Саме з розпадом традиційно-історичної культури і поверховим сприйняттям західної культури пов'язують нездійсненність модернізації «що наздоганяє». «Відкати» і «рецидиви» - результат не тільки надмірних матеріальних нестатків. Вони обумовлені серйозною соціокультурною невідповідністю поточних процесів тому, що було укорінено і що складало і складає особливість суспільства, на яке «звалилася» лавина змін. Дослідник Н. Наумова пише, що істотна помилка такої модернізації - «невикористання вихідного стартового культурного потенціалу. Обираючи не м'яку європейську модель розвитку, з її певною турботою про слабких та «тих, що програли», а американську, «для якої характерна більш конкурентна і жорстка модель виживання», реформатори діяли «не без тиску ззовні. І в результаті йде зміна цивілізаційних цінностей, духовних орієнтирів, що не може проходити безболісно ... Економічне і культурне насильство як обов' язкова риса модернізацій, що запізнюються, - наслідок історичної паніки еліти, страху перед відставанням, розчарування щодо народу і самостійного шляху власної країни, нездатності знайти, зрозуміти та відчути цей шлях. Звідси суєта і агресія влади» [цит. за: 8].

Однак особливість ціннісної ідентифікації сучасної України полягає в тому, що вона у цивілізаційному й культурному відношенні є і європейською, і євразійською державою. Для українського суспільства характерне стійке і майже безконфліктне співіснування глибинних, але в більшості пригнічених рис «європейськості» і частково іманентних, частково придбаних за останні десятиліття (нав'язаних комуністичним режимом) «євразійських» ознак [9]. Здобуття державної незалежності не позбавило Україну від цієї синкретичності. Доводиться констатувати, що українська європейськість у свій час отримала розвиток лише у початкових і до того ж периферійних формах, а у значної частини населення радянські навички соціальної поведінки, відповідна система цінностей виявилися глибоко вкоріненими. Непослідовність, суперечливість політичних пріоритетів масової свідомості населення України проявилася практично відразу після проголошення незалежності і регулярно фіксувалася у соціологічних дослідженнях, стала стабільною ознакою менталітету українських громадян. Можна говорити про феномен внутрішньої української двовекторності. Так, за даними всеукраїнського опитування, проведеного факультетом соціології та психології Київського національного університету ім. Т. Шевченка спільно з Департаментом політичних наук університету штату Айова (США) у 2001 році, 32 % громадян вважали, що найкращою для України була б політична система типу радянської (подібної до СРСР); 6 % - політична система, що зараз існує; 44 % - за демократію західного типу і 18 % не визначились з відповіддю (див.: День. - 2001. - 14 червня. - С. 1).

Аналізуючи проблему «Схід - Захід» в українському контексті, М. Михальченко справедливо відзначає, що уніфікувати світ не зможе навіть інформаційна і технологічна революція. У перспективі розвитку людства збережуться глибинні, органічні ознаки східних і західних цивілізацій, які не вдасться знищити навіть в ім'я великих ідей Свободи, Справедливості, Рівності, Порядку, хоча взаємопроникнення східних і західних цінностей відбуватиметься повільно. І східні цінності колективізму, сім'ї, схильності до згоди, консенсусу, поваги до влади тощо, і західні - прав людини, свободи особистості, демократії, політичного плюралізму та інші мають світовий універсальний характер. І відмовляти народам Сходу та Заходу в праві на їх впровадження в життя під приводом наявності у різних народів особливих менталітетів - це фактично означає неповагу до якогось із народів, які буцімто не сприймають світових прогресивних цінностей [10].

Ставлення українців до імпортованих політичних цінностей складається під впливом актуальних світових потреб і проблем їхнього власного суспільства, явищ і подій міжнародного життя, залежить від того, яке відтворення знаходять усі ці проблеми, явища та події у доступному українським громадянам інформаційному просторі. Але подібне ставлення не може пояснюватись тільки як продукт сучасних соціально-політичних та інформаційних процесів. Це культурний феномен, що відображає не тільки актуальний, але й минулий досвід, тією чи іншою мірою і формою відтворює архетипи національної свідомості, що склалися історично.

Разом з тим, та або інша риса характеру, укорінена традиціями політична цінність, може двояко впливати на процеси модернізації в країні: або сприяти її прискоренню, або може бути серйозною перешкодою для позитивного розвитку цього процесу. Подальший розвиток прогресивних демократичних елементів політичної ментальності українства, скоріше за все, залежатиме від ступеня демократизації самого суспільства.

Але кризовий стан економіки, як справедливо відзначають відомі українські соціологи Н. Паніна і Є. Головаха, є істотною передумовою формування антидемократичних настроїв, росту недовіри до демократичних політичних інститутів і законно обраних органів законодавчої та виконавчої влади. Змінюються і соціально-політичні орієнтації населення. Загальна тенденція пов'язана зі зменшенням підтримки демократичного перетворення політичної системи і суверенітету держави [11]. Однак, незважаючи на негативні оцінки суспільною свідомістю реальних демократичних процесів, соціологічні дослідження постійно фіксують масову потребу у розширенні демократії та розуміння розвитку України саме як демократичної держави [12].

Необхідно звернути увагу на те, що в засобах масової інформації (газетах різної політичної орієнтації, різних, у тому числі приватних, телеканалах) висвітлюються такі політичні цінності, як конституційність і дотримання законів, необхідність боротьби з корупцією, ідеї державності, теми свободи і прав громадян, демократичного устрою держави, багатопартійність та інше. Однак уже під час звернення до проблем ефективності влади спостерігаються відмінності залежно від партійної (владно-опозиційної) приналежності.

Сьогодні демократичні цінності присутні у всіх політичних ідеологіях і партійних програмах.

Але доля