Територіальні кордони Української держави визначались історичними українськими землями, які здебільшого були заселені українцями. Автори проекту намагались розв'язати гостре національне питання, зокрема, передбачали створити автономії з відповідними Краєвими Радами - для тих територій України, які мають окремий культурно- господарський інтерес. Державна Рада вирішувала питання про тип автономії і визначала обсяг повноважень Краєвих Рад. Територіям українських земель, які під час національної революції утворили окремі державні організми, пропонувалось увійти до складу УНР на федеративних засадах рішенням місцевого законодавчого органу.

Запропонований Урядовою Комісією проект Конституції надавав важливе значення питанню захисту прав і обов'язків громадян, висвітлював соціальні аспекти державного буття, що вказує на його правовий характер і демократичність. Урядовий проект, до роботи над яким був залучений і О. Ейхельман, носив деідеологізований характер та повністю ґрунтувався на правах людини і загальнолюдських цінностях, актуальних для цього періоду розвитку України. Сучасні дослідники дотримуються думки, що загалом він є досить продуманим, юридично грамотним і, безперечно, демократично спрямованим.

На думку О. Мироненка, запропонований проект Основного закону у концептуальному плані відкидав уявний конституціоналізм, а точніше - квазіконституціоналізм. Він базувався на основі новітнього класичного (реального, договірного, революційного) конституціоналізму, джерелами якого вважались англійська, американська та революційні французькі конституції. Проект максимально наближався до республіканського федеративного типу Конституції США та англійського парламентського абсолютизму, крім того, що місце парламентарної монархії в УНР зайняла б парламентарна республіка [9, с.177].

Разом з тим він отримав і критичну оцінку в науково-політичних колах того часу. Зокрема, С. Дністрянський виділив основні недоліки урядового конституційного проекту. По-перше, це введення пропорційної системи виборів, по-друге, формування уявлення про те, що православна церква є рівноправним суб'єктом суспільно- політичного життя на рівні з державою, по-третє, неповне відображення прав національних меншин [2, с. 305-306]. Та головним недоопрацюванням дослідник вважав те, що проект не містив жодної норми «.про затвердження «основного державного закону» через волю народу.» [1, с. 233]. Натомість до прогресивних положень проекту конституції УНР, розробленого урядовою комісією, С. Дністрянський відніс такі: рівність прав жінок і чоловіків у цивільному і політичному житті; правову охорону людської праці і робітників; постанову проекту про приватну власність та вирішення земельного питання.

Подібних до С. Дністрянського позицій у сфері конституційного будівництва дотримувався і О. Ейхельман, неодноразово наголошуючи про доцільність впровадження і реалізації принципу народоправства, широкої участі населення в державницькій роботі, відповідності норм конституції народним уподобанням, а також використання досвіду сучасних демократичних держав, наприклад, Америки і Швейцарії.

Сучасники вченого, аналізуючи конституційні проекти періоду УНР, а саме: проект конституції УЦР від 29.04.1918 р., П. Скоропадського від

р., «Закон трудового конгресу» від

р., Закон С. Петлюри від 12.11.1920 р., проекти конституції для Західних Земель, відзначають надзвичайно високий професійний рівень проекту Основного закону УНР О. Ейхельмана. Якщо, підкреслюють вони, проект УЦР «...відзначився некритичним дублюванням європейських зразків, має спекулятивний характер і не поєднується з українським соціально-історичним ґрунтом», то проект О. Ейхельмана «...побудований на основі глибокого аналізу соціальної структури українського народу і його ідеалів, виношених кращими борцями за визволення і є зразком надзвичайної цінності для правно- державної організації Українського народу» [12, арк. 63]. Його основою є погляди М. Драгоманова, із відмінністю у тому, що останній через надмірне захоплення ідеєю захисту особи від держави спровокував появу в конституційних розробках елементів анархізму. У поглядах О. Ейхельмана, навпаки, ідея негативізму держави поступалась позитивному сприйманню державних форм, як необхідної умови забезпечення волі народу і окремих громадян. Дослідник ліквідував негативізм державної влади через реалізацію у своєму проекті низки демократичних механізмів, а саме: загального виборчого права, права референдуму, відповідальності органів і агентів державної влади перед народом, що гарантується самою системою державного устрою, а також широкими правами суб'єктів федерації [12, арк. 65].

Значна частина тогочасних учених, громадсько- політичних діячів високо оцінила авторський проект Конституції УНР О. Ейхельмана, зокрема, С. Дністрянський виділяє специфіку конституційного бачення вченого, концентрацію уваги виключно на територіальний простір УНР; побудову державної конструкції від центральної влади федеративної держави, а далі - через конструкцію «земель», як поодиноких елементів державного зв'язку, до громад. Натомість С. Шелухін відзначив науковий підхід у конструюванні проекту, використання як українського, так і зарубіжного досвіду, насамперед, США, Швейцарії та інших європейських країн. Серед базових принципів проекту він виділив такі: побудову республіканського демократичного устрою; утворення двопалатного парламенту; реалізацію ідеї соборності, коли федеративний зв'язок складових частин республіки утворено з додержанням суверенітету держави загалом, а також кожного з її структурних елементів, починаючи від сільських громад [14].

Здебільшого опоненти критикували проект Основного закону О. Ейхельмана за його деталі за- цію та об'ємність. Дійсно, документ складається із 345 статей, об'єднаних у п'ятнадцять розділів. Учений дотримувався позиції, що Конституція України не може бути лаконічною, як Основний закон США чи Франції, бо має широко і детально регулювати різні сфери конституційно-правових відносин. Значною мірою це визначалося особливостями політико-історичного розвитку України.

Водночас критики виділяли і новітні підходи О. Ейхельмана у розв' язанні актуальних питань українського конституційного