«Це свідчить, зокрема, про неефективність існуючого інституційного механізму протидії коруп- ційним проявам в Україні. Як зазначено в Стратегії національної безпеки України, правоохоронні органи України в їх нинішньому стані неспроможні здійснювати надійний захист прав і свобод людини і громадянина, ефективну боротьбу із злочинністю, зокрема організованою, криміналізацією економіки, корупцією», - стверджується в пояснювальній записці до законопроекту [8].

Це підтверджується, доводять народні депутати, ставленням до правоохоронних органів з боку громадян України. Так, згідно із загальнонаціональним дослідженням щодо стану корупції в Україні, проведеним 2007 року в рамках проекту «Гідна Україна», головними причинами розквіту корупції в Україні громадяни вважають те, що посадові особи розглядають свої посади як інструмент для одержання особистої вигоди, а контроль за діями таких осіб з боку правоохоронних органів є недостатнім [11].

При цьому міліція, суди та прокуратура отримали одні з найвищих показників корумпо- ваності серед органів державної влади. Згідно з іншим дослідженням, проведеним 2009 року компанією МАКонсалтинг у рамках проекту Ради Європи/Європейської Комісії «Підтримка належного урядування: проект протидії корупції в Україні», з вимогою хабара зіткнулись майже 50 % респондентів, що мали контакти із судовими та правоохоронними органами [12].

Звідси випливає, стверджують автори законопроекту, що одним із шляхів поліпшення ефективності протидії корупції правоохоронними засобами є інституційна реформа органів, що здійснюють дізнання, досудове слідство та кримінальне переслідування в справах про корупційні злочини.

Це може бути досягнуто шляхом удосконалення спеціалізації правоохоронних органів. Існуюча система органів з протидії корупції в Україні включає низку підрозділів у різних правоохоронних органах (органах внутрішніх справ, Служби безпеки, прокуратури та податкової служби), що часто дублюють одне одного, зосереджують свою увагу на незначних кримінальних справах або справах про адміністративні правопорушення, а також не мають достатніх повноважень і засобів для ефективного попередження, виявлення, припинення та розслідування корупційних правопорушень. Особливо неефективною є боротьба проти так званої високо- посадової корупції, тобто правопорушеннями, що вчинюються вищими посадовими особами органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

В умовах сьогодення України нагальним стає вирішення питання неефективної інституційної моделі та існуючої спеціалізації в протидії корупції. Відповідно до Концепції реформування кримінальної юстиції в Україні, схваленої Указом Президента України від 08 квітня 2008 року № 311/2008 [11], здійснення ефективної державної політики щодо протидії корупції потребує функціонування в системі кримінальної юстиції спеціалізованого антикорупційного органу з повноваженнями проведення досудового розслідування та координації діяльності у цій сфері. Крім того, передбачено необхідність запровадження спеціалізації прокурорів з кримінального переслідування корупційних правопорушень.

Важливість дієвої спеціалізації правоохоронних органів з боротьби проти корупції та стандарти функціонування таких спеціалізованих інституцій передбачені також міжнародними договорами (ст. 36 Конвенції ООН проти корупції та ст. 20 Кримінальної конвенції Ради Європи про боротьбу з корупцією) та рекомендаціями Україні з боку міжнародних організацій (Стамбульський план дій ОЕСР та Групи держав для боротьби з корупцією - ГРЕКО).

Саме тому метою законопроекту, на думку законотворців, є зменшення корупційних проявів шляхом забезпечення ефективної протидії коруп- ційним правопорушенням, що вчинені вищими публічними посадовими особами та становлять особливу суспільну небезпеку. Завданням законопроекту є створення ефективної інституційної основи для попередження, виявлення, припинення та розслідування корупційних злочинів.

Висновки з даного дослідження. Конфлікт інтересів і цінностей, що існує в українському суспільстві сьогодення, закономірно відображається у свідомості і поведінці державних службовців. Таким чином, проблема вирішення конфлікту інтересів у системі державної служби, так само, як і проблема протидії й боротьби з корупцією, потребує новітньої нормативно- правової бази, утворення відповідних державних структур та системних і узгоджених дій усіх секторів суспільства.

Перспективи подальших розвідок. Подальші дослідження порушеної нами в статті проблеми конфлікту інтересів при проходженні державної служби вбачаються нам у висвітленні практики діяльності органів державної влади після набуття чинності Законом України «Про запобігання та протидію корупції» [5], аналізу перших кроків діяльності Національного антикорупційного комітету, а також можливого ухвалення інших законодавчих та нормативно-правових актів з питань розв'язання на державній службі конфлікту інтересів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Васильев В.П. Государственное управление: Учебное пособие /В.П. Васильев, Н.Г. Деханова, Ю.А. Холоденко. - М.: Дело и Сервис, 2009. - 320 с.

Матеріали слухань в Комітеті Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією, 5 червня 2009 року [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.rada.gov.ua.

Мотренко, Тимофій. Порядок денний адміністративної реформи // Урядовий кур'єр. - 2010, 27 березня.

Настанови Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) щодо врегулювання конфлікту інтересів на державній службі [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http: //www. guds .gov. ua/document/82561/brief5.pdf; jsessionid=488EFB2778F4B399.

Про запобігання та протидію корупції: Закон України від 11 червня 2009 року №1506-VI, з наступними змінами [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://ovu.com.ua/articles/1871-pro-zasadi-zapobigannya-ta-protidiyi-koruptsiyi.

Про заходи державного фінансового контролю публічної служби: Проект Закону України, унесений народними депутатами України С.В. Власенком, М.В. Джигою, В.І. Ар'євим, О.О. Буджераком, Г.О. Омельченком, І.Г. Калєтніком, О.Г. Рябекою, О.В. Новіковим, зареєстрований у Верховній Раді України