Якщо керівник сільськогосподарського підприємства користується методикою, яку пропонують вітчизняні науковці, за результатами оцінки ефективності використання виробничого потенціалу, він визначить рівень та ефективність використання кожного фактора виробництва окремо - капіталу, землі та праці; в такому разі завдання оцінки не буде виконано:

1) виробничі фактори оцінюються окремо, а не в сукупності їх дії на ефективність виробництва; таким чином, при визначенні можливостей росту продуктивності (віддачі) кожного окремого ресурсу не враховуються критерії росту та обмеження кількості інших факторів виробництва;

2) дана методика точно визначає кількісний ступінь використання ресурсів, але не усуває похибки щодо якісного різня - всі показники продуктивності (за винятком норми прибутку) розраховуються з урахуванням лише випростаних ресурсів і ніяк не враховують невикористані виробничі потужності.

Щоб уникнути вказаних помилок, пропонуємо використовувати як традиційні, так і нові (для українських виробників) методи (див. табл. 2, "Методологічні підходи, які застосовують для визначення оцінки ефективності використання ресурсного потенціалу виробництва", зарубіжна наукова думка). Перші дозволять повніше охарактеризувати кожен фактор виробництва, другі - розробити найкращу їх комбінацію з урахуванням критерію ефективності.

Друга гіпотеза. Існування специфічних гатузе- вих особливостей, які не враховано зарубіжною науковою думкою.

Специфіка виробництва в галузях АПК, зокрема в рослинництві, викликає необхідність врахування специфічного ресурсу - землі. Тому при застосуванні методів, які пропонують зарубіжні науковці, необхідно оцінювати, крім капіталу та праці, ще й землю. При здійсненні оцінки з метою визначення найефективнішого перерозподілу ресурсів необхідно зважати на такі специфічні риси даного фактора виробництва:

використання землі обмежене її масштабами та технологічними вимогами до використання даного ресурсу;

ґрунт здатний відновлювати і навіть підвищувати свою продуктивність (родючість).

Слід відзначити, що вітчизняна методика також не повністю враховує ці особливості. За вітчизняними методиками пропонується розрахунок комплексу показників: вартість валової продукції, прибуток, повна собівартість реалізованої продукції та ін. Взагалі показники собівартості продукції, вартості валової продукції, виручки від реалізації та прибутку містять важливу інформацію про результати діяльності, але не можуть бути використані як критерій оцінки ефективності господарювання, оскільки жоден з них не відображає ефективність використання ресурсів. Такими, що поєднують у собі ви- щеперелічені, є показники рівня рентабельності та норма прибутку.

У методологічному відношенні перший показник характеризує ефективність використання виробничих витрат (при умові, що даний показник роз- раховують за даними за виробничий рік), а другий - виробничих ресурсів. Співставляти ці два показники з метою визначення оцінки ефективності використання виробничого потенціалу не можна. Це обумовлено: по-перше, різним змістом прибутку від реалізації та балансового прибутку, які застосовуються для розрахунку відповідно до рівня рентабельності та норми прибутку; по-друге, якщо показник норми прибутку розраховують за календарний рік, то в такому разі до оборотних фондів включається незавершене виробництво, яке вже містить певні витрати.

Тому запропоновані показники рівня рентабельності та норми прибутку, як їх тлумачить чиннаметодика [2; 5], не можуть бути критерієм оцінки економічної ефективності виробничого потенціалу, оскільки їх використання може привести до похибки у розрахунках. Так, рівень рентабельності не визначає ступінь використання усього наявного виробничого потенціалу господарства, а лише використаного (у промисловості ні дві категорії співпадають за умови повного залучення до виробничого процесу наявних основних засобів), а показник норми прибутку абсолютно не враховує такий важливий елемент виробничого потенціалу, як земля, оскільки за вказаними вище методиками собівартість продукції жодним чином не враховує вартості земель як засобу виробництва.

Щоб уникнути похибки при визначенні оцінки ефективності використання виробничого потенціалу підприємства, застосовуючи показники норми прибутку та рівня рентабельності, краше використовувати показник норми прибутку, як його тлумачить Т. Хомчук [19]. Він зробив відповідні перетворення формули визначення норми прибутку: якщо формулу норми прибутку (і чисельник, і знаменник) поділити спочатку на розмір площі посіву відповідної культури, а потім - на вартість товарної продукції, отриманої в розрахунку на 1 га посівної площі відповідної культури, то формула остаточно буде мати вигляд:

Нп = [(П'/ТП)/( 1/ТП+А'/ТП+ + МУТП+Т'/ТП+НУТП)]х100% (1)

де ТП - вартість товарної продукції в розрахунку па 1 га посіву культури, грн.; П'/ТП — рентабельність продажу продукції, гри.; І/'ІТ! - землеємність, ірн.; А'/ТП - фондоємність, грн.; М'/ТП - матеріалоємність, грн.; Т/ГП ~ трудоємність, грн.; І І'н/ТП - ємність накладних витрат, грн. Специфічною рисою галузі сільського господарства є перевага в аграрному секторі високо інтегрованих господарств. Тісний взаємозв'язок галузей на таких підприємствах вимагає обов'язкового взаємозв'язку планів їх розвитку. Для врахування цих особливостей необхідно застосувати певні методи складання планів (табл. З, "Планування, прогнозування").

Існує ще одна специфічна риса - діяльність галузі сільського господарства тісно пов'язана з природнокліматичними умовами. Тому при визначенні економічної ефективності сільського господарства доцільно включати етап оцінки природних умов, оскільки більшість факторів природного середовища, через вплив на них результатів господарської діяльності, нестабільні (рис. 1, "Оцінка природних умов"). Це оцінка природнокліматич- них умов (кількість опадів, температура повітря, кількість сонячних днів та ін.) з метою визначення їх впливу на результати діяльності,

Третя гіпотеза. Відсутність вітчизняного досвіду здійснення оцінки ефективності використання виробничого потенціалу в умовах становлення нової системи економічних відносин.

Розвиток ринкових форм підприємницької діяльності вимагає нових підходів до організації і керування фірмою.

Система ринкової організації мікроекономіки включає в себе маркетинг і менеджмент.

Реалізація принципів маркетингу забезпечується за