УДК 32.001+342.4

Турчин Я.Б.

ОСНОВНІ ЕТАПИ СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТКУ КОНСТИТУЦІЙНИХ ІДЕЙ О. ЕЙХЕЛЬМАНА

У статті виділено основні етапи становлення і розвитку конституційних ідей відомого українського громадсько-політичного діяча кінця XIX - першої третини ХХ ст. О. Ейхельмана, а саме: дореволюційний та революційно-еміграційний. Їхній аналіз здійснюється через виокремлення конституційної діяльності і базових засад конституційних проектів державного розвитку вченого (спочатку царської Росії, а згодом - незалежної Української держави). Розглянуто трансформацію конституційних позицій О. Ейхельмана, доведено їхній демократизм та актуальність в умовах сучасного процесу державотворення в Україні.

Ключові слова: О. Ейхельман, конституційні принципи державного будівництва, демократизм, державна незалежність України.

В статье выделены основные этапы становления и развития конституционных идей известного украинского общественно-политического деятеля конца XIX - первой трети ХХ в. О. Ейхельмана, а именно: дореволюционный и революционно-эмиграционный. Их анализ осуществляется через выделение конституционной деятельности и базовых основ конституционных проектов государственного развития ученого (сначала царской России, а впоследствии - независимого Украинского государства). Рассмотрена трансформация конституционных позиций О. Ейхельмана, доказан их демократизм и актуальность в условиях современного процесса создания государства в Украине.

Ключевые слова: О. Ейхельман, конституционные принципы государственного строительства, демократизм, государственная независимость Украины.

The main stages of the formation and development of the constitutional ideas of the famous Ukrainian public and political figure of the end of XIX - the first third of XX century. of O. Eihelmann namely the pre-revolutionary period of emigration are market out. Their analysis is carried out though the constitutional separation of constitutional principles and basic projects of the state development of the scientist (first imperial Russia and later the independent Ukrainian state). The transformation of the constitutional positions of O. Eihelmann is considered, their democracy and relevance in the conditions of the modern process of state building in Ukrainian are proved.

Key words: O. Eihelmann, constitutional principles of state building, state independence of Ukraine.

У процесі державного розвитку України пріоритетним є формування громадянського суспільства, становлення демократичної, правової і соціальної держави. Реалізація визначених цілей значною мірою залежить від рівня конституційно- правового регулювання найважливіших суспільних відносин. Очевидним є факт, що конституційне будівництво в нашій державі не завершилось і перебуває в стадії активного обговорення у рамках «конституційної реформи». Важливо, що уточнення і вдосконалення норм Основного закону повинні проводитись із залученням набутого історичного досвіду, державотворчих і конституційних ідей українських учених і політичних практиків минулого. Адже і в чинній Конституції

України наголошується про зв'язок її правових норм з багатовіковою історією українського державотворення [7, с. 3].

Принципово новий етап розвитку конституційних ідей пов'язаний із періодом зростання національно-визвольного руху в Україні початку ХХ ст. На думку сучасних українських дослідників, активну конституційну діяльність членів уряду УНР значною мірою можна пояснити його хитким становищем у пореволюційному лихолітті. Зокрема, Д. Яневський, розглядаючи політичні системи України 1917-1920 рр., стверджує, що в окреслений період на теренах України (в межах 1991 р.) функціонувало або було проголошено принаймні півтора десятки державних та квазідержавних утворень. Їхня діяльність визначалася, регламентувалася та змінювалася на підставі близько 50-ти конституцій, конституційних актів, універсалів, декларацій, постанов, ухвал, а також рішень більшовицьких партійних з'їздів та інших керівних органів РКП(б) [15, с. 428].

Загалом основні положення українського конституціоналізму репрезентовано трьома напрямками: ліберальним, консервативним і соціалістичним. Прямий вихід на сьогодення України має ліберально-демократичний, який за своїм змістом найближчий до сучасних проектів незалежної і суверенної держави [8, с. 245]. Він представлений двома проектами Конституції УНР, підготовленими Урядовою Комісією з розробки Конституції Української держави і професором О. Ейхель- маном, які так і не стали реалізованими в тогочасних суспільно-політичних умовах. Автор останнього проекту, О. Ейхельман, є відомим представником еміграційної вітчизняної політичної думки міжвоєнного періоду, ідеологом національно-визвольного руху українського народу за незалежність на початку ХХ ст., фаховим правником і педагогом, визнаним теоретиком міжнародного та адміністративного права.

Попри вагомі науково-теоретичні здобутки О. Ейхельмана у визначенні змісту і функцій основних структурних елементів державної організації УНР, його суспільно-політичні погляди є недостатньо вивченими. До певної міри вони дістали наукову оцінку в політологічних працях В. Потульницького, О. Мошак, О. Мироненко, Т. Андрусяка. Натомість правові аспекти державної організації, відображені ним у конституційному проекті, проаналізовано в дослідженнях Н. Єфремової, А. Присяжнюка, С. Кащенко та ін. Водночас значна частина праць О. Ейхельмана залишається маловідомою в наукових колах, незважаючи на їхню актуальність з погляду практичної державотворчої доцільності. Недослі- дженими є наукові розвідки сучасників О. Ейхель- мана, які відображають і аналізують базові принципи конституційного світогляду вченого. Мова йде про праці С. Дністрянського, В. Старо- сольського, С. Шелухіна, П. Клунного, Г. Шияно- ва, В. Біднова. Тому метою публікації є не лише виділення основних періодів становлення конституційних ідей і пропозицій О. Ейхельмана, а й визначення фундаментальних засад державного будівництва вченого, висвітлення ґенези його суспільно-політичного світогляду.

Конституційні переконання О. Ейхельмана почали формуватись ще за часів царської імперії, коли Україна входила до складу Росії як її губернія. Розвиток суспільно-політичних процесів на початку ХІХ ст. засвідчив, що 1905 рік для царської Росії позначився новим революційним піднесенням. З одного боку - назрівало народне невдоволення, з іншого - посилювалась