свідчить хоча б той факт, що в Україні від несвоєчасного збору і вивозу, поганого збереження і переробки цукрового буряка щорічно втрачається до 600-800 тис. т. цукру. Аналогічні приклади можна привести і по інших галузях та виробництвах.
Звичайно, перерахування пріоритетів має попередній характер. У залежності від нагромадження досвіду залучення іноземних інвестицій його потрібно корегувати. Що стосується пільг у відзначених сферах, то вони повинні надаватися тільки тоді, коли вироблена продукція за технічними (технологічними) характеристиками не поступається найбільш розповсюдженим аналогам на ринках країн світу. Доцільність таких дій обумовлена ще і необхідністю стимулювання випуску конкурентноздатної продукції, з яким би вітчизняні виробники могли виходити на світовий ринок.
Що стосується створення підприємств, що цілком належали б іноземним власникам, то для цього останні повинні мати для своїх капіталів в Україні не тільки
сприятливе правове й економічне середовище, але і бути добре обізнаними про ринок, який вони захочуть освоїти. Тому з об'єктивних обставинах не слід очікувати створення більш-менш значного прошарку таких аграрних підприємств в України раніше, ніж через чотири-п'ять років.
З іншого боку, для економічного росту аграрної сфери України доцільним є не створення на нашій території значної кількості підприємств, що цілком належать іноземним власникам, а імпорт через границю ліцензій і "ноу-хау" на передову техніку і технології й створення на цій основі спільних підприємств. При цьому значний економічний ефект може дати уніфікація засобів виробництва порівняно з тими, що використовуються в розвинутих країнах. Наприклад, у аграрнопереробній промисловості цей прийом дозволив би скоротити капітальні вкладення порівняно із засобами виробництва, створеними за індивідуальними проектами.
Залучення іноземних інвестицій, як свідчить світова практика, є засобом стимулювання конкуренції на внутрішньому ринку. Для одержання вигод і прибутків від іноземних інвестицій українськими підприємцями і державою в цілому необхідно не тільки ліквідувати існуючі в Україні перешкоди, про які згадувалося вище, але і мати на увазі, що процес інвестування в умовах ринкової економіки органічно зв'язаний із усім комплексом вітчизняного маркетингу.
Доцільним для економіки України сценарієм залучення іноземних інвестицій в аграрну сферу є поетапний перехід від імпорту невеликих партій технологічного устаткування чи устаткування інших товарів виробничого призначення з метою вивчення й освоєння ймовірного ринку збуту продукції до створення спільних підприємств із їхньою наступною експансією на ринки за межами України. Можливість такого варіанту дій залежить від послідовності в проведенні радикальних економічних реформ. При цьому необхідно відзначити, що всі рішення щодо контрактів повинні приймати незалежні від держави суб'єкти, що господарюють, підприємці, що будуть розпоряджатися власними чи позиковими ресурсами і відповідати за результати прийнятого рішення своїм майном. Державі повинна належити роль регулятора податкової, митної, та, опосередковано, кредитної політики. Тільки на такій основі залучення іноземних інвестицій буде сприяти підйому агропромислового комплексу й економіки України в цілому.
Зазначене вище, торкаючись привабливості сфери сільськогосподарського виробництва України для зарубіжних інвесторів, показує, що і в цьому аспекті ефективність інвестування аграрної сфери не є питанням однозначно переконливим. Маючи привабливу в цілому для зарубіжного інвестора сферу аграрного виробництва, ще не до кінця зрозуміло, наскільки ефективним може виявитися її інвестування за умов функціонування діючого механізму.
Не менше питань виникає й при аналізі ефективності механізму інвестування аграрної сфери економіки України як умовно закритої для іноземного інвестора системи. У такій системі на перший план мають виступати внутрішні джерела інвестування [2, 3].
Висновки. Виходячи з викладеного, всі можливі джерела фінансування інвестиційного проекту можне згрупувати в чотири блоки (рис.1). Особливо вагомим (по обсягу інвестицій), безумовно, є перший блок - власні фінансові ресурси, що реалізують інвестиційний проект.
В ринкових умовах господарювання для реформованих підприємств аграрного сектора економіки України однією з головних проблем є залучення інвестиційних та інноваційних ресурсів. Крім того, за умов обмеженості внутрішніх ресурсів найбільш привабливим джерелом матеріально-технічного та фінансового забезпечення підприємств є іноземні інвестиції. Проте, на сьогодні їх обсяг та рівень ефективності залишаються вкрай недостатніми через наявність цілої низки чинників: нестабільності законодавчої бази, відсутності належного захисту інвесторів та недостатньої прибутковості інвестицій.
Для інвестиційного забезпечення аграрного сектора економіки необхідна виважена державна підтримка. Держава має виконувати функції гаранта стабільності інвестиційного клімату за рахунок проведення регламентованої та передбачуваної податкової, амортизаційної, митної, цінової та кредитної політики.
Серед фінансових важелів, які суттєвіше впливають на формування ринкового середовища в аграрному секторі, загальновизнаними є: кредитне забезпечення; оподаткування; страховий захист; державна підтримка сільських товаровиробників. Саме ці фактори і саме в такій послідовності після цінового паритету забезпечують нормальне функціонування господарських структур у ринкових умовах.
Перспективою подальших досліджень є розробка ефективних заходів забезпечення інвестиційного розвитку аграрної сфери національної економіки, на рівні удосконалення економічного механізму інвестиційного розвитку аграрної сфери економіки.
Список літератури
1. http:// www.minagro.kiev.ua/analitic
2. Методика інтегральної оцінки інвестиційної привабливості підприємств та організацій: затв. наказом Агентства з питань запобігання банкрутству №22 від 23.11.98 р. //Державний інформаційний бюлетень про приватизацію. - 1998. - №7. - С. 18-28.
3. Методика проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського стану підприємств та організацій, затверджена Наказом Агентства з питань запобігання банкрутства підприємств та організацій від 27 червня 1997 р. № 81, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 5 серпня 1997 р. За № 288/2092.
4. Ґудзь О.Є. Джерела формування фінансових ресурсів сільськогосподарських підприємств//Облік і фінанси АПК. - 2007. - №3/5. -
