Конституція Російської Федерації від 12 грудня

року у статті 48 вказує: «Кожному гарантується право на отримання кваліфікованої правної допомоги. У випадках, передбачених законом, правна допомога надається безоплатно» [3, с. 416]. Частина 1 статті 59 Конституції України: «Кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, правова допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав» [6, с. 287]. У Конституції Республіки Білорусь від 15 березня 1994 року (стаття 62) вказано: «Кожен має право на правну допомогу для здійснення та захисту прав і свобод, у тому числі право користуватися у будь-який момент допомогою адвокатів та інших своїх представників у суді, інших державних органах, органах місцевого управління, на підприємствах, в установах, організаціях, громадських об'єднаннях та у відносинах із посадовими особами і громадянами. У випадках, передбачених законом, правна допомога надається за рахунок державних коштів.

Протидія наданню правної допомоги у Республіці Білорусь забороняється» [3, с. 99]. Дуже близькими за змістом з наведеними нормами конституцій Російської Федерації, України та Республіки Білорусь є положення, закріплені у конституціях Вірменії, Азербайджану та Казахстану. Так, стаття 20 Конституції Вірменії це положення формулює так: кожен має право на отримання юридичної допомоги. У передбачених законом випадках правова допомога надається за рахунок державних коштів. У статті 61 Конституції Азербайджану записано: кожен має право на отримання кваліфікованої правової допомоги. У передбачених законом випадках правова допомога надається безоплатно, за рахунок держави [4, с. 42]. Аналогічна формула міститься у статті 13 Конституції Казахстану: кожен має право на отримання кваліфікованої правової допомоги. У випадках, передбачених законом, правова допомога надається безкоштовно.

Конституція Республіки Молдова від 29 червня

року статтею 26 вказує:

Право на захист гарантується.

Кожна людина має право самостійно реагувати законними способами на порушення своїх прав і свобод.

Протягом усього процесу сторони мають право користуватися допомогою адвоката, обраного або призначеного.

Втручання в дії осіб, що здійснюють захист у встановлених межах, карається законом [3, с. 198]. Аналізуючи вищенаведені норми можемо зробити

висновок, що деякі країни, окрім гарантування права на забезпечення правової допомоги громадянам з метою захисту їх порушених чи оспорюваних прав і інтересів, надають таку допомогу безоплатно. Звичайно, право на безоплатну допомогу не є безумовним, а саме: безоплатна правова допомога надається тільки у випадках, передбачених законом.

Досліджуючи ці формулювання знаходимо певні відмінності. В одних випадках конституції передбачають, що кожен має «право на правову допомогу» або ж має «право на кваліфіковану правову допомогу», а в інших передбачено «право на отримання правової допомоги» або «право на отримання кваліфікованої правової допомоги». У Конституції Російської Федерації замість положення «кожен має право на кваліфіковану правову допомогу» міститься формулювання «кожному гарантується право на кваліфіковану правову допомогу». В усіх згаданих конституціях установлено, що законом мають бути передбачені випадки, коли правова допомога надається «безоплатно», «безкоштовно», «за рахунок держави», «за рахунок державних коштів».

Питанню щодо створення системи надання правової допомоги належна увага приділена і Віденською декларацією, що ухвалена 25 червня 1993 року на Всесвітній конференції з прав людини. Пункт 27 розділу І зазначеної декларації наголошує, що ефективну систему засобів правового захисту для розгляду скарг у зв'язку з порушенням прав людини та з метою їх усунення слід створити кожній державі [5, с. 86].

Проблема створення діючої системи безоплатної правової допомоги в Україні є актуальною вже не один рік. Одним із пріоритетних завдань діяльності Міністерства юстиції України та його територіальних органів на поточний рік є формування системи надання безкоштовної правової допомоги малозабезпеченим верствам населення. Можливість одержання кожною особою безоплатної правової допомоги є важливим благом у будь-якому цивілізованому суспільстві.

Гарантоване статтею 59 Конституції України право кожного на безоплатну правову допомогу сьогодні реалізується лише через механізми Кримінально - процесуального кодексу. Решта осіб залишаються поза межами зазначеної гарантії та, відповідно, позбавлені реального доступу до правосуддя.

Хоча в Україні підготовлено проект Концепції формування системи безоплатної правової допомоги на основі іноземного досвіду у сфері надання безоплатної правової допомоги та аналізу умов і особливостей реалізації права на безоплатну правову допомогу. Ця Концепція була схвалена на засіданні Національної Комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права, а після цього - Указом Президента України від 09 червня 2006 року.

Концепцією встановлено загальні принципи формування і функціонування системи безоплатної правової допомоги в Україні, а також повного або часткового фінансування правової допомоги за рахунок коштів державного бюджету, передбачено шляхи створення ефективної системи безоплатної правової допомоги, організація її управління та фінансування, а також прописані послідовні етапи формування такої системи.

Міністерство юстиції та відповідно його територіальні органи визначені відповідальними за функціонування системи безоплатної правової допомоги.

На виконання положень зазначеної Концепції Міністерством юстиції України розроблено проект закону України «Про безоплатну правову допомогу». Проектом Закону пропонується визначити зміст права на безоплатну правову допомогу, порядок його реалізації, підстави і порядок надання або відмови в наданні безоплатної правової допомоги тощо. При цьому проектом Закону розрізняються зміст і обсяг права на безоплатну