На відміну від індивідуальних, групові рішення більш об'єктивні, вони володіють більшою вірогідністю реалізації. Група вирішує проблеми швидше і точніше. Доведено також, що рівень ризику, якому надається перевага групою, вище середнього ризику порівняно з індивідуальними рішеннями. На ризикованість дій чинить вплив чисельність групи, а також вид її організації. Деструктивні процеси в груповій динаміці знижують рівень групової взаємодії, що збільшує можливість необгрунтованого ризику.

Це пояснюється проявом феномена групового мислення ^гоирШіпк) - він був відкритий американським психологом Ірвіном Джанісом при вивченні груп, що ухвалювали політичні і військові рішення. Виявилось, що групи з незмінним складом через деякий час починали ухвалювати дуже непрофесійні рішення. Феномен «групового мислення» є «стиль мислення людей, повністю залучених в єдину групу; у цій групі прагнення до однодумності важливіше за реалістичну оцінку можливих варіантів дій» [26, р. 9].

Ірвін Джаніс та Леон Манн виділили наступні характерні риси групового мислення [27, р. 130-131]:

ілюзія невразливості, що породжує підвищений оптимізм і дозволяє приймати рішення з підвищеним ризиком;

завищені очікування від власних рішень;

стереотипне ставлення до супротивника, що виражається в заниженні його потенціалу;

прямий тиск на тих членів групи, які висловлюють сильні аргументи проти групових стереотипів;

самоцензура на предмет відхилення від групового консенсусу - кожен член групи намагається підлаштовувати свою думку під колективні рішення;

ілюзія одностайності, що породжує груповий конформізм - психологічний феномен, коли окремий індивід піддається груповому тиску і змінює свою точку зору на загальну;

наявність таких членів групи, які оберігали б її від появи інформації, яка набуває альтернативного характеру щодо ухвалюваних у групі рішень.

У більш концентрованому вигляді основні риси групового мислення услід за І. Джанісом сформулював польський психолог Ю. Козелецький [21, с. 391-392]:

конформістське мислення - всіх, хто відмовляється ухвалити рішення більшості, виганяють із групи;

тенденційний добір інформації - група самоізолюється від інформації, яка могла б поставити під сумнів правильність ухвалюваних нею рішень;

надоптимізм - переоцінка вірогідності успіху і недооцінка вірогідності невдачі;

переконання у всесильності групи - переоцінка її компетентності і недооцінка сили конкурентів;

оманливість ініціативи - група вважає, що володіє ініціативою у вирішенні проблеми, проте це часто буває далеко не так.

Достатньо близькі до характерних рис групового мислення і деякі інші психологічні феномени - наприклад, так зване «підпирання», коли особи, що ухвалюють рішення, свідомо і багато в чому штучно перебільшують привабливість тих рішень, яким ними надається перевага, і спеціально занижують можливий позитивний ефект рішень, які вони готові відхилити [28, р. 38].

Висновок про те, що групові рішення є більш ризиковані, ніж індивідуальні, був підтверджений у ході чисельних експериментальних досліджень. Проведені міжнародні і порівняльні крос- культурні дослідження (див., наприклад: [29]), а також дослідження динаміки групи [30, р. 66-68], свідчать про те, що прийняття групою рішень обумовлене особливостями індивідів. Саме під час вивчення процесів групового прийняття рішень були виявлені явища зсуву ризику і групової поляризації, які свідчать про те, що групові рішення не зводяться до суми індивідуальних, а виступають специфічним продуктом групової взаємодії. Феномен зсуву ризику означає, що після проведення групової дискусії зростає рівень ризикованості групових або індивідуальних рішень порівняно з початковими рішеннями членів групи.

Відкриття цієї закономірності на початку 1960-х років було дещо несподіваним. На рівні буденних уявлень вважалося, що групові рішення звичайно більш консервативні і обережні. Однак досвідним шляхом вдалося встановити, що людина, що діє у групі, як правило, готова прийняти рішення з більшим рівнем ризику, ніж індивід, що діє наодинці.

Для вивчення явища зсуву ризику проводилися різні експерименти. Під час одного з них учасникам пропонувалися 12 гіпотетичних ситуації, в яких шанси на успіх різнились від 1/10 до 9/10 (див.: [31]) Схильність до ризику учасника випробування визначалася залежно від вибору ним відповідного рішення. Експеримент будувався таким чином, що спочатку приймались рішення індивідуально, потім проводилося групове обговорення цих гіпотетичних ситуацій, після чого учасники вдруге повідомлювали про свої рішення. Потім порівнювалась ризикованість індивідуальних рішень до і після групової дискусії.

Дещо інша процедура експерименту описана Е. Сесілом, Дж. Черкоффом і Л. Куммінгсом (див.: [32]). Після попередніх випробувань було організовано три типи малих груп. У групах першого типу більшість учасників обирала найбільш ризиковані рішення, групи другого типу складалися з людей, більшість з яких обирала найменш ризиковані рішення, і у групах третього типу не було яскраво вираженої більшості. Після прийняття учасниками самостійних рішень, які містили різні шанси на успіх, вони були втягнені у групову дискусію з обговорення інших можливих варіантів. Результати показали - груповий тиск в обох випадках відіграє значну роль у зміні рівня ризикованості рішень, що приймаються, і ризик на індивідуальному рівні в силу різних причин, пов'язаних з особливостями групової поведінки, відрізняється від групового ризику.

Зроблені в ході цих досліджень висновки вказують на необхідність при практичному використанні методик прийняття групових рішень враховувати психологічні, моральні та інші чинники, що характеризують взаємодію між членами цих соціальних утворень, наприклад, такі, як наслідування, змагальність тощо.

Відкриття явища зсуву ризику