Україна від самого початку своєї незалежності декларувала європейську інтеграцію. Офіційні стосунки між Україною та ЄС розпочались 2 грудня 1991 року: міністр закордонних справ Нідерландів (мав головування на той час у Спільноті) офіційно визнав незалежність України. Перша офіційна зустріч керівників - Президента Леоніда Кравчука та Голови Європейської Комісії Жака Делора - відбулась у вересні 1992 року, а через рік було відкрито представництво ЄС у Києві, трохи пізніше - відповідно в Брюсселі.

Польські науковці поділяють стосунки ЄС та України на два періоди: до Помаранчевої революції та після неї. Такий поділ, у першу чергу, стосується кількості підписаних угод та документів, наближення українського права до європейських норм та стандартів, виконання взаємних зобов'язань тощо. Аліція Стенпєнь-Кучинська запропонувала поділ на три періоди: перший - «ріводушність» (1991-1994 рр.), другий та третій: «партнерства» та «розчарування» (відповідно 1995-1999 рр. та 1999-2004 рр., якраз період президентства Л. Кучми) [11, с. 101]. Можна додати четвертий етап - період після помаранчевої революції - спочатку «захоплення», потім «розчарування та втоми». Після виборів нового Президента настане новий етап, що, можливо, принесе зміни в напрямку партнерства та поглиблення співпраці.

Враховуючи вищенаведені періоди співпраці, можна припустити, що активізація стосунків між Україною та ЄС настала після 1994 року. Однією з причин, що сприяла цьому розвитку, була відмова України від ядерної зброї. Вже у 1991 році Україна стала широко декларувати своє рішення про повне і якнайшвидше ядерне роззброєння. На початку 90-х років на українській території знаходилась значна кількість ядерної зброї. Для прикладу: серед такого арсеналу - 130 ракет SS-19 на рідкому паливі з шістьма боєголовками, кожна по 0,55 ме- гатон (для порівняння: бомби, скинуті в 1945 році на Хіросіму та Нагасакі, мали потужність 0,02 мегатон) [10, с. 30-31]. Така «спадщина» розмістила Україну на третьому місці в світі з володіння ядерною зброєю - після США та Росії. У листопаді 1994 року Верховна Рада прийняла Постанову про приєднання України до міжнародного Трактату про нерозповсюдження ядерної зброї, а в травні 1996 року останню боєголовку було вивезено з території України. Відмова від ядерної зброї зміцнила позиції України на міжнародній арені і створила сприятливий клімат до подальшої співпраці.

У 1989 р. між СРСР та Європейським Співтовариством було підписано Угоду про економічну співпрацю та торгівлю на 10 років. Її ціллю було створення корисних умов для гармонійного розвитку торгових стосунків, а саме: митних зборів та поступового зниження обмежень у торгівлі промисловими продуктами, крім текстилю, виробів з металу та морепродуктів. Україна, як і інші радянські республіки, стала правонаступницею цієї Угоди. Слід відмітити, що Угода мала більш формальний характер.

У 1992 році у Брюсселі постала концепція нових умов для колишніх республік СРСР (крім Прибалтики). Переговори з Україною тривали рік, і в червні 1994 році у Люксембурзі була підписана нова угода - Угода про партнерство і співробітництво між Україною та Європейським Союзом - УПС (Partnership Cooperation Agreement - PCA). Україна підписала дану угоду першою з СНД. Ратифікація зі сторони Верховної Ради України пройшла досить швидко - всього за кілька місяців (у листопаді 1994 року), на відміну від ЄС, де процес затягнувся на кілька років. Угода набула чинності тільки з березня 1998 року. Проте для прискорення торгівельної співпраці була підписана так звана Тимчасова Угода між Україною та ЄС про торгівлю (Interim Agreement on trade and trade- related matters between the European Community, the European Coal and Steel Community and the European Atomic Energy Community and Ukraine), яка набула чинності 1 лютого 1996 року. Угода містила більшість по ложень УПС щодо доступу на товарний ринок, правил конкуренції і роз в'язання суперечностей. Вона регулювала питання, які перебувають у винят ковій компетенції Співтовариства, тому не було потреби у тривалих проце дурах ратифікації з боку всіх країн-членів.

Угоду про партнерство і співробітництво між Україною та Європейським Союзом було підписано на 10 років, а потім вона могла бути продовжена на підставі двосторонніх переговорів. УПС створювала основи правових, політичних, торгівельних відносин між Європою та Україною. Також в Угоді визначені основні пріоритети співпраці сторонами: енергетика, торгівля та інвестиції, наближення українського законодавств до європейських норм і стандартів, охорона навколишнього середовища, транспорт та транскордонна співпраця, наукова і технічна співпраця, в тому числі космічні дослідження. Одним із найважливіших завдань Угоди була підтримка заходів у розбудові демократії та вільного ринку. Створено широку систему інституцій та комітетів для співпраці між Україною та ЄС з