Не менш важливо, що Україна є традиційно багатою на ресурси не лише для агропромислового комплексу, але й для промисловості в цілому. Країна має одні з найкращих в Європі чорноземів, що дозволяють їй бути основним постачальником сільськогосподарської продукції [7].

Завдячуючи зазначеним обставинам, за умов функціонування діючого механізму регулювання інвестиційного розвитку аграрної сфери за роки незалежності залучено для розвитку прямих іноземних інвестицій на суму 1167,7 млн. дол. США, що становить 17,5 % від їхнього загального обсягу в економіці країни. З них 84,6% вкладено у підприємства харчової промисловості та переробних галузей, 15,4% отримали сільськогосподарські підприємства. На кінець 2008 року прямі іноземні інвестиції в сільське господарство України склали 552,7 тис. дол. США по структурі інвестицій в галузі склало 1,9%, що на 123,5% більше ніж на аналогічну дату минулого року, коли цей обсяг становив 399,8 млн. дол. США. Понад 70% інвестицій в АПК України здійснено у вигляді фінансових інвестицій , насамперед внесків до статутного капіталу.

Прямі іноземні інвестиції залучалися у 812 підприємств по виробництву харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів на загальну суму 1655,5 млн. дол. США (4,6%. від залучених в економіку України та 67,4 % від залучених в АПК). У сільське господарство та мисливство за цей період було вкладено 799 млн. дол. США прямих іноземних інвестицій (відповідно 2,2 та 32,6 %) у 655 сільськогосподарських підприємств.

Протягом 2008 року приріст іноземного капіталу становив 340,4 млн. дол. США (на 23 % менше, ніж за 2007 рік). Іноземними інвесторами в сільське господарство вкладено 246,1 млн. дол. США (в 1,6 рази більше, ніж у 2007 році), в харчову промисловість - 94,3 млн. дол. США (в 3 рази менше). Основний відтік інвестицій - 186,8 млн. дол. США спостерігався у IV кварталі 2008 року [1].

Основними інвесторами в агропромисловий комплекс України є фірми Нідерландів, Кіпру, Великобританії, Швеції, США, Німеччини, Франції, Росії та Австрії.

У даній ситуації вибір конкретної країни для здійснення інвестицій стає непростим завданням топ-менеджерів транснаціональних корпорацій та інвестиційних фондів, які користуються рейтинговими оцінками авторитетних міжнародних інституцій як основи для обрання тієї чи іншої країни об'єктом для капіталовкладень.

Потреба аграрної сфери України в інвестиціях різних видів неоднакова. Найбільшу цінність мають нові технології устаткування, ноу-хау, вільно конвертована іноземна валюта. З іншого боку, можливості вкладення тих чи інших видів інвестицій часто різні в різних іноземних інвесторів у залежності від країни походження. Виходячи з такого контексту, проблему залучення іноземних капіталів в аграрну сферу національної економіки доцільно розглядати диференційовано - за інвесторами з економічно розвинутих країн, із країн території колишнього СРСР, з інших країн світу.

Підприємці з економічно розвинутих країн Європи й Америки володіють найбільш цінними для аграрної сфери України потенційними інвестиціями. У той же час вони вимагають вищих гарантій для вкладення своїх капіталів. Що стосується залучення інвестицій з країн території колишнього СРСР, то, визнаючи їхню постійну потребу, необхідно відзначити і певну специфіку, обумовлену неоднаковим рівнем розвитку в них ринкових відносин, що слід враховувати при визначенні джерел інвестування.

У процесі інвестування капіталу кожна з причетних до нього сторін має свої пріоритети.

Діючий механізм регулювання інвестиційного розвитку аграрної сфери стосується переважно переробної промисловості з орієнтирами переважно на:

- упровадження передових технологій, що сприяє досягненню високої і стійкої конкурентноздатності продукції агровиробників на вітчизняному і світовому ринках;

- створення нових технологічно оснащених робочих місць, особливо в тих галузях аграрної сфери, де виробляються засоби виробництва для сільського господарства і переробної промисловості;

- досягнення збалансованості державного бюджету, задоволення платоспроможного попиту, рішення соціальних, екологічних проблем.

На потенційних іноземних інвесторів поряд з відзначеними вище факторами діють і інші ринкові регулятори, що примушують їх відшуковувати нові сфери вкладення капіталу, це: висока конкуренція на вже освоєних ринках збуту продукції, пошук у довгостроковій перспективі нових ринків; потреба в нових джерелах прибутку, обумовлена складним фінансово-економічним становищем з загальною стратегією її розвитку.

Пріоритетні цілі потенційних іноземних інвесторів (а самих інвесторів, як потенційне джерело інвестування вітчизняної аграрної сфери) потрібно враховувати органам державного і господарського управління, українським підприємцям. З огляду на низький рівень ринкової культури вітчизняних підприємців, їх недостатню поінформованість щодо ситуації на світових ринках товарів, робочої сили, грошей і капіталів, органи державного управління на сучасному етапі повинні взяти на себе левову частку функцій інформаційного забезпечення, організаційної і правової підтримки українських виробників. Відсутність таких дій провокує до ризику значних збитків вітчизняних підприємців, зменшення надходжень фінансових ресурсів (включаючи іноземну валюту) до державного бюджету.

На державному рівні для аграрної сфери України виникає нагальна потреба чіткого визначення пріоритетних галузей виробництва, куди в першу чергу повинні залучатися іноземні інвестиції. Про такі галузі мають бути проінформовані потенційні іноземні інвестори. Одним з базових критеріїв доцільності їх вибору повинна стати можливість досягнення ланцюгової реакції господарської активності й економічного росту у всій аграрній сфері як наслідку первинної ін'єкції капіталів.

З огляду на вітчизняні потреби, а також досвід країн світу (зокрема, країн Східної Європи) для умов аграрної сфери України виокремлюються наступні пріоритетні сфери-адресати іноземних інвестицій:

- виробництво технологічного устаткування;

- виробництво тари й упакування;

- біотехнології в галузях переробної промисловості аграрної сфери;

- створення об'єктів соціальної інфраструктури.

Про доцільність відзначених пріоритетів