Польський психолог розкриває зміст поняття «ризиковане завдання», яке визначається згідно з «побутовим розумінням» - це «ситуація, у якій наявна невизначеність результату, що буде отриманий» [21, с. 50]. Альтернативами для вибору в такому завданні може бути все, що людина здатна розрізнювати: предмети, відносини або операції. Ризиковані завдання можуть бути простими та статичними, складними та статичними, простими та динамічними або складними та динамічними. Усі ці види завдань передбачають розгортання процесів, що готують прийняття рішень як психологічно опосередкованих виборів (виборів із заданих альтернатив). Детерміністські - не ризиковані - завдання характеризуються тим, що обране рішення (альтернатива) однозначно приводить до певного рішення. Інтелектуальне орієнтування та вибори в таких завданнях не пов'язані з процесами прийняття рішень, хоча тут дуже важливо враховувати, як для суб'єкта виглядає завдання. Образ як імовірнісного, так і детерміністичного завдання може не співпадати з об'єктивними характеристиками ситуації.

Модель статичного завдання з ризиком - це сукупність парі, які іноді називають лотереями або ставками. «Лотерея складається з альтернативи і сукупності результатів, що їй відповідають - вони настають з відомим розподілом ймовірностей» [22, с. 52].

У зв'язку з цим Т.В. Корнілова зазначає, що таке звуження розуміння прийняття рішень як вибору з лотерей «стало важливим містком при співвіднесенні непсихологічних нормативних підходів до ПР (прийняття рішень - В.К.) і психологічних теорій, які переформулювали проблему: вивчати не те, як має поводити себе людина при ПР, а те, як вона реально орієнтується на складові ситуації при ПР. У центрі психологічних досліджень постали емпіричні стратегії ПР, тобто стратегії, що реалізуються суб'єктом» [23, с. 10].

Ризики прийняття політичних рішень можна розрізняти за суб'єктно-об'єктними характери- тиками на індивідуальні та групові. Для пояснення індивідуальних видів ризику частіше за все використовують думку, поширену в психології, про те, що схильність до ризику є рисою особи. Проте більшість наукових досліджень не підтверджують цієї гіпотези. За одними даними ризикована поведінка позитивно корелює з високою потребою в самоствердженні, домінуванні й агресії, негативно - з сильною потребою в незалежності і великою наполегливістю в діях. Експериментальні дослідження, проведені польським психологом Ю. Козелецьким, не виявили жодного істотного зв'язку між схильністю до ризику і такими властивостями особи, як стать, екстраверсія / інтроверсія, наявність егоцентричних або соціальних установок [21]. Деякі інші дослідники, зокрема М.А. Котик [24], вважають, що схильність до ризику пов' язана з переважаючими потребами, актуальними мотивами, домінантністю, екстравертованістю, ригідністю, егоцентризмом, легковажністю, недобросовісністю, боязкістю тощо. Висловлюються думки про те, що характер ризикованої поведінки пов' язаний із вольовими якостями, фокусом контролю, мотиваційною спрямованістю і рівнем прагнень особи. Необґрун- тований ризик може бути результатом неадекватного сприйняття небезпеки. Таким чином, сьогодні не можна однозначно говорити про схильність до ризику як про рису особи.

У деяких дослідженнях під ризиком розуміється ситуація неминучого вибору між декількома варіантами дії: менш привабливим, але більш надійним і більш привабливим, але менш надійним. Досягнення результату при другому варіанті завжди проблематичне і пов'язане з можливими несприятливими наслідками. Такий підхід до розуміння ризику дозволяє в рамках концепції мотивації досягнення пояснити прояв у особистості тенденції до ризику в умовах вільного вибору задач різної складності, вияснити зв'язки між рисами і якостями людини, її темпераментом, мотивами поведінки, з одного боку, і підвищеною або зниженою схильністю до ризику - з іншого.

Ризик розглядається як елемент процесу прийняття і реалізації рішень, котрий звичайно пов' язується з вимірюванням імовірності помилки або успіху того чи іншого вибору в ситуації з декількома альтернативами. Значимими тут є дослідження, в яких поняття «ризик» використовується для аналізу прийняття рішень у проблемних ситуаціях, котрі реалізуються через протиріччя між розмаїттям зовнішнього середовища і набором настанов суб'єкта, які обмежують це розмаїття. Від успіху розв' язання даного протиріччя залежить оптимальність рішення, що приймається. У зміст проблемної ситуації входять компоненти, пов'язані з її «інформаційним контуром». Оскільки психологічні детермінанти рішення змінюються від характеру, обсягу і якості інформації, то до інформаційних параметрів проблемної ситуації відносяться ризик, конфлікт, невизначеність.

Ризик прийняття індивідуальних рішень розглядається також як прагматистська тенденція, пов'язана з розрахунком шансів на успіх. Цей ризик мотивований, доцільний. Він завжди розрахований на ситуаційні переваги. Це ризик для чогось: заради самоутвердження, грошей, кар'єри тощо. Радянський психолог В. Петров- ський сформулював гіпотезу про існування «надситуаційного» ризику [25]. Він експериментально довів, що момент ризику здатен виступати не лише у вигляді характеристики мети діяльності, що реалізує її мотив, зовнішній по відношенню до самого ризику, але й у вигляді самостійного мотиву діяльності, тобто поряд з доцільним, мотивованим ризиком існує і безкорисний ризик, «ризик заради ризику», ризик, так би мовити, очищений від сторонніх мотивів. Надситуативний ризик як особлива форма прояву активності суб'єкта пов'язаний з існуванням «надситуативної активності», яка являє собою здатність суб'єкта підноситись над рівнем вимог ситуації, ставити цілі, надмірні з точці зору вихідної задачі. Надситуаційна активність виступає в явищах творчості, пізнавальної, інтелектуальної