УДК 32:005.334

Кривошеїн В.В.

ФЕНОМЕН ГРУПОВОГО МИСЛЕННЯ ЯК ЧИННИК РИЗИКУ ПРИЙНЯТТЯ ПОЛІТИЧНИХ РІШЕНЬ

Розглядається проблема групового мислення як можлива складова політик- ного рішення. Звертається увага на той факт, що останнім часом розвивається нова галузь прикладної політології - політична ризикологія. Ризик розглядається як елемент процесу прийняття і реалізації рішень, котрий звичайно пов'язується з вимірюванням імовірності помилки або успіху того чи іншого вибору в ситуації з декількома альтернативами.

Ключові слова: групове мислення, політичне рішення, політична ризикологія, ситуація з декількома альтернативами, чинники політичного ризику.

Рассматривается проблема группового мышления как возможная составляющая политического решения. Обращается внимание на тот факт, что в последнее время развивается новая отрасль прикладной политологии - политическая рискология. Риск рассматривается как элемент процесса принятия и реализации решений, который обычно связывается с измерением вероятности ошибки или успеха того или другого выбора в ситуации с несколькими альтернативами.

Ключевые слова: групповое мышление, политическое решение, политическая рискология, ситуация с несколькими альтернативами, факторы политического риска.

The problem of group thought is examined as a constituent of political decision is possible. Attention applies on a that fact which lately develops new industry of the applied political science - political rizikologiya. A risk is examined as an element of process of acceptance and realization of decisions, which usually contacts with measuring of probability of error or success of that or other choice in a situation with a few alternatives.

Key words: group thought, political decision, political rizikologiya, situation with a few alternatives, factors of political risk.

Останнім часом розвивається нова галузь прикладної політології - політична ризикологія - наука про основні закономірності, принципи та інструментарій виявлення, врахування, оцінювання та управління політичним ризиком, який відображує характерні особливості сприйняття зацікавленими суб'єктами діяльності об'єктивно існуючих невизначеності, конфліктності, іманентно притаманних процесам цілеполягання, оцінювання, управління об' єктами політичного ризику, котрі обтяжені можливими загрозами та невикористаними можливостями. Основними напрямами політичної ризикології є: аналіз та оцінка суверенного ризику (ризику країни); управління політичним ризиком; венчурні (від англ. venture - ризикована справа; ризикувати, відважитися [на щось]) політичні технології; прийняття рішень в умовах соціально-політичної невизначеності. У рамках останнього напряму важливого значення набуває проблема визначення чинників ризикованості прийняття політичних рішень. Метою даної статті є розкриття феномена групового мислення як одного з визначальних чинників прийняття політичних рішень.

Проблема визначення чинників ризикованості прийняття політичних рішень пов'язана з теорією перспективи («проспектів») А. Тверські та Д. Ка- немана, згідно з якою людські емоції і наша нездатність розуміти причини своєї поведінки відрізняються від нормального раціонального ухвалення рішення [1-3]. Теорія проспектів, де проспектом називають «ставку» як «гру» з імовірнісними результатами, відноситься до психологічних моделей, оскільки вона спрямована на пояснення ефектів прийняття рішень з погляду психологічних механізмів їх регуляції (тенденція суб'єкта до спрощення вибору, надання більшої значимості детермінованими результатами, зміна переваг при переході від виграшів до програшів та ін.).

Модель А. Тверські і Д. Канемана диференціює роль процесів суб'єктивного опосередкування виборів. Тим самим вона є нормативною, але психологічною теорією. Замість очікуваної величини виграшу як атрибуту альтернативи вводиться уявлення про «міру корисності». Розвивається тенденція заміни поняття об'єктивованої ціни альтернативи оцінкою її суб'єктивної корисності. У теорії проспектів використовується уявлення «вагів рішень», які не підкоряються аксіомам імовірностей і не повинні інтерпретуватися як «міри переконаності». Вага рішень - це не ймовірність і не міра впевненості, це міра впливу ймовірності події на її бажаність [4].

Теорія перспективи («проспектів») критично виокремлює значення контексту ухвалення рішення. Ми часто відчуваємо деякий жаль з приводу певного рішення, коли ми зосереджуємо увагу на подіях, які не відбуваються, але могли б відбутися (див.: [5-7]). Тому для психології це - контрольна точка для оцінки ризику (див.: [8-10]).

Поль Словік та його колеги Б. Фішхофф, С. Ліхтенстайн та інші науковці [11-16] створили психометричну парадигму. Психометричні цілі аналізу ризиків ґрунтуються на положеннях теорії раціональної поведінки, утилітарної філософії, яка обумовлює людей як «користолюбних акторів вимірів» [17, р. 20-24]. Психологія розглядає наші неефективні відповіді на інформацію про ризик або сценарій ризиків як в основному ірраціональні чи нерозумні [18, р. 13].

Останнім часом проводилися дослідження взаємодії причин і раціональності, впливу афектів та емоцій у процесі ухвалення рішення і розумінні ризику [15; 19]. У ході своїх наукових пошуків психологи створили профілі особи, що ризикує [20].

Для пояснення індивідуальних видів ризику частіше за все використовують думку, поширену в психології, про те, що схильність до ризику є рисою особи. Проте більшість наукових досліджень не підтверджують цієї гіпотези. За одними даними ризикована поведінка позитивно корелює з високою потребою в самоствердженні, домінуванні й агресії, негативно - з сильною потребою в незалежності і великою наполегливістю в діях.

Суттєвий прорив у напрямку виокремлення сфери прийняття рішень як предмета психології, а не лише предмета математичного моделювання здійснив польський психолог Ю. Козелецький. У своїй праці «Психологічна теорія рішень» [21] він створив класифікацію завдань, розподіливши їх на відкриті та закриті: перші передбачали розвиток процесів гіпотезобудівництва та інших проявів, що характеризують мислення в умовах «розв'язання проблем» (problem solving); другі актуалізували «прийняття рішень» (decision making) як вибори суб'єкта у заданій системі альтернатив в умовах