Завдяки соціальному діалогу збалансовується економічна та соціальна політика. Збалансованість політики, соціальний захист і економічний зріст сприяє підвищенню рівня життя та розвитку країни.

Соціальний діалог також сприяє прояву інтересів до соціальної політики нових верств населення. Соціальна політика стає публічною та прозорою і таким чином призводить до того, що населення бере участь у реалізації цієї політики.

Н. Нечитайло вказує на те, що традиційно соціальний діалог являє собою більш-менш інсти- туціональний спосіб спілкування між державною владою (як правило, її виконавчою гілкою) та різними соціальними суб'єктами, що представляють інтереси значних соціальних груп, принциповою функцією яких є взаємне повідомлення думок та рішень стосовно цілей, інструментів і стратегій соціальної політики. Соціальний діалог є широко застосовуваним засобом підвищення ефективності політики держави і подолання недосконалостей стандартних механізмів парламентської демократії [7, с. 146]. Отже, соціальний діалог виступає політичним інститутом, який сприяє реалізації політичної участі різних соціальних груп.

Соціальний діалог за своєю сутністю відповідає цілям, завданням і функціям соціальної політики держави та посідає головне місце в механізмі узгодження інтересів та протиріч різних соціальних груп.

Серед функцій соціальної політики слід виділити такі, як захист, узгодження інтересів певних соціальних груп та окремих членів суспільства; оптимальне розв'язання суспільних суперечностей; гармонізація інтересів різних верств населення, створення умов для суспільної злагоди. Саме ці функції будуть найбільш ефективно виконуватись завдяки соціальному діалогу як одному з інструментів соціальної політики. Соціальний діалог є засобом досягнення цілей соціальної політики та сприяє процесу вироблення політичних рішень у цій сфері.

Як уже наголошувалось, одним із головних завдань соціальної політики є створення найкращих умов для життєдіяльності громадян, тобто забезпечення загального добробуту. Ключова роль у виконанні цього завдання належить державі, діяльність якої щодо задоволення соціальних потреб людини визначається як соціальна політика.

Автори дослідження «Соціальна держава: тернистий шлях до визнання. Світовий досвід і перспективи України» визначають соціальну політику як механізм реалізації соціальної функції держави [13, с. 253]. Тобто маємо прив'язку соціальної політики до соціальної функції держави, що дозволяє зробити припущення щодо розвитку структури соціальних функцій держави як підстави структуризації її соціальної політики. Отже, соціальна політика знаходить практичне втілення у функціонуванні соціальної держави, важливим елементом якої є соціальний діалог.

Обґрунтованою є думка, що однією із сут- нісних характеристик соціальної держави є соціальна справедливість. Це категорія соціально- економічна та політична, яка складає критерій оцінки суспільством будь-якої політики. Як зазначають Г. Дашутін та М. Михальченко, соціальна держава не може існувати у чистому вигляді. Вона може бути лише соціально-правовою державою, де на основі права регулюються соціальні відносини в межах конкретних критеріїв соціальної справедливості, які відбивають реальний економічний, політичний й моральний стан суспільства. Тобто термін «соціальна справедливість» беззмістовний у відриві від економічної, політичної, правової та моральної сфер суспільства [4, с. 131]. Крім того, соціальна справедливість є обов' язковою умовою встановлення загального і міцного миру, що було наголошено в преамбулі до Статуту МОП [15].

Слушною є теза Б. Орлова: «Соціальна держава - це не тільки надання підтримки тим, хто її потребує, це ще й забезпечення в країні здорового соціального клімату, розвитку без потрясінь, революцій і громадянських війн» [8, с. 90]. Це можливо завдяки використанню легітимного засобу щодо узгодження соціальних протиріч, а саме соціального діалогу, який дозволяє безконфліктним, цивілізованим шляхом виконувати такі завдання.

Можна погодитись із твердженням В. Дави- денко про те, що соціальність держави не в «гіперсоціальному» бюджеті, а в соціальному діалозі, здатному вплинути на формування соціально орієнтованої економіки (високої ціни людської праці та умов зайнятості). Саме від цього, а не від розмірів тимчасових соціальних виплат і допомоги, залежить, будуть громадяни бідними чи забезпеченими [3, с. 76]. Отже, це твердження підкреслює важливість соціального діалогу для забезпечення загального добробуту.

Таким чином, соціальна політика є засобом узгодження соціально-економічних інтересів різних соціальних груп та владних структур, а соціальний діалог виступає інструментом реалізації цього засобу.

Використання соціального діалогу в соціальній політиці сприятиме стабільному розвитку суспільства у всіх його сферах. Узгодження інтересів різних соціальних груп та владних структур за допомогою соціального діалогу сприяє соціальному миру та злагоді в суспільстві. Як зазначає А. Сіленко, у сучасній науковій літературі соціальна злагода визначається як система інститутів, механізмів і процедур, покликаних підтримувати баланс інтересів сторін, які беруть участь у переговорах щодо оплати й умов праці роботодавців і найманих робітників, сприяти досягненню взаємоприйнятного для них компромісу заради реалізації як корпоративних, так і загальносоціальних цілей [14, с. 19]. У свою чергу, забезпечення соціального миру та злагоди є важливою умовою соціальної стабільності. А «соціальна стабільність, як стверджує К. Лайкам, це такий стан соціальних процесів у країні, який дозволяє ... зберігати політичну стабільність у суспільстві» [6, с. 26]. Отже, можна зробити висновок, що соціальний діалог виступає тим чинником, який здатний забезпечити соціальну й політичну стабільність у суспільстві.

Як уже зазначалось, у нашій державі соціальний діалог визнаний одним з головних чинників забезпечення соціальної стабільності, про що йде мова в Указі Президента України від 29.12.2005 р. «Про