Отже, об' єктом маніпулювання є більшість населення, яка очолюється, керується меншістю. До цього призводять складнощі суспільного життя, посилення соціально-економічних суперечностей у ньому, нерівномірний розподіл доступу громадян до інформації, зокрема до освіти, культури, чим відповідно, створюються перепони, що не дають індивідові осмислити підвалини суспільно-політичного життя. Людині стає все важче орієнтуватися у тому, що відбувається, охопити суспільно-політичний процес у цілому, бути компетентним у його головних питаннях, оцінювати загальний характер суспільних подій та проблем. Саме тому у громадянина виробляється безсвідоме відношення до суспільно-політичної реальності.

Структуру маніпулятивного процесу відображають через певну сукупність етапів:

планування впливу;

збору засобів впливу та відомостей про «об' єкт» маніпулювання;

наведення «контакту» з «адресатом» впливу та його «обробка». У політичній сфері це відбувається через засоби масової комунікації, які дають змогу охопити великі маси людей;

організації ситуації впливу. Саме ця ситуація і визначає умови маніпулювання. Для ефективності маніпулювання важливими є утворені умови та контроль за ними, тому необхідно враховувати зовнішні змінні взаємодії: фізичне оточення, культурні та соціальні контакти. Фізичні умови передбачають вибір місця впливу або ж його соціально-політичну організацію. Врахування культурного «фону» передбачає розгляд особливостей ситуацій спілкування, які визначаються культурними джерелами, традиціями, мовою, нормами, стереотипами сприйняття тощо. Соціальний контекст передбачає врахування сукупності змінних спілкування як на макро-, так і на мікросоціальному рівні. У даному випадку беруться до уваги розподіл ролей, взаємні відносини, норми цих відносин, сценарії спілкування тощо.

У процесі маніпулювання створюється відповідний простір взаємодії, і будь-які події, що відбуваються у цьому просторі, кимось ініційовані, організовані, спрямовані та контрольовані. У політичному процесі цей простір охоплює територію всієї держави та може виходити навіть поза її межі. У цьому просторі взаємодій здійснюється цілеспрямований психологічний та інформаційний тиск, який є водночас однією з ознак маніпулювання. Психологічний тиск полягає у здатності «пересилити» аудиторію, підкреслити свої переваги (позиційні, динамічні, ділові, силові, офіційні) і, відповідно, виявляти впевненість в успіху.

У науковій літературі, окрім цього, існують інші трактування структури процесу маніпулювання. Так, учені виділяють такі стадії розгортання цього процесу:

1. Визначення «вектора» дії, виходячи з підзавдань (відвернення уваги «адресата», зосередження його уваги на змісті повідом-

Збір інформації необхідний для виявлення «мішеней» впливу та «принад». Під «мішенями» впливу В. Шейнов розуміє особливості психіки «адресата», його слабкості, потреби та бажання, на які слід вплинути, аби підштовхнути його до дії у потрібному напрямі. «Принади» - це те, що полегшує ініціаторові досягнення його мети, допомагає привернути увагу «об'єкта» до вигідної для нього ситуації і водночас відвернути увагу від справжньої мети ініціатора впливу. Атракція має на меті створити умови для впливу ініціатора на «адресата» у потрібному йому напрямі: викликати до себе довіру, прихильність тощо [7, с. 302].

Російський соціолог В. Амелін зазначає, що в процесі політичного маніпулювання виконуються такі операції: впровадження у суспільну свідомість під виглядом об'єктивної інформації бажаного для певних груп змісту, вплив на «больові» точки суспільної свідомості, пробудження страху, тривоги, ненависті тощо, реалізація задекларованих та прихованих замислів, досягнення яких маніпулятор пов'язує з підтримкою суспільною думкою своєї позиції [1].

Отже, у процесі маніпулювання можна виділити такі три рівні:

перший - посилення існуючих у свідомості людей об'єктів впливу ідей, установок, мотивів, цінностей, норм, необхідних маніпуляторові;

другий пов'язаний із частковими, невеликими змінами поглядів об' єкта на ту чи іншу подію, процес, факт, які впливають на емоційне та практичне відношення до конкретного явища;

третій - це корінні, кардинальні зміни життєвих установок об'єкта впливу через повідомлення, зниження критичності в оцінці повідомлення, ізоляція від впливу з боку інших).

Підбір засобів впливу для здійснення психологічного тиску (перехоплення ініціативи, зменшення часу на прийняття рішення).

Пошук мотиву, який сприятиме проникненню у психологічну сферу;

Поступове нарощування тиску (тотальний, постійний, інтенсивний впливи) [3, с. 25].

Російський дослідник В. Шейнов запропонував таку модель процесу маніпулятивного впливу (рис. 1):

лення йому сенсаційних, драматичних, важливих для нього даних.

Маніпулятивний процес має також певні рамки. Виділяють крайні точки маніпулювання, однією з яких є неманіпулятивне або ж поза- маніпулятивне насильство. В умовах деяких політичних режимів (деспотія, диктатура, тоталітаризм), політичних станів громадянської чи міждержавної війни в суспільстві може домінувати фізичне, моральне, воєнне, політичне насильство суб'єктів влади щодо її об'єктів, і це насильство може здійснюватись настільки явно, відкрито й відверто, що відпадає необхідність маніпулювати свідомістю. Інша крайня точка - це подолання маніпулювання. Масова свідомість спроможна консолідуватись, накопичивши потенціал загальної та політичної культури, отримавши навички розгадування, розкриття маніпулятивних прийомів, що дозволить їй у значній мірі подолати маніпуляцію ззовні. Це подолання буде таким, що маніпулятор не досягне поставлених цілей, або ж маніпуляція виявиться малоефективною.

Усередині цих крайніх точок виділяють декілька ступенів, які характеризуються відповідними кількісними характеристиками міри впливу «суб'єкта» маніпулювання на свідомість «об'єкта». Це, по-перше, «повна» маніпулятивність, коли на масову свідомість здійснюється максимально можливий вплив. По-друге, це міра «часткової» недовіри до суб' єкта маніпулювання, коли в індивідів на підсвідомому рівні з' являється