УДК 339.137

Горлачук В. В.

ФОРМУВАННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯ В РЕГІОНІ

Розглядаються теоретичні засади розвитку конкурентоспроможних землеко- ристувань. Досліджуються механізми формування конкуретноспроможних земле- користувань та запроповано нові підходи до ефективної організації використання і охорони землі. Обґрунтовується вплив інноваційних процесів на підвищення конкурентоспроможності землекористувань та аграрного сектора України.

Ключові слова: конкурентоспроможність землекористування, землеустрій, грошова оцінка, економічна оцінка, державне управління, регулювання, стратегія, інноваційні технології, окупність затрат.

Рассматриваются теоретические принципы развития конкурентоспособных землепользований. Исследуются механизмы формирования конкурентоспособных землеиспользований и предложено новые подходы к эффективной организации использования и охраны земли. Обосновывается влияние инновационных процессов на повышение конкурентоспособности землепользований и аграрного сектора Украины.

Ключевые слова: конкурентоспособность, землеиспользование, денежная оценка, экономическая оценка, государственное управление, регулирование, стратегия, инновационные технологии, окупаемость затрат.

Theoretical principles of competitive lend-tenure's development are examined. Mechanisms of competitive lend-tenure's formation are probed and new approaches to the effective organization of usage and ground's guard are proposed. The influence of innovation processes on the increase of lend-tenure's competitiveness and competitiveness of the agrarian sector of Ukraine is grounded.

Key words: competitiveness, the use of land, monetary valuation, economic evaluation, governance, management, strategy, innovation, cost recovery.Вступ. Сучасний період світового економічного розвитку під впливом глобалізації та інтеграції посилюють взяємозалежність учасників цього процесу. Саме тому, в умовах надзвичайного зростання зовнішніх впливів на економічне життя українського суспільства центральним стає питання формування конкурентоспроможних землекористувань ринкового типу і забезпечення на цій основі сталого поступального розвитку. Така модель розвитку землекористування повністю виправдовує себе, оскільки за рахунок земельних ресурсів формується 95 % обсягу продовольчого фонду та дві третини фонду товарів споживання.

Першим спробам з'ясування базових принципів і підходів до розвитку конкурентоспроможних землекористувань присвячно низку наукових праць таких вітчизняних дослідників, як Д. Бабміндра,

В. Горлачук, Б. Динилишин, Д. Добряк, В. Месель- Веселяк, М. Ступень, А. Сохнич і ін. Але залишилися недостатньо розробленими теоретико- методологічні положення формування конкурентно- спроможних землеволодінь і землекористувань. У зв'язку з цим тема наукового дослідження є актуальною.

Метою роботи є узагальнення та поглиблення теоретико-методологічних засад і розробка практичних рекомендацій щодо формування конкуретноспроможних землекористувань України та її регіонів.

Обговорення проблеми. Щоб дати відповідь на питання сутності конкурентоспроможності землекористування, необхідно провести ретельний теоретичний аналіз всієї сукупності понятійно- категорійного апарату. Така умова є об'єктивно необхідною, оскільки у науковій і спеціальній літературі, мовному лексиконі поняття «конкурентоспроможність» ідентифікується з поняттям «конкурентоздатність», хоча, на нашу думку, ці поняття є абсолютно різними за глибиною свого змісту, що «відбивається як на якості досліджень, так і на обґрунтованості управлінських рішень, що зменшує дієвість зусиль, спрямованих на підвищення конкурентоздатності економіки країни» [ 1, с. 86]. Відсутність чіткої і єдиної методологічної основи у цьому важливому, відправному в теорії і практиці питанні призводить до того, що не тільки збіднюється економічна термінологія, але й появляються критичні висловлювання на адресу органів управління земельними ресурсами про суб'єктивне тлумачення понять «конкуретно- спроможне землекористування» та «конкуретноздатне землекористування», наданні їм невластивих рис і змісту.

Відповідно до цього, відзначимо, що на нашу думку, конкурентоспроможним є таке землекористування, яке при мінімальних затратах забезпечує максимальний прибуток з одиниці площі, завдяки виробництву екологічно чистої продукції без спричинення шкоди для навколишнього середовища. Але звернемо увагу, що конкурентоспроможність землекористування не завжди окреслюються вищеприведенним алгоритмом, оскільки джерела, що формують прибуток, забезпечують екологію навколишнього середовища за силою свого впливу можуть бути відмінними. Наприклад, землекористування, яке в цілому є неконкурентоспроможним, але таким можуть бути окремі його галузі: рослинництво, тваринництво, птахівництво і ін. У цьому випадку суб'єкт господарювання на землі завдяки сильним сторонам і можливостям (родючі ґрунти, науково обґрунтована система сівозмін, наявність меліорованих земель, близькість до водних джерел, пунктів здачі сільськогосподарської продукції, видового і породного складу тварин, коефіцієнта стабілізації екосистеми тощо) може підсилити слабкі сторони землекористування, ліквідувати його загрози зовнішнього і внутрішнього середовища, активізувавши прагнення до формування конкурентоспроможного землекористування.

До речі, така практика господарювання широко знаходила своє відображення в умовах колгоспно-радгоспної системи господарювання, коли завдяки галузі тваринництва активно розвивалася галузь рослинництва і навпаки - рослинництво ставало підґрунтям розвитку тваринництва і інших галузей сільського господарства. Цей досвід у сучасній практиці є методологічною підставою підсилення свого впливу на розвиток конкурентоспроможного землекористування, що демонструватиме стабільність у суспільстві. Виникає питання, як цього досягти?

Зрозуміло, що нині продукція сільського господарства, що доходить до споживача, проходить переважно чотири технологічних етапи: виробництво - продаж сировини - переробка сировини - продаж виробленої продукції. Через відсутність можливостей переробки виробленої, наприклад, озимої пшениці, суб'єкт господарювання зерно в якості сировини реалізує на ринку за цінами, які близькі до собівартості його виробництва, а часто і нижче собівартості, в результаті чого показники економічної ефективності його діяльності на землі є збитковими. У цьому випадку земля як головний засіб виробництва у сільському господарстві перестає бути капіталом, оскільки порушено основний принцип: гроші - капітал - гроші. Саме через це, землекористування не тільки не може бути конкурентоспроможним, але і не здатне забезпечити просте відтворення. Втім, трейдери, які скуповують зерно у товаровиробників з наступною його реалізацією отримують в середньому 150-200 тис. грн прибутку. Крім того, значна частина грошей осідає у переробників сировини і реалізаторів