між собою. Зважаючи на те, що на галузевому рівні біпартизм є загальним правилом, на національному (міжпро- фесійному) рівні участь держави є бажаною, і може бути навіть необхідною. У більшості країн - кандидатів на вступ до ЄС держава активно залучається до діалогу з самого початку реформ і є зазвичай ініціатором тристоронніх зустрічей для обговорення невідкладних і широкомасштабних реформ. У деяких країнах соціальний діалог поширюється і на інших учасників, таких як громадські організації та суспільні групи.
Зміст соціального діалогу на національному рівні, перш за все, визначається реаліями соціально-економічного життя і тому може бути різним залежно від потреб суспільства на різних етапах розвитку, проте часто він повинен реагувати на термінові події.
Предметом тристоронніх консультацій є такі питання, як соціальний захист, зайнятість населення, оплата праці, безпека та гігієна праці, розвиток людських ресурсів і професійна підготовка, трудове законодавство тощо. Слід зазначити, що всі питання соціального діалогу потребують залучення та активної участі соціальних партнерів до процесу їх вирішення. Проведення урядом консультацій з ними є обов'язковою та невід'ємною складовою успішного управління.
Соціальний діалог є механізмом, який не існує сам по собі. Він може розвиватись та виконувати свої функції тільки за наявності певних умов. Зокрема, це наявність політичної волі й відданості справі участі в соціальному діалозі з боку всіх сторін; сприятливе політичне середовище, зокрема політична демократія, необхідна для відкритого політичного діалогу; соціально зорієнтована ринкова економіка; відсутність адміністративно- командних методів управління економікою; поміркованість регуляторної політики держави щодо втручання в діяльність соціальних партнерів; повага до таких основних прав, як свобода асоціації та право на ведення колективних переговорів; відповідна інституційна підтримка (створення органів соціального діалогу); законодавча база, що регулює питання соціального діалогу; сильні, незалежні і достатньо репрезентативні представники роботодавців та працівників, які мають технічні можливості та доступ до відповідної інформації, необхідної для участі в соціальному діалозі [5, с. 91; 12, с. 106-107].
Соціальний діалог є практично цілісністю правових та політичних форм ведення колективних переговорів між уповноваженими суб'єктами, які представляють роботодівців та найманих працівників. Це процес узгодження на різних рівнях напрямків розвитку країни, регіону або окремих підприємств. При цьому принциповим елементом, навколо якого організований цілий комплекс діяльності партнерів, є можливість при- ділення уваги різноманітним інтересам соціальних груп при прийнятті рішень, встановленні стратегічних цілей і розробці програм розвитку. Функції соціального діалогу полягають у тому, що завдяки можливості артикуляції та модифікації своїх інтересів, соціальні партнери можуть досягти порозуміння, що, в свою чергу, призводить до вищого рівня їх ідентифікації зі змістом згоди і вироблених у цих рамках програм діяльності [7, с. 144-146]. Отже, можна говорити, що найважливіші очікувані результати соціального діалогу - це досягнення консенсусу в суспільстві, а також залучення соціальних груп до досягнення домовленостей щодо узгодження соціально- економічних інтересів.
Соціальний діалог в економічній сфері сприяє поліпшенню економічних показників, більшій збалансованості бюджету, зниженню рівня інфляції; у соціальній сфері - скороченню рівня безробіття, розвитку середнього класу, запобіганню маргіна- лізації населення, соціальному захисту працівників, підвищенню мотивації праці; у політичній сфері - падінню страйкової активності, участі груп інтересів у процесі прийняття рішень, забезпеченню політичної стабільності. Він є також доповненням до традиційних (правових, економічних, політичних, адміністративних) способів вирішення суперечок, конфліктів, розбіжностей, що використовуються у соціальній політиці.
Сутність соціального діалогу пов' язана із соціальною політикою держави. Здійснення соціально-економічних реформ у сучасному суспільстві також зв' язане з загостренням соціальних проблем, що потребує узгодження інтересів різних соціальних груп та владних структур цивілізованим, безконфліктним шляхом. Інструментом вирішення цієї проблеми служить соціальна політика держави, яка спроможна сконцентрувати зусилля державних органів на розв' язанні найгостріших соціальних проблем.
Якщо розглядати визначення соціальної політики в контексті інституту соціального діалогу, то найбільш вдалим є використане І. Григор'євою визначення соціальної політики, під яким розуміється діяльність держави й суспільства з узгодження інтересів різних соціальних груп і соціально-територіальних громад у сфері виробництва, розподілу та споживання, що дозволяють узгодити інтереси цих груп з інтересами людини та довготерміновими цілями суспільства [2, с. 2023]. Такий підхід указує на врахування в соціальній політиці принципів соціальної справедливості та соціального діалогу як основних цінностей сучасного громадянського суспільства.
Соціальна політика спрямована на підвищення добробуту населення шляхом діяльності в таких сферах, як зайнятість, соціальний захист, освіта, охорона здоров'я, житлова політика тощо. Можна стверджувати, що соціальна політика займає важливе місце в механізмі забезпечення потреб людини.
Найбільш пріоритетними цілями соціальної політики є: зниження соціальної напруженості та збереження миру і злагоди у суспільстві; досягнення соціальної справедливості; забезпечення соціально-політичної стабільності в державі; сприяння зайнятості кожного громадянина; функціонування системи соціального забезпечення; створення всебічних умов для гідного рівня життя людини; вирішення соціальних проблем, викликаних негативними наслідками економічних реформ у суспільстві.
Соціальна політика вирішує завдання, пов' я- зані із загостренням соціально-політичних конфліктів, збільшенням соціальної напруженості в суспільстві. Серед інструментів соціальної політики, які забезпечують використання легітнимних засобів зняття протистояння та зменшення рівня конфліктності між різними соціальними групами, виділяється соціальний діалог. Він, як спосіб здійснення соціальної політики, дозволяє забезпечити участь усіх соціальних груп у її формуванні. Завдяки соціальному діалогу здійснюється взаємодія суб' єктів соціальної політики, що сприяє узгодженню їх соціально-економічних інтересів. Виходячи з того, що соціальний діалог становить