На всій площі посівів втрачено 792,8 тис. т гумусу, що в перерахунку на біогенні елементи живлення складає:

азоту - 39,6 тис. т діючої речовини, що еквівалентно 114,8 тис. т аміачної селітри;

фосфору - 64,2 тис. т діючої речовини, що еквівалентно 321,0 тис. т суперфосфату;

калію - 7,7 тис. т діючої речовини, що еквівалентно 27,5 тис. т калімагнезії.

У грошовому виразі втрати гумусу лише за один рік складають близько 555 млн. гривень (при середній вартості 1 тонни гумусу - 700 гривень).

У цілому ж баланс поживних речовин по області був від'ємним і складав 108,1 кг/га діючої речовини, а з усієї площі - 118,8 тис. т діючої речовини. Бездефіцитний баланс поживних речовин в умовах повної захищеності ґрунтів від подальшої втрати родючості ґрунтів повинен відповідати таким розрахункам:

загальна кількість необхідно внесених добрив у діючій речовині 116,7 тис. т (при співвідношенні N : Р : К = 1 : 0,4 : 0,6), у тому числі щодо: азотних 53,8 тис. т;

фосфорних 57,1 тис. т;

калійних 35,8 тис. т.

Сучасне забезпечення добривами і захищеність полів усіма видами добрив (мінеральними та органічними) - 27,9 тис. т, або 19 %, з них щодо:

азоту 18,4 тис. т - або 34 %;

фосфору 5,7 тис. т - або 10 %;

калію 3,8 тис. т - або 11 %.

Таким чином, формування товарної продукції рослинництва в області у 2006 році проходило в умовах надмірного навантаження на родючість ґрунтів шляхом використання резервних ґрунтових запасів поживних речовин азоту, фосфору, калію та інших елементів. Сільгоспвиробники більшості господарств області продовжують вирощувати врожаї шляхом інтенсивного використання потенційної родючості ґрунтів полів, не забезпечуючи з відомих фінансових причин агротехнологічні вимоги їхнього захисту та відтворення родючості.

Моніторинг ґрунтів, який проводили за останні 40 років, допоміг виявити найбільш негативні процеси в еволюції ґрунтової родючості, а саме:

дегуміфікацію розораних ґрунтів зі швидкістю 0,5-1,5 т/га за рік;

зростання дефіцитності балансу поживних речовин;

ерозійне зниження потужності верхнього шару, що сягає кількох сантиметрів у чорноземних ґрунтах;

переущільнення орієнтовно на 40 % ріллі, руйнування структури, кіркоутворення;

вторинне осолонцювання і засолення зрошуваних ґрунтів.

Локально відмічається ряд негативних процесів - забруднення радіонуклідами і важкими металами, підтоплення, підлуження та інше.

Кілька процесів набули стійкого незворотного характеру, що істотно позначається на недоборі сільськогосподарської продукції і тому, безсумнівно, інтерпретується як морфологічна і функціональна деградація ґрунтів у сучасний період.

Ще в 60-ті роки було необгрунтовано розорано більш як 100 тис. гектарів малопродуктивних природних угідь та схилових земель. Розораність сільськогосподарських угідь в області сягає 84,7 %.

З 1961 по 1995 роки площа еродованих земель зросла на 25,2 % і тепер складає 1213 тис. га (58,1 %). Близько 220 тис. га ґрунтів в області деградовані, 301 тис. га - солонцюваті, з них 110 тис. га вимагають обов'язкового гіпсування.

Саме складність і напруженість ситуації, яка характеризує сучасний стан ґрунтового покриву, визначає пріоритети в галузі охорони ґрунтів. Головними з них є:

призупинення зниження вмісту гумусу і досягнення його бездефіцитного балансу;

збагачення ґрунтів поживними речовинами, особливо фосфором;

захист ґрунтів від ерозії;

меліорація солонцюватих ґрунтів;

реконструкція зрошувальних систем, відновлення площ зрошення на проектному рівні;

впровадження заходів з попередження техногенної деградації ґрунтів.

Щодо першого пункту, то головними напрямами є реконструкція сівозмін у напрямі скорочення площ під просапними культурами і збільшення частки багаторічних трав до 18-20 %; використання післяжнивних решток і соломи зернових культур як органічних добрив, загортання гною або післяжнивних решток у нижню частину орного шару, застосування сидератів. Перш за все необхідно поетапно скорочувати площу ріллі з 84,7 % до 62 % шляхом вилучення та консервації середньо- та сильноеродованих ґрунтів з подальшим їх залуженням. Це 320-340 тис. га.

Щодо другого пункту, це - відновлення обсягу внесення мінеральних добрив до рівня 120130 кг діючої речовини на 1 га, що дозволить утримувати бездефіцитний баланс поживних речовин.

З метою підвищення окупності мінеральних добрив потрібно змінити технології їх застосування, а саме вносити їх або в рядки під час сівби, або локально під час передпосівної культивації, а також - у підживлення в період вегетації. Крім того, ширше використовувати внесення мікроелементів шляхом застосування мікродобрив типу "Реаком", що містять цинк, молібден, марганець, кобальт, а також росторегулятори і біостимулятори.

Щодо третього пункту, за умови виведення з обробітку малопродуктивних і деградованих земель співвідношення ріллі та еколого-стабільних угідь оптимізується й інтенсивність ерозійних процесів різко зменшиться.

Не менш важливим є розширення мінімальних та особливо нульових способів обробітку ґрунту; необхідно використовувати і традиційні протиерозійні заходи, такі як щілювання, смугове розміщення культур і докорінне поліпшення кормових угідь.

Щодо четвертого пункту, щорічне винесення кальцію з ґрунту на богарних землях складає 200-300 кг з гектара, на зрошенні та солонцях - 350-400 кг. Якщо в богарних умовах у системі сівозмін це винесення якоюсь мірою ще компенсується рештками рослин та добривами, то в умовах зрошення і на солонцюватих ґрунтах втрати значно більші, і дефіцит кальцію практично не компенсується.

У 1986-1995 роках щорічний обсяг фітомеліо- ративних робіт та гіпсування виконувався на площі 18-20 тисяч гектарів щорічно з нормою внесення фосфогіпсу - 3-4,5 тонни на 1 га.

Починаючи з 1995 року, ці важливі роботи по запобіганню агрофізичної деградації ґрунтів через відсутність коштів у бюджеті призупинені.

Враховуючи те, що меліорація солонців