У нас: 141825 рефератів
Щойно додані Реферати Тор 100
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент


необхідність всебічного роз'яснення основ правових актів, утвердження їх у свідомості громадян, перетворення на переконання і втілення в практику повсякденної поведінки.

Законодавство кожної країни у сфері правової допомоги має певні особливості, в тому числі стосовно умов і порядку надання безоплатної правової допомоги. Остання є однією з гарантій держави щодо реалізації та захисту прав і законних інтересів громадян і полягає в наданні правової допомоги визначеним у законодавстві категоріям населення в порядку і на підставах, передбачених законом, за рахунок бюджетних коштів. Спосіб організації надання безоплатної правової допомоги за рахунок державного бюджету визначається місцевими умовами, серед яких - правові традиції, культура та доступний бюджет.

Вивчаючи нормативно-правові документи різних країн, починаючи з XVIII століття та до наших днів, стає зрозумілим, що деякі держави надають великого значення захисту прав та законних інтересів своїх громадян і гарантують це право, інші ж регламентують лише звернення до суду, не загострюючи при цьому увагу на праві мати захист, а деякі держави у своїх Основних Законах взагалі не мають жодних спогадів про захист порушених прав громадян. З метою підтвердження цих слів та переконання у їх правильності, пропоную звернутися до Міжнародних актів про права людини.

Так, поправка VI Білля про права, що ратифікована 15 грудня 1791 року, статті якого доповнювали та змінювали Конституцію Об'єднаних Штатів, передбачала право звинуваченого на допомогу адвоката для свого захисту [4, с. 25].

Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 року у статті 10 підкреслює лише рівність усіх людей перед законом та їх право бути захищеними законом [5, с. 40].

Міжнародний пакт про громадянські та політичні права від 16 грудня 1966 року пунктом 3 статті 2 частини II зобов'язав усі держави, що брали участь у вказаному Пакті:

а) забезпечити будь-якій особі, права та свободи якої порушені, що визнані даним Пактом, ефективний засіб правового захисту, навіть якщо це порушення було вчинене особами, що діяли як офіційні особи;

б) забезпечити, щоб право на правовий захист для будь-якої особи, яка потребує такого захисту, встановлювалася компетентними судовою, адміністративною або законодавчою владою або будь-яким іншим компетентним органом, що передбачається правовою системою держави, та розвивати можливості судового захисту [5, с. 54]. Вищенаведені положення відтворюються і у

статті 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, що ратифікована в Україні Законом від 17.07.97, де зазначається, що «кожен, чиї права і свободи, викладені у цій Конвенції, порушуються, має право на ефективний засіб правового захисту у відповідному національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, що діяли як офіційні особи» [5, с. 542].

Основні положення ООН про роль адвокатів, прийняті Восьмим Конгресом ООН від 1990 року вказують: «Будь-яка людина вправі звернутися допомогою до адвоката за своїм вибором для підтвердження своїх прав і захисту в усіх стадіях кримінального процесу».

Виходячи з положень, що закріплені в Конституціях розвинутих країн світу, зрозуміло, що відношення до надання правової допомоги громадянам з метою захисту їх прав та законних інтересів є різним.

Так, у статті 24 Конституції Італії від 27 грудня 1947 року зазначається, що всі можуть у судовому порядку діяти з метою захисту своїх прав та законних інтересів. Захист є непорушним правом на будь-якій стадії процесу. А частина 3 даної статті підкреслює, що спеціальними закладами забезпечується можливість для малозабезпечених подавати позови та захищати себе у будь-якому суді.

Конституція Іспанії від 27 грудня 1978 року статтею 24 передбачає можливість всіх громадян мати ефективний судовий захист при здійсненні своїх прав та законних інтересів; при цьому в жодному разі не може бути відмовлено у такому захисті. У частині 2 вказаної статті при зазначенні можливості будь-кого бути судимим лише судом, підкреслено можливість мати захист із використанням адвокатської допомоги.

Конституційним актом Канади від 1982 року у розділі «Судові гарантії» передбачено право на захист у разі безпідставних обшуків та арешту майна (пункт 8), позбавлення волі (пункт 9); у разі арешту чи затримання кожен має право невідкладно звертатися за допомогою до адвоката та бути поінформованим про це право (пункт 10) [2, с. 470].

А от у Конституції Федеративної Республіки Германії від 23 травня 1949 року частиною 4 статті 19 встановлено можливість будь-якої особи, права якої порушені, звернутися до суду [2, с. 162], проте не говориться при цьому про право отримання правової допомоги з метою захисту її порушених прав.

Конституція Японії від 03.03.1947 у статті 34 наголошує: ніхто не може бути затриманим або позбавлений волі, якщо йому не буде висунуто обвинувачення та надано право звернутися до адвоката [2, с. 446]. Частина 3 статті 37 цієї ж Конституції зазначає, що за будь-яких обставин звинувачений за кримінальною справою може звернутися за допомогою до кваліфікованого адвоката; у випадку, коли звинувачений немає можливості зробити це самостійно, адвокат призначається державою [2, с. 447].

У свою чергу Конституція Республіки Болгарія від 12 липня 1991 року також зазначає у статті 56, що кожний громадянин має право на захист, коли його права або інтереси порушені чи перебувають під загрозою. В державні установи він може з'являтися разом із захисником [3, с. 131]. Схожі пріоритети закріплені і в Конституційному Законі від 17 жовтня


Сторінки: 1 2 3 4