З цієї точки зору важливу роль відіграла також розробка ідеї державного суверенітету замість положення, при якому кожен феодал вважав себе повновладним сувереном. Відомий французький публіцист періоду релігійних воєн Ж. Боден [6], що сформулював цей принцип, вважав основоположною ознакою держави суверенітет. На його думку, держава є правом суверенної влади над усіма членами суспільства і всім тим, що їм належить. Держава утворюється тоді, коли розрізнені члени співтовариства об'єднуються під єдиною вищою владою, тобто суверенітетом.

Розвиваючи цю традицію, Т. Гоббс стверджував, що держава отримує свою легітимність або мандат на подолання стану війни в результаті угоди між усіма членами додержавного співтовариства людей. Громадянське суспільство, що виникло на основі цієї угоди, розглядалося як еквівалент держави і його законів. Як вважав Ж. Ж.-Руссо, втративши свою природну свободу, люди, боячись втратити свої природні права, вступили у суспільний договір, покликаний забезпечити таку форму асоціації, яка захищає й оберігає усією загальною силою особистість і майно кожного з членів асоціації і завдяки якій кожен, з'єднуючись зі всіма, підкоряється, проте, лише самому собі і залишається вільним, як і раніше. Як стверджував Ж. Ж.-Руссо, ця асоціація, що колись іменувалася «Громадянською громадою, нині ж іменується Республікою, або Політик- ним організмом: його члени називають цей політичний організм Державою, коли він пасивний - Сувереном, коли він активний - Державою - при зіставленні його з йому подібними. Щодо членів асоціації, то вони в сукупності отримують ім'я народу, а окремо називаються Громадянами, якщо беруть участь у верховній владі, і підданими, якщо підкоряються законам Держави» [5].

Крім того, якщо для Т. Гоббса і Дж. Локка [7] громадянське - цивільне суспільство цивілізоване саме тому, що це безпосередньо політичне суспільство, то для Ж. Ж.-Руссо воно ще не політичне: політичним воно стає лише на основі рівноправного суспільного договору з владою, і лише тоді, на такій договірній основі поєднання цивільних і політичних стосунків, виявляється новим, відродженим природним станом справжньої цивілізації.

Сформована таким чином державність (абсолютистська у Т. Гоббса і правова у Дж. Локка) здатна приборкати інстинкти, гарантувати суспільний порядок, і суспільство, готове передати владі право на його заспокоєння і підкорятися їй, визнавалися політичними. Політика виконувала в державі і суспільстві свої регламентуючі функції. Ж. Ж.-Руссо, проте, виявляє, що давній конфлікт влади і народу однією передачею влади не долається, оскільки, говорячи іншими словами, суспільство пізньофеодального і ранньобуржуаз- ного часу відтворює стосунки колишнього, «при- родного стану». Але і сповна цивілізоване (на договірних, русоїстських початках) суспільство, що стало громадянським, якщо воно при цьому не стає політичним, залишається в опозиції державі. А отже, і договірність як організаційний принцип цих стосунків зберігається як постійний предмет політичної дискусії. Стосунки суспільства і влади двосторонні, це політичні стосунки. Щоб стати цивілізованим, суспільство повинно вступити саме у такі відносини з владою. Але вони суть цивілізованих стосунків. Тоді і держава, що вступила в двоєдині, - політичні і цивілізовані - стосунки з суспільством, повинна цивілізуватися і скласти одне ціле з громадянським суспільством.

Важливе значення при формуванні поняття «Громадянське суспільство» в XVII столітті мала концепція індивідуалізму, розроблена Т. Гоббсом, Дж. Локком, Ж. Ж.-Руссо і Ш. Монтеськ'є [8-11], що ставила на порядок денний питання про свободу особистості як громадянина суспільства, незалежно від держави. У результаті традиційна концепція societas civilis, особливо з другої половини XVIII століття, стала піддаватися ерозії і, відповідно, передивлятися. Це все більш виразно стало виявлятися в традиції, представленою Дж. Локком, яка виходила з визнання факту існування суспільства вже в природному стані. Так, згідно з Дж. Локком, суспільство передує державі, воно існує «за природою». Держава, за Дж. Локком, є якимось «новим тілом» з комплексом прав, що перевершують права окремих осіб, складових його. Якщо в Т. Гоббса немає поняття суспільства, яке передує політичній владі, то в Дж. Локка держава утворюється на основі суспільних стосунків, що існують у природному стані. Якщо яким-небудь чином уряд знищується, то суспільство зберігається зі всіма своїми природними законами і правами. Народ, що становить суспільство, є сувереном, і через це, хоча з утворенням держави суверенітет суспільства переходить до нього, воно не може повністю поглинути суспільство. Більш того, головна мета держави полягає в захисті цього суспільства. У мислителів цієї традиції держава приходить не на зміну суспільству, а покликана управляти ним, держава - це інструмент суспільства, за допомогою якого воно актуалізує себе.

Можна передбачити, що ідея створення суспільства нового типу влади засобами політики стала однією з ключових для суспільно-політичної теорії періоду формування капіталістичної формації. Державу створює громадянське суспільство. Але і суспільство створює державу і під своїм контролем передає їй частину своїх прав. Якщо цивілізується суспільство, то цивілізуватися повинна і держава, без цивілізованої влади не виникає і цивілізованого народу. У цьому саме сенс концепції взаємодії влади і суспільства. Народ і держава пов'язані договором і довірою, заснованими на трьох початках державної політики і поведінки суспільства: моральному порядку, знанні і праві. Єдність початків зумовлює єдність держави і суспільства. Тим самим вирішувалося протиріччя природного (у людині) і розумного (у політиці). Держава охороняє