УДК 631.14

М.І. Лисенко, доц., канд. екон. наук, А.М. Лисенко, доц., канд. екон. наук

Кіровоградський національний технічний університет

Удосконалення галузевої структури сільськогосподарських підприємств як один із факторів підвищення ефективності виробництва

В статті досліджуються сучасні проблеми формування галузевої структури сільськогосподарських підприємств як важливого чинника підвищення ефективності виробництва, пропонуються напрямки її удосконалення.

деформована галузева структура, структура посівних площ, раціони годівлі, концентрація виробництва, спеціалізація, кооперація, комбіноване виробництво, моногалузь

Стан розвитку продуктивних сил сільського господарства значною мірою визначається збалансованістю двох комплексних галузей - рослинництва і тваринництва. Разом з тим, аналітична оцінка процесів, які відбуваються в агропромисловому комплексі України протягом останніх 18 років, дає підстави для розробки висновку про те, що сучасна структура виробництва в сільськогосподарських підприємствах деформована і не відповідає будь - яким нормативам раціонального використання ресурсного потенціалу суб'єктів господарювання.

З 1990 року в структурі валової продукції сільського господарства спостерігалося поступове підвищення питомої ваги продукції рослинництва, а отже й скорочення частки продукції тваринного походження. Нині більшість сільськогосподарських підприємств в Україні розвиваються як багатогалузеві і переважно спеціалізуються на виробництві зерна та соняшника. Таке формування галузевої структури обумовлює скорочення обсягів виробництва валової продукції, низьку його товарність та ефективність. Разом з тим, світовий досвід переконливо свідчить про високу ефективність спеціалізації. Так, в США близько 93% фермерських господарств є вузькоспеціалізованими, тобто одержують вагому частку товарної продукції від однієї галузі. Спеціалізовані господарства переважають і в країнах ЄС. Отже, сільськогосподарські підприємства України також мають формувати свою галузеву структуру з урахуванням доцільності обмеження кількості товарних галузей та з оптимальними міжгалузевими співвідношеннями.

Наприкінці минулого сторіччя знову стали популярними ідеї А. В. Чаянова про кооперативні форми концентрації сільськогосподарського виробництва [8]. В публікаціях В. Я. Амбросова, В. В. Гончаренка, В. В. Горбоноса, В. В. Зіновчука, М. Ф. Соловйова, Г. В. Черевка, В. Й. Шияна, О. В. Шкільова та інших економістів - аграрників відзначається позитивна роль великотоварного виробництва в аграрному секторі економіки України [1, 2, 7]. Разом з тим, в умовах реформування аграрного сектора з'явилися публікації, в яких мають місце спроби поставити під сумнів переваги такого виробництва. Зокрема, професор Гайдуцький П. І. стверджує, що постулат про переваги великих колективних господарств над сімейними не підтверджується у жодній країні світу. Доведення цієї тези здійснюється з використанням наступних аргументів: "в Кенії на фермах з площею до 0,5 га виробництво і зайнятість у розрахунку на 1 га землі були відповідно в три рази більші, ніж на фермах з площею більше 200 га. В Індії прибуток з 1 га на фермах площею до 2 га у два рази більший, ніж на фермах площею 10 га" [3]. Проте більшість вчених - економістів вважає, що майбутнє сільського господарства України не за дрібнотоварними агроструктурами, а за середніми та великими за розміром сільськогосподарськими підприємствами. Зокрема, академік В. Семчик у кооперації вбачає шлях до відродження села. Свої висновки він підтверджує посиланням на закордонний досвід, і стверджує, що виробничі сільськогосподарські кооперативи успішно працюють в Ізраїлі, Франції, Іспанії, Угорщині, Росії, Китаї та інших країнах світу [6].

Таким чином, суперечливість поглядів щодо оцінки ролі розмірів виробництва, рівня його спеціалізації та концентрації у підвищенні ефективності господарювання є підставою для подальшого здійснення економічних досліджень. Зокрема, недостатньо вирішеною залишається проблема оптимізації галузевої структури сільськогосподарських підприємств, удосконаленню якої і приділятиметься увага у даній статті.

Виходячи з вище викладеного, основним завданням дослідження є розробка базових підходів щодо обґрунтування галузевої структури господарств різних напрямків спеціалізації при обмеженій кількості товарних галузей на основі урахування результатів попередньо проведеного аналізу.

Формування ринкової економіки обумовлено корінними змінами відносин власності в сільському господарстві, реорганізацією колишніх сільськогосподарських підприємств в структури ринкової орієнтації: господарські товариства, сільськогосподарські виробничі кооперативи, приватно - орендні підприємства, фермерські (селянські) господарства. Виник новий тип господарств, заснованих на приватній власності та колективних крупномасштабних формах організації виробництва, а разом з ним з'явилося й загальновідоме твердження, що соціалістична політика на селі, яка існувала за часів Радянського Союзу, не витримала перевірки часом. При цьому на фоні нищівної критики не приділяється належна увага оцінці минулих здобутків. Не можна цілком заперечувати той факт, що в "радянські" часи існувала чітка програма підтримки сільськогосподарського товаровиробника, яка включала надання дотаційних коштів на виробництво м'ясної та молочної продукції, забезпечення суб'єктів господарювання відносно дешевою (хоча й не завжди високоякісною) сільськогосподарською технікою, селекційну роботу в галузі тваринництва та рослинництва. Окремі елементи державної підтримки сільськогосподарських товаровиробників застосовуються і в сучасних умовах, проте їх вплив на формування галузевої структури аграрних підприємств не є суттєвим. Занепаду сільськогосподарських підприємств сприяє занедбаність економічної роботи на селі, а відображення досить стислого обсягу економічної інформації у формах статистичної звітності не дає можливості проведення її якісного зовнішнього аналізу.

Негативні тенденції мають особливий характер прояву на підприємствах, що розташовані у різних природно - кліматичних зонах України. Зокрема, у сільськогосподарських підприємствах Кіровоградської області на початок 2009 року порівняно з 1990 роком поголів'я великої рогатої худоби скоротилося майже в 17,5 рази, поголів'я свиней - у 6,2 рази. Неухильно збільшується кількість підприємств, у яких тваринництво ліквідоване повністю.

В умовах орієнтації на ринкові відносини сформувалися диспропорції у