САВЧЕНКО І.М., директор Миколаївського Інституту АПВ УААН

НАПРЯМИ АГРОЕКОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ МИКОЛАЇВСЬКОГО ІНСТИТУТУ АГРОПРОМИСЛОВОГО ВИРОБНИЦТВА УААН

Подано основні результати і напрями досліджень Миколаївського Інституту агропромислового виробництва по використанню еколого-біологічних технологій у землеробстві та рослинництві.

Will Presented main results and line of investigations of Institute of agroindustrial production of Mycolaiv on use ecology-biological technologies in agriculture and plant growing.

Наукові розробки на користь еколого- біологічного землеробства та практичне їх впровадження в Україні є поки що недостатніми. Більш вагомими є досягнення зарубіжних країн, де багато видів сільськогосподарської продукції вирощують без застосування пестицидів, на основі органічної системи удобрення.

Разом з тим, Миколаївська школа фахівців еколого-біологічного землеробства є широко відомою в різних напрямках досліджень. Саме на Миколаївщині вперше в Україні розпочато дослідження з ґрунтозахисної системи землеробства (1954 р.), яку ініціював заслужений агроном України, кандидат сільськогосподарських наук, бувший завідувач Новоодеської державної сортодільниці І. Є. Щербак.

У розвитку цих досліджень Миколаївською обласною державною сільськогосподарською дослідною станцією (Н.Х. Грабак, М.О. Парфьонов), створена основа адаптивно- інтен-сивного рослинництва з використанням ґрунтозахисного обробітку залежно від структури агроландшафтів. При цьому, важливу роль у впровадженні пропаганді та поширенні ґрунтозахисної системи обробітку ґрунту в південному регіоні відіграли опорно-показові господарства, створені в кожному з 19 районів Миколаївської області.

Значний внесок у розвиток вітчизняної агроекології зроблено відомим вченим, доктором сільськогосподарських наук, академіком Української екологічної академії, колишнім директором Миколаївської обласної державної сільськогосподарської станції Лимарем Анатолієм Остаповичем. У своїй книзі "Экологические основы систем орошаемого земледелия" [1], відзначеної першою премією Української академії аграрних наук у 2000 році, він наполегливо ставить питання про недопущення екологічної деградації зрошуваних земель, обґрунтовує необхідність впровадження технічних та технологічних рішень для перетворення зрошуваного землеробства в екологічно-безпечну систему.

З 1980 року важливим напрямком досліджень під керівництвом А.О. Лимаря була агроекологічна оцінка сівозмін короткої ротації на зрошуваних землях. Зараз ці дослідження продовжуються лабораторією агроекології та моніторингу ґрунтів у богарних умовах. Вузькоспеціалізовані сівозміни з короткою ротацією виявилися найбільш оптимальною формою організації території землекористування для невеликих господарств. Вони пластичні, швидко освоюються й дають можливість скоротити набір шлейфу сільськогосподарських машин для вирощування польових культур.

За цей період встановлено [1, 2], що досліджувані зрошувані сівозміни мають позитивний баланс гумусу, з максимумом у спеціалізованих кормових сівозмінах, насичених проміжними посівами на 67-100 %, або люцерною до 33 %. Найменші темпи накопичення гумусу - в сівозмінах, спеціалізованих на вирощуванні технічних культур. Це пояснюється значною насиченістю просапними культурами та відсутністю люцерни.

Структура сівозмінної площі суттєво вплинула і на агрофізичні властивості ґрунту. В зрошуваних сівозмінах короткої ротації найбільша кількість агрономічно-цінних агрегатів формується при насиченні їх люцерною. По пласту люцерни сума водотривких агрегатів збільшується в 2,7 рази. В подальшому їх кількість зменшується, але на третій рік після оранки люцерни кількість водотривких агрегатів залишається на 11 % вищою, ніж у вихідному ґрунті. В цілому структура ґрунту набуває водотривкості, підвищується його водопроникність, пористість, зменшується щільність [2].

Аналогічним чином впливають на властивості ґрунту насичення їх проміжними посівами. Крім того, вони дозволяють зменшити негативний ефект беззмінних посівів, покращити фітосанітарний стан ґрунту і підвищити економічну ефективність сівозмін за рахунок одержання додаткових 60-70 ц/га кормових одиниць.

Суттєвий вплив на розкладення кореневих решток і утворення гумусу має підтримання оптимального режиму вологості ґрунту впродовж усієї вегетації культур сівозмін. Тільки за рахунок здійснення вологозарядкових поливів можна значно підвищити мікробіологічну діяльність ґрунту і в 1,5-2 рази.

При вивченні впливу структури сівозмінної площі в 5-пільних незрошуваних сівозмінах встановлено, що найбільш економічно-вигідною є така структура посіву: чорний пар - 20 %, зернові - 60 %, соняшник - 20 %. Ця структура посіву забезпечила максимально високий вихід найбільш рентабельної і високоліквідної продукції - зерна озимої пшениці і насіння соняшника з 1 га сівозмінної площі. Введення соняшнику в сівозміни є необхідною умовою підвищення їх прибутковості. Але насиченість сівозмін соняшником понад 20 % призводить до зниження врожайності культури, енергетичної й економічної ефективності сівозмін у цілому та погіршення фітосанітарного стану полів [7].

Подальшими дослідженнями відділу землеробства [4] встановлено, що в сучасних еколого-біологічних системах правильне співвідношення між органічними і мінеральними добривами є запорукою збереження ґрунтів від їх деградації і одержання екологічно-чистої продукції. З огляду на те, що для біологічного землеробства це співвідношення (т органічних добрив/ кг д.р. мінеральних добрив на 1 га) повинно бути не менше 0,2 при внесенні не менше 10 т/га органіки виникає проблема дефіциту органічних добрив. Тому в перспективі потрібно активізувати дослідження в напрямку пошуку альтернативних гною видів органічних добрив. Наші дослідження показали, що найбільш реальним резервом органіки є використання соломи в якості добрива. Цей резерв доцільно використовувати в фермерських господарствах, де рівень розвитку тваринництва недостатній для забезпечення гноєм, на полях віддалених від садиб, а також у зрошуваному землеробстві. Ефективність останнього підтверджена дослідженнями, проведеними в зрошуваних сівозмінах короткої ротації.

Вагомим внеском у розробку екологічно- безпечних технологій вирощування сільськогосподарських культур були дослідження докторів сільськогосподарських наук В.П. Кири- ченка, Р.І. Шкрудя та інших науковців інституту [3,5]. В основу цих технологій покладено такі напрями:

прийоми, що дозволяють зменшити пестицидне навантаження на ґрунт - підбір оптимального попередника, системи обробітку ґрунту, впровадження елементів точного