Згідно технологій політичного маркетингу кожен кандидат на виборну посаду займається, хоче він того чи ні, дослідженням кон'юнктури «ринку», іншими словами, - вивчає «свій» округ, оцінює складності проблем і співвідношення різних соціальних інтересів і т. ін. для визначення передвиборчої тактики. «Мистецтво» перемоги на виборах перетворюється у вид політичної професійної діяльності, яким займаються професійні радники. Політичний маркетинг включає три етапи. На першому здійснюється соціальний, економічний, політичний, психологічний аналіз місця дії. На другому - вибір стратегії, визначення цілей роботи з різними групами виборців, вибір теми кампанії, тактики використання місцевих і національних ЗМІ. Потім настає етап просування кандидатів, в якому одне з головних місць займають ЗМІ. Саме на цьому етапі важливим є вміння кандидата «працювати» з мас- медіа.

Отже, ефективна взаємодія зі ЗМІ є важливою складовою діяльності суб'єктів політичної діяльності (політиків та високопосадовців), вона потребує відповідного планування, стратегії, наполегливої праці, ресурсів. Найбільш показовими у цьому плані є щоденні взаємини між суб'єктами політичної діяльності і ЗМІ, на які впливають такі параметри, як-от: контекст комунікації; сфери комунікації (між індивідуумами, між індивідуумом і групою, між групами); тривалість/ інтенсивність контакту; мотивація контакту (службова необхідність, неминучість, усвідомлений інтерес тощо).

Цікаве дослідження було проведене Університетом Лейсестера Великої Британії (Leicester University), метою якого було розглянути, наскільки «професійнішими» у відносинах зі ЗМІ стали сучасні суб' єкти політичної діяльності у порівнянні з «попередніми поколіннями» [7]. Так, було виявлено, що:

методи тих, хто мав справу зі ЗМІ в 1960-х роках були дуже подібні до тих, якими користуються політики сьогодні. Так, «професіоналізмом» називалися такі якості, як-от: організованість, знання того, що хочуть ЗМІ, відповідне «спілкування» зі ЗМІ, доступність;

суб'єкти політичної діяльності можуть діяти, професійно спілкуючись із представниками радіо та телебачення, взаємодіючи із місцевою пресою чи працюючи з Інтернетом. Практика та щоденна діяльність не змінилися кардинально по відношенню до ЗМІ;

не дивлячись на заклики щодо того, щоб процес формування та реалізації політики став більш професійним, є величезні варіації між рівнями медіа-діяльності різних представників політикуму;*

незважаючи на розвиток нових інформаційних технологій, суб'єкти політичної діяльності і журналісти все ще переважно покладаються на особисті контакти.

Варто вивчити досвід країн світу щодо медіа- навчання суб'єктів політичної діяльності. Як правило, члени парламенту і майбутні парламентські кандидати кваліфіковані з питань роботи зі ЗМІ перед тим, як вони ввійдуть в політику. Пояснюється це тим, що, по-перше, такі знання є широко поширеними в світі комунікацій. Подруге, дисципліни, які включають відповідні знання, присутні як обов' язковий компонент в навчальних програмах старших класів середньої школи, коледжах і університетах. Вони є невід'ємною частиною програм підготовки фахівців таких профілів, як-от: спічрайтер, міністр, політичний діяч, кадровий аналітик, консультант по проведенню політичних кампаній, прес-секретар і ін. Спектр цих дисциплін охоплює насамперед: критичний аналіз повідомлень, аналіз даних і фактів у дослідженнях з комунікації; проведення публічних дебатів; дослідження проблем спілкування зі ЗМІ в малих групах і в умовах міжкультурних ситуацій; формування громадської думки за допомогою ЗМІ.

У вітчизняних освітніх стандартах окрема спеціальність або спеціалізація із зазначеного напрямку відсутні. Компоненти перелічених дисциплін зустрічаються в програмах із психології, журналістики, зв'язків з громадськістю і т. ін. Для порівняння - у ряді університетів США (наприклад, в Університеті штату Каліфорнія) комунікативні дисципліни представлені як обов'язковий компонент дисциплін першого ступеня навчання і як спеціалізація в рамках бакалаврату гуманітарних наук. Американські стандарти максимально враховують специфіку спілкування як у моно-, так і в полікультурному середовищі. З огляду на закордонний досвід, вітчизняна підготовка може здійснюватися шляхом впровадження в навчальні плани таких дисциплін:

«Аргументація» - практичний курс з оцінки аргументів, фактів, тренування в правильності міркування, баченні типових помилок в аргументації.

«Основи публічного виступу» - курс, який орієнтований на підготовку до аргументованого й ефективного виступу на публіці, незалежно від наявності чи відсутності природного дару оратора. Акцент робиться на методику організації й обґрунтування положень, врахування можливих реакцій аудиторії; розмежовується навчання промови-інформації і промови-переконання.

«Основи проведення дебатів» - курс із навичок публічного аргументованого виступу під час дебатів.

Крім того, зазначимо, що у світовій практиці головними політичними партіями реалізуються навчальні програми, які тим чи іншим чином торкаються питань роботи зі ЗМІ. Натомість, дуже часто зазначені програми критикуються за невідповідність, оскільки дуже часто фокусуються на телебаченні, не враховують потреби різноманітної «аудиторії».

У світовій практиці політичні партії завжди намагалися забезпечити можливості для своїх членів навчитися, як використовувати нові засоби масової інформації і стати у цьому професіоналами. Навчання суб'єктів політичної діяльності роботі зі ЗМІ не нове, хоча на сьогодні більш важливим є питання щодо його концептуального змісту, тобто його змістових складових. Так, спостерігаються зміни в меті навчання - не просто з'являтися в ЗМІ «у найбільш вигідному вигляді», а управляти ЗМІ.

Численні організації пропонують спеціальні тренінгові програми для політиків та посадовців, які розглядають засоби, технології та приклади ефективної роботи зі ЗМІ. Мета таких організацій, як правило, полягає у тому, щоб їх клієнти під час інтерв'ю почували себе впевненими,