УДК 631.1

М.І. Лисенко, доц., канд. екон. наук, А.М. Лисенко, доц., канд. екон. наук

Кіровоградський національний технічний університет

Методичні підходи до оцінки ефективності виробництва у сільськогосподарських підприємствах

У статті на основі аналізу існуючих підходів уточнено критерії оцінки ефективності діяльності сільськогосподарських підприємств різних організаційно-правових форм. Розкрито сутність економічної та соціальної ефективності і обґрунтовано набір базових показників для дослідження результативності господарювання. Визначено фактори, які слід першочергово враховувати при виборі перспективних організаційних структур підприємств та створенні умов для розширеного відтворення. економічна ефективність, соціальна ефективність, багатофакторний аналіз, рентабельність, ціна, собівартість

У практиці господарювання вітчизняних підприємств набула широкого застосування система показників ефективності сільськогосподарського виробництва, яка певною мірою відмінна від тієї, що використовується в більшості розвинутих країн світу. Це призводить до суперечностей в оцінках ефективності діяльності окремих суб'єктів господарювання, їх організаційних форм та галузей в цілому, у зв'язку з чим виникає потреба всебічного наукового обґрунтування залежності ефективності фінансово-господарської діяльності від впливу сукупності різноманітних чинників.

На зборах Всеукраїнського конгресу вчених економістів-аграрників України неодноразово наголошувалося, що науковці повинні виходити з відомого постулату: немає нічого більш практичного, ніж добре відпрацьована теорія. Тому в умовах розширення процесів демонополізації та приватизації, структурної перебудови економіки та світової фінансової кризи важливе значення має уточнення критеріїв вибору найбільш перспективних методів господарювання і методичних аспектів аналізу ефективності фінансово-господарської діяльності підприємств різних організаційно-правових форм.

Відповідно до чинного законодавства, у сільському господарстві можуть функціонувати підприємства різних організаційно-правових форм, що створює певні труднощі у виборі ефективних методів господарювання, адекватних ринковим відносинам та природно-економічним умовам господарської діяльності. Чітка орієнтація на перспективні форми господарювання має принципове значення для вирішення соціальних проблем розвитку села, насичення ринку вітчизняним продовольством та налагодження раціональної структури аграрного ринку, конкурентоспроможності його суб'єктів, що функціонують в умовах різних форм власності, організації виробництва, праці і управління.

Пошуку відповідних ринковим умовам господарювання шляхів підвищення ефективності виробництва, економічно обґрунтованих підходів щодо ліквідації стагнаційних процесів та мінімізації впливу кризових явищ на функціонування агропромислового комплексу приділяється увага в наукових працях Амбросова В. Я., Андрійчука В. Г., Месель-Веселяка В. Я., Лукінова І. І., Крисального О. В., Прядко В.В., Саблука П. Т., Шпичака О. М., Шкільова О. В. та інших вчених. Проте система показників ефективності сільськогосподарського виробництва, враховуючи досягнуті результати реформування аграрного сектору економіки та регіональні особливості окремих територій України, потребує постійного доповнення та уточнення. Зокрема, завданням даної статті є узагальнення існуючих підходів щодо оцінки ефективності сільськогосподарського виробництва та визначення на цій основі факторів, які слід першочергово враховувати при виборі перспективних організаційних структур підприємств та створенні умов для розширеного відтворення.

Одним з найважливіших результативних показників діяльності будь-якого суб'єкта господарювання в ринкових умовах є розмір отриманого прибутку, а показником ефективності - рентабельність [2]. Однією з найбільш складних та недостатньо вирішених проблем сучасного етапу становлення ринкової економіки в Україні залишається ціноутворення на продукцію агропромислового комплексу. Проблема цін і рентабельності органічно переплітається з глибинними процесами, що відбуваються у сферах виробництва та обігу [4].

У теоретико-методологічному плані категорія «ефективність виробництва» є цілісною системою економічних ринкових відносин для одержання якомога більшої віддачі від сукупних витрат та якомога більшої економії затрат суспільної праці, системоутворюючими факторами якої виступають людський капітал, основний капітал і матеріальні витрати [7].

При оцінці ефективності вкладання коштів у капітал підприємства у західній практиці застосовують показник рентабельності власного капіталу - співвідношення чистого прибутку, отриманого підприємством після сплати податків, до суми власного капіталу. Іншим показником, що характеризує ефективність функціонування підприємства, є рентабельність сукупного капіталу (рентабельність активів) - співвідношення операційного прибутку до суми активів, які знаходяться у розпорядженні підприємства. З використанням даного показника виявляють, наскільки ефективно використовуються активи, зосереджені у господарстві, для одержання операційного прибутку. Разом з тим слід враховувати, що значення показника рентабельності активів є узагальнюючим, і тому у практиці проведення аналізу доцільно умовно його розподілити на два взаємопов'язаних елемента: рентабельність продажу та оборотність сукупного капіталу (оборотність активів). Оборотність активів визначають як співвідношення виручки від реалізації до вартості активів. Рентабельність продажу являє собою співвідношення операційного прибутку до виручки від реалізації. Цей показник, виражений у коефіцієнтному значенні, дозволяє керівництву підприємства визначити частку операційного прибутку, що припадає у розрахунку на 1 грн. грошової виручки. Проте у вітчизняній практиці, як справедливо зауважив професор Андрійчук В. Г. [2], для оцінки ефективності виробництва найбільшого розповсюдження набув показник рівня рентабельності - співвідношення прибутку до собівартості реалізованої продукції.

Описані вище показники економічної ефективності сільськогосподарського виробництва відображають її, перш за все, з позицій власників підприємств. У той же час, побудова в Україні соціально-орієнтованої ринкової економіки не можлива без реального підвищення соціальної складової ефективності та використання у процесі оцінки економічної ефективності аграрного виробництва інших не менш важливих показників, таких як продуктивність праці або трудомісткість, норма економічного прибутку, фондовіддача, матеріаломісткість.

Метою аграрних реформ, як процесу зміни аграрних відносин та форм організації сільськогосподарського виробництва є забезпечення продовольчої безпеки країни, насичення ринку продовольством і сировиною для промисловості за доступними цінами, підвищення рівня життя населення і соціального розвитку села, відновлення природної родючості ґрунтів, збереження земельних ресурсів та підтримка екологічної рівноваги. Виходячи з цього стає очевидним, що система