Крім задоволення пізнавальної потреби соціуму в інформації виконавчо-розпорядчого характеру, значну роль у поширенні непублічної інформації має задоволення іншої соціальної потреби - потреби у престижі.

Зокрема, Л. Климанська вважає, що додатковою причиною поширення чуток в організації є задоволення потреби працівників у престижі. Потреба задовольняється у тому разі, коли володіння інформацією (раніше за інших або інформацією ексклюзивного характеру) підвищує престиж особи [4, с. 78].

У державному управлінні ця рушійна сила реалізації соціальних комунікацій має особливе значення, що обумовлено самою природою державного управління. Престижність приналежності до реалізації державної влади має значний соціально-культурний, символічний зміст - символічний капітал.

Зокрема, як зазначає класик соціології П. Бурдьє, значення символічного капіталу полягає у тому, що для представників певної соціальної групи наявність символічного капіталу (статусу і пов'язаного з цим статусом престижу) дозволяє представляти всіх ізольованих членів групи, які можуть «діяти та говорити» через його посередництво як одна людина. Натомість носій символічного капіталу отримує символічне право розглядати себе як всю соціальну групу, говорити і діяти, як ціла група в одній людині [1, с. 88].

Таким чином, символічним капіталом державного службовця є престижність самого статусу державного службовця, наданого права щодо практичного виконання завдань та функцій держави, символічна можливість «діяти і говорити» від імені усієї держави в межах реалізації державних інтересів. Отже, соціум певним чином розглядає державного службовця як ексклюзивне джерело неформальної інформації щодо діяльності державної влади. Керуючись престижними мотивами та потребою накопичити символічний капітал, працівники органів державної влади досить часто виступають ретрансляторами непублічної державної інформації, яка потім поширюється у соціумі у вигляді чуток.

Отже, визначаючи функціональну роль і значення чуток в інформаційно-психологічному та семантичному просторі, треба відмітити, що неформальні соціальні комунікації у системі державного управління можуть використовуватись для зміцнення авторитету та престижу їх носіїв.

Зокрема, у дослідженні державних службовців як окремої соціальної групи Т. Григор'євої виявлено чимало значимих кореляційних зв'язків між різними соціально-комунікативними показниками їх особистості. Високий рівень комунікативної активності державних службовців пов'язаний з високими показниками професійного задоволення та інтернальності [2, с. 16].

Таким чином, чутки стихійно виникають або цілеспрямовано продукуються та поширюються в тому числі і як наслідок задоволення конкретних потреб людей, зокрема потреби соціальної групи державних службовців у престижі.

Щодо цього Є. Курасова зазначає, що комунікативна функція символьного впізнання полягає в тому, що престиж подається як символи, що стають особливими знаками відмінності, засобами вираження й фіксації оцінок престижу. Тобто символи престижу в суспільній думці закріплюються як індикатори, показники стану. За допомогою престижу у державних службовців певним чином відбувається компенсація бажаних характеристик [5].

Отже, задоволення державними службовцями потреби у престижі є однією з рушійних сил активізації неформальних соціальних комунікацій у системі державного управління. Привілейоване володіння ексклюзивною державно-управлінською інформацію надає державним службовцям можливості впливати на громадську думку та певним чином виступати референтною групою для окремих соціальних груп та спільностей.

Г. Зінченко також зазначає, що у суспільстві сформувалось неоднозначне ставлення до державних службовців. Частина суспільства оцінює їх як високостатусну групу, визнає престиж і привілейованість управлінської праці. Інші вважають, що це не звичайна професійна група, а відособлений прошарок, який «привласнив» собі державу [3, с. 30]. Але у будь-якому випадку рівень довіри до комунікативних повідомлень цієї соціальної групи є надзвичайно високим.

Щодо структури неформальної соціальної комунікації, то її стрижневе повідомлення відрізняється особливою специфікою. Структурними одиницями чуток є яскраві події або поведінкові акти високостатусних осіб, так званих «героїв». У системі державного управління «героями» у семантичному змісті виступають керівники органів державного управління, перші або ключові особи органів місцевого самоврядування, начальники певних відділів або підрозділів чи структурних одиниць у системі виконавчої влади.

При цьому фактором, що об'єднує відображені у чутках щодо діяльності державної влади події та особи, є соціальна проблема - певний чинник соціальної напруги або суспільних змін національного чи регіонального рівня, що є важливим для суспільної свідомості (економічні втрати або досягнення, спадковість влади або формування нових управлінських еліт, міжнаціональні або регіональні конфлікти тощо).

При цьому семантичні комунікативні значення чуток можуть значно різнитися. Відома така класифікація чуток: чутки-бажання, чутки-заляку- вання та агресивні чутки. Чутки-бажання відображають надії та прагнення людей або розчарування щодо нереалізованих бажань. Чутки-залякування призводять до тривоги, невпевненості й страху серед членів певної соціальної групи. Агресивні чутки викликають неприязнь, ненависть до конкретних осіб або соціальних груп, вносять розлад, підозрілість, взаємну недовіру [8, с. 188-189].

Що стосується неформалізованих соціальних комунікацій у системі державного управління, то за типом повідомлення найбільш розповсюдженим видом чуток можна визначити чутки-бажання, адже на посадових осіб органів державного управління суспільством зазвичай покладаються значні надії та соціальні очікування щодо покращення рівня життя та здійснення прогресивних змін в економіці та інших сферах суспільного життя.

Чутки-залякування і агресивні чутки щодо діяльності органів державного управління у більшості мають зовнішні джерела поширення і не пов'язані з державними службовцями як комуні- кантами певної непублічної інформації через негативний контекст, який вони містять. Причому такі чутки можуть передаватись як через усний, так і електронний комунікативний канал (ЗМІ, Інтернет).

Таким