Як відомо, уже досить давно уряди країн, насамперед європейських, усвідомили небезпеку впливу особистої упередженості та прийняття рішень на державному рівні. Раніше увага надавалася традиційним чинникам впливу, а саме подарункам чи представницьким послугам, наданим посадовим особам, або особистим та родинним стосункам. Зростаюча за останні роки співпраця з приватним сектором ускладнила це питання, примножуючи можливості для виникнення конфлікту інтересів, а саме за умов:

коли держслужбовець має приватні інтереси в бізнесі як партнер, акціонер, член ради директорів, інвестор, сторона державного контролю тощо;

коли держслужбовець пов'язаний з іншими організаціями (наприклад, державний службовець є членом ради неприбуткової організації, що отримує фінансування з органу державної влади, у якому він працює);

коли держслужбовець залишає посаду та йде працювати до приватної компанії, регулювання діяльності якої було серед його повно - важень, або виконавчий директор призначається на посаду в органі державної влади, який/яка має фінансові зв'язки з тією компанією, у якій він працює [4]. Ключове питання тут у тому, чи знаходиться державний службовець у ситуції, коли особисті інтереси можуть негативним чином вплинути на його роботу.

У Настановах ОЕСР конфлікт інтересів визначається як «конфлікт між публічно-правовими обов'язками та приватними інтересами посадової особи, у якому вона має свої особисті інтереси, що може негативно вплинути на виконання покладених на нього обов'язків та функцій» [4].

Настанови [4] пропонують практичні інструменти допомоги для державних інституцій щодо підтримання доброчесності при прийнятті рішень на державному рівні.

Загалом цього можна досягти шляхом:

переконання в тому, що органи державної влади мають відповідні стандарти політики зі сприяння доброчесності та реалізують їх на практиці;

установлення ефективних процесів виявлення ризику та врегулювання конфлікту інтересів у щоденній роботі, а також відповідних механізмів підзвітності та управлінських підходів, що включає санкції не лише для гарантування того, що посадовці несуть персональну відповідальність за дотримання як букви, так і духу таких стандартів, а й для заохочення службовців, діяльність яких засвідчує постійну відповідність таким стандартам [4].

Настанови ОЕСР визначають чотири головні принципи, яких мають дотримуватися державні службовці при врегулюванні ситуацій конфлікту інтересів, щоб підтримувати довіру до державних інституцій. Це - служіння суспільним інтересам, забезпечення прозорості, посилення персональної відповідальності та розвиток організаційної культури, несумісної з конфліктом інтересів [4]. Серед них ключовими є:

виявлення відповідних ситуацій конфлікту інтересів;

запровадження процедури виявлення, управління та врегулювання ситуації конфлікту інтересів;

демонстрування лідерства;

розвиток партнерства з працівниками;

забезпечення дотримання політики з урегулювання конфлікту інтересів;

ініціювання партнерства з діловим та некомерційним секторами на новій основі [4].

Виходячи з таких підходів, у нашій статті ми й звернемося до аналізу чинного та перспективного українського законодавства на предмет забезпечення належних умов для уникнення конфлікту інтересів на державній службі, створення та намагань створення відповідних органів у системі державної виконавчої влади.

Сьогодні перед Україною постали складні завдання подолання кризових явищ в економіці, ключем до розв' язання яких є проведення системних реформ, насамперед модернізації державного управління та зміни якості кадрової політики. Виходячи з цього, Головним управлінням державної служби України останнім часом підготовлено пропозиції за першочерговими напрямами проведення адміністративної реформи, що розраховані на коротко і середньострокову перспективу, тобто можуть бути впровадженими протягом терміну від одного до трьох років. Основою цих пропозицій стали рішення, ухвалені урядом В.Ф. Януковича впродовж 2003-2004 років, зокрема схвалені ним Концепція адаптації державної служби до стандартів Європейського Союзу та Концепція розвитку законодавства про державну службу, а також 2007 року, коли Урядом було ухвалено рішення і виділено бюджетні асигнування для проведення комплексного функціонального обстеження системи центральних органів виконавчої влади [3].

Як зазначає начальник головного управління державної служби України Т.В. Мотренко, «пропозиції розроблені у тісній співпраці з європейськими партнерами та зосереджені на шести головних напрямах, або блоках, чотири з яких стосуються кадрової політики» [3]. Серед них - питання щодо врегулювання конфлікту інтересів і запобігання проявам корупції. «Україна не може миритися з ганебним 146 місцем у Світовому рейтингу корупції. (Нині Україна знаходиться в числі найбільш корумпованих країн світу. За рейтингом корумпованості, який щороку складається експертами міжнародної організації Transparency International, 2009 року наша країна «посіла» 146 місце із 180 суверенних держав (ще 2006 року Україна посідала 99 місце, 2007 - 118, 2008 - 117), поділивши сумну «участь» із такими країнами, як Камерун, Еквадор, Кенія, Сьєра-Леоне та Зімбабве - І.Л.).

Зокрема, Головдержслужбою розроблено законопроект «Про врегулювання конфлікту інтересів у діяльності публічних службовців», який було внесено до Верховної Ради України групою народних депутатів (мається на увазі законопроект, поданий у списку використаних джерел під № 7 - І.Л). Крім того, розроблено план заходів щодо впровадження антикорупційцного пакета законів, що наберуть чинності з 1 січня 2011 року (маються на увазі Закон України від 11 червня 2009 року № 1507-VI «Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень»; Закон України від 11 червня 2009 року № 1508-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення»; Закон України від 11 червня 2009 року № 1506-VI