П'яте розширення ЄС у 2004 році наблизило кордони ЄС до країн Східної Європи. Україна була занепокоєна потенційним політичним та економічним впливом цього розширення. Від 90-х років безвізовий рух в колишні соціалістичні країни Європи став нормою для українців і мав значний вплив на розвиток економіки краю, особливо сусідніх з країнами ЄС областей. Розширення мало сприяти більш суворому контролю на кордонах, зменшенню торгівлі та кінцю подорожувань без віз.

У 2004 році Європейський Союз запропонував Україні нову ініціативу - політику сусідства (European Neighbourhood Policy - EPS). Крім України, в неї входили Білорусь, Молдова, Вірменія, Грузія, Азербайджан та країни південного басейну Середземного моря. Всього - 16 країн. Ціллю політики було поглиблення співпраці з країнами-сусідами.

Варто зазначити, що від участі в даній політиці категорично відмовилась Росія. На саміті в Санкт- Петербурзі вирішено, що стосунки між Російською Федерацією та Європейським Союзом мають статус стратегічного партнерства.

У результаті, Європейська Політика Сусідства (ЄПС) охопила країни, що виконували три умови: знаходились в географічному сусідстві з ЄС, мали підписані УПС чи умови про асоціацію, не мали попередньо визначеної перспективи членства в ЄС. Головним інструментом ЄПС був План Дій, погоджений у двосторонньому порядку і укладений на 3-5 років (залежно від країни).

У січні 2005 року ЄС запропонувала Києву План Дій із супроводжуючим листом. У тому додатку було визначено, що нова домовленість між ЄС та Україною заступить УПС і матиме поглиблений характер. Також було підкреслено, що співпраця носитиме характер більш економічний, проте цілком залежатиме від дій нового президента та його команди. Пропозиція нової домовленості припала на час перемоги помаранчевої революції та виборів президентом України В. Ющенка. Основні пункти Плану Дій стосувались:

поглиблення торгівельно-економічних зв'язків між Україною та ЄС (переговори щодо торгівлі виробами з металу на 2005 рік і завершення угоди про торгівлю текстилем на 2005 рік);

підтримки з боку ЄС прагнень України щодо вступу до Світової Організації Торгівлі, що в подальшому перейшло б до підписання умови про вільну торгівлю з ЄС;

визнання економіки України ринковою;

початку переговорів щодо полегшення візового режиму для українців, переговорів щодо укладення договору про реадмісію;

співпраці в основних галузях, включаючи енергетичний сектор, транспорт та охорону навколишнього середовища;

збільшення підтримки для процесу адаптації українського законодавства до європейських стандартів;

надання більшого доступу Україні до можливостей фінансування від Європейського Інвестиційного банку [6].

План Дій був підписаний 21 лютого 2005 року і прийнятий на три роки.

Україна з розчаруванням прийняла пропозицію ЄПС від Європейської Комісії, що пояснюється кількома причинами. По-перше, ЄПС - це одностороння ініціатива ЄС, а Україна хотіла б розвивати двосторонні стосунки. По-друге, основні пропозиції ЄС доволі далекі від політичних інтересів України. Особливо це стосується таких засад ініціативи:

пропозиція політики сусідства як альтернатива розширенню;

відсутність диференціації між партнерами з Європи та за її межами;

ЄПС не передбачає можливості запровадження взаємного безвізового режиму між ЄС та країною-партнером.

Попри недоліки, План Дій був корисний для України. 1 грудня 2005 року, під час чергового саміту, Україна отримала статус країни з ринковою економікою. Також у той рік було підписано Меморандум між Україною та Європейським Союзом про порозуміння щодо співробітництва в енергетичній галузі.

Згідно з твердженням Качмарського М., Україна отримала найбільш привілейований статус з-посеред її «східних колег» щодо ЄПС, саме їй запропоновано більш глибшу співпрацю [7, с. 7]. Звісно, таке відношення зі сторони ЄС до Києва пояснюється тим, що Україна є найбільшим партнером з-поміж колишніх радянських республік, яким запропонована участь у даній ініціативі.

5 березня 2007 р. розпочались переговори щодо продовження Угоди про Партнерство та Співпрацю між Україною і ЄС. Отримала вона визначення «поглибленого порозуміння». Україна є членом СОТ (WTO), тому могли розпочатись переговори щодо створення зони вільної торгівлі. Проте ЄС поза «привілейованими відносинами» щодо України не готова на більшу відвертість. Принаймні, в найближчій перспективі.

На початку 2008 року також втратив свою чинність План Дій для України, тому продовжено його дію ще на рік, без особливих змін у змісті.

У травні 2008 року Польщею та Швецією було запропоновано спільну ініціативу під назвою «Східне Партнерство ЄС» на засіданні міністрів закордонних справ «27» у Брюсселі. Через рік під час установчого саміту «Східного партнерства» в Празі прийнято спільну заяву, згідно з якою «Східне партнерство» буде доповненням до двосторонніх договірних відносин між ЄС та кожною з держав-партнерів. Ціллю його було зміцнення регіональної співпраці зі східними сусідами ЄС: Україною, Молдовою, Грузією, Азербайджаном, Вірменією та Білоруссю. Росія на добровільних засадах може брати участь у деяких проектах. Східне партнерство є частиною Європейської Політики Сусідства.

До основних цілей Східного Партнерства належать:

створення зони вільної торгівлі країн- партнерів ЄС;

поступова лібералізація візового режиму;

правова уніфікація;

зміцнення співпраці в сфері енергетичної безпеки;

підтримка для малих і середніх підприємств.

Східне партнерство спрямоване на розвиток

двосторонніх стосунків між країнами-партнерами ЄС. Дана ініціатива - це план розвитку стосунків між ЄС та країнами Східної Європи і Південного Кавказу, який робить можливим поступове їх приєднання до європейської політики та програм. Східне Партнерство у двосторонньому вимірі закладає підписання умов про асоціацію та створення зон вільної торгівлі, а також передбачає регулярні зустрічі керівників країн та урядів, міністрів закордонних справ,