На думку І. Поліщука, цементуючою основою політико-культурного симбіозу радянського українства виступає споживацька ментальність, політично орієнтована на парадоксальний феномен авторитарного анархізму. Менталітет українського споживача, в принципі демонструючи байдужість до загальнодержавного життя (репродукуючи певні анархістські настанови), підсвідомо схиляється до авторитаризму, в якому вбачає гарантії стабільного існування [20].

Перехід від тоталітарного мислення до інноваційного є занадто важким і потребує часу. Однак, мабуть неправильно було б розглядати «посткомуністичну ментальність» тільки як наслідок ментальності, притаманної для тоталітарної системи. Схвалення сильного лідерства, недемократичні настрої є, скоріше за все, не результатом суму за авторитаризмом, а провокуються почуттями стурбованості, неусталеності і невідомості, які виникають у моменти політичної кризи [21].

Дослідник Р. Інглехарт, наприклад, відзначає, що стрімкі зміни у суспільствах, які переживають історичну кризу, призводять до глибокої невпевненості, яка породжує потужну потребу у передбачуваності. За таких обставин авторитарний рефлекс набуває двох форм: 1) форму фундаменталістських або нативістських реакцій, коли реакція на зміни набирає форму заперечення нового, а також форму, яка ставить за обов'язок всім навкруги відстоювання непогрішимості старих, звичних культурних моделей; 2) форму рабського поклоніння перед сильними світськими лідерами, коли стан глибокої невпевненості породжує готовність покластися на таких лідерів як на кращих людей із залізною волею, здатних вивести свій народ туди, де безпечно [22].

Таким чином, можна зробити висновок, що сам по собі несприятливий вплив негативного соціального досвіду, що накопичується у мас, на формування ціннісних установок у перехідному суспільстві не є виключно українською проблемою. Він очевидний у всіх країнах, які переживають процеси радикальних трансформацій. Деякі транзитологи використовують поняття «тиранія часу», щоб підкреслити складність і суперечливість ситуації радикальних перетворень, які через об'єктивні причини не можуть бути здійснені у короткі терміни і які супроводжуються неминучими для значної частини населення тягарями [23]. Українська специфіка цієї проблеми пов'язана, по-перше, з особливостями масової свідомості, які породжують особливі труднощі збереження прореформістських та продемократич- них орієнтацій мас. (Так, наприклад, масова свідомість в Україні спочатку характеризувалася «інструменталістським» розумінням демократії, яке виражалося в очікуванні від неї, у першу чергу, покращення соціальних і матеріальних аспектів життя); по-друге, особливою масштабністю й об'єктивною складністю економічних, політичних проблем, що потребували свого вирішення у процесі перетворень; по-третє, значно більшою мірою ці особливості ціннісної свідомості обумовлені некомпетентними діями еліти, економічних та політичних лідерів країни у вирішенні завдань, що стоять перед ними.

Високого рівня політичної культури, як найбільш загальної політичної цінності, можна досягти тільки шляхом перетворення суспільства у справді демократичне, яке надає можливість кожному громадянину вільно брати участь у політичному житті, створює належні умови розвитку культури і освіти, піклується про духовний і моральний стан населення. Сучасна Україна, уже в якості незалежної держави, у черговий раз опинилася перед необхідністю реалізації принципу політичного і культурного плюралізму. Тому політична культура нового суспільства, яка формується у незалежній Україні, повинна бути культурою згоди, громадянського миру, поваги до свобод і прав людини [24]. Утвердження політичної демократії, набуття її інститутами необхідної сталості можливе лише за умови приєднання переважної частини суспільства (включаючи не тільки політичні, громадські організації, інституціоналізовані групи інтересів, але й масові прошарки населення) до цінностей і норм демократії.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Яременко О., Міщенко М. Політичні уподобання українців як чинник впливу на політичні процеси // Політична думка. - 2000. - № 1. - С. 3.

Українське суспільство на порозі третього тисячоліття. Кол. монографія / Під ред. М.О.Шульги. - К.: Ін-т соціології НАН України, 1999. - С. 11.

Франкл В. Человек в поисках смысла. - М.: Прогресс, 1990. - С. 295.

Шаповалов В.Ф. Либерализм и Российская идея // Социологические исследования. - 1996. - № 2. - С. 51.

Рукавишников В.О. Социологические аспекты модернизации России и других посткоммунистических обществ // Социологические исследования. - 1995. - № 1. - С. 35.

Горбатенко В. У смисловому полі модернізаційного дискурсу // Філософська думка. - 1999. - № 4. - С. 50.

Волков Ю. Ценности и идеология гуманизма // Власть. - 2000. - № 7. - С. 58.

Семененко И.С. Трансформация критериев самоидентификации в социо-культурном и политическом пространстве: Западная парадигма и российский контекст // Политические исследования. - 2000. - № 3. - С. 84.

Дергачев А. Украина в европейском и евразийском интерьерах // Политическая мысль. - 2000. - № 3-4. - С. 89.

Михальченко М.І. Становлення нових політичних інститутів і національно-державний розвиток України // Українське суспільство на порозі третього тисячоліття. Кол. монографія / Під ред. М.О. Шульги. - К.: Ін-т соціології НАН України, 1999. - С. 299-300.

Паніна Н.В., Головаха Є.І. Тенденції розвитку українського суспільства (1994-1998 рр.). Соціологічні показники (Таблиці, ілюстрації, коментар). - К.: Інститут соціології, 1999. - С.145.

Бекешкіна І. Демократичний процес в Україні // Політичний портрет України: бюлетень Фонду «Демократичні ініціативи». - К.: «Демократичні ініціативи», 2001. - С. 13.

Головаха Є.І. Суспільство, що трансформується. Досвід соціологічного моніторингу в Україні. - К.: Фонд «Демократичні ініціативи»; Ін-т соціології НАН України, 1997. - С. 74.

Владыкина И.К., Плисовских С.Н. Феномен доверия и политическая реклама // Вестник Московского ун-та. Сер. 18 соц. и полит. - 2000. - №