щодо забезпечення функцій органів державної влади та управління. Це вже саме по собі вносить певну визначеність до структури пріоритетів і цінностей в системі державної служби - громадянин, який вступає на державну службу, насамперед визначає своє особисте ставлення до потреби служіння державі і суспільству, добросовісного виконання свого службового обов'язку. У зв'язку з цим особистий інтерес державного службовця має бути підпорядкований інтересам держави, що делеговані на рівень конкретної посади державної служби.
Правильне розуміння конфлікту інтересів неможливе без опертя на категорію інтересу. У соціологічному контексті інтерес - це активна скерованість людини на різноманітні об' єкти, засвоєння яких оцінюється нею як благо [1, с. 126]. Інтерес - реальна причина діяльності соціальних суб' єктів, спрямована на задоволення певних потреб та мотивів особистостей і соціальних груп. Специфіка інтересів визначається насамперед становищем і роллю цих суб'єктів у системі суспільних відносин, оскільки відомо, що суспільство - це соціальний організм, який складається із сукупності відносин, взаємодіючих суб' єктів, які мають свої інтереси, що можуть не збігатися один з одним.
Тривалий час у вітчизняній науці добре відомий пріоритет суспільних інтересів досить часто тлумачився однобічно як підпорядкування особистих інтересів груповим і суспільним, або особистих і групових - суспільним, особливо тоді, коли останнє повністю ототожнювалося з державними. Між тим не лише утиски «особистого» заради такої, що довільно трактується з державно- ідеологічних позицій «суспільної» користі, але й порушення рівності у відносинах між соціальними суб' єктами завдає відчутної шкоди справжнім інтересам і суспільства, і держави, і окремої особистості.
Попри те, що в теорії термін «конфлікт інтересів» має чітке визначення, на практиці його досить важко схарактеризувати, оскільки межі між державними і особистими інтересами не завжди чітко визначено. Більше того, відслідковування цих меж досить важке, у результаті чого нормативні акти різних держав, що стосуються характеру і складу конфлікту інтересів, суттєво різняться один від одного.
З конфліктом інтересів досить тісно пов'язані такі негативні явища, як зловживання службовим становищем, фаворитизм, непотизм (кумівство) і корупція, що розвивається на їх основі.
Ситуація «конфлікту інтересів» містить, крім іншого, і моральну складову, оскільки багато в чому вона залежить від рівня моральної культури державних службовців, від їхнього вміння ухвалювати належні моральні рішення. Моральні зусилля державного службовця повинні бути підкріплені чіткою правовою регламентацією його діяльності, комплексом заходів щодо попередження подібних ситуцій, їх виконання, недопущення або мінімізації шкідливих для особистості, суспільства і держави наслідків.
Конфлікт інтересів виявляється в нанесенні майнової шкоди третім особам, у тому числі в результаті порушення різних умов конкуренції або доступу до державних ресурсів і послуг.
У системі державної служби ситуація конфлікту інтересів може виникнути не лише на індивідуальному/персональному рівні (у фізичної особи), але й на рівні організації в цілому. У зв'язку з цим конфлікти інтересів поділяються на особистісні та корпоративні. Ці види конфлікту інтересів розрізняються як за передумовами виникнення, так і за їх проявами.
Серед передумов виникнення особистісного конфлікту інтересів вирізняють: невисокий моральний рівень конкретного державного службовця; наявність у службовій діяльності (посадових функціях) галузей, що передбачають ухвалення рішень на підставі суб'єктивних оцінок; недосконалість системи звітності, контролю та аудиту діяльності; відсутність норм і правил вирішення виниклого особистісного конфлікту інтересів [1, с. 139]. У той же час передумовами виникнення корпоративного конфлікту інтересів є: відмінність цілей відомства і держави в цілому через неправильне розуміння відомчих завдань або їх неточне/нечітке формулювання; превалювання короткотермінових планів організації над довготерміновими; недосконалість законодавства і системи контролю та аудиту діяльності [1, с. 140].
Як видно, одне з провідних місць у виникненні конфлікту інтересів на державній службі вітчизняні вчені відводять недосконалості (або й відсутності) відповідного законодавства і системи контролю за його виконанням через специфічні контролюючі органи.
Крім того, у Настановах Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) щодо врегулювання конфлікту інтересів на державній службі [4] зазначається, що за останні роки виключною темою для обговорення став конфлікт інтересів, і не лише в приватному, а все більше в державному секторі. Руйнація бар'єрів між державними і приватними секторами, спричинена приватизацією послуг, приватно-державними товариствами та обміном персоналом, призвела до виникнення «сірих зон» і можливості для корупції. Значно посилився конфлікт між власними приватними інтересами державних службовців та їхніми службовими обов'язками. Неадекватність ідентифікації та врегулювання «сірих зон» може відкрити для державних службовців можливості, за яких вони здатні скористатися своїми посадами задля власної користі. Сьогодні зростає визнання того, що брак уваги і невирішення студій конфлікту інтересів може призвести до корупції. Враховуючи обсяги взаємодії між приватним та державним сектором, а також фінансові інтереси, які, власне, знаходяться в центрі уваги, неврегу- льовані конфлікти інтересів можуть стати важливим тягарем для економіки країни. Вони, зокрема, можуть підірвати конкуренцію, зумовити викривлення розподілу державних ресурсів і зайве витрачання державних коштів та спричинити гучний скандал, що послабить довіру громадян до державних інституцій (що, як добре всім відомо, останнім часом усе активніше виявляється в українському суспільстві - І.Л.).
Настанови [4] вперше пропонують загальні міжнародні стандарти для того, щоб допомогти урядам країн переглянути та модернізувати свою політику з урегулювання конфлікту інтересів у державному секторі. Ці Настанови [4] ґрунтуються на практичному підході, згідно з яким вважається, що не можна позбутися