавського населення займала Подільська губернія, де за наслідками перепису 1897 р.

_______________

31. Bruhis M. Rusia, Romaniasi Basarabia: (1812, 1918, 1924, 1940). – Chisinгu, 1992.

32. Цвиркун В. Легенды и домыслы о жизни и деятельности Дмитрия Кантемира в России // Молдавский исторический журнал. – 1994. – №2. – С. 9-16.

його проживало 26,7 тис. чоловік, що складало 0,8% всього населення. Молдавани губернії проживали у трьох її південних повітах – Балтському, Ольгопільському та Ямпільському.

В Катеринославській губернії молдаван було небагато. Їх чисельність у 1897 р. склала 9,1 тис. чоловік, або 0,4% населення губернії. Вони проживали переважно на території Бахмутського повіту.

Таким чином, за підрахунками автора в трьох губерніях Півдня України на рубежі ХІХ–ХХ ст. проживало близько 183 тис. осіб молдавської національності, що складало 2,2% населення вищеназваних губерній. В роботі вперше приведено повний перелік населених пунктів Херсонської, Подільської та Катеринославської губерній з переважаючим молдавським населенням та складено відповідну мапу.

У третьому розділі – “Соціально-економічне становище молдаван в ІІ половині ХІХ – початку ХХ ст.” досліджується соціальне становище та характеризуються основні галузі господарства. На основі широкого кола джерел автор показує, що за своїм соціальним складом молдавани Півдня України були селянами. Так за даними перепису 1897 р. вони становили 96,6%, міщани складали серед них лише 1,1%, близько 1,6% займалися різними ремеслами, до складу дворян належало лише 0,2% представників цієї національності.

Молдавське селянство поділялося на певні соціальні групи, які сформувалися на території Молдавії ще до їх переселення та продовжували існувати в місцях компактного проживання аж до кінця ХІХ ст. Найчисельнішу групу молдавських селян складали царани – особисто вільні, але зобов’язані виконувати 24 дні панщини на рік і віддавати десяту частину сільськогосподарської продукції поміщикам. В середині ХІХ ст. царани складали 69% молдавських селян Лівобережного Придністров’я і обробляли 73% землі. Другу за чисельністю соціальну групу складали резеші – селяни, що володіли землею як приватною власністю і були повністю вільними. Вони складали у досліджуваний період близько 12% молдавських селян Півдня України. Крім цих найбільш чисельних, існували інші соціальні групи. Серед них виділялися “зобов’язані селяни”, десятинщики, скутельники, бреслаші та ін.

В роботі досліджено особливості та еволюцію земельної власності молдаван України протягом ІІ половини ХІХ – початку ХХ ст. Реформа 1861 р. внесла радикальні зміни у форми землевласності та землекористування, відкривши дорогу розвитку ринкових, капіталістичних відносин у сільському господарстві. В пореформений час швидкими темпами відбувається процес розшарування молдавського селянства на заможних, середніх та бідних. Сукупна джерельна база дає підстави стверджувати, що більшість молдавських селянських господарств регіону, близько 60%, були середніми за кількістю землі, що їм належала.

Історично-традиційною галуззю молдавського господарства було тваринництво. Опираючись на різноманітні джерела, автор переконливо доводить, що молдавани були засновниками багатьох тваринницьких галузей на Півдні України. Вони поширили на Херсонщині породу цигейських овець, які мали довгу та високоякісну вовну, що використовувалась для виготовлення тонких тканин. Багато молдаван працювали в поміщицьких маєтках чабанами й навчали українських селян мистецтву розведення та догляду за вівцями.

Щодо великої рогатої худоби, то молдавани розводили переважно молдавську сіру породу, яка відрізнялась багатьма перевагами: швидше розвивалась, була сильнішою та витривалішою, не вимагала великих затрат. Протягом ІІ половини ХІХ – початку ХХ ст. в молдавських господарствах різко збільшується кількість коней. Це пояснюється на думку автора більш активним їх використанням як тяглової сили, де вони поступово заміняють волів.

Друга половина ХІХ ст. внесла істотні зміни в традиційне молдавське господарство. Це проявилося у поступовому переході від тваринництва, як головного заняття молдаван, до землеробства. Причини цього автор вбачає у швидкому зростанні цін на зернові культури у зв’язку із виходом Росії на світові ринки. Тому цей період характеризується значним збільшенням посівних площ та скороченням угідь під пасовищами.

Із проведеного дослідження землеробської галузі господарства молдаван дізнаємося, що вони вирощували різні сільськогосподарські культури: зернові (пшеницю, просо, жито, ячмінь, овес), технічні (коноплі, соняшник, тютюн), різноманітні овочеві, бобові та баштанні культури. Зернове господарство було важливою галуззю землеробства, характерною особливістю якого було значне поширення посівів кукурудзи. Автором знайдено багато свідчень того, що саме молдавани запровадили посіви кукурудзи на Півдні України та досягли у її вирощуванні значних успіхів. Щодо структури землеробства то близько 96% посівних площ в повітах компактного проживання молдавського населення Херсонської губернії на рубежі ХІХ ХХ ст. було зайнято зерновими культурами.

Значне місце у молдавському господарстві Півдня України займало виноградарство та виноробство. При цьому можна стверджувати, що саме молдавани були у багатьох випадках засновниками цих галузей у краї. В кінці ХІХ ст., як і у попередні часи, переважна більшість вина вироблялась молдавськими селянами для власних потреб, лише незначну його кількість вони продавали купцям-посередникам інколи ще до збору урожаю. Помітну роль у господарстві молдаван відігравало садівництво. Широко практикувалось виготовлення сухофруктів. Вагомий внесок зробили молдавські поселенці і у розвиток шовківництва. Саме переселенці з Молдавії заснували ще в 1806 р. першу колонію шовководів на Півдні України в с. Паркани, неподалік Тирасполя.

Значного розвитку набувають у молдаван ремесла та народні промисли. Найбільш поширеними їх галузями було ткацтво, килимарство, вишивка та плетіння з лози. Сукупна джерельна база дає підстави стверджувати, що саме вони запровадили килимарство на Півдні України. В ІІ половині ХІХ ст. з’являються перші дрібні переробні підприємства – маслобойні, будуються великі підприємства, переважно цукрові заводи та тютюнові фабрики, значно зростає і кількість дрібних підприємств. Проте, доступні статистичні дані свідчать, що кількість молдаван, зайнятих ремеслами, промислами та промисловим виробництвом, була незначна; головним заняттям їх і на початку ХХ ст. залишалось сільськогосподарське виробництво.

У четвертому розділі – “Культурний розвиток молдавської національної меншини” – досліджується рівень писемності та освіти, який був нижчим рівня освіченості українського населення цього регіону. За свідченням статистичних джерел кінця ХІХ – початку ХХ ст. лише близько 14,5% молдаван Півдня України були писемними. Особливо високий рівень неписемності був серед молдавських жінок, близько 94% із них були неграмотними.

У роботі показано, що політика русифікації, яку проводила Російська імперія в середовищі національних меншин, призвела до того, що у досліджуваний період вони не мали жодної школи із молдавською мовою навчання. Незважаючи на те, що кількість початкових шкіл в місцях їх компактного проживання протягом ІІ половини ХІХ – початку ХХ ст. значно зростає, близько 60% дітей не були охоплені шкільним навчанням.

У дослідженні дано характеристику рівня медичної допомоги у повітах, де проживало молдавське населення. При цьому доведено, що вона знаходилася у цей період у стадії становлення. В другій половині ХІХ ст. поступово створюється мережа лікарняних та амбулаторних закладів, яких було вкрай мало, а їх фінансування – недостатнім. Кількість жителів та територій, що припадали на одного лікаря були такими значними, що робили лікарську допомогу малоефективною.

Рівень національної свідомості молдаван України в досліджуваний період був досить низьким, що пояснювалось незначною чисельністю національної інтелігенції, яка складала за даними перепису 1897 р. менше 1%. В роботі подано характеристику християнської віри молдавського народу, при цьому встановлено, що близько 99% із них були православними, що завжди зближувало їх з українцями. Характерною рисою віри молдаван була велика кількість язичницьких культів і традицій, що зберігалися поряд із православним християнством. Автором вивчено характерні риси православної секти “Рай”, яка була заснована у 1908 р. в Ананьївському повіті Херсонської губернії і стала одним із центрів молдавського національного та релігійного руху.

В розділі подано характеристику національної ментальності молдаван України та обгрунтовано висновок про те, що навіть в умовах русифікації, молдавський народ України зумів зберегти свою національну самобутність, мову, культуру, традиції та обряди.

У висновках узагальнюються результати та підсумки проведеного дослідження, основні з яких виносяться на захист:

1. Вся сукупність фактичних даних підтверджує висновок про те, що соціально-економічне та культурне становище молдавської національної меншини Півдня України у досліджуваний період, було схожим із становищем українського та інших народів, які проживали у цьому регіоні.

2. Молдавани Півдня України проживали у трьох губерніях – Херсонській, Подільській та Катеринославській. На основі залучення широкого кола статистичних джерел встановлено, що протягом ІІ половини ХІХ – початку ХХ ст. зростає абсолютна чисельність молдаван України, хоча їх питома вага зменшується. Це пояснюється на думку автора двома обставинами: більш високим рівнем природнього приросту молдавського народу у порівнянні з іншими, що населяли Південь України, а також заселенням цього регіону українцями та представниками інших народів. Слід мати на увазі й те, що мала місце асиміляція молдаван переважаючим українським населенням.

3. Молдавська національна меншина за своїм соціальним становищем була переважно селянською. Історично традиційною галуззю виробництва молдаван України було тваринництво, особливих успіхів вони досягли у розведенні овець. Проте ІІ половина ХІХ ст. внесла істотні зміни у молдавське господарство, що спричинило поступовий перехід до землеробства, як більш вигідного сільськогосподарського заняття. Молдавани зробили значний внесок у господарське освоєння та економічний розвиток Півдня України.

4. Помітну роль у молдавському селянському господарстві відігравало виноградарство, виноробство та садівництво. Приведений у роботі фактичний матеріал дає підстави стверджувати, що саме молдавани започаткували ці галузі у краї.

5. Ремесла та промисли займали другорядне місце у молдавському господарстві. Найпоширенішим видом ремесла у молдаван було ткацтво, ним займалися близько 80% ремісників.

6. Рівень культурного розвитку молдавської національної меншини Півдня України у досліджуваний період був невисоким. Це зумовлювалося на думку автора двома обставинами: активною політикою русифікації національних меншин, яку проводила Російська імперія, а також соціальним становищем молдавського населення, яке було переважно селянським. Все це призвело до того, що на рубежі ХІХ– ХХ ст. близько 90% молдаван були не писемними. Молдавани не мали в цей час жодної школи з молдавською мовою навчання. Медичне обслуговування в губерніях та повітах їх компактного проживання залишалось малодоступним. Характерною ознакою православної віри молдаван було збереження значної кількості язичницьких пережитків.

У чотирьох додатках приведено перелік населених пунктів Херсонської, Подільської та Катеринославської губерній, де проживало молдавське населення, та відповідну мапу.

З історії молдаван Півдня України ІІ половини ХІХ – початку ХХ ст. випливають такі уроки та практичні рекомендації.

Розв’язання проблем корінних народів та національних меншин в Україні можливе у правовій державі, за умов юридичних гарантій прав і свобод, захисту на державному рівні їх етнічних інтересів, зокрема мови, культури та традицій.

Погіршення економічного становища населення впливає на загострення не лише соціальних проблем, а й міжетнічних. Зростання ж добробуту населення пом’якшує їх, сприяє задоволенню культурних потреб. Тільки здолавши відчуження, недовіру між народами, ми зможемо переконатися, що поліетнічність – це не прикрість чи вада, які дістались нам у спадок, а стратегічний ресурс на виживання у сучасному світі.

Потребою часу в Україні є значно ширше залучення представників національних меншин до органів управління, як центральних, так і місцевих, особливо для здійснення політики в галузі освіти та культури. Створення молдавських національних культурних товариств, як на рівні держави так і на рівні окремих регіонів їх компактного проживання, сприятиме не лише консолідації молдаван в єдину українську політичну націю, а й утвердженню добросусідських відносин з Республікою Молдова.

Основні положення дисертації відображені в таких публікаціях автора:

1. Тучинський В.А. Молдавани Півдня України в кінці ХІХ – початку ХХ ст. (історіографічний огляд) // Вісник Київського державного лінгвістичного університету. Серія “Історія, економіка, філософія”. – КДЛУ, 1998. – Вип. 2. – С.144-151.

2. Тучинський В.А. Переселення молдаван на Південь України (з найдавніших часів до середини ХІХ ст.) // Вісник Київського державного лінгвістичного університету. Серія “Історія, економіка, філософія”. – КДЛУ, 1999.– Вип. 3. – С.32-40.

3. Тучинський