УДК 32:374.7

Колісніченко Н.М.

МЕДІА-НАВЧАННЯ СУБ'ЄКТІВ ПОЛІТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ: СВІТОВИЙ ДОСВІД ТА УРОКИ ДЛЯ УКРАЇНИ

У статті аналізується світовий досвід медіа-навчання суб'єктів політичної діяльності, розглядаються уроки для України. Досліджуються причини необхідності професійної взаємодії політиків із засобами комунікації'. Розглядаються різноманітні програми медіа-навчання, які наголошують на важливості контактів, полегшеного доступу до ЗМІ, безпосереднього спілкування з журналістами; надають відповідні поради щодо підготовки виступу, аналізу аудиторії, тощо.

Ключові слова: медіа-навчання суб'єктів політичної діяльності, засоби комунікації, засоби масової інформації.

В статье анализируется мировой опыт медиа-обучения субъектов политической деятельности, рассматриваются уроки для Украины. Исследуются причины необходимости профессионального взаимодействия политиков со средствами коммуникации. Рассматриваются разнообразные программы медиа-обучния, которые делают ударение на важности контактов, облегченного доступа к СМИ, непосредственного общения с журналистами; предоставляют соответствующие советы относительно подготовки выступления, анализа аудитории, и т. п.

Ключевые слова: медиа-обучения субъектов политической деятельности, средства коммуникации, средства массовой информации.

In the paper the world experience of media-training for politics activity subjects is analyzed, the lessons for Ukraine are studied. The reasons for politicians to communicate with mass media are researched. The various media-training programs, which stress the importance of contacts, easiest access to mass media, direct communication with journalists, which give relevant advice on presentation preparation, audience analysis, etc. are studied.

Key words: media-training of politicians, communication means, mass media.

Як правило, люди складають думку не про самого суб'єкта політичної діяльності, а про його образ, який пропонують засоби масової інформації (ЗМІ). Відповідно, оцінки суб'єкта політичної діяльності - це значним чином стереотипні реакції не на особистість, а на її «екранний» образ, який відповідає або не відповідає очікуванням і ціннісним установкам громадян. Тому у діяльності зазначених суб'єктів важливу роль грає робота зі ЗМІ (мас-медіа) по формуванню власного позитивного іміджу, іміджу свого органу чи установи (наприклад, міністерства).

Мета статті - проаналізувати світовий досвід медіа-навчання суб'єктів політичної діяльності та вилучити уроки для України.

До суб'єктів політичної діяльності ми відносимо ті групи осіб, які на практиці займаються професійною політичною діяльністю: ті, хто займає посади, які прирівнюються до поняття «політик» і займаються безпосереднім виконанням повноважень органів державної влади центрального рівня; керівники регіональних та місцевих органів управління (губернатори, мери, тощо); депутати законодавчих органів влади різного рівня; члени політичних партій, рухів, чия партійна діяльність диктує їм необхідність присвячувати весь час політичній справі цих організацій.

Питання медіа-навчання суб'єктів політичної діяльності майже повністю не досліджувалися у вітчизняній науці. Окремі положення розглянуті в різних працях зарубіжних дослідників: Дж. Блумлера, М. Гуревітча [3], Б. Гріфена-Фолі [4], А. Сміта [8]. Натомість, матеріал, який би представляв історію взаємин зазначених суб'єктів та медіа системно та детально відсутній.

Засоби масової інформації (ЗМІ) характеризують як «четверту гілку влади» разом із законодавчою, виконавчою і судовою. Віра у всемогутність ЗМІ настільки велика, що політичні діячі переконані в тому, що той, хто контролює ЗМІ, контролює всю країну. І дійсно, сучасну політику неможливо уявити без преси, радіо і телебачення. У змінах, які у даний час переживає Україна, не останню роль відіграють ЗМІ.

У СРСР ЗМІ приділялася роль інструмента національної політики КПРС. ЗМІ повинні були виконувати функцію пропагандиста цієї політики. Такий підхід диктував верховенство партії і її органів у визначенні конкретного наповнення пропаганди, розстановки акцентів, висвітленні досягнень і недоліків, труднощів, тощо. Система ЗМІ формувалася партійно-державними структурами і функціонувала під їхнім повним контролем. За таких умов взаємовідносин влади і ЗМІ важливості набувала здатність ЗМІ бути трибуною народу, інструментом гласності.

Головним завданням засобів масової інформації в демократичній державі є реалізація свободи слова і достовірне інформування про факти і події, в тому числі і політичного життя.

Необхідно зазначити, що, апелюючи до таких компонентів суспільної свідомості, як почуття любові до батьківщини, націоналістичні і патріотичні настрої і т. ін., ЗМІ здатні організувати підтримку значними групами населення тих або інших акцій правлячих кіл або окремих зацікавлених груп. Ця особливість функціонування ЗМІ найбільш чітко виявляється у виборчому процесі, під час виборчих кампаній, коли основним принципом у виробництві політичних мас-медіа є розуміння того, що люди, як правило, голосують за свої власні інтереси, тому успіх виборчого процесу полягає в тому, щоб поєднати позицію кандидата з потребами електорату. Ідея полягає в тому, щоб представити команду кандидата спроможною вирішувати проблеми. Виступаючи частиною сучасної дійсності, із усіма її протиріччями та конфліктами, ЗМІ в тій або іншій формі відтворюють їх. Тому потоки інформації нерідко складаються з безлічі суперечливих, часто взаємовиключних повідомлень і матеріалів.

У будь-якій країні напередодні виборів активізується робота зі створення інформаційних імперій навколо кандидатів у парламент чи на посаду глави держави. Преса та телебачення, інвестиції в які дають магічний результат, перетворилися в прямому і переносному значенні цього слова в поле бою для тих, хто хоче утримати або захопити політичну владу.

Політичний діяч, вирішивши балотуватися на ту або іншу високу виборну посаду, прагне якомога раніше звернути на себе увагу органів ЗМІ і через них - громадськості і ділових кіл. Відношення преси з керівниками виборчої кампанії залежить від їхніх фінансових можливостей. Прагнення завоювати симпатії преси переростають в неформальний, навіть дружній стиль спілкування кандидатів з журналістами: широко практикуються приватні зустрічі,