У кінці першої ротації в результаті сумісної дії органічних, мінеральних добрив і сівозміни вміст увібраних основ становив 25,05-30,73 мг-екв на 100 г грунту. Частка кальцію складала 68,489,5 %, магнію 12,1-28,1, натрію - 3,4-4,5 %. Найбільша сума ввібраних основ і кількість кальцію була на варіанті з полицевим обробітком, а найменша - на варіанті з безполицевим. Застосування комбінованого 2 обробітку ґрунту на фоні високого вмісту в сівозміні люцерни і внесення органічних і мінеральних добрив сприяло зниженню вмісту ввібраного натрію на 0,3-1,0 % і підвищенню ввібраного магнію на 6,1-14,3 %. Частка кальцію становила від 70,0 до 89,5 %.

За час проведення досліду змінилася реакція ґрунтового середовища - з рН 7,3-7,7 у 1978 році до рН 6,8-7,2 у 1990 році. Такі зміни відбулися за рахунок зниження лужності ґрунтового розчину, зменшення в ньому вмісту хлоридів і сульфатів. Найбільш суттєві зміни рН ґрунту відмічені на варіанті з безполицевою системою обробітку ґрунту, де реакція знизилася на одиницю, на інших варіантах - на 0,5.

Внесення високих доз гною, соломи і мінеральних добрив, наявність у сівозміні 33,3 % люцерни сприяли створенню позитивного балансу гумусу в ґрунті. Порівняно з 1981 роком вміст гумусу зріс на всіх варіантах досліду. На вміст гумусу вплинули також системи обробітку ґрунту. Полицевий обробіток дав найменший приріст - 0,3 % в шарі ґрунту 0-40 см, а безполицевий - найбільший - 0,68 %. Комбіновані системи обробітку сприяли підвищенню вмісту гумусу проти полицевої системи на 0,39-0,40 %.

Дослідження вбирної здатності ґрунту після другої ротації сівозміни виявили підвищення вмісту кальцію з одночасним зменшенням на всіх варіантах умісту ввібраного натрію на 0,170,34 мг-екв. на 100 г ґрунту. Якщо на початку досліду ґрунт уміщував 4,1-4,5 % натрію, то наприкінці досліду його стало 2,6-3,4 % і тільки в окремих випадках було більше 3,5 %.

За роки проведення досліду в результаті використання сівозміни з питомою вагою люцерни 33,3 %, внесення гною в перерахунку на один гектар сівозмінної площі 16 ті соломи озимої пшениці, чергування в сівозміні полицевого і безполицевого обробітку (комбіновані 1 і 2) ґрунту вміст увібраного натрію зменшився, що дало можливість майже позбавитися ознак солонцюватості - пептизації колоїдів, розпорошення структури, злитизації та переущільнення ґрунту. В першу ротацію врожайність сільськогосподарських культур не залежала від систем обробітку грунту, а в другу ротацію прибавка врожаю озимої пшениці від безполицевого й комбінованих систем обробітку склала 4,4-5,0 ц/га, кукурудзи на зерно - 5,5-6,6, кукурудзи на силос 34-52 ц/га, при врожаї на контролі озимої пшениці 44,1, кукурудзи на зерно - 90,9, кукурудзи на силос - 424 ц/га.

Безсистемне використання зрошуваних ґрунтів (порушення сівозмін, недостатнє удобрення, низька культура землеробства тощо) співпало в часі з тимчасовим або повним припиненням зрошення на значній площі. Вторинно солонцюваті ґрунти потребують пристосованих до умов природного зволоження технологій використання і меліорації.

У дослідах (навчгосп ім. Трофімова) вивчалися прямий вплив і післядія меліорантів, внесених у ранньовесняний і осінній періоди. Результати досліджень засвідчили, що внесення фосфогіпсу нормою 7 і 3,5 т/га, а також внесення осаду стічних вод поліпшує деякі властивості вторинно солонцюватих чорноземів: зріс коефіцієнт структурності проти контролю в орному горизонті на 0,66, 0,68, і 0,47, а кількість водотривких агрегатів - на 14,0, 2,4 і 30,7 % відповідно. Фосфогіпс і крейда підвищили вміст увібраного кальцію в орному шарі на варіанті з нормою 7 т/га з 12,75 мг-екв до 16,75, з нормою 3,5 т/га - до 13- ,75 мг-екв, із нормою крейди 1 т/га - до 14,75 мг- екв і на варіанті з тією ж нормою крейди разом з фосфогіпсом - до 15,5 мг-екв/100 г ґрунту. В той же час внесення фосфогіпсу весною по поверхні вторинно солонцюватих чорноземів, які виведені зі зрошення, знижує, внесення крейди не змінює, а внесення осаду стічних вод підвищує (на 2,19 ц/ га) врожайність озимої пшениці.

Роздільне внесення меліорантів в осінній період сприяє (за один рік) зменшенню частки вбирного натрію на 0,6-1,2 % в 40-сантиметровому шарі, поліпшенню структурного стану ґрунтів (підвищує коефіцієнт структурності та відсоток водотривких агрегатів за всіма варіантами досліду), підвищенню врожайності кукурудзи на силос на 30-40 %.

Висновки. Процес осолонцювання та його прояв у зрошуваних чорноземах південних на Нижньо-Дністровській, Татарбунарській і Дунай- Дністровській зрошувальних системах є залежними від характеристик динамічної системи "поливні води - ґрунтовий розчин - тверда фаза ґрунтів", і носять циклічний характер. Впровадження на зрошуваних вторинно солонцюватих чорноземах південних зерно-трав'яно- просапних сівозмін із високим вмістом люцерни і внесення підвищених норм гною та соломи з одночасним застосуванням безполицевого чи комбінованого обробітку стримує процес осолонцювання і погіршення фізичних властивостей ґрунту, підвищує родючість чорноземів. Внесення меліорантів у весняний період для попередження кіркоутворення у вторинно солонцюватих чорноземах, виведених зі зрошення, сприяє поліпшенню структурного стану, але в цілому не сприяє підвищенню їх родючості. Роздільне внесення (до і після обробітку ґрунту) фосфогіпсу в осінній період забезпечує розсолонцювання ґрунтів, поліпшення структурного стану орного шару,