Реалізація ідеї екологічно безпечного землеробства передбачає відповідну організацію сільської місцевості, яка включала б усі елементи екологічної інфраструктури - селітебні, продукційні поля, території відновлення біоресурсів людини і середовища, а також бар'єри, що запобігають забрудненню у природі.

Особливе місце в екологічній структурі агро- ландшафтів займають лісові насадження різного призначення, масиви задернованих земель, луки, малі водойми і водотоки. Останні повинні забезпечити екологічний мінімум запасу води в агро- ландшафті.

Для того, щоб забезпечити належну якість природного і культурного середовища агроланд- шафту, треба здійснити новелізацію та кодифікацію усіх адміністративних прописів щодо природного середовища агроландшафту та його охорони.

З цього погляду доцільно було б провести обґрунтування можливого рівня застосування штучних мінеральних добрив і пестицидів відповідно до екологічної ємності агроландшафту, який встановлюється, виходячи зі ступеня замкненості біогеохімічних циклів агрохімікатів і їх міграційної здатності. Необхідно також заборонити розміщення тваринницьких комплексів, які виробляють значну кількість гноївки, у водоохоронних зонах, приміських територіях і цінних у природоохоронному і рекреаційному відношенні агроландшафтах.

Величезне значення в системі природоохоронних заходів має проведення екологічної експертизи усіх технологічних процесів.

Особливу увагу слід приділяти запобіганню відмирання ставків і девастації рибництва, якому варто повернути функції стражу чистої води в ландшафті.

У практиці формування інфраструктури агроланд- шафту слід керуватися екологічними принципами, за якими культурне середовище трактується як екосистема традиційної природної культури, де функції поселення узгоджуються з перебігом природних процесів і режимів, а структура поселень враховує соціальні, психологічні та господарські аспекти.

Крім облаштування сільськогосподарських угідь, існує ще один суттєвий фактор формування середовища агроландшафту. Це організація сільських поселень, їх архітектура, яка є необхідною умовою підтримання просторової організації та естетики середовища, а також збереження місцевих культурних традицій.

Агроландшафт повинен бути також місцем відпочинку, отже, його треба відповідним чином впорядкувати. Для цього слід урізноманітнити розміщення і взаємовідносини природних і штучних компонентів. Цю роль можуть виконувати лісові ділянки на полях, живі огорожі, захисні насадження, зарості чагарників, верб, дерево-чагарникові насадження вздовж берегів річок, окремо стоячі та групи дерев, лісові ділянки, цілинні луки, посадки плодових дерев і чагарників, ставки, джерела, залужені схили доріг, заліснені яруги, суходільні схили, газони. Площа таких ділянок повинна становити 3-5 відсотків від площі сільгоспугідь.

Для досягнення екологічної рівноваги в агро- ландшафті норма заліснення орних земель в умовах рівнинного рельєфу степової зони повинна становити 2,5-4,0 %, а пересічного 10-12 %.

Отже, в аграрному ландшафті повинні бути збалансовані такі його складові, як площа сільгоспугідь, рілля, ліси, луки, пасовища, багаторічні плодово-ягідні насадження, водні джерела, місця відпочинку, дорожня мережа тощо. Співвідношення між ними обумовлюється природно-кліматичною зоною, рельєфом місцевості, ґрунтовим покривом і т. ін.

Варто особливо наголосити, що конструювання екологічно виважених агроландшафтів повинно проводитись без врахування меж окремих господарств.

Здоровий глузд підказує, що створення екологічно збалансованих і високопродуктивних агроландшафтів потрібно було здійснити перед здійсненням земельної реформи, але, якщо вже так трапилось, необхідно шукати вихід з цього становища, оскільки від переходу до ландшафтного способу господарювання ми нікуди не дінемося.

Після завершення конструювання того чи іншого агроландшафту на плановому матеріалі наносять межі існуючих господарств. При цьому може виникнути потреба в корегуванні меж окремих господарств, яке повинно вирішуватися відповідно до нормативів Земельного кодексу України, інших нормативно-правових документів.

Наступним кроком є складання проектів внутрішньогосподарської організації території за методиками, прийнятими в інститутах землеустрою, що діють в кожній області країни.

І останнє питання, на якому хотілося б зупинитись у даній статті, - це фінансове забезпечення робіт.

Видається доцільним, щоб фінансування витрат, пов'язаних із формуванням агроландшафтів, здійснювалось за рахунок місцевих бюджетів, а проекти внутрішньогосподарської організації території - за рахунок власних коштів господарств.

Підводячи підсумок викладеному, можна зробити наступні висновки.

Створення екологічно збалансованих і високопродуктивних агроландшафтів на сільськогосподарських угіддях країни - це питання якщо не сьогоднішнього, то завтрашнього дня.

Запропонований порядок робіт при цьому може бути взятий за основу і, звісно, потребує деталізації при його практичному втіленні.

ЛІТЕРАТУРА

Земельний кодекс України / Екологічне законодавство України. Збірник законодавчих актів. - Видання четверте. - Харків: Екоправо, 2002. - С. 67-168.

Булигін С.Ю. Формування екологічно сталих агроландшафтів: Навчальний посібник. - Харків: Вид-во ХДАУ, 2001. - 116 с.

Булигін С.Ю. Регламентація технологічного навантаження земельних ресурсів // Землевпорядкування. - 2003. - № 1. - С. 38-43.

Макаренко Н.А. та ін. Методи обстеження агроландшафтів при проведенні екологічної експертизи // Агроекологія та біотехнологія. Збірник наукових праць ІАБ УААН. - Випуск 3. - К.: Нерапріст, 1999. - С. 40-45.

Сайко В.Ф. Наукові підходи щодо раціонального землекористування в умовах здійснення аграрної реформи / Вісник аграрної науки. - 2000. - № 5. - С. 5-10.

Системи і методи раціонального землекористування. Iowa Export - Import, 1998. - 186 c.

Тараріко О.Г., Москаленко В.М. Каталог заходів з оптимізації структури агроландшафтів та захисту земель від ерозії. - К.: Фітосоціоцентр, 2002. - 64 с.