ГАМАЮНОВА В.В., доктор с.-г. наук, професор Миколаївський державний аграрний університет, м. Миколаїв

ЗАСТОСУВАННЯ ДОБРИВ - ОСНОВА ЗБЕРЕЖЕННЯ РОДЮЧОСТІ ҐРУНТІВ ТА ФОРМУВАННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ КУЛЬТУР В УМОВАХ ЗРОШЕННЯ

В останні роки в Україні різко скоротилися обсяги застосування добрив, що призвело до погіршення родючості грунтів, зниження врожаїв сільськогосподарських культур, загострення проблеми раціонального природокористування та продуктивності землеробства. Між рівнем виробництва сільськогосподарської продукції і застосуванням добрив існує пряма залежність.

In a recent year in Ukraine sharply the volumes of application of fertilizers grew short, that resulted in worsening of fertility of soils, decline of harvests of agricultural cultures, sharpening of problem of rational prirodocoristouvannya and productivity of agriculture.

Постановка проблеми. Головним багатством зони півдня України є її доброякісні за своїми властивостями грунти, які в поєднанні з помірно теплим кліматом, вирівняним рельєфом, наявністю зрошувальних мереж володіють природною, потенційною та ефективною родючістю. Це обумовлює специфіку господарювання регіону, провідною галуззю якого є землеробство. За таких природнокліматичних умов є можливості отримання сталих урожаїв практично всіх сільськогосподарських культур, у тому числі й насіння, і до того ж із відносно невеликими витратами матеріальних ресурсів. Реалізувати повною мірою свій потенціал, і особливо у посушливі роки, грунтові різновиди зони не можуть через недостатність вологи. Значним резервом у подоланні цього недоліку є зрошувані землі, які є гарантом отримання стабільної продуктивності сільськогосподарських культур.

Аналіз останніх публікацій. Згідно з узагальненими даними наукових установ, урожай культур на зрошуваних землях у 2,5-3,0 рази перевищує їх рівень порівняно із суходолом, а в гостро посушливі роки, коли без зрошення врожай практично не формується, ще більшою мірою [1].

Без застосування добрив навіть за низьких рівнів урожаїв у землеробстві складається від'ємний баланс елементів живлення. На збіднених грунтах без застосування добрив (без створення сприятливого поживного режиму для культур) зрошення може виявитися неефективним, а витрати, що з ним пов'язані, не окупляться приростом урожаю [2]. Адже з нічого ніщо не виникає. Можливості будь-якого ґрунту обмежені, вони поступово втрачають родючість. Ґрунт з низьким вмістом елементів живлення, за інших рівних можливостей, у роки з екстремальними погодни- ми умовами знижує свою продуктивність на 40 % - 50 %, тоді як грунт з оптимальним їх вмістом - на 20 % - 30 % [3, 4].

Винесення елементів живлення (М, Р, К) врожаями сільськогосподарських культур у середньому становить 150-300 кг/га. Сільське ж господарство України, в тому числі і його землеробська галузь, базується на засадах, що, на жаль, не сприяють підвищенню родючості ґрунтів. Якщо в 1989-1990 рр. на гектар щорічно вносили 140150 кг/га мінеральних та біля 10 т/га органічних добрив, ще 20-30 кг/га азоту надходило з атмосфери завдяки симбіотичній діяльності бульбочкових бактерій, то в останні роки мінеральних добрив у середньому вносять біля 20 кг/га N Р, К, площі посіву бобових культур, і особливо багаторічних трав, різко скоротилися, як практично припинилося й застосування органічних добрив. За таких умов на збіднених грунтах землеробство стає нерентабельним, з великими перевитратами енергоресурсів, що особливо позначається на собівартості вирощеної продукції.

Даючи характеристику еволюції родючості грунтів України у 20-му сторіччі, академік УААН Б.С. Носко [5] відзначає, що за короткий проміжок часу сільськогосподарське виробництво країни від екстенсивного (яким воно було до 1960 р.) пройшло шлях до інтенсивного землеробства (1960-1990 рр.), проте, на жаль, в останні роки воно знову повернулося до екстенсивного типу його ведення, за якого різко скоротилося застосування органічних і мінеральних добрив, засобів захисту рослин, порушились системи сівозмін тощо. Агрофізичні, фізико-хімічні, агрохімічні показники, які характеризують родючість грунтів, погіршилися.

Методика досліджень. Дослідження проведені у тривалих стаціонарних дослідах, що закладені в 1967-1970 рр. на темно-каштановому серед- ньосуглинковому грунті в дослідному господарстві Інституту зрошуваного землеробства УААН у зоні Інгулецької зрошувальної системи. В орному шарі грунту в середньому містилося: гумусу 2,02,26 %, загальних азоту - 0,116-0,118 %, фосфору - 0,13-0,16 %, калію - 2,0-2,7 %, у тому числі рухомих форм відповідно 6,1; 2,4-2,8; 25-28 мг/100г грунту, рН водної витяжки 7,0-7,2.

Наведені дані переконливо свідчать, що хімізація та інтенсифікація землеробства є шляхом до вирішення питання продовольчої проблеми. Базується хімізація на основних законах агрохімії, засновник якої Д.М. Прянишников відзначав, що це наука про колообіг поживних речовин у системі грунт-рослина впродовж періоду вегетації.

Для чорноземів південних, темно-каштанових та інших типів ґрунтів південної зони України у першому мінімумі знаходиться азотне живлення. У більшості випадків саме цей елемент відіграє вирішальну роль у формуванні рівнів урожаїв сільськогосподарських культур (звичайно ж, за оптимальної забезпеченості ґрунтів рухомими сполуками фосфору і калію). За низького вмісту форм азоту в ґрунті проведення підживлення азотним добривом у кількості, як правило,

Найменша вологоємність 0-100 см шару грунту 21,5 %, вологість в'янення 8,2 %.

У складі зрошувальної води Інгулецького каналу переважно містяться №СІ, MgCl2, №2804, періодично з'являється сода в кількості 0,240,4 мг екв./л. мінералізація становить 0,6-1,6 г/л, вміст натрію від суми катіонів - 27-76 %, а хлору від суми аніонів - 26-71 %. Дослідження проводили в сівозмінах, типових для зрошуваної зони півдня України, використовуючи районовані сорти і гібриди, загальноприйняті технології для зрошуваних земель півдня України. Поливи проводили дощувальним агрегатом ДДА-100МА.

Результати